Характеристика птахів-синантропів (10844)

Посмотреть архив целиком

11



ЗМІСТ


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика птахів

Розділ 2. Загальна характеристика видового складу птахів-синантропів

2.1 Ряд Горобині

2.2 Ряд Голуби

2.3 Ряд Лелекоподібні

Розділ 3. Значення птахів в природі та житті людини

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


Птахи досить високоорганізовані організми. Маючи ряд прогресивних особливостей птахи заселяють різноманітні, іноді малосприятливі кліматичні зони земної кулі. Здатність до польоту дає можливість знаходити найбільш сприятливі умови існування. Широко розселившись, птахи пристосувались до різних умов життя, споживанню різних видів кормів, використовуючи при цьому різні способи добування корму.

Птахи також пристосувалися до життя поряд з людиною, це птахи-синантропи. Вони почуваються поряд з оселями людини досить безпечно, досить часто завдають шкоди сільськогосподарській діяльності людини – знищують посіви зернових культур, пошкоджують ягідні культури, але вони також приносять і значну користь – знищують різноманітних шкідників садів та городів, запилюють культурні рослини, сприяють розповсюдженню насіння рослин.

Мета нашої роботи – розглянути та проаналізувати видовий склад птахів-синантропів місцевої орнітофауни.

Предмет дослідження – представники класу Птахи, що належать до синантропів.

Об`єкт дослідження – видовий склад птахів-синантропів.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити в процесі дослідження певне коло питань, що стосуються розмноження птахів.

Завдання:

  1. Дати загальну характеристику птахів;

  2. Навести опис та особливості життєдіяльності птахів-синантропів місцевої орнітофауни;

  3. Проаналізувати значення птахів у природі та житті людини.



Розділ 1. Загальна характеристика птахів


Велика і різноманітна група теплокровних тварин, яка налічує близько 8600 сучасних видів (в Україні — близько 360). За системою американського ученого А. Уітмора всі птахи об'єднані в окремий клас (Aves), що є п'ятим класом підтипу черепних, типу хордових тварин. Клас поділяється на два підкласи — давніх птахів (Archaeornithes) і нових, або справжніх, птахів (Neornithes).

Перший підклас об'єднує викопних, так званих ящеротазих, птахів, з яких відомий лише один вид (за іншими системами — два види) — археоптерикс літографіка, рештки якого знайдено в юрських сланцевих відкладах Баварії.

Другий підклас об'єднує всіх інших птахів, які за певними особливостями будови розподіляються на 33 (за іншими системами 40 або 51) ряди [10].

Серед класів підтипу черепних птахи найбільш близькі за рядом ознак до плазунів: мають з ними спільне походження. За сучасними уявленнями птахи походять від групи примітивних давніх плазунів, так званих еозухій, які жили на Землі в мезозойську еру (Тріас, Юра), понад 100 мільйонів років тому. Ці невеликі плазуни вели деревний спосіб життя. Здатність перелітати з гілки на гілку, з дерева на дерево розвинулась у них поступово, завдяки вмінню робити довгі стрибки, які властиві багатьом деревним тваринам (ящірка літаючий дракон — із сучасних плазунів; жаба яванський літун — із земневодних; білка-летяга, шорсткокрил — із ссавців та ін.).

Будова птахів. Характерною ознакою птахів, що відрізняє їх від інших класів хребетних, є пір'я, яке вкриває тіло птаха, за виключенням незначних ділянок його поверхні (дзьоб, нижня частина задніх кінцівок, аптерії). За своїм походженням пір'я має тісний зв'язок з лускою плазунів. За будовою воно не однакове. Великі пера — контурні, всередині мають порожній стрижень, від якого в обидва боки відходять еластичні рогові борідки і борідочки, з маленькими гачечками, за допомогою яких борідочки чіпляються одна за одну, утворюючи дуже легку, еластичну пластинку. Найбільші з покривних пер містяться на крилах (махові пера 1-го, 2-го і 3-го порядків) і на хвості (стернові). Під контурними перами ростуть пухові. Борідки у них містяться на верхівці коротенького стрижня пучком і не зчеплюються між собою. Іноді стрижня немає зовсім і борідки ростуть віялом. Пухові пера утворюють пухове покриття — пух, що має велике теплорегулююче значення. Пухові пера, що з'являються у пташенят, деякий час є єдиним покриттям, що захищає їх від тепловіддачі. У деяких птахів буває ще ниткоподібне, волосоподібне та різної форми декоративне пір'я, що особливо розвинене в самців у шлюбний період.

Дзьоб зовні покритий роговим чохлом різної форми, яка залежить від способу живлення.


Схема зовнішньої будови птаха (за М. О. Гладковим): А — верхня, або спинна, частина; Б — нижня, або черевна, частина.

Частини тіла й оперення: 1 — лоб; 2 — тім'я; З — потилиця; 4 — вуздечка; 5 — брова; б — щока; 7 — покривні вуха; 8 — наддзьобок; 9 — піддзьобок; 10 — хребет наддзьобка; 11 — верхівка дзьоба; 12 — кут рота; 13 — горло; 14 — воло (нижня частина шиї); 15 — груди; 16 — черевце; 17 — передня частина спини; 18 — задня частина спини; 19 — плечові пера; 20— махові пера 1-го порядку; 21 — махові пера 2-го порядку; 22 — задні махові пера 2-го і 3-го порядків; 23 — малі покривні пера крила; 24 — середні покривні пера крила; 25 — великі покривні пера передпліччя; 26 — крильце; 27 — покривні пера кисті, або великі верхні покривні пера кисті. Усі нижні покривні пера крила називаються підкриллям; 28 — надхвістя, утворене верхніми покривними перами крила; 29 — стернові пера; 30 — підхвістя, або нижні покривні пера хвоста; 31 — цівка; 32 — задній, або перший, палець; 33 — внутрішній, або другий, палець; 34 — середній, або третій, палець; 35 — зовнішній, або четвертий, палець; 36 — п'ятка; 37 — згин крила; 38—гомілка; 39 — бік; 40 — поперек; 41 — підборіддя; 42 — верхня частина тіла; 43 — шия з боків.


