Соціальна цінність права (33625)

Посмотреть архив целиком














Соціальна цінність права


Курсова робота з дисципліни

Теорія держави та права”


Зміст


Вступ

Розділ I. Право – історичне надбання людства

1.1 Походження права

1.2 Призначення права

1.3 Функції права

1.4 Соціальна цінність права

Розділ II. Правова держава – втілення ідеалів свободи і справедливості

2.1 Формування теоретичних основ правової держави

2.2 Погляди сучасних дослідників держави і права на проблему правової держави

2.3 Основні ознаки правової держави

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Коли ми починаємо вести мову про право, мимоволі виникають асоціації: закони, мораль, норми поведінки... Водночас можуть з’явитися й інші думки-асоціації: суди, вироки, в’язниці – те, що тягне за собою порушення права. Отже, закономірно народжується усвідомлення: право – це широке поняття, що стосується як усього суспільства, так і кожного зокрема.

У розвинутих цивілізованих країнах право вважається основним інструментом захисту прав людини, у тому числі – і перед державою.

Як універсальний регулятор суспільних відносин, воно забезпечує порядок у суспільстві, допомагає знайти необхідний вихід із різноманітних життєвих ситуацій. А такі трапляються мало не щодня.

Право закономірно вважається основою будь-якого цивілізованого влаштування життя людей.

Право-це сфера належного, того, як повинно бути. Але це належне не завжди збігається з дійсністю, а сьогодні цей незбіг, нажаль, набув характеру істотного розриву. Така ситуація спричиняє певний правовий нігілізм. Правовий нігілізм, а за ним – і певний хаос у суспільних відносинах завдає шкоди суспільству, державі і кожній людині. Необхідність подолати цей нігілізм, встановити порядок у стосунках людей в різних сферах життєдіяльності саме і є актуальною потребою, а отже, - стимулом до вивчення права, аналізу його соціальної цінності.

Право містить низку вічних істин, непорушних канонів, свого роду правових аксіом. Водночас багато нових істин, що з’являються, доводиться осягти по-новому, відповідно до запитів сучасності.

У свідомості людей право з давніх-давен було синонімом справедливості, правди, праведності. Часом воно зближалося із такими поняттями, як законність, упорядкованість соціального життя, іноді ж – наближалося до прав людини. Проте – ніколи, ні за будь-яких обставин в усі часи - від античності і до сьогодення – без нього не мислилося і не може мислитись суспільне життя.

Найтіснішим чином із правом пов’язане інше суспільне явище – держава. Як і чому? Як і за сивої давнини, сьогодні багато сподівань людина покладає на державу: оборона від зовнішніх ворогів і захист від злочинців, забезпечення бідних і немічних, допомога багатодітним сім’ям, ліквідація наслідків екологічних і техногенних катастроф, здійснення правосуддя тощо. Насправді люди доволі часто звертаються по допомогу до держави, вважаючи, що саме вона має захистити їхні інтереси, причому саме за допомогою права.

Щодо взаємозв’язку держави і права існують два основних підходи:

  1. інструментальний підхід – коли право розглядається як знаряддя, інструмент держави для підтримання її примусової влади і як плід державної діяльності, а право при цьому є правом держави встановлювати закони, що забезпечують примус населення до підкорення владі, і межі між державною волею і державним свавіллям немає. Держава ж на свій розсуд наділяє громадян тими або іншими правами чи позбавляє цих прав. Подібне праворозуміння панує в країнах з авторитарними державними порядками в усіх формах – від самодержавства (абсолютизму) до тоталітаризму;

  2. ціннісний підхід – коли право розглядається як соціальна цінність, що вироблена практикою людської цивілізації та несе ідею справедливості й гуманізму. В цьому розумінні право – це передусім невід’ємні права особистості, а закон і держава повинні поважати і охороняти ці права. Це праворозумінняя притаманне демократичній, правовій державі, воно є серцевиною самої ідеї правової держави.

Концепція цієї курсової роботи виходить саме з праворозуміння, пов’язаного з ідеєю правової держави.

Отже, уважно розглянемо взаємозв’язок держави, права, людини і суспільства. Поринемо в глибину віків і простежимо, як саме розвивалося право впродовж історії людства. Розглянемо функції права, його соціальне призначення.


