Організаційно–правові засади та системи органів управління в агропромисловому комплексі (29898)

Посмотреть архив целиком

12




Розділ I. Організаційно–правові засади та системи органів управління в агропромисловому комплексі


Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вона віднесена до пріоритетних.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів .

Верховна Рада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інвестиційної політики [14,с.313]

Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом. Так, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарства України, Комітету харчової промисловості України та Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України утворено Міністерство аграрної політики України. Кабінет Міністрів України постановою від 6 липня 1998 р. створив Міжвідомчу комісію з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників ,а постановою від 18 вересня 1997 р. – Державний лізинговий фонд для технічного переоснащення сільського господарства [14,с.314]

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного та культурного розвитку агропромислового комплексу і села АРК.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють права власності, права користування землею і договори на оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, ведення земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори [14,с.318]

Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики України.

Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [11]

Мінагрополітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Основними завданнями Мінагрополітики України є:

  • забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави;

  • забезпечення здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції (далі – галузі агропромислового виробництва);

  • організація та забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення і реалізація заходів щодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, участь у реалізації державної політики у сфері підприємництва;

  • участь у формуванні та реалізації соціальної політики у сільській місцевості;

координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики, соціальної політики у сільській місцевості, забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення аграрної реформи [11]

Мінагрополітики України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому законодавством порядку Президент України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Мінагрополітики України організовується Державним секретарем.

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінагрополітики України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), Державного секретаря, його першого заступника, заступників (за посадою) та керівників урядових органів державного управління, утворених у складі Мінагрополітики України, а також керівних працівників структурних підрозділів Мінагрополітики України.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України, представники громадських організацій, навчальних закладів та науково-дослідних установ. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов’язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра.

Рішення колегії провадяться в життя наказами Мінагрополітики України.

У складі Мінагрополітики України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Важливі функції виконує Державний департамент ветеринарної медицини. Він здійснює державну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє територію України від занесення карантинних хвороб тварин, здійснює контроль за експортом та імпортом тварин, продуктів та сировини тваринного і рослинного походження, виробництвом харчових продуктів з метою захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, охороняє довкілля. Державний департамент здійснює управління ветеринарною медициною, є юридичною особою, очолюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України – Головою департаменту. Він та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України [13,с.75]

Керівництво ветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно управління державної ветеринарної медицини АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.

Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні, міські управління державної ветеринарної медицини.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті очолюють начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посади Державним департаментом ветеринарної медицини.

Керівники державних органів управління ветеринарної медицини одночасно є головними державними інспекторами ветеринарної медицини відповідних адміністративно-територіальних одиниць та служб [13,с.78]

У галузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Їй підпорядковані державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонні обласні або обласні і міські інспекції з карантину рослин, пункти карантину рослин при морських і річкових портах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах, на підприємствах поштового зв'язку, автовокзалах, пунктах пропуску на державному кордоні України, лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватися на інших об'єктах [15,с.215]

Основними завданнями цих органів є: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об'єктів; своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних об'єктів, а також запобігання їх проникненню в регіони країни, де вони відсутні; здійснення державного фітосанітарного контролю.

У межах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства Міністерство аграрної політики України видає накази, організує і контролює їх виконання. Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до визнання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами [14,с.317]

Місцевими органами управління в аграрній сфері є управління агропромислового комплексу обласних, районних та Севастопольської міської державних адміністрацій, що діють згідно з типовими положеннями про управління агропромислового комплексу обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та управління агропромислового комплексу районної державної адміністрації.

Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах, який підпорядковується Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу. Він у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів на проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів [14, 318].

З метою вдосконалення продовольчого ринку та регулювання на економічних засадах взаємовідносин між сільським господарством і галузями, що його обслуговують, забезпечення підтримки реалізаційних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників Кабінетом Міністрів України створені Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, Міжвідомча комісія з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників та регіональні комісії з питань регулювання місцевих ринків продовольства, цін і доходів сільськогосподарських виробників.


