Правонаступництво в міжнародному праві (32165)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ 1. Поняття правонаступництва

    1. Визначення необхідності інституту правонаступництва

    2. Поняття правонаступництва

Розділ 2. Правонаступництво держав в міжнародному праві

2.1 Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів

2.2 Правонаступництво держав щодо державної власності

Розділ 3. Врегулювання проблем правонаступництва у звязку з припиненням існування СРСР

3.1 Припинення існування СРСР та вирішення питання про правонаступництво

3.2 Правонаступництво України

Висновок

Література


ВСТУП


Попри низку важливих кроків, зроблених за час незалежності України компетентними органами державної влади з метою остаточно розставити усі крапки над “і”, на адресу Міністерства закордонних справ й досі надходять запити від адвокатських компаній із проханням надати офіційне роз’яснення щодо чинності для України того чи іншого договору, стороною якого свого часу був Радянський Союз.

Зазначена тенденція є наочним індикатором недосконалості існуючого внутрішньодержавного механізму, покликаного визначати обов’язковість для України міжнародних договорів екс-Союзу РСР, а також їхнє місце в системі національного законодавства.

На чому ж базується зазначений механізм? Основоположним документом у цій сфері є Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ. Згідно зі ст. 7 цього законодавчого акта Україна проголосила себе “правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Радянського Союзу”.

Водночас, сфера застосування Закону про правонаступництво була обмежена застереженням. Законодавець мав на увазі лише ті договірні права і зобов’язання СРСР, котрі “не суперечать Конституції України та інтересам республіки”.

Аналізуючи даний документ, треба наголосити, що, всупереч висловлюваним у літературі думкам зокрема, вжитий у Законі термін "правонаступник прав і обов’язків,” на наш погляд, навряд чи може розглядатися як такий, що передбачає повне і безумовне визнання Україною чинності міжнародних угод колишнього Союзу. Натомість Закон про правонаступництво слід розглядати лише як задекларований Україною намір визначати юридичні наслідки випадку правонаступництва, яким є факт припинення існування СРСР, у повній відповідності із загальновизнаними у цій сфері нормами і принципами міжнародного права.

Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – поняття правонаступництва, правонаступництва держав щодо міжнародних договорів, врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР, правонаступництва України.

Курсова робота складається наступних розділів: розділу 1 „Поняття правонаступництва”, розділу 2 „Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів”, розділу 3 „Врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР. Правонаступництво України”.


Розділ 1. Поняття правонаступництва


1.1 Визначення необхідності інститут правонаступництва


Протягом усієї історії розвитку земної цивілізації політичні, соціальні, економічні та інші зміни в суспільстві, війни та мирні об'єднання народів впливали на процес виникнення, становлення і розвиток держав, їхні територіальні зміни, а іноді навіть на припинення їх існування. Лише новітня історія розвитку цих процесів після Другої світової війни внаслідок деколонізації, об'єднання і поділу держав, відокремлення від них частин територій або входження однієї держави в іншу свідчать про виникнення понад ста нових держав на сучасній карті світу.

Так, у результаті деколонізації 60-70-х років XX ст. на теренах колишніх західних колоніальних володінь в Африці, Азії і Латинській Америці утворилося близько 80 нових незалежних держав. Внаслідок відокремлення від Союзу РСР у 1991 р. Литовської, Латвійської та Естонської республік, а також наступного повного припинення його існування на території колишнього СРСР виникли 15 незалежних держав, включаючи Україну. 1992 р. декілька республік, які входили до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, оголосили про свою незалежність і відокремилися від неї. Водночас на частині її території в межах двох республік, які залишилися, збереглася держава з новою назвою. Таким чином, на території колишньої СФРЮ утворилося п'ять самостійних нових держав - Боснія і Герцеговина, колишня республіка Югославії Македонія, Республіка Словенія, Республіка Хорватія, а також Союзна Республіка Югославія, в якій залишилися Сербія і Чорногорія. Внаслідок поділу 1992 р. єдиної держави - Чехословацької Соціалістичної Республіки - утворилися дві самостійні держави: Словацька Республіка та Чеська Республіка. А після об'єднання 1990 р. двох самостійних держав Єменської Арабської Республіки і Народно-демократичної Республіки Ємен на їхніх територіях утворилася нова держава - Республіка Ємен.

