Управління валютними операціями банку (3333)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Актуальність обраної теми полягає в тому, що валютні операції банків займають важливе місце серед статей прибутку сучасного банку, але питання здійснення зазначених операцій є досить складним і потребує детального вивчення. Сьогодні банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції).

Дана робота ставить на меті розглянення саме валютних операцій, необхідність їх здійснення, їх місце серед інших банківських операцій. Велика увага приділяється законодавчому регулюванню, щодо операцій, здійснюваних банками з валютними цінностями як на національному, так і на міжнародному рівні.

Предметом дослідження є процес управління валютними операціями у банку.

Об’єктом дослідження є особливості організації управління валютними операціями в банку.

Завдання полягає в аналізі літератури, періодичних видань, наукових журналів, статистичних збірників, досліджень вітчизняних та зарубіжних фахівців з проблематики управління валютними операціями. Цей аналіз потрібен для з’ясування сучасних процесів, які відбуваються в Україні у сфері валютного регулювання та контролю, з’ясуванні місця Національного банку України та банків в регулюванні цих процесів. Також, аналіз ставить на меті пошук перспективних напрямків покращення механізму валютного регулювання та контролю.


1. Організація валютних операцій комерційного банку


    1. Валютний ринок та його структура


Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одни з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:

  • підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

  • інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

  • спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

  • хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

  • посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією – пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

  • за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;

  • за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;

  • за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;

  • за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є:

  • забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

  • створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

  • забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

  • формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

  • страхування валютних ризиків;

  • диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Стан кон'юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон'юнктуру валютного ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.

Питання валютно-курсової політики України завжди перебувають у центрі уваги уряду, банків, населення країни. Проте вони й досі залишаються не розв'язаними, складними і дискусійними, передусім через невизначеність шляхів здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки.


    1. Валютний курс та фактори, що на нього впливають


Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи – паритету купівельної спроможності валют – під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями – вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

  1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

  2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи – інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо – та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

  3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів – акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

  1. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

  2. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

  3. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60–70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

  4. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

  5. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс – показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

  6. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу – масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод.

Обмінний курс гривні залежить від трьох основних чинників:

  1. співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют;

  2. характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;

  3. інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №496. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць (СДР, євро тощо), який використовується резидентами України та нерезидентами для всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом і митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.

НБУ вніс зміни до положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют і курсу банківських металів, прив'язавши офіційний курс гривня-долар до курсу на міжбанківському ринку. Відповідна постанова НБУ була зареєстрована в Міністерстві юстиції України і набрало чинності 28 листопада 2008 року (Додаток А).

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Крім того, може враховуватися співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку України, стан міжнародних ринків іноземних валют та платіжного балансу країни, зміна обсягів валютних резервів НБУ та динаміка основних макроекономічних чинників.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі встановленого офіційного курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі офіційного курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, які публікує газета «Financial Times».

Схоже, долар знов почав займати лідируючі позиції в світовій торгівлі, розумах фінансистів і гаманцях простих громадян. Глобальна криза, що розвертається, показує, що саме цій валюті віддають перевагу інвестори, а значить, всі останні регіональні грошові одиниці втрачають у вазі проти долара. В найближчому майбутньому ця тенденція збережеться, тому американський долар, швидше за все, залишиться найбільш відповідною валютою для інвестицій.

Щоб відповісти на питання, чому зміцнюється «зелений», повернемося всього на два місяці назад – 15 вересня найбільший американський інвестбанк Lehman Brothers звернувся до суду із заявою про банкрутство і з проханням про захист від кредиторів. Банкрутство Lehman Brothers стало шоком, який обрушив усі ринки, що розвиваються. Річ у тому, що цей американський банк був найважливішим гравцем на ринку своєрідних коштовних паперів – кредитних дефолтних свопів (Cds/cdx) – страховок від банкротства емітентів єврооблігацій і позичальників синдикованих кредитів.

Фактично, із смертю Lehman Brothers інвестори втратили страховку всіх позицій, відкритих на ринках, що розвиваються. Це і стало початком глобального результату капіталів. Більшість країн Східної Європи, Африки і Азії утримують свої валюти в прив'язці до долара, тому нескладно здогадатися, куди поверталися засоби – гроші бігли в економіку США. Хедж-фонди прагнули погасити свою заборгованість перед американськими інвестбанкамі, в яких позичали гроші на інвестиційні проекти. Так само діяли і найбільші банки Євросоюзу і Британії, що займали долари у своїх американських колег для інвестицій в ринки, що розвиваються. Тепер, коли долар треба віддавати, ціни на євро і фунт падають.

Вітчизняний валютний ринок в жовтні пережив спочатку девальвацію гривни на 45%, а потім – і її ревальвацію на 25%: якщо до 28 жовтня курс гривни до долара зашкалював за відмітку 7,25 грн../$1, то вже до 1 листопада Нацбанк підняв гривну до 5,88 грн../$1. Глава Національного банку Володимир Стельмах до цих пір так і не дав відповіді на питання, що цікавить всіх – «А що, власне, це був за фортель?». З Інститутською прозвучали якісь невиразні натяки на брак валюти на погашення зовнішніх позик наступного року і на необхідність зупинити імпорт, який перевищив всякі розумні межі. У відповідь Центробанк отримав паніку населення, стрімкий відтік гривневих і валютних вкладів з банківської системи і подальший дефіцит валюти в обмінних пунктах.