Розділ II . Підприємства в сільському господарстві


Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства та громадяни.

Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері сільського господарства визначають закони України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство», від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 22 червня 1993 р.) [14,с.318]


Колективне сільськогосподарське підприємство


Згідно ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі – підприємство) є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування [7].

Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням.

Підприємства можуть на добровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

За ст. 2 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" діяльність підприємства регулюється Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законами України "Про власність", "Про підприємництво", Земельним кодексом України та іншими актами законодавства України [7]

Згідно ст. 4 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство діє на основі статуту.

У статуті підприємства вказуються найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цінними паперами, загальні права та обов’язки членів підприємства; передбачаються органи самоврядування, порядок їх формування та компетенція, права та обов’язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства.

За ст. 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут [7].

Самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів, яке діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Колективне сільськогосподарське підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах, вважаються створеними і набувають прав юридичної особи з дня їх державної реєстрації [14, 319]


Фермерське господарство


Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України [4]

Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно ст. 1 згаданого Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону [4]

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно ст. 2 відносини, пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України [4]

Закон України "Про фермерське господарство" не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Згідно ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство" членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім’ї інші члени сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту [4]

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фермерське господарство" головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.

Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України .

За ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса [5]


Особисте селянське господарство


Закон України "Про особисте селянське господарство" визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство – це господарська діяльність,яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [6]

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 3).

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики (ст. 4).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Члени особистого селянського господарства зобов’язані:

  • дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;

  • забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;

  • підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

  • не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

  • дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

  • своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

  • дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;

  • надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Отже, згідно законодавства України сільськогосподарські підприємства можуть мати форму КСП, фермерських господарств та особистого господарства.


Розділ III. Державний контроль в аграрно промисловому комплексі


Крім функцій управління агропромисловим комплексом держава здійснює також функції контролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.

Інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації згідно з Типовим положенням про них від 12 січня 1996 р. [12,с.270] у межах своєї компетенції сприяють проведенню державної політики з питань заготівель і якості сільськогосподарської продукції, здійснюють державний нагляд за додержанням товаровиробниками, заготівельними організаціями, підприємствами, господарствами стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продукції. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції контролюють правильність приймання і визначення заготівельними підприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції; додержання правил її зберігання; проведення своєчасних розрахунків за неї; цільове використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, що виділяються для стимулювання сільськогосподарських виробників за продану в державні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і екологічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Державні інспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції мають право: здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими виробниками, заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власності стандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі, торгівлі, відвантаження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам обов'язкові до виконання розпорядження про усунення виявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств і організацій незалежно від форм власності зразки сільськогосподарської продукції для перевірки; забороняти здавання-приймання та відвантаження такої продукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів [12,с.271]

Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типового положення про них від 12 січня 1996 р. реалізують державну політику в здійсненні нагляду за додержанням правил технічної експлуатації, ремонту і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу.

Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безперешкодно відвідувати підприємства та організації для проведення перевірок; вимагати зупинення тракторів та самохідних машин для перевірки їх технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа; направляти на позачерговий медичний огляд трактористів-машиністів. Крім того, вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робити попередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в талоні попереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими машинами .

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно–санітарний контроль здійснюється лікарями державних установ ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно–санітарний контроль на об’єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України здійснюється підрозділами ветеринарної медицини цих органів.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно–санітарний контроль, зобов’язані:

- додержуватися вимог нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини та охорони праці;

- негайно доповідати керівникам відповідних державних установ ветеринарної медицини про виявлені порушення ветеринарно–санітарних вимог, встановлених законодавством [9]

Державний ветеринарно–санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно–санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини (ст. 12) [9]

Державний ветеринарно–санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється державними установами ветеринарної медицини та лікарями ветеринарної медицини, уповноваженими Державним департаментом ветеринарної медицини (ст. 14).

