Фінанси та фінансова система (162982)

Посмотреть архив целиком

56



ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ


Затверджую”

Проректор з навчальної

роботи_____________

Гонтаровська Т.М.

___” ________ 200 р.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з навчальної дисципліни

Фінанси”

для студентів заочної форми навчання

спеціальностей

7.050102 „Економічна кібернетика”

7.050104 “Фінанси”



КАФЕДРА ФІНАНСІВ












ЖИТОМИР 2003


ЗМІСТ


ТЕМА 1. ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

  1. Суть та визначення фінансів

  2. Функції фінансів

  3. Фінансові ресурси

  4. Фінансова система, її ланки та організаційна система

ТЕМА 2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

  1. Поняття та склад фінансового механізму

  2. Фінансове планування

  3. Система фінансових важелів та стимулів

  4. Фінансові показники, нормативи, ліміти

ТЕМА 3. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

  1. Загальні положення управління фінансами

  2. Структура органів управління

  3. Місцеві фінансові органи в системі управління фінансами

  4. Фінансовий контроль

ТЕМА 4. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ

  1. Суть та роль державного бюджету

  2. Доходи державного бюджету

  3. Витрати державного бюджету

ТЕМА 5. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

  1. Бюджетна система України

  2. Доходи державного бюджету України

  3. Видатки держаного бюджету України

  4. Бюджетні права в Україні

  5. Бюджетний процес в Україні

ТЕМА 6. ФІНАНСИ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

  1. Фінанси місцевих органів влади, їх зміст і роль

  2. Місцеві бюджети України

  3. Доходи місцевих бюджетів

  4. Видатки місцевих бюджетів

  5. Фінансові проблеми місцевих бюджетів

ТЕМА 7. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ НАСЕЛЕННЮ

  1. Фінансовий аспект соціальних гарантій

  2. Cоціальне забезпечення населення України

Фінансування системи соціальних гарантій населенню

ТЕМА 8. ФОНДИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО І МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

  1. Державний Пенсійний фонд

  2. Державний фонд сприяння зайнятості населення

  3. Державний інноваційний фонд

  4. Державний фонд соціального страхування

  5. Фонд сприяння конверсії

  6. Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування

ТЕМА 9. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

  1. Поняття і роль державного кредиту

  2. Державний та банківський кредит, їх відміна

  3. Форми держаного кредиту

  4. Державний борг

  5. Управління державним кредитом

  6. Державний борг України

КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

ЛІТЕРАТУРА


Тема 1. Фінанси та фінансова система


  1. Суть та визначення фінансів.

  2. Функції фінансів.

  3. Фінансові ресурси.

  4. Фінансова система, її ланки та організаційна система.


  1. Суть та визначення фінансів.


Фінанси – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, підприємствами ( різних форм власності та галузевої спрямованості ) та населенням в зв’язку з розподілом та перерозподілом вартості внутрішнього валового продукту, формуванням і використанням централізованих та децентралізованих цільових грошових фондів суспільного призначення.

Фінанси пов’язані з природою та функціями держави, її діяльністю, економічними та політичними інтересами правлячої партії. Функціонування фінансових відносин обумовлюється об’єктивно існуючою необхідністю вилучення, концентрацією та перерозподілом державою частини внутрішнього валового продукту.


  1. Функції фінансів.


Виділяють розподільчу та контролюючу функції фінансів.

Розподільча функція полягає в тому, що фінанси є інструментом вартісного розподілу. Їх призначення – здійснювати розподіл та перерозподіл вартості внутрішнього валового продукту в грошовому виразі між різними суб’єктами господарювання та напрямами цільового використання.

Через розподільчу функцію реалізується суспільне призначення фінансів – забезпечення кожного суб’єкта господарювання необхідними фінансовими ресурсами, які використовуються в формі грошових фондів.

За допомогою розподільчої функції відбувається первинний розподіл ( розподіл заново створеної вартості – національного доходу ) і формуються основні ( первинні доходи). Основні доходи дорівнюють національному доходу і формуються з:

- заробітної плати робітників, службовців, доходів фермерів тощо, тобто категорії трудящих, які зайняті в матеріальному виробництві;

- доходів підприємств матеріального виробництва.

Але первинні доходи ще не створюють необхідних суспільству грошових фондів. Тому відбувається подальший перерозподіл національного доходу. Перерозподіл національного доходу відбувається між:

- виробничою та невиробничою сферою народного господарства;

- галузями матеріального виробництва;

- окремими регіонами країни;

- формами власності;

- соціальними групами населення.

В результаті перерозподілу утворюються вторинні доходи, які складаються з доходів, отриманих в невиробничій сфері та податків.

Контролююча функція виявляється в контролі за розподілом внутрішнього валового продукту по відповідним фондам і їх використанням за цільовим призначенням.

Фінанси мають властивість кількісно відображати процес відтворення в цілому та його різні фази. Завдяки цій властивості фінанси здатні сигналізувати про те, як:

- складаються пропорції суспільного продукту, який розподіляється;

- забезпечується безперервний процес відтворення;

- формуються необхідні фонди цільового призначення в різних сферах та галузях.

Контролююча функція тісно пов’язана з розподільчою. Кожна фінансова операція передбачає розподіл суспільної праці і національного доходу та контроль за цим розподілом.


  1. Фінансові ресурси.


Фінансові ресурси держави – це грошові кошти, які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового національного продукту за певний період.

Склад та структура фінансових ресурсів, напрямки їх використання визначаються економічною ( фінансовою) політикою держави. Зміна в економічній політиці держави обумовлюють відповідні зміни в формування і використанні фінансових ресурсів.

Існують централізовані та децентралізовані ресурси. Централізовані фінансові ресурси зосереджуються головним чином в державному та місцевих бюджетах та різних державних фондах. В Україні такими фондами є Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд конверсії, позабюджетні фонди місцевого самоврядування.

Також до централізованих фінансових ресурсів відносять ресурси державних фінансових інституцій ( Національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ ). Основна частина фінансових ресурсів утворюється за рахунок відрахувань від доходів підприємств та організацій, надходжень від різних видів державного страхування, від зовнішньоекономічної діяльності тощо. Відносно незначна частина централізованих ресурсів формується за рахунок надходжень від населення ( податків, зборів, мита, різних надходжень).

Майже всі централізовані фінансові ресурси є власністю держави і спрямовуються на:

- економічний та соціальний розвиток країни;

- фінансування превентивних заходів через систему майнового страхування;

- виплату страхових сум по всім видам особистого страхування;

- фінансування оборони країни;

- утримання органів державного управління.

Децентралізовані фінансові ресурси знаходяться у розпорядженні підприємств, об’єднань та організацій.
















Схема 1.1. Фінансова система та її ланки.


4.Фінансова система, її ланки та організаційна система.


Фінансова система – це сукупність різних сфер фінансових відносин, пов’язаних з утворенням і використанням централізованих і децентралізованих грошових ресурсів.

В складі фінансової системи виділяють сфери: фінанси підприємств, страхування, державні фінанси, міжнародні фінанси та фінансовий ринок. В середині кожної з наведених сфер виділяють фінансові ланки ( схема 1.1.).

Ланки фінансової системи можуть в свою чергу поділятися на під ланки у відповідності зі структурою фінансових взаємозалежностей. У складі державних фінансів групування фінансових відносин у середині ланок здійснюється в залежності від державного управління.


Тема 2. Фінансовий механізм.


  1. Поняття та склад фінансового механізму.

  2. Фінансове планування.

  3. система фінансових важелів та стимулів.

  4. Фінансові показники, нормативи, ліміти.


  1. Поняття та склад фінансового механізму.


Фінансовий механізм – це сукупність економіко-організаційних та правових норм та методів управління фінансовою діяльністю держави, які функціонують в процесі формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів.

До складу фінансового механізму відносять: фінансове планування; фінансові важелі та стимули; фінансові показники, нормативи, ліміти; фінансове право; управління фінансами; фінансовий контроль.

Структура співвідношення елементів фінансового механізму визначається конкретними задачами, які вирішує суспільство на певному етапі його розвитку. В рамках фінансового механізму виділяють такі методи фінансового впливу як фінансове забезпечення та фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюють у формах бюджетного фінансування, кредитування та самофінансування.

Бюджетне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунок державного та місцевих бюджетів. За допомогою бюджетно фінансування держава перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою та невиробничою сферою, міжгалузевому та територіальному розрізах, між формами власності та різними групами населення. Бюджетне фінансування будується на принципах обґрунтованості величини витрат, чіткого цільового використання коштів, обліку запланованих в бюджеті заходів, контролю за ефективним використанням коштів.

Кредитування здійснюється на основі мобілізації та перерозподілу тимчасово вільних у суспільному виробництві грошових коштів. На відміну від бюджетного фінансування позики надаються банками у відповідності з принципами забезпеченості, цільового характеру, повернення та платності.

Самофінансування засновується на використанні власних ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку. За умов відсутності власних фінансових ресурсів суб’єкти господарювання можуть брати позики або залучати кошти шляхом випуску цінних паперів.

Різні форми фінансового забезпечення можуть застосовуватися на практиці одночасно. Розвиток системи фінансового забезпечення відбувається не витискуванням однієї форми іншою, а шляхом встановлення оптимального співвідношення для даного етапу розвитку суспільства.

Фінансове регулювання – це регламентування розподільчих процесів на макро та мікро рівнях. Існує сальдовий та податковий методи фінансового регулювання.

