Зміст права на фірмове найменування та його охорона (28058)

Посмотреть архив целиком


Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет









Реферат

на тему:

Зміст права на фірмове найменування та його охорона”






Студентки 11 групи

І курсу магістратури









Київ-2010


План


І. Правове регулювання фірмового найменування

ІІ. Розмежування фірмового найменування та торгівельної марки

ІІІ. Правова охорона фірмового найменування

Список літератури


Вступ


На сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні нікому не потрібно пояснювати цінність засобів індивідуалізації суб’єктів ринкових відносин та виробників товарів і послуг. В Європі вже давно ринкова вартість підприємства часто перевищує фактичну вартість її матеріальних активів. Цей факт пояснюється вартістю нематеріальних активів до яких відносять фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, промислові зразки, гудвіл, комерційна таємниця, ноу-хау, право власності на винаходи, право власності на сорти рослин та інше.

Українським законодавством визначено, що правом промислової власності можуть володіти як фізичні так і юридичні особи. Зосередимо свою увагу на такому об’єкті, як фірмові (комерційні) найменування.

Кожна юридична особа має право на індивідуалізацію своєї діяльності для відмежування її від іншої спорідненої діяльності. Ця індивідуалізація може здійснюватися шляхом вибору спеціальної назви - фірмового найменування (фірми). Таке найменування (фірма) юридичної особи охороняється законом і підлягає державній реєстрації в установленому порядку.


І. Правове регулювання фірмового найменування


Питанню фірмового найменування в той чи іншій мірі присвячені роботи Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Безклубого І.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Данілової Е.Н., Дахно І.І., Дзері О.В, Довгерта А.С., Жілінкова І.В., Калятіна В.О., камінні А.І., Капіци Ю.М., Коссака В.М. Кохановськой о.в., Кузнецової Н.С., Луця В.В., Майданик Р.А., Мінкова А.М., Подопрігори О.А., Подопрігори А.А., Розенберга В.В., Саніахметової Н Ст А., Спасибо-Фатєєвой І.В., Святоцького О.Д., Сергєєва А.П., Суханова Е.А., Удінцева С.Т., Харітонова Е.А., Шевченко Я.М., Шершеневіча Г.Ф, Шретера, та інших.

У сучасній доктрині цивільного права безпосередньо проаналізувати поняття комерційного (фірмового) найменування та його правового механізму неможливо без узгодження термінології, яку використовують для позначення цього об’єкта права інтелектуальної власності. Першочерговий розгляд термінів і можливостей їх вико - ристання надасть змогу більш осмислено зрозуміти саму суть досліджуваного явища.

Як чинне законодавство, так і цивілістична наука для позначення найменування учасника цивільного обороту застосовують різні юридичні терміни: „фірма”, „фірмове найменування”, „комерційне найменування”. Єдиний підхід до розуміння термінів у нашому випадку є особливо важливим як для здійснення комплексного дослідження інституту комерційного (фірмового) найменування, так і для визначення чітких меж застосування кожного юридичного терміна оскільки точне співвідношення слова і об’єкта, яке воно позначає, і є суттю юридичного терміна.

Термін „фірма” в процесі становлення інституту комерційного (фірмового) найменування було вжито у двох значеннях: як позначення самого суб’єкта господарювання, певної колективної організації; як словесне позначення учасника цивільного обороту - чи то власника підприємства, чи самого підприємства.

Розуміння фірми як позначення самого колективного суб’єкта господарювання було пов’язане із судовою практикою в дореволюційний період і в перші роки існування СРСР, оскільки суди часто вживали поняття фірми на позначення суб’єкта господарювання або правління останнього. Тогочасні дослідники торгового права прийшли до однозначного висновку, який дотепер є загальноприйнятим, що таке розуміння фірми є абсолютно неприйнятним, оскільки підміняє одне поняття двома різними термінами і вносить лише додаткові складнощі для правозастосування1.

