Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці (11372)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ 1. Характеристика природніх умов м. полтави та його околиць

Розділ 2. Матеріали і методика дослідження

Розділ 3. Мохоподібні як особлива лінія еволюції вищих рослин

Розділ 4. Мохоподібні лісових ценозів околиць сіл розсошенці та копили

4.1 Морфолого-біологічні особливості зібраних мохів

4.2 Еколого-ценотичні особливості виявлених мохів

Розділ 6. Господарське значення мохоподібних і їхня роль у природі

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Мохоподібні є однією з найменш досліджених груп рослинного світу. Тому вивчення особливостей їх анатомічної і морфологічної будови, еколого - ценотичних властивостей та участі в утворенні рослинного покриву набуває все більшої актуальності. Вони є досить великою, близько 25 тис. видів, групою рослинного світу. Це представники вищих, або пагонових рослин. Мохоподібні найбільш примітивні автотрофні вищі рослини. Від більшості інших рослин вони відрізняються відсутністю коренів і деякими мікроскопічними особливостями.

Мохоподібні поділяються на три відділи: антоцеротові (Аnthocerotophyta), печіночники (Нераtіcophyta) і мохи (Bryophyta). Усі три відділи виникли на Землі дуже давно, близько 300 мільйонів років тому, і з тих пір розвивалися незалежно один від іншого, а тому поряд із загальними ознаками, що вказують на походження їх від одного предка, вони володіють і рядом специфічних, властивих тільки їм особливостей.


Рис.1. Маршанція.

1) чоловічий таллом, 2) жіночий таллом.


Тому метою нашої роботи і було вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці, виявлення їх морфолого-біологічних та еколого-ценотичних особливостей.

Завдання нашої роботи наступні:

1) збір та гербаризація мохоподібних;

2) визначення зібраних видів;

3) виявлення морфолого-біологічних та еколого-ценотичних особливостей зібраних видів;

4) визначення частоти трапляння мохів;

5) встановлення участі виявлених видів в утворенні біоугруповань.


Розділ 1. Характеристика природніх умов м. полтави та його околиць


Територiя Полтавської області (площа 28, 8 тис. га) розташована в межах Днiпровсько-Донецької западини, якiй в сучасному рельєфi вiдповiдає Придніпровська низовина, представлена на пiвднi Приднiпровською терасою, в центральнiй та пiвнiчнiй частинах - Полтавською рiвниною. Рельєф територii рiвнинно-хвилястий, розчленований долинами рiчок на вододiльні плато. Глибина залягання грунтових вод коливається в значних межах вiдповідно до елементів рельєфу: на заплавi 2-3 м; на боровій терасі - 3,5-12 м; на лесовiй терасі - 4 - 10 м; на плато - 22 - 24 м.; в балкових системах, що перерізують плато - 6 - 7 м. (Бєлосельська, 1968). Грунтові води характеризуються значною мiнералізацією, яка зростає в пiвденнiй частині регіону. На територii областi досить розвинена гідрологiчна мережа, яку складають річки (головнi з них лiвi притоки Днiпра - Ворскла, Суда, Псел), болота, озера, штучнi водойми. Щiльнiсть рiчкової мережі складає 0,15 км/км (Клименко, 1958). Згiдно з клiматичним районуванням Полтавщина розташована в межах Антлантико-Континентальної областi (Щербань, 1984) i характеризується найменшим зволоженням серед лiсостепової зони України. Клiмат помiрно континентальний. Особливiстю клiмату регiону є поступове зменшення в напрямку на схiд i пiвдень кількості опадiв (з 600 до 490 мм, вiдповiдно i показникiв випаровування) та пiдвищення в лiтнiй перiод температур, а також тривала посуха та суховії в південній та пiвденно-схiднiй частинi, що обумовлене межуванням iз континентальною степовою областю. Середньорiчна температура повiтря склдлає 5,7-6,6°С. Середня температура сiчня мiнус 6 - 8°С. Тривалiсть зимового перiоду - 122 днi. Середня температура влiтку (липня) - 19-20°С. Тривалiсть лiтнього перiоду - 120 днiв (Бабиченко и др., 1967).

Грунтовий покрив регiону в цілому досить строкатий, але переважають чорноземи глибокi малогумуснi на пiдвищених частинах стародавнiх терас Днiпра. У пiвнiчнiй частинi поширенi глибокi малогумуснi вилуженi чорноземи, якi чергуються на зниженнях з лучно-чорноземним ґрунтами. На терасах рiчок Сули, Псла, Ворскли поширенi чорноземно-лучнi солонцюватi грунти, серед яких специфiку рослинного покриву визначає наявнiсть солонців, солончакiв та солончакуватих грунтiв. Для пiвнiчних районів характерне содове засолення, для центральної та пiвденної частин - хлоридне та сульфатне. Чималi площi займають торфовi грунти, переважно в пiвнiчно-захiднiй частинi, зокрема, в долинi Сули, де приуроченi до рiчкових заплав та знижень на межирiччях.