Купити сьогодні валюту в банках непросто. Для оплати кредитів банки продають її з комісією 2–2,5% суми обміну. На «чорному» ринку курс долара вже піднявся до рівня 6,1–6,2 грн../$1. По такому ж курсу перераховують американську валюту і інтернет-магазини.

Причини валютного дефіциту лежать на поверхні: банкам не вистачає грошей на проведення платежів. Для того, щоб збити ажіотажний попит на американську валюту, Нацбанк повторює практику початку року, коли банки були посаджені на голодний пайок і не могли купувати валюту. Зараз ми можемо спостерігати рімейк весняних подій: на кореспондентських рахунках банків знаходиться близько 15 млрд. грн., тоді як об'єм обов'язкових резервів на 1 листопада складав 12,7 млрд. грн.

Таким чином, банкам не вистачає гривни для здійснення масштабних платежів, тому вони не можуть купувати велику кількість валюти на міжбанку. Крім того, Нацбанк зараз не продає своїм підопічним долари і євро з резервів. «Політика грошового дефіциту, з одного боку, стримує кредитування, а з іншою – зменшує попит банків і клієнтів на валюту» – пояснює голова правління Укрсоцбанку Борис Тімонькин. Банкір відзначає, що Нацбанк не може активно використовувати $4,5 млрд. кредитних засобів МВФ для підтримки курсу гривни. Продаючи долари з резервів, Нацбанк вимиває з системи гривну, яка і так швидко покидає банки через відтік вкладів. Тому, щоб не допустити проблем з виконанням банками платежів, Нацбанк повинен всіляко мінімізувати витрачання засобів МВФ: гроші отримують переважно ті банки і суб'єкти господарювання, яким личить термін розплачуватися по зовнішніх позиках.

Банкіри чекають, що ситуація уповільненого гривневого дефіциту збережеться на валютному ринку до кінця 2008 року.



1.3 Поняття валютних операцій та їх класифікація


Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Таким чином, валютні операції – це операції:

  • пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком тих, що здійснюються між резидентами у валюті України;

  • пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

  • пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням по території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за кордон валютних цінностей.

Розглянемо докладніше кожну групу операцій, що відносяться до валютних.

Конверсійні операції:

  • угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot»;

  • строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

  • угоди типу «swap»;

  • валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

  • встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

  • самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

  • досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;

  • робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

  • встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

  • відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;

  • нарахування процентів по залишках на рахунках;

  • надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);

  • надання виписок у міру здійснення операції;

  • оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

  • виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

  • списання сум, передбачених законодавством;

  • контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

  • купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;

  • інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;

  • випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

  • купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

  • оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;

  • організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції із залучення та розміщення валютних коштів:

  • кредитні;

  • депозитні;

  • з цінними паперами;

  • лізингові;

  • форфейтингові;

  • факторингові.

Валютні операції здійснюються на внутрішньому і міжнародному ринках. На внутрішньому ринку – з резидентами України у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України. На міжнародному ринку – з нерезидентами у межах, встановлених нормативними актами НБУ.

Валютні операції поділяються на активні і пасивні операції. Пасивні операції – створення валютних резервів в іноземній валюті та прийом депозитів в іноземній валюті:

  • продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);

  • отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків.

Активні операції – використання створених валютних резервів:

  • видача кредитів в іноземній валюті;

  • купівля за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті.

Здійснення валютних операцій вимагає спеціальної ліцензії НБУ. Існує два види ліцензій на проведення валютних операцій: індивідуальна та генеральна.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок надання Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями. Банки – юридичні особи, які здійснюють свої операції на території України не менше ніж один рік, мають розмір статутного фонду і власних коштів, що встановлюються Національним банком України на право здійснення операцій з валютними цінностями, повинні:

1) протягом одного року не мати зауважень від органів банківського нагляду та податкової інспекції щодо виконання ними вимог чинного законодавства;

2) забезпечити відповідність проведення операцій технічним вимогам, які необхідні для здійснення саме валютних операцій (згідно з Переліком технічних вимог до комерційних банків для здійснення операцій з валютними цінностями);

3) мати в штаті фахівців, рівень освіти яких відповідає кваліфікаційним вимогам, висунутим щодо здійснення валютних операцій;

4) звернутися до відповідного регіонального управління Національного банка України за рекомендаціями на отримання ліцензії додавши до заяви такі документи:

  • копію нотаріально посвідченого Статуту та установчих документів банку (з усіма змінами та доповненнями);

  • перелік операцій, які банк має намір виконувати;

  • опис структури установи та підрозділів, які здійснюватимуть валютні операції, з переліком технічних засобів, що використовуватимуться в них;

  • довідки про керівників установи, які здійснюватимуть нагляд за операціями з валютними цінностями, та безпосередніх виконавців валютних операцій (бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів та ін.), посвідчені нотаріально або в установленому порядку у банку копії документів, які підтверджують відповідність рівня виконавців кваліфікаційним вимогам (дипломи, сертифікати та ін.)

  • баланси установи на останню звітну дату та звіт про прибутки та збитки;

  • річний звіт банку;

  • письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду на встановлення кореспондентських відносин (у тому разі, якщо банк має намір одержати ліцензію з правом самостійно встановлювати кореспондентські відносини з іноземними банками).

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для їх одержання, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Залежно від якості наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення валютних операцій.