Нижня частина задніх кінцівок у більшості птахів вкрита лускою. На кінцях пальців — добре розвинені кігті. У деяких птахів вони дуже великі; ними він вбиває і захоплює здобич, а в разі небезпеки захищається від ворогів. Кігті служать для риття (курині), лазіння по деревах (дятли) тощо.

У деяких груп птахів (голубів, деяких хижих) біля основи дзьоба є ділянка голої шкіри, так звана восковиця [10].

У качок, мартинів і деяких інших птахів на першому пальці передньої кінцівки є кігтик, який іноді добре помітний, а у південноамериканських птахів гоацина і пеламедеї він навіть відіграє певну роль у житті птаха.

Шкіра в птахів суха, без залоз. Винятком є так звана куприкова залоза, яка міститься в основі стернових пер, її виділеннями (секретом) птах змащує пера, щоб вони не намокали. У деяких птахів, наприклад у дрохви, куприкової залози немає.

Скелет птахів має своєрідні особливості, що відрізняють його від скелетів інших хребетних тварин. Найхарактернішими особливостями, що виникли як пристосування до польоту, є полегшені кістки, всередині яких є порожнина, заповнена повітрям (пневматичні кістки); зміцнення частин скелета утворенням суцільних блоків з кількох кісток, що зрослися. Так, щелепи і череп птаха — це суцільний, легкий, але дуже міцний утвір, що надійно захищає мозок і органи чуттів від струсів і механічних пошкоджень. Окремі дрібні кісточки передньої і задньої кінцівок частково зрослися, утворивши властиві лише птахам своєрідні кістки: метакарпальні — в крилі і плесно — в задній кінцівці. Широка, плеската кістка птахів — грудина — має посередині гребінь (кіль), до якого прикріплюються дуже міцні грудні м'язи, що відіграють вирішальну роль у польоті. З грудиною зв'язані кістки плечового пояса — ключиці, які зрослися між собою, утворюючи так звану вилочку; воронячі, або коракоїдні, кістки, властиві лише птахам, і шаблевидні, спрямовані назад лопатки. Кістки тазового поясу міцно зрослися між собою і з поперековим відділом хребта, утворивши своєрідну кісткову систему — складну тазову кістку, що надійно захищає статеві органи й органи виділення [13].

М'язи птахів дуже розвинені, особливо м'язи тазового і плечового поясів кінцівок, м'язи самих кінцівок, шиї та щелепні м'язи. Виконуючи щохвилини велику роботу і витрачаючи багато енергії, м'язи потребують значних енергетичних надходжень, тому птахи дуже багато їдять (не тільки підростаючі пташенята, але й деякі дорослі птахи щодоби з'їдають таку кількість їжі, яка дорівнює або навіть перевищує масу їхнього тіла).

Травна система птахів також має деякі особливості: сучасні птахи не мають зубів, функціональну роль останніх виконує частково дзьоб, частково сильні м'язи стравоходу й шлунку та дрібні камінці, що їх постійно ковтають птахи. Ці камінці виконують роль маленьких жоренець. Це так звані гастроліти. Травні ферменти, що виділяються в різних ділянках травного тракту, мають велику хімічну активність і забезпечують швидке і повне перетравлення їжі. Усе, що не може бути перетравленим (кістки, луска, хітинові панцирі комах, пір'я, шерсть, кігті тощо), викидається або з екскрементами, або у вигляді так званих погадок — кулястих або витягнутих грудочок неперетравлених решток, що їх відригують птахи. Ці рештки їжі — дуже цінний матеріал для вивчення живлення птахів і визначення їхньої ролі в природі та господарській діяльності людини.

Шлунок птахів має два відділи: залозистий і м'язовий. У залозистому відділі їжа обробляється травними соками. М'язовий шлунок має товсті, м'язисті стінки, що забезпечують швидке і сильне його скорочення. Кишковий тракт довгий, звивистий, відкривається назовні анальним отвором, перед яким є розширена ділянка — клоака. У клоаку відкриваються також отвори видільної і статевої систем. Сеча в птахів окремо не виділяється, а змішується в клоаці з кишковими виділеннями, утворюючи напіврідкі або кашоподібні екскременти.

Дихальна система птахів також має своєрідні риси пристосування до польоту. Повітря потрапляє в легені крізь ніздрі і ротовий отвір, потім — крізь трахеї, де міститься голосовий апарат — кишенєподібні складки слизової оболонки (так звана «нижня гортань» на відміну від «верхньої гортані» у ссавців). У легенях частина повітря потрапляє в систему капілярів, що пронизують легеневу тканину, інша частина проходить крізь легені «транзитом» і потрапляє в спеціальні резервуари — повітряні мішки, які містяться в порожнині тіла, і порожнини пневматичних кісток. Це додаткові резервуари повітря, які дають птахові можливість літати, створюють систему подвійного дихання, тобто надходження повітря з резервних депо знову в легені під час роботи крил у польоті. Завдяки системі подвійного повітряного постачання і досконалій системі кровообігу (дуже сильне м'язове серце і судини) птахи можуть довго літати, долаючи без відпочинку сотні кілометрів, або глибоко пірнати, лишаючись довго під водою [11].

Високого ступеня розвитку досягла в процесі еволюції нервова система птахів, зокрема центральна нервова система і органи чуттів. Головний мозок у птахів складається з переднього мозку, який поділяють на дві півкулі, середнього мозку, мозочка та довгастого мозку. Найбільш розвинені передній мозок і мозочок, які майже повністю покривають усі інші відділи. Головний мозок птахів має значно більші розміри й масу (відносно маси їх тіла), ніж у плазунів, що забезпечує високий рівень вищої нервової діяльності. Значні розміри і складна будова мозочка пов'язані з функцією польоту, яка потребує дуже точної, безпомилкової орієнтації в просторі.