Відповідно до двох угод про об'єднання між Федеративною Республікою Німеччини та Німецькою Демократичною Республікою від 18 травня і 31 серпня 1990 р., а також Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, підписаного ФРН та НДР і чотирма союзницькими державами - Великою Британією, СРСР, США і Францією, НДР припинила своє існування, а її територія ввійшла до складу ФРН. У результаті таких державних перетворень перед їхніми учасниками обов'язково постають важливі і принципові питання щодо наступного існування та відповідальності за їхні попередні договірні, майнові та інші права і обов'язки. Перехід таких прав та обов'язків від держав-попередниць до новоутворених держав визначається як «правонаступництво» держав у міжнародному праві.

Питання правонаступництва або відмови від нього виникають також у результаті соціальних змін, соціальних революцій, фундаментальних перетворень у політичній системі держави. Наприклад, як це відбулося в Росії після Жовтневої революції 1917 р., у результаті якої радянський уряд Декретом про мир від 26 жовтня 1917 р. анулював усі «таємні злочинні угоди» царської Росії, а відтак Декретом від 28 січня 1918 р. анулював борги царського і Тимчасового урядів.

Такі державні зміни зумовлюють значні політично-правові та економічні наслідки як для держав, які беруть участь у них, так і для третіх держав, які в будь-який спосіб співпрацюють і/або межують з ними, а найчастіше для світового співтовариства у цілому. Це полягає в необхідності вирішення таких важливих і суперечливих питань, як дійсність або обов'язковість, недійсність або несуттєвість договірних стосунків між новою або видозміненою суверенною державою, встановлених щодо цієї території її попередницею з іншими суб'єктами права; зміна статусу або розподіл державної власності держави-попередниці; повернення боргу держави-попередниці закордонним країнам і повернення державі-наступниці виданих попередницею таким країнам кредитів; підтвердження і встановлення нових кордонів; правонаступництво щодо державних архівів держави-попередниці та багато інших питань, які в міжнародному праві урегульовуються договірними та звичаєвими нормами інституту правонаступництва.


1.2 Поняття правонаступництва


У вітчизняній і зарубіжній міжнародно-правовій літературі науковці використовують різноманітну термінологію для аналізу цього правового явища: правонаступництво, міжнародне правонаступництво, державне правонаступництво, міждержавне правонаступництво, правонаступництво суб'єктів міжнародного права та ін.

Стислим, узвичаєним, нормативним визначенням поняття «правонаступництво держав» є таке: «Правонаступництво держав означає заміну однієї держави іншою при несенні відповідальності за міжнародні стосунки будь-якої території». Аналізуючи це визначення, слід зауважити, що конвенційні норми мають прикладний характер, є стислим результатом широкого компромісу між різноманітними доктринальними поглядами з договірних питань і у зв'язку з цим потребують наукового визначення та уточнення їхньої правової суті.

Визначаючи поняття «правонаступництво держав», фахівці-міжнародники зазначають такий важливий його аспект, як перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої, і конкретизують твердження про «будь-яку територію», що є надто широким і не досить чітким щодо питання, яке аналізується.

З урахуванням викладеного правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями.

У здійсненні правонаступництва беруть участь дві сторони: держава-попередниця, яку було змінено іншою державою у випадку правонаступництва держав, і держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав. Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх країн, які перебували з ними в договірних стосунках.

Підставами правонаступництва держав є: соціальні революції, деколонізація, об'єднання держав, переділ держави, відокремлення від держави частини території та передача частини території однієї держави іншій.

Об'єктами дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність у країні і за кордоном, міжнародні угоди, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, що припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях.

Питання про правонаступництво держави не виникає за умови зміни уряду незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. І в тому, і в іншому випадку держава продовжує бути пов'язаною своїми правами та обов'язками відповідно до міжнародного права. Така зміна не порушує неперервності існування держави, з чого й постає принцип неперервності держави.


Случайные файлы

Файл
185058.rtf
146888.rtf
131155.rtf
99780.rtf
2562.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.