Друге розуміння терміна „фірма” увело Німецьке торгове уложення 1861 р. і в надалі він був застосований у Положенні про фірму 1927 р. Саме сприйняття фірми як певного словесного позначення суб’єкта господарювання є загальноприйнятим і донині.

Термін „фірмове найменування” набув свого поширення у світовій практиці з прийняттям Німецького торгового уложення 1897 р., яке в ст.17 містило цей термін і пояснювало його найменуванням комерсанта, під яким він здійснює свої справи та ставить підпис.

Поступово в законодавстві пострадянських держав (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Вірменія) термін „фірмове найменування” витісняє „фірму”. Саме тому варто погодитися із думкою російського дослідника фірмових найменувань В.В. Голофаєва про доцільність поступової відмови у використанні терміна „фірма” в цивільному обороті й заміни його на синонім2.

Стосовно українського законодавства, навіть зважаючи на часткове застосування Положення про фірму 1927 р., яке вживає саме термін „фірма”, це поняття є застарілим і не використовується в сучасному цивільному законодавстві. Тому, вважаємо, що у новому законі про фірмові найменування неможливо використовувати поняття „фірма”, залишивши його лише в науковому, доктринальному правовому лексиконі3.

Положення про фірму (затверджене постановою ЦВК РНК СРСР від 22 червня 1927 р.; із набранням чинності новими ЦК та ГК України норми Положення про фірму не повинні застосовуватися). Однак Цивільний та Господарський кодекси України, що набули чинності з 1 січня 2004 р. (далі - ЦК і ГК), терміну "комерційне (фірмове) найменування" надали зовсім іншого змісту.

Аналіз положень ЦК та ГК, що стосуються найменування юридичної особи та комерційних найменувань, свідчить, що ці найменування виконують різні функції і до них встановлюються різні вимоги, зокрема, щодо обов'язку мати найменування, суб'єктів, які можуть мати найменування, необхідності реєстрації, моменту виникнення права на найменування, умов надання правової охорони, можливості використання однакового найменування кількома суб'єктами господарювання, можливості відчуження.

Так, щодо обов'язку юридичної особи мати найменування та комерційне найменування слід зауважити таке. Частини 1 та 3 ст.90 ЦК встановлюють, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Водночас відповідно до ч.2 ст.90 ЦК та ч.1 ст.159 ГК суб'єкт господарювання може мати комерційне найменування. Тобто він може мати таке найменування, а може виступати у господарських відносинах без такого найменування та використовувати лише своє найменування, під яким він зареєстрований.

Законодавство України не визначає зв'язок чи тотожність найменування юридичної особи та його комерційного найменування. Ці найменування можуть як співпадати, так і відрізнятись одне від одного. Пропонуємо проаналізувати відповідні норми ЦК і ГК, оскільки їх застосування на практиці виявило певну недосконалість правового регулювання та неузгодженість їх положень4.

Відповідно до ЦК України зміст поняття "найменування юридичної особи" в ст.90 містить два поняття: перше стосується власне найменування, а друге - комерційного (фірмового) найменування юридичної особи. Наприклад, найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство", або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників із доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

За ч.5 даної статті юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Відповідно до ч.4 ст.489 ЦК юридичні особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Тобто законодавець розділяє ці два поняття.

Право юридичної особи на найменування охоплює також правомочність щодо його зміни, з якою пов'язані важливі правові наслідки. Безпосередньо ЦК зобов'язує помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, а також повідомити про це усім особам, з якими вона перебуває в зобов'язальних відносинах.

В юридичній літературі та у практичній площині, характеризуючи структуру комерційного найменування виділяють його дві частини - основну, яка називається корпусом фірми, і допоміжну - додаток. Корпус фірми є обов'язковою частиною будь-якого комерційного найменування та повинен містити вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи, її тип і предмет діяльності, а в певних випадках - і на інші її характеристики.

