Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання (30724)

Посмотреть архив целиком














Курсова робота

З предмету: Звичаєве право України

На тему: «Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання»


План


Вступ

Розділ 1. Поняття звичаїв та традицій

Розділ 2. Політичні звичаї і традиції. Політичні узвичаєності

    1. Поняття та особливості політичних звичаїв та традицій

    2. Політичні звичаї та традиції в українській історії

    3. Сучасні політичні звичаї та традиції. Політичні узвичаєності

Розділ 3. Інші національні звичаї та традиції українського народу

3.1 Календарні свята та обряди

3.2 Сімейно-шлюбні звичаї та традиції українського народу

3.3 Значення національних звичаїв та традицій

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Кожне історично-об’єктивне суспільство вимагає чітко визначених правил поведінки, тобто ступеню соціального регулювання, що відповідає об’єктивним умовам розвитку суспільства. Соціальне регулювання – це процес забезпечення певного рівня впорядкованості відносин між людьми та їх об’єднаннями, що реалізується з метою надання суспільству певного ступеню єдності. Соціальне регулювання поділяється на індивідуальне та нормативне. Індивідуальне регулювання – це вдосконалення поведінки людей за допомогою разових персонально регулюючих акцій, що відносяться виключно до одного випадку і до одних конкретних осіб. Нормативне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, які поширюються на всі випадки даного виду і яким повинні підкорятися всі особи, що потрапили в нормативно-регламентовану ситуацію. Важливими складовими частинами та факторами нормативного регулювання, різновидом загальносоціальних норм є традиції та звичаї.


Розділ 1. Поняття звичаїв та традицій


Звичай – це соціальна норма, правило поведінки людей, що склалося в процесі співжиття людей в результаті фактичного його застосування впродовж тривалого часу. Що стосується традицій, то професор Оборотов Ю. М. дає таке їх визначення. Традиції – це всезагальний родовий досвід культури, що прийняв стійкий характер, закріплений в певних стереотипах і правилах культурної діяльності. Традиції в праві – це зв’язок часу, соціальний (правовий) спадок, виражений в передачі правової культури правових універсалій (джерел права, правових принципів, правової термінології, правової процедури тощо) з одного часу в інший. Для того, щоб краще зрозуміти, що таке звичай, а що таке традиція необхідно їх розмежувати, вказавши спільні та відмінні риси. Традиції, на відміну від звичаю характерна трансцендентність за походженням, а це означає, що традиція виникає на підставі між общинних зв’язків; дія її не обмежена строго визначеною територією, забезпечується взаємною домовленістю само управлінських одиниць на підставі спільності їх інтересів, тому традиція – перший крок до всезагальності регулятивного впливу на противагу локальності звичаю; традиція є наслідком вищого ступеня розвитку суспільства, який привів до обміну, широкого розподілу праці, шлюбно-сімейних відносин тощо; традиція виникає на основі синтезу звичаїв різних общин. Порівняно із звичаєм традиція – це соціальна норма, якій властива трансцендентна регулятивна дія на суспільні відносини і поведінку людей. Традиція – це наслідок вищого ступеня розвитку суспільства, ніж звичай. Спільними рисами звичаїв і традицій є те, що вони виникли в докласовому суспільстві й зберегли своє регулятивне значення до цього часу, вони охоплюють усі сфери діяльності людини. Як звичаї, так і традиції служать базисом для правотворчості, як правило, шляхом санкціонування. Їм властива ознака нормативності й характер звичаєвого права, ті й інші містять елементи соціальної та культурної спадкоємності, мають ознаки стабільності.


Розділ 2. Політичні звичаї і традиції. Політичні узвичаєності


2.1 Поняття та особливості політичних звичаїв та традицій


Існує багато різноманітних різновидів звичаїв та традицій у всіх сферах суспільного життя. Одним з найголовніших їх різновидів є політичні звичаї і традиції. Вони, так як і інші традиції та звичаї, мають такі загальні риси як наступність, повторюваність, відносна стійкість, емоційність. В сфері політичних відносин діють немало звичаїв і традицій взаємного спілкування соціальних груп, класів, державних і громадських організацій. Серед традицій та звичаїв багатьох країн можна виділити такі, наприклад, як існування політичної опозиції, наявність багатопартійності, побудова державного механізму на основі розподілу влади тощо. Сферою діяльності політичних традицій і звичаїв є сфера відносин, пов’язаних із здійсненням державної влади, з формуванням представницьких органів – державних і громадських, здійсненням громадського контролю за їх діяльністю, реалізацією прав і свобод громадян. Політичні традиції є трансцендентними, тобто є спільними для багатьох країн. Політичні звичаї є характерними для якоїсь однієї країни, тобто в кожній країні є власні політичні звичаї.