Сальдовий (залишковий) метод передбачає розподіл фінансових ресурсів за елементами, один з яких є результативним (сальдовим), решта елементів визначається за самостійними розрахунками.

Податковий метод ґрунтується на тому, що вся сума доходу розподіляється за встановленими ставками та у певні строки.


  1. Фінансове планування.


Фінансове планування – це діяльність з формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовуються на розширене відтворення та задоволення потреб держави.

Централізова частина фінансових ресурсів в ході планування перерозподіляється у галузевому, міжгалузевому та територіальному розрізах з метою фінансового забезпечення.

Децентралізована частина фінансових ресурсів формується та використовується в залежності від специфіки підприємств.

Основними завданнями фінансового планування є:

- визначення джерел та обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподілом між виробничою та невиробничою сферами;

- зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідного для успішного виконання державних функцій;

- забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;

- стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань реалізується через систему фінансових планів:

- основний фінансовий план держави – Державний бюджет та бюджети усіх рівнів;

- кредитний і касовий план Національного банку та комерційних банків;

- фінансові плани підприємств, асоціацій, фірм, кооперативів тощо;

- кошториси установ, які фінансуються з бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості та предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових результатів.

Предметно-цільовий підхід передбачає конкретне цільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об’єктів тощо).

При плануванні використовують спеціальні методи, серед яких метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати проводиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін. Головним недоліком цього методу є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої та невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.

Балансовий метод допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв’язок виробничих і фінансових показників, створити фінансові резерви.


  1. Система фінансових важелів та стимулів.


Система фінансових важелів та стимулів охоплює прибуток, різні види податків та обов’язкових платежів, амортизаційні відрахування.

Характер і ступінь впливу через фінансові важелів залежить від функцій, якими наділені фінансові важелі та від того наскільки повно ці функції реалізуються на практиці.

Різні фінансові важелі мають неоднакові функціональні структурно-організаційні характеристики. За допомогою одних важелів формуються централізовані фонди фінансових ресурсів, за допомогою інших здійснюється їх розподіл та використання. Певні фінансові важелі використовуються для формування та використання децентралізованих фінансових ресурсів.

Всі фінансові важелі та стимули у складі фінансового механізму розподіляють та перерозподіляють внутрішній валовий продукт, який створюється у сфері матеріального виробництва. Тому не залежно від рівня на якому вони функціонують та від функціонального навантаження фінансові важелі та стимули тісно пов’язані з виробничою діяльністю. Впливаючи на виробничий процес вони можуть стимулювати або гальмувати його.

Прибуток є головним фінансовим важелем і виступає основною формою накопичення капіталу для підприємства і важливим джерелом формування доходів бюджетів.

Податки – це обов’язкові безповоротно стягнені платежі з юридичних та фізичних осіб, які справляються до бюджетів різних рівнів.

Сукупність податків, зборів, інших податкових платежів, правових форм та методів їх організації утворюють систему оподаткування. При встановлені податків або інших обов’язкових платежів використовують такі поняття, як платник податку, об’єкт оподаткування та ставки податків.

Платник податку – це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладено зобов’язання сплачувати податки та інші обов’язкові платежі.

Об’єктом оподаткування є те, що обкладається податком ( прибуток, майно, додана вартість товарів тощо). За допомогою податків частина грошових доходів підприємств, організацій, населення стягується до бюджету, що забезпечує концентрацію грошових коштів у розпорядженні держави.

Чим вища податкова ставка тим більше доходів надходить до держаного та місцевих бюджетів, але є певне обмеження за яким розпочинається обернена тенденція.

Американський вчений А.Леффер обґрунтував залежність між зростанням податкових ставок та доходами федерального бюджету. Підвищення податкових ставок, що супроводжується зростанням бюджетних доходів, має певну межу, за якою починається “заборонена зона шкали оподаткування” (рис. 2.1.)


У

заборонена зона”


ОХ – ставки податків;

ОУ – сума податкових надходжень до бюджету


О

0 25 50 75 Х


Рис. 2.1. Податкова концепція А.Леффера.


Застосування податкових ставок, які відносяться до забороненої зони, призводять до значного скорочення державних доходів. Причиною цього є те, що високі податкові ставки пригнічують приватну ініціативу, підривають прагнення до нових інвестицій, як наслідок – випуск продукції скорочується, податкова база стає вужчою.

Амортизаційні відрахування є фінансовим стимулом, який повинен забезпечити фінансування відтворення основних фондів. За допомогою амортизаційних відрахувань утворюється грошовий амортизаційний фонд для відновлення основних фондів, які вибули з виробництва.


  1. Фінансові показники, нормативи, ліміти.


Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів у економіці держави, її фінансове становище.

Фінансовий механізм держави характеризують зведені та індивідуальні показники. До зведених показників відносять:

- загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в державі;

- обсяг грошових нагромаджень;

- обсяг доходів бюджету;

- обсяг видатків бюджету;

- розмір фонду споживання;

- розмір нагромаджень.

Зведені показники характеризують загальноекономічні пропорції.

Індивідуальні показники визначають величину витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачується одним працюючим тощо.

Важливі елементи фінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та резерви

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви мають нейтралізувати дія не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.


Тема 3. Управління фінансами.


  1. Загальні положення управління фінансами.

  2. Структура органів управління.

  3. Місцеві фінансові органи в системі управління фінансами.

  4. Фінансовий контроль.


1. Загальні положення управління фінансами.


Управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об’єкт і суб’єкт управління.

Об’єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що утворюються і використовується в усіх ланках державних фінансів.

Суб’єкт управління – це фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, об’єднань, підприємств і організацій різних форм власності, апараті Міністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі, контрольно-ревізійному апараті.

Усі зазначені підрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сферу впливу на фінансові відносини в державі.


2. Структура органів управління.


Загальне керівництво і управління фінансами здійснюють вищі законодавчі органи влади – Верховна Ради України та Кабінет Міністрів України. Безпосереднє оперативне керівництво фінансовою системою здійснює Міністерство фінансів України. Його основні положення і функції визначаються положенням “Про Міністерство фінансів України”, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

До функцій Міністерства фінансів України відносять:

- організація роботи зі складання і виконання загальнодержавного бюджету;

- методичне керівництво роботою в галузі бюджетного фінансового планування і фінансування народного господарства;

- ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного державного бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів.

Міністерство фінансів обслуговує такі ланки бюджетної системи, як державний бюджет, державний кредит, міжнародні фінансові відносини та фінанси підприємств.

Серед інших органів управління фінансової системою України виділяють Державну податкову адміністрацію, Контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство України, Рахункову палату Верховної Ради України, Аудиторську палату, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Державний комітет з цінних паперів, Пенсійний Фонд, Фонд соціального страхування.


3. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансів.


Місцеві фінансові органи включають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної ради України, постановами і розпорядженнями кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних рад народних депутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України.

Функції місцевих фінансових органів:

- забезпечення втілення державної фінансової політики в відповідному регіоні;

- розробка проектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій і на їх основі бюджетів відповідних Рад народних депутатів;

- ведення обліку і складання звітів про виконання бюджетів;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про виконання бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про хід і підсумки виконання бюджету;

- вирішення питань про відстрочення платежів тощо.


4. Фінансовий контроль.


Фінансовий контроль – це одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики, забезпечення процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.

Фінансовий контроль являє собою комплекс заходів, здійснюваних державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Для здійснення фінансового контролю потрібна правова база, тобто закони і видані на їх основі підзаконні акти органів державного управління.

Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного і соціального розвитку. Державні контролюючі органи перевіряють використання коштів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто дотримання вимог законів, що регулюють фінансові взаємовідносини різних суб’єктів господарювання з державою, взаємовідносини між господарськими суб’єктами, між державою і населенням.

Метою проведення державного фінансового контролю є пошук резервів зростання фінансових ресурсів за рахунок зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на виробництво, правильне відображення в господарських операціях їх вартості, виявлення непродуктивних витрат. Влив фінансового контролю на процеси, пов’язані з функціонуванням фінансів, виявляється через фінансові санкції та інші заходи з усунення виявлених недоліків.

Система контролю ґрунтується на принципах, дотримання яких є важливою умовою його високої ефективності. До основних з них належать:

1). Демократичний централізм означає поєднання централізованого керівництва фінансовим контролем з місцевою ініціативою, обов’язкове виконання рішень вищих органів управління, сувору дисципліну і підпорядкованість.

2). Принцип об’єктивності вимагає, щоб висновки контролерів ґрунтувалися на достовірних фактах, аргументованих і встановлених за допомогою беззаперечних доказів, свідчень, а також однакову відповідальність усіх перед законом.

3). Дієвість полягає в ефективності заходів, які вживаються за результатами ревізій і перевірок, в усуненні виявлених недоліків і порушень, в їх попередженні, відшкодуванні заподіяного збитку службовими чи матеріально відповідальними особами.

4). Принцип всеосяжності передбачає поширення контролю на всі галузі і ланки народного господарства, а також на всіх службових та матеріально відповідальних осіб і структури управління. Контролером повинні бути охоплені всі без винятку підприємства, установи та організації.

5). Гласність полягає в найповнішому висвітленні і доведенні результатів перевірок до широких верств населення, трудових колективів з метою залучення їх до активних дій, спрямованих на усунення виявлених недоліків і притягнення до відповідальності винуватців.

