Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів (2719)

Посмотреть архив целиком




НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКий банківський інститут УАБС


Кафедра банківської справи



КУРСОВА РОБОТА




ВКЛАДИ ТА ДЕПОЗИТИ БАНКІВ ЯК ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ



Керівник роботи викладач

В.М.Каднічанська

викладач Г.В. Омельченко



Студентка факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

IV курсу, групи 43-БС,

спеціальності 6.050100

"Банківська справа" О.С.Якименко




Харків – 2008



ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. Характеристика вкладних операцій банківських установ

    1. Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення

    2. Депозитна політика банківської установи

    3. Порядок відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті

РОЗДІЛ ІІ. Облік вкладних операцій в банківській установі

2.1 Загальні принципи обліку коштів клієнтів банківської установи

2.2 Облік строкових коштів суб’єктів господарювання

2.3 Облік строкових коштів фізичних осіб

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності депозитної діяльності банківських установ

3.1 Оптимізація депозитної діяльності банківських установ

3.2 Розвиток вітчизняної системи страхування депозитів

3.3 Зарубіжний досвід депозитної діяльності банківських установ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП


За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, тому сучасні банківські установи пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Банківські установи акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів та вкладів.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування депозитних операцій банківських установ , висвітлення процесу їх розвитку в Україні, а також пошук напрямів удосконалення на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішено такі завдання:

досліджено теоретичні основи вкладних операцій банківських установ;

розглянуто організацію роботи, порядок бухгалтерського обліку щодо відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті;

обґрунтовано актуальність розвитку вітчизняної системи страхування депозитів;

проведено аналіз ринку вкладів в Україні;

викладено роль фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) в Україні;

запропоновано перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності депозитної діяльності банківських установ;

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, Міністерства фінансів та інших державних органів України, що знайшло своє відображення в Законах Президента України "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників банківських установ України", "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", затверджених Кабінетом Міністрів і Національним банком України, а також наказах Президента України „Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України від 07.08.1999 р. № 969/99 та інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Гай О. М., Дмитрієва О. А., Бакун О. П., Огієнко В. Б. Раєвської Т. Д., Слободян П. І.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, сприятиме стабілізації вкладних (депозитних) операцій банківських установ та забезпеченню їх розвитку в Україні.


РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ВКЛАДНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ


    1. Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення


Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банківських установ виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банківських установ із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. [6]

Вклад (депозит) — це гроші, передані в банківську установу їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

вид та статус вкладника;

термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи — депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банківською установою кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банківських установах. За діючою практикою вітчизняні банківські установи здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банківськими установами для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обовязкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України (див. Дод. А).

У структурі депозитів до запитання переважали депозитні вкладення суб'єктів господарювання, частка яких на 01.09.2005 р. становила 70% (рис.2.1). За січень - серпень їх обсяг зріс на 22.5% (у серпні - на 3.8%) до 22.5 млрд. грн. Поточні зобов'язання банків за коштами фізичних осіб за цей період збільшилися на 33.8% (у серпні - на 2.2%) до 9.6 млрд. грн.

Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банківської установи на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банківською установою, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банківська установа отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власника депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банківської установи. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банківської установи обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром у 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити) (див. Дод. Б). Строкові вклади (депозити) - це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками в банківській установі для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів.

Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасних банківських установ. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банківської установи в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість банківських установ надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.

Із початку року обсяг вкладень зі строком залучення понад 1 рік збільшився на 55% (у серпні - на 6.3%) і на 1 вересня 2005 року становив 30.7 млрд. грн. Зазначимо, що більшу частину з них становили вкладення в національній валюті (62.3%). У структурі довгострокових депозитів за категорією вкладників вагомою (71%) була частка зобов'язань за коштами фізичних осіб, які з початку року зросли на 59.9% і на 01.09.2005 р. становили 21.8 млрд. грн. Обсяг довгострокових депозитних вкладень суб'єктів господарювання з початку року збільшився на 44.7% і на кінець серпня становив 8.9 млрд. грн.

Банківські установи в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат — це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банківської установи про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат — це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банківськими установами як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності власник сертифіката може його продати . Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банківської установи з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив'язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило — за декілька днів) про цей намір.

Як було зазначено вище, визначальними чинниками при встановленні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента.

При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банківські установи використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Отже, здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи.


1.2 Депозитна політика банківської установи


Депозитна політика банківської установи — це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. [30] Оптимізація депозитної політики банку — не просте завдання, під час його вирішення необхідно врахувати цілу низку аспектів, від макроекономічних до мікроекономічних (рівень конкретного банку) показників. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Деякі дослідники виділяють загальні критерії оптимальності депозитної політики:

зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

диференційований підхід до різних груп клієнтів;

конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

Слід наголосити на необхідності завоювання банківською установою конкурентних позицій на фінансовому ринку, оскільки конкурентна боротьба за потенційні депозитні кошти у подальшому розгортатиметься не тільки серед банків, а й серед інших фінансових інститутів (страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів тощо). Один із результатів реалізації депозитної політики — сформована депозитна база. Під депозитною базою банківської установи розуміють сукупність коштів на депозитних рахунках клієнтів, відкритих у банку на договірних умовах. Клієнтами, що відкривають у банку депозитний рахунок і, таким чином, передають кошти у тимчасове розпорядження банку для формування його депозитної бази, можуть бути: приватні (фізичні) особи та їх об'єднання; юридичні особи — суб'єкти господарювання, організації та установи незалежно від форми власності (у тому числі фінансово-кредитні інститути); бюджети та позабюджетні фонди в особі Державного казначейства.

З огляду на специфіку формування і реалізації депозитної політики банку треба зробити такий висновок: депозитна політика виконує одну дуже важливу функцію — функцію оптимізації депозитного процесу. Саме завдяки реалізації цієї функції відбувається створення умов для досягнення основної мети функціонування банківської установи.

Зазначене дає підстави для визначення місця та значення депозитної політики в діяльності банківської установи.

Роль депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та удосконаленні банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищенні їх ефективності. Варто розрізняти роль депозитної політики як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремо взятої банківської установи. На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. На мікроекономічному рівні — рівні конкретного банку — роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

Ефективною, оптимальною депозитна політика може бути лише у тому разі, якщо вона побудована з урахуванням визначених принципів її формування — невідповідності між наявною життєвою ситуацією і метою, причому досягнення мети є процесом подолання цієї невідповідності.

На макроекономічному рівні метою політики, що здійснюється банками країни на чолі з Національним банком України, є підтримка стабільності банківської системи і забезпечення стійкого поступального розвитку економіки.

Виділяють основні правила, які є основою депозитних операцій і можуть бути використані під час розробки депозитної політики:

депозитні операції організовуються таким чином, щоб сприяти одержанню банківського прибутку чи створенню умов для одержання прибутку в майбутньому;

у процесі організації варто забезпечувати розмаїтість суб'єктів депозитних операцій і сполучення різних форм депозитів;

під час здійснення банківських операцій необхідно забезпечувати взаємозв'язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями й операціями щодо видачі позичок за термінами і сумами депозитів і кредитних вкладень;

особлива увага в процесі організації депозитних операцій має приділятись терміновим депозитам, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

під час організації депозитних операцій банк повинен прагнути до того, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) засобів на депозитних рахунках були мінімальні;

варто вживати заходів щодо розвитку банківських послуг і підвищення якості й культури обслуговування клієнтів, що сприяє залученню депозитів.

Важливе місце в процесі формування депозитної по-банку має приділятися аналізові складу, структури, динаміки ресурсної бази і пасивних операцій. Проведення такого аналізу необхідне для виявлення впливу різних факторів на обсяг банківських ресурсів та структуру цих факторів. На основі результатів такого аналізу банки можуть оперативно коригувати свою політику в частині депозитних операцій. Успіх депозитної політики залежить від того, якою мірою втілені її установки в планах, що розробляються на кожному етапі розвитку банку. Вирішення стратегічних і тактичних питань проведення депозитних операцій та повнота їхньої реалізації багато в чому визначають роль депозитної політики в розвитку банку як специфічного підприємства.

