Підстави виникнення трудових правовідносин (36866)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/















Тема: Підстави виникнення трудових правовідносин


План


Вступ

  1. Правова природа трудових правовідносин

1.1 Поняття трудових правовідносин

1.2 Зміст трудових правовідносин

  1. Умови виникнення трудових правовідносин

  2. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин

3.1 Місце юридичних фактів трудового права у загальній системі класифікації юридичних фактів

3.2 Підстави виникнення трудових правовідносин

3.3 Особливості природи та способи встановлення юридичних фактів трудового права

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Додаток


Вступ

правовідносини трудовий юридичний факт

За роки незалежності, з моменту проголошення України суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою, у нашій країні відбулися вагомі соціально-економічні та політичні зміни, які значною мірою обумовили необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що нині триває активна робота над розробкою та прийняттям проекту нового Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Його підготовка також вимагає розробки вихідних критеріїв системи підстав виникнення трудових правовідносин. Адже закріплення їх універсального переліку в основному акті в сфері регулювання трудових відносин було б, безумовно, кроком вперед щодо реалізації принципу диференціації правового регулювання праці.

Слід зазначити, що питання юридичних фактів і, зокрема, юридичних фактів як підстав виникнення трудових правовідносин завжди привертало увагу вчених-правознавців. Однак, незважаючи на глибокі дослідження, проблеми юридичних фактів у трудовому праві України не втратили своєї актуальності і донині. Навпаки, дискусійні моменти стали ще більш гострішими.

Вивчення даної теми є дуже важливим оскільки до сьогодні залишається спірним питання стосовно визначення поняття юридичних фактів у трудовому праві, яке б враховувало специфіку предмета галузі. Важливе теоретичне та практичне значення має проблема чіткого розмежування юридичних підстав та юридичних умов виникнення відносин у сфері праці.

Об’єктом дослідження є юридичні факти як категорія загальної теорії права і науки трудового права України.

Предметом дослідження є правові гарантії виникнення трудових правовідносин в Україні.

Метою курсової роботи є повне і всебічне дослідження виникнення трудових правовідносин.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

  1. Розкрити поняття трудових правовідносин, як предмету регулювання Трудового права України;

  2. Визначити умови виникнення трудових правовідносин;

  3. З’ясувати підстави виникнення трудових правовідносин;

  4. Виділити законодавчі акти, які регулюють трудові правовідносини;

  5. З’ясувати зміст трудових правовідносин;

  6. Визначити що є юридичними фактами особливості їх правової природи та способи закріплення;

  7. Визначити місце юридичних фактів у загальній системі класифікації юридичних фактів.

Для досягнення мети, а також розв’язання поставлених завдань були використані наступні методи дослідження правових явищ: діалектичний (дозволив розглянути поставлені у роботі завдання у їх розвитку та взаємозв’язку), формально-логічний (сприяв виявленню суперечностей у системі вчень про юридичні факти у трудовому праві України), аналізу та синтезу (дозволив здійснити науково обґрунтовану класифікацію юридичних фактів у трудовому праві України), догматичний (при аналізі норм, що визначають за яких обставин виникають трудові правовідносини).

До курсової роботи додаються додаток: трудовий договір.

В курсовій роботі використовувались праці наступних авторів: Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.., Прокопенка В.І., Лебедєва В.М., Гирича О.Г., Яременко В.В., Стичинського Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Солодовника Л., Карпенка Д.О., Гаврилюка О.


1. Правова природа трудових правовідносин


1.1 Поняття трудових правовідносин


Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.

Правові відносини в суспільстві формуються і розвиваються внаслідок наявності правових норм, які приймаються державою для регулювання суспільних відносин. Вступаючи в правові відносини, люди зовсім не мають на меті створити такі відносини, їх перш за все цікавить одержання бажаного результату: щось купити чи продати, переїхати до необхідного місця, заробити і одержати винагороду за свою працю тощо.

Зв'язки виникають між людьми. Саме ці зв'язки і є відносинами. Але вони ще не є правовими. Правовими всупереч волі людей вони стають тому, що для регулювання цих відносин держава прийняла певні правові норми. Отже, правовими відносинами є фактичні суспільні відносини, урегульовані нормами права.

Об'єктом регулювання трудового права в період переходу до ринкових відносин є відносини по працевлаштуванню, що можуть передувати трудовим відносинам, трудові відносини у зв'язку із застосуванням праці громадянами як робітниками або службовцями, колективні правові відносини, що є похідними від трудових відносин, та відносини, які тимчасово або постійно приходять на зміну трудовим відносинам.

Головними в цій системі відносин є трудові, навколо яких групуються інші відносини. І головними вони є тому, що трудова діяльність по створенню матеріальних і духовних цінностей та наданню послуг є найважливішою сферою життя людей. Тому ми розглядаємо лише власне трудові відносини, порядок, умови та підстави їх виникнення, а також зміст трудових правовідносин.

Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до праці.

Характер праці є визначальним у соціально-економічному аспекті місця і ролі працівника, найбільш істотних рис суспільних відносин, що вказують на становище працівника в системі суспільного виробництва, його ставлення до засобів виробництва.

Виробничі відносини поєднання робочої сили із засобами виробництва, безпосереднього створення матеріальних благ і їх розподілу включають до себе суспільні трудові відносини як вольову форму відносин між працівником і власником та його підприємством, що складаються в зв'язку з реалізацією права на працю.

Трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують відносини, в яких праця є їх первинною основою або їх елементом, що сприяє головному елементу - майновому або особистому немайновому. Між суб'єктами можуть виникати відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює суспільні трудові відносини, і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом.

Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у суспільстві, що вона не дає можливості визнати ті чи інші відносини суспільне трудовими. Лише ті відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільне трудовими. Праця становить не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і направляється правовими нормами, що надають відносинам правову форму. Самі учасники відносин своїми вольовими діями не можуть придати відносинам юридичну форму, якщо відсутня правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних відносин.

В науці трудового права визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об'єктивної і суб'єктивної волі. Об'єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов'язків і правовідносин забезпечується законодавчими актами про працю, що затверджуються державою.

Основними видами джерел права є нормативно-правові акти, правові звичаї, судові (адміністративні) прецеденти, а також міжнародні договори (договори нормативного змісту).

Слід зазначити, що трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права - нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й тарифні угоди.

Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Так, Україною ратифіковано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань праці - Міжнародної організації праці. Крім, того існують міжнародні акти загального значення, які певною мірою теж регулюють трудові відносини, скажімо. Загальна декларація прав людини, Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється нормотворча робота - прийняття локальних норм, до яких можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку. Положення про преміювання, колективні договори, накази тощо.


1.2 Зміст трудових правовідносин


Сутність трудових правовідносин полягає в тому, що одна їх сторона, набуваючи статус працівника конкретної організації чи конкретного підприємства, зобов’язується виконувати роботу за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією чи на певній посаді, а інша – власник (уповноважений ним орган) зобов’язується створити для працівника необхідні для виконання покладеної на нього роботи умови і відповідно оплачувати її.

Як бачимо трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний із суб'єктів має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов'язують цих суб'єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, по виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов'язання носять майновий характер.

Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.

Поряд з майновими зобов'язаннями трудові правовідносини включають у собі зобов'язання немайнові.

Хоча формально сторони, вступаючи в трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підпадає у залежність до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні, що закріплено статтею 21 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з установленням трудових правовідносин кожна з сторін набуває певні суб'єктивні права і несе відповідні обов'язки. Суб'єктивні трудові права працюючих по найму становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю.

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, право на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці тощо, визначають правовий статус працівника.

Компонентом урегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові правовідносини. До таких обов'язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов'язані з їх участю особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, установи, організації, з якими вони перебувають у трудових правовідносинах.

Обсяг і характер трудових обов'язків залежить від багатьох факторів і конкретизуються вони стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особи працівника.

Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сформульовані в Кодексі законів про працю України і в Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових правовідносинах належить: виконання обумовленої при вступі на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника при наявності в цьому потреби; додержання встановленої міри праці; забезпечення належної якості роботи; додержання режиму робочого дня; додержання правил по техніці безпеки, технологічного режиму і бережливого ставлення до майна підприємства.

Обов'язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов'язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою переважно без визначення строку.

Як загальне правило, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких, як виробнича потреба, необхідність тимчасової заміни відсутнього працівника, в разі простою власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу без згоди на це працівника. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом певного періоду часу, або часом, протягом якого повинна виконуватись робота.

Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов'язковою мірою продуктивності праці. Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов'язків, якщо він протягом встановленого робочого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку.

Але від працівника вимагається виконання певної роботи не тільки у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботи. Продукція, що виробляється, повинна бути якісною. Обов'язок працівника щодо якості виконуваної роботи полягає не тільки в тому, щоб працівник намагався досягнути певних наслідків, айв тому, щоб забезпечити належну якість результату.

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відноситься початок і закінчення робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечує їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом.

При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці, працівник зобов'язаний бережливо, економно і ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил по техніці безпеки, технологічного і технічного режимів.

Усякий відступ від правил технічної експлуатації і технологічного режиму пов'язаний з певним виробничим ризиком. Працівник не має права проводити такі дії, які прямо заборонені правилами, проводити будь-які експерименти, хоча б і в інтересах виробництва, якщо проведення їх пов'язане із загрозою для самого працівника і осіб, що його оточують.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, яких ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Важливим обов'язком власника або уповноваженого ним органу є своєчасна виплата винагороди за працю, проведення інших виплат, що належать працівнику в зв'язку з виконанням роботи. Системи заробітної плати працюючих будуються на їх заінтересованості в результатах особистої праці.

Суб'єктивні права і обов'язки учасників трудових правовідносин реалізуються в трудовому процесі. Вони тісно пов'язані між собою. Окремі з цих прав і обов'язків, що кореспондуються (тобто праву працівника відповідає певний обов'язок власника або уповноваженого ним органу, і навпаки), створюють елементи трудових правовідносин різного характеру. Але всі вони не можуть існувати без єдиного складного трудового правовідношення.

Чітка регламентація прав і обов'язків учасників трудових правовідносин є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах. Тому основною метою кодифікаційного процесу в трудовому праві постає розроблення нових, кардинальних підходів до вдосконалення трудового законодавства. Ці підходи повинні проявлятись у тому, щоб були визначені основні засади правового регулювання трудових відносин, що мають відтворювати або хоч принаймні відповідати міжнародним правовим актам. Повинно бути визначене місце правових рішень і керівних роз'яснень Верховного Суду України як третьої влади, відображені особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників, визначені процесуальні засади вирішення розбіжностей, що виникають при здійсненні праці, особливо у випадках, коли ці розбіжності носять колективний характер.


2. Умови виникнення трудових правовідносин


Особою, яка зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою є громадянин. З моменту, коли він уклав трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції, він стає працівником. Але для того, щоб стати працівником громадянин повинен володіти трудовою правоздатністю і трудовою дієздатністю.

