Договір позики (проблеми правової реалізації) (27390)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ









Курсова робота з цивільного права України

за темою:


Договір позики

(проблеми правової реалізації)















Київ 2007


Зміст


Вступ

  1. Загальна характеристика договору позики.

    1. Поняття договору позики

    2. Правове походження договору позики

  1. Зміст договору позики:

    1. . Укладання договору позики, його суттєві умови;

    1. Обов’язки сторін за договором позики;

    2. Відповідальність сторін за договором позики

  1. Проблеми правової реалізації договору позики:

    1. . Особливості та проблеми практичного використання договору позики в Україні;

    2. . Значення договору позики в цивільному праві України

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


В час активного становлення правової держави та пошуку механізмів належного забезпечення прав і свобод як громадян і юридичних осіб, так і держави великої актуальності набуває проблеми удосконалення регулювання цивільно-правових відносин. З прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу України, законодавець ґрунтовно підійшов до розв’язання вищезгаданої проблеми. В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві, з’явилися нові види договірних відносин та отримали подальший розвиток ті, які перебували ще в зародку (лізинг, факторинг, концесія тощо).

Звернемося до одного з приватноправових інститутів. Договір позики посідає самостійне місце в системі цивільно-правових договорів. Це зумовлено його правовою природою, його призначенням та притаманними лише йому ознаками. Даний договір є загальною базовою моделлю, на основі якої будується регулювання всіх кредитних відносин в цивільному праві.

Договір позики отримав широке розповсюдження як в практичній діяльності підприємств так і серед фізичних осіб. Він став одним із способів задоволення інтересів і потреб суб’єктів цивільного права. Проте не дивлячись на те, що договір позики видається досить простим, у сторін дуже часто виникають питання щодо взаємних прав та обов’язків, порядку оформлення договору позики, нарахування процентів тощо.

Відповісти на подібні питання можливо лише детально розглянувши особливості правового регулювання договору позики. Останнє і є метою даної курсової роботи. Також буде звернена увага на основні проблемні моменти правової реалізації позики.

Робота базується на аналізі законодавства з приводу договірного права, а саме позикових відносин і наукової літератури в цій галузі.


I. Загальна характеристика договору позики.


1.1. Загальна характеристика договору позики.


Позика – це типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм кредитування. Водночас позика є самостійним договором, опосередковує кредитні відносини та зумовлює місце позики в системі цивільно-правових інститутів.

Договір позики врегульований в главі 71 „Позика. Кредит. Банківський вклад” Цивільного кодексу України (далі ЦК України)1. Не випадково ця глава об’єднує декілька відносно самостійних видів договорів. Договір позики як і кредитний договір (та і договір банківського вкладу), оформлює єдині по своїй економічній природі відносини. Відмінності між ними головним чином полягають в тому, що кредитором по кредитному договору виступають банки та інші фінансові установи, а в якості наймодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.

Законодавчого визначення договору позики звучить так: „За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості” ч.1 ст.1046 ЦК України.

Позикові відносини зумовлені характером обов’язку боржника у грошовому зобов’язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. І договір позики є основною підставою виникнення позикових відносин.

Підкреслюється, що вексельні зобов’язання, емісія облігацій та державна (комунальна) позика, інші боргові зобов’язання є позиковими лише в певній мірі. На них поширюється загальні правила позики з урахуванням особливостей таких відносин.

Суб’єктами позики є будь–які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем.

Договір позика є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і в визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним.

Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками та грошові кошти. Законодавець за певних випадків передбачає як просту письмову так і усну форму для цього виду договорів.

Отже, договір позики – це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна.


1.2. Правове походження договору позики.


Римське приватне право на сьогодні є одним із найвищих досягнень в історії правової науки світу. Воно стало базисом та основою права країн романо–германської правової сім’ї. Оскільки Україна також відноситься до цієї сім’ї, тому доцільно буде з’ясовування правове походження договору позики звернувшись до римського приватного права.

