Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля (31214)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КРИМІНАЛІСТИКИ











ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ














Чернівці 2009


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

2.1 Злочини проти екологічної безпеки

2.2 Злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря

2.3 Злочини у сфері охорони водних ресурсів

2.4 Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП


Природа утворює зовнішнє середовище, що оточує людину. Це сукупність умов, які складають природну основу, сферу існування людства, будучи водночас джерелом життя людини, її благополуччя та процвітання.

Актуальність теми дослідження. Взаємодія суспільства з природою завжди була і є найголовнішою умовою існування людства. Усе те, що виробляє і споживає людина, створюється шляхом використання природних ресурсів. Тому роль природи в житті людей постійно зростає. Не випадково її охорона є конституційною вимогою, що зафіксовано в Основному законі України.

Незважаючи на вжиті заходи, гострота екологічної безпеки не зменшилася. Сьогодні практично не можливо назвати такі явища та процеси навколишнього середовища на яких не позначилася діяльність людей.

Відтоді як з'явилося людство, виникає та постійно існує взаємозв'язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово такі негативні явища в цій взаємодії, як виснаження природних ресурсів, забруднення довкілля, порушення екологічних зв'язків у екосистемах, починають призводити до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із прикладів таких явищ можна назвати Чорнобильську катастрофу, внаслідок якої проживання людей на великих територіях не тільки України, а й інших країн, зокрема Білорусі, Росії, стало неможливим.

Природа є невичерпним джерелом наукових знань, духовності, екологічної освіти, культури та виховання людей. Вона має величезну цінність як першоджерело матеріальних благ і невичерпне джерело здоров'я та творчого натхнення. Спілкування з природою розвиває в людині такі позитивні риси характеру, як доброта, чуйність, гуманність, повага, вміння бачити і розуміти прекрасне. Вивчення явищ природи відкриває перед людьми її таємниці, збагачує їх новими знаннями. У світі зроблено не одне наукове відкриття завдяки постійному спілкуванню з природою.

Проте людина не тільки споживач, а й активний творець, своїми знаннями і працею вона істотно впливає на живу і неживу природу, нею багато зроблено для відтворення природних ресурсів та поліпшення стану природи. Завдяки введенню в дію очисних споруд, впровадженню систем зворотного водопостачання безвідходних і маловідходних технологій значно зменшується забруднення вод і атмосферного повітря.

Поряд із економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами розвитку екології, виникають і розвиваються правові питання в екологічній сфері, тобто в галузі екології. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону довкілля від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров'я населення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів.

Наукові погляди завжди знаходили своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти.

Наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише у другій його половині.

Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Тому в Особливій частині Кримінального кодексу України існує спеціальний розділ, присвячений охороні довкілля. Даний розділ аналогічно й називається – “Злочини проти довкілля”, де встановлюється відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля.

Ступінь наукової розробки. Питання охорони навколишнього середовища з правової точки зору особливо актуальними стали в другій половині ХХ століття. Саме в цей час багато присвячено охороні довкілля в працях таких вчених: А. Павлова, З. Г. Корчевої, В. Пакутіна, Ю.С. Шемшученка, В. Л. Мунтяна та інших. В часи незалежної України найактивнішими дослідниками даної проблеми є: С. Б. Гавриш, В. К. Матвейчук, А. М. Шульга, Е. Н. Жевлаков, В. О. Навроцький…

Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предметом дослідження курсової роботи є суспільна небезпека злочинів, вчинюваних проти навколишнього середовища.

Метою роботи є дослідження суспільної небезпеки злочинів, вчинюваних проти навколишнього середовища в світлі сучасного кримінального законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

  • дослідити поняття і види злочинів проти довкілля;

  • охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів проти екологічної безпеки;

  • охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів у сфері земле використання, охорони надр, атмосферного повітря;

  • охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів у сфері водних ресурсів;

  • дослідити суспільну небезпеку злочинів у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (другий розділ складається з 4 підрозділів), висновку та списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ


Відповідальність за екологічні злочини є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля.

Законодавство про кримінальну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об’єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами та суб’єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов’язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик кримінальної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства, а узагальнені в КК України [13. c. 303].

Всі природні багатства нашої країни — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки [1. c.111].

Удосконалення механізму реалізації кримінальної відповідальності за посягання на навколишнє природне середовище — один з найважливіших напрямів реформи кримінального законодавства, застосування норм якого повинно відіграти значну роль у боротьбі з екологічними правопорушеннями. Безперечно, покладати всі надії тільки на правові засоби не можна. Разом з тим без досконалого правового забезпечення здійснення природоохоронних заходів неможливо. Правовідносини, що виникають у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, регулюються нормами як кримінального, так і цивільного, міжнародного, адміністративного права й такими галузями екологічного права, як водне, земельне, повітряне, лісове, гірниче, а також великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів. Незважаючи на різні цілі, завдання і методи регулювання відносин у сфері екології, спільним залишається предмет їхньої уваги: захист навколишнього середовища від нераціонального використання природних ресурсів, здоров'я людей, охорона інтересів суспільства від несприятливого екологічного впливу [9. c. 256].

Судова практика у сфері екології складається в традиційному напрямі — притягнення до відповідальності за незаконну порубку лісу, незаконне полювання та незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; і дуже рідко за забруднення водоймищ та атмосферного повітря (характерно для практики господарських судів). Занепокоєна екологічним станом громадськість активізує «зелений» рух (що яскраво довели вибори — 1998 р. у Верховну Раду), наполегливо вимагає посилити відповідальність за екологічні правопорушення. Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають екологічні злочини, що визначаються у юридичній літературі як «передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери. Ефективність охорони природної сфери багато в чому залежить від досконалості закону. Попереднє кримінальне законодавство відображало безнадійно застарілу концепцію пріоритету економічних інтересів держави над екологічними [14].


Случайные файлы

Файл
ref-20656.doc
2031-1.rtf
104211.rtf
komputer.doc
133.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.