Правоздатністю визнається здатність громадян мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає з моменту народження громадянина і закінчується смертю. Зміст правоздатності проявляється у тому, що громадяни можуть мати майно в особистій і приватній власності, користуватися жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять, місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

Правоздатність є елементарним, первинним правовим відношенням, тому становить необхідну умову для особи як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалізації правоздатності. Тому правоздатність становить собою визнану державою можливість особи вступати в різні правові відносини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридично забезпечується тим, що держава покладає на власників, на підприємства, установи, організації обов'язок сприяти здійсненню громадянами своїх прав. Як і всякі правові відносини правоздатність має в своїй основі юридичний факт.

Однією з сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі (стаття 30 Кодексу законів про працю України).

Групова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою - особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження.

Виникає трудова правоздатність, як правило, з досягненням шістнадцятирічного віку. Як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час до досягнення ними чотирнадцятирічного віку. Але і в цьому випадку необхідна згода одного із батьків або особи, що його замінює.

Допускаючи в окремих випадках працю неповнолітніх, трудове законодавство передбачає для них такі умови праці, які забезпечують їм нормальний фізичний і Духовний розвиток (додаткові заходи по охороні праці, скорочення тривалості робочого дня, подовжені відпустки тощо).

Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. А оскільки особиста праця, як правило, є джерелом існування працездатних людей, повне позбавлення права працювати не допускається. Обмеження правоздатності може полягати в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Таке обмеження проводиться в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використовувати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду суспільству.

Суб'єкти трудових правовідносин володіють також дієздатністю. Під дієздатністю розуміється здатність громадянина (а також юридичної особи) своїми діями набувати для себе права і створювати для себе обов'язки.

Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність. Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або частково лише за рішенням суду.

Оскільки трудова правоздатність і трудова дієздатність настають одночасно, з досягненням громадянином визначеного в законі віку, в юридичній літературі з трудового права прийнято говорити про трудову праводієздатність як єдине поняття.

Суб'єктом трудових правовідносин виступають також підприємства, установи, організації, власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівнику роботу. Переважно це юридичні особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

Підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку з своїм найменуванням. Воно може здійснювати всякі види господарської діяльності, що не заборонені законом і відповідають меті, що передбачена статутом.

Для того, щоб бути суб'єктом трудових правовідносин підприємству не обов'язково потрібно мати статус юридичної особи. У трудових правовідносинах підприємство виступає передусім як роботодавець й організатор колективної праці. Тому можливі такі випадки, коли підприємство не є юридичною особою, але може вступати в трудові відносини. Суспільно-економічний зміст трудової правосуб'єктності підприємств саме й полягає в тому, що їм надана можливість самостійно приймати на роботу працівників шляхом укладення трудових договорів. Підприємство повинно бути в змозі організувати виробничий процес і виплачувати працівникам заробітну плату.

Свою правоздатність підприємство здійснює через органи або представників, які діють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступають від імені цього підприємства, здійснюють його права і несуть обов'язки в трудових правовідносинах. Власнику і уповноваженому ним органу належить право найму і звільнення працівників.

Другою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність правової норми. Ми вже звертали увагу на те, що правові відносини є формою фактичних суспільних відносин. Люди для одержання бажаного результату вступають у фактичні відносини з іншими громадянами та юридичними особами, не звертаючи уваги на те, чи будуть ці відносини набувати форму правових. Незалежно від волі учасників фактичних відносин, коли ці відносини урегульовані правом, коли є відповідна правова норма, то фактичні відносини з моменту їх створення стають правовими.

Правове регулювання трудових відносин здійснюється різними правовими нормами, види яких викладені нами в темі «Джерела трудового права України».

Нарешті, третьою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов'язує виникнення правових наслідків. Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають з двосторонніх юридичних актів, які становлять, з одного боку, погоджене волевиявлення громадянина, який бажає одержати роботу саме на даному підприємстві, а з другого - рішення власника або уповноваженого ним органу. Таким двостороннім актом є угода про вступ на роботу робітника або службовця.

Юридичними фактами, що виступають як підстави виникнення трудових правовідносин є адміністративний акт призначення на посаду, вибори, адміністративний акт розподілу на роботу після закінчення окремих видів навчальних закладів, трудовий договір.


3. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин


3.1 Місце юридичних фактів трудового права у загальній системі класифікації юридичних фактів


У зв'язку з тим, що теорія юридичних фактів трудового права є галузевою, вона спирається на загальну теорію юридичних фактів і водночас характеризує окремі специфічні риси, притаманні саме юридичним фактам трудового права. Визначаючи місце підстав виникнення згаданих правовідносин у системі юридичних фактів, необхідно уявляти, що останні представляють певну сукупність, яка є складовою загальної системи наведених фактів. Віднесені до такої сукупності факти мають значення для встановлення відносин, регламентованих трудовим правом, і вивчаються у межах його науки. Тому вони умовно можуть бути виділені як окрема група фактів названого права, що сприятиме дослідженню закономірностей їх виникнення та подальшого впливу на трудові правовідносини.

Ще М.Александров, розглядаючи підстави виникнення соціалістичних трудових правовідносин, стверджував, що останні завжди виникають з юридичних актів. Вони, у свою чергу, є одним з різновидів правомірних дій і є волевиявленнями, що вчиняються зі спеціальними намірами викликати відповідні юридичні наслідки, серед яких встановити ті чи інші відносини. Юридичним актам протистоять волевиявлення, що вчиняються без згаданого наміру, але все ж викликають такі наслідки в силу закону. На думку М. Александрова, помилково ототожнювати всі правомірні дії з юридичними актами. Група правомірних дій поряд з правопорушеннями належить до вольових юридичних фактів. За ознакою зв'язку з людською волею їм протистоять юридичні події.

