Життя в межах внутрішніх водойм (11587)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Заочне відділення

Кафедра загальної біології












КУРСОВА РОБОТА

ЖИТТЯ В МЕЖАХ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ












Чернігів – 2007



ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Характеристика видової та структурної різноманітності внутрішніх водойм

1.1 Характеристика популяції водних організмів (гідробіонтів)

1.2 Статевовікова структура організмів водойми

1.3 Внутрішньо-популяційна різноякісність

1.4 Внутрішньо-популяційні взаємини гідробіонтів

Розділ 2. Внутрішньо-водоймні процеси між організмами

2.1 Чисельність та біомаса організмів водойми

2.2 Регуляція чисельності організмів у водоймі

2.3 Функціональні та інформаційні зв'язки водних організмів

2.4 Щільність популяції організмів у водоймі

Висновки

Список використаних джерел



Вступ


Водні об'єкти, розташовані серед суходільних масивів, називають континентальними, або внутрішніми. Вони поділяються на водойми, або водні об'єкти уповільненого стоку, і водотоки — водні об'єкти прискореного стоку. Водойми уповільненого стоку — це озера, стави, болота, калюжі. Водотоки — річки і канали.

Континентальні водойми характеризуються більшим різноманіттям умов середовища в порівнянні з морськими. Це і визначає характер їх екологічної зональності. Якщо в озерах така зональність виявляється чітко, то у річках, для яких характерним є інтенсивне перемішування води, вертикальна екологічна зональність нечітка.

Досить багата видова різноманітність організмів внутрішніх водойм. Внутрішню водойму можна розглядати як свого роду екосистему, в якій відбуваються процеси життєдіяльності та безпосередньої взаємодії між водними організмами.

Видова різноманітність водойми характеризується наявністю як нижчих рослинних та тваринних організмів0 так і вищих гідробіонтів.

Ця тема досить цікава для вивчення.

Метою даної роботи є: характеристика життя та основних процесів життєдіяльності в межах внутрішньої водойми.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення певних завдань. Завданнями роботи є:

  1. охарактеризувати видову та структурну різноманітності внутрішніх водойм;

  2. розглянути протікання процесів життєдіяльності організмів у внутрішніх водоймах.



Розділ 1. Характеристика видової та структурної різноманітності внутрішніх водойм


1.1 Характеристика популяції водних організмів (гідробіонтів)


Популяція гідробіонтів це сукупність морфологічно і генетично схожих гідробіонтів одного виду, які протягом тривалого часу заселяють певну акваторію. У різних ділянках гідросфери умови середовища дуже різноманітні, тому кожен вид рослин, тварин та мікроорганізмів пристосовується до умов конкретних водойм, виходячи з своїх адаптивних можливостей, і утворює групи організмів одного виду, які становлять єдине функціональне ціле — популяцію. Акваторії, де живуть окремі види, можуть істотно відрізнятись за умовами існування, і тому внутрішньовидові групи гідробіонтів утворюють ізольовані популяції, які не контактують між собою, а, отже, і не схрещуються. У процесі тривалого просторового роз'єднання виникають об'єднання гідробіонтів одного виду із схожими морфо-фізіологічними характеристиками, відповідним генофондом і єдиним життєвим циклом.

Популяція — надорганізмена біологічна система, здатна до саморегулювання. Вона обирає оптимальні умови існування, в яких найбільш ефективно можна використати природні кормові ресурси та їх енергію. При зміні умов існування популяція пристосовується до них, відповідно змінюючи інтенсивність розмноження, структуру та функціональну активність, і протягом тривалого часу може зберігати свою цілісність і відносну просторову самостійність.

Після зарегулювання стоку Дніпра і створення водосховищ відбулись зміни у видовому складі і чисельності безхребетних: популяції окремих гідробіонтів південного фауністичного комплексу поширилися далеко на північ, а чисельність видів північного походження, навпаки, почала знижуватися від верхніх у каскаді до нижче розташованих водосховищ.

У каскаді водосховищ утворились популяції представників каспійської фауни, які до того часу не піднімались Дніпром вище Дніпровсько-Бузького лиману. Цьому сприяла також їх інтродукція вченими-гідробіологами (Ю. М. Марковський, Я. Я. Цееб), яка проводилась з метою збагачення кормової бази риб. Через 20—ЗО років після вселення нових видів зоопланктону масового розвитку у водосховищах набули гіллястовусі ракоподібні — Cercopagis pengoi, Podonevadne trigona, Cornigerius maeoticus, веслоногі — Heterocope caspia. Представники каспійської пелагічної фауни вперше були виявлені у складі зоопланктону після утворення Каховського водосховища, а вже з середини 70—80-х pp. вони поширилися по всіх дніпровських водосховищах. Тих гіллястовусих та веслоногих ракоподібних дніпровських водосховищ, які походять від представників каспійської пелагічної фауни, можна розглядати як їх прісноводні популяції, що адаптувались до нових екологічних умов.

