Поняття та соціальне призначення правотворчості (35417)

Посмотреть архив целиком

Укоопспілка

Полтавський кооперативний технікум Полтавської облспоживспілки









Курсова робота

по дисципліні: "Теорія держави і права"

на тему: "Поняття та соціальне призначення правотворчості"




Виконала:

студентка групи Пр – 22

Лебедь А.

Перевірив викладач:

Стрілко Д.Л.






Полтава 2009


План


Вступ

1. Поняття, функції та принципи правотворчості.

2. Характеристика стадій правотворчого процесу та їх суб’єкти

3. Законодавча техніка

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ


Актуальність теми. У багатоманітній правовій сфері суспільства правотворчість посідає провідне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його. Тому є зрозумілим величезний суспільний інтерес до правотворчості.

Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімального рахунку неефективних нормативних актів – постійне завдання законодавця. Власне, цим пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, які пов’язані з процесом створення норм права. Закони необхідні для людей, суспільства, і не можна допускати прийняття поспішних, непродуманих нормативно – правових рішень, адже будь – яка помилка законодавця тягне невиправдані матеріальні затрати, порушення інтересів громадян. Можна привести чимало фактів із вітчизняної практики, коли наша економіка, соціальна і духовна сфери потерпали через непродумані, науково необґрунтовані нормативно – правові рішення. Наприклад, Закон "Про економічну самостійність України" був раніше символічною даниною часу боротьби за незалежність, ніж документом конкретної дії. Світова практика також має приклади помилок законодавчих органів. Достатньо навести факт законодавчої заборони в США виробництва і вживання алкоголю в період великої депресії, що викликало зростання контрабанди, мафії і злочинності в цілому.

Може скластися враження, що знання основ правотворчості корисні лише для тих, хто її здійснює, - депутатам парламенту, членам уряду тощо. Проте це не так, оскільки створення правових норм – один із напрямків діяльності, притаманний не тільки державним органам та органам місцевого самоврядування. А тому юристи, випускники юридичних вузів повинні до тонкощів знати теорію і практику правотворчої роботи.

Правотворчість – це особлива функція держави, інших уповноважених суб’єктів, правова форма, правова "оболонка" їх діяльності. Наприклад, парламент затверджує державний бюджет. Розглядаючи його по суті, аналізуючи всі статті доходів і витрат країни, він практично завершує процес прийняття закону про державний бюджет.

Таким чином, "акт правотворчості" має два значення. Це діяльність компетентних суб’єктів щодо видання норм права, а також результат такої діяльності, який виражений у вигляді юридичного документа, закону тощо.

Зміст і значення правотворчості полягає у тому, щоб вибрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би повною мірою відповідав поставленій меті. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі об’єктивні і суб’єктивні умови для прийняття нормативного акта, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент тощо).

Об’єкт дослідження. Правотворчість.

Проблема дослідження. За результатами правотворчої роботи – якістю законів та інших нормативних актів – роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такої діяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій.

Мета дослідження. Розширити свій погляд про правотворчість, визначити її суб’єкти та ключові поняття.

Бібліографічний огляд літератури. Над даною темою працювали такі вчені – правовики, як: Калюжний Р.А., Ведєрніков Ю.А., Грекул Р.С., Волинка К.Г., Зайчук О.В., Лисенков С.Л., Оборотов Ю.М., Ковальський В.С., Козінцев Т.П., Ющик О.І. та інші.

Структура курсової. Курсова складається зі вступу, трьох розділів: Розділ І Поняття, функції та принципи правотворчості, Розділ ІІ Характеристика стадій правотворчого процесу та їх суб’єкти, Розділ ІІІ Законодавча техніка, висновків і списку використаних джерел та літератури.



1. Поняття, функції та принципи правотворчості


Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно – правових актів.

Головне призначення правотворчості – встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.[1,ст.293]

Правотворчість – це форма владної діяльності уповноважених суб’єктів (перш за все держави), спрямованої на утворення нормативно – правових актів, за допомогою яких у чинну юридичну систему запроваджується, змінюються чи скасовуються правові норми.[2,ст.242]

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб’єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті – документі, який називається нормативно – правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно – цільову і організаційну спрямованість.[1,ст.293]

Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні – Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках.

Законотворчість – важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості – всі нормативно – правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та інші. Вони з’являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

Правотворчість – один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм їх діяльності. Її слід відрізняти від правотворення. Правотворення – всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права, у тому числі і правотворчість.

Правотворчість – поняття вужче, ніж правотворення, вона – частина правоутворення, його самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень). Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися правотворчість. Обговорення проекту конституції населенням – це не правотворчість, але може призвести до неї.

Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно – правового акта, скажімо, закону. Головною відмінністю правотворчості від правотворення є те, що творчість права здійснюється державними органами або з їх санкції, дозволу.

Правотворчість – це насамперед форма владної – вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямовані на створення нормативно – правового акта.[1,ст.294]

Держава веде свою правотворчу політику на основі вивчення потреб суспільства і пізнання тенденцій суспільного розвитку. Основними імпульсами щодо створення закону чи іншого нормативно – правового акта є суспільно значуща проблема, гостра соціальна ситуація, не вирішення питань, тобто те, що має велике значення для більшості людей, для держави в цілому. Мистецтво правотворчості в тому і полягає, що, по – перше, вчасно, по – друге, точно, адекватними правовими засобами відреагувати на суспільний "виклик", "зняти" гостроту ситуації. Історія права знає приклади як вдалих нормативно – правових рішень (Французький цивільний кодекс 1804р.(Кодекс Наполеона), який діяв практично два століття), так і рішень помилкових, поспішних (в 1927р. Туреччина запозичила Швейцарський цивільний кодекс, яким, зокрема, усувалась багатошлюбність. Мусульманське населення Туреччини не було готовим до цього, що і викликало невдоволення багатьох верст турецького суспільства).

Головна роль у визначенні часу прийняття, змісту і форми правового рішення повинна належати правовій науці. Власне, наука володіє таким пізнавальним інструментом, який дозволяє безпомилково виявити предмети суспільного розвитку і юридичні засоби їх вирішення.

Зрозуміло і те, що рівень розвитку тієї чи іншої держави впливає на зміст прийнятих законів. Якщо для США актуальною є боротьба за безпеку на автострадах, а також за чистоту навколишнього середовища, то для України головним є захист прав людини та громадянина, боротьба з організованою злочинністю, корупцією, тіньовою економікою тощо.[2,ст.243]

Функції правотворчості – напрямки діяльності, пов’язаної зі встановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства.


Случайные файлы

Файл
18682.rtf
20531.rtf
71477-1.rtf
25607.doc
178031.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.