Державний ветеринарно–санітарний контроль за розробкою, впровадженням, виробництвом, якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та імунобіологічних, діагностичних засобів, пробіотиків, імунобіологічних субстанцій здійснюють уповноважені Державним департаментом ветеринарної медицини науково-дослідні та науково-контрольні інститути [10]

Контроль якості серійного виробництва ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснює виробник.

Державний ветеринарно–санітарний нагляд за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється Державним департаментом ветеринарної медицини та уповноваженими ним державними органами ветеринарної медицини.

Підприємства, установи, організації України, іноземні суб’єкти господарської діяльності, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в Україні [10]

Державний ветеринарно–санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно–санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на територію України для:

- реєстрації в Україні;

- експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково–виробничих цілей тощо (без права реалізації) [9]

Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження здійснюють Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, інші державні установи ветеринарної медицини (ст. 15).

Безпосередньо державний ветеринарно–санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини шляхом проведення ветеринарно–санітарної експертизи, в тому числі з лабораторним дослідженням зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно–санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями.

Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження проводиться у державних лабораторіях ветеринарної медицини, які можуть розташовуватися за місцезнаходженням суб’єкта господарювання [9]

Державні лабораторії ветеринарної медицини, що розташовані за місцезнаходженням суб’єктів господарювання, є структурними підрозділами відповідних державних установ ветеринарної медицини. На посаду завідуючого (начальника) державною лабораторією ветеринарної медицини призначається лікар ветеринарної медицини, який має досвід роботи за фахом не менш як три роки або пройшов відповідну атестацію у встановленому порядку.

Суб’єкт господарювання надає в користування державній лабораторії ветеринарної медицини службові приміщення, обладнання та матеріали, необхідні для проведення лабораторних досліджень [10]

Державний ветеринарно–санітарний нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження здійснюється державними інспекторами ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів господарювання здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

Спеціалісти ветеринарної медицини призначаються на посаду та звільняються з посади за погодженням з головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста) після проведення атестації в порядку, встановленому Державним департаментом ветеринарної медицини.

Суб’єкти господарювання вправі реалізовувати лише ту продукцію тваринного походження, що вироблена під державним ветеринарно-санітарним контролем та наглядом і дозволена для реалізації або зберігання з оформленням відповідних ветеринарних документів, що засвідчують її якість та безпеку.

Державний ветеринарно–санітарний контроль та нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів тваринного і рослинного походження, кормових добавок, є обов’язковим і здійснюється територіальними органами Державного департаменту ветеринарної медицини та іншими державними установами ветеринарної медицини (ст. 16) [9]

Безпосередньо державний ветеринарно-санітарний контроль на ринках (зоологічних ринках) здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно–санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) (далі – лабораторії) або інших державних установ ветеринарної медицини.

Лабораторії є структурними підрозділами відповідних державних установ ветеринарної медицини.

Лабораторії діють на підставі положень, що затверджуються Державним департаментом ветеринарної медицини.

Втручання будь-яких інших служб у методику та проведення досліджень, що проводяться спеціалістами лабораторій, забороняється.

Адміністрація (власник) ринку (зоологічного ринку) зобов’язана надавати у користування лабораторії пристосовані службові приміщення [10]

Лабораторії повинні мати кутові штампи і печатки із своїм найменуванням, клейма і штампи встановлених зразків для клеймування м’яса та інших продуктів забою тварин, журнали реєстрації, бланки експертного висновку щодо якості та безпеки кожної партії продукції, допущеної до продажу на ринках(зоологічних), інші документи, передбачені законодавством про ветеринарну медицину.

На ветеринарно–санітарну експертизу приймається продукція після обов’язкового пред’явлення документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м’ясна туша або її частини непромислового виготовлення підлягають ветеринарно–санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред’являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства [10]

Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій.

Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно–санітарної експертизи, забороняється.

Торгівля готовими харчовими продуктами (м’ясні, рибні, консервні вироби тощо) домашнього виготовлення не допускається.

У разі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.