До корпуса додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковим додатком є спеціальне оригінальне ідентифікуюче позначення юридичної особи. Інші додатки, наприклад вказівки "універсальний", "спеціалізований" тощо, відносяться до числа факультативних елементів, що можуть включатися до комерційного найменування за розсудом її власника. При цьому, всі структурні частини найменування повинні відповідати дійсності та не вводити в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності.

На користь такого підходу свідчить Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який в ст.23 визначає, що "Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву".

Ні Закон, ні Цивільний кодекс не передбачають можливість існування у юридичної особи декількох комерційних найменувань. Цій думці можна протиставити положення ч.2 ст.90 ЦК, яка визначає, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, вказуючи, що окрім просто найменування, юридична особа має право на комерційне найменування. Але, оскільки прямої заборони немає, то відсутні підстави вважати, що юридична особа немає право на декілька найменувань.

Згідно ст.489 ЦК комерційне найменування є об'єктом права інтелектуальної власності на який виникають майнові права. Також існує думка, що право на найменування належить до групи особистих немайнових прав юридичної особи, тому не може бути відчужене чи надане у користування іншим особам5.

Кривошеїна І.В. під фірмовим найменуванням розуміє незмінюване повне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно-правових відносинах.

Вона доводить, що фірмове найменування є носієм ділової репутації того чи іншого виробника стосовно саме якості товарів, що він виробляє, або послуг, що він надає. Воно не вказує на конкретні товари чи послуги, однак наголошує саме на юридичній особі, яка виробляє той чи інший вид товару чи надає послуги. Крім того фірмове найменування не може стати родовим поняттям, оскільки воно індивідуалізує саме підприємство, а не товар, який ним виробляється6.

Комерційне (фірмове) найменування - це своєрідний "псевдонім" суб'єкта господарювання, що може їм використовуватися для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності.

Не кожна юридична особа є суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Це треба обов’язково враховувати. Неприбуткові організації не можуть захищати свої найменування згідно законів, що регулюють права власності на комерційні позначення.

Верховним судом України було розглянуто справу однієї неприбуткової організації. Адвокатське об'єднання звернулася до господарського суду з позовом про заборону суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі використовувати в своїй діяльності у сфері права вивіску "Юридична консультація", що з посиланням на приписи статей 16, 23, 50, 51, 90, 431, 432, 489-491 Цивільного кодексу України мотивувало необхідністю захисту його права на комерційне найменування. Встановивши, що позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову.

Принципова відмінність між "комерційним найменуванням" та "фірмовим найменуванням" полягає в тому, що останнє може використовуватись лише юридичними особами, тоді як учасниками господарської діяльності можуть бути і приватні підприємці без статусу юридичної особи. У статті 159 Господарського кодексу України зазначено, що громадянин-підприємець має право на комерційне найменування, яким може бути його прізвище або ім’я7.

Різний підхід відображений у Цивільному та Господарському кодексах щодо необхідності реєстрації комерційного найменування. Так, відповідно до частин 2 та 3 ст.489 Цивільного кодексу право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього.

Зі змісту ст.159 Господарського кодексу вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, відповідно до частини 2 суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Ця норма не узгоджується як із положеннями ст.459 Цивільного кодексу, так і з положеннями ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією "фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака". Моментом виникнення в особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування.

Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов'язані між собою. Доцільно також зазначити, що законодавством та судовою практикою України не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційного найменування для надання йому правової охорони.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційні найменування передаються лише разом з цілісним майновим комплексом юридичної особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Отже, самостійно комерційне найменування не може бути відчужуваним на користь іншої особи.

Однак, запровадження до чинного законодавства України терміна „комерційне найменування” зумовило неоднозначні погляди фахівців на питання співвідношення його із терміном „фірмове найменування”. Проблема пов’язана з тим, що чинне законодавство в різних нормах вживає різні терміни. Дослідники засобів індивідуалізації М.В. Паладій8, Т.М. Шевелева9 вважають, що принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те, що останнє можуть використовувати лише юридичні особи, тоді як учасникам комерційної діяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу юридичної особи.