Наведена вище класифікація може мати лише попереднє, пропедевтичне значення. Ним розроблені класифікації юридичних фактів трудового права й за іншими ознаками, які, однак, не настільки ж неупереджені, мають ідеологічне забарвлення.

М. Александрову належить ще один важливий висновок: трудові відносини він розглядає як такі, що за загальним правилом виникають з двосторонніх юридичних актів, стверджуючи, що для виникнення таких правовідносин необхідна згода, волевиявлення двох сторін.

В. Яременко фактично відтворює наведену вище класифікацію М. Александрова, підтверджуючи, що саме юридичним актам законодавець надає головного значення при виникненні трудових правовідносин. Він розширює даний висновок і наголошує: «Юридичні акти - це правомірні, свідомі, цілеспрямовані дії людей, здатні викликати виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин».

Дійсно, юридичні акти, як будь-які юридичні факти, здатні викликати правові наслідки, але при зміні чи припиненні наведених правовідносин вони навряд чи займають головне місце серед інших фактів.

Наведений спосіб класифікації є майже загальновизнаним і може далі розвиватися у напрямі поглиблення окремих класифікаційних груп. При вивченні його необхідно пам'ятати, що в основу даної класифікації покладені три взаємопов'язані ознаки (вольовий критерій, відповідність правовим приписам, юридична направленість).

Визначення місця групи юридичних фактів, яка розглядається, у загальній системі класифікації дає змогу сформулювати основні теоретичні риси фактів її членів, тобто, не називаючи конкретних фактів, визначити ознаки, що повинні бути їм притаманні, якщо наші теоретичні узагальнення слушні. Якщо реальні факти відповідатимуть їх абстрактно сформульованим моделям, то вихідне припущення про належність таких фактів до певної класифікаційної групи теж закономірне.


3.2 Підстави виникнення трудових правовідносин


Юридичні факти, що породжують виникнення трудових правовідносин, посідають особливе місце у загальній системі фактів трудового права. Юридичні факти, що призводять до виникнення названих правовідносин, створюють фундаментальну основу для подальшого розвитку інших відносин працівника та роботодавця у їх межах. Тому існування всіх інших юридичних фактів трудового права та спричинення ними правових наслідків можливе лише у зв'язку з трудовими правовідносинами. Такі юридичні факти наповнюють останні певним змістом і ведуть до розкриття їх потенційних можливостей. Вони змінюють трудові правовідносини і, нарешті, викликають їх припинення.

Після встановлення факту виникнення зазначених правовідносин їх існування в подальшому резюмується при виявленні інших правових наслідків у сфері трудового права. Тому неважко зрозуміти, що точне визначення та розуміння природи юридичних фактів, які спричиняють появу трудових правовідносин, є важливим, оскільки дозволить уникнути помилок через дефектність чи взагалі правову непридатність першооснови.

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами права на працю і формами залучення громадян до праці. Для того, щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбуватися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір викликати передбачені законом наслідки.

Основною, переважною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових відносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норми права пов'язують здійснення трудових правовідносин. Навіть перебуваючи в трудових правовідносинах для набуття певних суб'єктивних прав необхідні обумовлені нормами права юридичні факти. Так, для одержання премії працівник повинен досягти певних об'єктивних показників. Ці показники передбачаються в Положеннях про преміювання і становлять собою юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правових відносин по преміюванню.

Водночас можуть бути випадки, коли досягнувши необхідних показників для преміювання, виникають юридичні факти, які повністю або частково позбавляють працівника права на преміювання.

Основним методом залучення до праці працездатних громадян в Україні є метод добровільного вступу в трудові правовідносини. Цей вступ здійснюється саме шляхом укладення трудового договору.

Встановлюючи конкретні трудові відносини працівника, трудовий договір визначає його трудовий стан з підприємством, установою, організацією. Працівник одержує для себе за винагороду певного роду роботу, що відповідає необхідній спеціальності і кваліфікації. Ця робота повинна виконуватись повсякденно з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, що діє на даному підприємстві, в установі, організації.

Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні. Але вже сама процедура укладення трудового договору є процесом виникнення трудових правовідносин. При укладенні договору протистоять один одному працівник і роботодавець. Вже на цій стадії часто діє норма трудового права. В окремих випадках, передбачених законом, роботодавець зобов'язаний укласти трудовий договір. Це може бути тоді, коли місцеві органи державної виконавчої влади встановлюють для підприємств, установ, організацій квоту прийняття на роботу певних категорій громадян (молоді, інвалідів тощо), а також коли такий обов'язок на роботодавця покладається законом (див., наприклад, частину 2 статті 232 Кодексу законів про працю України).

Трудовий договір є переважною підставою виникнення трудових правовідносин і ця перевага полягає в тому, що більшість громадян України перебувають у трудових правовідносинах саме уклавши трудовий договір з підприємством, установою чи організацією.

Одночасно необхідно відзначити, що трудовий договір - єдиний договір у всій системі галузей права, коли один суб'єкт внаслідок укладення договору підпадає під підкорення іншому. Саме в цьому проявляється «хазяйська» влада власника засобів виробництва, яка організована в формі піраміди і здійснюється директорами, начальниками, контролерами, майстрами тощо. Підтримання на певному рівні функції підкорення стає однією з важливих функцій усього процесу виробництва.

Трудові відносини, що виникають на основі трудового договору, існують також у часі. Однак у цілому ряді випадків, крім трудового договору, трудові правовідносини виникають із складних юридичних фактичних складів, до яких можна віднести:

  1. призначення державних службовців на посади, що пов'язані з здійсненням владних або розпорядних повноважень; обрання на виборні посади;

  2. направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів.

