Довіреність у цивільному праві України (36181)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ 1. Довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку

1.1 Поняття, значення та реквізити довіреності

1.2 Види, форма, строк та припинення довіреності

1.3 Скасування довіреності та відмова представника від вчинення дій передбачених довіреністю

Розділ 2. Правова природа довіреності як форми уповноваження при договірному представництві

Розділ 3. Дія довіреності в аспекті представництва цивільного права України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток


Вступ


Актуальність теми. В даний час складається безліч різних договорів, оформляється значне число операцій, які мають свої особливості. Довіреність представляє собою документ, в якому зафіксовані повноваження представника по здійсненню операцій і інших правомірних дій перед третіми особами. Це однобічна операція, що фіксує вміст і межі повноважень представника, дії якого створюють права і обов'язки безпосередньо для того, що представляється. Письмове уповноваження на здійснення операції представником може бути представлене таким, що представляється безпосередньо відповідній третій особі.

Зараз і фізичні, і юридичні особи в цивільних правовідносинах використовують даний цивільно-правовий інститут.

У випадках, коли, наприклад, фізична особа не може по яких-небудь причинах отримати заробітну плату, він використовує довіреність, оскільки лише за наявності довіреності інша особа може зробити ту чи іншу дію, що породжує юридичні наслідки.

Нерідко зустрічаються ситуації, коли фізичні або юридичні особи є учасниками певного судового розгляду (наприклад, виступають як позивачі або відповідачі). І для захисту своїх прав і інтересів дані особи вдаються до послуг адвоката або інших осіб з метою ведення справ в суді, для чого вони видають останнім довіреність, без якого неможливе представництво перед третіми особами.

Крім того, юридична особа не може в повному об'ємі здійснювати свої права і обов'язки в особі його представника, якщо він діє без довіреності.

Через що, в різних ситуаціях потрібна видача не будь-якої, а певної довіреності, що відповідає конкретній ситуації.

Тому необхідно знати: що з себе представляє довіреність, яка довіреність вважається належним чином оформлена, які види довіреності існують і використовуються в тому або іншому випадку, а також у зв'язку з чим, припиняється дія довіреності.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному науковому опрацюванні основних закономірностей розвитку механізму довіреності як способу здійснення суб'єктивного права.

Відповідно до поставленої мети дослідженні такі завдання:

- визначити сутність і правову природу довіреності в цивільному праві України;

- специфіку кожного з видів довіреності;

- проаналізувати підстави припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності.

Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, що виникають з приводу реалізації прав та свобод громадян через представника шляхом надання довіреностей.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють механізм довіреності як способу здійснення суб'єктивного права України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обов’язків.

Методи дослідження. Підґрунтям методології дослідження роботи є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Зокрема, системний метод діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, метод юридичного аналізу.


Розділ 1. Довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку


1.1 Поняття, значення та реквізити довіреності


Довіреність - це письмовий документ, що видається представнику особою, яку представляють, для представництва перед третіми особами [11, с. 225].

З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначено обсяг повноважень, наданих представникові тим, кого представляють. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем) безпосередньо третій особі. Таке положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує передусім у них.

Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане для здійснення угоди, не породжує.

Видача довіреності є одностороннім правочином, який має вчинятися із дотриманням правил ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладені у Законі про нотаріат.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім'я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках - посаду, яку вони займають, коло повноважень.


1.2 Види, форма, строк та припинення довіреності


За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та разові[7, с. 204-208].

Генеральна довіреність видасться на вчинення широкого кола угод та юридичних лій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.

Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Звідси ніби випливає, що довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також може бути надана в усній формі. Однак ця норма має тлумачитися у сукупності з положенням ч.3 ст.244 ЦК, яка встановлює, що довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі.

Отже, довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути простою письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків).

Крім того, згідно з ч.2 ст.245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенси, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.