Представництво і довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку (32349)

Посмотреть архив целиком

Вступ


За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав - це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.

Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:

1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав;

2) суб'єкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності;

3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав.

Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.

Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків є представництво і довіреність.

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.

Галузь застосування інституту представництва дуже велика. За його допомогою в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.

За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.

Інститут представництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових приміщень і ін.).

Метою курсової роботи є дослідження представництва і довіреності як способів здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку.

Завданнями курсової роботи є дослідження проблем:

  • поняття, значення та сфери застосування інституту представництва у цивільному праві;

  • представництва як правовідношення;

  • суб’єктів предстаництва;

  • підстав виникнення та видів представництва;

  • поняття довіреності;

  • форми довіреності;

  • строку довіреності;

  • передоручення;

  • припинення довіреності.


1. Представництво як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку


1.1 Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфера застосування


За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов’язки шляхом укладання правочинів. Проте існують випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Сфера застосування представництва охоплює широке коло як майнових, так і немайнових відносин. Представництво розширює і полегшує можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах. За допомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості матеріальних і цілого ряду процесуальних цивільних, а також деяких інших за галузевою приналежністю суб’єктивних прав та обов’язків.

Хоча поняття «представництво» у різноманітних галузях права має різний зміст, воно також має і міжгалузеві ознаки:

  1. інститут представництва регулює відносини, у рамках яких одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють) у придбанні і реалізації суб’єктивних прав та обов’язків останньої в її відносинах із третіми особами;

  2. таке сприяння здійснюється в інтересах особи, яку представляють;

  3. сама можливість, зміст і межі зазначеного сприяння визначається повноваженням – суб’єктивним правом представника;

  4. у процесі здійснення повноваження представник діє стосовно третіх осіб;

  5. у результаті здійснення повноваження для представника не виникає правових наслідків стосовно третіх осіб.

Тепер розглянемо чим же різняться поняття представництва в різноманітних галузях права, наприклад, цивільно-правове представництво і цивільно-процесуальне: насамперед цілями і задачами. Якщо ціллю цивільно-правового представництва є встановлення, зміна і припинення суб’єктивних прав і обов’язків того, хто представляється, в його відносинах із третіми особами, то ціль судового представництва - надання допомоги громадянам і організаціям у здійсненні ними процесуальних прав і сприяння здійсненню правосуддя по цивільних справах. Звідси випливає друга істотна відмінність цивільно-правового представництва від процесуального: перше завжди припускає виступ представника від імені особи, яку представляють, для другого ж характерна необов’язковість елемента заміщення. Процесуальний представник може діяти як замість особи, яку представляють, так і поряд із ним, виступаючи від власного імені. Крім того процесуальне представництво відрізняється від цивільно-правового за способом встановлення повноваження, за видами представництва.

Галузь застосування інституту представництва дуже велика. При його допомозі в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.

За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.

Інститут представництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових помешкань і ін.).

Правовому регулюванню інституту представництва присвячено главу 17 ЦК України. Згідно зі ст.237 ЦКУ представництво -це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво характеризується наступними ознаками:

- цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, господарському суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.


1.2 Представництво як правовідношення


Суб’єкти представництва

У цивілістичній літературі немає єдиної точки зору стосовно природи представництва. Загалом підходи до визначення сутності представництва можуть розглядатися з позицій двох основних концепцій: концепції дії та концепції правового відношення. Концепція дії свого часу набула значної популярності у радянській цивілістичній науці. Фактично саме вона виявилася підґрунтям законодавчого визначення представництва під час другої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961-1964 рр. (ст. 15 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р., ст.62 ЦК 1963 р. та інші).

Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненні угод та інших юридичних дій однією особою (представником), що діє у межах повноваження від імені іншої особи, - того, кого представляє. Аргументуючи дану концепцію, її прибічники вказують, що «правовідносини між особою, яку представляють, і представником є лише однією з передумов представництва…, але саме до складу представництва не входять».


Случайные файлы

Файл
59987.rtf
169024.rtf
153716.rtf
The Diode.doc
140007.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.