Саме сукупність цих фактів, необхідних для виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин у поєднанні з трудовим договором і створюють складний юридичний фактичний склад. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється саме з метою встановлення трудових правовідносин. Таким чином, складний юридичний фактичний склад є не одноразовим фактом, а сукупністю послідовно здійснюваних фактів. При цьому для виникнення правовідносин у повному обсязі необхідно, щоб здійснювались послідовно всі факти цього складу. Кожний з цих фактів має своє певне юридичне значення, тому при його відсутності правові відносини можуть і не виникнути.

Виникнення кожного конкретного правовідношення по посаді, що пов'язана з виконанням владних і розпорядчих повноважень, визначається порядком формування державного органу і способу комплектування його особового складу.

Особливість правового стану органів державної влади і управління, що мають своїми повноваженнями виконання державних функцій, обумовлює й особливий характер трудових правовідносин громадян, які поступають на державну службу по організації і керівництву відповідними сферами суспільного життя.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Особливістю адміністративного акту призначення на посаду є те, що таке призначення здійснюється органом або особою, яка не є стороною трудових відносин, що виникають. Волевиявлення громадянина, якого призначають на посаду, як правило, не співпадає у часі з волевиявленням державного органу чи службової особи, якій належать повноваження вирішувати питання про призначення на посаду.

Правовий статус вищих службових осіб органів законодавчої і державної виконавчої влади, прокуратури та судових органів регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Прийняття на посаду третьої - сьомої категорії державної служби здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інший порядок встановлено законами України.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Указ, постанова, наказ чи іншої форми акт про призначення на посаду має правостворюючий характер, оскільки особа, що представлена до призначення, не може приступити до виконання обов'язків по посаді до видання цього акту.

Акт призначення на посаду разом з попереднім погодженням про заміщення посади створює складний юридичний фактичний склад з юридично неоднорідних актів. Але навіть при послідовному здійсненні всіх передбачених законом актів завершальною ланкою цих юридичних актів є трудовий договір.

Вибори на посаду, як підстава виникнення трудових правовідносин, можуть здійснюватись двома шляхами: проведенням прямих чи представницькими органами виборів на заміщення певних посад в державних чи судових органах, а також шляхом конкурсного підбору кадрів.

Обрання на виборну посаду становить собою найбільш демократичний порядок заміщення посад у різних державних органах. Особливістю, що характерна для цієї підстави виникнення трудових правовідносин є те, що особи чи організації, які проводять обрання, як правило, не відносяться до суб'єктів цих трудових відносин.

Особи, що обрані на певні посади в своїй діяльності, як правило, підконтрольні органам, що їх обрали і періодично повинні перед ними звітувати. Обрання проводиться на певний строк, що встановлюється для відповідної посади законом або іншим нормативним актом.

Обрання на посаду також становить собою складний юридичний фактичний склад з юридичних неоднорідних актів. Перед обранням на виборну посаду з кандидатом проводиться бесіда і досягається згода на заняття цієї посади, в окремих випадках від кандидата вимагається згода на участь у виборах у формі письмової заяви.

Обирається на посаду загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні Президент України. В такому ж порядку обираються депутати Верховної Ради України, для яких виконання депутатських обов'язків є виконанням основної трудової функції.

Вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад регулюються відповідним законом від 24 лютого 1994 р. Виборчий процес здійснюється на принципах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати і кандидатів на посаду голови Ради, гласності і відкритості, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії, свободи агітації, також на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Виборними працівниками в Україні є всі судді. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами кваліфікаційного екзамену. Такий екзамен приймається кваліфікаційною комісією, що діє відповідно до Закону України від 2 лютого 1994 року «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України». Порядок обрання суддів регулюється статтею 9 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року.

Особливим порядком підбору працівників на посади є конкурс. Конкурс дозволяє відбирати на заняття певної посади кращого з претендентів. При конкурсі право підбору працівників належить не керівнику підприємства, установи, організації, а колективному органу, який таємним голосуванням вирішує питання, хто з претендентів на посаду найбільш відповідає вимогам цієї посади.

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців публікуються і поширюються через засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу.

Конкурсний порядок заміщення посад практикується в науково-дослідних установах, в театрально-видовищних організаціях. Заміщення посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів на конкурсній основі проводиться у випадках, коли іншим шляхом щ посади не можна заповнити.

Але обрання по конкурсу - це ще не укладення трудового договору. Це - лише підстава для його укладення. Керівник підприємства, установи, організації при наявності процедурних порушень порядку проведення конкурсу, може скасувати результати конкурсу і призначити новий конкурс.

Досить складні підстави виникнення трудових правовідносин встановлено для керівників обласних державних адміністрацій, що є органами державної виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України від 21 серпня 1995 року, яким затверджено Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, голова адміністрації призначається Президентом України з особи, яка обрана головою відповідної Ради.

У даному випадку поєднується два складних юридичних фактичних склади: вибори на посаду голови відповідної Ради і акт адміністративного призначення обраної особи головою державної адміністрації. Заступники глави державної адміністрації призначаються актами Президента України за поданням глави адміністрації.

Аналогічний порядок призначення на посаду встановлено і для глави районної державної адміністрації, якого також призначає Президент України з осіб, обраних головами районних Рад.

Досить поширеною раніше підставою виникнення трудових правовідносин визнавався акт персонального розподілу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів. Усі особи, які закінчували вищі, середні спеціальні та професійно-виховні навчальні заклади підлягали персональному розподілу і зобов'язані були відпрацювати після розподілу 2-3 роки залежно від виду навчального закладу. З розвитком ринкових відносин і появою недержавних навчальних закладів держава послабила персональний розподіл осіб, які набували певних спеціальностей, навіть тих, хто навчався за рахунок коштів Державного бюджету України.