З органів чуттів у птахів найкраще розвинені органи зору. Великі, кулясті очі розміщені по боках голови, що забезпечує птахам разом з дуже рухомою шиєю майже круговий огляд. Птахи не мають подібно до ссавців стереоскопічного, об'ємного зору, але можуть чудово бачити на далеку відстань і, користуючись по черзі то одним, то другим оком, розглядати найдрібніші предмети (особливо під час пошуків їжі). Доведено, що птахи добре розрізняють кольори (звичайно, не так, як людина) і навіть кольорові відтінки, наприклад, колір і малюнок яєць, забарвлення ротової порожнини пташенят, за яким батьки горобиних пташенят безпомилково відрізняють своїх пташенят від пташенят інших видів, коли ті, випрошуючи їжу, широко розкривають рот. Досить складно побудовано у птахів і вухо. Хоча вони не мають зовнішнього вуха (вушної раковини, як у ссавців), яке виконує роль звуковловлювача, але різні складки шкіри та пір'яні утвори (вушка, видовжені пера тощо) чудово виконують ці функції. Досить згадати, як точно, безпомилково, орієнтуючись на звук, хапають сови вночі дрібних мишовидних гризунів; або, почувши спів чи закличний крик, іноді на відстані кількох сот метрів, птахи знаходять особу іншої статі; або пташенята пізнають своїх батьків [13].

Дуже своєрідна будова і функції органів статевої системи птахів. Парні сім'яники самців з'єднуються парними сім'япроводами з клоакою, в яку потрапляє дозріле сім'я під час спарювання. У самців деяких видів птахів клоака може вивертатися і виконувати роль копулятивного органа. Статеві залози самки на відміну від залоз самця непарні. Розвинений, як правило, лівий яєчник, який сполучається з клоакою широким яйцепроводом. Дозрілі яйця, проходячи крізь яйцепровід, запліднюються і поступово вкриваються властивими їм оболонками. Саме в яйцепроводі починає розвиватися зародок. Перед тим як яйце виходить у клоаку, воно вкривається твердою вапняковою шкаралупою, набуває (в деяких птахів) специфічного для даного виду кольору та рисунка і лише тоді потрапляє в клоаку.


Розділ 2. Загальна характеристика видового складу птахів-синантропів


2.1 Ряд Горобинів


СИНИЦЯ ВЕЛИКА - PARUS MAJOR L.

Маса до 22 г. У дорослих птахів голова зверху чорна, блискуча, спина жовтувато-зелена, надхвістя сіре. На потилиці біла пляма, низ тіла жовтий, із зеленуватим відтінком, горло і воло чорні, посередині грудей і черева чорна смуга. Молоді птахи забарвлені блідіше. Чорне оперення без блиску, бурувате, низ тіла блідо-жовтий. Поширені майже по всій Євразії (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи осілі, частково кочові. На України зустрічаються скрізь у лісах, садах, скверах населених пунктів.

У природі визначаються за характерним яскравим забарвленням і поведінкою: дуже жваві. Весь час літають з дерева на дерево, шукають їжу. Людину підпускають зовсім близько. Голос — навесні дуже характерна дзвінка трель «тіті-тю», «тіті-тю», або коротеньке «тінь-тінь», або «сі-тюіть». Живляться переважно комахами, їхніми яйцями, лялечками, гусінню. У кінці літа, восени і взимку охоче споживають рослинну їжу — насіння, ягоди тощо. Можуть їсти м'ясо, падло, різні відходи [2].

Гнізда роблять з корінців, стебел трав, моху у дуплах дерев, щілинах будівель, під корінням дерев, у найнесподіваніших місцях, вимощують їх кінським волосом, пір'ям, шерстю. Повна кладка з 10—14 білих з червонувато-коричневими плямками яєць, двічі за сезон — у середині — кінці квітня і в червні. Кладка з 8 — 10 яєць. Насиджує самка, 13 — 15 днів. Пташенята залишаються в гнізді 15 — 20 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються в маленькі зграї з іншими видами синиць, підкоришниками, повзиками і ведуть кочовий спосіб життя.

Дуже корисні птахи, які знищують багато шкідників лісу, саду і поля. Користь від них тим більша, що вони розшукують і винищують комах на всіх стадіях розвитку. Живуть у нас протягом цілого року. Цих птахів слід не тільки охороняти, а й приваблювати в ліси, парки, сади, розвішуючи штучні гніздівлі, підгодовувати їх у сувору зимову пору.


ГОРОБЕЦЬ ХАТНІЙ - PASSER DOMESTICUS (L.)

Маса 40 г. У дорослого самця верх голови сірий, з темними цяточками, спина коричнева, з чорними поздовжніми плямами, поперек і надхвістя сірувато-бурі. Горло, воло, верхня частина грудей чорні, низ грудей і черево бурувато-білі. По боках голови коричневі смуги. Шия з боків і щоки сірі. У самки голова бура, нижня частина тіла строкато-бура. Оперення не таке яскраве, як у самця. Молоді птахи схожі на самок.

Були поширені спочатку в Європі, Азії, крім Крайньої Півночі, в Північно-Східній Африці, Аравії. Потім їх було завезено на всі континенти земної кулі, де вони дуже добре акліматизувалися. Птахи осілі, частково кочові. В Україні поширені в населених пунктах по всій території. Найхарактерніші звуки — цвірінькання «чив-чив» або «жив-жив» [7].

Живляться переважно рослинною і меншою мірою тваринною їжею (комахами та іншими безхребетними), охоче поїдають різні харчові відходи, зерно, ягоди, майже всеїдні. Розмножуються 2, іноді 3 рази за сезон. Гніздяться в різних закритих приміщеннях — у щілинах будівель, норах на берегових або байрачних урвищах,, у скелях, дуплах дерев, штучних гніздівлях. Деякі птахи роблять великі кулеподібні гнізда на гілках дерев, іноді досить високо над землею. Гніздяться колоніальне. Гніздо з трав'янистих рослин, корінців, вимощене кінським волосом, пір'ям тощо.