2. Аналіз управління валютними операціями


2.1 Економічна сутність, завдання та інформаційна база аналізу


2.1.1 Мета аналізу валютних операцій

Операції з валютними цінностями та розрахунки в іноземній валюті посідають провідне місце у банківському бізнесі. На сучасному етапі розвитку вітчизняні банки не тільки обслуговують експортно-імпортні розрахунки суб’єктів підприємницької діяльності, а й виступають безпосередніми учасниками операцій на внутрішньому та міжнародних валютних ринках, забезпечуючи у такий спосіб зміцнення ринкових перетворень у всіх сферах економіки. Провідна роль банків на валютному ринку обумовлюється значними обсягами операцій, що становлять близько 90%, та спектром послуг, які забезпечують попит широкого кола суб’єктів. Особливістю діяльності банку у сфері валютних операцій є його функція агента валютного контролю, що зобов’язує банк здійснювати контроль за дотриманням вимог валютного законодавства.

Така багатогранна спрямованість банку у сфері валютних операцій визначає певні вимоги до системи інформаційного забезпечення, що використовується для підготовки і прийняття управлінських рішень. За валютними операціями ця система повинна забезпечувати необхідну інформацію для валютного регулювання та контролю, планування та стратегії, раціонального використання ресурсів.

Для однозначного тлумачення валютних операцій та валютних цінностей необхідне правильне розуміння та використання термінів. Чинним законодавством, а саме Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», визначено таке.

1) «валютні цінності»:

валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті, валюті України та банківських металах;

іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів;

2) «валютні операції»:

    • операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

    • операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

    • операції, пов’язані з увезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Різновидність валютних операцій банку базується на сутності операцій та їх особливостях і вимагає певної класифікації. Практично, інвалютні операції можна поділити на такі групи:

    • торговельні та неторговельні операції;

    • поточні операції, що пов’язані з рухом капіталу, термінові операції;

    • власні операції банку та операції, що здійснюються за дорученням клієнтів.

Основною метою аналізу валютних операцій є:

    • забезпечення необхідною інформацією процесу управління та прийняття рішень стосовно операцій з іноземною валютою;

    • забезпечення можливості розроблення аргументованої концепції розвитку банку, яка базується на комплексному підході до аналізу валютних активів та пасивів банку, зовнішнього та внутрішнього середовища, що дає змогу проводити діагностику та прогнозування банківської діяльності в цілому і на валютному ринку зокрема;

    • формування лімітної політики банку;

    • дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій.

Основними завданнями аналізу валютних операцій, які забезпечують виконання даної мети, є:

    • оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його масштабності та конкурентоспроможності;

    • визначення достатності можливостей банку для повного та адекватного співвідношення обсягів валютних операцій зі ступенем прийнятого ризику і рівнем прибутковості;

    • контроль показників валютного ризику, що забезпечується дотриманням установлених нормативів відкритої валютної позиції;

    • оцінка ефективності формування та використання валютних ресурсів;

    • визначення способів залучення валютних коштів на вигідних умовах;

    • оцінювання прибутковості валютних операцій;

    • обґрунтування доцільності здійснення тих чи інших валютних операцій банку;

    • оцінювання ефективності впровадження нових банківських продуктів;

    • визначення об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на здійснення валютних операцій.

Загальні напрями аналізу валютних операцій банку мають однакові підходи з тими, що застосовуються до операцій у національній валюті. Винятком є ті валютні операції, що не мають своїх аналогів серед операцій у національній валюті. До таких належать:

    • торгівля іноземною валютою;

    • конверсійні операції з готівковою іноземною валютою;

    • розмін або обмін банкнот, номінованих в іноземній валюті;

    • операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті;

    • інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті;

    • надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України;

    • розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами;

    • позабалансові валютні інструменти.

Аналіз цих операцій має певні особливості та потребує урахування обсягів, курсів, за якими вони здійснюються, вимог валютного законодавства тощо. Оцінка валютних активів та пасивів банку повинна базуватись на показниках їх структури, динаміки її змін, структури операцій, їх частки у загальній масі валютних операцій, визначенні їх прибутковості взагалі тощо.



2.1.2 Маркетингова інформаційна система в банку

Тут мова йде про управлінський інструмент, без котрого немислимо рішення завданнів розробки маркетингової стратегії, планування маркетинг-микса і керування маркетингом у банку в цілому.

Для того щоб виконувати ці функції і не припускати дорогих помилок, необхідно всі рішення приймати на підставі аналізу надійної фінансово-господарської інформації. Отже, з'являється необхідність у ще одній внутрибанківській функції, що полягає в зборі, перевірці, переробці, аналізі, збереженні, розподілі і передачі усередині банку даних, необхідних для прийняття обгрунтованих фінансових рішень. Цю функцію в банку звичайно здійснює відділ інформації або особлива управлінська інформаційна система Маркетингова інформаційна система (МІС). У її входять організаційно пов'язані одиниці, що займаються збором внутрішньої і зовнішньої маркетингової інформації, аналізом і опрацюванням даних, їхнім збереженням, передачею й охороною, а також наданням зведень керівництву банку.

