Поняття, ознаки, класифікація правочинів та їх місце в системі юридичних фактів (31216)

Посмотреть архив целиком








КУРСОВА РОБОТА

з предмету: "Цивільне право України"

на тему: "Поняття, ознаки, класифікація правочинів та їх місце в системі юридичних фактів"





Студентки ІІІ курсу, 4 групи

Науковий керівник:












Київ 2004 р.


Зміст


Вступ

Розділ І. Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів

1.1. Поняття правочину, його особливості

1.2. Умови дійсності правочину

1.3. Загальні вимоги щодо форми правочину

Розділ ІІ. Класифікація правочинів

2.1. Види правочинів, виходячи з кількості сторін

2.2. Правочини платні і безоплатні

2.3. В залежності від моменту виникнення – консенсуальні і реальні

2.4. За підставами, необхідними для дійсності правочину

2.5. Правочини, що укладаються за умовою

2.6. Біржові правочини

Розділ ІІІ. Недійсність правочинів

3.1. Воля – важливий елемент угоди. Випадки розходження між внутрішньою волею і волевиявленням

3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності

3.3. Наслідки визнання правочинів недійсними

Висновок

Список використаної літератури та джерел законодавства


Вступ


Розвиток різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженням сторін використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, або ж самим їх створити. Такими моделями стали правочини (угоди, договори).

Тенденція до підвищення ролі правочину, характерна для всього сучасного цивільного права, стала проявлятися останніми роками у зростаючих масштабах. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з докорінною перебудовою економічної системи країни. Ключове значення для такої перебудови мало визнання приватної власності і поступове заняття нею командних висот в економіці.

Застосування договорів (угод, правочинів) протягом уже декількох тисяч років пояснюється тим, що мова йде про гнучку правову форму, якою можуть наділятися різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки, а, разом з тим, і наслідків порушення відповідних вимог.

У свій час із приводу відносної значимості закону і договору (правочину) були висловлені три точки зору. Прихильники “вольової теорії” думали, що договір як вольовий акт контрагентів – першоджерело, а закон лише заповнює або ж обмежує їхню волю. Представники теорії пріоритету закону виходили з того, що договір володіє лише похідним від закону правовим ефектом. Нарешті, прихильники третьої, “емпіричної теорії” вважали, що воля сторін свідомо спрямована лише на визначений економічний ефект; при цьому під наслідками договору маються на увазі такі засоби для його здійснення, про які сторони можуть і не мати і, більш того, частіше всього насправді не мають чіткого уявлення.

Регулююча роль правочину зближає його з законом і нормативними актами. Умови договору відрізняються від правової норми головним чином двома принциповими особливостями. Перша зв'язана з походженням правил поведінки: договір виражає волю сторін, а правовий акт – волю органа, який його видав. Друга розрізняє межі дії того й іншого правила поведінки: договір безпосередньо розрахований на регулювання поведінки тільки його сторін – для тих, хто не є сторонами, він може створювати права, але не обов'язки; у той же час правовий або інший нормативний акт породжує в принципі загальне для всіх і кожного правило (будь-яке обмеження кола осіб, на яких поширюється нормативний акт, визначається ним же). У публічному ж договорі (правочині) в кінцевому результаті визначальне значення має воля сторін.

Договір слугує бездоганною формою активності учасників цивільного обороту. Важливо підкреслити, що, незважаючи на зміну його соціально-економічного змісту, у ході розвитку суспільства сама по собі конструкція договору як породження юридичної техніки залишається у своїй основі досить стійкою.

З плином часу та розвитком системи суспільних відносин, опосередковуваних договорами, розширився склад можливих учасників: поряд з фізичними особами (громадянами) у цій ролі стали виступати колективні утворення, визнані самостійними суб'єктами цивільного права – юридичними особами. Усе різноманітнішими ставали передбачені в законодавстві види правочинів, ускладнювалися комбінації елементів, що використовувались при конструюванні договірних правовідносин тощо.

У римському праві уявлення про договір як про підставу виникнення, зміни або припинення правовідносин включало дві його неодмінних ознаки: по-перше, угода (conventio, consensus) і, по-друге, особлива підстава угоди – визначена мета (causa).

Кожного разу, коли сторони вчиняють правочин, вони повинні погодити його умови, що визначають права й обов'язки контрагентів. Однак, поряд з цим, в силу укладеного ними договору вони виявляються пов'язаними також правами й обов'язками, що передбачені в законі. Зокрема, маються на увазі такі права й обов'язки, що передбачені нормами, включеними в загальну частину Цивільного Кодексу, у загальну частину зобов'язального права (книга п’ята ЦК), у глави, присвячені відповідному правочину.


Розділ І.

Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів


Правочини належать до найпоширеніших юридичних фактів. Саме поняття юридичні факти означає конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Без юридичних фактів взагалі не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.


1.1 Поняття правочину, його особливості


А тепер безпосередньо щодо поняття правочину. Воно є більш конкретизованим, ніж поняття юридичного факту. Дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочини – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 ЦКУ)

Правочином визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде визнаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права інших суб'єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов'язків, не може вважатися правочином, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат - порушити чиєсь право. Або наприклад: особа гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинами, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинення прав або обов'язків. Такі дії називаються юридичними вчинками.

Правочином визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спадкоємців прав та обов'язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підвищення плати за користування переданим у найом майном встановлює зміну прав та обов'язків сторін у договорі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами.

Правочином визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у громадянина автомобіль з метою переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов'язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти .суб'єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх виконати незалежно від свого бажання.

Правочин може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього породження правочином цивільних прав і обов'язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укладання названого договору породжує обов'язок продавця передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких випадках укладання угоди є недостатнім для. породження прав і обов'язків. Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов'язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події - факту смерті.

Роль правочинів у нашому житті не можна применшувати. Щодня ми користуємось комунальним транспортом, купуємо різноманітні товари, відвідуємо видовищні установи тощо. У цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. А от діяльність юридичних осіб взагалі неможлива без правочинів.


1.2 Умови дійсності правочину


А тепер щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Вони перелічені у статті 203 Цивільного Кодексу.

По-перше, сам зміст правочину не може суперечити кодексу, інших актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Жоден правочин не повинен порушувати встановлених у законі приписів. Незаконною, наприклад, буде угода, спрямована на обмеження правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке обмеження не передбачене законом.


Случайные файлы

Файл
112284.rtf
154079.rtf
23070.rtf
102794.rtf
3554.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.