Правова організація працевлаштування громадян (31577)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра цивільно-правових дисциплін







КУРСОВА РОБОТА


з дисципліни : Трудове право

на тему : Правова організація працевлаштування громадян






Виконала :

студентка IV курсу

Групи ПД-4.1

Кіяніцина О. С.



Перевірив :

Професор

Бура Н.А.


Київ – 2006

План


Вступ

I.Поняття та організаційні форми працевлаштування...............................4

II.Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян .................6

III.Органи , які забезпечують зайнятість населення ..................................9

IV.Порядок проведення працевлаштування громадян ..............................16

V. Державні гарантії працевлаштування населення ...................................28

Висновок ....................................................................................................33

Список використаної літератури .............................................................34


Вступ


Життя людини в суспільстві тісно повязане з її трудовою діяльністю , спрямованою на отримання й використання матеріальних благ .

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини . Тому таке важливе право, як право на працю знаходить своє формулювання у Конституції України .

Зокрема статтею 43 Конституції України визначено, що кожен громадянин Ук­раїни має право на працю. Це означає наявність мож­ливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуєть­ся, можливості вільно обирати вид діяльності, про­фесію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.» Це положення Кон­ституції в загальних рисах визначає державну політи­ку в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалі­зації права громадян на працю.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України визначає Закон Украї­ни «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прий­няті відповідно до цього закону, а також глава ІП-А Кодексу законів про працю «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».


I. Поняття та організаційні форми працевлаштування


Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях . Працевлаштування – це система організаційних, економічних, та правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.

У широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству , включаючи самостійне забезпечення себе роботою , в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємство, фермерство.

У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності , які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах.

  1. працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

  2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підпри­ємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

  3. обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єд­наннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

  4. направлені на виконання оплачуваних громадських ро­біт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підви­щення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчаль­но-виховних і вищих навчальних закладах;

  5. працюючі громадя­ни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, викону­ють функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Цей перелік не є вичерпним , оскільки законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення1 .

З норм трудового законодавства України можна визначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства:

а) укладення громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладення громадянами трудових договорів при організованому наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, організації, установи;

г) укладення трудового договору за направленням Державної служби зайнятості України;

д) укладення громадянами трудових договорів за сприяння суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у
працевлаштуванні громадян .

Право кожного громадянина — розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю.


I. Нормативно-правові акти по працевлаштуванню громадян


Трудові відносини за своєю природою є досить складними , а тому регулюються за допомогою численних нормативних актів як національного так і міжнародного права .

У Конституції України , зокрема статтею 43 визначено, що кожен має право на працю , і держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відпо­відно до суспільних потреб .

Наступним нормативно – правовим актом є Кодекс законів про працю, він визначає правові засади , гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатись своїми здібностями до продуктивної праці .

Окремі положення, які віднесені до законодавства про зай­нятість, містяться у главі ПІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».

Основу національного законодавства про зай­нятість становить Закон України «Про зайнятість населення», який був прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями). В ньому чітко вказані права та обов’язки державної служби зайнятості, державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності ,

викладені основні принципи державної політики зайнятості населення, регулювання та організація зайнятості, визначення підходящої роботи та інші важливі питання .

Суттєве значення для регулювання відносин зайнятості мають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відповідні укази Пре­зидента України, постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України та деяких інших цент­ральних органів виконавчої влади.

Питанню працевлаштування багато уваги приділено і у міжнародно-правових актах , серед яких слід згадати Загальну декларацію прав людини прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року , в якій сказано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи та на захист від безробіття.

У свою чергу, статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, передбачено, що держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави — учасники цього пакту з метою повного здійснення такого права, включають програ­ми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й еко­номічні свободи людини.

У свою чергу, Європейська соціальна хартія вста­новлює, що з метою здійснення права на працю її учасники зобов'язуються: вважати однією зі своїх найголовніших цілей і одним із найголовніших обо­в'язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досяг­нення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби пра­цевлаштування для всіх працівників або забезпечи­ти їх функціонування; забезпечувати належну про­фесійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.


Случайные файлы

Файл
113157.rtf
112121.rtf
122709.rtf
36512.rtf
100156.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.