Строго говорячи, інформація, доступна через МІС, потрібно не тільки маркетологам і керівникам, що приймають стратегічні рішення. Вона може бути затребувана будь-якими підрозділами банку для цілей прогнозування і планування з урахуванням, зрозуміло, ієрархії доступу до окремих видів зведень. У ряді випадків окремі елементи МІС можуть через телекомунікаційні канали бути доступними також для клієнтів або взагалі широких кіл, забезпечуючи тим самим виконання зобов'язань перед товариством по забезпеченню відкритості і підзвітності банку.


2.2 Аналіз валютної позиції банку


Одним із етапів аналізу є оцінювання валютної позиції банку та операцій, які впливають на її стан. Для розрахунку показників, що характеризують валютну позицію банку, використовують оборотно-сальдовий баланс, звітні баланси, Звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611), Розшифрування валютних рахунків (форма 550).

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13–1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13–2). Одночасно банк на власний розсуд установлює внутрішні ліміти валютних позицій:

    • ліміти на кожного дилера;

    • ліміти на філії;

    • ліміти за видами валют.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця береться розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком зазначається у формі 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів».

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

    • купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах «своп», «форвард», «опціон» та ін.), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

    • одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

    • купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

    • надходження коштів у іноземній валюті до статутного капіталу;

    • погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

    • інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

До інших обмінних операцій банку можна віднести операції прийняття або списання активу, який виступає забезпеченням заборгованості (застава, гарантія, порука), відображення у обліку немонетарних статей балансу, купівля валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за депозитними та кредитними операціями тощо. У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

    • купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

    • купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

    • купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов’язані з виконанням вищезазначених зобов’язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку, та пунктом обміну іноземної валюти;

    • купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

    • залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

    • погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

    • безготівкові розрахунки уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками тощо.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов’язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13–1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13–2), Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валют ними операціями окремих банків.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Аналіз валютної позиції та управління нею тісно пов’язані між собою. У процесі аналізу виявляються ті складові валютної позиції, що містять у собі можливість отримання для банку як додаткових прибутків, так і збитків. Ці компоненти необхідно згрупувати в однорідні групи й оцінити їх вплив на прибуток. Управління валютною позицією передбачає прийняття рішень щодо її зміни з метою досягнення запланованого результату і безпосередньо реалізацію такого результату.


2.3 Аналіз ефективності валютних операцій


Завершальним етапом аналізу валютних операцій є оцінка їх ефективності, яка здійснюється через аналіз доходів та витрат банку від операцій з іноземною валютою.

На цьому етапі необхідно визначити, яка частка доходів від операцій в іноземній валюті у загальному обсязі доходів банку та за якими операціями вони отримані. Аналогічні аналітичні процедури здійснюються за витратами від операцій в іноземній валюті. При цьому слід мати на увазі, що доходи та витрати від валютних операцій формуються в національній та іноземній валюті. Відповідно до чинного законодавства банку згідно із власними тарифами дозволяється утримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов’язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні операції, операції з чеками, що прийняті на інкасо, операції з пластиковими картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв’язку за користування їхніми послугами.

Ті доходи і витрати, що отримані або нараховані банком в іноземній валюті, відображаються у балансі банку у валюті операції з одночасним перерахуванням їх у національну валюту за офіційним курсом на день здійснення операції. Облік доходів і витрат в іноземній валюті здійснюється за окремими аналітичними рахунками технічного рахунка №3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів», з одночасним їх відображенням на рахунках 6-го класу, що дає можливість аналізувати їх у валюті операції та в еквіваленті за поточним офіційним курсом НБУ.

Розглянемо основні види доходів від валютних операцій:

    • проценти за наданими кредитами суб’єктам підприємницької діяльності;

    • проценти за міжбанківськими кредитами та депозитами;

    • доходи від операцій із цінними паперами;

    • проценти за кредитними картками;

    • проценти за овердрафтами;

    • комісійні доходи від операцій із чеками;

    • комісійні доходи за переказами фізичних осіб;

    • комісійні доходи за відкриття та ведення поточних і депозитних рахунків клієнтів;

    • доходи від операцій купівлі-продажу іноземної валюти;

    • доходи за агентськими угодами.

Додатково можна визначати питому вагу доходів у розрізі операцій та валют, з тим щоб визначити прибутковість операцій у розрізі валют.

Розрахунок абсолютного приросту та темпу приросту доходів від валютних операцій характеризує тенденції у прибутковості валютних операцій.

Важливим показником ефективності використання валютних коштів банку є показник дохідності валютних операцій. Необхідно проаналізувати його динаміку порівняння з аналогічним показником за операціями у національній валюті, визначити, за рахунок яких факторів відбулися зміни абсолютного та відносного приросту доходів від валютних операцій:

    • приріст ресурсної бази;

    • збільшення (зменшення) обсягів валютних операцій;

    • зміни у клієнтській базі;

    • тарифна політика;

    • наслідки політичної та економічної ситуації у країні;

    • зменшення (збільшення) вартості валютних ресурсів;

    • зміни у кредитній, депозитній та курсовій політиці банку;

    • структурні зміни у розміщенні чи залученні валютних ресурсів.

Аналогічно здійснюється структурний аналіз витрат за операціями в іноземній валюті. При цьому необхідно порівняти доходи і витрати банку від операцій в іноземній валюті в абсолютній величині та у динаміці.