6). Принцип безперервності означає систематичний характер контролю за виконанням поставлених завдань і дисципліною виконання за всі періоди виробничо-фінансової діяльності.

7). Плановість покликана забезпечити високу організованість контрольно-ревізійної роботи, сприяти поліпшенню використання праці контролерів та робочого часу, узгодження дій контролерів тощо.

8). Науковість передбачає залучення в цю сферу діяльності висококваліфікованих кадрів, систематичну їх підготовку, вдосконалення методичної роботи тощо.

9). Принцип економічності вимагає здешевлення контролю, зниження витрат на утримання контрольно-ревізійного апарату за рахунок організації раціональної системи економічного контролю, координації та узгодження всіх ланок контрольно-ревізійних служб, всебічного використання можливостей внутрішньогосподарського контролю, окупності витрат на його проведення.

Фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим вимогам і відповідає його поділ.

В організаційному плані фінансовий контроль поділяють на державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести ВР України, яка здійснює фінансовий контроль при розгляданні і затвердженні бюджету, а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність та ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат, контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією та використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій та господарських органів.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Об’єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність виробничих структур кожної галузі або групи споріднених галузей, концернів, об’єднань де переважає державна форма власності.

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

За ознакою часу проведення фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів. Попередній контроль проводять всі органи державного, відомчого контролю та контролю місцевих органів самоврядування.

Поточний контроль застосовується у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам. Поточний контроль проводить контрольно-ревізійна та податкова служби.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів. Наступний контроль здійснюють всі органи державного, відомчого контролю і контролю місцевих органів самоврядування. Його дієвість і оперативність нижча, ніж вище наведених, але їх поєднання може забезпечити високу ефективність.

Залежно від способу здійснення і організації фінансовий контроль поділяють на перевірки, обстеження, аналіз та ревізії.

Перевірки проводять для дослідження окремих питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій. Наслідки перевірок оформлюють довідкою або доповідною запискою.

Обстеження на відміну від перевірки проводять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямках господарської діяльності об’єкта, що обстежується, визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.

Аналіз, як правило, здійснюється регулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового становища.

Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. Ревізії – це метод документального контролю фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, способу документального викриття нестач, розтрат, привласнень, крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії здійснюються контрольно-ревізійними службами. Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах та районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних позабюджетних фондів, розроблення пропозицій та усунення виявлених недоліків і порушень, запобігання їх виникненню.

Надання самостійності підприємствам та організаціям, їх приватизація і створення на їх основі господарських структур різних форм власності привело до необхідності створення органу, в обов’язки якого входило б проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності, забезпечення консультацій по фінансовим питанням. Таким органом контролю стала Палата аудиторів.

Аудит – це перевірка публічної фінансової звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудиторську діяльність можуть виконувати як громадяни України так і аудиторські фірми, об’єднання, які мають кваліфікаційний сертифікат і на його основі одержати ліцензію. Палата аудиторів не тільки атестує аудиторів та видає кваліфікаційні сертифікати і ліцензій, а й розробляє стандарти і методичні рекомендації, веде облік аудиторів, їх об’єднань та фірм. Вся діяльність аудиторів будується на комерційній основі.


Тема 4. Державний бюджет.


  1. 1.Суть та роль державного бюджету.

  2. Доходи державного бюджету.

  3. Витрати державного бюджету.


  1. Суть та роль державного бюджету.


Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і парозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет.

Державний бюджет - це система грошових відносин, які виникають між державою, підприємствами різних форм власності та галузевої належності, населенням з формування та використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Економічний зміст державного бюджету визначається:

- дією економічних законів;

- суттю та функціями держави;

- системою господарювання та виробничими відносинами.

Відношення, які виникають між державою, підприємствами та населенням в процесі формування та використання бюджетних коштів, називають бюджетними відносинами. Їх структура охоплює економічні відносини, що утворюються між:

- державою та і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

- між державою та населенням у процесі розподілу і перозподілу валового національного продукту;

- між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Бюджетне регулювання визначають як систему перерозподілу грошових коштів між бюджетами, яка полягає в передачі частини ресурсів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Бюджетне регулювання передбачає законодавчо закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, встановлених на даній території, а також збалансування бюджетів за допомогою між бюджетних трансфертів. Бюджетне регулювання спрямоване на збалансування бюджету, тобто досягнення такого стану, коли видатки бюджету дорівнюють його доходам.

До між бюджетних трансфертів відносять: дотацій, субсидій та субвенції.

Дотації - це грошові кошти, які виділяються з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня і не мають цільового призначення.

Субсидії - це грошові кошти, які мають цільове призначення і виділяються з поточного бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня.

Субвенції - це грошові кошти, які мають цільове призначення і виділяються з бюджету розвитку на засадах дольової участі в фінансуванні витрат, які передбачаються.

В організаційному аспекті державний бюджет є планом утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави. Бюджети складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне порівняння бюджетних даних. Бюджетна класифікація має розділи, параграфи, статті.

Бюджетна класифікація залежить від певних традицій та структури господарства країни. Наприклад, в Україні видатки згруповані з застосуванням відомчо-галузевих ознак (розділи - народне господарство, соціально-культурні заходи, управління; параграфи - галузі, заходи; статті - заробітна плата, стипендії тощо). Доходи згруповані за принципом предметної класифікації. За основу взято вид платежу, платіж - це розділ (податок на добавлену вартість, платежі з прибутку). Глави - міністерства та відомства, а параграфи - галузі народного господарства. Статті в доходах майже не використовуються.


  1. Доходи державного бюджету


Доходи державного бюджету відображають економічні відношення, які виникають у держави з підприємствами та громадянами в процесі формування бюджетного фонду країни. Формою проявів цих відносин є різні види платежів підприємств та населення до державного бюджету, а матеріальним втіленням - грошові засоби, які мобілізуються до бюджетного фонду. Бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту; з другого боку - обєктом подальшого розподілу вартості, яка сконцентрована у державі. Склад та форми мобілізації грошових засобів залежить від системи та методів господарювання та економічних завдань, які вирішуються суспільством.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1.Податкові надходження – встановлюються згідно чинного законодавства (загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі);

2.Неподаткові надходження:

- доходи від власності та підприємницької діяльності держави;

- адміністративні збори, доходи від некомерційного та побічного продажу;

- надходження від штрафів та фінансові санкції.

3.Доходи від операцій з капіталом:

- відсотки, які отримує держава від співтовариства з підприємствами та компаніями;

- прибутки НБУ.

4.Трансферти – тобто кошти одержані від інших органів влади, місцевого самоврядування, ін. держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.


3. Видатки державного бюджету


Видатки державного бюджету - це економічні відносини, які виникають в зв’язку з розподілом фонду грошових коштів держави та його використання за цільовим, галузевим та територіальним призначенням.

Система видатків державного бюджету - це сукупність конкретних видів бюджетних витрат. Її функціонування залежить від;

- природи та функцій держави;

- рівня соціально-економічного розвитку країни;

- звязків бюджету з народним господарством;

- форм надання бюджетних коштів.

Видатки бюджету класифікують за:

1.Функціями з виконанням яких пов’язані видатки – функціональна класифікація видатків;

2.Економічною характеристикою операцій при проведенні яких здійснюються ці видатки – економічна класифікація. За цією класифікаційною ознакою видатки поділяються на: поточні; капітальні; кредитні.

3. Ознакою головного розпорядника бюджетних коштів – відомча класифікація видатків ( головні розпорядники – це бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження розпоряджатися бюджетними коштами згідно з бюджетними призначеннями).

4. Бюджетними програмами – програмна класифікація видатків.


Тема 5. Бюджетна система України.


  1. Бюджетна система України.

  2. доходи державного бюджету України.

  3. Видатки держаного бюджету України.

  4. Бюджетні права в Україні.

  5. Бюджетний процес в Україні.


        1. Бюджетна система України.


Побудова бюджетної системи країни залежить від державного устрою. Адміністративно-територіальний поділ країни визначає кількість ланок бюджетної системи, оскільки кожний орган державної влади має право на свій бюджет.

Бюджетну систему України утворюють:

- Державний бюджет України;

- республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

- місцеві бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет, бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області обєднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети.

Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений або консолідований державний бюджет.

Організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв’язок між її окремими ланками називають бюджетним устроєм, який закріплюється Конституцією України та Бюджетним Кодексом України, державним устроєм України та її адміністративно-територіальним поділом.

В Україні побудова бюджетної системи ґрунтується на наступних принципах:

1.Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації та погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою.

2.Принцип збалансованості – витрати бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету за відповідний бюджетний період.

3.Принцип самостійності – державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними державними коштами, державний бюджет не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується також закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правом відповідних органів влади розглядати та затверджувати бюджети.

4. Принцип повноти – до складу бюджетів включаються всі надходження та витрати, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування.

5.Принцип обґрунтованості означає, що бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень та витрат бюджету, що здійснюється відповідно до затверджених методик і правил.

6.Принцип ефективності – при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

7.Принцип субсидіарності – розподіл видатків між державним бюджетом повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

8.Принцип цільового використання означає, що бюджетні кошти повинні використовуватися тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням.

9.Принцип справедливості і неупередженості означає, що бюджетна система України будується на засадах справедливого розподілу суспільного багатства між територіальними громадами та громадянами.