3.3 Особливості природи юридичних фактів трудового права


Оскільки юридичні факти, що спричиняють виникнення зазначених правовідносин, віднесені до юридичних актів, то вони повинні відповідати найхарактернішим ознакам цієї фактичної групи. В. Ісаков зазначає, що акти представляють собою дії, «перекинуті в майбутнє», це дії, насичені соціальною інформацією. Їх призначення - впорядкувати, організувати, ввести в певні межі майбутню діяльність. Такі факти націлені на досягнення певного результату. Вони мають соціально-організовуюче значення. Щодо ж юридичних фактів трудового права, зрозуміло, що вони спрямовані на встановлення правовідносин, у межах яких діють суб'єкти даного права.

Обмежити ознаки, що характеризують факти - підстави виникнення трудових правовідносин, можуть допомогти і їх суб'єкти, оскільки ст. 21 КЗпП України чітко визначає суб'єктний склад учасників. Як вже зазначалося вище, для встановлення зазначених правовідносин необхідна наявність двосторонніх актів, що несуть у собі волевиявлення обох сторін. Тому, визначаючи факти, необхідні для виникнення трудових правовідносин, потрібно встановити в них прояв волевиявлення працівника та роботодавця.

Форми волевиявлення знаходять свій прояв у різних за правовим навантаженням фактах. Одним з них законодавець надає значення юридичних, іншим відводиться тільки доказова роль (факти, що підтверджують існування юридичного факту). Крім того, волевиявлення повинні бути зустрічними. Двосторонність актів, що спричиняють виникнення трудових правовідносин, вказує на складність їх будови і свідчить про необхідність обов'язкового встановлення двох волевиявлень, кожне з яких виражає волю одного із суб'єктів, спрямовану на досягнення спільної мети.

Направленість волевиявлення є найсуттєвішою ознакою правових актів, що відрізняє їх від вчинків з об'єктивним юридичне значним результатом, для яких важливий не намір, а саме результат. «Для того, щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбутися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір викликати передбачені законом наслідки». Тому, встановлюючи правомірність існування юридичного факту, а саме виникнення зазначених правовідносин, необхідно переконатися у відсутності недоліків у волевиявленнях сторін, які можуть спричинити їх дефектність. Правомірність встановлення правовідносин у такому разі потребує додаткового підтвердження або взагалі заперечується.

Розбіжність намірів та фактичного волевиявлення може бути спричинене направленістю волі на досягнення проміжних результатів своїх дій та небажанням настання інших наслідків.

Проблема співвідношення волі та волевиявлення у діях суб'єктів потребує окремого детального розгляду. Цікавим є дослідження прояву волевиявлення з боку роботодавця, яке може виявлятися у простій та складній формах в залежності від кількості уповноважених суб'єктів, котрі беруть участь у вирішенні питання про прийняття на роботу.

У сфері трудового права реальні бажання працівника та його фактичні волевиявлення можуть часто не збігатися без будь-яких негативних юридичних наслідків для правомірності зазначених фактів. Вступаючи у трудові правовідносини, працівник зобов'язується виконувати певні обов'язки. При цьому його волевиявлення може не збігатися із справжніми намірами, однак згода працівника не є обов'язковою для правомірності виникнення юридичного факту (наприклад, відрядження).

Щодо встановлення юридичного факту виникнення названих правовідносин, то хотілося б зауважити. Останні виникають з юридичних актів як свідомих і цілеспрямованих дій, направлених на досягнення конкретного результату. Вступаючи у такі відносини, працівник бере зобов'язання виконувати певні трудові обов'язки. Ставлення працівника до виконання своїх функцій, успішність його роботи майже повністю залежать від його бажання працювати, сумлінності та старанності. При відсутності бажання вступати у трудові відносини важко сподіватись на досягнення бажаних результатів. Тому, за загальним правилом, зазначені правовідносини виникають за ініціативою працівника, яка може бути виражена безпосередньо (заява про прийняття на роботу) або опосередковано (акти призначення або обрання на посаду видаються компетентними органами тільки за згодою або, навіть, за прямим поданням тих осіб, яких вони стосуються).

Таким чином, при встановленні трудових відносин сторони перебувають у рівному правовому становищі. Жодна сторона не може зобов'язати іншу поводитись певним чином, якщо такий обов'язок не заснований на попередній домовленості або законі.

Система фактів, які впливають на виникнення трудових правовідносин, не вичерпується юридичними фактами і є більш розгорнутою. Вона включає значну кількість різних за правовим статусом фактичних обставин, відношення яких до правових наслідків неоднакове. Юридичні факти як складова загальної фактичної системи - це безпосередні підстави для встановлення згаданих правовідносин. Саме вони виражають юридичне значиму ситуацію, яка потребує якісно нового вирішення.

Для точного визначення юридичних фактів, що є підставами виникнення трудових правовідносин, необхідно чітко розуміти відмінності між двома близькими фактичними групами - фактами-умовами та юридичними фактами. Серед вітчизняних вчених не має єдності у цьому питанні. Розмежування даних фактів та умов одержало певне визнання у науковій літературі радянського періоду. Однак деякі правознавці взагалі заперечують існування фактів-умов і поширюють на них статус юридичних фактів. Своєрідний синтез цих поглядів спостерігаємо у В. Яременка, котрий пропонує поділ саме юридичних фактів на умови і юридичні підстави виникнення правовідносин, оскільки будь-яка фактична обставина, якій право надає юридичне значення, вже є юридичним фактом. Однак у його поглядах спостерігається деяка непослідовність, що виявляється у не включенні юридичних умов як різновиду зазначених фактів до юридичного складу, для формування якого вони мають юридичне значення.