Завершальним етапом аналізу валютних операцій є розрахунок відносних показників дохідності та витратності. Це:

– питома вага валютних доходів у загальному обсязі доходів банку;

– питома вага валютних витрат у загальному обсязі витрат банку;

– доходи від валютних операцій на 1 грн валютних активів;

– доходи від валютних операцій на 1 грн активів банку, всього;

– доходи від валютних операцій на одного працівника валютного відділу (управління);

– валютні витрати в розрахунку на 1 грн залучених ресурсів в іноземній валюті.

Використання відносних показників дохідності та витратності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності роботи з валютою різних банків та їхніх структурних підрозділів (філій). Перелічені показники повинні аналізуватись у динаміці для оцінки загальної тенденції їх зміни.


2.4 Методи управління неторговими валютними операціями


2.4.1 Обмінні операції з готівковою іноземною валютою

Існують «Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону валюти», затверджені Правлінням НБУ від 17 січня 2001 року №18, які регулюють перекази фізичних осіб за операціями неторговельного характеру і не поширюються на перекази, що пов’язані з підприємницькою та інвестиційною діяльністю.

Розглянемо документи, які подає в банк фізична особа для здійснення переказу:

а) платіжне доручення в іноземній валюті, оформлене згідно з вимогами Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю/продаж іноземної валюти до банків;

б) документ, що ідентифікує особу (паспорт, посвідчення).

Щоб здійснити переказ без відкриття поточного рахунку фізична особа подає працівникові банку: заяву на переказ; документ, що ідентифікує особу (паспорт, або документ, що його замінює).

Для одержання суми переказу з поточного рахунку фізична особа подає заяву на видачу готівки та документ, що ідентифікує особу. Ці грошові кошти, переказані в Україну із-за кордону, можуть бути виплачені фізичній особі в іноземній валюті або у гривнях на підставі її заяви.

Перекази іноземної валюти за межі України з поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб-нерезидентів здійснюється в межах залишку, що є на їх рахунках. Іноземна валюта, що переказана в Україну на користь фізичних осіб-нерезидентів або резидентів, зараховується на їх поточні рахунки в іноземній валюті без обмежень сум.




3. Проблеми та перспективи розвитку валютних операцій у банках України


3.1 Проблеми на валютному ринку в сучасних умовах


Фінансова допомога національним економікам в умовах кредитної кризи має на увазі введення урядами різних виняткових заходів. У числі їх – пряме вливання ліквідності, видача гарантій по позиках, викуп акцій банків, викуп іпотечних зобов'язань, інвестиції в інфраструктуру і забезпечення інших потреб фінансового ринку. Україна – єдина країна, яка прібігла до зовнішніх позик для виходу з кризи.

Сьогодні Україна немов повернулася в 90-ті роки минулого століття – курс валют міняється щогодини, багато промислових підприємств на межі зупинки, а деякі вже відправили своїх співробітників до неоплачуваної відпустки. У міському транспорті обговорюють масові скорочення працівників і урізування зарплат щасливчикам, що залишилися, а в інтернет-форумах сперечаються про те, який банк збанкрутить першим і де зупиниться падаюча гривна. Загроза масового безробіття і різкого зростання злочинності стала сповна відчутною, а головне – у багатьох вже немає упевненості в завтрашньому дні.

Якщо вірити вітчизняним політикам і телевізійним новинам, то причиною нинішніх економічних неладів в Україні є світова криза. Та варто копнути глибше – і стає ясно, що нас знову намагаються обдурити: необхідно все ж розділяти світову кризу і проблеми української економіки.

Глобальна економічна криза, яка фактично почалася кілька років тому, для широкої публіки став очевидний відносно недавно. Для більшості країн «золотого мільярда» (і перш за все для США) «економічний шторм» на даному етапі має ознаки фінансової суперкризи, викликаної масовими втратами фінансових структур від спекулятивних операцій. Збитки досягають фантастичних величин, що викликає так званий ефект стискування ліквідності – «зайвих» грошей в банків немає, до того ж американська валюта стає все «дорожчою».

Ситуація посилюється кризою довіри: нікому не відомо, хто завтра стане банкротом, тому навіть крупним фінансовим структурам зайняти гроші дуже складно. І дорого. Цю проблему вирішують центробанки провідних країн світу, надаючи кредити національним фінансовим структурам. Але грошей все одно не вистачає, що викликає результат фінансів з ринків, що розвиваються, у тому числі і з України.

Втім, світова криза, хоча він і заслуговує на окрему і грунтовну розмову, до теперішніх економічних проблем України має лише опосередковане відношення. Корінь цих проблем – в тому, що «помаранчевими» побудована збиткова система фіктивного економічного зростання, яка характеризується надмірним вжитком зовнішніх фінансових ресурсів при одночасній лібералізації внутрішнього ринку і створенні сприятливих умов для вступу імпортних товарів. Починаючи з 2005 р. економічне зростання нашої країни базується на вливанні зовнішніх фінансових інвестицій, які в значній мірі використовуються на вжиток іноземних же товарів. Укупі з одночасною лібералізацією вступу імпорту на ринок це привело до стрімкого зростання негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Результатом такої політики стали зовнішньоторговельний дефіцит, високий зовнішній борг, скорочення виробництва в багатьох галузях промисловості під пресом конкуренції з аналогічними імпортними товарами, а також хвора залежність всієї економіки від зовнішніх валютних вступів.

Небезпека цього полягає в тому, що країна перестає бути економічно самодостатньою, а її економіка стає чутливої до зміни кон'юнктури зовнішнього ринку і до зменшення вступів іноземних інвестицій.