Яйця білувато-жовті, із сірувато-бурою густою крапчастістю. Повна кладка з 5—7 яєць, з квітня — до кінця липня. Насиджують обидва птахи, 13—14 днів. Пташенята залишаються в гнізді 17 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються у великі зграї, іноді налітають на посіви проса та інших зернових, клюють ягоди, можуть завдавати певної шкоди. Навесні і влітку живляться комахами, серед яких багато шкідників сільського господарства. Пташенят вигодовують комахами [3].

Кількість горобців слід регулювати, не допускаючи їх масового розмноження і великої концентрації в районі, де дозрівають ягідні або зернові культури. Птахи дуже прикрашають і оживляють ландшафт населених пунктів, особливо взимку і навесні, отже, мають деяке декоративне значення.


СОРОКА - РІСА РІСА (L.)

Довгохвості строкаті птахи, розмірами такі, як галка. Маса 230—250 г. У дорослих птахів голова, шия, воло і частина грудей чорні, із зеленуватим металічним блиском. Задня частина грудей, черево, поперек і плечові пера білі. Хвіст довгий, чорний, з металічним блиском. У молодих птахів оперення тьмяне, без блиску. Білі частини оперення з буруватим відтінком.

Поширені майже в усіх країнах північної півкулі, крім Крайньої Півночі і Східного Сибіру. На Україні гніздові осілі птахи всієї території. Улюблені місця — узлісся, молодняки, зарості чагарників по берегах водойм, у ярах, балках, садах, пришляхових і полезахисних смугах. У природі їх визначають завдяки характерним забарвленню, поведінці і зовнішньому вигляду. Голос — гучне стрекотання і дзвінке «чак-чак» [2].

Живляться комахами, зерном, маленькими тваринами, падлом, покидьками. На місцях гніздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих місцях або поблизу від них. Гнізда у вигляді великих, закритих зверху куль, із сухих палок, будують найчастіше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. У середині гніздо обмазане глиною і вимощене сухою травою, корінцями. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині — кінці квітня — на початку травня. Насиджує самка, 17—18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 22—24 дні.

Знищуючи шкідливих комах і гризунів, сороки приносять велику користь, але вони іноді руйнують гнізда інших співочих і навіть мисливських птахів. Тому в мисливських господарствах кількість сорок обмежують, руйнуючи гнізда під час їх будування. Але самих птахів слід охороняти і ні в якому разі не знищувати [7].


ВОРОНА СІРА – CORVUS CORONE L.

Чималі птахи. Маса до 750 г. У дорослих птахів чорні голова, горло, передня частина грудей, крила і хвіст. Решта оперення попелясто-сіра, з чорними рисками. Молоді птахи мають буруватий відтінок. Поширені майже по всій північній півкулі, крім Крайньої Півночі і частково тропічних країн Азії. В Україні звичайні, досить численні, місцями осілі, частково кочові птахи всієї території. Тримаються в лісах, лісосмугах степової зони, часто поблизу і в межах населених пунктів. Голос — хрипле і досить гучне «карр-карр». Живляться рослинною і тваринною їжею. Поїдають дрібних гризунів, жаб, ящірок, дрібних птахів, пташенят і яйця інших птахів, комах, падло і всякі покидьки, їдять також зерно, горіхи тощо. Гнізда з уламків гілок мостять на деревах. Повна кладка з 5 зелених, з темними крапками яєць, у кінці березня — до середини квітня. Насиджує переважно самка, 17 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько 35 днів [2]. Виконуючи санітарні функції і знищуючи гризунів і комах-шкідників, ворони приносять користь. Але водночас вони руйнують гнізда і поїдають яйця і пташенят мисливських і дрібних співочих птахів, молодих зайченят, каченят, тобто завдають шкоди мисливському і лісовому господарству. Отже, кількість ворон, особливо в мисливських господарствах і населених пунктах, слід регулювати. Але в ніякому разі не можна винищувати ворон. Зрідка на Україну залітає ворона чорна (С. соrопе соrопе L.). Забарвлення суцільно чорне. Гніздиться в Західній Європі.


ЛАСТІВКА МІСЬКА - DELICHON URBICA (L.)

Маса 20—23 г. У дорослих птахів верх тіла чорно-синій, блискучий. Поперек і надхвістя білі. Низ тіла білий, з буруватим відтінком на горлі. У молодих птахів забарвлення верхньої частини тіла чорно-буре, без блиску.

Поширені по всій Євразії, крім Крайньої Півночі, і в Північно-Західній Африці. Птахи перелітні. Зимують в Екваторіальній і Південній Африці і Південній Азії. На Україні їх можна зустріти в населених пунктах, у районі великих мостів, гребель та інших кам'яних споруд. У Криму є гніздові колонії цих птахів на скелях у горах і за межами населених пунктів.

У природі визначаються за забарвленням і поведінкою. Голос — дзвінке «тирр-тирр» або в разі переляку «стер-стер». Пісенька тихенька, спокійна. Живляться, як і сільські ластівки, літаючими комахами [8].

Прилітають навесні, в першій половині квітня. Гніздяться колоніями, переважно на стінах, під вікнами, карнизами кам'яних будівель, рідше на скелях. Гнізда у вигляді глибокої чаші приліплюють до стіни. Роблять їх з мокрого ґрунту, змащеного слиною, вимощують пір'ям, травою тощо. Будують гнізда обидва птахи, 12—14 днів. Повна кладка з 4—6 білих яєць, двічі на рік — у другій половині травня і в липні. Насиджують обидва птахи, 12—15 днів. Пташенята залишаються у гнізді 18—22 дні, залежно від метеорологічних умов. В серпні збираються в зграї і починають відлітати на зимівлю. Відліт триває весь вересень і закінчується на початку жовтня. Птахи корисні і декоративні. Потребують повної охорони.


ЛАСТІВКА СІЛЬСЬКА - HIRUNDO RUSTIC A L.

