Електронна книга як вид документа (16472)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Документ: походження, різновиди, значення

1.2 Поняття «книга», «документ» «видання», їх співвідношення

1.3 Електронна книга: поняття, властивості

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Поняття «документ» використовується в багатьох галузях знань, його розглядають науковців такі як: Н. Н. Кушнаренко, Г. М Швецову-Водка, Ю. М. Столяров, С. Г. Кулешів та інші. Воно є фундаментальним та основним в документознавстві. Термін «документ» відображає ознаки реально існуючих предметів, які служать об'єктами практичної діяльності з пошуку, створення, зберігання, використання, розповсюдження документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ», «книга» та «видання» не суперечить одне одному і можуть використовуватися стосовно тих явищ, які вони позначають, як взаємнозамінні.

З розвитком комп’ютерної технології, людина все більше часу проводить у екрану комп’ютера або мобільного пристрою та все менше часу лишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте бажання до читання у людини залишилося дуже сильним і тому зовсім недавно з’явилося нове поняття — електронна книга.

Об’єкт курсової роботи – електронна книга.

Предмет дослідження – електронна книга як вид документа.

Мета – проаналізувати визначення понять «документ», «книга», «видання», «електронна книга», визначити особливості походження, різновиду та значення документа.

Відповідно до об’єкту, предмету і мети курсової роботи було сформульовано наступні завдання:

розглянути походження, різновиди та значення документа;

дати визначення понять «документ», «книга», «видання»;

виявити основні характеристики електронної книги, її поняття та властивості;

Методологічною основою дослідження є:

інформаційний та історичний підходи; погляди Н. Н. Кушнаренко та С. Г. Кулешова на документ як інформацію, закріплену на матеріальному носії у стабільній знаковій формі;

нормативну базу дослідження складають Державні стандарти України ДСТУ 2392 – 94. «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення», ДСТУ 3017 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 2732:2004 «Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення понять», ДСТУ 3017 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 3018 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення».

У процесі дослідження було використано наступні методи:

теоретичні: аналіз та синтез, індуктивний, дедуктивний, інформаційний;

емпіричні: порівняння, термінологічний метод, огляд джерел за темою.

Курсова робота складається зі вступу, одного розділу, висновків, списку використаних джерел. Основний текст містить 27 сторінок. Список використаних джерел налічує 18 найменувань.


Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ


1.1 Документ: походження, різновиди, значення


Поняття «документ» є центральним і фундаментальним в документознавстві, управлінні, бібліотекознавстві, архівній справі. Історія виникнення і еволюція тлумачення цього терміну вивчена недостатньо. До фахівців, які досліджували питання виникнення та походження терміну «документ» М. А. Комарова, С. Г. Кулешов, Ю. М. Столяров, А. Суськи, Г. М Швецову-Водку та інші.

Слово документ (лат. documentum — зразок доказ, свідоцтво) походить від дієслова «dосеrе» — вчити, навчати.

Коріння цього слова вирушає в індоєвропейський прамови, де воно означало жест витягнутих рук, пов'язаний з передачею, прийомом або здобуттям чого-небудь.

За іншою версією слово «dek» походить від числа «десять» і пов'язано з тим, що на розкритих долонях витягнутих рук налічувалося десять пальців.

Поступово корінь «dek» був замінений на «dok» у слові «dokeo» — вчу, навчаю, від якого були утворені слова «doctor» — учений «doctrina» — учення «documentum» — те, що вивчає, повчальний приклад. У цьому значенні слово документ використовувалося Цезарем і Цицероном. Пізніше воно придбало юридичне звучання і почало означати «письменное доказательство» «доказательство, почерпнуте з книг, підтверджуючих записів, офіційних актов». У значенні письмового свідоцтва слово «документ» уживалося від середньовіччя до XIX ст з латинської мови воно запозичене у всі європейські мови.

У російську мову слово «документ» прийшло за часів Петра I, як запозичене з німецької і польської мов — у значенні письмового свідоцтва. На початку XX ст воно мало два значення:

будь-який папір, складений законним ладом і що може служити доказом прав на що-небудь (майнових достатки, на вільне мешкання) або на виконання яких-небудь обов'язків (умови, договори, боргові зобов'язання);

загалі будь-яке письмове свідоцтво.

Зростання числа юридичних документів привело до виникнення в другій половині XVII ст у Франції особливої науки під назвою «дипломатика». Назва науки сталася від грецького слова «diploma» — аркуш, документ (складений удвічі). Дипломатика почала вивчати всі суспільні документи, на відміну від документів особового походження.