Рано чи пізно економіка «кредитного зростання» стикається з так званою пасткою ліквідності – ситуацією масового відходу іноземних інвестицій у зв'язку з різким «дорожчанням» грошей на міжнародному фінансовому ринку, посилюваною, як правило, зниженням доходів від експорту у зв'язку із зміною кон'юнктури в ключових експортних галузях. Вихід тут один – дефолт.

Саме з такою ситуацією зіткнулася нині Україна. З одного боку – масова втеча капіталів у зв'язку з процесами на глобальному фінансовому ринку, а з іншої – різке зменшення зовнішнього припливу валюти, що в сукупності поставило вітчизняну фінансову систему на грань дефолта. Отже, в сучасних фінансово-економічних бідах країни винна авантюрна і безвідповідальна економічна політика, що проводилася в останні чотири роки.

А світова економічна криза лише зіграла роль детонатора. Але в той же час він виявився своєрідним дарунком для «помаранчевих», надавши їм можливість списати на нього їх власні помилки або ж наслідки явно антидержавних рішень, що підривають економіку країни.

Втім, Україна не самотня в своїх теперішніх проблемах: доларова петля затягнулася довкола багатьох країн, уряди яких ради віртуальних цінностей глобалізації нехтували елементарним здоровим глуздом в економіці. Хто скільки заплатить за минулу можливість витрачати більше запрацьованого, ми побачимо вже скоро: по прогнозах аналітиків, в багатьох країнах світу, у тому числі і східноєвропейських, дефолти вибухнуть вже найближчими місяцями.

У нас об'єктивні економічні проблеми посилюються черговою політичною склокою з тих, що стали вже звичними за чотири роки. Схоже, в останні місяці основним каталізатором розвитку кризисних процесів служить якраз політичний чинник. Принаймні, якщо проаналізувати алогічні дії Нацбанку у вересні-жовтні, які фактично і стали причиною валютної паніки в країні, на розум приходить саме чинник політичної доцільності.

Отже, у вересні НБУ зіткнувся з різким збільшенням попиту на валюту на міжбанківському валютному ринку. Багато аналітиків прогнозували це давно: дане явище обумовлене цілим рядом причин, у тому числі відпливом іноземного капіталу з українського ринку, а також закупівлею валюти. Зокрема, аналізуючи можливі сценарії розгортання кризи в Україні, ще в серпні відзначали, що до кінця цього року «НБУ може зіткнутися з «азіатським дежавю» – масовими заявками від нерезидентів, а також українських банків і компаній на продаж гривні і покупку валюти, що викличе необхідність валютних інтервенцій з резервів Нацбанку і падіння курсу гривні». Але при цьому передбачалося, що всі суб'єкти ринку поводяться раціонально. Раціональність в політиці НБУ полягає в тому, що нацрегулятор повинен був докладати зусилля по захисту фінансової системи, максимально довго утримуючи курс гривні за допомогою валютних інтервенцій, тоді як уряд знаходив би дороги виходу з кризи.

Але вітчизняний Нацбанк повівся інакше: практично відмовився від валютних інтервенцій і підтримки курсу гривні, епізодично виходячи на ринок з мізерною валютною пропозицією (загальний об'єм валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку у вересні склав лише 150,3 млн. дол.). Як причини такої поведінки керівництво НБУ називало небажання субсидувати валютних спекулянтів, що виходять з вітчизняного ринку, а також стимулювати приплив імпортних товарів, витрачаючи золотовалютні резерви (ЗВР).

Практична реалізація цих благородних спонук Нацбанку через відмову від валютних інтервенцій передбачено привела до паніки на фінансовому ринку, масовому вилученню українцями грошей з банківської системи і різкому збільшенню попиту на валюту. Адже різке падіння курсу гривні породжує наростаючі, як сніговий ком, проблеми в банківській системі: з підвищенням курсу долара збільшується доля проблемних валютних кредитів, а вкладники банків квапляться забрати свої депозити. Це спричиняє за собою труднощі з ліквідністю в банків, яким доводиться звертатися за допомогою до НБУ.

Гроші, зняті з банківських депозитів, населення намагається конвертувати у валюту, що ще більше підсилює тиск на курс гривні. До гри підключаються і експортери, які починають притримувати валютну виручку, розраховуючи на подальше зростання курсу валюти, унаслідок чого ситуація на міжбанківському валютному ринку продовжує погіршуватися.

У результаті Нацбанк був вимушений робити «героїчні» зусилля по порятунку національної фінансової системи, заборонивши дострокове розірвання депозитних договорів, обмеживши об'єм кредитних операцій банків і жорстко контролюючи продаж ними готівкової валюти. Також НБУ для гасіння валютної паніки все ж довелося вийти з адекватними валютними інтервенціями, а українська влада звернулася до МВФ за здобуттям валютного кредиту. Але паніка на міжбанківському валютному ринку в останній тиждень жовтня все ж «загнала» курс долара на відмітку вище 7 грн., а Нацбанк за результатами жовтня витратив на валютні інтервенції 4,1 млрд. дол. США зі своїх ЗВР.

