Державне управління у сфері житлово-комунального господарства (27321)

Посмотреть архив целиком














Курсова робота

З адміністративного права України

На тему

Державне управління у сфері житлово-комунального господарства



План


Вступ

Розділ І. Загальна характеристика управління у сфері житлово-комунального господарства

    1. Поняття та завдання управління у цій галузі

    2. Поняття та основні форми державного регулювання

Розділ ІІ. Організаційно-правові засади управління житлово-комунальним господарством

2.1 Загальне організаційно-правове забезпечення державного управління в даній сфері

    1. Спеціальне організаційно-правове забезпечення

Розділ ІІІ. Органи державного управління в сфері житлово-комунального господарства

3.1 Система органів управління житлово-комунальним господарством

3.2 Основні завдання та функції Центральних органів виконавчої влади у сфері житлово-комунального господарства

3.3 Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в сфері житлово-комунального господарства

3.4 Повноваження органів місцевого самоврядування в цій сфері

Розділ ІV. Форми та методи управління в сфері житлово-комунального господарства

    1. Форми управління в сфері житлово-комунального господарства

    2. Загальні та спеціальні методи державного управління у сфері ЖКГ

Розділ V. Адміністративно-правова відповідальність за правопорушення в сфері управління житлово-комунальним господарством

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують біля 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг. Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування. Відсутність системних перетворень у цій сфері, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень не дозволило досягти бажаного результату щодо створення фінансово-спроможних та ефективно працюючих у ринкових умовах підприємств житлово-комунального господарства, які б надавали споживачам послуги необхідного рівня та якості. Чинний Житловий кодекс Української РСР, введений у дію з 1 січня 1984 року, не адаптований до змін у суспільстві і містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. Не має базового Закону, що регулює основні засади функціонування галузі, а також відповідних законів по підгалузям житлово-комунального господарства, окрім Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”. Має місце протиріччя положень чинних законодавчих актів з Конституцією України стосовно визначення прав суб’єктів комунальної власності. Відсутня регламентація правовідносин між власником - сільськими, селищними, міськими радами (їх виконавчими органами) та місцевими державними адміністраціями у випадку управління останніми майном, що знаходиться у власності кількох територіальних громад або у разі передачі цього майна у постійне користування комунальним підприємствам, які надають послуги населенню кількох міст та селищ. На виконання Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.92 №2482-XII передано у власність громадян понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 відсотка державного житлового фонду. Проте на утримання об’єднань співвласників багатоквартирних будинків передано лише 0,7 % загального житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності.

Тобто ціль щодо створення ефективного власника житла, яка була передбачена Законом України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29.11.01 №2866-Ш, у державі не досягнуто. Підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого. Це є значним гальмом на шляху реформування житлово-комунального господарства та створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла та наданні комунальних послуг. Діюча нормативно-правова база не адаптована до вимог ЄС, що не сприяє створенню привабливого інвестиційного клімату та залученню приватного сектору у житлово-комунальну галузь. На 01.01.03 із залученням кредитів Світового та Європейського банків реконструкції та розвитку реалізуються тільки три проекти у містах Києві, Львові та Запоріжжі. Таким чином на підставі вищезазначеного вказана гостра необхідність дослідити яким чином здійснюється державне управління житлово-комунальним господарством у сучасних умовах з метою визначення основних напрямків реформування цієї галузі державного управління. Вже є усвідомлення необхідності термінового прийняття заходів виведення галузі з кризового стану, розробки Загальнодержавної Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Це завдання покладено на центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (далі – Держжитлокомунгосп), інші органи центральної виконавчої влади, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.


Розділ І. Загальна характеристика управління у сфері житлово-комунального господарства


    1. Поняття та завдання управління у цій галузі


Як зазначалося вище, житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду.

Комунальне господарство поділяють на такі групи об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.) Відповідно до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від червня 1995 р., спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві. Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання. Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами и організаціями в сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Підприємствам та об’єднанням ЖКГ притаманна внутрішня економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство – складний та багатогранний об’єкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу. Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо. Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури. Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Все це говорить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс. Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів.


Случайные файлы

Файл
23065.rtf
6162-1.rtf
165652.rtf
56764.rtf
3458-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.