Кримінально-правова характеристика співучасті у злочині (28814)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Волинський державний університет імені Лесі Українки



Юридичний факультет




Кафедра кримінального права та процесу









КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ




Курсова робота

студентки 21 групи

юридичного факультету

Петрик Олександри Іванівни


Дата здачі:

Дата захисту:

Оцінка:


ЛУЦЬК-2003




Зміст


Вступ 3

Розділ I. Поняття співучасті у злочині 5

1.1. Кількісна ознака об’єктивної сторони співучасті 6

1.2. Обєктивна сторона ознаки спільності співучасті 13

1.3. Субєктивна сторона ознаки спільності співучасті 15

Розділ II. Види співучасників 20

2.1. Виконавець (співвиконавець) злочину 20

2.2. Організатор злочину 21

2.3. Підбурювач 26

2.4. Пособник 28

Розділ III Форми співучасті 31

3.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті 31

3.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою) 33

3.3. Злочинна організація як форма співучасті 37

Висновок 40

Список літератури 42





Вступ

Про співучасть можна говорити , спираючись на сукупність відповідних норм у загальному кримінально-правовому значенні , у значенні, що розкрито в розділі 6 Кримінального кодексу України (Загальної частини) та значенні норм Особливої частини. Зокрема , у ст. 26 КК (від 5 квітня 2001р.) при визначенні поняття співучасті зроблені окремі уточнення у порівнянні з раніше діючим законодавством. А саме передбачено , що при співучасті має місце участь декількох субєктів злочину. В КК 1960р. поняття субєкта не було , мова йшла про вчинення злочину двома або більше особами. Уточнення зроблено і стосовно того , що співучасть може мати місце умисного злочину. Раніше умисний характер злочину не підкреслювався.

Виділення поняття співучасті в окремий розділ чинного Кодексу пояснюється їх широким розповсюдженням , а також тим , що вчинення злочинів у співучасті має певну специфіку і відрізняється більш широким ступенем суспільної небезпеки. В цілому ряді випадків вчинення злочину у співучасті надає окремим складам злочинів кваліфікованого виду. В Україні злочини такого виду достатньо розповсюджені. Так , у 1999р. Було зареєстровано 77095 злочинів , вчинених у співучасті , їх питома вага серед злочинів , закінчених розслідуванням , складала 19,5% , а в 2000р. зареєстровано 80179 злочинів , питома вага складала також 19,5%.

Однією з найбільш небезпечних тенденцій розвитку злочинності в Україні є консолідація злочинного середовища та утворення в ньому організованих злочинних угруповань – стійких об’єднань осіб , орієнтованих на тривалу спільну протиправну діяльність , метою яких здебільшого є отримання значних доходів незаконним шляхом. Діяльність цих угруповань становить зміст одного з найбільш небезпечних видів сучасної злочинності – організованої. За даними МВС України , девять років з 1990 по 1999рр. Загальна кількість організованих злочинних угруповань збільшилася з 421 до 1157 (майже в 2,7 рази ) , кількість їх учасників - з 1600 до 4836 осіб (більше ніж у 3 рази) , кількість вчинених ними злочинів - з 2250 до 9273. Що особливо тривожить ,- злочинність даного виду зростає значно швидше від загальної. За названий період загальна кількість вчинених в Україні злочинів збільшилася приблизно в 1,5 рази (з 3698 до 5587). Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини , як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах , розбої, злочинні заволодіння зброєю , рекет (вимагання) , контрабанда , незаконні дії з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об’єднаннями терористичних актів , тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань , захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи , що бере участь у вчиненні злочинів групою осіб.

З огляду на подані вище факти стає очевидним те , що детальне вивчення поняття співучасті у злочині є досить необхідним аспектом на сьогодні. Співучасть переважає у більшості вчинюваних злочинів відповідно до статистики. Тому , на мою думку , удосконалення знань щодо цього інституту є досить актуальним.



Розділ I. Поняття співучасті у злочині


Перш ніж розпочати аналіз законодавчого визначення співучасті у злочині, слід вирішити, в яких значеннях вживається цей термін.