Маса 20—35 г. У дорослих птахів забарвлення верхньої частини тіла чорне, із синім металічним блиском. Лоб і горло руді, на волі поперечна смуга. Низ тіла білий, з жовтуватим відтінком. Крайня пара стернових пер дуже видовжена, завдяки чому хвіст має глибоку виїмку. У самок ці пера коротші, ніж у самців. У молодих птахів забарвлення верху тіла без блиску. Руді частини оперення бліді (жовтуваті).

Поширені по всій Європі і Азії, крім Крайньої Півночі, у Північній Америці і Північній Африці. Птахи перелітні. Зимують у Південній Африці, Південній Азії і Південній Америці. В Україні гніздові і перелітні птахи всієї території. Гніздяться виключно у сільських населених пунктах, стайнях, хлівах, де є свійська худоба. У природі визначити їх дуже легко, тому що не бояться людини, підпускають її дуже близько до себе. У польоті відрізняються від інших ластівок довгим хвостом. Полюють на комах на льоту. І в польоті, і сидячи на проводах, на будівлях, щебечуть. Голос — коротенька тріскотлива пісенька, яку можна чути в шлюбний період. В інші пори року або коли дуже налякані подають коротенький пронизливий крик — «ді-біст» або «тіі-віт». Живляться переважно літаючими комахами: двокрилими, жуками, метеликами, бабками. У погану погоду збирають комах і павуків на стінах і дахах будівель. Воду п'ють також іноді на льоту [2].

На місця гніздування прилітають у середині квітня. Гнізда у вигляді глибоких кошиків будують попід стелями і на стінах будівель з вологого грунту, змоченого власною слиною, скріплюють його кінським волосом тощо. Зсередини гніздо вимощують пір'ям, м'якою травою, кінським волосом. На рік буває дві кладки з 4—6 білих з плямками яєць, у середині травня — в кінці червня. Насиджує самка, 13—16 днів. Пташенята залишаються в гнізді 20—22 дні. Відлітають на зимівлю у вересні — жовтні.

Корисні птахи і прикраса сільського ландшафту. Потребують охорони.


ШПАК ЗВИЧАЙНИЙ - STURNUS VULGARIS L.

Птахи трохи менші за дроздів. Маса до 95 г. Дорослі птахи блискучо-чорні, з металічним зеленуватим, фіолетовим або червонуватим відтінком. Після линяння багато дрібних світлих плямок, які потім, у міру зношування пер, зникають, і у весняному оперенні птахи майже зовсім чорні. Самки забарвлені менш яскраво, ніж самці, але ця відмінність майже не помітна. У молодих птахів оперення має бурий відтінок.

Поширені майже по всій Європі (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи перелітні, зимують у південних районах області поширення. Місця зимівель поступово пересуваються на північ. На Україні гніздові і перелітні птахи всієї території. Гніздяться в мішаних і листяних лісах, парках, садах, полезахисних смугах, у заплавних лісах, ярах і берегових урвищах, на скелях. У природі їх дуже легко визначають за зовнішнім виглядом і поведінкою. Пісня гучна, насичена звуками, запозиченими з пісень інших птахів, гавкання собак тощо. Під час співу хлопають крилами. Живляться майже виключно комахами. Пташенят вигодовують комахами, їдять також інших дрібних безхребетних — павуків, червів. Охоче їдять у кінці літа і восени ягоди, насіння [2]. Прилітають на місця гніздування в середині березня, на півдні раніше. Гнізда роблять завжди в закритому приміщенні: в дуплах, норах, щілинах скель, стінах будівель. Охоче займають штучні гніздівлі — шпаківні. Нерідко утворюють великі гніздові колонії. Гнізда вимощують соломою, травою, зеленим листям, пір'ям різних птахів. Яйця однотонні, ніжно-блакитного кольору. Повна кладка з 5—7 яєць, у квітні — травні. У старих птахів буває друга кладка — в червні. Насиджує самка, 11 — 12 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько трьох тижнів. Після вильоту з гнізда молоді птахи утворюють великі мішані зграї і ведуть кочовий спосіб життя. Восени, у теплі, сонячні дні самці сідають біля своїх старих гнізд або шпаківень і співають.

Відлітають на південь у вересні — листопаді. Деякі птахи залишаються на зимівлю в південних степових районах. Останнім часом птахи залишаються на зимівлю в населених пунктах біля звалищ, на північ до Києва. Птахи корисні й декоративні. Потребують охорони. їх слід приваблювати в ліси, парки і сади.


ГАЛКА - CORVUS MONEDULA L.

Птахи помітно менші за граків і ворон. Маса до 250 г. У дорослих птахів голова зверху, крила і хвіст чорні, з металічним блиском. Спина, підхвістя, горло й воло чорні, без блиску. Голова з боків, шия зверху і нижній бік тіла попелясто-сірі. Молоді птахи схожі на старих, тільки чорне оперення в них без блиску. Низ тіла сірий, з буруватим відтінком.

Поширені в країнах південної і помірної смуг Європи і Азії, до Далекого Сходу і Японії, у Північ-но-Західній Африці. Птахи частково перелітні (в північній частині зони поширення частково осілі й кочові). Зимують у південній частині області поширення. На Україні осілі, почасти кочові птахи всієї території. Живуть у лісах, на скелях і лісових урвищах, але більшість — у будівлях населених пунктів [3].У природі визначаються за характерним зовнішнім виглядом. Навесні тримаються окремими парами або невеличкими колоніями. Восени і взимку утворюють зграї разом з граками і воронами. Голос — дзвінке «кай-кай» або «кен-кен». Живляться переважно комахами, але охоче поїдають різне насіння і покидьки. На місцях гніздування з'являються в кінці березня — на початку квітня. Гніздяться невеликими колоніями або поодинокими парами в щілинах будинків, мостів, елеваторів, у димарях, дуплах дерев тощо. Гніздо з паличок, вимощене ганчірками, пір'ям, шерстю, папером тощо. Повна кладка з 5—6 зеленуватих, з темними плямками яєць, у кінці квітня — на початку травня. Насиджує переважно самка, 18—20 днів. Пташенята залишаються в гнізді 32—35 днів. Після закінчення гніздового періоду, в серпні галки збираються у великі зграї і кочують у пошуках їжі разом з іншими вороновими. Птахи дуже корисні. Заслуговують повної охорони.