10.Принцип публічності та прозорості – державний бюджет та бюджет АР Крим затверджуються відповідно ВР України, ВР АР Крим та ін. радами.

11.Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.


        1. Доходи державного бюджету України.


Доходи державно бюджету включають:

1). Доходи ( за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від сплати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та ін. визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2). Гаранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3). Між бюджетні трансферти з місцевих бюджетів.


        1. Видатки державного бюджету України.


1). Державне управління:

- законодавчу владу;

- виконавчу владу;

- Президента України.

2). Судову владу.

3). Міжнародну діяльність.

4). Фундаментальні та прикладні дослідження, сприяння НТП загальнодержавного значення, міжнародні наукові та інформаційні дослідження загальнодержавного значення.

5). Національну оборону.

6). Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.

7). Освіту:

- спецшколи, засновані на державній власності;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- проф. тех. освіту;

- Вузи, засновані на державній власності.

8). Охорону здоров’я:

- багато профільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні функції;

- клініки науково-дослідних інститутів, спец лікарні, госпіталі для інвалідів ВВВ;

- санаторно - реабілітаційна допомога;

- санітарно-епідеміологічний нагляд.

9). Соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям та членам їх сімей та ін.);

- державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям, заходи соціального захисту інвалідів та ін.);

- державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

- державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок і сімї;

- державні програми підтримки будівництва житла для окремих категорій громадян.

10). Культура і мистецтво:

- національні і державні бібліотеки, музеї, виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв’язки та ін.;

- національні театри, національні та державні музичні колективи та ансамблі та ін.;

- державна підтримка громадських організацій культури та мистецтва, що мають статус національних;

- державні програми розвитку кінематографії;

- державна архівна справа.

11). Державні програми підтримки телебачення та радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

12). Фізична культура і спорт:

- державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у загальнодержавних і міжнародних змаганнях;

- державні програми з інвалідного спорту.

13). Програми реставрації пам’яток архітектури державного значення.

14). Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

15). Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики.

16). Державні інвестиційні проекти.

17). Державні програми з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, охорони НПС, ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та ліквідації стихійного лиха.

18). Створення та поповнення державних запасів та резервів.

19). Обслуговування державного боргу.

20). Проведення виборів та референдумів

21). Ін. програми, які мають виключно державне значення.


        1. Бюджетні права в Україні.


Регулятором функціонування державного бюджету країни поряд з політичними, економічними та організаційними факторами є бюджетне право. Бюджетне право - це сукупність встановлених державою юридичних норм, які регулюють діяльність органів державної влади та управління з складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету. Загальні основи бюджетних прав визначаються конституцією країни. В Україні бюджетне право країни, Автономної Республіки Крим та місцевих рад народних депутатів встановлено Конституцією України.

В Україні крім Конституції бюджетні права регулюють Бюджетний Кодекс України, прийнятий у червні 2002 р. та Закон України “Про Державний бюджет України”, що приймається щорічно ін. закони, що регулюють бюджетні правовідносини. В законодавчих актах про бюджетні права викладені принципи побудови бюджетної системи, розмежування доходів та видатків між окремими бюджетами, визначено порядок бюджетного процесу.

Правове регулювання бюджетних відносин охоплює відносини, які виникають між різними гілками влади і управління при визначені бюджетів держави, формування доходів і видатків та розподілі і перерозподілі коштів між різними ланками бюджетної системи, а також відносин, що виникають при проведенні бюджетного процесу. Бюджетно - правовим регулюванням є усі форми законодавчого або нормативного впливу держави на органи управління всіх рівнів в галузі бюджету.

У бюджетному праві визначаються:

1). Порядок бюджетного устрою та утворення бюджетної системи України, а також принципи її побудови.

2). Доходи і видатки державного бюджету.

4). Надходження і витрати місцевих бюджетів.

5). Між бюджетні відносини, в т.ч. розмежування видатків між бюджетами, розрахунок видатків, що враховується при визначенні між бюджетних трансфертів.

6). Між бюджетні трансферти.

7). Порядок контролю за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.

Закон України “Про Державний бюджет” на поточний рік регулює такі питання:

1). Обсяг доходів державного бюджету в млрд. грн.

2). Обсяг видатків державного бюджету в млрд.грн.

3). Обсяг бюджетного дефіциту та джерела його покриття в млрд. грн.

4). Структуру надходжень до державного бюджету в млрд. грн.

5). Розподіл видатків державного бюджету за розпорядниками та бюджетним призначенням в млрд.. грн..

6). Розмір між бюджетних трансфертів в млрд. грн. та ін.

Бюджетним кодексом України регулюються правовідносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів.


        1. Бюджетний процес в Україні.


В бюджетному процесі виділяють етапи: складання проекту бюджету; розгляд бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.


Стадії бюджетного процесу в Україні

Етапи бюджетного процесу

Дії відповідальних органів

Термін виконання

1.Складання проекту бюджету

1.Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

2.Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-економічні засади бюджетного планування, які використовують для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

3.Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

4.Кабмін подає до Верховної Ради України проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.


Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань у ВР

2.Розгляд Державного бюджету України

1.Після подання Кабміном проекту закону до ВР Міністр фінансів представляє його на пленарному засіданні. Голова Комітету ВР з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про Державний бюджет України вимогам Бюджетного Кодексу, основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям ВР.

2.За результатами обговорення проекту Закону про Державний бюджет ВР може прийняти вмотивоване рішення про його відхилення.


Через 5 днів після подання до ВР

3.Затвердження бюджету






















4.Виконання ДБ України


















5.Складання, розгляд і затвердження звіту про виконання ДБ України




1.Після прийняття до розгляду представленого проекту закону він обговорюється народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях та групах ВР. Комітети формують свої пропозиції до проекту закону і передають до Комітету ВР.

2.Висновки до проекту закону розповсюджуються серед народних депутатів України і розглядаються на 1-му пленарному засіданні, ВР приймає проект цього закону.

3.Після прийняття проекту закону про Державний бюджет у 1-му читанні, КМ України готує і подає проект цього закону доопрацьований, відповідно до висновків ВР.

4.Друге читання проекту закону передбачає в першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту) доходів і видатків ДБУ.

5.На третьому читанні відбувається розгляд доопрацьованого проекту закону про ДБУ в повному обсязі та з питань статей, які не були прийняті у другому читанні.

6.Прийняття закону про ДБ України


1.Кабінет Міністрів України забезпечує виконання ДБ України. Мінфін здійснює загальну організацію та управління виконання ДБ України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

2.В Україні здійснюється казначейська форма обслуговування ДБ України.

3.Державний бюджет виконується за розписом, який затверджується Мінфіном відповідно до бюджетних призначень.

4.Мінфін здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочки до сплати податків та зборів.

5.Державне казначейство веде бухгалтерський облік надходжень до ДБ України та контролює відповідність кошторисів розпису ДБ України та виконує ін. функції.


1.Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов’язань держави визначаються Державним казначейством за погодженням Мінфіну.

2.Бух.облік операцій по виконанню ДБ України здійснюються органами Державного казначейства згідно встановлених правил.

3.Усі надходження та видатки до ДБ заносяться на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законом процедури.

4.Державне казначейство здійснює закриття всіх рахунків, відкритих у поточному бюджетному періоді.

5.Зведення, складання та надання звітності про виконання ДБ України здійснюється Державним казначейством України.

Не пізніше 1 жовтня




Не пізніше 20 жовтня


Не пізніше 3 листопада


Не пізніше 20 листопада


Не пізніше 25 листопада





Не пізніше 1 грудня










У місячний термін після набрання чинності закону про ДБ України













Не пізніше 31 грудня


Тема 6. Фінанси місцевих органів влади в Україні


              1. Фінанси місцевих органів влади, їх зміст і роль.

              2. Місцеві бюджети України.

  1. Доходи місцевих бюджетів.

  2. Видатки місцевих бюджетів.

  3. Фінансові проблеми місцевих бюджетів.


              1. Фінанси місцевих органів влади, їх зміст і роль.

Місцеві органи влади та їх фінанси мають певний вплив на економіку і соціальну сферу держави. У фінансові системи мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту. Через ці системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Тому фінанси місцевих органів влади є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку держави. При цьому держава і місцеве самоврядування розподіляють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Фінанси місцевих органів влади є фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ці органи ресурсами для розвязання завдань, що на них покладаються. Фінанси місцевих органів влади є також інструментом забезпечення суспільних послуг та забезпечення економічного росту.

Фінанси місцевих органів влади охоплюють:

  1. Місцеві бюджети – містять в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

  2. Позабюджетні кошти місцевих органів влади – являють собою позабюджетні фонди місцевих органів влади, валютні та резервні фонди. Утворення і визначення статусу позабюджетних фондів є виключно компетенцією рад будь-якого рівня. Місцеві держадміністрації забезпечують надходження коштів до цих фондів та їх раціональне використання з наступним інформуванням відповідної ради народних депутатів.

  3. Комунальний кредит – це тимчасово вільні у суспільному виробництві кошти, які позичають місцеві органи влади у фізичних та юридичних осіб. В Україні використовують 2 форми комунального кредиту:

    1. комунальні облігаційні позики;

    2. комерційний банківський комунальний кредит.