Неабияке значення під час здійснення депозитної політики приділяється проведенню регулювання роботи банку з коштами та депозитами. Банківські установи здійснюють ресурсне регулювання в основному в оперативному порядку. Поряд з оперативним регулюванням банки складають і перспективні плани-прогнози на квартал, рік або інший період. Для підвищення якості планування багато банків використовують принципи маркетингу, спеціальні програми обстеження клієнтури.

Виходячи з викладеного, можна визначити такі завдання депозитної політики банку:

сприяння одержанню банківського прибутку або створення умов для отримання прибутку в майбутньому.

забезпечення диверсифікованості суб'єктів депозитних операцій та сполучення різних форм депозитів.

забезпечення взаємозв'язку та взаємної погодженості між депозитними операціями та операціями з надання позичок за строками і сумами депозитів та кредитних вкладень.

збільшення частки термінових депозитів, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

забезпечення ліквідності банку навіть при мінімальних резервах вільних (не залучених до активних операцій) коштів на депозитних рахунках

проведення маркетингових досліджень ринку банківських послуг.

проведення гнучкої процентної політики.

постійний пошук шляхів та заходів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами з метою підвищення прибутку.

розвиток банківських послуг та підвищення якості й культури обслуговування клієнтів.

Зараз, коли відбувається процес вільного перерозподілу кредитних ресурсів, кожен банк прагне до розширення своєї діяльності на ринку, залучаючи клієнтуру з різних регіонів країни та організовуючи там свої представництва, філії і відділення.

Багато в чому депозитну політику банку визначає грошово-кредитна і фіскальна політика держави. Національний банк України здійснює державну політику, використовуючи різні загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання економіки: зміну офіційної облікової процентної ставки; проведення операції на відкритому ринку з валютою та цінними паперами; встановлення економічних норм та нормативів діяльності банківських установ тощо.

При розробці депозитної політики для більш точної характеристики ресурсної бази банку необхідно оцінювати стабільність депозитів, характер коливань обсягу депозитів. Під час такого оцінювання визначається стабільна частина депозитів, тобто обсяг коштів, несхильних або мало схильних до впливу коливань кон'юнктури ринку

Слід додати, що депозитна політика у більшості банківських установ не розробляється, оскільки це, по-перше, нормативно не визначено, а по-друге, відсутня методологічна база для її складання. безперечно, необхідна.


1.3 Порядок відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті


Для забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної – банківські установи здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов’язані з обслуговуванням руху грошових коштів клієнтів.

Основною передумовою проведенні цих операцій є необхідність відкриття банківськими установами рахунків клієнтам у національній та іноземній валютах. [3]

Банківські установи відкривають та обслуговують у національній валюті рахунки таких типів:

поточні;

депозитні (вкладні);

поточні бюджетні рахунки.

Клієнти мають право вільного вибору банківської установи для відкриття власного рахунка (за умови згоди на це самої банківської установи).

Депозитні рахунки підприємствам та їхнім підрозділам відкривають на визначений строк та на відповідній платній основі. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок (див. Дод. ). Не дозволяється здійснення безготівкових платежів та видача готівкових коштів з депозитного рахунка.

Для відкриття депозитних рахунків підприємства зобов’язані надати банківським установам такі документи:

  • заяву на відкриття рахунка встановленого зразка за підписом керівника і головного бухгалтера (якщо в штаті посади головного бухгалтера немає, заяву підписує тільки керівник) (див. Дод. );

  • картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально (див. Дод.. )

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються фізичним особам:

резидентам – громадянам України;

резидентам іноземцям, які отримали посвідку на проживання в Україні;

нерезидентам – громадянам України, які постійно проживають за межами України;

нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні згідно з відкритою візою строком до 1 року; які отримали спадщину в Україні або одержали кошти внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну.

Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб призначені для обліку кош- тів, внесених на визначений строк та за встановлену плату. Кошти на ці ра- хунки можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного ра- хунка в іншій банківській установі чи власного поточного рахунка. Для фізичних осіб-нерезидентів встановлено порядок зарахування готівкових коштів тільки за наявності підтвердження джерел їх походження.

Для відкриття депозитного рахунку фізична особа подає до банку такі документи:

заяву на відкриття рахунка (див. Дод.. );

документ, що посвідчує особу;

договір на відкриття рахунка між установою банку та громадянином (див. Дод. );

картку зі зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником;

Після закінчення строку дії договору про відкриття вкладного рахунка кошти з цього рахунка можуть бути виплачені готівкою або перераховані на власний поточний рахунок фізичної особи.

Слід також зазначити, що фізична особа-резидент для відкриття вкладного (депозитного) рахунка зобовязана мати власний ідентифікаційний номер платника податку, копію довідки про присвоєння якого потрібно подати до банківської установи.

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та банківською установою на визначений у договорі строк. На вкладний валютний рахунок фізичної особи-резидента зараховуються:

готівкова валюта;

валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунка в іноземній валюті в іншій уповноваженій банківській установі.

З вкладного рахунка за розпорядженням фізичної особи-резидента проводяться операції (при закритті рахунка):

виплата готівкою;

виплата платіжними документами;

перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній валюті в іншій уповноваженій банківській установі.

На вкладний валютний рахунок фізичної особи-нерезидента зараховується:

готівкова валюта, ввезена на територію України і зареєстрована митною службою при вїзді в Україну;

валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунка в іншій уповноваженій банківській установі.

Банківські установи, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з ведення рахунків та залучення депозитів фізичних осіб, можуть відкривати кодовані вкладні (депозитні) рахунки фізичним особам.

Кодований рахунок це рахунок, що відкривається в іноземній або національній валюті України фізичній особі ( резиденту чи нерезиденту) не як суб'єкту підприємницької діяльності, а операції за цим рахунком здійснюються із застосуванням електронного підпису-коду (набору цифр та (або) літер), встановленого самим власником рахунка при його відкритті.

Відкриття та ведення кодованих рахунків здійснюється спеціальним підрозділом банківської установи (уповноваженим працівником). Умови обслуговування таких рахунків і виконання операцій за ними визначаються внутрішнім нормативним актом банківської установи відповідно до її статуту.


РОЗДІЛ ІІ. Облік вкладних операцій в банківській установі


2.1 Загальні принципи обліку коштів клієнтів банківської установи


Депозит (вклад) – це гроші або інші кошти в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, передані власником (юридичною або фізичною особою) або третьою особою за дорученням і за рахунок власника до банку для зберігання на встановлених договором умовах, з обов’язковим поверненням вкладнику.

Депозити, що застосовуються у практиці сучасних банків, відрізняються в залежності від строку, категорії депонента, умов внесення і вилучення коштів, сплати відсотків та інших характеристик (рис.2.1.).

За строками використання коштів депозити клієнтів банку поділяються на:

депозити до запитання;

депозити на визначений строк (строкові).

До депозитів до запитання відносяться залишки тимчасово вільних коштів клієнтів банку на поточних рахунках.

У складі строкових депозитів виділяють власне строкові депозити і ощадні депозити. Власне строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарювання, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, банкам і приватним особам. Ощадні депозити відкриваються тільки фізичним особам.

Порядок обліку установами банків операцій за депозитами регламентується інструкцією з бухгалтерського обліку депозитних операцій банківських установ України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 20.08.1999 р. №418. [6]



Активи =

Зобов’язання +

Капітал

(Доходи

Витрати)



Депозити клієнтів банку


Комісійні за розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку


Процентні витрати за депозитами клієнтів банку

Рис.2.1. Вплив депозитних операцій на фундаментальну облікову модель


Розглянемо облік номіналу депозиту. Депозити враховуються на всю суму номіналу на депозитному рахунку до часу погашення. Залежно від методу виплати процентів за депозитами – за період або на період (авансом) змінюється сума, що надходить від депонента. У будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються.

