Кримінологічна політика (35868)

Посмотреть архив целиком

Вступ

Будь-який державно-владний феномен, пов’язаний із такою специфічною сферою суспільних відносин, як боротьба зі злочинністю, не може обійтися без визначення на вищих рівнях соціального управління стратегічних напрямів запобігання та протидії вчиненню злочинів і надійного забезпечення захисту як окремого громадянина, так і в цілому суспільства від злочинних посягань.

Саме науково-практичний інтерес в дослідженні багатогранної державно-владної діяльності за тривалим досвідом численних соціальних структур надав змогу визначити даний феномен як державну політику в тій чи іншій галузі людського життя.

Оскільки сфера кримінальної політики держави пов’язана з реалізацією кримінальної відповідальності, вона є предметом дискусій досить довгий час.

Метою даної роботи є з’ясування сутності власне кримінальної політики держави, її зв’язку з профілактикою злочинності, з кримнологіяною політикою держави, дослідження питання справедливого покарання за вчинений злочин як одного із засобів боротьби зі злочинністю та розгляд позитивних і негативних сторін амністії як кримінально-правового, кримінологічного та соціального явища.


Кримінальна політика і профілактика злочинів

Термін “політика” (в перекладі з грецької – “politike”) означає мистецтво управління державою.

Політика як державна діяльність у сфері суспільних відносин визначається реальним становищем у суспільстві політичних партій, соціальних груп, що використовують владу відповідно до інтересів всього суспільства залежно від об’єкту політики (соціальної, економічної і т. ін.) та сфери впливу (внутрішньої і зовнішньої) [6; с. 502].

Якщо порівняти статистику зростання населення (збільшується щороку на 1,5 %), а злочинність зростає на 3 % ,зрозуміло, що є необхідним подальше дослідження зазначеного питання. В юриспруденції останнім часом виникає чималий науково-практичний інтерес вчених відносно становлення кримінально-правової та кримінологічної політики держави.

Інтерес (від лат. Interest - значення, важливо) виступає як спосіб відношення соціального суб’єкта до необхідних умов його існуванні й розвитку, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови, формується і реалізується через практичну діяльність людей в процесі історично-конкретних суспільних відносин, змінюється і доповнюється за формами і змістом залежно від сфери суспільного життя і цілеспрямованості, в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності від загальнодержавних, національних, соціальних потреб та умов життя і розвитку відносин.

Інтерес сприяє поступальному становленню і розвиткові суспільства в цілому та його соціальних інститутів, він є опосередкованою ланкою між потребою і мотивом діяльності, передбачає усвідомлення об’єктивної потреби і набуває значення стимулу до неї залежно від того, як він усвідомлюється соціальним суб’єктом.

[6; 237]

Об’єктивно існуюча суперечливість інтересу з діючими (в певній мірі консервативними), традиційними, а іноді й поглядами в тій чи іншій сфері людської діяльності полягає в тому, що він є результатом певного розкриття таких цінностей і водночас спонукальною причиною освоєння соціальних явищ залежно від їх бачення й тлумачення на різних етапах і рівнях розвитку науково-практичних досліджень.

Центральним напрямом кримінально-правової політики держави є обґрунтування соціальної обумовленості чинних кримінально-правових норм та їх проектів.

Перш за все мова йде про оптимізацію системи кримінально-правових норм - її максимальну відповідність реальним потребами суспільства в кримінально-правовому регулюванні.

Кримінальний закон завжди є соціально обумовленим. Він продукується реальними потребами суспільства в кримінально-правовій забороні і у певній мірі адекватно відображає їх у кримінально-правовій нормі.

Серед кримінально-правових норм окремі недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально-правовому регулюванні. Дефекти норм можуть полягати у відсутності чіткості та визначеності правових приписів.

Звідси їх низька ефективність навіть в умовах бездоганної роботи правозастосовних органів. Це підтверджується певною нестабільністю сучасного кримінального законодавства.

Можна припустити ситуацію, коли причини цієї нестабільності полягають не стільки у вадах самих норм, скільки в недоліках практики їх застосування. Внаслідок взаємодії обох факторів мають місце або низька застосовність окремих норм, або помилки в їх кваліфікації.

Соціологічні дослідження показують, що серед усіх причин та умов здійснення правозастосовними органами помилок четверте місце за ступенем суб’єктивної значимості займає неясність і суперечливість законодавства.