Лiсовi грунти - чорноземи опiдзоленi та темно-сiрi опiдзоленi подекуди в комплексi з сiрими i свiтло-сiрими - займають переважно розчленованi правобережжя рiчок Сули, Псла, Ворскли. На борових терасах рiчок поширенi дерновослабкопiдзолистi, пiщанi та глинисто-піщані грунти. Із негативних явищ у регіоні слід вiдмiтити площинну i яружну ерозiю, утворення зсувiв, усiдання, оглеєння i засолення грунтiв. Найпоширенішими на території Полтавщини є кленово-липово-дубовi лiси, якi репрезентують типові для Лівобережного Лiсостепу широколистянi лiси. Найбiльшi масиви кленово-липово-дубових лiсiв пов’язанi з крутим i найбiльш розчленованим правобережжям рiчок Сули, Псла, Ворскли та iх приток. Трав’яний покрив широколистяних лiсiв флористично небагатий i складається з типових неморальних видiв. В умовах Лiсостепу зростає вплив екологiчних факторiв, що обумовлюють ксеро - та галофiтизацiю рослинного покриву. Це вiдбивається i на розподiлi деревної рослинностi в заплавах регiону дослiджень (Андриенко, 1982). Соснові ліси областi характеризуються незначною фiтоценотичною та флористичною рiзноманiтнiстю, що пояснюється подiбними умовами їх формування на борових терасах рiчок iз збiдненими супiщаними грунтами та штучним походженням. Найпоширенiшi угруповання представленi середньовiковими сосновими насадженнями, що займають пiдвищені та вирiвнянi дiлянки борових терас (М’якушко, 1972). Цi флористично збiдненi ценози характеризуються невисоким проективним покритгям травостою iз значною участю лишайникiв та мохiв. Дубово-соснові лiси займають бiльш родючi грунти борових терас - глинисті піски з суглинковими прошарками або легкі супіски. Характерною особливiстю рослинного покриву Лiвобережного Приднiпров’я в межах лiсостепової зони України є зростаюча галофiтизацiя, пов’язана з особливостями геоморфологii та ґрунтового покриву. На терасах Днiпра та його лiвобережних приток поширенi солонцi та солончаки (особливо в пониззях). Солончакуватi мулувато-глеєвi та дерново-глеєві слабозасоленi грунти приуроченi до притерасних та центральних частин заплав вздовж усiєї течiї рiчок. Рослинний покрив регiону незважаючи на всебiчний антропогенний вплив, характеризується значним рiзноманiттям. Найвищi показники ценотичного i флористичного багатства притаманнi степовим i лучним екосистемам, дещо меншi - лісовими та гiдрофiльним.

Флористична рiзноманiтнiсть Полтавщини також має вагомi кiлькiснi показники: квiткових нараховується понад 1500 видiв, голонасiнних - 3 види в природних умовах (понад 100 видiв i рiзновидностей в культурi), папоротевидних - 16, хвощв - 9, пiлаунiв - 3, мохiв - 159, лишайникiв - 161 вид (Байрак, 1997; Байрак та iн., 1998).

Природнi компоненти територiї (геологiчна будова, рельєф, клiмат, вода, грунти, рослинний i тваринний світ), перебуваючи мiж собою в складному довготривалому зв’язку, утворюють рiзноманiтнi, закономiрно побудованi природно-територiальнi комплекси або ландшафти.

Сучасний рельєф Полтавщини сформувався пiд впливом ендогенних (внутрiшнiх) та екзогенних (зовнiшнiх) сил Землi, переважно протягом кайнозойської ери, шо почалася 60 - 70 млн. рокiв тому. Основнi риси сучасного рельєфу були закладені в неогеновий перiод цієї ери пiсля поступового вiдступу на пiвдень Харкiвського моря і формування річкової сiтки.

Бiльша частина областi розташована в Приднiпровськiй низовині, крайня пiвденно-західна (правобережна) частина - в межах Приднiпровської височини, крайня пiвнiчно-схiдна частина - частково на вiдрогах Середньоросiйської височини. Поверхня областi являє собою слабкохвилясту некруто похилу до Днiпра рiвнину, розчленовану долинами рiчок Сули, Псла, Ворскли, Орелi та їх приток.

За характером рельєфу лiвобережну частину областi можна подiлити на три частини: пiвденно-захiдну, центральну, пiвнiчно-схiдну. Пiвденно-захiдна, що тягнеться вздовж Днiпра, найнижча, малорозчленована. Тут немає ярiв та балок, характерних для iнших частин областi. Помiтним уступом по лiнії Кобеляки - Хорол - Пирятин вiддiляється вiд пiвденно-захiдної центральна частина, бiльш розчленована рiчковими долинами, ярами та балками. Пiвнiчносхiдна частина - найбiльш підвищена i найбiльш розчленована, в зв’язку з цим має складний горбистий характер. В цілому рівнинна територія області в зв’язку з її розчленованiстю рiчковими долинами, сiткою ярiв i балок, дислокацiями має складний рельєф. Нерідко на рiвнiй мiсцевостi пiдносяться досить високi горби. За походженням рельєф областi переважно ерозiйний, тобто вироблений талими водами льодовикiв антропогенового перiоду, річками та тимчасовими водотоками. Основними i найбiльш поширеними формами рельєфу є вододiльнi плато, рiчковi долини, балки, яри. З неерозiйних форм рельєфу мають мiсце степовi блюдця, льодовиковi та солянокупольні дослокації. Територiя Полтавської областi належить до помiрного клiматичного поясу, крайньої пiвденної частини Атлантико-континентальної помiрно вологої помiрно теплої клiматичної областi. Характер (тип) клiмату взагалi обумовлюється комплексом чннникiв (факторiв), основу яких складають:


Случайные файлы

Файл
83430.rtf
133245.rtf
22351.rtf
129238.rtf
14348-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.