Розділ I. Право – історичне надбання людства


1.1 Походження права


Питання про походження права становить одну з найскладніших проблем теоретичної юриспруденції, і єдиної думки щодо цього в науці дотепер не склалося. Існують і існували різні погляди, концепції щодо цього питання, зміст яких найчастіше зумовлений різноманітними обставинами: конкретним історичним періодом, політичними обставинами в державі – батьківщині конкретного правового вчення, а також низкою суб’єктивних чинників: особистою думкою юриста – теоретика, фундатора вчення, його ставленням до тієї чи іншої соціальної групи.

Право є одним із найважливішим здобутків людської цивілізації, але воно переживає розвиток. Це означає, що воно виникло на певному етапі історії людства і дотепер еволюціонує. Така постановка питання закономірно породжує проблему походження права, наукове питання: як виникло право, які чинники зумовили його появу?

Право – своєрідне унікальне явище. Загальновідомо, що з часом практично все в природі схильне до змін. За порівняно короткий період існування людей на землі виникали і руйнувалися царства та імперії, змінювалися засоби виробництва й управління, методи будівництва і ведення воєн, стилі і напрямки в архітектурі, живописі, музиці, манери і навіть мова. Однак у сфері правового регулювання відносин із давніх часів існують незмінні або схильні до дуже незначних змін категорії. Справді, з часів ассирійського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) до наших днів юриспруденція використовує кодифікацію як один із методів упорядкування правових норм. З часу видатних римських юристів до сьогодні діють поняття угоди, договору, зобов’язання й інші цивільно-правові категорії. Виходить, саме право часто виступало як елемент, що забезпечує зв’язок часів і епох, культур і цивілізацій, тому питання про походження права набуває особливої актуальності.[10, С.38]

У різних народів і в різні епохи право творення мало свої особливості, однак існують і загальні закономірності.

Економічне і соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної впорядкованості діяльності людей, що беруть участь у виробництві, розподілі та споживанні матеріальних благ. Її досягають за допомогою соціальних норм. У первісному суспільстві це були звичаї, злиті з релігійними і моральними вимогами.

Соціальне розшарування суспільства, поява в ньому різних соціальних прошарків і груп із різноманітними, що найчастіше не збігаються, інтересами, привело до того, що родові звичаї вже не могли відігравати роль універсального регулятора. Якісно нові соціально-економічні умови потребували нових загальнообов’язкових норм, що встановлені (або санкціоновані) й охороняються державою.

Виникнення права, як і держави, тривало багато епох, зазнавало впливу різноманітних чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Тому загальнотеоретичний схематичний виклад не відбиває всіх особливостей походження права в різних народів.

У далеку давнину найбільш впливовою ідеологічною силою виступала релігія. Особливу роль відігравала вона у виникненні права в народів, у господарстві яких домінували скотарство і землеробство. Так, природною для хліборобів, особливо в країнах жаркого клімату, стала релігія. Сонця (Месопотамія, Передня Азія, Індія, Стародавній Єгипет, Мезоамерика, гірське Перу). Виникнення культу вищого божества сприяло вивищенню племінних звичаїв над звичаями окремих родів і вело до зміцнення віри в єдиний для всього народу порядок, даний зверху верховним божеством. Жреці, носії нової релігії, виробили уявлення про пори року, що втілилися в давніх аграрних календарях, які встановлюють для всіх циклічність проведення сільськогосподарських та іригаційних робіт, що супроводжувалися релігійними обрядами поклоніннями Сонцю. Цей порядок підтримувався владою перших міст-держав, що була в руках царів, військової верхівки і бюрократії.

У Стародавній Греції, Стародавньому Римі й у слов’янських народів, кельтів, германців, у яких зрошувальне поливне землеробство було нерозвиненим, а польові роботи залишалися справою сільської громади, календарі природи і поклоніння Сонцю не були настільки явно „одержавлені”.

Одним із джерел права були звичаї, що склалися в період формування давніх цивілізацій, освячувалися й охоронялися державою (звичаєве право або правовий звичай). З поміж них усе більшого значення набували звичаї, що закріплюють нерівність членів сільської громади, привілеї вищих станів і обов’язки нижчих. Надалі багато норм звичаєвого права склали основу перших писаних законів (закони XII таблиць, „варварські правди”).

Велику роль у формуванні права відіграли судові органи. Вони сприяли руйнуванню системи звичаїв родового ладу, закріплюючи у своїх рішеннях норми, що відповідали новим порядкам. Поступово виникає прецедентне право, тобто рішення суду з конкретної справи перетворюється в загальну норму (судовий прецедент). З розвитком писемності появляються і перші писані закони.


Случайные файлы

Файл
104270.rtf
НПБ 231-96.doc
73421.rtf
13683-1.rtf
91579.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.