Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні (36735)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ I. Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні: теоретичний та практичний контекст

1.1 Правова держава і громадянське суспільство: історичний і політологічний контекст

1.2 Демократія і громадянське суспільство в Україні: сприяння і перешкоди для розвитку

1.3 Політична система в Україні. Імовірні напрями реформування

Розділ II. Соціально – правова держава і громадянське суспільство: міра збігів інтересів і напряму діяльності

2.1 Взаємодія держави і громадянського суспільства в реалізації політичних та соціальних прав і свобод людини

2.2 Громадянське суспільство: тенденції до зміцнення

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


Актуальність теми дослідження. Не потребує доказів теза про те, що проблема вдосконалення діяльності владних структур і формування інститутів громадянського суспільства є не тільки актуальною, а й надзвичайно складною, має комплексний характер.

Саме життя поставило це питання центр уваги вітчизняних дослідників. Зацікавила ця проблема і мене. Тому, що досвід 18-ти років незалежності України переконливо засвідчив, що досягти ефективної роботи політичної системи, нормального функціонування економіки, добробуту громадян можливо лише за умов залучення громадської ініціативи за всіх без винятку сфер життя. Машина державної влади може лише більш або менш вдало використати цей потенціал, але без нього її «шестерні» будуть обертатися у повітрі.

В умовах коли Україна опинилась у тяжкій системній кризі, особливу вагу мають теоретичні розробки вчених-суспільствознавців – адже, як відомо, немає нічого практичнішого за хорошу теорію. Яким має бути співвідношення суспільства і держави, яким критеріям повинно відповідати суспільство, щоб його можна було кваліфікувати як громадянське? Які ймовірні сценарії розвитку громадянського суспільства і народовладдя в Україні? На ці та інші питання необхідно дати обґрунтовану наукову відповідь.

При написані роботи, однією з основних, вважають тезу про те, що громадянське суспільство є основою держави і його становлення відбувається у тісному зв’язку з становленням правової, соціальної держави. Впевнений, що на сучасному етапі роль держави в громадянському суспільстві зростає. Самі інститути громадянського суспільства потребують сильної державної влади, яка створила б правові, політичні, організаційні умови для їх існування, виступила гарантом їх функціонування.

В цьому контексті важливим є виклад у моїй роботі таких актуальних у теоретичному і прикладному контексті проблем, як становлення інститутів громадянського суспільства в Україні; міра збігу інтересів і напрямок діяльності соціально-правової держави і громадянського суспільства; взаємодія держави і суспільства, становлення громадянського суспільства.

Має право на існування теза, що ніхто не може переконливо сказати про те, що таке громадянське суспільство, але всі визнають що це добре.

У політологічній літературі наведено чимало визначень поняття «громадянське суспільство», серед них: «громадянське суспільство - це людська спільнота, що включає в себе добровільно сформовані первинні не державні структури в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах життєдіяльності суспільства: це сукупність не державних відносин і сфера прояву вільних індивідів, організацій і асоціацій громадян.» Або: «громадянське суспільство – це система приватних осіб, груп та інститутів не залежних ( в усякому разі безпосередньо) у своїй діяльності від держави її органів та установ.

Визначальним тут є взаємозв’язок держави і громадянського суспільства.

Серед різноманітних теоретичних моделей, що розкривають механізм зв’язку державної влади і суспільства виділяють дві – класична ліберально - демократична, що отримала найбільш повне втілення на практиці в Англії і США і етатистська модель сформована в Німеччині у першій половині 19ст., яка справила вирішальний вплив на політичний і правовий розвиток держав центральної і східної Європи. Можна стверджувати, що і в Україні реалізується етатистська модель, коли на перше місце виходять не природні права і свободи, а соціальні права громадян, коли держава забезпечує прийнятний мінімум умов для життя гідного людини.

Обєктом дослідження є: становлення і характеристика етапів розвитку громадянського суспільства, як у світі так і в Україні.

Предметом дослідження є: праці визначних науковців, які досліджували розбудову громадянського суспільства, а саме: діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій.

Мета дослідження: полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази висвітлити суть, напрями, етапи розбудови громадянського суспільства сприяння і перешкоди для розвитку. Показати особливості політичної системи в Україні, імовірні напрями реформування державних структур, взаємодію держави і громадянського суспільства в реалізації політичних та соціальних прав і свобод людини.



Розділ I.