Емітентом облігацій комунальної позики являються економічні комітети, створені при міськвиконкомах, а гарантом – фінансові управління цих виконавчих комітетів. Отримані від позик кошти місцеві органи влади спрямовують на житлове будівництво, будівництво метрополітенів та ін. потреби місцевих органів влади.

Банківські комунальні кредити місцеві органи влади можуть отримати в установах банків, проте відсотки, за якими такі кредити надаються, на сьогодні є надто високими.

  1. Фінанси комунальних підприємств.

Основну частину фінансів місцевих органів влади являють фінансові ресурси підприємств, які є власністю цих органів. В Україні органи місцевого самоврядування отримали право мати свою власність, така форма власності отримала назву комунальної. Суб’єктами права комунальної власності в Україні були визнані усі місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць, утворилося кілька видів комунальної власності: комунальна власність областей, міст, районів, районів у містах, сіл і селищ.

Майно, ресурси, земля та кошти комунальних форм власносності стали власністю територіальної громади. Комунальне майно не відноситься до державного майна і є самостійною формою власності.

Комунальний сектор в Україні охоплює промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство та ін. галузі.

Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їх прибуток розподіляється у порядку, визначеному місцевими Радами, згідно зі статутом підприємств. Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню і згідно законодавства 100% податку на прибуток комунальних підприємств, зараховуються до бюджету місцевих Рад того рівня, якому належать ці підприємства.

Місцеві Ради можуть надавати пільги або звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їх рахунки не об’єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування.


              1. Місцеві бюджети України.


Головним інститутом в системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет. Структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.

Згідно з існуючим територіальним устроєм до місцевих бюджетів належать республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районі, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 12 тисяч. Найчисельніша група - це сільські, селищні та міські бюджети.


3. Доходи місцевих бюджетів.


Серед доходів місцевих бюджетів виділяють власні, закріплені та регульовані..

До власних відносять доходи, які формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади та згідно з його рішеннями. Власними є місцеві податки, збори та платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та інші.

Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи зараховуються до місцевих бюджетів згідно законодавчих актів, які регулюють бюджетну систему країни та бюджетний процес.

Регульовані доходи - це доходи, які розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Окремі доходи можуть бути закріплені і регульовані. Уточнення переліку закріплених та регульованих доходів місцевих бюджетів в Україні здійснюється в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.

Склад доходів АР Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів:

1).Для забезпечення реалізації соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи АР Крим та обласних бюджетів, які формуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

    1. 25% прибуткового податку з громадян, що справляються на відповідній території;

    2. 25% плати за землю, що справляється на відповідній території;

    3. плати за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів АР Крим та обласними державними адміністраціями.

2).Для забезпечення реалізації соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які формуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

    1. 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного призначення та їх обєднань;

    2. 15% плати за землю, що сплачується на території сіл. Селищ, міст районного призначення та їх обєднань;

    3. плати за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

    4. плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється державними адміністраціями;

    5. надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:

1).місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2).100% плати за землю – для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю – для бюджетів міст АР Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх обєднань;

3).податок з власників транспортних засобів;

4).надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5).податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6).плата за забруднення НПС;

7).кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власносності;

8).фіксований с/г податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9).плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

10).надходження від грошово-речових лотерей;

11).податок на прибуток підприємств комунальної власносності;

12).інші надходження, передбачені законом.


4. Видатки місцевих бюджетів.


Видатки місцевих бюджетів

Видатки, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів до відповідних бюджетів

Видатки місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів

1. районних бюджетів та бюджетів міст АР Крим і міст обласного зна-чення

1)державне управління (органи місцевого самоврядування міст республіканського, обласного значення та районного значення);

2)освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту; заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

3)охорону здоров’я: первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні, пологові будинки та ін.); програми медико-санітарної освіти;

4)соціальний захист та соціальне-забезпечення: державні програми соціального забезпечення (притулки для неповнолітніх, територіальні відділення соціальної допомоги); державні програми соціально захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми та ін.;

5)державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми ( театри, бібліотеки, музеї та ін.);

6)державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких навчальних шкіл всіх типів, заходи з фізичної культури і спорту та ін.

1)місцеву пожежну охорону;

2)позашкільну освіту;

3)соціальний захист та соціальне забезпечення:

- програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сімї;

- місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

4)місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5)культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6)програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

7)місцеві програми розвитку фізичної культури і спорту;

8)типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;

9)транспорт, дорожнє господарства: регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування; будівництво, реконструк-цію, ремонт та утримання доріг місцевого значення та ін.

10)управління комунальним майном;

11)ін. програми, затверджені відповідною радою згідно законодавства.

2 бюджету АР Крим та обласних бюджетів

1)державне управління (представницьку і виконавчу владу АР Крим, обласні ради);

2)загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спец загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, школи інтернати; заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності АР Крим і виконують державне замовлення; вищу освіту; післядипломну освіту та ін. освітні програми.

3)охорону здоровя: первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського та обласного значення) та ін.

4)соціальний захист та соціальне забезпечення;

5)культуру і мистецтво: державно-культурно-освітні програми (республіканські та обласні бібліотеки, музеї, виставки); державні театрально-видовищні програми та ін.

6)фізичну культуру та спорт.



3 бюджетів сіл, селищ, міст районного значення

1)органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2)освіту (дошкільну освіту і загальну середню освіту);

3)первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерські пункти);

4)сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.



5. Фінансові проблеми місцевих бюджетів.


Найбільш масштабною фінансовою проблемою місцевої влади в Україні є так звана проблема “бідних” і “багатих” територій. ЇЇ суть полягає у тому, що адміністративно-територіальні утворення, на які поділена кожна держава, мають різну податкову базу і фінансовий потенціал. Це наслідок нерівномірності територіально-ресурсного потенціалу та продуктивних сил.

Території, які мають більш потужну податкову базу, обстоюють права на переваги у самостійному формуванні доходної частини своїх бюджетів. Навпаки, “бідні” території апелюють до центральної влади з вимогою – збільшити фінансову допомогу. Так виникають протиріччя між “бідними” і “багатими” територіями при розподілі і перерозподілі національного доходу. Арбітром у цій суперечці виступає центральна влада, яка змушена проводити політику бюджетного вирівнювання. Цей напрямок фінансової політики держави має надзвичайно важливе значення для збереження територіальної цілісності країни, єдності її бюджетної та податкової системи.

Окрім, проблеми “багатих” та “бідних” територій місцеві органи влади мають проблеми, такі як:

    1. хронічна нестача фінансових ресурсів;

    2. прихований дефіцит місцевих бюджетів;

    3. нестабільність доходних джерел.


Тема 7. Фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню.


        1. Фінансовий аспект соціальних гарантій.

  1. Cоціальне забезпечення населення України.

  2. Фінансування системи соціальних гарантій населенню.


        1. Фінансовий аспект соціальних гарантій.


Кожному громадянину в будь-якій країні потрібні соціально-економічні гарантії, які закріплюються в законодавчих актах.

В Україні соціально-економічні гарантії охоплюють три напрями:

а) держава гарантує кожному громадянину, який зайнятий трудовою діяльністю, нормальний рівень благополуччя через мінімальний рівень заробітної плати, посильні податки та невтручання в підприємницьку діяльність, що відбувається в межах чинного законодавства;

б) задоволення пріоритетних потреб суспільства, самостійне задоволення яких держава не може довірити кожному громадянину окремо. До таких потреб відносять отримання загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-просвітницької роботи, підготовка кадрів, організація охорони здоров’я і розвиток фізичної культури тощо. Держава гарантує задоволення перелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах та у формі безплатних послуг;

в) вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких повязана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути навантаження утриманців на працездатних, стан здоров’я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. Формами задоволення відповідних потреб є пенсії, матеріальна допомога, стипендії, грошові виплати та їх індексація, пільга з податків, платежів і послуг тощо.

Механізм соціальних гарантій полягає в тому, що вилучаючи у громадян частину створеного ними національного доходу, держава повертає їм блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоровя, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення. За рахунок вилученої у громадян частини національного доходу держава надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможні самі забезпечити всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).


2. Соціальне забезпечення населення України.


Національна система соціального забезпечення населення охоплює:

- реалізацію прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;

- оплата праці та мінімального розміру заробітної плати;

- підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;

- матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Однією з форм соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а саме:

- на випадок безробіття;

- медичне;

- від нещасних випадків на виробництві;

- пенсійне.

Соціальне страхування ґрунтується на принципах:

- обов’язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

- забезпечення особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів права вибору щодо участі в обов’язковому і добровільному страхуванні;

- обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію в окремих видах соціального страхування;

- особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням;

- державні гарантії щодо виплат за соціальним страхуванням.

Здійснення заходів з соціального забезпечення фінансується з державного бюджету та позабюджетних фондів.


3. Система соціальних гарантій населенню.


Систему соціальних гарантій населенню складають:

- пенсійне забезпечення;

- державна допомога сім’ям з дітьми;

- цільова грошова допомога громадянам з мінімальними доходами;

- індексація грошових доходів населенню;

- державне регулювання цін;

- пільги і допомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави;

- соціальні гарантії ветеранам війни;

- соціальні гарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку;

- допомога на поховання;

Пенсійне забезпечення охоплює виплату пенсій за віком, соціальних пенсій, пенсій інвалідів війни, учасників війни, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Пенсії виплачуються з Пенсійного фонду України.

