Проблеми необхідної оборони (32705)

Посмотреть архив целиком













Курсова робота

На тему:

«Проблеми необхідної оборони»










План


Вступ

1. Поняття необхідної оборони

2. Проблема завдання матеріальної та моральної шкоди при виконанні необхідної оборони

3. Проблемні питання окремих видів необхідної оборони

4. Проблема перевищення меж необхідної оборони

5. Умови необхідної оборони

Висновки

Використана література



Вступ


В даний час, коли в нашій країні закладаються основи правової держави, великого значення набуває посилення прав і інтересів особистості, загальнолюдських цінностей, пріоритет яких перед всіма іншими цінностями є постулатом цивілізованої системи права. У зв’язку з цим визначену актуальність здобуває дослідження проблем колізій між громадянином, з одного боку, і суспільством, з іншої.

Однією із сфер, де виникають колізії людини, суспільства і держави, є сфера розмежування правомірного і злочинного поводження. Громадяни, а також уповноважені державою особи, нерідко змушені робити вчинки, пов’язані з правомірним заподіянням шкоди цінностям, що охороняються кримінальним законом. Оскільки деякі вчинки по зовнішньою своєю ознакою збігаються з ознаками злочинних посягань, висновок й про їхню правомірність — прерогатива держави в особі спеціально уповноважених на те органів і посадових осіб на підставі закону і у відповідності встановленої їм процедурою. Констатація того факту, що нанесена шкода відповідає вимогам закону є підставою для визнання зробленого діяння не тільки не суспільно небезпечним і не кримінально протиправним, а, навпроти, правомірним і, як правило, суспільно корисним. Тому в кодексі кримінального права такі вчинки іменуються обставинами, які виключають суспільну небезпеку і протиправність, тобто злочинність діяння.

Дослідження обставин, що виключають злочинність діяння, займає важливе місце в науці кримінального права. Традиційно велика увага приділяється необхідній обороні і крайній необхідності, визначену розробку одержали проблеми затримки злочинця, порятунок потерпілого, професійного і господарського ризику, виконання наказу і професійних (випадкових) обов’язків, функцій, трансплантація органів людини і тканин людського тіла, медичного експерименту та ін. Разом з тим стає очевидним, що в дослідженні обставин, які мають суспільну небезпеку і протиправність діяння, наука підійшла до визначеного рубежу: наповнений досить великий та різноманітний емпіричний матеріал, маються певні результати аналітичної діяльності, визначилися позиції по найбільш дискусійних проблемах, нові аргументи, якщо і не вичерпані, то будуються на відомих вихідних позиціях. Все це свідчить про те, що подальше пізнання цих обставин вимагає узагальнення отриманих результатів і побудови на їхній основі деякої нової концептуальної системи знань. Створення нової системи дозволить із сучасної позиції оцінити досягнуте, по-новому глянути на проблему обставин, що виключають злочинність діяння, визначити їхнє місце серед близьких їм кримінально-правових явищ, сформулювати загальні для всіх обставин положення і на основі цього повернутися до їх конкретного дослідження. Актуальність теми. Після набрання чинності Кримінальним кодексом України (даті КК) 2001 року минуло достатньо часу для аналізу питань, пов'язаних із умисним вбивством при перевищенні меж необхідної оборони, що дозволяє визначитися з ефективністю норми, передбаченої ст.. 118 КК, виявити прогалини закону, вирішити проблеми, які виникли при його застосуванні.

Питанням кримінально-правової характеристики умисного вбивства перевищенні меж необхідної оборони приділялася значна увага в теорії кримінального права У підручниках, коментарях і монографіях окремі аспекти даної проблеми розглядали М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, M.M. Ісаєв, В.М. Куц, А.А. Піонтковський, Б.С. Сариєв, В.В. Сташис, М.Д. Шаргородський.



1. Поняття необхідної оборони



Питання щодо права на необхідну оборону з давніх-давен притягувало увагу філософів, юристів. У середні віки ідеологи феодального суспільства обґрунтовували необхідну оборону Священним Писанням, вони в ній вбачали не право людини, а релігійний обов’язок боротьби з гріхом. Римські юристи, зокрема Цицерон, вважали, що необхідна оборона є не писаний, а природний закон. Французький філософ Жан-Жак Руссо в інституті необхідної оборони вбачав повернення людині її природного права на захист, яке вона мала в додержавному суспільстві, а потім віддала його державі.