Лабораторії не несуть відповідальності за реалізацію продукції, що не пройшла ветеринарно–санітарної експертизи. Відповідальність за надання дозволу на реалізацію такої продукції несе адміністрація (власник) ринку (зоологічного ринку).

Функціонування ринку (зоологічного ринку), на якому не організована ветеринарно–санітарна експертиза продукції, що є об’єктом державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, за відсутності лабораторії забороняється.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд на ринках (зоологічних ринках) здійснюють державні інспектори ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами) (ст. 17).

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті є обов’язковими у разі здійснення експорту, імпорту і транзитного перевезення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту.

Державний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів.

Безпосередньо ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюють державні інспектори ветеринарної медицини з оформленням відповідних документів. Робочі місця зазначених осіб облаштовуються у пункті пропуску через державний кордон [9]

Митне оформлення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначення вантажів. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.

У разі експорту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю.

У разі транзиту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформлення у пунктах пропуску на державному кордоні здійснюється за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а у разі необхідності – і вантажу, та з урахуванням епізоотичного стану країни-експортера [9]

Згідно з Законом України від ЗО червня 1993 р. «Про карантин рослин»' центральним державним органом з карантину рослин є Головна державна інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Прикордонні державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонних обласних або обласні і міські інспекції з карантину рослин здійснюють державний фітосанітарний контроль. Згідно ст. 11 згаданого Закону фітосанітарному контролю підлягають усі підкарантинні матеріали та об’єкти, що перетинають державний кордон України та межі особливих карантинних зон.

Ввезення в Україну підкарантинних матеріалів провадиться за наявності:

  • фітосанітарного сертифіката, що видається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера;

  • карантинного дозволу на імпорт, що видається Головною державною інспекцією з карантину рослин України.

Митне оформлення вантажів проводиться лише після здійснення фітосанітарного контролю.

Зразок фітосанітарного сертифіката та порядок його оформлення визначаються Головною державною інспекцією з карантину рослин України відповідно до встановлених міжнародних конвенцій.

Зразок карантинного дозволу на імпорт та порядок його оформлення визначаються Головною державною інспекцією з карантину рослин України.

Вивезення підкарантинних матеріалів за межі особливої карантинної зони провадиться за наявності карантинного сертифіката.

Зразок карантинного сертифіката та порядок його оформлення визначаються Головною державною інспекцією з карантину рослин України.


Розділ IV. Адміністративна відповідальність за правопорушеннями в аграрному комплексі


Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агропромислового комплексу КпАП передбачена адміністративна відповідальність за адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 104 КпАП потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи селянських (фермерських) господарств – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]

Повторна потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, повторне пошкодження насаджень худобою чи птицею протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проїзд по посівах або насадженнях на автомобілі, тракторі, комбайні чи іншій машині – тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]

Проїзд по посівах або насадженнях на гужовому транспорті – тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно ст. 104-1 КпАП виробництво, заготівля, маркування, затарювання, зберігання насіння з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог або реалізація його без документів про якість, а так само інше введення в оборот насіння з порушенням встановленого порядку – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ст. 105 КпАП порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами – тягне за собою накладення штрафу на громадян від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 106 КпАП вивезення з прикордонних морських і річкових портів (з пристаней), з залізничних станцій, автовокзалів (автостанцій), з аеропортів та інших прикордонних пунктів завезених із зарубіжних країн матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від тринадцяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2].

За ст. 106-1 КпАП невжиття заходів щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць зберігання і переробки врожаю цих культур, а так само невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від вісімнадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невжиття землекористувачами або землевласниками на закріплених за ними земельних ділянках заходів щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку – тягне за собою накладення штрафу на громадян від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від вісімнадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян .Згідно ст. 106-2 КпАП[2] незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель – тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно вирощуваних нарковмісних рослин.