Державна допомога сімям з дітьми призначається:

- по вагітності та пологах;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- по догляду за дитиною;

- грошові виплати матерям ( батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

- по догляду за дитиною-інвалідом;

- по тимчасовій непрацездатності у звязку з доглядом за хворою дитиною;

- на дітей віком до 16 років;

- на дітей одиноким матерям;

- на дітей військовослужбовців строкової служби;

- на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

- допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

Фінансування державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюється з Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, коштів державного і місцевих бюджетів та інших коштів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Цільова грошова допомога громадянам з мінімальними доходами надається у вигляді цільових виплат окремо на прожиття; оплату житла, комунальних послуг, електроенергії, придбання і доставку палива. Фінансування виплат на прожиття здійснюються з Пенсійного фонду України, решту виплат - з місцевих бюджетів.

Індексація - це встановлений законодавством України механізм підвищення доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержувані в гривнях на території України, якщо вони не мають разового характеру (державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці). Фінансування індексації здійснюється з різних джерел:

- з доходу підприємств, об’єднань і організацій, що перебувають на господарському рахунку;

- з коштів відповідних бюджетів для організацій та установ, що фінансуються з бюджету;

- з Пенсійного фонду України та інших соціальних фондів для індексації пенсій та соціальної допомоги.

Державне регулювання цін передбачає дотування окремих товарів і послуг для підтримання їх у зв’язку з зростанням витрат на їхнє виробництво. Дотації призначаються в тому випадку, коли собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна реалізації. Вона має покривати збитки і забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. По окремих товарах і послугах дотація покриває лише збитки. Розмір дотації розраховують на одиницю продукції або як різницю між ціною і собівартістю продукції та послуг. В кожний конкретний період перелік товарів і послуг, що підлягають дотації змінюється. Фінансування дотації провадиться з загальнодержавного і місцевих бюджетів.

Пільги і допомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави охоплюють:

- надбавки до пенсій у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком;

- звільнення від сплати всіх податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету;

- першочергове безплатне особисте і безплатне членів сім’ї обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів;

- першочергове безплатне забезпечення ліками, що придбані за рецептами лікаря, доставка за його висновком ліків додому;

- безплатне виготовлення і ремонт зубних протезів;

- першочергове одержання безплатної путівки у санаторій, профілакторій чи будинок відпочинку один раз на рік, а членами їх сімей - 25% вартості. Усі види медичного обслуговування у санаторіях, профілакторіях і будинках відпочинку, а також харчування надаються безплатно. Особам, що одержали путівки для санаторно-курортного лікування, надається право безплатного проїзду до місця лікування і назад;

- звільнення від квартирної плати, оплати комунальних послуг водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче постачання, центральне опалення), від плати за користування домашнім телефоном позавідомчою охороною сигналізацією житла незалежно від виду житлового фонду та інші пільги і допомога.

Витрати державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій з надання пільги і допомоги Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави покриваються місцевими фінансовими органами перерахуванням коштів на рахунки відповідних органів, підприємств, установ і організацій за рахунок коштів державного бюджету України.

Соціальні гарантії ветеранам війни передбачають пільги щодо оплати житла і комунальних послуг, абонентної плати за користування телефоном, безплатний проїзд усіма видами транспорту (за винятком таксі). Пільги і виплати ветерани війни одержують за рахунок державного бюджету.

Соціальні гарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку охоплюють:

- першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних матеріалів);

- переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсацію вартості самостійного лікування в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністерства України;

- щорічне медичне обстеження і диспансеризацію з залученням відповідних спеціалістів;

- першочергове обслуговання в лікувально-профілактичних закладах, аптеках, першочергова госпіталізація тощо.

Самотнім громадянам похилого віку, які за висновком медичних закладів потребують постійного стороннього догляду, призначається щомісячна допомога в розмірі та порядку, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення», або надається соціальне побутове обслуговування вдома державними установами. Фінансування заходів щодо забезпечення соціальних гарантій ветеранам праці та громадянам похилого віку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Допомога на поховання надається всім громадянам. Допомога виплачується сімї померлого або особі, яка здійснила поховання. Допомога надається з фонду державного соціального страхування, Пенсійного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення.


Тема 8. Фонди фінансових ресурсів загальнодержавного і місцевого значення.


              1. Державний Пенсійний фонд.

        1. Державний фонд сприяння зайнятості населення.

  1. Державний інноваційний фонд.

  2. Державний фонд соціального страхування.

  3. Фонд сприяння конверсії.

  4. Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.


              1. Державний Пенсійний фонд.

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України.

Функції Пенсійного фонду:

- збір і акумуляція обов’язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплат допомоги;

- виплата пенсій відповідно до Законів України про пенсійне забезпечення та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

- виплата пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ;

- виплата допомоги на дітей;

- здійснення інших витрати, які згідно з чинним законодавством, фінансуються за рахунок Пенсійного фонду;

- фінансування державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів;

- організація міжнародного співробітництва у галузі пенсійного забезпечення;

- розробка проекту кошторису (бюджету), складання звіту про його виконання;

- подання до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо тарифів внесків у державне соціальне страхування із врахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші страхування (разом з фондом соціального страхування та Міністерством праці).

Пенсійний фонд має мережу територіальних відділень, включаючи міста й райони, які у своїй діяльності взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами та установами.

Кошти Пенсійного фонду формуються за рахунок:

- обов’язкових страхових внесків:

- коштів державного і місцевих бюджетів;

- добровільних внесків підприємств, установ та організацій і громадян;

- обов’язкових страхових внесків та інших надходжень.

Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на:

- фінансування виплати державної пенсії, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством, здійснюються за рахунок його коштів, в тому числі громадянам, що виїхали на постійне проживання за кордон;

- реалізацію державних, регіональних та міських, районних програм соціального захисту населення;

- створення банку даних про платників обов’язкових страхових внесків до Пенсійного фонду та розвиток матеріально-технічного бази органів фонду.

Особливістю витрачання коштів пенсійного фонду є те, що кошти зберігаються в установах банків на розрахункових рахунках і вилученню не підлягають, а органи управління фонду утримаються за рахунок державного бюджету.


2. Державний фонд сприяння зайнятості населення.


Кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення входять до складу Державного бюджету і витрачаються на фінансування заходів передбачених державними та територіальними програмами зайнятості.

За рахунок коштів фонду фінансуються:

а) на державному рівні:

- розвиток центрів підготовки і навчання вивільнюваних працівників та незайнятого населення, його професійної спрямованості, утримання інформаційно-обчислювальних центрів, поліграфічної бази, власних підприємств служби зайнятості, створення гуртожитків тимчасового житла для осіб без певного місця проживання;

- проведення наукових досліджень й розробок з проблем ринку праці й зайнятості населення;

- забезпечення міжнародного співробітництва у розв’язанні проблем зайнятості населення;

- надання, в окремих випадках, допомоги державним та місцевим центрам зайнятості;

- утримання структурних підрозділів служби зайнятості.

б) на місцевому рівні:

- заходи по професійному спрямуванню та працевлаштуванню населення;

- підвищення кваліфікації та перепідготовка вивільнюваних працівників і безробітних;

- організація додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

- залучення безробітних до оплачуваних громадських робіт;

- надання безвідсоткової позички безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

- виплати допомоги по безробіттю та надання матеріальної допомоги членам сім’ї безробітного, які перебувають на його утриманні;

- видання спеціальних інформаційних бюлетнів про потреби територій в кадрах і можливості працевлаштування;

Проекти доходів та витрат Державного фонду зайнятості розробляються державним центром зайнятості відповідно до встановлених строків складання державного бюджету. Центри зайнятості в межах затверджених кошторисів самостійно розпоряджаються коштами фонду, які перебувають на рахунках в установах банків під контролем Міністерства фінансів України і в першу чергу Державного Казначейства та його органів на місцях.


3. Державний інноваційний фонд.


Державний інноваційний фонд створено відповідно до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» для фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки. Фонд має відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Кошти фонду формуються за рахунок:

- бюджетних асигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності;

- відрахувань підприємств, об’єднань і організацій у розмірі до 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) з віднесенням їх на собівартість;

- добровільних внесків юридичних і фізичних осіб.

При регіональних відділеннях створені ради, до складу яких входять представники наукових закладів, науково-виробничих об’єднань, промислових і сільськогосподарських організацій, фахівці, представники державної адміністрації. Ці ради розробляють пропозиції щодо визначення найперспективніших науково-технічних програм і проектів, затверджують витрати на їхнє здійснення, звіти про виконання проектів.

4. Державний фонд соціального страхування.


Державний фонд соціального страхування створено для цілей соціального страхування громадян України Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України.

До фонду направляються:

- частина коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання:

- кошти громадян, які працюють в умовах найму, оренди чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Зазначений фонд є самостійною фінансово-банківською системою і знаходиться у віданні профспілок України. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до складу державного бюджету України.

Усі юридичні та фізичні особи, які вносять відрахування до цього фонду, зобов’язані реєструватися як страхувальники за місцем свого знаходження у відповідних комітетах профспілок. Страхові внески на соціальне страхування сплачуються за тарифами, установленими законодавством України.

За рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:

- виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах, при народжені дитини, на поховання;

організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.

5. Фонд сприяння конверсії.


Фонд сприяння конверсії було створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України в 1992 р.