Хто-хто, а фінансисти Нацбанку краще за інших повинні розуміти, що будь-яку паніку легко погасити у зародку, чим боротися з ринковою стихією, що розгулялася, а вже тим більше з повномасштабними наслідками такого «розгулу». Стоїло Нацбанку у вересні витратити на валютні інтервенції лише третину суми оних в жовтні – і ситуація на українському фінансовому ринку розвивалася б на порядок спокійніше. Тому раціонального пояснення вересневим вирішенням НБУ немає. Адже відмовившись від адекватних валютних інтервенцій на міжбанківському валютному ринку у вересні і початку жовтня, наш національний регулювальник, всупереч одній з головних своїх завдань – підтримці стійкості фінансової системи країни, власноручно влаштував паніку на валютному ринку, що фактично стала причиною екстремального зростання попиту на валюту і панічного вилучення вкладів з банківської системи.

Невже керівництво Нацбанку, знаючи реальну картину стану справ в економіці України, скептично оцінює її подальші перспективи і тому відмовилося від захисту національної валюти? Мовляв, гривні все одно вже нічим не допоможеш, так навіщо даремно витрачати валюту… Така версія в світлі функцій національного регулювальника представляється абсолютно неймовірною. Кваліфікація і досвід керівництва НБУ також не дають підстав засумніватися в його компетентності. Тому єдиним виразним поясненням події є політичний чинник.

Історія національних банкротств багатьох країн говорить про те, що МВФ грає ключову роль в системі фінансово-економічного поневолення держав транснаціональною фінансовою олігархією. МВФ заставляє уряд країни приймати певну програму фінансово-економічних заходів в обмін на відкриття кредитної лінії. Пропонований фондом набір «рятівних» засобів, як правило, один і той же: урізування державних і соціальних витрат, масова приватизація, жорстка монетарна політика і введення вільного обмінного курсу національної валюти, відмова держави від протекціонізму і відміна державних субсидій.

Фактичним наслідком прийняття «стабілізаційного» пакету МВФ стають девальвація національної валюти, знищення соціальної інфраструктури, різке падіння доходів населення, параліч промисловості і величезний зовнішній борг держави. Але головний результат діяльності фонду – перерозподіл національної власності на користь транснаціональних корпорацій (ТНК) і повне політичне підпорядкування країни-банкрота, яке стає можливим зважаючи на величезний кредитний вантаж зовнішніх боргів.

Перед підписанням угоди про кредитування, Україні були висунуті попередні вимоги у вигляді відмови від системи встановлення коридору валютного курсу, а надалі меморандумом був передбачений перехід до гнучкого обмінного курсу. Нацбанк не барившись приступив до виконання умов МВФ – і з 28 листопада обмінний курс гривні до долара США встановлюється за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку. Втім, навіть якщо здорові сили в керівництві НБУ візьмуть верх і національного регулювальника спробує вийти з адекватними валютними інтервенціями, в умовах МВФ передбачена відповідна страховка. Йдеться про умови другого і подальших траншей кредиту МВФ, що жорстко обмежують можливість використання засобів з українських ЗВР. Таким чином, в разі виконання даних умов кредиту «Stand by» долю гривні можна вважати вирішеною – її чекає потужна девальвація. Падіння курсу національної грошової одиниці спричинить катастрофічне збільшення долі проблемних валютних кредитів в банківських активах, що стане смертним вироком для багатьох вітчизняних банків.

Тепер гривня абсолютно беззахисна перед мінливостями долі. Перша ж атака валютних спекулянтів, політичний скандал або просто панічні настрої валютних трейдерів можуть катастрофічно опустити курс української національної грошової одиниці. А враховуючи останні тенденції в поведінці Нацбанку, наївно було б чекати від нього активних дій із захисту гривні.

Банкротства банків у свою чергу паралізують національну економіку, виникне криза неплатежів зі всіма витікаючими наслідками. Втім, Нацбанк натякає на боротьбу з падінням курсу гривні шляхом вилучення частини грошової маси з ринку. Така політика знаходиться в руслі умов кредиту МВФ – посилювання НБУ вимог, що пред'являються, до банків по формуванню їх резервів і по рефінансуванню (зокрема, заборона на беззалогове рефінансування і рефінансування під заставу акцій банків). Але спроби дії на валютний ринок через маніпулювання монетарними агрегатами спричинять подальше погіршення умов кредитування промислових підприємств, точніше – практично повне припинення такого кредитування. Фактично це спроба створити вітчизняній економіці режим «грошового голодування».

А в контексті останніх вимог МВФ по посилюванню фіскальної політики (по збільшенню податкового навантаження на підприємства і громадян) це приведе до вимивання оборотних коштів підприємств, збільшення собівартості продукції, черговій кризі неплатежів і як наслідок – до хвилі банкротств підприємств.

Девальвація гривні, а також банківська і промислова кризи приведуть до масового безробіття і катастрофічного знецінення всіх вітчизняних активів. Після цього у західних «інвесторів» з'явиться можливість за невелику частину від реальної вартості придбати будь-яку власність в Україні.

Згідно з класичним сценарієм проведення національного банкротства, населення країни-жертви також сповна повинне відчути всю «красу» кризи, і Україна – не виключення. В умовах надання кредиту МВФ передбачені відповідні позиції, які змусять українців думати про елементарне виживання, а не про професійне вдосконалення, розвиток свого бізнесу або нові наукові досягнення. Серед умов МВФ – недопущення зростання реальних доходів населення в 2009–2011 рр., мораторій на підвищення мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму і заборону індексації соціальних виплат. Також українців хочуть «обрадувати» підйомом цін на житлово-комунальні послуги, підвищенням цін на газ до рівня ринкових для теплокоммуненерго (до 1 липня 2010 р.) і для населення (до кінця 2011 р.).

