Тлумачення норм права (34183)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра загальнотеоретичних правових дисциплін









Курсова робота з теорії держави і права

«Тлумачення норм права»














м. Сімферополь, 03.04.2010


Зміст


Вступ

Розділ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм

1.1 Поняття й ознаки правової норми

1.2 Форма внутрішнього змісту правової норми

Розділ 2. Тлумачення норм права, як юридична діяльність

2.1 Поняття тлумачення норми

2.2 Способи тлумачення правових норм

2.3 Види тлумачення правових норм

2.4. Основні функції тлумачення норм права

Висновок

Література



Вступ


Тлумачення правових норм являє собою малу частку загальної теорії права. Проте значення цієї теорії досить велике, адже без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення права має соціально – політичну направленість, так як воно зв’язане з вираженням в праві волі пануючого класу. У демократичному суспільстві тлумачення норм права має на меті правильне застосування змісту норм права до конкретного випадку життя. Правильне застосування норм права неможливе без чіткого уявлення про зміст дійсних правових норм, видати новий акт або систематизувати його неможливо без знання дійсної волі законодавця. Тлумачення правових норм – це така стадія застосування права, в якій вже відомі факти про необхідності тлумачення, способи, засоби, форми завдяки яким ця норма буде застосовуватися вірно, яка в свою чергу вимагає глибокої юридичної кваліфікації інтерпретатора.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

  1. недосконалість законодавства;

  2. системність права;

  3. необхідність дедукції;

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону.

Право - це складна взаємозалежна система. Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі усиновлення задіюється і цивільне право і процесуальне та ін.

Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким чином, виходить від закону стосовно до приватної особи. Наприклад, при усиновленні діють норми сімейного права, цивільного, процесуального права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для однієї приватної особи.

У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою “акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації”, а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.

Необхідність чіткого розуміння змісту чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і т.д.



Розділ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм


1.1 Поняття й ознаки правової норми


Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права — це й не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системообразуючих процесів з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім або іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державне-організаційне суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту або іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуткий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який її характер: заборона, або дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що вона їм установлене, в передбачені і міри примуса у випадках його порушення.

По-третє, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (або реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права, звичайно, не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що утримується в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло повноважених зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і «захопити» у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такою, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки, заподіяні громадянину або юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідного закону або іншому правовому акту акта державного органа або органа місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Україною. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту й точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину або юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого завгодно.

Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права — загальне й загальнообов'язкове правило поведінки.

По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Вона формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної й правової культури, моральних і політичних установок, ориентації держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недалекій історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР (правда як ми вже знаємо з історії СРСР формально тільки все дозволяв, а на практиці все по іншому). Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. посередньо


Случайные файлы

Файл
151848.rtf
59440.rtf
29846-1.rtf
11795.rtf
166481.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.