Політична система та інститути громадянського суспільства: теоретичний та практичний контекст


    1. Правова держава і громадянське суспільство: історичний і політологічний контекст


Дискусія про громадянське суспільство, що спалахнула на початку 2002 р., хоча й мала короткотерміновий і дещо суперечливий характер, зрештою, віддзеркалювала потребу грунтовно висвітлити теоретичні та прикладні аспекти проблеми, що стала актуальною на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку України.

Проблема громадянського суспільства є не тільки об'ємною, а й надзвичайно складною, має комплексний характер. Комплексність її полягає в тому, що вона так чи інакше піднімає низку ключових питань, зокрема: співвідношення суспільства і державної влади, прав і обов'язків громадян перед державою і обов'язків держави перед громадянами; правового регулювання суспільних відносин; діяльності політичних партій і громадських організацій; місця та ролі засобів масової інформації.

У цьому контексті логічним бачиться той інтерес, який виявляє наукова громадськість до цієї проблеми. Відбуваються наукові конференції, «круглі столи». Вийшли друком монографії, збірники наукових праць. У фокусі наукового інтересу опинились питання: що дозволяє вважати суспільство таким, яке досягло рівня, коли його тип справедливо кваліфікувати як громадянське суспільство? І які саме особливості суспільства роблять його громадянським? Інтерес підігрівався і тим, що деякі автори взагалі відкидають поняття громадянського суспільства, стверджують, що воно застаріло, належить до минулого.

Сучасні концепції громадянського суспільства своїм корінням сягають у глибину античності і середньовіччя. З часів Платона і Цицерона поняття громадянин «(від давньогрецького polites лат.civilis) пов’язано з поняттям прав і обов’язків, а у політології поняття громадянське суспільство найтіснішим чином пов’язане з поняттям право.

Для Аристотеля громадянське суспільство і держава є взаємозамінними поняттями: «держава є сукупність громадян, громадянське співтовариство».

Платон і Аристотель виходили із того, що суспільне життя без держави без встановлюваного і підтриманаго нею порядку призведе до безладдя і не обіцяє нічого доброго громадянам. З наявністю держави Аристотель повязував можливість функціонування права, а останнє є мірилом справедливості й регулюючою нормою політичного спілкування. Цементуючою силою суспільної згоди давньогрецький мислитель вважав середні верстви. Аристотель прагне дати визначення поняття державного устрою: «верховна влада скрізь пов’язана з порядком державного управління, а останє і є державним устроєм.» У державному устрою мислитель виділяє три частини: перша – законодавча, друга – посади, третя – судові органи».

Творці християнської політичної теорії (Аврелій Августін і Фома Аквінський різко протиставляли церкву і державу). Вся історія людства – грандіозне звершення задуму божественного творіння. Поява церкви в цілому має вирішальне значення. Держава перетворюється на «світську руку церкви», єдність роду людського означає - єдність християнської віри під егідою церкви. Потрібно зазначити, що в епоху середньовіччя базою утворення поняття громадянського суспільства були міські західно – європейські общини, які впродовж століття протистояли утискам феодальної держави. Середньовічні міста з їх самоврядуванням, не закріпаченим працівником, етнічним і релігійним розмаїттям і терпимістю були викликом феодальній політичній роздробленості й деспотичним формам королівсько - царської регламентації соціального життя. Міста феодальної Європи, що отримали магдебурзьке право не були державами в державах. Їх справжній статус був дещо іншим - вони були острівцями громадянського суспільства в межах феодальних країн.

Як відомо магдебурзьке право – феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і судів феодалів, виникло у тринадцятому столітті у м. Магдебурзі, а протягом 13 – 18 ст. воно поширилося в Чехії, Угорщині, Польші, Литві, а звідти – на території Білорусії і України. Львову Магдебурзьке право надане в 1356р. ( збереглося до 1786р.), Києву – в 1494- 1497 (збереглося до 1835р.) У 15 – 18 ст. Магдебурзьке право отримало більшість міст України.

Громадянське суспільство охоплює період від кінця ХVІІ до першої половини ХІХ ст. Його основні положеня сформульовані такими видатними філософами як Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтескє, Г. Гегель, іншими мислителями того часу. З їхніми іменами пов’язано формування засад, властивих і нинішнім концепціям взаємовідносин суспільства і держави йдеться насамперед про договірну концепцію громадянського суспільства.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.