Для України МВФ рекомендує – підвищення рівня фіскального тиску на економіку, режим фінансового голоду для вітчизняних підприємств, зниження держвитрат і доходів працівників бюджетної сфери. Наслідку всього цього зрозумілі вже зараз: реалізація Україною пропозицій МВФ в існуючій ситуації є не що інше, як економічне самогубство країни.


3.2 Перспективи розвитку валютних операцій


На жаль, наступного року перспективи курсу гривни вже не викликають оптимізму у фінансистів. Негативне торгівельне сальдо платіжного балансу за дев'ять місяців 2008 років склало $11,5 млрд. – саме на стільки об'єм імпорту перевищує об'єм експорту. Якщо раніше Україні удавалося закрити цю діру за рахунок іноземних валютних інвестицій і позик, то зараз такої можливості вже не буде.

По оцінках швейцарського банку Credit Swiss, з $103 млрд. зовнішнього боргу українських банків, підприємств і держави в 2009 році доведеться повернути близько $38 млрд. Ця сума більше резервів НБУ – золотовалютні резерви України не перевищують $35 млрд. навіть з врахуванням першого транша кредитних засобів МВФ. Навіть перший заступник глави Секретаріату Президента Олександр Шлапак погоджується з тим, що «в 2009 році курс гривни може трохи девальвувати вище 6 грн../$1». Правда, падаючі нафтові котирування вселяють надію на скорочення платежів за імпортні енергоносії.

Причиною для подальшої девальвації національної валюти стане падіння об'ємів експорту товарів металургії, хімії і машинобудування, виражене в грошах. Ціни на метал на світових ринках впали на 30–40% і обіцяють знижуватися далі. Це веде до скорочення валютної виручки, що поступає на рахунки українських компаній-експортерів. Одночасно скорочується і приплив в нашу країну прямих іноземних інвестицій. Ринок валютних позик також завмер – інвестори не хочуть ризикувати своїми грошима, розуміючи, що брак валюти на українському ринку може привести до банкротства підприємств і банків, що набрали велику кількість зовнішніх боргів.

В результаті Україні нічим покривати дефіцит валюти, який зростає разом з припливом на ринок імпортних товарів. І для підтримки стабільності гривни залишаються лише валютні резерви НБУ. Втім, чиновники стверджують, що Національний банк не витрачатиме всі резерви на стабільність курсу. «НБУ не йтиме проти тренда» – заявляє глава ради Нацбанку Петро Порошенко. Тому подальше ослабіння курсу гривни – це всього лише питання часу.

Власне, експерти сперечаються лише з приводу темпів девальвації. Міжнародний валютний фонд вимагає від українського уряду, щоб середній обмінний курс гривни до долара наступного року досяг відмітки 7,4 грн../$1. Банкіри сподіваються, що НБУ зможе в 2009 році утримувати долар в межах 6–6,3 грн../$1.


Висновок


Міністерство фінансів пропонує Національному банку припинити продаж банкам іноземної валюти для задоволення потреб в проведенні готівкових операцій, окрім зняття валютних депозитів і погашення валютних кредитів. Про це говориться в повідомленні прес-служби Мінфіну із засланням на лист міністра фінансів Віктора Пінзеника керівництву НБУ. «Пропонується припинити продаж валюти для потреб готівкових операцій, окрім зняття валютних депозитів і погашення валютних кредитів», – цитують повідомлення Українські новіні. Міністр фінансів також пропонує Нацбанку ввести моніторинг використання банками купленою в НБУ на межбанке іноземної валюти.

Такий моніторинг, на думку Пінзеника, повинен включати аудит операцій з валютою для задоволення потреб імпорту; надання банками НБУ інформації про використання валюти, купленої для потреб клієнтів (погашення валютних кредитів, зняття валютних депозитів) для зіставлення об'ємів купленої і використаної на вищезгадані цілі валюти.

Мінфін вважає, що в умовах кризи такі кроки дозволять мінімізувати існуючі і потенційні фінансові проблеми банків.

Провідні економісти світу виступають за реформу банківської системи На думку провідних економістів світу, глобальна фінансова криза породила необхідність модернізації банківського регулювання, і однією з його цілей повинен стати захист реальної економіки від наслідків майбутніх банківських криз.




Список використаної літератури


  1. Закон України №2121–3 від 7.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність»

  2. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006.

  3. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001, 320 с.

  4. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Товариство «Знання», КОО, 2001, 255 с.

  5. Дахно І.І. Ботрук Ю.А. Міжнародна економіка. Київ: МАУП, 2004, 216 с.

  6. Дубинский Александр «Валютный прогноз – 2009. Курс есть, валюты нет» // Деньги.ua №48 (114) 27.11.2008

  7. Ингульский Валентин «Харакири как способ антикризисной защиты Украины» // 2000, №49, 5–11 декабря 2008

  8. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Київ: Знання-Прес, 2004, 384 с.

  9. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Київ: Знання-Прес, 2004, 406 с.

  10. Мороз А.М., Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. Банківські операції. Київ: КНЕУ, 2004, 476 с.

  11. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 204 с.

  12. Примостка Л.А. «Аналіз банківської діяльності» /Монографія., К.: Либідь, 2005 р

  13. Ярема О.Г. Стан валютного ринку України // Діло, №7, 2006, с. 15–20


Случайные файлы

Файл
DIPLOM.DOC
79946.doc
18180.rtf
125121.rtf
12170.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.