Фонд формується за рахунок:

- відрахувань від собівартості товарної продукції (робіт, послуг), що випускається підприємствами оборонного комплексу, передбачених Програмою надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки та виходу її з кризового стану;

- 50% сум виручки від продажу незавершеного будівництвом об’єктів, що передбачалися для виробництва і розробок військової техніки та озброєнь, які не можуть бути використанні в цивільному виробництві;

- 10 % амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів підприємств і організацій, що підлягають конверсії ( за їхньою згодою);

- частини коштів, одержаних від продажу військової техніки і озброєнь, які вивільняються в процесі скорочення Збройних сил;

- цільових асигнувань з державного бюджету;

- добровільних внесків українських та зарубіжних юридичних і фізичних осіб.

Перерахування коштів до фонду здійснюється щоквартально. Розпорядником фонду є Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.


6. Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.


Органи місцевого самоврядування всіх рівнів формують позабюджетні фонди за рахунок таких джерел:

- додаткових доходів і зекономлених коштів, одержаних за рахунок здійснення організованих ними заходів для розв’язання економічних і соціальних проблем;

- доходів від продажу об’єктів міської, районної комунальної власності;

- доходів від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;

- доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;

- добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, установ;

доходів від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;

- штрафів, які стягуються за одержання підприємствами, об’єднаннями, організаціями і установами необґрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін, тарифів на продукцію, роботи, послуги;

- штрафів, які можуть встановлюватись місцевими Радами для фізичних і

юридичних осіб;

- доходів від реалізації безхазяйного і конфіскованого майна;

- плати за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- районних платежів та штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими Радами;

- орендної плати за землю;

- коштів соціального розвитку підприємств, об’єднань, організацій і установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

- інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.

Органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок таких коштів:

- відрахувань у розмірі 5% від валютної виручки підприємств, об’єднань, організацій і установ, що зареєстровані міською, районною адміністрацією;

- доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільних внесків пожертвувань юридичних осіб і громадян;

- надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;

- доходів від здавання в оренду комунальної власності іноземним юридичним і фізичним особам;

    1. інших не заборонених законом джерел.


Тема 9. Державний кредит


        1. Поняття і роль державного кредиту.

        2. Державний та банківський кредит, їх відміна.

        3. Форми держаного кредиту.

        4. Державний борг.

        5. Управління державним кредитом.

        6. Державний борг України.


              1. Поняття і роль державного кредиту.


Державний кредит – це сукупність економічних відношень, які виникають між державою, фізичними та юридичними особами, іноземним урядом в процесі формування та використання державного фонду грошових ресурсів.

Кредит як елемент системи розподілу і перерозподілу вартості відображає два взаємо зустрічних процеси руху грошових коштів. Одним з них є залучення грошових коштів, які є вільними у підприємств та населення, другий – спрямування цих коштів через механізм кредитування та державний бюджет на покриття економічних потреб народного господарства. За допомогою державного кредиту перерозподіляються лише тимчасово вільні грошові кошти.

Держава може виступати як позичальник, кредитор і гарант. Найчастіше держава виступає у ролі позичальника, займаючи кошти у фізичних, юридичних осіб та іноземних держав. Рідше держава виконує функцію кредитора. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики або виконання інших зобов’язань, вона є гарантом.

Перших два види кредитних відносин відразу ж впливають на величину фонду грошових ресурсів, останній – не завжди приводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно, то гарант не несе ніяких витрат).


              1. Державний та банківський кредит, їх відміна.


Виділяють дві форми кредиту – банківський та державний. Відміна цих двох форм кредиту полягає в тому, що:

1) потреба підприємств та організацій в банківському кредиті виникає в зв’язку з нерівномірним рухом вартості у процесі виробництва та обміну, потреба в державному кредиті виникає через фінансові негаразди країни.

2) при банківському кредитуванні економічні інтереси кредитора та позичальника співпадають. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється. Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника. При державному кредиті економічні інтереси кредитора і позичальника відносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленість підприємств, банків, громадян в добровільній передачі своїх грошових коштів в тимчасове користування позичальника (держави), для цього держава бере на себе гарантійне зобов’язання на тільки повернути позичені кошти, але й сплатити кредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. При державному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу для передачі грошових коштів в розпорядження держави.

3) банківський кредит має цільове призначення. Він застосовується в основному для забезпечення своєчасного грошового обігу. Державний кредит не має цільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежі товарного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом.

4) при банківському кредиті строки повернення кредиту суворо регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції ( підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість за позиками, припиняється видача нових кредитів тощо). При державному кредиті взаємовідношення між кредитором та позичальником укладаються добровільно. У відношенні позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічні санкції.


3. Форми державного кредиту.


Існує дві форми державного кредиту: товарна і грошова. Різновидами грошової форми є державні позики, використання державного кредитного фонду та ін.

Товарна форма кредиту передбачає позичання державою у населення та підприємств сільськогосподарської продукції, майна тощо. Товарна форма кредиту в більшій мірі використовується при розладнанні грошової системи.

Найпоширенішою грошовою формою державного кредиту є позики у вигляді цінних паперів. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти. Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватися серед населення або юридичних осіб.

Залежно від способу виплати доходу облігаційні позики поділяються на:

    1. відсоткові – власники таких облігацій одержують твердий дохід у формі відсотків від номінальної вартості облігацій;

    2. виграшні – власники цих облігацій весь дохід одержують у формі виграшу, при цьому дохід одержують власники лише тих облігацій на які випав виграш;

    3. безпрограшні – облігації випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації;

    4. безпроцентні – такі позики не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, при цьому вартість випущеної облігації дорівнює ціні товару.

Місцеві органи влади можуть одержувати позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону.

За строком погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються купуються банківськими установами.

Державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформлюються підписними зобов’язаннями.

Однією з форм державного кредиту є використання державою коштів позичкового фонду. При цьому держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Проте така форма державного кредиту економічно не виправдана і може зумовлювати інфляційні процеси.


4. Державний борг.


Державний борг – це сума заборгованості за позиками, які випущені і непогашені, а також сума фінансових зобов’язань країни до іноземних кредиторів на певну дату.

Державний борг поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній борг в свою чергу поділяється на капітальний та поточний.

Капітальний державний борг охоплює всю суму заборгованості за позиками, які були здійснені раніше.

Поточний борг складається з витрат держави, які пов’язані з виплатою виграшів, відсотків по поточним тиражам та позикам, виграшів по проведеним тиражам, які не були затребувані раніше.

Оскільки держава систематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств та організацій через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніх позик, позичає та повертає кошти позичкового фонду, то сума державного боргу змінюється з року в рік.

Зовнішній державний борг – це сума заборгованості по фінансовим зобов’язанням держави іншим країнам. На відміну від внутрішнього боргу, який виникає як правило через бюджетний дефіцит, зовнішній борг виникає в зв’язку з залученням зовнішніх позик на закупку в інших країнах технологічного обладнання, транспортних засобів, сировини, оплату послуг, передбачених міжурядовими угодами тощо.

Зовнішній борг класифікується:

    1. за видами кредиту (банківський, іменний);

    2. за формами надання кредиту (валютний, товарний);

    3. в залежності від цільового використання (інвестиційний, не інвестиційний);

    4. за умовами надання (пільговий, з виплатою високих відсотків, компенсаційний);

    5. за строками повернення заборгованості (коротко, середньо та довгостроковий);

    6. за умовами повернення боргу (одноразово, рівними або не рівними частками).


5. Управління державним кредитом.


Управління державним кредитом – це один із напрямів фінансової політики держави, який пов’язаний з його діяльністю як позичальника, кредитора та гаранта. Управління кредитом здійснюють органи влади та управління держави, які визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, обсяг необхідних позик, обсяг впливу державного кредиту на грошовий обіг.

Управління державним кредитом – це сукупність дій, які пов’язані з підготовкою до випуску і розміщенню боргових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів, обслуговуванню і погашенню державного боргу, надання кредитів та гарантів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають сплачуватися за позиками.

Збільшення строків дії позики називається консолідацією. Консолідація і конверсія можуть здійснюватися одночасно.

Уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Відстрочення погашення позики може здійснюватися тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргів зумовлюється фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.


6. Державний борг України.


Державним внутрішнім боргом України є строкові зобов’язання Уряду країни в грошовій формі. Державний борг України гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу внутрішнього боргу України входять:

    1. позики Уряду країни;

    2. позики, здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями Уряду.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, одержані Урядом кредити, частина боргових зобов’язань Уряду колишнього СРСР, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України.

Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто, погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Витрати на обслуговування державного боргу охоплюють виплату процентів, виграшів, коштів з погашення позик, витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів, проведення тиражів виграшів та тиражів погашення.

Обслуговування внутрішнього державного боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему країни шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, ін. цінних паперів, їх погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та в ін. формі.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення заборгованості України у складі державного бюджету країни створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.


КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Для студентів спеціальностей “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання.


Студенти спеціальності “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання виконують з курсу “Фінанси” контрольну роботу. Виконання контрольного завдання передбачає відповіді на всі три питання варіанту. Варіант визначається за останньою цифрою номера залікової книжки студента.


Варіант 0.


1.Фінансовий механізм соціальних гарантій в Україні.

2.Доходи і видатки місцевих бюджетів.

3.Порядок здійснення валютних операцій в Україні.


Варіант 1.