Облік депозитів клієнтів банку ведеться за рахунками 2 класу “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”

2 Операції з клієнтами

25 Кошти бюджету та позабюджетних фондів України

26 Кошти клієнтів банку.

В аналітичному обліку ведуться особові рахунки по кожному депозиту.

Депозитні операції відображуються в обліку наступними проводками:

  1. Залучення депозиту (за умови виплати процентів за період)

Дт Поточний рахунок

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

Кт Депозитний рахунок
  1. Залучення депозиту (за умови виплати процентів авансом)

Дт Поточний рахунок


на суму номіналу депозиту за мінусом сплачених авансом процентів

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

Дт Витрати майбутніх періодів – на суму сплачених авансом процентів

Кт Депозитний рахунок – на суму номіналу
  1. Погашення депозиту

Дт Депозитний рахунок – на суму номіналу (у разі капіталізації з урахуванням суми процентів)

Кт Поточний рахунок

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

Розглянемо облік процентів за депозитами. Залучення коштів на депозит здійснюється за процентною ставкою, що визначається депозитним договором.

Для розрахунку нарахованих процентів банківські установи можуть використовувати номінальну або фактичну процентну ставку. При використанні номінальної процентної ставки сума процентів за депозитом розраховується шляхом множення номіналу депозиту на процентну ставку, що вказана в депозитному договорі. За допомогою фактичної процентної ставки сума процентів визначається за перший період з урахуванням раніше сплачених процентів шляхом застосування номінальної процентної ставки до номіналу депозиту, збільшеного на суму раніше сплачених процентів.

Незалежно від методу накопичення процентів загальна сума нарахованих процентів на дату закінчення строку дії депозитного договору не змінюється.

Банк може залучати депозити за фіксованою або плаваючою процентною ставкою. При залученні депозитів за плаваючою процентною ставкою банк може застосовувати середньозважену або процентну ставку, що діяла на дату нарахування. Нарахування процентів за середньозваженою процентною ставкою здійснюється з урахуванням процентних ставок, що діяли протягом строку депозитного договору.

За вимогою депонента банк повертає депозит до закінчення дії депозитного договору. У такому разі банк може застосувати знижену процентну ставку, якщо це передбачено умовою депозитного договору. При поверненні депоненту суми депозиту банк здійснює перерахування процентів за період із дати залучення до дати дострокового повернення депозиту і сплачує депоненту проценти за зниженою ставкою.

Облік процентів за депозитами здійснюється за принципами нарахування і відповідності. Для обліку нарахованих процентів використовуються відповідні рахунки “Нарахованих витрат”, на яких накопичуються нараховані проценти до настання строку їх сплати.

Проценти за депозитом можуть сплачуватися:

  • при погашенні депозиту;

  • періодично (щомісяця, раз у квартал, за підсумками року);

  • авансом.

Нараховані витрати за процентами обліковуються за рахунками 2 класу “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”

2 Операції з клієнтами

25 Кошти бюджету та позабюджетних фондів України

26 Кошти клієнтів банку.

Витрати майбутніх періодів обліковуються за рахунком 3 класу “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”

3 Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання

35 Інші активи банку.

Сплачені витрати за процентами обліковуються за рахунками 7 класу “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”

7 Витрати

70 Процентні витрати.

Витрати за проценти відображаються бухгалтерськими проводками:

1. Нарахування процентів за депозитами (див. Дод. )

Дт Процентні витрати
Кт Нараховані витрати

2. Сплата нарахованих процентів

Дт Нараховані витрати

Кт Поточний рахунок

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

3. Безпосереднє віднесення суми процентів на рахунок витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника

Дт Процентні витрати

Кт Поточний рахунок клієнта

4. Сплата процентів авансом

  • сплата процентів авансом одночасно із внесенням коштів на депозит

Дт Витрати майбутніх періодів

Кт Депозитний рахунок

  • амортизація сплачених авансом процентів з віднесенням відповідної суми на процентні витрати

Дт Процентні витрати

Кт Витрати майбутніх періодів

5. Сплата процентів за зниженою процентною ставкою при поверненні депозиту до закінчення дії депозитного договору

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися

Дт Нараховані витрати – на суму нарахованих процентів

Кт Поточний рахунок – на суму процентів за зниженою ставкою

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

Кт Процентні витрати – на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту сплачувалися

Дт Поточний рахунок


На суму різниці між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами

Кореспондентський рахунок

Каса

Депозитний рахунок

Кт Процентні витрати

Внутрішній контроль за депозитами має здійснюватися відповідно до “Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 р. №566, таким чином, щоб гарантувати:

  • залучення та розміщення депозитів у межах термінів і лімітів що встановлені Правлінням банку;

  • приймання та розміщення усіх депозитів за процентною ставкою, що застосовується у банку згідно із запровадженою ним політикою;

  • своєчасне та правильне відображення в бухгалтерському обліку депозитних операцій.

Система бухгалтерського контролю за депозитними операціями включає систему реєстрації депозитів. Система обліку операцій із депозитами має гарантувати правильне та своєчасне відображення таких даних: номера договору; назви контрагента; типу договору (за строком використання); бази нарахування процентів; номіналу депозиту; валюти депозиту; процентної ставки; дати нарахування процентів; умов сплати процентів; дати погашення депозиту. Банки мають визначити процедури перевірки тотожності цих систем аналітичного обліку операцій із депозитами з оборотами і залишками за рахунками синтетичного обліку. Нарахування процентів і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку повинно періодично перевірятися особою, яка не бере участі у виконанні операцій з нарахування. Проценти, які відображені на окремих аналітичних рахунках процентних витрат (доходів), мають бути звірені із сумою процентів, що сплачені депоненту або отримані від банку. У разі сплати процентів безпосередньо із рахунків витрат необхідно забезпечити додатковий контроль та звірку списаних із рахунків витрат та зарахованих на рахунки вкладника сум процентів. Система внутрішнього контролю банку має забезпечувати особливий контроль за рахунками, за якими тривалий час не здійснювалися операції, крім прирахування процентів, а також за рахунками співробітників. Для цього необхідно:

  • забезпечити належні процедури для постійного контролю за сплатою сум та перерахуванням їх на інші рахунки;

  • періодично перевіряти стан та рух коштів за неактивними рахунками і рахунками співробітників;

  • періодично та обов’язково наприкінці року надавати юридичним особам повідомлення та виписки з їх депозитних рахунків про залишки коштів та операції, які здійснювалися за цими рахунками;

  • форма та періодичність надання клієнтам виписок та повідомлень з їх депозитних рахунків про залишки коштів та операції, які здійснювалися за цими рахунками, встановлюються банком згідно з умовами договору між депонентом та банком. При автоматизованому нарахуванні процентів та відображенні їх за відповідними рахунками бухгалтерського обліку необхідно регулярно переглядати відповідні процедури внутрішнього контролю і перевіряти розрахунок процентів і записи за цими рахунками.


2.2 Облік строкових коштів суб’єктів господарювання


Депозитні рахунки суб’єктам господарювання відкриваються згідно з “Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. №527. [7]

Строкові депозити – це грошові кошти, що зберігаються на окремих рахунках у банку, приносять власнику процентний дохід, не використовуються для платежів на користь третіх осіб і повинні бути повернуті клієнту у визначений строк.

Депозитні рахунки суб’єктам господарювання відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозит.

Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Згідно з угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання клієнта. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

За коштами на депозитних рахунках банки нараховують та сплачують проценти. Проценти підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше ніж в останній робочий день місяця. Проценти можуть виплачуватися: при погашенні депозиту, періодично, авансом. Проценти за депозитними рахунками перераховуються на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуються на депозитний рахунок.

Строкові депозити суб’єктів господарювання обліковуються в 26 розділі “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”.

