Суб’єкти цивільного права (33869)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Міжнародний науково-технічний університет

Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права

Факультет лінгвістики і права







КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Цивільне право України»

на тему: «Суб’єкти цивільного права»





Студентки III курсу, групи П-052

Спеціальність: 6.030401 “Право”

Пилипенко О.М.


Науковий керівник:

Товчко А.О.






Чернігів 2007


ПЛАН


Вступ

Розділ 1. Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права

Розділ 2. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

    1. Правоздатність фізичних осіб, її зміст

    2. Поняття дієздатності фізичної особи та її види

    3. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною, правові наслідки

    4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки

Розділ 3. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права

    1. Поняття і ознаки юридичної особи

    2. Цивільна правосуб’єктність юридичної особи

    3. Класифікація та види юридичних осіб

    4. Створення та припинення діяльності юридичних осіб

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


З юридичної точки зору, суб’єкт – це особа чи організація як носій певних прав та обов’язків.

Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.

Питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Свобода людини — є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права людини природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо).

Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, встановлених її правовим статусом.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку мова йде про права, пов’язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина як суб’єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізична особа.

За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Отже, дана курсова робота присвячена вивченню фізичних та юридичних осіб як суб’єктів цивільного права України.


Розділ 1. Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права


Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є кожна окрема людина, що виступає як учасник цивільних відносин ст. 24 Цивільного Кодексу України.

Поняття «фізична особа» і «людина» взаємопов’язані, але не тотожні.

Фізична особа – це завжди лише людина.

Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб’єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об’єкт впливу і іншій системі суспільних відносин.

Фізична особа має індивідуальні природні властивості і громадянські характеристики.

Так, визнання почерку однією з основних властивостей індивідуальності зумовило потребу підпису договорів та інших угод.

До громадських характеристик людини слід віднести її ім'я, громадянство, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадянином.

Таким чином, можна сказати, що кожний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характеристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих відносин (фізичної особи).

Крім фізичних осіб до суб'єктів цивільних прав відносяться також юридичні особи.

Згідно з ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Необхідність «уособлення» організацій можна пояснити виникненням об'єднань громадян для всебічного задоволення своїх майнових та особистих немайнових інтересів.

Слід підкреслити, що назва «юридична особа» перш за все свідчить про те, що цей суб'єкт цивільних правовідносин не є громадянином (фізичною особою), а тому має деякі особливі права. А саме, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Разом з тим сьогодні є пропозиції наділяти правами юридичної особи в певних випадках і фізичних осіб.


Розділ 2. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права


2.1. Правоздатність фізичних осіб, її зміст


Правоздатність фізичної особи може бути визначена як здатність людини мати цивільні права і обов’язки.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов’язки. Натомість, конкретні права й обов’язки виникають з підстав, передбачених законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняються залежно від її віку, майнового становища, стану здоров’я тощо.

Згідно зі ст. 26 Цивільного Кодексу України (надалі ЦК), всі фізичні особи рівні у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов’язки, встановлені Конституцією та Цивільним Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності1.

Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід – відповідь для громадян тих держав, які передбачили обмеження для українців.

За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану здоров’я, можливості здійснення прав і обов’язків, життєздатності людини.

Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК).

За всієї, здавалося б, “прозорості” цього положення у зв’язку з визначенням початку і кінця цивільної правоздатності виникає низка дискусійних питань.

Так, потребує додаткового тлумачення положення ч. 2 ст. 25 ЦК про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

Зокрема постає питання: чи може тут йтися про правоздатність дитини, яка ще не народилася?

Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст. 1222 ЦК серед спадкоємців називає осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Для того, щоб усунути видимість колізії наведених норм, доцільно провести розмежування понять „правоздатність” і „охорона прав фізичної особи”. Тоді все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого народження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає лише охорону прав такої дитини.

Саме у такому сенсі й сформульоване згадане вище правило ст. 25 ЦК. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо).

Проте не вимагається, щоб дитина була народжена життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то визнається суб’єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст.ст. 1222, 1268, 1258 ЦК та інші).


Случайные файлы

Файл
8900-1.rtf
129149.rtf
17012.rtf
4023.rtf
172278.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.