Поділ фактів на юридичні умови та юридичні факти проводиться за критерієм значимості для правових наслідків. Поширення режиму юридичних фактів на юридичні умови нівелює цю різницю.

Віднесення певних фактів до юридичних умов жодним чином не принижує їх правовий статус. Одні й ті ж фактичні обставини в одних випадках можуть виступати як юридичні факти, а в інших проявляти себе як юридичні умови. Виступаючи як юридичні факти, умови відрізняються від інших фактів лише за способом дії (факти багаторазової триваючої дії), а не за їх юридичним значенням. У цьому разі вони, безумовно, включаються до юридичного складу.

Під час встановлення юридичних фактів, що спричиняють виникнення зазначених правовідносин, необхідно пам'ятати про значну кількість юридичних умов, що їх супроводжують.

Останні поділяють на загальні та спеціальні, виділяють суб'єктні умови. До них належить вік, освіта, трудовий стаж, стать, громадянство тощо.

Слід зазначити, що при виникненні трудових правовідносин юридичні умови не виступають як юридичні факти і до юридичного складу не входять.


Висновки


Отже, трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини. Іншими словами, трудові правовідносини становлять собою форму, в якій суспільні трудові відносини можуть існувати в суспільстві.

Коли ми вживаємо термін «фактичні суспільні чи трудові відносини», це зовсім не означає, що ці відносини не займані правом. Порядок проведення певних дій, з якими закон пов'язує виникнення правових відносин, досить часто урегульований правом і становить певний правовий процес.

Основним для правильного розуміння правових відносин є те, що коли відсутня норма права, то відсутні й правовідносини. Норма права при її наявності виступає як модель правових відносин. Але сама вона не породжує правовідносин, оскільки будь-яка юридична норма є судженням загального характеру про належну поведінку. Прямого зв'язку з конкретним суб'єктом правових відносин норма не має. Для виникнення правовідносин необхідна подія або дія, що передбачається нормою і має характер юридичного факту, з наявністю якого законодавець пов'язує виникнення правових відносин.

Як відносини між конкретними суб'єктами трудові відносини відображають особисту, суб'єктивну волю їх учасників, що знаходить закріплення в трудовому договорі, який укладається між сторонами. Таким чином, трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

З прийняттям Конституції України можна з певністю стверджувати, що норми трудового права (як і майбутній трудовий кодекс), регулюючи трудові відносин, мають сприяти доцільному використанню трудових ресурсів, а також охороняти та гарантувати реальне здійснення трудових прав і свобод як працівників, так і власників (уповноважених ними органів).

Трудові правовідносини виникають з юридичних фактів або складів, різноманітність яких обумовлюється існуванням різних форм залучення до праці. Такі юридичні факти належать до групи юридичних актів і є свідомими цілеспрямованими вольовими діями, направленими на встановлення трудових правовідносин. Трудовий договір є головною, але не єдиною підставою для виникнення зазначених правовідносин. Підстави встановлення трудових правовідносин повинні якнайповніше відображати інтереси працівника та роботодавця і забезпечувати їх реалізацію.

Таким чином, вплив юридичних фактів на розвиток трудових правовідносин є складнішим та багатоплановим, ніж просте забезпечення приведення в дію механізму правового регулювання. Названі факти, як засоби досягнення соціальних цілей правовідносин, визначають напрям їх розвитку, одночасно вказуючи на вірогідність настання тих чи інших наслідків. Здатність юридичних фактів регулювати динаміку трудових правовідносин є визначальною у їх природі і обов’язково повинна бути відображена у визначенні останніх.

Юридичні факти, що викликають виникнення трудових правовідносин, представляють собою факти дії. Названі факти будуть представляти певний комплекс операцій, оскільки саме такий ступінь деталізації притаманний всій галузі права взагалі. До наведеного висновку неодмінно приходиш, вибірково розглядаючи спосіб формулювання окремих юридичних фактів галузі. Різні способи деталізації змісту останніх можуть широко використовуватися у межах різних галузей права в залежності від особливостей природи предмета їх правового регулювання.


Список використаних джерел і літератури


      1. Конституція України. – 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - додаток № 30., ст. 141.

      2. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. //Відомості Верховної Ради УРСР.-1971. додаток № 50, ст. 375.

      3. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права // Право України. – 2001. – № 9.

      4. Гирич О.Г Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.

      5. Ісаков В.Б. Юридические факты в советском праве. М., Юридическая литература, 1984. – 144 с.

      6. Карпенко Д.О. Трудове право України: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 182 с.

      7. Прокопенко В.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма «Консум», 1998. – 468 с.

      8. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Харків: Консум, 1996. – 296 с.

      9. Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права // Право України. – 2000. – № 7.

      10. Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю – Харків, «Одиссей», 2003. – 628 с.

      11. Трудове право України: Практикум / Г.І. Чанишева, Н.Б. Болотіна, Т.М. Додіна, О.Л. Олейніков. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 246 с.

      12. Яременко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин. – Харків, 1998. – 198 с.


Додаток


Трудовий договір


м. Біла Церква "_____"______________ 20____ р.

__________(Назва підприємства)__________, в особі ___________(посада, ПІП)________ ____________________________, який діє на підставі __________________________, який іменується надалі Роботодавець, з одного боку, та громадянин(ка) _______________(прізвище, ім'я, по-батькові)_________________________, який(а) іменується надалі Працівник, з другого боку, уклали цей договір про наступне:

Працівник приймається (наймається) на роботу до __________(найменування структурного підрозділу підприємства)____________________ на посаду __________________(повне найменування посади)__________________ Працівнику встановлюється строк випробування _________(тривалість строку випробування)___________

1. Загальні положення

1.1. Цей договір є строковим трудовим договором. На підставі цього договору виникають трудові стосунки між працівником і підприємством, які з боку останнього реалізуються Роботодавцем.