Наприклад, на думку В.О. Калятіна комерційне позначення - позначення, яке юридична особа зазвичай використовує у відносинах із контрагентами та в рекламі тощо; М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський не визначаючи комерційне позначення, вважають, що оскільки останнє не реєструється патентним відомством, то на право володільця комерційного позначення може претендувати лише іноземний підприємець10.


ІІ. Розмежування фірмового найменування та торгівельної марки


Не вирішеним наразі лишається і питання, чи може суб'єкт господарювання мати кілька комерційних найменувань. За позитивної відповіді на таке питання різниця між комерційним найменуванням і торговельною маркою майже зникає, оскільки основна функція комерційного найменування - вирізнити одного суб'єкта господарювання з-поміж інших фактично зводиться до вирізнення його не загалом, а стосовно якогось виду діяльності. Фактично у такому разі комерційне найменування стає майже торговельною маркою, права на яку набуваються у результаті використання. А споживач при цьому, імовірно, буде введений в оману, позаяк вважатиме, що на ринку знаходиться не одне підприємство, а кілька.

Доцільно також зазначити, що у ст.1538 частини четвертої ЦК РФ (набула чинності 1 січня 2008 р.) це питання врегульовано більш жорстко: "Комерційне позначення може використовуватись правоволодільцями для індивідуалізації одного чи кількох підприємств. Для індивідуалізації одного підприємства не можуть одночасно використовуватись два чи більше комерційних позначення"11.

Торговельною маркою відповідно до ст.492 ЦКУ може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами, зокрема слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Виключне право інтелектуальної власності на фірмове найменування, так само як і на торговельну марку, зобов'язує невизначене коло осіб утримуватися від використання фірмового найменування юридичної особи чи торговельної марки, що зареєстровані в установленому порядку. Отже, виключне право на фірмове найменування і на торговельну марку відноситься до категорії абсолютних прав.

З огляду на згадані положення, доходимо висновку, що основною функцією розглянутих об'єктів є індивідуалізація. У той же час, якщо за допомогою торговельних марок забезпечується вирізнення товарів і послуг виробника, комерційне найменування слугує для індивідуалізації самого виробника незалежно від товарів та послуг, що ним виробляються (надаються).

Слід зазначити, що законодавство ставить до торговельних марок і комерційних найменувань ряд вимог, яким вони повинні відповідати для набуття права інтелектуальної власності на них. Оскільки основним призначенням фірмового найменування вважається індивідуалізація учасників господарського обороту, то найшвидшому досягненню цієї ж мети щодо комерційних найменувань допомагають декілька важливих принципів. Передусім, принцип істинності фірми, відповідно до якого найменування юридичної особи повинне правдиво відображати її правове становище і не вводити в оману інших учасників господарського обороту. У відповідності з принципом виключності фірми комерційне найменування має бути новим і відмінним від вже існуючих комерційних найменувань інших суб'єктів господарювання, а також повинне відрізнятися від торговельних марок, що належать третім особам, і географічних зазначень, право на використання яких мають треті особи. Наостанку зазначимо принцип постійності фірми, згідно з яким комерційне найменування має бути постійним і незмінним, що забезпечує ефективне виконання ним відповідних функцій.

Зауважимо, що одна юридична особа може володіти декількома торговельними марками, але, водночас, вона не може мати більше одного комерційного найменування. Ця особливість обумовлена зацікавленістю власне юридичної особи у закріпленні певної ринкової репутації за однією постійною назвою. Разом з тим, підприємство може випускати велику кількість товарів або надавати широкий асортимент послуг, які можуть позиціонуватися під окремою торговельною маркою, що вказує на джерело їх походження.

Незважаючи на подібність завдань, що виконуються торговельними марками та фірмовими найменуваннями, між ними існують певні суттєві розбіжності.

