Вина в кримінальному праві країни (35121)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства










Курсова робота

з дисципліни: «Кримінальне право»

на тему:

«Вина в кримінальному праві країни»


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Розділ 2. Форми вини як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

2.1 Вина у формі умислу

2.2 Вина у формі необережності

2.3 Змішана (подвійна) форма вини

Розділ 3. Вина як суб'єктивна умова кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав

3.1 Вина за кримінальним законодавством Німеччини

3.2 Визначення вини у кримінальному праві Франції

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту вини.

Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.

У минулі роки питання вини піддавались ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, окремих кримінально-правових теорій. В останні роки (зокрема, після набрання чинності КК України) питання вини в основному розглядаються лише на рівні науково-практичних коментарів до КК України, підручників та навчальних посібників. Однак аналіз відповідних положень КК України та кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав свідчить про те, що ці питання потребують нових досліджень, в яких могли б бути використані ідеї, сформульовані вченими-криміналістами в ХІХ – ХХІ століттях.

В юридичній літературі питанням вини в кримінальному праві приділялась увага в працях: 1) науковців Західної Європи – Е. Белінга, Г. Вельцеля, Р. Маураха, Т. Риттлера, Р. Франка та інших відомих вчених; 2) вчених-криміналістів Російської імперії, радянських вчених та сучасних науковців Російської Федерації – Л.С. Білогриць-Котляревського, С.В. Бородіна, А.А. Герцензона, І.Т. Голякова, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.Д. Дурманова, Г.А. Злобіна, М.М. Ісаєва, К.А. Камкадзе, В.Є. Квашиса та ін..

Водночас ціла низка питань щодо розуміння вини залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження, в тому числі із використанням окремих нових підходів з урахуванням новел, закріплених КК України.

Актуальність теми дослідження, проведеного в курсовій роботі, полягає у вивченні внутрішньої сутності злочинного діяння (суб’єктивної сторони злочину), тих внутрішніх процесів, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним Законом суспільно небезпечного діяння.

Предметом дослідження в курсовій роботі стали суспільні відносини, які виникають при встановленні вини (її форми) особи, яка скоїла злочин, її мети та мотивів, які в свою чергу є обов’язковими і факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину.

Об’єкт дослідження в курсовій роботі – наукові статті та праці сучасних вітчизняних криміналістів.

Мета даного дослідження – розкрити та дослідити зміст суб’єктивної сторони злочину на сучасному етапі розвитку кримінального права України та зарубіжних країн.




Розділ 1. Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину


Суб’єктивна сторона створює психологічний, тобто суб’єктивний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об’єктивною, стороною. Якщо об’єктивна сторона складу злочину становить його фактичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб’єктивна сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об’єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об’єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину.

Отже, суб’єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб’єктивної сторони складу злочину в багатьох випадках можна зробити, тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину (наприклад, висновок про те, чи є скоєне вбивство умисним чи необережним).1

Значення суб’єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню:

а) здійснюється належна кваліфікація діяння та його відмежування від інших злочинів;

б) встановлюється ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила;

в) здійснюється індивідуалізація покарання злочинця, вирішується питання про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Процеси, що відбуваються у психіці людини, поділяються на інтелектуальні, емоційні та вольові. Вони існують у тісній нерозривній єдності, але їх окреме дослідження, як побачимо далі, має велике значення для правильного встановлення суб’єктивної сторони складу злочину.

На підставі зазначених процесів психіки зміст суб’єктивної сторони складу злочину визначається за допомогою юридичних ознак, які її складають, - таких, як вина, мотив, мета, емоційний стан. Вони представляють різні форми психічної активності, але водночас нерозривно пов’язані між собою і взаємозалежні. Це явища з самосійним змістом, у структурі суб’єктивної сторони вони не поглинають одне одного, мають різне, тільки їм притаманне, правове значення.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (стаття 23 ККУ).

Вина є обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Без вини не може бути злочину. Автор курсової роботи хоче зазначити, що винна відповідальність у кримінальному праві є конституційним принципом. Згідно з частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним Вироком суду. Це положення відтворене у частині 2 статті 2 КК України.

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення доведеності вини 2. Згідно зі статтею 327 КПК України обвинувальний Вирок може бути постановлений лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.3

Отже, кримінальне право непохитно стоїть на позиціях суб’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності тільки за наявності вини. Безвинна відповідальність навіть за наявності суспільно небезпечних наслідків (так зване об’єктивне ставлення за вину) неприпустима (скажімо, не може відповідати водій за травмування пішохода, якщо водієм не порушені правила безпеки дорожнього руху).

Отже, вина розглядається законодавцем як категорія психологічна. Одночасно вона розглядається і як категорія соціальна, бо особа, яка вчиняє злочин, нехтує вимогами суспільства, посягає на його інтереси, завдає суттєвої шкоди особі, суспільству, державі.

Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Тобто такими, що впливають на кваліфікацію діяння тільки у випадках, коли вони прямо зазначені в Законі або випливають з нього.

Згідно із Законом, вина може проявлятися у формі умислу або необережності. Інших форм вини Закон не знає. В свою чергу, умисел поділяється на умисел прямий і умисел непрямий, а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Ці форми і види вини конструюються залежно від змісту й співвідношення інтелектуального і вольового моментів і характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Інтелектуальний момент визначає ті чинники, які належать до свідомості особи, а вольовий - ті чинники, які належать до її волі.

Залежно від форми вини злочини поділяються на умисні й необережні. У певних випадках вказівка на форму вини може бути дана безпосередньо в Законі (стаття 115 ККУ - умисне вбивство, стаття 119 ККУ - вбивство через необережність), але у більшості випадків форма вини визначається з інших ознак складу злочину, наведених у тексті диспозиції. Так, очевидно, що злочини, де вказано мотив, мета або якщо вони випливають з формулювання норми, є злочинами умисними (зґвалтування, крадіжка, вимагання, незаконні дії у разі банкрутства).

В інших випадках шляхом застосування філологічного, систематичного та інших способів тлумачення приходимо до висновку, що злочин є необережним (порушення вимог законодавства про охорону праці - стаття 271 ККУ, порушення чинних на транспорті правил - стаття 291 ККУ). Деякі злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - стаття 130 ККУ, розголошення державної таємниці - стаття 328 ККУ).


Случайные файлы

Файл
23238-1.rtf
963-1.rtf
36716.rtf
24818.rtf
61170.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.