261 Строкові кошти суб’єктів господарювання

2610 П Короткострокові депозити суб’єктів господарювання

2615 П Довгострокові депозити суб’єктів господарювання

Нараховані витрати за строковими депозитами суб’єктів господарювання обліковуються за рахунком

2618 П Нараховані витрати за строковими коштами суб’єктів господарювання.

Витрати майбутніх періодів обліковуються за рахунком

3500 А Витрати майбутніх періодів.

Процентні витрати за строковими депозитами суб’єктів господарювання обліковуються за рахунком

7021 А Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від суб’єктів господарювання.

Операції із залучення строкових депозитів відображаються бухгалтерськими проводками:

1. Розміщення депозиту

Дт 2600, 1200, 1001

Кт 261

2. Погашення депозиту

Дт 261

Кт 2600, 1200, 1001

3. Нарахування процентів

Дт 7021

Кт 2618

4. Сплата процентів

Дт 2618

Кт 2600, 1200, 1001, 261

5. Безпосереднє віднесення суми процентів на рахунок витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника

Дт 7021

Кт 2600, 1200, 1001

6. Сплата процентів авансом :

  • сплата процентів авансом одночасно із внесенням коштів на депозит

Дт 3500

Кт 261

  • амортизація сплачених авансом процентів з віднесенням відповідної суми на процентні витрати

Дт 7021

Кт 3500

7. Сплата процентів за зниженою процентною ставкою при поверненні депозиту до закінчення дії депозитного договору

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися

Дт 2618 – на суму нарахованих процентів

Кт 2600 1200, 1001, 261 – на суму процентів за депозитом за зниженою ставкою

Кт 7021 – на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту сплачувалися

На суму різниці між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами


Дт 2600, 1200, 1001, 261

Кт 7021


3.3 Облік строкових коштів фізичних осіб


Депозитні рахунки фізичних осіб призначені для обліку коштів, внесених фізичною особою. Кошти на депозитні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного депозитного рахунку в іншому банку чи з поточного рахунку. [7]

Депозити фізичних осіб можуть бути власне строковими депозитами та ощадними депозитами (вкладами).

Власне строкові депозити мають такі особливості:

  • чітко фіксований строк зберігання;

  • оформляються депозитною угодою;

  • при достроковому вилученні депозиту банк запроваджує штрафні санкції;

Ощадні депозити (вклади) мають особливості:

  • оформлення вкладу супроводжується видачею ощадної книжки;

  • для виконання операцій щодо внесення чи вилучення коштів з вкладу вкладник подає в банк ощадну книжку, в якій здійснюються записи за кожною операцією;

  • вклади можуть не мати чітко фіксованого строку зберігання;

  • можливе часткове вилучення коштів з вкладу.

За коштами на строкових депозитах банки нараховують та сплачують проценти. Проценти нараховуються щомісячно та виплачуються: при погашенні депозиту, періодично, авансом.

Строкові кошти фізичних осіб обліковуються за видами в 26 розділі “Плану рахунків бухгалтерського обліку банківських установ України”

263 Строкові кошти фізичних осіб

2630 П Короткострокові депозити фізичних осіб

2635 П Довгострокові депозити фізичних осіб.

Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб обліковуються за рахунком

2638 П Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб.

Витрати майбутніх періодів обліковуються за рахунком

3500 А Витрати майбутніх періодів.

Процентні витрати за строковими коштами фізичних осіб обліковуються за рахунком

7041 А Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від фізичних осіб.

Залучення коштів на строкові депозити відображається бухгалтерськими проводками:

1. Розміщення строкового депозиту, ощадного вкладу

Дт 2620, 1200, 1001

Кт 263

2. Погашення строкового депозиту, ощадного вкладу

Дт 263

Кт 2620, 1200, 1001

3. Нарахування процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом

Дт 7041

Кт 2638

4. Сплата процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом

Дт 2638

Кт 2620, 1200, 1001, 263

5. Безпосереднє віднесення суми процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом на рахунок витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника

Дт 7041

Кт 2620, 1200, 1001

6. Сплата процентів авансом за строковим депозитом

  • сплата процентів авансом одночасно із внесенням коштів на депозит

Дт 3500

Кт 263

  • амортизація сплачених авансом процентів з віднесенням відповідної суми на процентні витрати

Дт 7041

Кт 3500

7. Сплата процентів за зниженою процентною ставкою при поверненні строкового депозиту до закінчення дії депозитного договору

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися

Дт 2638 – на суму нарахованих процентів

Кт 2620 1200, 1001, 263 – на суму процентів за депозитом за зниженою ставкою

Кт 7041 – на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою

  • якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту сплачувалися


На суму різниці між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами


Дт 2620,1200,1001,263

Кт 7041


РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕПОЗИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ


3.1 Оптимізація депозитної діяльності банківської установи


Здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи. Виконання останньої умови неможливе без організації оперативного, систематичного, об'єктивного економічного аналізу депозитної діяльності банківської установи.

Отже, аналітична робота банківської установи в напрямку дослідження депозитних операцій покликана дати об'єктивну характеристику якісних і кількісних показників депозитної діяльності банківської установи, оцінити структурні зрушення у загальній сукупності депозитної бази, провести вартісний і факторний аналізи процентних витрат. Маючи висновок про результати такого аналізу, банківський менеджмент, ґрунтуючись на основних стратегічних орієнтирах депозитної політики банківської установи, що задовольняє потреби мікро- і макросередовища банківської установи, здатний внести відповідні корективи з метою оптимізації депозитної бази. Проблема оптимізації депозитних операцій банківської установи полягає в досягненні кількісних параметрів, таких, як прибутковість, за умови дотримання ліквідності.

Основними кількісними показниками, що слугують основою для прийняття рішень щодо оптимізації депозитних операцій банківської установи, є такі:

кількість вкладників на 1000 жителів, що одержують .доходи. Розраховується як відношення кількості вкладників-фізичних осіб до кількості жителів регіону, що одержують доходи, помножена на 100%;

сума внеску на душу населення. Обчислюється як відношення залишків внесків і депозитів до кількості населення, що одержує дохід;.

середній розмір внеску на один рахунок;

коефіцієнт залучення коштів у внески і депозити. Обчислюється як відношення суми внеску на душу населення до середнього внеску на один рахунок.

Особливе значення мають показники, які характеризують ефективність роботи банківської установи. Одним із показників, що визначає рентабельність банківської установи, є собівартість залучення коштів. Для знаходження цього показника всі операції банківської установи обчислюються за їхньою трудомісткістю і підсумовуються. Потім визначається питома вага депозитних операцій у загальному обсязі операцій банківської установи. Питому вагу множать на суму всіх адміністративно-управлінських витрат банківської установи й одержують суму витрат банківської установи за депозитними операціями. Співвідношення цього показника із середнім залишком внесків характеризує собівартість залучення грошової одиниці. Точнішу величину собівартості залучення коштів можна обчислити, врахувавши процентні витрати.

Таким чином, здійснивши розрахунок усіх вищевказаних показників і коефіцієнтів, можна дати загальну оцінку характеру депозитної діяльності банківської установи, виявити недоліки й пріоритетні напрями депозитної політики, а також визначити ринкову нішу банківської установи на депозитному ринку певного регіону. Наведене в сукупності дає змогу оптимізувати депозитну діяльність банківської установи.

У нижченаведеній таблиці подано варіанти розрахунку показників розвитку ощадної функції АППБ "Аваль"(див. Дод. В).

Здійснивши розрахунки вищенаведених показників для АППБ "Аваль", можна зробити такі висновки: спостерігається тенденція (за місяць) до збільшення показників розвитку ресурсної бази АППБ "Аваль", що зумовлено стабілізацією в макроекономічному секторі й стійким станом банківської установи на фінансовому ринку країни.

Для більшої деталізації якісних і кількісних характеристик депозитної бази банківської установи на другому етапі аналізу необхідно оцінити структуру і динаміку залишків депозитних коштів.