Особливістю права інтелектуальної власності на фірмове найменування є те, що воно невіддільне від юридичної особи, якій належить. Проте чинний Цивільний кодекс України передбачає можливість передання права на фірмове найменування.

На відміну від права на комерційне найменування право інтелектуальної власності на знак його власник може передавати іншій особі повністю або стосовно частини товарів і послуг, визначених у свідоцтві на знак, на підставі договору. Крім того, власник свідоцтва має право надавати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Належить зосередити увагу на строках охорони, що надаються фірмовому найменуванню та торговельній марці. Згідно зі ст.489 ЦКУ право інтелектуальної власності на фірмове найменування починає діяти і, відповідно, його правова охорона виникає з моменту першого його використання, без обов'язкового подання заявки на нього чи реєстрації та незалежно від того, чи є таке найменування частиною торговельної марки.

Особливої уваги заслуговує той факт, що дія свідоцтва на знак може бути припинена за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака на позначення, яке стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки (ст.18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Разом з тим, право інтелектуальної власності на комерційне найменування не може бути припинене у зв'язку з перетворенням останнього на родове позначення, застосовуване щодо певного класу товарів чи асортименту послуг.

Незважаючи на те, що, як вже зазначалося, права на комерційне найменування і на торговельну марку відносяться до категорії виключних, характер цих прав на практиці є різним. Так, виключне право на комерційне найменування, безумовно, діє лише в межах території, що визначається місцезнаходженням юридичної особи і, відповідно, місцем її державної реєстрації (тобто території, де ведеться реєстр, до якого включене те чи інше підприємство). Між тим, виключне право на торговельну марку діє без жодних обмежень на всій території України, а у випадку міжнародної реєстрації - також на території іноземних держав12.


ІІІ. Правова охорона фірмового найменування


Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію даного підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для підкреслення, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Проте йдеться про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про правову охорону назви фірми, яка має це найменування, її ділової репутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого (великого, чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами. Перший - це заборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.

Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет, розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання фірмового найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.

Індивідуалізація підприємства, організації чи установи засобом фірмового найменування зумовлює потребу надати правову охорону такому найменуванню. Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який смисл, практичний резон. Але надання правової охорони фірмовому найменуванню з боку держави може мати місце лише за наявності певних умов.

Хто має право бути володільцем фірмового найменування (фірми). Сам об'єкт правової охорони - фірмове найменування (фірма) - уже свідчить про те, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка має своє постійне місцеперебування на території України. Чи може бути суб'єктом права на фірмове найменування (фірму) фізична особа? Питання не безспірне. Видається, що фірму може створити і фізична особа. Але ж носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми. Він може складатися також з однієї особи - засновника. В такому разі суб'єктом права на фірмове найменування буде фірмач - засновник, фізична, особа13.

Відповідно до частин 2 та 3 ст.489 ЦК право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Положеннями ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства. Згідно із Паризькою конвенцією "фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака". Доцільно також зазначити, що законодавством та судовою практикою України не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційного найменування для надання йому правової охорони, натомість такі вимоги вироблені судовою практикою європейських країн14.

Правовою ознакою фірмового найменування має бути вимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменування фірми має відрізнятись від інших подібних. Нині в сфері підприємництва спостерігається ситуація, коли різні господарюючі структури із різними напрямами діяльності мають однакові або дуже схожі між собою найменування. Багато підприємців не знають про те, що фірмове найменування має бути захищене чинним законодавством, але за умови його державної реєстрації.

Якщо звернутися до судової практики іноземних країн, то ми не побачимо єдиного підходу до вирішення спорів, які пов’язані з наданням правової охорони необхідним найменуванням нового виду підприємств, фірм і т.і. У Франції органи правосуддя виходять з того, що власник фірмового найменування може позбутися цього права виключно у разі неможливості відобразити у ньому зміст (обсяг класифікаційних ознак) своєї діяльності, але видове відображення назви забороняється. Тобто у всіх західних країнах та США судами розглядаються всі спори про право, якщо буде доведено, що найменування є підтвердженим у встановленому порядку і це завдало шкоди іміджу фірми, банку, підприємству, оскільки виявлено недобросовісного конкурента. На думку судів ніхто не використає найменування збанкрутілої фірми, акціонерного товариства, комерційного банку, але назву відомого і успішного підприємства можна і використати15.

