Правове положення України в складі Московської держави (36601)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

1.1 Передумови національно-визвольної війни українського народу, початок періоду відродження української державності

1.2 Правова система Української козацько-гетьманської держави. Суд і процес

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ В СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Юридичне оформлення об’єднання України з Росією

2.2 Політичні та правові проблеми переходу України під владу Московської держави і Речі Посполитої після смерті Богдана Хмельницького

2.3 Адміністративно-політичний устрій українських земель у складі Росії. Зміни в суспільних відносинах

РОЗДІЛ 3. КОДИФІКАЦІЯ ТА ОСНОВНІ РИСИ ПРАВА УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


Сміливий волелюбний, але ще нечисленний в той час український народ розумів, що у визвольній війні з Польщею йому не обійтися без вірного союзника. Бажаним союзником могли стати Росія, єдиновірний російський народ.

Український народ завжди зберігав пам'ять про свій зв'язок із східнослов'янськими народами. Тому він плекав надію зблизитися й утворити союз з ними. Саме цим пояснюється чимало дружніх акцій українців щодо росіян. У Лівонській війні населення України допомагало російським військам. К. Косинський і С. Наливайко ставили питання про перехід реєстрових козаків у підданство Росії. У Смутні часи (1611—1612 pp.) козаки відмовилися брати участь у штурмі Московського Кремля та Троїце-Сергієвої лаври. В 1620 р. гетьман Сагайдачний попросив царя Михайла Федоровича прийняти запорізьких козаків на службу.

У тяжкі часи поразок український народ, рятуючись від переслідувань польської влади та її феодалів, шукав захисту у Московської держави і знаходив його. Втікачам з України було дозволено проживати у прикордонній смузі — Порубіжжі. Вони селилися слободами, звідки й пішла назва — Слобідська Україна. У 1638 р. після поразки повстання Я. Остряниці повстанці заснували кілька слобід. Українським переселенцям надавалися пільги — вони не сплачували мита з промислів, звільнялися від судового мита.

Російський народ завжди співчутливо ставився до України та її народу, намагався полегшити їхню долю, наскільки це було можливо, заохочував наміри України зблизитися з Росією. Але офіційно уряд Росії до пори не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов'язаний Поляновським мирним договором (1634 р.) з Польщею і не був готовий до нової війни з нею. Тому царський уряд, починаючи з 1648 p., передбачливо обрав позицію вичікувального нейтралітету, що практично означало відмову від допомоги Польщі в її боротьбі проти України.

Між Україною і Росією йшла жвава торгівля. Україні було дозволено безмитно купувати в Росії хліб і сіль. Росія допомагала їй зброєю і грошима. Після укладення Білоцерківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. У 1651 р. відбувається масовий перехід селян і козаків на Слобідську Україну. Такі переходи відбувалися і в наступні роки. У 1652 р. сюди перейшов з-під Острога полковник І. Дзіковський, з ним 2000 козаків з сім'ями, майном і худобою. На новому місці вони заснували селище Острогожськ. Царський уряд не чинив перешкод донським козакам перебувати в лавах українського козацтва. Уперше загін донських козаків прибув в Україну на допомогу повстанцям уже у березні 1648 р.

Є підстави вважати, що упорядники Соборного уложення 1649 р. використали як одне з його джерел Литовський статут. Вони це зробили не тільки тому, що його джерелом, у свою чергу, була Руська Правда, а тому, що статут офіційно діяв в Україні. Використання норм Литовського статуту як одного з джерел Соборного уложення мало на меті зміцнити зв'язки України та Росії.

Протягом 1648-1654 pp. Росія і Україна підтримували дипломатичні стосунки. Перше українське посольство на чолі з полковником С. Мужеловським відбуло до Москви у січні 1649 р. після блискучих перемог України над Польщею. У відповідь на це в Україну прибуло перше повноважне посольство з Москви на чолі з Г. Унковським. Упродовж п'ятиденних переговорів у Чигирині (17— 22 квітня 1649 р.) воно переконалося у прагненні українського народу звільнитись з-під гніту Польщі. З цього моменту дипломатичні зв'язки між Україною і Росією стають постійними. Особливо вони активізувалися з 1651 p., коли Україна розірвала з Польщею Білоцерківський договір, який, власне, існував тільки на папері1.


РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО


1.1 Передумови національно-визвольної війни українського народу, початок періоду відродження української державності


Прийняті у Речі Посполитій “Статті для заспокоєння руського народу” 1632 р., а також “Ординація війська Запорозького реєстрового” 1638 р. не зупинили, а навпаки, сприяли подальшому наступу польських феодалів. Тому напередодні народно-визвольної війни соціально-економічні, політичні та національно-релігійні суперечності в Україні значно загострилися.

Війна українського народу за своєю суттю і рушійними силами була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю — народно-визвольною.

У ході війни, незважаючи на різні кінцеві цілі, практично всі соціальні верстви України об’єдналися проти спільного ворога — Речі Посполитої. Визвольна боротьба українського народу певною мірою мала інтернаціональний характер, у ній брали участь представники 23 націй і народностей.

Особливо яскраво антифеодальний характер війни проявився після Зборівського договору 1649 р., умови якого не сприйняли селяни і рядове козацтво, яке не потрапило до реєстру. Всі вони за умовами договору мусили переходити у підданство до польських панів.

7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори, де козацька старшина висунула 18 вимог. 8 серпня 1649 р. була обнародувана “Декларація його королівської милості війську Запорозькому”, яка отримала назву Зборівська угода.

Цим нормативним актом встановлювалося, що:

1) кордони українсько-козацької території по лінії Дністер-Ямпіль-Брацлав-Вінниця-Погребище-Паволоч-Коростишів-Горностайпіль-Димер-Дніпро-Остер-Чернігів-Ніжин-Ромни;

2) реєстр війська запорозького 40 тис. чоловік із підтвердженням усіх попередніх вольностей;

3) на козацькій території не було присутності коронного війська;

4) всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри;

5) київський митрополит отримав місце в сенаті;

6) єзуїти не мали права проживати в українських містах;

7) питання про Берестейську унію виносилося для обговорення на засідання польського сейму2.

У спеціальному привілеї король підтвердив усі попередні права та вольності козацтва. Таким чином, укладанням Зборівської угоди відбулося правове визнання української державності на території трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського. Будівничими цієї держави стали українська шляхта і козацька старшина.

Ознаками Української козацько-гетьманської держави були: наявність власної території, незалежна публічна влада, наявність фінансово-податкової системи, права і судочинства.

Необхідно зазначити, що при формуванні Козацької держави враховувався досвід військової полково-сотенної організації Запорозької Січі, яка була перенесена на визначені території і стала єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні. Публічна влада складалася з трьох урядів: генерального, очолюваного гетьманом, полкового і сотенного, який у свою чергу у військовому відношенні поділявся на курені по 20-30 козаків у кожному. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим і судовим органом держави. Вищим органом влади формально вважалася військова рада. Але вона не була постійно-діючим органом і скликалася для вирішення найважливіших питань: ведення війни, обрання генерального уряду тощо.

Гетьман України був правителем України, главою генерального уряду. Він мав широкі державно-владні повноваження — законодавчі, виконавчі, судові, скликав ради.

Вища судова інстанція — Військова (козацька) рада.

Уряд складався з генеральної старшини, яка очолювала окремі галузі управління. Наприклад, за військові справи і матеріальне забезпечення відповідали генеральний обозний, осавул, хорунжий.

Генеральний обозний був другою посадовою особою в державі після гетьмана. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьманської влади; генеральний писар опікувався зовнішніми відносинами, генеральний суддя очолював найвищий судовий орган, який був апеляційною інстанцією для полкових і сотенних судів, а справами скарбниці відав генеральний підскарбій.

В адміністративному відношенні Україна за часів Богдана Хмельницького поділялася на полки. Так, за Зборівською угодою 1649 р. встановлювалося 9 полків на правому березі і 7 на лівому, 272 сотні. 1650 року було вже 20 полків. Полки поділялися на сотні з селами та містечками. Здійснювали управління відповідно полкові та сотенні уряди. У великих містах здійснювали управління магістрати, в малих привілейованих — отамани. У звичайних містах управляли виборні городові, а в селах — сільські отамани.

За Зборівською угодою козацький реєстр встановлювався у 40 тис., а в цілому за період 1648—1654 рр. українська армія сягала 300 тис.


Случайные файлы

Файл
118551.rtf
113119.rtf
5256-1.rtf
166155.rtf
138897.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.