Політичні звичаєві норми знаходять свій вираз в різноманітних зовнішніх формах: в програмних документах, деклараціях, маніфестах політичних партій; в конституціях держав, статутах і програмних документах громадських організацій. Політичні звичаї і традиції, що виражені в юридичних актах держави, набувають значення правових норм. Норми конституційного, державного права являють собою політичні норми, в тому числі політичні звичаї і традиції в юридичній формі. Порядок виборів, участь громадян у виборі своїх представників в органи державної влади, інших державних посадових осіб регулюються політичними нормами, що виражені в юридичному акті. До політичних звичаєвих норм належать також і норми, що визначають, регулюють відносини законодавчої, виконавчої і судової влади. Це пов’язано із тим, що не всі відносини між цими органами можуть бути врегульовані за допомогою законів, тому регуляторами можуть бути політичні звичаї і традиції.

Для політичних звичаїв і традицій є характерним наявність наглядно-емоційних засобів їх супроводження, які надають їм більшу виразність, а відповідно і ефективність дії їх як регуляторів.

Однією з особливостей політичних традицій та політичних звичаїв є їх тісний зв’язок із державою, з політичним життям. Цей зв’язок обумовлений тим, що в політичних нормах часто знаходить свій вираз суть політики держави, яка зацікавлена в їх розвитку, закріпленні, наданні їм в певні періоди правового характеру і навпаки. В ряді випадків звичаї і традиції узгоджуються з нормами права, особливо в англійському праві, де конституційні звичаї замінюють писану конституцію. Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королівського двору, традиції участі монарха в офіційних церемоніях тощо. Право або санкціонує звичаї і традиції або заперечує або «мовчить», тобто не заперечує їх фактичне застосування. В багатьох країнах політичні звичаї закріплюються законодавчо. Так, наприклад, в «Акті про міністрів корони» 1937 року в Великобританії офіційно закріплюється опозиція, визначається її статус, її лідеру встановлюється постійне жалування. Одним із принципів сучасної парламентської системи Нідерландів – «міністри не можуть залишатися на посаді, якщо вони втратили довіру парламенту» - не записаний у Конституції і є політичним звичаєм, що оформився в 1867 році.

Політика – це активність, що спрямована на досягнення і здійснення максимально важливої влади над людьми в даному суспільстві і в світі взагалі. Політичні звичаї і традиції не обмежуються якоюсь вузькою сферою політичного життя чи якоюсь частиною політичної системи суспільства. Вони діють практично у всіх сферах здійснення політичної влади. Під це визначення підпадає і муніципальна діяльність, і передвиборні кампанії, і самі вибори, і закулісні інтриги, і дипломатія. Право є однією із форм здійснення політики. Політика може здійснюватись і на підставі чистого свавілля, поза всякими правилами.


2.2 Політичні звичаї та традиції в українській історії


В Україні політичні та національні звичаї і традиції були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької республіки на Запоріжжі, в період козацько-гетьманської держави – Гетьманщини і до 20-х років ХХ ст. В роки Радянської влади звичаї і традиції були замінені системою писаного права – нормативно-правовими актами. В цей період роль звичаїв і традицій повністю заперечувалась, вони офіційно не визнавалась як форма права. В останні роки знову з’являється інтерес до цієї форми права, яка, по суті, зв’язана з природними правами людини і обумовлена системою місцевого самоврядування. Це пов’язано із тим, що не всі відносини у політиці можна врегулювати за допомогою лише нормативно-правових актів. Про це свідчать останні події в державі, пов’язані із суперечностями між гілками влади та політичною кризою.

За часів відродження української культури необхідним є знання тих звичаїв, традицій і культурних досягнень, що мали місце протягом минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємною частиною державної незалежності України. Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору загальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живе на перехресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьому континенті.


Случайные файлы

Файл
92282.rtf
90671.rtf
32000.rtf
11265.rtf
184232.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.