Сучасна концепція прав людини, її втілення в основних принципах конституційно-правового статусу людини і громадянина (34013)

Посмотреть архив целиком

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

ПЕРСОНАЛОМ


Інститут права


Кафедра державно-правових дисциплін




Сучасна концепція прав людини, її втілення в основних принципах конституційно-правового статусу людини і громадянина





Курсова робота з дисципліни

Конституційне право України”

студента ІІ курсу

групи П-12-2005-Б,МКП(4,6з)

Барабаш Олександри Анатоліївни

Міжнародне комерційне право

Науковий керівник:







Київ 2007


ЗМІСТ


Вступ

Розділ І Сучасна концепція прав та свобод людини

1.1. Становлення прав людини та основні підходи до розв’язання проблеми прав людини

1.2. Сучасна ліберальна концепція прав і свобод людини та її декларування в законодавстві України

Розділ ІІ Права і свободи людини та громадянина в Конституції України

2.1. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина в українському законодавстві

2.2. Втілення ліберальної концепції прав і та свобод людини і громадянина в Основному Законі України

2.3. Гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП


Тема цієї роботи мною вибрана тому, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства його основним завданням є створення умов для становлення правової держави. Становлення правової держави неможливе без оволодіння громадянами сучасної концепції прав та свобод людини, без якої вони не зможуть скористатися своїми законодавчо закріпленими правами і свободами і без якої годі сподіватися на втілення в життя принципу верховенства права.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Наведене положення втілює соціально-філософські засади рівноправності всіх людей. Воно майже дослівно відтворює зміст ст.1 Загальної декларації прав людини.

Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільств в цілому.

Громадянське суспільство формується в процесі перетворення підданих на громадян, тобто на таких членів спільноти мешканців даної держави, які відчули почуття власної гідності та спромоглися робити політичний вибір, спираючись на чітке розуміння того, з чого складаються їхні природні права. Це формування розпочинається одночасно з перетворенням етнічного союзу на суверенний народ, який усвідомлює себе як націю. Народ – це той, чия правосвідомість піднялася до розуміння нагальної потреби визнання і здійснення природних і невід’ємних прав людини і громадянина, з одного боку, і підпорядкування собі державних владних органів – з другого, оскільки тільки суверенний народ є законним джерелом влади.

Епоха Відродження пробудила в людях громадянські почуття через усвідомлення своїх природних прав. Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов’язане з поваленням феодалізму й проголошенням за часів буржуазних революцій свободи людини. У Декларації незалежності США 1776р. підкреслено: “Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до яких належать: життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують”. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789р., проголошувалося: 1.Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах. 2.Мету кожного державного союзу становить забезпечення природних і невідчужуваних прав людини. Таким є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.

На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувались іще в Конституції Пилипа Орлика 1710р. Там зазначалося: Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обовязку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.

Найбільш ґрунтовно питанням прав людини в Україні займався М.Драгоманов. Він вважав права людини основною складовою політичної свободи, умовою ефективного розвитку суспільного прогресу. Він перший виразно і чітко пояснив російському суспільству сенс і значення конституційного порядку й особливо прав людини.

10 грудня 1948р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. В інтересах забезпечення захисту принципів справедливості 4 листопада 1950р. Рада Європи, зважаючи на проголошену Генеральною Асамблеєю ООН Загальну Декларацію прав людини, прийняла Конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Вперше в світі зазначена Конвенція гарантувала захист прав і основних свобод Європейським судом з прав людини.

Проголосивши свою незалежність, Україна стала на шлях побудови власної правової держави і громадянського суспільства. Прийняття 28 червня 1996р. Конституції України стало однією з найважливіших подій у новітній історії нашої держави. Вона проголосила і гарантувала якісно новий статус особи. Правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячені ст.ст. 21-68 розділу ІІ Конституції України. Положення Конституції України про права і свободи людини й громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів, до яких належить в тому числі, Європейська конвенція з прав людини. Примітно те, що ідея прав і свобод людини займає усе помітніше місце і у національній правосвідомості, реалізація більшості громадянських і політичних прав поступово змінює громадянське суспільство та характер відносин громадянина з державою.

Вибрана мною тема роботи є особливо актуальною в умовах побудови соціально-правової держави і розвитку громадянського суспільства в Україні.

Метою роботи є розгляд сучасної концепції прав людини та її втілення в основних принципах конституційно-правового статусу людини і громадянина, закріплених законодавством України, та проблеми реалізації прав та свобод людини в Україні.

Завдання, які я ставлю перед собою є: розгляд сучасного законодавства України, яке закріплює права та свободи людини та громадянина; способи реалізації цих прав та свобод; інтеграцію українського законодавства з питань прав та свобод людини до європейських стандартів.


РОЗДІЛ І. Сучасна концепція прав та свобод людини


1.1 Становлення прав людини та основні підходи до розвязання проблеми прав людини


Поняття прав людини як окрема категорія виникло ще в епоху Просвітництва. Вже в той час сформувалася думка, що природа наділяє людину певними невідємними фундаментальними можливостями, що можуть бути протиставлені урядові, однак мають ним охоронятися. З того часу права людини розглядаються як елементарні передумови гідного людського існування.

Права людини в загальному вигляді – це універсальна категорія, що характеризує захищену законом міру можливої поведінки людей, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів людини шляхом користування елементарними, найбільш важливими благами та умовами безпечного, вільного існування особистості у суспільстві. Права людини характеризують обсяг благ та умов, що забезпечують її вільний розвиток і визначаються суспільним положенням людини (положенням у системі матеріального виробництва).

Становлення прав людини повязане з генезою правових норм, в яких формулювалися (встановленням конкретних правил поведінки) можливості людини вільно користуватися відповідними благами з метою задоволення своїх різнобічних потреб.

У первісному суспільстві подібні правила поведінки мали синкретичний характер, вони визначалися мононормами, тобто нормами, які не можливо було диференціювати, як, скажемо, норми релігії, моралі чи звичаєвого права. У цих нормах знаходили своє вираження уявлення щодо корисного чи шкідливого для роду чи племені, які, в свою чергу, були повязані зі становленням суспільної праці. В цілому це були жорсткі приписи, спрямовані на збереження цілісності роду, племені у вкрай складних умовах буття людини. Для мононорм було характерне те, що вони ніколи не надавали переваг одному членові роду перед іншими, тобто, вони закріплювали первісну рівність людини.

Правові системи перших рабовласницьких держав були засновані на методах насильства, примусу, що застосовувалися носіями верховної влади до переважної більшості населення. Рівень свободи був мінімальним та охоплював лише правлячі кола. За цих умов розпочалося формування уявлень про права людини, письмовими свідченнями чого стали Біблія, міфи стародавніх Китаю, Індії, Греції.

Зародження наукових ідей про права людини відбулося в V-VІІ ст. до н.е. в полісах Стародавньої Греції. Цей процес був повязаний з виникненням певного простору свободи, що створило умови для рівних політичних прав у осіб – громадян відповідного поліса. Загалом, теоретичні концепції прав людини у Стародавній Греції розвивались у руслі пошуків обєктивних природноправових засад полюсу та його законів.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.