ДРІЗД ЧОРНИЙ - TURDUS MERULA L.

Невеликі птахи. Маса до 120 г. Забарвлення дорослих самців оксамитово-чорне, дзьоб жовтий. Самки темно-бурі зверху і сірувато-бурі знизу. На горлі й волі рудуватий і білуватий відтінки і темні поздовжні плями. Молоді птахи зверху рудувато-бурі, з рудуватими світлими плямками, знизу рудувато-бурі, з темними плямками [7]. Поширені майже по всій Європі, крім північних областей, у Північній Африці, Передній і Центральній Азії, на схід до Індійського океану. Птахи частково перелітні, частково осілі і кочові. Зимують у південних районах зони поширення [2]. Крім лісових, є «міські», урбанізовані популяції, які ведуть осілий спосіб життя в населених пунктах, навіть у великих містах (Західна Європа). На Україні осілі, почасти перелітні і кочові птахи всієї території. У Києві та його околицях живе урбанізована осіла популяція дроздів, які були завезені близько десяти років тому з Польщі й успішно акліматизувалися. Улюблені місця — листяні ліси і парки з добре вираженим підліском. У природі їх можна визначити завдяки характерному чорному кольору оперення, довгому хвосту і жовтому дзьобу. Часто спускаються на землю і швидко бігають між кущами, шукаючи їжі. Мають характерну звичку смикати хвостом. Самці весною дуже добре співають, сидячи на верхівці дерева, особливо під час сходу і заходу сонця. Позивний крик — «чак-чак» або «так-так». Якщо птах лякається, подає пронизливий несподіваний крик «тікетікетіке». Під час польоту подають коротенькі позивні звуки «сірр» або «црісс».Живляться комахами та іншими безхребетними. Восени охоче поїдають різні ягоди. На місця гніздування прилітають у середині березня, на півночі — в кінці березня — на початку квітня. Гнізда у вигляді кошиків, сплетених із стебел трав, гілочок, моху вимощують у розвилці гілок дерев або кущів, іноді зовсім низько над землею або під корінням на землі чи на схилі яру. У населених пунктах нерідко бувають гнізда в щілинах стін, під дахами будинків тощо. Повна кладка з 5—7 зелених з коричневими або рудуватими плямками яєць, двічі за сезон, у квітні й червні. Насиджує переважно самка, 13—15 днів. Пташенята сидять у гнізді до 15 днів. Годують їх обидва птахи, майже виключно безхребетними [2]. Птахи корисні, знищують багато комах, шкідників сільського і лісового господарства. Чудові співаки і красиві птахи, які прикрашають природний ландшафт. Потребують ретельної охорони.


2.2 Ряд Голуби


ГОЛУБ СИЗИЙ - COLUMBA LIVIA L.

Птахи середнього розміру. Маса до 300 г. Дорослі птахи сизо-сірого кольору, з металічним зеленим і пурпуровим блиском на боках тіла, задній частині шиї і волі. На крилах дві темні смуги, на хвості також темна смуга. Поперек і нижня частина спини білі. Молоді птахи сірі, з буруватим відтінком, в оперенні майже немає металічного блиску.

Поширені в помірній і південній смузі Європи, в Західній Азії, Північній Америці. В Україні — гніздові осілі птахи гірського Криму.

У населених пунктах зустрічаються напівдикі голуби, які за своїм забарвленням і всіма іншими ознаками схожі на сизого. Вважають, що це нащадки свійських голубів, що частково здичавіли. Живляться насінням культурних і диких рослин, зеленими частинами рослин, ягодами, бульбі ми. Пташенят вигодовують «пташиним молочком» — кашкою з напізперєтравленої їжі, яку відригають у вола в глотку молодого птаха. Гніздиться в розколинах скель, кам'яних будівель, у стінках колодязів тощо. Кладка з 2 білих яєць, іноді три рази на рік: перша — в кінці березня — на початку квітня, друга і третя — через півтора-два місяця одна за одною. Дикі сизі голуби в Україні нечисленні й особливого значення в природі і житті людини не мають. Голуби населених пунктів можуть збиратися у великі зграї і шкодити посівам зернових культур, забруднювати будівлі, вулиці, розносити деякі інфекційні захворювання (орнітози). Але, якщо їхню кількість регулювати, можуть бути прикрасою населених пунктів; крім того, вони можуть бути хорошими об'єктами для різних наукових досліджень [2].

З диких сизих голубів виведено багато порід різноманітних свійських голубів, що є предметом захоплення голуб'ятників.


ГОРЛИЦЯ КІЛЬЧАСТА - STREPTOPELIA DECAOCTO (FRIV.)

Трохи більші за звичайну горлицю. Маса до 200 г. Верх голови і задня частина шиї біло-сірі, з рожевим відтінком. На верхній частині шиї чорне напівкільце (за що птахи дістали свою назву). Спина, поперек, надхвістя пісочно-сірі. Голова з боків, шия і нижня частина тіла рожево-сірі, горло білувате, стернові пера з білими кінчиками. У молодих птахів голова і нижня частина тіла буріші, ніж у дорослих, чорне півкільце вузьке і мало помітне.

У природі відрізняються від звичайної горлиці розмірами, чорним напівкільцем на шиї, сіро-сріблястим забарвленням. Тримаються майже виключно населених пунктів і зовсім не бояться людини. Живуть осіло. Голос подають під час токування — «ку-куу-ку-ку-куу-ку» або різке «уі-уі-уіі». Поширені в Південній Азії і у країнах Південної і Західної Європи.