Базове поняття «документ» тлумачилося в дипломатиці як будь-яке письмове свідоцтво, що служить «винекненням, доказом і виконанням прав або володінню певними правами». Документ виконував одну з трьох функцій: — затвердження нового правового положення;

засіб доказу перед судом;

перенесення повноважень з одного лиця на інше.

До другої половини XIX ст в довідкових виданнях деяких країн світу з'являються похідні від слова «документ» терміни: документація — у значенні підготовки і використання підтверджених документами доказів і повноважень; документний — що відноситься до документа.

В кінці XIX ст спостерігається тенденція до звуження кордонів поняття «документ»: спочатку воно розглядувалося як будь-який предмет, службовець для повчання і доказу, потім — як письмове свідоцтво, підтверджуюче певні правові стосунки. Поняття використовувалося переважно в юридичному значенні.

З початку XX ст в терміносистему вводиться нове, ширше розуміння поняття «документ»: його ввів відомий бельгійський учений, основоположник документації — науки про сукупність документів і області практичної діяльності — Поль Отле.

П. Отле вперше ввів в науковий обіг поняття «документ» у значенні, близькому до широкого значення поняття «книга». Його основна праця — виданий в 1934 р. фундаментальний «Трактат про документацію».

П. Отле використовував комплексний підхід до типологічної класифікації документів, що враховує зміст і форму документа, в «Трактаті про документацію».

Всю сукупність документів учений розділив на три основні класи:

документи бібліографічні, тобто тексти які традиційно вважають творами писемності і друку. Серед них — брошури, монографії, нариси, трактати, керівництво, енциклопедії, словники, періодичні видання, що продовжуються (журнали, газети, щорічники і т. п.).

Окрім перерахованих, до бібліографічних документам відносять і тексти особистого походження (листи), офіційні повідомлення і облікові (реєстраційні) книги (або журнали), а також знаки-вивеськи, гасла, квитки і інші проїзні документи. Очевидно що дана класифікація була побудована одночасно в декількох напрямах, що привело до зміщення типів і видів документів.

інші графічні документи, тобто нетекстові документи: картографічні, образотворчі, нотні. До образотворчих належать: іконографічні що містять друкарське зображення (естампи, гравюри, поштові листівки і ін.); фотографії; документи, що сприймаються через проекційні пристрої (у т, ч. мікрокопії). Як особливий різновид виділені «оброзотворчі памятники»: написи, монети, медалі.

До графічних документів П. Отле відносив: «манускрипти» — рукописні книги і інкунабули, а також «архивні документи» (управлінські), древні і сучасні. До першого класифікаційного ряду відносять:

документи-заменітелі книги: диски, фонограми, кінофільми і поряд з цим — радіомовлення (запис і передача звуку), телебачення, в т.ч. телефотографія, радіотелефотографія і власне телебачення.

Особливе місце в цьому класифікаційному ряду зайняли «документи трьох вимирів»: природні (мінерали рослини, тварини) і штучні, створені людиною (матеріали, продукти, технічні об'єкти, а також медалі, макети, рельєфи). До них віднесені також наукові інструменти, дидактичні матеріали, наочні посібники. Особливо виділені серед них тривимірні витвори мистецтва: твори архітектури і скульптури.

Таким чином, можна виділити наступні значення «документа», введені в науковий обіг П. Отле:

будь-яке джерело інформації, передачі людської думки, знань, незалежно від того, чи втілений він в матеріально-фіксованій формі або є провідником інформації в часі, можна вважати документом. Це поняття охоплює як матеріальні об'єкти — носії інформації, так і радіо-, телепередачі, театральні вистави.

документами є матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною для створення яких-небудь колекцій. Сюди входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеї.

матеріальні об'єкти створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі у просторі та часі, незалежно від способу фіксації. Це і документи «писанні» (тобто з інформацією, зафіксованою знаками листа), і образотворчі, фонозапіси і фільми.

П. Отле увійшов до світової історії документознавства як основоположник документації — науки і практики. Він першим ввів в науковий обіг базове поняття «документ» і розкрив його найширший сенс. П. Отле зробив першу спробу комплексної класифікації документів по сукупності ознак. Хоча вона мала істотні недоліки авторові вдалося згрупувати існуюче різноманіття джерел інформації, що функціонують в соціальній комунікації.


Случайные файлы

Файл
69709.rtf
159587.rtf
11493-1.rtf
ТР2_26.doc
17029-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.