Після створення каскаду водосховищ відбулись значні зміни у видовому складі та чисельності окремих груп бентос-них організмів. Одну з провідних груп бентосу Дніпра становлять молюски, серед них домінують представники каспійської фауни — дрейсена бузька та дрейсена річкова. Перша з них до створення водосховищ була, поширена в пониззі Дніпра та в Дніпровсько-Бузькому лимані. В останні десятиріччя значно зросла популяція дрейсени бузької, яка почала витісняти навіть дрейсену річкову. Причому в профундальній частині водосховищ колонії (друзи) дрейсени на 99—100 % формуються за рахунок дрейсени бузької, а в літоралі 15—20 % припадає на дрейсену річкову. В окремих біотопах біомаса дрейсени бузької досягає 5—8 кг/м2.

У складі макрозообентосу дніпровських водосховищ значно зросла чисельність вищих ракоподібних родини гамарид (бокоплавів) — представників каспійського фауністичного комплексу. Вони мешкають у мілководній зоні, займаючи досить вузьку (не більше 0,5—1,0 м завширшки) смугу піщаних пляжів. Чисельність популяції бокоплава Pontogammarus maeoticus, який був інтродукований у водосховища, досягає 100—150 тис. екз./ м2 при біомасі 150—200 г/м2.

Наведені приклади свідчать про те, що у водосховищах сформувалися популяції тих видів риб та безхребетних, які до їх утворення були поширені в зовсім інших умовах водного середовища (солонуваті води, більш швидка течія води тощо).

Часто буває важко окреслити межі поширення популяцій у водоймах, коли мова йде про планктонні або нейстонні організми. Течія води та її вітрове перемішування можуть істотно впливати на просторове поширення гідробіонтів по акваторії. Саме цим пояснюється та обставина, що у багатьох видів планктонних організмів відсутні локально зосереджені популяції, а отже не виявляється і їх географічна мінливість. Інколи можна спостерігати у водоймах тимчасові невеликі скупчення гідробіонтів одного виду, але вони не відрізняються від інших особин того ж виду, які розселені по всій водоймі і лише іноді концентруються в одному місці. До них можуть приєднуватися інші представники водяної фауни. Такі угруповання гідробіонтів отримали назву псевдопопуляцій. На відміну від них справжні популяції є сукупністю особин, які протягом тривалого часу населюють певну акваторію, вільно схрещуються між собою (панміксія) та достатньо ізольовані від інших подібних груп гідробіонтів.

Пристосовуючись до умов середовища водойм різних типів (прісні або солоні озера, водосховища, водойми-охолоджувачі), гідробіонти одного й того ж виду можуть утворювати окремі популяції, які відрізняються своїми морфо-фізіологічними і генетичними ознаками. Такі види отримали назву поліморфних, або політипових.

Ті ж види, які не розпадаються на відокремлені групи (популяції), називають мономорфними, або монотиповими. Чим більший біологічний поліморфізм, чим більш різноманітні особини входять до складу популяції, тим легше вони пристосовуються до змін умов середовища.

Як надорганізмена біологічна система популяція складається з сукупності організмів, що формують її структуру, просторове поширення та особливості функціонування. У структурно-еволюційному ряді популяція виступає як форма існування виду, а її основна роль полягає в забезпеченні сталого функціонування виду в конкретних умовах середовища. У природному середовищі популяція будь-якого виду існує непоодиноко: поряд з нею живуть популяції інших гідробіонтів, з якими вона перебуває в трофічних та інших взаєминах — синергічних чи антагоністичних. У складі екосистеми популяція виступає як функціональна підсистема з характерним для неї обміном речовин, пов'язаним з певним положенням в філогенетичній системі.

Важливими кількісними характеристиками популяції є її щільність (або чисельність) та біомаса (кількість організмів та їх маса, що припадає на одиницю площі чи об'єму води). Більш повну характеристику популяції можна отримати при врахуванні ще й кількісних показників утилізованої ними енергії.


1.2 Статевовікова структура організмів водойми


Важливим показником популяції є її віковий склад, зокрема, наявність молодих, нездатних до розмноження особин (прегенеративна група), статевозрілих, здатних до розмноження (генеративна група), і старша вікова група, вже нездатних до відтворення організмів (постгенеративна група). Якщо умови існування популяції сприятливі і вона має достатню кормову базу, то чисельність молодих особин у ній завжди висока, що свідчить про її зростання. Якщо ж чисельність молоді низька, то це є першою ознакою того, що популяція старіє, а її чисельність і біомаса будуть неухильно знижуватись.


Случайные файлы

Файл
176018.rtf
143289.rtf
55511.rtf
77733.doc
132345.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.