1.2. Терміном "Сторони" в цьому договорі позначаються Роботодавець і Працівник.

2. Обов'язки сторін

2.1. За цим трудовим договором Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а Роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством, колективним договором та угодою сторін.

2.2. Працівник зобов'язується:

2.2.1. виконувати роботу, передбачену трудовим договором, завданнями роботодавця та посадовою інструкцією;

2.2.2. своєю працею сприяти збільшенню прибутку Роботодавця;

2.2.3. виконувати вимоги техніки безпеки праці, правила протипожежної та санітарно-протиепідеміологічної безпеки;

2.2.4. нести повну матеріальну відповідальність за надані йому матеріально-технічні цінності на умовах, передбачених чинним законодавством України;

2.2.5. не розголошувати конфіденційну інформацію, а також відомості, що становлять комерційну таємницю підприємства та несе встановлену чинним законодавством України відповідальність за її розголошення.

2.3. Якщо Працівником під час дії цього договору будуть провадитись якісь наукові розробки, розроблятися комп'ютерні програми (операційна система, прикладна програма, база даних) або формуватися бази даних клієнтів (на будь-яких носіях інформації), то авторські майнові права та виключне право на використання таких творів (зокрема право на їх використання на території України та за її межами) протягом терміну охорони прав власності всіма можливими способами, а також в інший спосіб, що стане відомим у майбутньому відповідно до статті 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права", належить Роботодавцю.

Розмір і порядок виплати винагороди за розробку і використання авторських творів, які розробляються за додатковою угодою між Роботодавцем та Працівником, та особливості передачі прав на такі твори, встановлюється цим договором та авторським договором з Працівником (автором).

3. Робочий час

3.1. Працівник зобов'язується виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку. 3.2. Особливості режиму робочого часу (неповний робочий день, неповний робочий тиждень, погодинна робота, ненормований робочий день тощо):

_____________________________________________________________________________.

4. Оплата праці та соціально-побутове забезпечення працівника

4.1. За виконання обов'язків, передбачених цим договором, працівнику встановлюється: посадовий оклад (тарифна ставка) у розмірі _________________________ на місяць, або у розмірі _________________________за 1 годину роботи.

4.2. Працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю: основна ______________ днів, додаткова _____________ днів.

4.3. Працівнику можуть встановлюватися надбавки та інші заохочення за інтенсивність і високу якість роботи та інші показники діяльності відповідно до Положення про матеріальне стимулювання працівників підприємства.

Надбавки та інші заохочення встановлюються наказом директора підприємства.

5. Відповідальність сторін, розв'язання спорів

5.1. У випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

5.2. Працівник не несе відповідальності за неналежне виконання договору, якщо це сталось внаслідок невиконання Роботодавцем своїх обов'язків за договором.

5.3. Працівник відшкодовує збитки, завдані ним підприємству, у розмірах і порядку, встановлених законодавством України про працю.

5.4. Суперечності між сторонами розв'язуються у порядку, встановленому законодавством України.

6. Зміни, припинення та розірвання договору

6.1. Зміни та доповнення до цього договору приймаються підписанням сторонами додаткових угод.

6.2. Дія договору припиняється:

6.2.1. після закінчення терміну його дії;

6.2.2. за угодою сторін;

6.2.3. з інших підстав, передбачених Кодексом законів про працю, крім тих, що не застосовуються відповідно до цього договору.

6.3. Працівника може бути звільнено з посади, а цей договір розірвано з ініціативи Роботодавця до закінчення терміну його дії з підстав, передбачених Кодексом законів про працю.

6.4. Додаткові умови розірвання цього договору, не передбачені чинним законодавством України:

6.4.1. у випадку надходження скарг від клієнтів;

6.4.2. у випадку неякісного виконання доручених завдань;

6.4.3. у випадку скоєння дій, які дискредитують Роботодавця.

6.5. Працівник може за своєю ініціативою розірвати договір до закінчення терміну його дії з підстав, передбачених Кодексом законів про працю.

7. Строк дії договору

7.1. Цей договір діє з "____" ____________ 200 __ р. до "___" ____________ 200 __ р.

За місяць до закінчення терміну дії договору він може бути продовжений або укладений на новий термін.

Дію договору продовжено з "____" _______________ 200 __ р. до

"____" _______________ 200 __ р.

Дію договору продовжено з "____" _______________ 200 __ р. до

"____" _______________ 200 __ р.

7.2. Трудова книжка працівника зберігається і ведеться на підприємстві.

7.3. Сторони зобов'язуються дотримуватись конфіденційності щодо умов цього договору.

7.4. У частині не передбаченій цим договором, сторони керуються законодавчими актами, що поширюються на підприємство, Статутом підприємства та іншими документами обов'язковими для сторін.

8. Адреси і реквізити сторін

РОБОТОДАВЕЦЬ _______________________________

ПРАЦІВНИК _______________________________

__________(посада)___________

______(підпис)_________(ПІП)_____ "____"_______________ 200 __ р.

Домашня адреса_________________ Домашній тел.__________________ Паспорт: серія __ №________

виданий "____" _______ ____ р.

______________________________ (вказати орган, який видав паспорт, місце видачі)

_____(підпис)_________(ПІП)_____ "____"_______________ 200 __ р.


Размещено на Allbest.ru


Случайные файлы

Файл
25568-1.rtf
141249.rtf
49927.rtf
47922.rtf
24189.rtf