Оспорюванні правочини та їх правові наслідки (30412)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоритиччні аспекти

1.1 Тлумачення змісту правочину

1.1.1 Відмова від правочину

1.1.2Недійсність правочинів

1.2 Нікчемні та оспорюванні правочини

1.3 Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за цивільним кодексом УРСР

Розділ 2. Оспорюванні правочини та їх правові наслідки

2.1 Підстави для визнання правочину недійсним. Правові наслідки такого визнання

2.2Позови про визнання недійсними нікчемних угод

Висновок

Список літератури



Вступ


Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

Правочин як юридичний факт застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін „угода”- недосконалість.

Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначаться як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

- за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

- безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

- створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

- не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

- Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

- Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).

Момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

Недійсність правочину, до виконання якого сторонни ще не приступили.

Недійсність правочину частково або повністю виконаного.

Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК).

Спеціальні правові наслідки:

1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221 ЦК);

2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що обманула- ч.2 ст. 230 ЦК);

3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3 ст. 225 ЦК).

Не передбачено:

1) одностороннюю реституцію;

2) вилучення в дохід держави.

Відмінність недійсності правочину від:

1) відмови від правочину (ст. 214 ЦК);

2) розірвання правочину (ст. 598 ЦК).


Розділ 1. Теоритиччні аспекти


1.1 Тлумачення змісту правочину


Правочин — це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад, на яких таке тлумачення має проводитися.

Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктом тлумачення правочину є насамперед його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їх воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.

Для з'ясування змісту одностороннього правочину такого автентичного тлумачення, як правило, достатньо і спір у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин, і дає викривлене його тлумачення, зловживаючи своїм суб'єктивним цивільним правом (ст.13 ЦК).

При тлумаченні двостороннього або багатостороннього право-чину вірогідність розбіжностей у трактуванні тих чи інших положень договору є набагато вищою, адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) за договором. Тому в цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину рішення про тлумачення змісту правочину може постановити суд.

Правила тлумачення правочину (ч.3, 4 ст.213 ЦК) мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні вказана норма ЦК має рекомендаційний характер, то у разі тлумачення змісту правочину судом застосування правил ч.3, 4 ст.213 ЦК є обов'язковими.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові й нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає таким чином:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне граматичне тлумачення);

2) у разі коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обігу, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).


1.1.1 Відмова від правочину

За загальним правилом особа, яка вчинила правочин, має право відмовитися від нього (ст.214 ЦК). Умови, порядок та наслідки якої відмови залежать від того, чи є цей правочин одностороннім и Не договір. При цьому оскільки правочин є однією з основних

підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, положення, закріплені в ст.214 ЦК, слід розглядати у комплексі з правилами, які містяться у главах, присвячених зобов'язанням взагалі і договірним зобов'язанням (ст.ст.615, 651, 653, 1149, 1153 та інші). Наслідки відмови від правочину залежать від того, чи є він одностороннім правочином, чи договором.

Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Відмовитися від одностороннього правочину досить просто. Це пояснюється тим, що за особою, яка вчинила правочин, зберігається свобода правочину, у тому числі свобода (право) відмовитися від одностороннього правочину, але за умови, що ця відмова не порушує права інших осіб (ст.13 ЦК). Порушені відмовою від одностороннього правочину цивільні права іншої особи підлягають захисту на загальних підставах, встановлених ст.ст. 15-23 ЦК.

Особи, які уклали договір (вчинили дво- або багатосторонній правочин), мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть у тому разі, якщо його умови повністю ними виконані (ч.2 ст.214 ЦК)

Крім того, згідно зі ст.651 ЦК відмова від договору (розірвання договору) можлива й з інших підстав. Зокрема в самому договорі можуть бути передбачені підстави, за яких договір може бути припинений і в односторонньому порядку за ініціативою однієї з сторін Наприклад, у договорі може бути передбачено право особи відмовитися від договору, якщо він не виконується відповідно до встановлених строків, боржник не виконує окремих умов договору тощо. У разі розбіжностей оцінки достатності підстав для односторонньої відмови від договору спір вирішується судом (див., коментар до ст.651 ЦК). Слід звернути увагу на те, що свобода відмови від договору зберігається навіть у тому разі, якщо його умови повністю виконані.

Закон передбачає процедурні (процесуальні) та матеріальні гарантії для усіх учасників відносин, пов'язаних з відмовою від правочину.

Процедурною гарантією інтересів учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з правочином, є вимога вчинення відмови від правочину у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

На матеріальні гарантії інтересів учасників цивільних правовідносин у випадках відмови від правочину вказує ч.4 ст.214 ЦК, яка передбачає, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.


Случайные файлы

Файл
35203.rtf
13455-1.rtf
153111.rtf
180406.rtf
23117.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.