Поняття зобов’язального права вимагає звернення до Інституцій Юстиніана, його легальне визначення зобов’язання звучить так: „Зобов’язання – це правові тенета, в силу яких ми зв’язані необхідністю що–небудь вчинити, згідно права, яке діє в нашому суспільстві”2. Звідси можна зробити висновок, що зобов’язання – це таке юридичне відношення між двома сторонами, в силу якого одна з них – кредитор – має право вимагати від іншої – виконання чого–небудь на свою користь.

Згідно римського приватного права зобов’язання могли виникати з різних джерел: із закону, із правопорушення та з договору. Зобов’язання з договору, згідно класифікації Гая, поділяються на речові, вербальні, літеральні та консенсуальні зобов’язання.

Римське право можна умовно поділити на два історичні періоди: старе римське право і пізнє римське право. Чітку межу між ними провести фактично неможливо, оскільки правова наука весь час розвивалася, змінювалася та вдосконалювалася.

Старому римському праву був притаманний строгий формалізм, фактично не було різниці між кримінальним та цивільним правопорушення. Тому наслідком невиконання договору могла стати помста, звернення направлялося не на майно боржника, а на його особу. За деяких умов кредитор мав право на вбивство боржника. Серед інститутів забезпечення виконання зобов’язань старе римське право знало клятву та заручництво.

Вже в той час простежується потреба в використанні договору позики, кредиту. Позикові відносини, одні з найдавніших у римському праві (після міни). Старе римське право ще задовго до законів XII таблиць створило такий договір позики як nexum3. Цей договір заключався в присутності п’яти свідків та особи з вагами. В древню епоху ці формальності мали реальне значення: коли в якості грошей був метал у зливках, треба було реально зважити домовлену кількість цього металу. А з введенням монет дана процедура вже стала більш традицією, ніж необхідністю: кредитор брав маленьку монету і, вдаривши нею по вагам, передавав її боржнику замість справжніх грошей, які вручали чи раніше чи пізніше. При цьому кредитор вимовляв певну формулу, яка надавала договору саме характер позики.

Потім боржник в визначений термін повинен був повернути борг. Якщо боржник не платив, то наступали ті наслідки, які були обумовлені в договорі. Не існувало можливості попереднього позову кредитора, nexum наділявся суворою силою виконання. Тому наслідком невиконання даного зобов’язання була особиста відповідальність боржника (боргова кабала, потрапляння в рабство до кредитора тощо).

Для більш точного визначення умов договору позики формою nexum допускалося визначення строку виконання зобов’язання, встановлення процентів та інше.

Трохи пізніше nexum був більш врегульований законами XII таблиць, зокрема було обмежено максимальний розмір процентів за договором позики, щоб захистити боржників від потрапляння в боргову кабалу. Також був прийнятий закон lex Poetelia, 326 р4. (він став наслідком масових заворушень). Крім усього іншого цей закон позбавив nexum його сили: тепер кредитор повинен був попередньо доказати свою вимогу в суді і отримати судове рішення. Значення nexum було підірвано, і така форма договору позики переставала вживатися і потроху забувалася.

Система пізнього римського права винайшла нові та більш гнучкі форми, які були в змозі надати юридичне вираження відносинам, що виникли. Тому що виникаючі економічні умови, створювали такі відносини, які неможливо були втиснути в рамки давніх mancipatio и nexum. Зникає обтяжливий формалізм у правовідношеннях, виникає формулярний процес.

З’являється особливий інститут mutuum або позика, який став результатом комерційної діяльності в III ст.. до н.е. Римське право визначає позику як безформальний реальний речовий контракт. Юридична сила mutuum полягала в тому, що одна сторона (кредитор) дає іншій стороні (боржнику) визначену кількість грошей чи інших родових речей (масло, пшениця) у власність з тим, щоб у визначений термін (або на вимогу) кредитору було повернуто таку ж саму кількість таких самих речей. Отже, на відміну від nexum, в mutuum було вже визначено об’єкт зобов’язання.


Случайные файлы

Файл
72034-1.rtf
25703-1.rtf
90648.rtf
53169.doc
58248.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.