Аналізуючи динаміку середніх залишків депозитних коштів, важливо визначити, які фактори впливають на їхню зміну. Головними такими факторами є:

зміна обсягу оплачуваних депозитів. Позитивно оцінюється ритмічність у залученні ресурсів, що створює основу для розширення активних операцій і доходів банківської установи;

зміна питомої ваги оплачуваних депозитів у сукупних пасивах. При цьому зростання частки оплачуваних депозитів у пасивах не можна оцінювати однозначно: з одного боку, оплачувані депозити — це, як правило, строкові вклади, що надають стабільності ресурсній базі банківської установи; з другого боку, строкові депозити — це порівняно дорогі ресурси, тому їхнє зростання приводить до підвищення процентних витрат.

Структурні зміни в депозитній базі банківської установи варто відстежувати за такими напрямами:

аналіз структури за видами депозитів і внесків у грошовому виразі протягом досліджуваного періоду;

аналіз структури депозитних рахунків у кількісному виразі;

аналіз структури депозитної бази за термінами залучення окремих елементів;

оцінка відхилень (змін) упродовж досліджуваного періоду, в абсолютному і відносному виразі.

Доцільно на ньому етапі аналізу виявити вплив факторів на розмір залишків за вкладами у розрізі видів депозитних ресурсів. Розрахунок можна здійснити шляхом елімінування, використовуючи аналітичну модель (3.1):

залишки за внесками = кількість рахунків х розмір середнього вкладу (3.1)

Залишки за внесками на 01.02.03 = 3085 х 4262 = 13148270.

У результаті такого аналізу визначають, із якими вкладниками здебільшого працює банківська установа і наскільки він задовольняє їхні потреби.

Наступний етап аналітичної роботи присвячений оцінці витрат . Аналіз дає змогу зробити такі висновки:

витрати на обслуговування розрахункових рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший ресурс для банківської установи. Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати, однак зміни залишків на розрахункових рахунках не передбачені, через що їхня висока частка послабляє ліквідність банківської установи. Обсяг розрахункових рахунків у ресурсній базі, що застосовується як оптимальний у світовій практиці, становить близько 30%;

незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів — момент позитивний, оскільки вони є найстабільнішою частиною залучених ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни і в результаті за ними виплачується більш високий відсоток, їхній рекомендований обсяг у сукупних ресурсах банківської установи — не менш як 50%;

міжбанківські депозити — це найдорожчий елемент депозитної бази, тому його питома вага в загальному обсязі залучених коштів веде до подорожчання кредитних ресурсів банківської установи. Не можна оцінити позитивно великої залежності банківської установи від депозитів інших банківських установ. Рівень, що рекомендується, становить 20% у ресурсній базі;

втрати на внески громадян значно нижчі, ніж за міжбанківськими депозитами, тому робота банківської установи має бути спрямована на збільшення обсягу залучених коштів від громадян.

Для детальнішого аналізу процентних витрат банківської установи слід акцентувати увагу на факторному аналізі процентних витрат.

Розмір сплачених відсотків залежить від зміни суми залишків коштів, що зберігаються на рахунках, і процентної ставки. При цьому ринковий рівень процентної ставки за депозитами залежить від кон'юнктури грошового ринку. Цс об'єктивний фактор, банківська установа не може на нього впливати, а змушений лише враховувані, хоч завжди є простір для маневрування між мінімально припустимим за конкурентним розумінням рівнем процентної ставки, що дасть змогу залучити дуже обмежений обсяг депозитів, і максимально можливою для самої банківської установи вартістю депозитних ресурсів. Кількісний вплив цих факторів на відхилення суми сплачених клієнтам відсотків визначається як різниця в аналізованих показниках. За такого підходу розробимо факторну модель (3.2), (3.3):


ПВ = СО3 × із + СОд ×ід,(3.2)


де ПВ — процентні витрати банківської установи;

СО3 — середні залишки коштів до запитання;

із —середня процентна ставка за коштами до запитання;

СОд — середні залишки за строковими депозитами;

ід — середня процентна ставка за строковими депозитами.


Д = СО3 + Сод / РБ, (3.З)


де Д — частка платних залучених ресурсів у ресурсній базі банківської установи;

РБ — обсяг ресурсної бази на прогнозовану дату.

Зробимо розрахунок за запропонованою факторною моделлю для Севастопольської філії АКБ Приватбанк.

Пв = 60899,6 × 3,8 + 49457,7 х 11,7 = 8100,8 грн.

Д = 60899,6 + 49457,7/113181,1 = 0,97 грн.


У такий спосіб виявлено, що на кожну гривню ресурсної бази припадає 0,97 грн. платних ресурсів.

Запропонована факторна модель дає змогу досить повно визначити резерви підвищення прибутковості банківської установи за рахунок використання дешевих чи безплатних (капітал банківської установи) джерел. Аналіз факторів варто проводити в розрізі елементів депозитної бази і за всією сукупністю процентних витрат.

Мета такого аналізу — виявити причини зміни значень процентних витрат і, якщо ці причини мають суб'єктивний характер, ужити відповідних заходів для оптимізації результативного показника. Значення факторного аналізу процентних витрат полягає в прагненні банківської установи максимізувати прибуток, управляючи видатковою частиною показника.

Позначення показників банківського балансу пропонується робити за такими параметрами:

активи і пасиви на початок розглянутого періоду:

прогнозовані зміни протягом цього періоду;

непрогнозовані зміни протягом цього періоду;

активи і пасиви на кінець досліджуваного періоду.

Припустимо, позначення активів за статтями виразимо через величину А, прогнозовані зміни за активами — через Ап, непрогнозовані зміни через Ан. Позначення пасивів за статтями виразимо аналогічно: П — позначення пасивів за статтями, прогнозовані зміни за пасивами через Пп і непрогнозовані — через Пн. Сума активів на кінець періоду буде визначена як (3.4):


Ак = А + Ап + Ан, (3.4)


де Ак — сума активів банківської установи;

А — стаття активу;

Ап — прогнозовані зміни за активами;

Ан — непрогнозовані зміни за активами.

Сума пасивів на кінець періоду буде визначена як (3.5):


Пк = П + Пп + Пн, (3.5)


де Пк — сума пасивів балансу;

П — стаття пасиву;

Пп — прогнозовані зміни за пасивами;

Пн — непрогнозовані зміни за пасивами.

До прогнозованих змін за активами належать такі статті балансу:

залишки в касі, оскільки банківськими установами здійснюється прогноз касових оборотів, що дає можливість банківській установі прогнозувати обсяг видаткових і прибуткових касових операцій та залишку на початок досліджуваного періоду;

кредитний портфель, бо за раніше укладеними кредитними договорами банк знає дату закінчення договору і прогнозований кредитний портфель, виходячи з ресурсної 6ази банку й наявності пропозицій на ці послуги:

цінні папери, бо через недосконалість фондового ринку основна частина операцій банківської установи з цінними паперами припадає на ОВДП, терміни яких відомі банківській установі за кожним траншем; до прогнозованих змін можна віднести й придбання інших видів цінних паперів із метою продажу, оскільки у цьому разі банківська установа орієнтуються на час їхньої реалізації для одержання максимального прибутку;

основні кошти й нематеріальні активи — придбання і вибуття основних коштів здійснюється планово, виходячи з джерел придбання.

До непрогнозованих змін за активами належать:

залишки на кореспондентському рахунку в Національному банку України, оскільки їхня сума залежить від обсягу залучених коштів;

кореспондентські рахунки в інших банках.

До прогнозованих змін за пасивами належать:

статутний капітал;

строкові депозити юридичних осіб, бо при укладанні депозитних договорів на певний строк банківська установа передбачає можливість розірвання договору за умови дострокового повідомлення банку про передбачуване розірвання;

строкові депозити фізичних осіб.

До непрогнозованих змін за пасивами відносять:

нерозподілений прибуток;

кошти клієнтів до запитання;

кошти на рахунках "Лоро".