У теорії кримінального права був поширений погляд , відповідно до якого інститут співучасті цілковито ототожнювався зі ст.19 Кримінального кодексу України 1960 р.(зміст цієї норми частково відтворено в статтях 26 і 27 чинного КК України).Так, Н.О. Гуторова, висловлюючись із приводу загального значення інституту співучасті, зауважує, що інститут співучасті поширює свою дію на всі випадки умисного спільного вчинення злочину, встановлюючи об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті, межі кримінальної відповідальності співучасників та особливості призначення їм покарання.

Загальна частина кодексу охоплює не тільки положення, які становлять узагальнену характеристику однакової за своєю природою злочинної діяльності, та ті, які при поєднанні з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входять до системи їх ознак, а також положення, в яких сформульовано загальні принципи кримінального права, умови дії кримінального закону та призначення покарання.

Заслуговує на увагу міркування П.Ф. Тельнова. Він вважає, що визначення співучасті, що містить Загальна частина, є ключем для розуміння законодавчої характеристики спільних злочинних дій, передбачених різними статтями Кримінального кодексу. За його змістом, на думку П. Ф. Тельнова , про співучасть може йти мова тільки тоді , коли встановлено факт умисної спільної участі двох і більше осіб у вчиненні злочину.

Норми Загальної частини КК України про співучасть ( розділ 6 ) становлять таку законодавчу конструкцію , де узагальнюється характеристика однакової за своєю природою злочинної діяльності – діяльності організаторів, підбурювачів і пособників , і яка при поєднанні її з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входить до системи їх ознак. Крім цього, в розділі 6 закріпленні положення, що формулюють умови дії кримінального закону при вчиненні злочинних діянь у співучасті.

Сукупність норм КК України, за якими встановлюється відповідальність за спільну умисну участь у вчиненні злочину, утворює інститут співучасті як кримінально-правовий інститут (кримінально-правове поняття).

Зміст розділу 6 КК України становить співучасть як поняття Загальної частини КК України, або як інституту Загальної частини.

Сукупність норм Особливої частини КК України, за якими встановлюється відповідальність осіб за спільну умисну участь у вчиненні злочину, становить співучасть як поняття Особливої частини КК України (співучасть особливого роду).

1.1. Кількісна ознака об’єктивної сторони співучасті


Стаття 26 Кримінального кодексу України визначає співучасть як умисну спільну участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Майже всі дослідники проблеми співучасті виокремлювали дві головні ознаки її об'єктивної сторони:

1) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб;

2) спільність вчинення злочину.

Обидві ознаки безпосередньо випливають із визначення співучасті чинним законодавством, однак у розумінні їх в теорії та на практиці існували істотні суперечності, які, на нашу думку, поглибляться у процесі застосування норми чинного КК України, що визначає поняття співучасті. Без розв'язання цих суперечностей навряд чи можна говорити про ефективне застосування інституту співучасті у боротьбі зі злочинністю.

Ознакою об'єктивної сторони співучасті у злочині є участь у ньому не менш як двох осіб.

У теорії кримінального права поширена думка, що для визначення злочину як скоєного у співучасті необхідною є наявність не менш як двох осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності і є осудними1 (зазначена позиція повністю відображена у ст. 26 КК України).

На цій підставі до прийняття нового КК України заперечувалася можливість притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у злочині особи, яка виконала лише частину об'єктивної сторони спільно з особами, які не притягаються до кримінальної відповідальності, або була фактичним підбурювачем, пособником чи організатором дій інших осіб, що виконали об'єктивну сторону складу злочину, але не притягаються до кримінальної відповідальності через відсутність у їхніх діях складу злочину.

Так, у вересні 1994 р. було порушено кримінальну справу ( стосовно О. І. Петрової за ознаками ст. 19 і 70, ст. 165 і 172 КК України 1960 р., О. С. Бережнюк - за ознаками ст. 70 і ч. 2 ст. 194, а також проти інших осіб — працівників КБ «Малив», та Маливської митниці2.


Случайные файлы

Файл
22969.rtf
vcheni.doc
59836.rtf
56074.rtf
92472.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.