Живляться насінням диких і культурних рослин, ягодами, молодими листочками, влітку комахами та іншими безхребетними [3].

Самці починають токувати рано, ще в лютому. Яйця відкладають дуже рано. Гніздо з паличок, на дереві, іноді на будівлях. За літо буває до трьох виводків: з березня — до кінця вересня. Кладка з 2 білих яєць.

На зимівлі збираються великими зграями біля елеваторів, млинів, хлібних заводів. Можуть завдавати певної шкоди, подаючи зерно.

Дуже красиві декоративні птахи.


2.3 Ряд Лелекоподібні


ЛЕЛЕКА БІЛИЙ, БУСОЛ, - CICONIA CICONIA (L.)

Великі довгоногі птахи. Маса до 3500 г. Забарвлення чорно-біле. Самці і самки забарвлені однаково. У молодих птахів замість чорного кольору у забарвленні — буруватий. Поширені в помірній смузі Європи, в Північній Африці, Малій і Середній Азії, на Далекому Сході, в Японії. Птахи перелітні, зимують у Південній Африці і Південній Азії. В Україні гніздяться майже по всій території республіки, крім південного сходу, Криму, високогір'я Карпат. Гніздяться, за рідкісним винятком, у населених пунктах або поблизу них. їжу збирають на сирих луках, по берегах прісноводних водойм. Пташенята пищать, дорослі птахи голосу не мають, можуть тільки досить гучно торохтіти дзьобом, що можна почути лише в гніздовий період [8].

Живляться виключно тваринною їжею, переважно жабами, пуголовками, дрібною рибою, плазунами, водяними безхребетними. Зрідка хапають дрібних ссавців і птахів. Прилітають на Україну в березні. Гнізда багаторічні. Птахи починають їх ремонтувати або будувати нові на початку квітня. Гнізда з досить товстих палок, дуже міцні, витримують найсильніші вітри й бурі. Будують їх птахи на дахах будівель, деревах, іноді на стовпах телефонної чи електричної мережі. Повна кладка з 3— 6 білих великих яєць, у кінці квітня — на початку травня. Насиджують обидва Птахи, 33 дні. Пташенята залишаються в гнізді близько двох місяців (53—55 днів).

Осінній відліт починається дуже рано, в кінці серпня. У цей час птахи часто збираються великими табунами. У першу половину вересня переліт закінчується по всій території республіки.

Здавна чорногузи користуються любов'ю і повагою у населення всіх країн і їх практично скрізь охороняють.


Розділ 3. Значення птахів в природі та житті людини


Людина в своїй господарській діяльності використовує багатства природних екосистем і сама створює штучні або напівштучні екосистеми з метою їх збагачення і кращого пристосування до своїх потреб. Насаджені ліси і парки, поля сільськогосподарських культур, штучні водойми, фруктові сади, тваринницькі ферми, рибні й мисливські господарства — це не повний перелік штучних і напівштучних екосистем, які називаються культурними ландшафтами. Роль птахів у цих екосистемах, тобто в житті та господарській діяльності людини, надзвичайно велика. Якщо підрахувати, скільки їжі споживають птахи певного району, скажімо, території лісництва або масиву фруктових садів за день, місяць і рік, то дістанемо фантастично великі цифри.

За даними відомого радянського орнітолога К.М. Благосклонова, синиця велика і гаїчка, коли їх годували в клітці гусінню непарного шовкопряда, з'їдали щодня корму, майже вдвічі більше власної маси. Ще більше їдять пташенята. Учені підрахували, що велика синиця за день приносить корму понад 350 раз, а сіра мухоловка, вівчарик жовтобровий, вівчарик-ковалик, очеретянка ставкова та деякі інші дрібні комахоїдні птахи — понад 400. За 14—16 днів, поки пташенята перебувають у гнізді, велика синиця приносить понад 2 кг різних комах, серед яких переважають шкідники. Шукаючи їжу, птахи ретельно «обстежують» кожну гілочку, листочок, тріщину в корі дерев, перевертають опале листя на землі, тобто знаходять комах в усіх можливих схованках, де боротьба з ними штучними методами захисту рослин, у тому числі й хімічним, майже неможлива. Та не тільки в гніздовий період птахи здійснюють свою корисну діяльність. Під час весняних і осінніх перельотів кількість птахів може збільшуватись у 10—15 раз. Отже, відповідно збільшується і кількість комах-шкідників, яких вони знищують. Птахи швидко реагують на збільшення кількості шкідників. Широко відомим прикладом швидкої реакції на розмноження комах-шкідників є масова поява рожевих шпаків у тих місцях, де розмножується сарана, або збільшення кількості сов, мишоїдів-зимняків та інших тварин, які їдять мишовидних гризунів там, де спостерігається масове розмноження сірої полівки, польової миші та інших небезпечних шкідників сільського господарства. Запобігають масовому розмноженню комах, гризунів та інших шкідників і водяні птахи. Так, велику кількість гризунів на полях поблизу узбережжя Чорного і Азовського морів знищують сріблясті мартини. Під час масових розмножень різних комах (наприклад, саранових) на полях з'являються великі зграї і інших мартинів: звичайного, а на півдні — чорноголового. Ці мартини залітають за десятки кілометрів від моря, на поля озимини або ходять разом з граками за трактором під час оранки і збирають на ріллі комах [2].

Наведені приклади підтверджують важливість застосування в сільському і лісовому господарствах поряд з іншими методами захисту рослин біологічного методу, тобто використання для боротьби із шкідливими організмами їх природних ворогів. Людство має певний досвід приваблювання птахів на поля, в сади та лісові насадження для їх концентрації в місцях, де можуть масово розмножуватися шкідники.

Значення птахів у житті та господарській діяльності людини не вичерпується тим, що вони допомагають у боротьбі з шкідниками. Дуже велика роль птахів у поширенні багатьох рослин і, зокрема, в процесах поширення і поновлення лісів. Поїдаючи різні плоди, ягоди й насіння, роблячи собі запаси їжі, а потім забуваючи їх іноді далеко за межами лісу, птахи сприяють розповсюдженню багатьох деревних і чагарникових рослин.