На основі цієї моделі можна побачити вплив пасиву на обсяг активу. Так, стан статті балансу в активі “Каса” і “Кореспондентський рахунок у Національному банку України” тісно пов'язаний із надходженнями коштів на поточні рахунки юридичних і фізичних осіб.

Таке структурування інформації щодо статей балансу відповідає сучасній практиці й пов'язане з тим, що цю інформацію банки дають Асоціації українських банків і Національному банку України, і вона публікується в періодичних виданнях.

Зміни у статті “Капітал” пов'язані з тим, шо капітал банку, який складається зі статутного, резервного й інших фондів, протягом періоду, за який банк не реєструє змін у статутному фонді, змінюється в результаті використання фондів прибутку минулих періодів. Критерієм оптимальності завдання є прибуток.

Обмеження в моделі накладають на рівень ліквідності банківської установи. На сьогодні в Україні щодо показників ліквідності діє Інструкція Національного банку України "Про порядок регулювання діяльності банків України", розділ 5 "Нормативи ліквідності".

Таким чином, при дотриманні АППБ "Аваль" усіх нормативів ліквідності запропоновану модель оптимізації можна розрахувати.

Запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням очікуваних змін (див. Дод. Д). Цю модель можна використовувати для прийняття управлінських рішень і вироблення стратегії банку.

Ще одним із методів оптимізації депозитних операцій є розрахунок ефективності залучених депозитних коштів, який свідчить про здатність банку нарощувати додаткові обсяги депозитних ресурсів, використовуючи потенціал економічної рентабельності й можливості капітальних вкладень. Розрахунок ефективності залучених депозитних коштів поданий на прикладі СФ АППБ "Аваль" (табл. 3.1.1).


Таблиця 3.1.1. Розрахунок ефективності залучених депозитних ресурсів СФ АППБ Аваль

Показник

На 01. 07. 07

На 01. 10. 07

На 01. 04. 08

Процентні доходи, тис. грн.

3647,02

5858,68

2074,82

Процентні витрати, тис. грн.

1140,99

1877,55

816,72

Ефективність, %

3,2

3,1

2,5


Отже, запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням прогнозованих змін у цьому часовому проміжку.


3.2 Розвиток вітчизняної системи страхування депозитів


В Україні, як і в більшості країн світу, банки є найважливішими фінансовими установами у сфері проведення грошово-кредитної політики, наданя платіжно- розрахункових послуг. Однак банківська діяльність ризикова, тож завжди слід пам’ятати про те, що крах навіть одного банку може спричинити ланцюгову реакцію банкрутств інших – аж до настання системної банківської кризи. Питання повернення депозитних вкладів та ступеня свободи діяльності фінансово-кредитних установ завжди було актуальним для забезпечення нормального функціонування банківської системи країни, оскільки її розвиток і стабільність безпосередньо залежать від довіри вкладників.

Довіра населення до банківської системи є проблемою не лише банків, а й держави в цілому. Останнім часом ця тема всебічно висвітлюється в економічній літературі. Узагальнивши праці відомих науковців та практиків банківської справи, порівняємо Європейське законодавство у сфері гарантування вкладів з українським; розглянемо роль вітчизняних банків у правовідносинах, що складаються в процесі мобілізації та використання коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб; проаналізуємо вплив і значення цього фонду для розвитку банківської системи нашої країни. [25]

Актуальність поставлених питань зумовлена передусім основними напрямами державної політики України, одним із пріоритетних завдань якої на сьогодні є зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень. Зазначені напрями внутрішньої політики нерозривно пов'язані з упровадженням системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних банків шляхом гарантування збереження коштів вкладників та стимулювання зростання обсягів грошових вкладів у банківських установах [1; 2].

У країнах Європейського Союзу проблема гарантування повернення вкладів вважається настільки важливою, що спеціально виокремлюється з масиву відносин у банківській сфері в окремий інститут. Із цього питання прийнято Директиву Європейського парламенту та Ради 94/19/ЄС від ЗО травня 1994 року щодо схем гарантування депозитних вкладів.

Як зазначають В.Огієнко і Т.Раєвська, нині системи страхування депозитів створені у 68 країнах світу, 32 з них — європейські. [15]

На початку 1990-х років питання надійності банківських установ, що залучають кошти фізичних осіб, було одним із найболючіших для вітчизняної банківської системи. Всі спроби Національного банку України захистити громадян, які довірили свої заощадження банківськиь установам, від можливої їх втрати у разі банкрутства (маємо на увазі підвищені економічні нормативи, особливі вимоги до банків при одержанні банківської ліцензії на право розміщувати депозити фізичних осіб тощо) не давали очікуваного результату.

У 1998 році Національний банк України ініціював створення спеціального позабюджетного Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). метою якого стало забезпечення захисту інтересів фізичних осіб — вкладників банківських установ, створення фінансової бази для відшкодування їм коштів у разі неспроможності банків повернути вклади. Було визначено основний принцип захисту прав вкладників: головну відповідальність за результати діяльності банківських установ, включаючи виконання зобов'язань перед вкладниками — громадянами України, несе не держава, а самі банки. Держава здійснює лише регулюючі функції, створює "плацдарм" для взаємовідносин між вкладником і банком.

Правовою основою вітчизняної системи страхування депозитів є Указ Президента "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників банківських установ України", Закон "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", а також "Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", затверджене Кабінетом Міністрів і Національним банком України. Фонд є державною спеціалізованою, економічно самостійною установою. Керують ним адміністративна рада (складається з двох представників Кабінету Міністрів, двох представників Національного банку України та представника АУБ) і виконавча дирекція (опікується питаннями поточної діяльності).

Згідно із законодавством усі банки України (крім Державного ощадного банку) повинні брати участь у системі страхування депозитів. Банк може бути учасником фонду (виконує встановлені економічні нормативи достатності капіталу, платоспроможності, стандарти фонду і може виконувати свої зобов'язання перед вкладниками) або тимчасовим учасником фонду (не виконує встановлені економічні нормативи достатності капіталу, платоспроможності, стандарти фонду: до нього застосовано санкції банківського нагляду).

Як за європейським, так і за українським законодавством участь банків у схемах гарантування є обов'язковою. [29] Проте в країнах Євросоюзу той чи інший кредитний інститут має право не брати участі у схемі гарантування повернення вкладів, якщо він належить до системи, що належним чином забезпечує його ліквідність і платоспроможність, а також пропонує вкладникам щонайменше рівнозначний офіційній схемі гарантування ступінь захисту вкладів. За українським законодавством схема, розроблена у законі про гарантування вкладів, є безальтернативним "вибором" банків, що дає підстави говорити про необхідність удосконалення діючого порядку гарантування вкладів фізичних осіб шляхом розробки механізму, який більшою мірою враховував би інтереси банків.

Фонд гарантує кожному вкладнику відшкодування коштів за депозитами (включаючи відсотки) в розмірі внеску на момент настання недоступності вкладів, але не більше 3000 грн. (гранична сума відшкодування з роками змінювалася і становила: у 1998 р. - 500 грн., 2001 р. – 1200 грн., 2002 р. – 1500 грн., 2003 р. - 2000 грн.).

Джерела фінансування фонду:

збори банків (початковий — 1% від зареєстрованого статутного капіталу, регулярний - 0.5% від обсягу залучених вкладів, спеціальний);

кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 млн. грн.:

прибутки від інвестування коштів фонду в державні цінні папери України;

кредити Кабінету Міністрів, Національного банку та іноземних кредиторів;

пеня, яку сплачують банки за несвоєчасне або неповне перерахування зборів;

прибутки від депозитів, розміщених у Національному банку України.

Фінансові ресурси фонду зросли з 52.5 млн. грн. за станом на 01.01.2000 р. до 308.2 млн. грн. на 28.04.2004 р.

Перспективи розвитку вітчизняної системи страхування депозитів пов'язані із внесенням поправок у законодавчі акти з метою чіткішого визначення сфери її діяльності; скасування обмежень на використання банками реклами щодо їх участі у системі гарантування; змінами в порядку виплат вкладникам у банках, що ліквідуються.

