Спічрайтер як вид референтської діяльності (19336)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА











КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:

СПІЧРАЙТЕР ЯК ВИД РЕФЕРЕНТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ














Черкаси 2010


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Теоретична основа спічрайтерства

1.1 Структура наукової теорії спічрайтерства

1.2 Методологічна культура спічрайтерства

1.3 Методи наукових досліджень спічрайтерства

Розділ 2. Практична основа спічрайтерства

2.1 Вимоги до оформлення службових документів спічрайтером

2.2 Оформлення службового листа спічрайтером

2.3 Створення документів спічрайтером

Висновок

Список використанОЇ літератури


ВСТУП


Актуальність теми дослідження полягає в тому, що у вітчизняному мовознавстві практично немає робіт із типології і лінгвістики політичного виступу, тексту і політичної мови в цілому, не розроблена термінологія і підходи для їхнього аналізу, а також на розробку проблем типології текстів для спічрайтера.

Спічрайтинг (Speechwriting - англ. «написання мові») - підготовка і написання текстів для усних виступів перед аудиторією. Послуги спічрайтерів особливо вимогливі в соціально-політичних процесах суспільства. Дане явище широко поширене в політичних технологіях. Написання тексту в спічрайтинзі відбувається під контролем політика. При необхідності вказується, які правки варто внести до тексту виступу, на чому зробити акцент і чому, або навпаки, приділити мінімум уваги при написанні мови. Завдання спічрайтера - передати думки максимально цікаво для аудиторії, щоб виступ запам'ятався і залишив приємні враження.

Професія спічрайтера не менш складна і відповідальна, ніж інші професії сфери : журналісти, редактори, поліграфісти та ін. Адже спічрайтер повинен відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але і бути чудовим практиком. Фахівець враховує цілі виступу, аудиторію, характер виступаючого, його манеру говорити, лексичний запас і складає такий текст, якийсправитьнаслухачівпотрібневраження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є багатоаспектний аналіз спічрайтерства, як виду референтської діяльності, а саме – структурно-семантичних прагмалінгвістичних, аргументаційних та денотативно-дискурсивних особливостей спічрайтерства як професії. Це викликало необхідність вирішити таке коло завдань:

- визначити загальні соціолінгвістичні параметри спічтрайтерства та його роль у політичному житті в умовах глобалізації;

- розглянути вимоги до оформлення документів спічрайтерами;

- розглянути прагмалінгвістичні особливості побудови плану повідомлення та його складових одиниць; розглянути аргументаційні прийоми, що застосовується у такому типі дискурсу

Об`єктом дослідження є сама професія спічрайтера та її діяльність.

Предметом дослідження є те, на що спрямована діяльність спічрайтера.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз джерел з даної проблеми, систематизація і узагальнення наукового матеріалу, зібраного у процесі дослідження; практичні – опис зібраного практичного матеріалу, узагальнення спостережень над ним.

Методологічну основу роботи склали теорія пізнання, філософські вчення про свідомість, історичні процеси, людське буття, ідеї вчених, філософів, зокрема Ніцше, Шопенгауера, Ейнштейна, дослідження психологів та психоаналітиків.

Джерельна база роботи. Під час виконання роботи було використано щонайменше 10 джерел, з них: підручники таких авторів як А. Колесніков, Н. Гоманьков, Е. Калиновський, В. Кулябина. Також була використана література Наталії Земної і газета Зелена планета плюс. Крім того були використані різні інструкції, постанови і розпорядження.

Завдання роботи:

  1. Проаналізувати діяльність спічрайтера в інформаційній сфері.

  2. Визначити інформаційні потреби організації в спічрайтері.


Розділ 1. Теоретична основа спічрайтерства


1.1 Структура наукової теорії спічрайтерства


Теорія є найадекватнішою формою наукового пізнання. Вона охоплює сукупність абстрактних пізнавальних уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Традиційно її протиставляють практиці. Теорія (грец. theoria – розгляд , міркування, вчення) – система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об’єкта пізнання в його внутрішніх зв’язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих факторів і може передбачати існування нових, ще невідомих.

За переконанням німецько-американського теоретика, фізика Альберта Ейнштейна (1879-1955), наукова теорія повинна відповідати таким критеріям:

  1. Не суперечити даним досвіду, фактам.

  2. Бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.

3. Вибудовуватися на логічно простих засадах (основних поняттях і співвідношеннях між ними).