1.Фінанси і їх роль в економіці країни.

2.Державний бюджет України.

3.Пенсійний фонд України.


Варіант 2.


1.Фінансова система України.

2.Фінансові концепції кейнсіанської школи.

3.Фонд Державного соціального страхування в Україні.


Варіант 3.


1.Фінансовий механізм.

2.Неокласичні теорії фінансів.

3.Фонд сприяння зайнятості населення в Україні.


Варіант 4.


1. Фінансове планування

2.Бюджетна система України.

3.Фінансові теорії неоконсерватизму.


Варіант 5.


1.Управління фінансами.

2.Ланки фінансових систем розвинених країн світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

3.Місцеві бюджети в Україні.


Варіант 6.


1.Бюджетний процес в Україні.

2.Державний кредит.

3.Місцеві бюджети в розвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).


Варіант 7.


1.Фінансовий контроль.

2.Державні доходи та видатки.

3.Структура та принцип побудови бюджетів розвинених країн світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).


Варіант 8.


1.Бюджетний процес в розвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

2.Фонд сприяння конверсії.

3.Внутрішній та зовнішній борг України.


Варіант 9.


1.Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин.

2.Управління державним боргом.

3.Організаційна побудова фінансової системи України.


ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

заочної форми навчання


  1. Податок на прибуток підприємств, як фінансовий важіль та стимул.

  2. Прибутковий податок з громадян, як фінансовий важіль та стимул.

  3. Податок на додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.

  4. Значення амортизаційних відрахувань, як фінансового важеля та стимула.

  5. Податкова концепція А. Леффера.

  6. Фінансові показники, нормативи, ліміти.

  7. Структура та функції Державного Казначейства України.

  8. Структура та функції Державної податкової адміністрації.

  9. Структура та функції Контрольно-ревізійної служби.

  10. Структура та функції Державного Комітету по цінним паперам та фондовому ринку.

  11. Структура та функції Рахункової палати Верховної ради.

  12. Проблеми вдосконалення управління фінансами в Україні.

  13. Принципи фінансового контролю.

  14. Доходи державного бюджету та їх класифікація.

  15. Видатки державного бюджету та їх класифікація.

  16. Принципи побудови бюджетної системи України.

  17. Бюджетні права в Україні.

  18. Бюджетний процес в Україні.

  19. 19.Доходи та видатки місцевих бюджетів.

  20. 20.Система соціальних гарантій населенню.

  21. Суть і необхідність державного кредиту.

  22. Сучасна фінансова наука та її основні напрямки.

  23. Фінансова політика та концепції її формування.

  24. Фінансова політика як сфера державної діяльності.

  25. Складові та напрямки фінансової політики України.

  26. Форми та методи реалізації фінансової політики.

  27. Перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

  28. Шляхи удосконалення бюджетного процесу.

  29. Вдосконалення міжбюджетних відносин та системи бюджетних трансфертів.

  30. Поняття активного та пасивного дефіциту державного бюджету.

  31. Державна регіональна фінансова політика.

  32. Цілі та завдання державної регіональної фінансової політики.

  33. Теорія мультиплікатора.

  34. Теорія циклічного балансування.

  35. Принцип дефіцитного фінансування.


ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ІСПИТУ


        1. Суть фінансів, їх роль в процесі розширеного відтворення.

        2. Функції фінансів.

        3. Централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів держави.

        4. Фінансова система України та її ланки.

        5. Поняття та склад фінансового механізму.

        6. Суть та форми фінансового забезпечення.

        7. Бюджетне регулювання.

  1. Фінансове планування, його основні завдання та принципи.

  2. Методи фінансового планування.

  3. Система фінансових важелів та стимулів.

  4. Прибуток, як фінансовий важіль та стимул.

  5. Внески до пенсійного фонду, як фінансовий важіль та стимул.

  6. Внески до Фонду соціального страхування, як фінансовий важіль та стимул.

  7. Податок на прибуток, як фінансовий важіль та стимул.

  8. Прибутковий податок, як фінансовий важіль та стимул.

  9. Податок на додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.

  10. Податкова концепція А. Леффера.

  11. Фінансові показники, нормативи, ліміти.

  12. Управління фінансами, суб’єкти та об’єкти управління.

  13. Структура та функції органів управління фінансами.

  14. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансів.

  15. Фінансовий контроль, його суть та значення.

  16. Принципи проведення фінансового контролю.

  17. Форми фінансового контролю.

  18. Суть та роль державного бюджету.

  19. Доходи державного бюджету, їх класифікація та структура.

  20. Система видатків державного бюджету та їх класифікація.

  21. Бюджетна система України.

  22. Принципи побудови бюджетної системи України.

  23. Доходи Державного бюджету України.

  24. Видатки Державного бюджету України.

  25. Бюджетні права в Україні.

  26. Функції органів законодавчої і виконавчої влади при розробці, затвердженні і виконанні державного бюджету України.

  27. Стадії бюджетного процесу в Україні та їх характеристика.

  28. Фінанси місцевих органів влади, їх зміст і роль.

  29. Місцеві бюджети в Україні.

  30. Поняття та форми комунального кредиту.

  31. Фінанси комунальних підприємств.

  32. Склад доходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

  33. Склад доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

  34. Склад видатків бюджетів районів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

  35. Склад видатків бюджетів сіл, селищ, міст районного значення, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

  36. Фінансові проблеми місцевих бюджетів.

  37. Поняття дефіциту та профіциту державного бюджету.

  38. Суть державних доходів.

  39. Класифікація державних доходів.

  40. Поняття державних видатків.

  41. Принципи організації державних видатків.

  42. Механізм функціонування державних видатків.

  43. Фінансовий аспект соціальних гарантій.

  44. Система соціального забезпечення населення в Україні.

  45. Принципи соціального страхування.

  46. Система соціальних гарантій населенню в Україні.

  47. Пенсійне забезпечення в Україні.

  48. Державна допомога сім’ям з дітьми.

  49. Пільги і допомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави.

  50. Соціальні гарантії ветеранам війни.

  51. Соціальні гарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку.

  52. Характеристика Державного Пенсійного фонду.

  53. Характеристика Державного фонду сприяння зайнятості населення.

  54. Характеристика Державного інноваційного фонду.

  55. Порядок формування та використання коштів Державного фонду соціального страхування.

  56. Характеристика Фонду сприяння конверсії.

  57. Джерела формування позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

  58. Поняття і роль державного кредиту.

  59. Державний та банківський кредит, їх відміна.

  60. Форми державного кредиту.

  61. Внутрішній державний борг.

  62. Зовнішній державний борг.

  63. Управління державним кредитом, як напрямок фінансової політики держави.

  64. Державний борг України.

  65. Методи управління державним боргом.

  66. Індексація грошових доходів населення.

  67. Поняття та класифікація зовнішнього державного боргу.

  68. Державне регулювання цін.

  69. Державні позики.


ЛІТЕРАТУРА

Основні джерела:

        1. Базидевич В.Д., Баласт рик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базидевича В.Д. - К.: Атіка, 2002

        2. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа, 1997.

        3. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.

        4. Гега П. та ін. Основи податкового права.-К.: Знання, 1998.

        5. Епіфанов А.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997.

        6. Опарін В.М. Фінанси. - К.: КНЕУ, 1999.

        7. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. Монографія. К.: НІОС, 1997.

        8. Сабанти Б.М. Теория финансов. Учебное пособие. – М.: Мэнеджэр, 1998.

        9. Сумароков В.М. та ін Держава – податки – бізнес: (Із світового досвіду фіксального регулювання ринкової економіки): В.М. Суторміна, В.М. Федоров, В.Л. Андрущенко. К.: Либідь, 1992

        10. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.

        11. Финансовый менеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.

        12. Финансы/ Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.


Додаткова література:


        1. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.

        2. Финансовый менеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.

        3. Финансы/ Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.

        4. Государственные финансы: Учебное пособие для студентов экономических вузов и факультетов //В.М. Федосов, Л.Д. Буряк, Д.Д. Бутаков и др.; под ред. В.М. Федосова, С.Я. Огородника и Н.В. Суторминой. – К.: Лыбидь, 1991.

        5. Исскуство фінансиста: Практическое пособие.- М.: Экополис, 1992

        6. Ніхбат Е., Гропеллі А. Фінанси / Пер. З англ.. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. К.: Вік, Глобус, 1992.

        7. Общая теория финансов/ Под ред. Л.А. Дробозиной- М.: Банки и биржи, 1995.

        8. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення дисциплін. К.: КНЕУ, 2000.

        9. Шуляк П.Н., Белотелова Н.П. Финансы: уч. пос. М.: Издательский дом “Дашков и К”. 2002.


Періодична література:


  1. Журнали “Економіка України”.

  2. Журнали “Фінанси України”.

  3. Журнали “Бізнес-ексклюзив”.

  4. Газета “Урядовий кур’єр”.


Методичні розробки з дисципліни:


  1. Електронний варіант конспекту лекцій з курсу “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси” заочної форми навчання.

  2. Тематика контрольних робіт з дисципліни “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси” заочної форми навчання.

  3. Методичні рекомендації з написання рефератів по дисципліні “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050104 “Фінанси” та 7.050102 “Економічна кібернетика”.


УКЛАДАЧ ____________________________ І.В. АБРАМОВА



Случайные файлы

Файл
10497-1.rtf
141621.rtf
13150.doc
149590.doc
182344.rtf