Підсумовуючи все викладене вище, можна зробити такі узагальнення

та пропозиції щодо вдосконалення законодавства стосовно досліджуваної проблеми.

1. Створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стало прогресивним кроком України на шляху до інтеграції в Європейське співтовариство. Більшість країн світу, крім системи банківського нагляду та регулювання, створює ще й систему страхування вкладів, якою передбачено застосування механізмів захисту депозитів та кредитора останньої інстанції. Гарантування вкладів має подвійне призначення: на мікрорівні воно покликане захищати вкладників, на макрорівні - мінімізувати негативний вплив банківської кризи та сприяти зміцненню довіри до банківської системи.

2. Є два основних види системи гарантування вкладів: першим передбачено створення особливого державного чи підконтрольного державі органу та обовязкову участь у ньому всіх банків: другим - управління системою гарантування вкладів асоціацією банків, відсутність державного фінансування і добровільну участь банків.

3. Закріплення за банками статусу єдиного платника загальнодержавного збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тягне за собою низку додаткових прав та обов'язків у сфері дії податкового законодавства, що дає підстави говорити про особливий статус банків як суб'єктів податкових правовідносин.

4. Сплата Національним банком України разового внеску до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є проявом виконання ним однієї з класичних функцій центрального банку - підтримки державних економічних програм.

5. Необхідно на законодавчому рівні закріпити обов'язковість членства Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб і водночас розробити механізм, який дасть змогу не “змішувати” його внески із внесками інших банків та запобігати їх використанню з метою виплати компенсацій вкладникам інших банків.

6. Пункт 2.1.4 статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" потребує внесення змін: у перелік позабюджетних державних цільових фондів, на які не поширюється контроль податкових органів, потрібно включити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

7. У Законі України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" необхідно закріпити принцип пропорційності розміру внесків у фонд і середнього обсягу вкладів фізичних осіб у конкретному банку, тобто потрібно передбачити можливість коригування розміру збору в разі зменшення коштів на депозитних рахунках банку, а також повернення сплаченого збору банку в разі припинення ним роботи з депозитами фізичних осіб.

8. Питання щодо оподаткування коштів, внесених банками до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до визнання даного збору загальнодержавним, потребує вирішення на законодавчому рівні: суми коштів, внесені банками до 24.10.2001 р., повинні бути віднесені до валових витрат банків і не обкладатися податком на прибуток.


3.3 Зарубіжний досвід депозитної діяльності банківських установ


Новий банківський депозитний продукт із плаваючою процентною ставкою, залежною від риночних індексів,став новинкою американських банків, що бажають залучити клієнтів,які хочуть отримувати більш високий дохід, ніж можуть дати стандартні депозитні рахунки, однак які втратили довіру до ринку цінних паперів через падіння курсу акцій і зниження надійності корпоративних боргових зобов'язань у 2001-2002 роках. Невеликі зміни в умовах надання послуги заощадження коштів дали можливість створити досить привабливий депозитний продукт, який вигідно відрізняється від інших продуктів з фіксованою процентною ставкою або вкладень у цінні папери, які пропонують в західних країнах практично всім клієнтам середнього статку. Тепер головне, щоб новий вид депозитів витримав конкуренцію з інвестиціями у фондовий ринок під час періоду збільшення курсів корпоративних акцій в США.

Поява нового депозитного продукту збіглося з настанням більш-менш благо приємного положення на фондових ринках. Незважаючи на це, багато хто з клієнтів із середніми і високими доходами, що зберігали свої заощадження в цінних паперах через більшу прибутковість, усе ще з побоюванням відносяться до таких інвестицій.

Скориставшись цим, банки розробили і запропонували своїм клієнтам продукт, який, ймовірно, зможе замінити цінні папери для тих, хто не любить ризик. Мова йде про депозитні рахунки із плаваючою процентною ставкою, що прямо залежить від фондових індексів. Цей продукт сполучає у собі дві якості, які вигідно виокремлюють його серед інших депозитних продуктів. По-перше, прибутковість такого внеску залежить не від конкретного цінного папера, а від фондового індексу Standart & Роог's 500 або NASDAQ 100, що значно знижує ризикованість внеску в порівнянні зі збереженням активів в цінних паперах. По-друге, збереженість суми внеску гарантується програмою федерального депозитного страхування, яка навіть у випадку значних негативних коливань ринку забезпечує повернення всієї первісної суми.

Ця послуга була вперше надана широкому колу клієнтів Federal Home Loan Bank of Pittsburgh у 2002 році, і її швидко підхопили інші банки. В даний час, наприклад, її вже можна одержувати у всіх банках мережі Federal Home Loan, а відсоткова ставка в них визначається в залежності від індексу Standart & Роог's 500.

Депозитні вклади з плаваючою відсотковою ставкою, в принципі, не є чимось новим. Великі банки вже давно пропонують подібні послуги своїм корпоративним і найбільшим приватним клієнтам. Оригінальним в цьому продукті стало те, що він почав пропонуватися також клієнтам із середнім і невеликим рівнем доходів, які в обмін на відносно більш високий відсоток і гарантію збереження своїх грошей згодні розміщувати акиви на набагато більш довгий термін, ніж пропонується при звичайних депозитних вкладах.

Багато клієнтів можуть повернутися в банки, якщо переконаються, що ті пропонують їм досить високий рівень прибутковості, близький до того, який можна отримати, вкладаючи активи в цінні папери, і, при цьому, гарантують надійність і сохранність інвестицій. Складність послуги полягає в тому, що необхідно забезпечити клієнтові прибутковість, яка буде відповідати ринковому індексу, і в той же час уберегти банк від потенційного ризику виплати великих відсотків по вкладах, якщо ринок раптом зробить різкий підйом, як це було в 1994-1998 роках, коли значення того ж індексу Standart & Роог's зросло більш ніж вдвоє за чотири роки. Банкам необхідно залучати кошти, але під такі відсотки, які можуть бути ними покриті.

На сьогоднішній день депозити з плаваючою ставкою, як правило, це трьох- або п'ятирічний финансовьій інструмент, дохідность якого залежить від фондового індексу Standart & Роог's 500 або NASDAQ 100. Банк, що надає послугу, і клиієнт підписують опціонний договір з урахуванням механізму розрахунку процентної ставки. Для оптимізації розрахунків продаж такого продукту відбувається лише у визначені дні, як правило, - 15-го числа кожного місяця.

Клієнти, що поклали свої кошти на депозити з плаваючою відсотковою ставкою, зазвичай одержують дохід у розмірі 90% від збільшення фондового індексу за відповідний термін. Реальна ставка визначається і виплачується по закінченню терміну договору й базується на різниці початкового і кінцевого значень ринкового індексу, визначаємого як середній показник за попередні 12 кварталів (у такий спосіб банки страхуються від занадто різких стрибків).

Практика показала, що потенційні сегменти фінансового ринку, потребам яких найбільше відповідає новий продукт, - це, в першу чергу, цільові заощадження на навчання, пенсійні нагромадження людей, яким до пенсії залишилося більш 5 років, різні "дитячі" рахунки та інші довгострокові фінансові інструменти. Оскільки депозит із плаваючою ставкою не передбачає щомісячну виплату процентів, у число потенційних вкладників не входять люди з відносного невеликим доходом, щомісячні виплати по вкладах яких складають питому вагу сімейного бюджету. Незважаючи на це, продукт здатний визивати значний інтерес до себе. Так, наприклад, у Brentwood Bank, по мірках США, невеликому банку з депозитними активами в розмірі $240 млн., за досить короткий час на рахунках нового типу було розміщено більш $2.5 млн. депозитних коштів. При цьому, банкіри відмічають, що серед вкладників більше тих, хто в такий спосіб розміщує свої пенсійні заощадження.

