Апеляційне провадження (36972)

Посмотреть архив целиком

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра цивільно-правових дисциплін



заочна форма навчання






КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни – «Цивільний процес»

Тема : «Апеляційне провадження»













м. Харків – 2010 р.


ПЛАН

Вступ

  1. Загальна характеристика апеляційного провадження

  2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації

  3. Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом

3.3 Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

3.2 Порядок розгляду справи апеляційним судом

3.1 Призначення справи до розгляду у апеляційному суді

  1. Повноваження апеляційного суду

4.1 Рішення та ухвала апеляційного суду

Висновок

Список використаної літератури




Вступ


Конституція України проголошує, що права і свободи людини й громадянина захищаються судом. Право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Захист прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави шляхом розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства покладається також на цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК). Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної та обґрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних питань і рішень по суті справи.

Законність та обґрунтованість судових рішень (ст. 202 ЦПК) є основною і неодмінною властивістю їх, як актів правосуддя. Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання і тим самим захищають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

До основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129 Конституції України). Тому реалізація цього конституційного положення знайшла втілення в новій редакції глав 40 і 41 ЦПК, якими врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Таких гарантій, як принципи цивільного процесуального права, право на пред’явлення позову, зустрічний позов, забезпечення позову, встановлений процесуальний порядок розгляду і вирішення справ у суді першої інстанції є недостатньо для забезпечення законності й обґрунтованості діяльності судів по розгляду цивільних справ і прийнятих ними рішень. А тому потрібно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод зацікавлених громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал. У їх складі визначальна роль належить апеляційному та касаційному провадженню, які були включені в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до цивільного процесуального кодексу України».

У той же час вивчення та перший досвід застосування цих законів виявили їх недоліки, неточності та суперечності, які потребують усунення, і викликали цілий ряд не роз’яснених питань. Під час малої судової реформи, зміни до процесуальних кодексів приймалися дуже швидко, внаслідок чого в нормах що стосуються інститутів апеляції та касації виникло чимало суперечностей, які мають бути усунені.

Основні проблеми в правозастосовчій практиці пов’язані з тим, що у законі взагалі відсутнє визначення понять апеляції та касації, не чітко визначене право на апеляційне та касаційне оскарження осіб, які не приймали участі в розгляді справи, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень судів апеляційної та касаційної інстанції та підстав для скасування судових рішень тощо.

За тиждень до п'ятої річниці Основного Закону України, 21 червня 2001 року, Верховна Рада України прийняла закони, спрямовані на реформування судової системи, як того вимагали перехідні положення Конституції України. Було ухвалено пакет законів, якими вносяться зміни до низки чинних законів, що регулюють питання судоустрою та судочинства. Ці зміни отримали назву «малої судової реформи» і пов'язані насамперед з утворенням єдиної системи судів загальної юрисдикції шляхом включення до неї арбітражних судів, запровадження нового порядку оскарження судових рішень, а також порядку арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, порядку проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій» утворено відповідно до статті 125 Конституції України чітку систему судів загальної юрисдикції. Її складають місцеві, апеляційні, вищі суди, а також Верховний Суд України. Статусу місцевих судів набувають районні (міські) суди, арбітражні (господарські) суди обласного рівня, військові суди гарнізонів. Статусу апеляційних судів - загальні суди обласного рівня, військові суди регіонів та ВМС України.

В зв'язку із вказаними змінами у судовій системі та відповідними змінами у цивільно-процесуальному законодавстві, інститут "наглядового провадження" перестав існувати. Перегляд судових рішень за новим законодавством здійснюють апеляційні суди.



1 Загальна характеристика апеляційного провадження

апеляційне провадження суд

Виконання судами завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК) повністю залежить від постановления ними у справах законних та обґрунтованих рішень. Досягнення таких наслідків забезпечується численними процесуальними гарантіями, а саме: демократичними принципами судочинства, обов'язковістю підготовки справи до розгляду (ст. 143 ЦПК), участю у справі органів державного управління, прокурора, громадськості (статті 118, 121, 161 ЦПК), активною позицією суду в доказовій діяльності (статті 15 і 30 ЦПК) та ін.

Законність і обґрунтованість судових рішень забезпечуються також такими ефективними засобами як їх апеляційне оскарження. Однак дією цієї гарантій не виключається набрання законної сили помилковими, необ'єктивними рішеннями. Інколи апеляційна (раніше наглядова) інстанція може замість того, щоб виправити, ускладнює помилку, допущену судом першої інстанції, внаслідок чого набирають законної сили несправедливі рішення. Буває й так, що помилкові рішення не оскаржуються і набирають законної сили. А дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких актів.

Нерідко суди апеляційної інстанції неглибоко перевіряють обґрунтованість висновків суду, викладених у його рішенні, додержання судом вимог закону при розгляді та вирішення справи, у зв'язку з чим залишають без зміни помилкові рішення, які переглядаються у апеляційній інстанції, а в окремих випадках скасовують правильні рішення. У деяких справах рішення змінювалися чи постановлялися нові рішення внаслідок визнання судом апеляційної інстанції доведеними обставин, що не були встановлені чи відкинуті судом першої інстанції. Іноді не додержуються вимоги ЦПК про зміст апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора (ст. 293 ЦПК). Мають місце факти безпідставного відкладення розгляду справ, неоднакового застосування правил про провадження справ у апеляційній інстанції. Суди останньої не у всіх випадках реагують окремими ухвалами на виявлені факти порушень законності й упущень в діяльності судів першої інстанції, ще недостатнім є їх вплив на запобігання судовим помилкам.

Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень. Але таких, які виключали б численні перегляди, затягування процесу й порушення стабільності судових рішень. Такою процесуальною гарантією є процесуальний інститут перегляду рішень у порядку апеляційного провадження. Він являє собою відображення в цивільному процесі загальної функції судового нагляду, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про судоустрій». Так, в статті 29 Закону передбачено, що апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. У законі зазначено, що в назві апеляційних судів повинні використовується назва населених пунктів, в яких вони знаходяться. Апеляційні суди складаються з обраних Верховною Радою України безстроково чи призначених Президентом України у межах п'ятирічного строку суддів. Народні засідателі цих судів обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міськими радами, на території яких знаходиться відповідний суд, строком на п'ять років за поданням голови апеляційного суду у необхідній кількості.

Наявність стадії перегляду судових рішень у апеляційних судах сприяє формуванню у громадян переконаності в тому, що кожне незаконне та необґрунтоване рішення буде скасовано, що їх політичні, трудові та інші соціально-економічні права, а також права організацій дістануть належний захист. Такий перегляд є форма судового нагляду вищестоящих судів діяльністю нижчестоящих судів.

У ході перевірки законності та обґрунтованості рішення, апеляційний суд інстанція може скасувати його, надіслати справу на новий розгляд і зробити вказівки, обов'язкові для суду першої інстанції. Діяльність цієї інстанції має велике значення для спрямування судової практики на єдине розуміння і правильне застосування норм матеріального права. Важлива роль у досягненні єдності судової практики, усуненні труднощів при вирішенні складних питань, що виникають у процесі розгляду цивільних справ, належить Верховному Суду України. Мотивовані роз'яснення ним змісту правових норм в ухвалах і постановах забезпечують, як правильне їх розуміння, так і застосування.


Случайные файлы

Файл
31302.rtf
34446.rtf
3777-1.rtf
039-0094.doc
176649.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.