4. Містити найбільш витлумачені терміни. Це означає, що з двох теорій, які послуговуватимуться однаково “простими” основними положеннями, перевагу буде надано тій, яка відчутніше ( більш визначено) обмежує можливі апріорні ( незалежно від досвіду) якості систем.

5. Не бути логічно довільно обраною серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій ( у такому разі вона видається найціннішою).

6. Відзначається красою і гармонійністю.

7. Поєднувати в цілісну систему абстракцій різноманітні об’єкти.

8. Мати широку сферу застосування з урахуванням того, що в межах вживання її основних понять вона ніколи не буде спростована.

9. Вказувати шлях для створення нової, загальнішої теорії, в координатах якої вона залишиться граничним випадком.

У сучасній методології спічрайтерства виокремлюють п’ять основних елементів теорії.

1. Вихідні засади (фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми тощо.)

2. Ідеалізований об’єкт (абстрактна модель суттєвих властивостей і зв’язків досліджуваних предметів.

3. Логіка теорії (сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури і зміну знання).

4. Філософські установки і ціннісні фактори.

5. Сукупність законів і тверджень, що випливають як наслідки із засад конкретної теорії відповідно до її принципів.

Помилково було б ототожнювати теорію з наукою, оскільки між ними існує багато суттєвих відмінностей. Якщо теорія протиставляється (хоч і відносно) практиці то наука поєднує і теорію, і практику. Теорію можуть змінювати одна одну, окремі з них стають “морально” застарілими, інші з’являються, а наука завжди залишиться однією й тією самою. У межах певної науки не рідко співіснують, конкурують кілька наукових теорій, які пропонують різноманітні методи і практичні рекомендації ( наприклад, економічні теорії).

Структура більш-менш цілісних наукових теорій, як правило, складається з таких розділів:

  • структура предмета дослідження ;

  • закони функціонування теорії;

  • класифікація різновидів предмета дослідження;

  • генезис і розвиток теорії.

Як найскладніше форма вираження наукових знань, теорія виникає лиже на досить високому щаблі розвитку пізнання певної сукупності явищ і охоплює елементи, що становлять простішу форму вираження знань. Основним і найважливішим елементом наукової теорії вважають принцип, що органічно пов`язує інші елементи в єдине ціле, у струнку систему.

Принцип – (лат.principium – начало, основа) – вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

У науковій теорії принципи є стрижнем, навколо якого синтезуються всі поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, обґрунтовуючи і розвиваючи його.

Кожна наукова теорія має свою теоретичну основу, свій принцип, що синтезує. В іншому разі йшлося б не про теорію, а про механічну суму понять, суджень, законів, хоч і пов`язаних між собою, але не об’єднаних у струнку систему єдиним, фундаментальним положенням, ідеєю. Принципи істотно відрізняються від усіх інших елементів теоретичної системи. Він є головним, визначальним у фундаменті теорії і підпорядковує собі всі інші її елементи. Кожний з них своєрідно характеризує центральний принцип. Сукупно всі елементи теоретично всебічно і глибоко обґрунтовують його, створюючи єдину струнку систему конкретної теорії. Поки немає синтезуючого принципу, немає і теорії.

Принципи різняться за багатьма ознаками. А кожна теорія, як правило, формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості. Водночас вони не повинні формально-логічно суперечити один одному. А принципи меншого рівня спорідненості конкретизує принцип більшого рівня спорідненості.

Наприклад, на зламі ІІ і ІІІ тисячоліть американський дослідник Г. Манків сформулював такі десять економічних принципів, що становлять основу сучасного господарського поступу.

  1. Суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів.

  2. Порівняння витрат і благ альтернативних варіантів дій.

  3. Отримувані граничні блага мають перевищувати його граничні витрати.

4. Будь-яку економічну програму необхідно розглядати з точки зору не лише її безпосереднього впливу на результати чи поведінку людей, а й непрямого впливу, що виявляється через стимулювання .

5. Обмін товарами дає змогу кожній людині спеціалізуватись у тій сфері діяльності, в якій вона є найвправнішою. А країнам спеціалізація й міжнародна торгівля забезпечують більший простір національного продукту за незмінних затрат праці.


Случайные файлы

Файл
32423.rtf
6010-1.rtf
22593-1.rtf
56375.rtf
149159.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.