Багато видів птахів належать до мисливсько-промислових і дають цінні продукти — м'ясо, жир, яйця, пух, перо тощо. Деякі з промислових птахів були здавна одомашнені людиною і стали для неї постійним резервом харчових продуктів (гуси, качки, кури, ін. дики, голуби та ін.). Нині, коли природні запаси мисливсько-промислових птахів стали швидко зменшуватися, люди почали штучно розмножувати найбільш цінних птахів для використання в мисливському господарстві. Створено ферми-розплідники для розмноження диких гусей, качок, фазанів, куріпок, глухарів і тетеревів [11].

Одомашнені й приручені не тільки мисливські птахи. Здавна користуються великою любов'ю людей співочі та декоративні птахи — павичі, лебеді, папуги, канарки та ін. Вони дуже красиві, цікаві своєю поведінкою, мелодійними піснями.

Не можна не сказати про шкоду, яку іноді вони завдають: зграями або поодинці налітають на фруктові сади, виноградники, ділянки зернових культур, витягують із землі пророслі зерна кукурудзи тощо. Деякі хижі або рибоїдні птахи можуть ловити курчат, каченят, пташенят мисливських птахів або рибу на риборозводних ставках. Останнім часом стало відомо, що птахи можуть переносити збудників деяких інфекційних хвороб (грип і ряд хвороб, що називають орнітозами). Проте оголошувати нещадну війну всім птахам і безжалісно їх винищувати було б великою непоправною помилкою. В результаті знищення хижих птахів орлани, орли, соколи, змієїди, шуліки, канюки стали рідкісними, хоч відіграють у природі важливу і відповідальну селективну роль, регулюючи кількість масових видів комах, гризунів та інших тварин — шкідників лісового і сільського господарства [10].

Винищувалися також баклани, чаплі, мартини за те, що вони поїдають багато риби, що нібито негативно відбивається на рибному господарстві. Людина має бути розумним і ощадливим господарем на планеті і всі свої вчинки погоджувати з наукою про природу, керуватися знаннями про тварин. Виходячи із цих знань, слід обмежувати, якщо потрібно, кількість тих чи інших птахів. Якщо найцінніші сільськогосподарські культури як слід охороняти в той короткий період, коли вони приманюють птахів, своєчасно організовувати надійну охорону риборозводних ставків і мисливських угідь, птахи ніколи не зможуть нанести великої шкоди. Щоб зменшити небезпеку зіткнення птахів з літаками або аварій на лініях електромереж, слід втілювати в життя нові перспективні засоби захисту від птахів, які не ведуть за собою їх фізичного винищення: звукові, світлові й інші бар'єри. Розроблено також заходи боротьби і профілактики проти хвороб, які переносять птахи.


Висновок


Характерною ознакою птахів, що відрізняє їх від інших класів хребетних, є пір'я, яке вкриває тіло птаха, за виключенням незначних ділянок його поверхні (дзьоб, нижня частина задніх кінцівок, аптерії). За своїм походженням пір'я має тісний зв'язок з лускою плазунів.

Птахи мають цілий ряд особливостей внутрішньої будови: скелет у них легкий та міцний, хребет диференційований; найбільшого розвитку набули великі грудні і підключичні м`язи, добре розвинуті м`язи шиї, травна система птахів також має деякі особливості: сучасні птахи не мають зубів, функціональну роль останніх виконує частково дзьоб, частково сильні м'язи стравоходу й шлунку та дрібні камінці, що їх постійно ковтають птахи; дихальна система забезпечує газообмін під час польоту, дихальні шляхи розвинені добре; кровоносна система характеризується наявністю чотирикамерного серця; не5рвова система розвинена краще ніж у плазунів, добре розвинені органи зору, слуху, високий рівень розвитку нервової системи зумовлює складну поведінку.

Птахи досить добре пристосувалися до життя поряд з людиною. До типових синантропів нашої території належать такі види птахів: синиця велика, горобець хатній, сорока, ластівка сільська та міська, шпак звичайний, горлиця звичайна, голуб сизий, галка, лелека білий, ворона, дрізд чорний.

Людина в своїй господарській діяльності використовує багатства природних екосистем і сама створює штучні або напівштучні екосистеми з метою їх збагачення і кращого пристосування до своїх потреб. Насаджені ліси і парки, поля сільськогосподарських культур, штучні водойми, фруктові сади, тваринницькі ферми, рибні й мисливські господарства — це не повний перелік штучних і напівштучних екосистем, які називаються культурними ландшафтами. Роль птахів у цих екосистемах, тобто в житті та господарській діяльності людини, надзвичайно велика.


Список використаної літератури


  1. Благосклонов К.Н. Гнездование и привлечение птиц в сады и парки. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 215 с.

  2. Воїнственський М.А. Птахи. – К.: Рад. школа, 1984. – 304 с.

  3. Жизнь животных. В 7 томах. Т.6. Птицы / Под ред. В.Д.Ильичева, А.В. Михеева. – М.: Прсвещение, 1986. – 527 с.

  4. Иноземцев А.А. Птицы и лес. – М.: Агропромиздат, 1987. – 302.

  5. Лавринов Н.П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974 – 126 с.

  6. Мальчевский А.С., Пушкинский Ю.Б. Птицы ленингшрадской области. – Л., 1983. – Т.1, 2.

  7. Мальчевский А.С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып.4. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с.

  8. Марисова І.В. Птахи України: Польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

  9. Михеев А.В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с.

  10. Наумов С.П. Зология позвоночных. – М.: Просвещение, 1982.

  11. Самарський С.Л. Зологія хребетних. – К.: Вища школа, 1967.

  12. Сишкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная пролесть, 1990. – 399 с.

  13. Согур Л.М. Зоологія: курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.



Случайные файлы

Файл
6747-1.rtf
14046.rtf
123082.rtf
12727.rtf
104433.rtf