У 1958 р. у колишньому Радянському Союзі Основи кримінального законодавства визнали, що діяння, вчинене у стані необхідної оборони, не є злочином і визнається правомірним.

Першоосновою права необхідної оборони в сучасної Україні є положення Конституції України, яким закріплено право кожної людини захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27) та визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст. 17), гарантовано недоторканість житла (ст. 30) та непорушність права приватної власності (ст. 41).

У самому понятті „право” закладено положення про захист від різного роду посягань. Будь-яке право реально існує лише тоді, коли воно має гарантований захист.

У кримінальному законодавстві питанню про необхідну оборону присвячена стаття 36.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання чи звернутися по допомогу до інших осіб або органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Законами України необхідна оборона визнається невід’ємним суб’єктивним правом громадян. Кожний громадянин має право захищати себе, інших людей від злочинних посягань (причому, згоди останніх на це не потрібно). Громадянин має право вдатися до необхідної оборони в усіх випадках загрози інтересам, які охороняються законом, навіть тоді, коли ця загроза може бути усунена іншими способами, або у нього є можливість звернутися за допомогою до органів влади.

Необхідна оборона є правомірною за наявності певних умов:

а) стосовно цінностей, що захищаються від посягання;

б) стосовно суспільно небезпечного посягання;

в) стосовно захисту.

Щодо благ і цінностей, які при необхідній обороні захищаються від суспільно небезпечного посягання, то такими можуть бути:

а) особисті (природні) блага людини (життя, здоров’я, честь, гідність, воля), будь-які її права та законні інтереси;

б) особисті права, права та законні інтереси іншої людини;

в) цінності організацій незалежно від форм власності;

г) цінності держави.

Інакше кажучи, будь яке благо людини (природне або соціальне), будь-яка матеріальна чи духовна цінність, що охороняється правом, являть собою предмет захисту від злочинного посягання з боку іншої людини та від суспільно небезпечного посягання з боку душевнохворої (неосудної) людини чи з боку особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Ступінь важливості певних цінностей, які піддаються руйнівному посяганню, має значення для застосування відповідних для відвернення або запобігання посяганню через заподіяння певної шкоди особі нападника, тобто для визначення обсягу захисту.

Для працівників правоохоронних органів застосування інституту необхідної оборони є службовим обов’язком.

Шкода, завдана у стані необхідної оборони, може виражатися у спричиненні особі, яка посягає, тілесних ушкоджень, насильницькому позбавленні її свободи пересування і навіть — життя.

Проте, захист від посягання і завдання при цьому шкоди само по собі ще не свідчить, що ця поведінка здійснена у стані необхідної оборони. Для того, щоб у особи виникло право на необхідну оборону, законодавець встановлює певні підстави.

Перш за все, коли йдеться про необхідну оборону, то дії вчиняються з метою захисту як власних законних прав і інтересів, так і іншої особи або суспільства, держави.

Шкода, яка завдається тому, хто посягає, повинна бути необхідною, тобто такою, що здатна відвернути або припинити посягання. Шкода, яка завдається при необхідній обороні, повинна бути достатньою, тобто такою, щоб негайно відвернути чи припинити посягання. Коли посягання припиняється і відпала реальна загроза з боку того, хто посягає, то завдана йому після цього шкода є протиправною.

У законі також зазначається, що при відверненні чи припиненні посягання не повинно бути допущено перевищення меж необхідної оборони (про що мова йтиме далі).

Таким чином, ми можемо зробити деякі висновки:

1. Діяння, зроблені при необхідної оборони, не є злочинними;

2. При необхідній обороні особі, що посягає, заподіюється шкода;

3. Необхідна оборона — суб’єктивне право кожного громадянина;


Случайные файлы

Файл
2705-1.rtf
139926.rtf
3945-1.rtf
2798.rtf
179496.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.