Для банку цей продукт, у першу чергу, означає залучення довготермінових надійних активів, ситуація з якими не може швидко змінитись. Багато банкірів впевнені в перспективності послуги, тому що вважають, що вона буде приносити все більші доходи, коли клієнти дізнаються про її наявність.

Отож, для України є багато прикладів підвищення ефективності депозитної діяльності, які можна наслідувати, але з урахуванням багатьох особливостей нашої країни.


ВИСНОВКИ


Здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банку. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи.

Для економіки будь-якої країни максимально можливе залучення банками заощаджень фізичних осіб — питання особливої актуальності. Існує тісний зв'язок між заощадженнями та економічним зростанням. Цій проблематиці присвячено багато наукових досліджень. Відомо, що в Україні населення тримає певну масу готівки, нікуди її не вкладаючи. Причина в тім, що після низки кризових подій люди втратили свої кошти і тому не довіряють банківській системі. Для збільшення маси депозитів при виконанні депозитних операцій банківської установи мають дотримуватися вимог зокрема щодо ліквідності балансу, а це потребує узгодження депозитних ресурсів за термінами та обсягами з банківськими активними операціями.

Водночас банкам необхідно забезпечити максимально можливе розширення різних видів депозитних операцій, надаючи різноманітні пільги й депозитні послуги з метою збільшення кількості та обсягів вкладів домашніх господарств, створення у банку спеціальної системи внутрішнього контролю за залученням і розміщенням коштів, моніторингу щодо безпеки й ризику можливого банкрутства.

Але довіра населення до банківської системи є проблемою не лише банків, а й держави в цілому. І тому актуальність поставлених питань зумовлена передусім основними напрямами державної політики України, одним із пріоритетних завдань якої на сьогодні є зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень. Зазначені напрями внутрішньої політики нерозривно пов'язані з упровадженням системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних банків шляхом гарантування збереження коштів вкладників та стимулювання зростання обсягів грошових вкладів у банківських установах.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. —К.: Преса України, 1997. — 80 с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 17.12.2000 р. № 2121-ІІІ//http://www.rada.kiev.ua.

3. Закон України “Про Національний банк України” // http://www.rada.kiev.ua

4. Указ Президента України "Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України " від 7 серпня 1999 року № 969/99 – ХІ //Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”), 1999. № 9. С. 3-23.

5. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року " від 24 травня 2000 року № 717/2000 – ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”), 2001. № 8. С. 3-46.

6. Інструкція з бухгалтерського обліку депозитних операцій банківських установ України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 20.08.1999 р. №418//http://www.rada.kiev.ua.

7. Інструкціz про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. №527//http://www.rada.kiev.ua.

8. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527 //http://www.rada.kiev.ua

9. Положення Про порядок заійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними осоами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516 зі змінами та доповненнями //http://www.rada.kiev.ua.

10. Братко А. Г. Банковское право (Теория и практика). — М.: Издательство Приор, 2000. — 464 с.

11. Бакун О. Вітчизняна система страхування депозитів //Вісник Національного банку України. 2004. № 7. С. 42-50.

12. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. К.: Т-во”Знання”, КОО, 2002. 255 с. (Вища освіта ХХІ століття).

13. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: посібник. — К.:Видавничий центр Академія, 2001. — 320 с.

14. Васюренко О. В., Сердюк Л. В., Сидоренко О. М. Облік і аудит в банках:Навчальний посібник. — К.:Знання, 2006. —С. 102—116.

15. Воронова Л. К., Кучерявенко П.Г. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. Харьков: Легас, 2003. 361 с.

16. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші Кредит Банки: Навчальний посібник. Л.: Видавництво”Центр Європи”,1997. 206 с.

17. Головач А. В., Захожай В. Б., Головач Н. А. Банківська статистика:Опорний конспект лекцій. — К.:МАУП,1999. — С. 44-53.

18. Вісник податкової служби України. — 1999. — № 21. — С. 5.

19. Гай О. М. Ризик заощаджень у комерційному банку //Фінанси України. 2004. № 3. С. 118-122.

20. Дмитрієва О. А. Депозитна діяльність комерційного банку // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С. 139-144.

21. Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студентів. Львів: Астролябія, 2002. — 222 с.

22. Кожель Н. Основні тенденції змін у структурі вкладів на українському депозитному ринку як свідчення зміцнення довіри до банків //Вісник Національного банку України. —2004.—№10. —С. 42-45.

23. Крапивина В. Как будут гарантироваться вклады граждан? // Банковское дело. 2002. — № 5. С. 40-43.

24. Банківська енциклопедія / За ред. А. М. Мороза. — К.:Ельтон,1993. —125 с.

25. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М Ф. Банківські операції:Підручник. — К.:КНЕУ,2000. —384 с.

26. Недилько А. Депозиты с плавающей ставкой, или как совместить высокий доход с низким риском //Банковская практика за рубежом. —2003. —№12. — С. 70-73.

27. Огієнко В., Раєвська Т. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарант захисту "малих "вкладників в Україні // Вісник Національного банку України. 2001. № 6. С. 39-44.

28. Пугачов М.І., Пугачова К.М. Фонди гарантування повернення кредитів // Фінанси України. 1999. № 11. С. 108- 113.

29. Слободян П. Обіцяє фонд півтисячі зберегти // Галицькі контракти. 1999. — М19. — С. 32.

30. Тиркало Р. І. Банківська справа:Навчальний посібник. — Тернопіль:Карт-бланш, 2001. — 314 с.

31. Ходачук О. Фонд гарантирования вкладов физических лиц // Фондовый рынок. — 2001. — № 12.

32. Широка О. Депозитна політика банківської установи // Банківська справа. — 2005. — № 2. — С. 29-36.




















ДОДАТКИ


Додаток А


Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на поточні (до запитання) рахунки, на 01.09.2008 року


Додаток Б


Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на строкові рахунки, на 01.09.2008 року



Додаток В


Показники депозитної діяльності АППБ Аваль


№№


Показник

Значення

станом

на 01.02.08.

Значення

станом

на 01.03.08

Темп зростання,

%


1

Залишок вкладів і депозитів

фізичних осіб, тис. грн.


13149594


14971505


113,8


2

Населення регіону, що отримує

дохід, осіб


350000


350000


100

3

Кількість вкладників банківської установи, осіб


4396


4651


105,8


4

Кількість вкладників на 1000 осіб, що

отримують дохід, осіб((п. З/п. 2)*1000)


12


13


108,3


5

Сума вкладу на душу населення, грн.

(п. 1/п. 2)


37,5


42,7


114

6

Середній вклад на 1 рахунок, грн.

4262

4853

113


7

Коефіцієнт залучення коштів у вклади і

депозити, % ((п. 5/п. 6)*100)


0,8


0,9


112,5


Додаток Д


Оптимізація операцій банківської установи на прикладі СФ АППБ "Аваль" (тис. грн.)


Стаття балансу

На початок

періоду

(01. 01. 08)


Зміни,

заплановані

протягом періоду

Додаткові зміни

протягом

періоду

На кінець

періоду

(01. 02. 08)

АКТИВИ

Каса

1330802

-812866


517936

Кореспондентський рахунок в Національному банку України

266160


34872

301032

Кредитний портфель

1079824

868227


1948051

Цінні папери

18439

37955


56394

Основні кошти і нематеріальні активи

90943

1432526


1523469

Інші активи

264477


249104

513581

Усього активів

3050645

1525842

283976

4860463

ПАСИВИ

Статутний капітал

104000

106000


210000

Нерозподілений прибуток

60327


1805

62132

Кошти до запитання

7868


-1171

6657

Строкові депозити юридичних осіб

98389

33125


131514

Строкові депозити фізичних осіб

3880

3641


7521

Кошти на рахунках Лоро

2854091


1640441

4494532

Інші пасиви

46339


-33872

12467

Усього пасивів

3174854

142766

1607203

4924823




Случайные файлы

Файл
159288.rtf
55027.rtf
referat_fermer.DOC
147722.rtf
122870.rtf