Висновок

Отже, фірмове найменування може бути використано на товарах, їх упаковці, в рекламах, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках та іншій документації.

Це передусім будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як кажуть, благозвучною. Однією із необхідних умов такого фірмового найменування має бути відповідність назви характерові діяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми".

Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими. Найменування фірми має чітко відрізнятися від інших подібних.


Список літератури


  1. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / Г.Ф. Шершеневич. - [7-е изд.]. - М.: Издание Бр. Башмаковых, 1914. - 335 с.

  2. Голофаев В.В. Фирменное наименование коммерческих организаций: дисс. канд. юрид. наук. - Екатеринбург, 1999. - 192 с.

  3. Іщук С. Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект // вісник Львівського університету. - 2008. - 112-120

  4. Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань // Правовий тиждень. - № 20. - 2008. - с.13-19

  5. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України // За ред.В.М. Коссака. - К.: Істина, 2004. - 976 с.

  6. Кривошеїна Інга Валеріївна. Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України: автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007.

  7. Кравець Наталія Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг // http://abc-law.com.ua. - 05.03.09

  8. Паладій М.В. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування М.В. Паладій / Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: збірн. / Ю.С. Шемшученко, - К.: Юрид. думка, 2006.

  9. Шевелева Т. Комерційне найменування - проблеми правової охорони в Україні / Т. Шевелева // Інтелектуальна власність. - № 7. - 2005. - С.11-16.

  10. Брагинский М.И. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - М.: Статут, 2002. - 1038 с.

  11. Кривошеїна І.В. Порівняння комерційного найменування і торговельної марки. // Інтелектуальна власність. - 2004. - №9. - с. 19-22.

  12. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. - X.: Фірма <Консум>, 1997. - 192 с.

  13. Селіванов Анатолій Олександрович Кому належить право на фірмове найменування (фірму) // Право України. - 2002. - № 11. - С.71-75.


1 Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / Г.Ф. Шершеневич. [7-е изд.]. М. : Издание Бр. Башмаковых, 1914. — 335 с.

2 Голофаев В.В. Фирменное наименование коммерческих организаций : дисс. .. канд. юрид. наук. Екатеринбург, 1999. — 192 с.

3 С. Іщук Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект // вісник Львівського університету. – 2008. – 112-120

4 Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань // Правовий тиждень. - № 20. – 2008. - с. 13-19

5 Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України // За ред. В.М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.

6 Кривошеїна Інга Валеріївна. Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України: автореферат дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007.

7 Кравець Наталія Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг // http://abc-law.com.ua. - 05.03.09

8 Паладій М. В. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування М. В. Паладій / Правова охорона комерційних позначень в Україні : проблеми теорії і практики : збірн. / Ю. С. Шемшученко, — К. : Юрид. думка, 2006.

9 Шевелева Т. Комерційне найменування проблеми правової охорони в Україні / Т. Шевелева // Інтелектуальна власність. 7. — 2005. С. 1116.

10 Брагинский М. И. Договорное право. Книга третья : Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М. : Статут, 2002. 1038 с.

11 Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань // Правовий тиждень. - № 20. – 2008. - с. 13-19

12 Кривошеїна І.В. Порівняння комерційного найменування і торговельної марки. // Інтелектуальна власність. - 2004. - №9. - с.19-22.

13 Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. - X.: Фірма <Консум>, 1997. - 192 с.

14 Кравець Наталія Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг // http://abc-law.com.ua. - 05.03.09

15 Селіванов Анатолій Олександрович Кому належить право на фірмове найменування (фірму) // Право України. - 2002. - N11. - С. 71-75.