Зміст стр.


Вступ …………………………………………………………………………... 3-6

1. Усиновлення: поняття, субєкти, умови та порядок його здійснення:

а) поняття усиновлення ……………………………………………………... 7-9

б) особи, які можуть бути усиновлені ……………………………….…… 10-11

в) особи, які можуть бути усиновлювачами ………………………..….. 12-14

г) умови усиновлення та порядок його здійснення …………………….. 15-20

2. Таємниця усиновлення ………………………………………………….. 21-24

3. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення:

а) позбавлення усиновлювача батьківських прав ………………..……. 25-27

б) недійсність усиновлення ………………………………………………. 28-30

в) скасування усиновлення …………………………………………….….. 31-33

4. Вдосконалення системи усиновлення в Україні ………………………. 34-43

Висновки ......................................................................................................... 44-47

Перелік посилань ............................................................................................ 48-49

Список використаної літератури .................................................................. 50-52


Вступ


Сімейний кодекс України (СК України) у ст. 207 наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сімю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2 ст. 207 СК України).

Практично усиновлення є формою влаштування особи шляхом юридичного «заміщення» її сімї іншою. Основним завданням цього «заміщення» є подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, але у складі іншої сім’ї та іноді навіть і під іншим іменем.

Усиновлення традиційно розглядають як суто сімейно-правовий інститут. Проте сучасне розуміння місця особистих немайнових прав у системі приватноправових відносин дозволяє стверджувати, що право на усиновлення є їх органічним складовим елементом. У цивільному законодавстві ми не знайдемо згадки про особисте немайнове право людини на усиновлення. До числа особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, Цивільний кодекс України (ЦК України) відносить право малолітньої або неповнолітньої особи, а також фізичної особи, яку визнано недієздатною, або цивільну дієздатність якої обмежено, на опіку або піклування (ст. 292 ЦК України). Право дитини на опіку та піклування у контексті різновиду влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлено також у главі 19 СК України.

Під усиновленням у юридичній науці розуміють юридичний акт, в силу якого між усиновленим (та його нащадками) і усиновителем (і його родичами) виникають ті самі права й обов’язки, що й між родичами за походженням. Одночасно за цим актом усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від обов’язків по відношенню до своїх батьків та їх родичів. Тобто усиновлення є прийняттям у сім’ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які не можуть виховуватись ними внаслідок певних причин. Не в останню чергу усиновлення задовольняє і особисту мету усиновителів, особливо тих, хто не має власних дітей, - зробити своє сімейне життя більш змістовним.

Усиновлення - це юридичний акт, в результаті якого усиновлений отримує щодо усиновителя і його родичів права й обовязки, встановлені Законом для батьків і дітей, і втрачає їх щодо своїх родичів за походженням. Усиновлення є важливою формою виховання усиновлених (сиріт або дітей, батьки яких з певних причин про них не піклуються). Усиновлення відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім’ю замість втраченої, так і інтересам усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства.

Усиновлення - це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності.

Отже, сьогодні відбулось ускладнення акцентів усиновлення - задоволення інтересів не тільки усиновленого, під якими необхідно розуміти передусім нормальні умови його виховання, а й інтереси усиновителів, які прагнуть, щоб їх сім’я була повною. В результаті усиновлення відбувається певний обмін усіх особистих і майнових прав, бо, з одного боку, припиняються правовідносини дитини з кровними батьками, а з іншого - виникає правовий зв’язок з особами, що їх заміняють.

Дитина може залишитись без батьківського догляду внаслідок дії різноманітних обставин: у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, засудження до позбавлення волі, тяжкої хвороби або тривалої відсутності батьків, ухилення батьків від виконання своїх обов’язків, відмови батьків взяти своїх дітей із пологових будинків або інших установ. У більшості випадків, якщо батьки тимчасово не мають можливості здійснювати догляд за своїми дітьми, вони влаштовують їх до родичів або інших осіб, а у певних випадках і в державні установи.

Кожна дитина має право жити і виховуватись у сімї, наскільки це є можливим. А тому сучасна правова теорія, вказуючи на форми влаштування дітей, що залишились без батьківської опіки, ототожнює їх з формами сімейного виховання дітей, які позбавлені батьківського догляду. Наприклад, відповідно до Сімейного кодексу України або Російської Федерації при виборі форм влаштування дитини надають перевагу сімейним формам виховання: передача на усиновлення (удочеріння), під опіку (піклування), у прийомну сім’ю. І тільки якщо немає можливості передати дитину у сім’ю, Законом дозволено її направлення до установ для дітей-сиріт і дітей, що залишились без догляду батьків, усіх типів (виховні установи, лікувальні установи, установи соціального захисту).

Встановлений пріоритет сімейного виховання має бути втілено на практиці.

Отже, при вирішенні питання щодо влаштування дитини беруть до уваги її етнічне походження, мову, культуру і релігійну належність, а також можливість забезпечити дитині спадковість у вихованні та освіті. Релігійна, культурна і етнічна належність дитини, як і її рідна мова, є якостями, що визначають індивідуальність. А необхідність забезпечення цього права дитини є базовою.

Правовим проблемам усиновлення приділяли та приділяють увагу такі відомі вчені-цивілісти, як З.В. Ромовська, М.В. Антокольська, Г.К. Матвєєв, В.О. Рясенцев, Л.М. Пчелінцева, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та багато інших.

Метою дослідження є зясування місця права на усиновлення у структурі особистих немайнових прав людини, окреслення перспектив вирішення окремих проблем, повязаних із процесом здійснення цього права, а також на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту цивільного процесу як усиновлення в Україні в сучасних умовах нашої держави. Тому відповідно слід вирішити наступні завдання:

- розкрити суть інституту усиновлення в Україні;

- всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;

- дослідити зміст цивільно-процесуального інституту усиновлення в Україні.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних цивілістів, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту усиновлення в Україні, а також відповідні норми чинного законодавства України.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту усиновлення в Україні.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий та системного аналізу.

Структуру курсової роботи складають: вступ, чотири питання, висновки, перелік посилань та список використаної літератури.


1. Усиновлення: поняття, субєкти, умови та порядок його здійснення:


а) поняття усиновлення;


Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 Конституції України [1, 52]. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття. До основних закладів, діяльність яких повязана з утриманням дітей, належать:

а) дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

б) дитячі будинки для дітей шкільного віку;

в) дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

г) загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дітей до себе в сім’ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилення державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колективних та родинних форм виховання.


Случайные файлы

Файл
Prestupl.doc
103256.rtf
163526.rtf
27517.rtf
18038.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.