Відповідно до ст. 107 КпАП порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України "Про ветеринарну медицину", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб – у розмірі від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]

Згідно ст. 107-1 КпАП порушення законодавства про племінну справу у тваринництві: оформлення племінних свідоцтв (сертифікатів) на племінні (генетичні) ресурси без урахування даних офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінки) за типом, імуногенетичного контролю, внесення до документів з племінної справи недостовірних даних, використання для відтворення не атестованих та недопущених до відтворення плідників, недодержання встановлених технологічних та ветеринарно-санітарних вимог і правил щодо отримання, зберігання та використання племінних (генетичних) ресурсів – тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ст. 108 КпАП грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації – тягне за собою позбав­лення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця.

Крім цього, встановлена адміністративна відповідальність за інші порушення.

Відповідно до ст. 52 КпАП псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 53 КпАП використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]

За ст. 53-1 КпАП самовільне зайняття земельної ділянки – тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 53-2 КпАП перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду – тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 54 КпАП несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ст. 55 КпАП відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою – тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 56 КпАП знищення громадянами межових знаків меж землекористувань – тягне за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2].

Справи про адміністративні правопорушення в агропромисловому комплексі розглядають адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад (ст.ст. 104-105), районні (міські) суди (судді) (ч. 1 ст. 1061), органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 1061, ч. 2 ст. 1062), органи державного ветеринарного контролю (ст. 107), органи державної служби з карантину рослин (ст.ст. 105, 106), органи по земельних ресурсах (ст.ст. 52-56), органи державного сільськогосподарського технічного нагляду (ст. 108).

Справи про ці правопорушення розглядають Державний департамент ветеринарної медицини, управління державної ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст.

Постанови про накладення штрафу та застосування фінансової санкції за порушення санітарного законодавства виносяться на підставі протоколу про порушення санітарних норм, які складають головні державні санітарні лікарі та їх заступники органів державного санітарного нагляду [16,с.245]


Висновки


Конституція України визнала землю об'єктом права власності Українського народу. Колективно-кооперативні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, спілки селян, фермерські і приватні підсобні господарства селян стали суб'єктами права власності на землю сільськогосподарського призначення. У сільському господарстві та економіці України утверджуються нові ринкові економічні відносини, розвиваються господарчо-підприємницькі тенденції, побудовані на принципово нових економічних засадах: формуються земельні і майнові відносини селян, вдосконалюється система державно-правового регулювання сільського господарства, поширюється застосування біржової форми реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства.

Народне господарство України характеризується певними суспільними, політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право.

Отже, сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вона віднесена до пріоритетних.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:

  • надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;

  • створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури;

  • зміни державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;

  • формування належної соціальної інфраструктури села;

  • спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім’ї;

  • підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності;

  • створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;

  • створення системи аграрного законодавства.

Верховна Рада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інвестиційної політики.

Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом.

Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики України.

Згідно законодавства України сільськогосподарські підприємства можуть мати форму колективного сільськогосподарського підприємства, фермерських господарств та особистого господарства.


Список використаних джерел


1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради. – 1984. – № 51. – ст. 1122.

3. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 14. – ст. 168.

4. Закон України "Про підприємства в Україні" // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 24. – ст. 272.

5. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року.

6. Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 45. – ст. 502.

7. Закон України "Про особисте селянське господарство" // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 29. – ст. 232.

8. Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 20. – ст. 272.

9. Закон України "Про карантин рослин" // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 34. – ст. 352.

10. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 27. – ст. 218.

11. Положення про Міністерство аграрної політики України від 7 червня 2000 року № 772/2000

12. Адміністративне право України: Підручник для вузів / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000.

13. Адміністративне право України: Посіб. для підгот. до іспитів / Г.Г. Забарний, Р.В. Калюжний, В.О.Терещук, В.К. Шкарупа. – К.: Вид. Паливода А.В. 2001.

14. Гончарук С. Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К., 2000. – С. 3.

15. Коваль А.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.

16. Ковпаков В. К. Адміністративне право України. – К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР, 1999.

17. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

18. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998.

19. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – Харьков: Консум, 2000. – 687 с.




Случайные файлы

Файл
115661.rtf
19570.rtf
71515-1.rtf
work.doc
2502-1.rtf