Очевидною є необхідність протягом певного часу накопичувати досвід застосування у судовій практиці відповідних норм для того, щоб у майбутньому, у процесі подальшого реформування кримінального законодавства врахувати допущені при його проектуванні помилки.

Законодавство вже починає цей шлях. Так, внесеними змінами у Кримінальний кодекс України передбачена декриміналізація окремих діянь, а також деякі інші нововведення, що свідчать про лібералізацію сучасної кримінально-правової політики України.

Як відзначає О.М. Джужа, науковий аспект у даному разі є актуальним насамперед тому, що наука як форма людських знань, як складова частина духовної культури суспільства, як система понять про явища і закони дійсності, як особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. На основі наукового базису складається механізм наукової політики, що свого часу активно й цілеспрямовано впливає на розвиток самої науки. Дослідження різних спеціалізованих галузей науки на основі комплексного підходу, що включає синтетичне пізнання її численних аспектів знайшло вияв у розвитку наукознавства на сучасному етапі розбудови України, що дедалі відіграє зростаючу роль у розвитку продуктивних сил, удосконаленні суспільних відносин, створенні принципово нових підходів в дослідженні й поясненні нових соціальних феноменів (у тому числі таких, як кримінологічна та кримінально-виконавча політика).

Практичний аспект інтересу не може бути відокремленим від наукового, оскільки практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини (суспільства), що має своїм змістом освоєння природних і соціальних об’єктів та становить всезагальну основу, являє собою рушійну силу людського суспільства і пізнання, що соціалізує природу, постійно розширює сферу суспільного буття, яке є найвищим рівнем в ієрархії якісних форм матеріального світу, а суспільний рух, відповідно, є найвищою формою руху матерії, що зумовлюється універсальним характером практики, її здатністю до революційного творчого освоєння і перетворення будь-яких галузей і сторін навколишнього буття, включаючи її предметні результати.[4; 20]

Науково-практичний інтерес щодо формування кримінологічної та кримінально-виконавчої політики в України зростає останнім часом, а його реалізація в концептуальних розробках має надати суттєвого поштовху в становленні та оптимізації згаданих напрямів діяльності державних та суспільних інститутів, у тому числі кримінальної юстиції, що працюють у сфері боротьби зі злочинністю.

Розглядаючи питання становлення названих напрямів політики в межах кримінальної політики, що заснована на досвіді зарубіжних та вітчизняних вчених та практиків, доцільно розглянути теоретичні і практичні аспекти даного феномену.

Завданнями кримінальної політики є : оптимізація діяльності держави в боротьбі зі злочинністю, створення атмосфери спокою, стабільності, безпеки на території держави та її окремих суб’єктів, кожного громадянина та суспільства в цілому. До концептуальних положень можна віднести сукупність основних ідей, що характеризують розвиток кримінальної політики, її предмета і закономірностей, місця в політичній системі, принципів, структури і специфіки діяльності по розробці та реалізації стратегії боротьби зі злочинністю, а також спрямованих на удосконалення форм, методів і засобів, що застосовуються для впливу на злочинність, систему суб’єктів цієї боротьби, критеріїв її ефективності. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що реалізація кримінальної політики, тобто втілення в життя розроблених і закріплених в законах і підзаконних нормативно-правових актах цілей і завдань, здійснюється через діяльність судових, правоохоронних та інших органів державної влади, до компетенції яких входить боротьба зі злочинністю.

Ці та інші обставини, що обумовлюють певну єдність і комплексність у вирішенні даних стратегічних завдань, надають теоретичне і практичне підґрунтя для визначення її загальнооб’єднуючим державно-владним феноменом, який акумулює в собі певну структуру специфічних складових – як стратегічних, так і тактичних напрямів державної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, які цілком обґрунтовано можуть мати назву кримінально-правова, кримінально-виконавча, кримінологічна політика та її оперативно-розшукові та криміналістичні аспекти забезпечення.

Зазначені компоненти (елементи) кримінальної політики складають її структуру, а не певні рівні й етапи розробки та реалізації даної політики, як про це зазначають окремі вчені [4; 23–25].

До рівнів та етапів кримінальної політики відносять:


Случайные файлы

Файл
117253.rtf
12808.rtf
81453.rtf
123406.rtf
111926.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.