Старість і старіння як соціальні феномени (143600)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/



























Старість і старіння як соціальні феномени



Заняття 1. Основні періоди людини. Біологічне поняття старіння


1. Старіння є невід'ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлює розбіжності у визначенні віку, з якого починається старість.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років - до старих людей, а від 90 років і старших - до довгожителів [1]. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якій розрізняють людей старшого віку як «молодих літніх» -65—74 років, старих - віком 75-84 і дуже старих - 85 років і старших [2].

Поняття «людина похилого віку» в Україні стійко асоціюється з віком виходу особи на пенсію, який згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» становить 55 років для жінок І 60 - для чоловіків.

Заслуговує на увагу думка відомого українського геронтолога Володимира Фролькіса, який вважав, що навіть при розгляді старіння як найуніверсальнішого явища природи спостерігаються парадокси: кожний легко визначає різницю між молодою та старою людиною, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику сутності старіння та механізмів його розвитку [3]. Тоді як російський вчений-геронтолог Іполит Давидовський категорично заявляв, що жодних точних календарних дат настання старості взагалі не існує [4].

2. З біологічної точки зору старіння пов'язується зі змінами, що відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії-молекулярному, клітинному, системному; на рівні цілісного організму [5]. В цьому контексті старіння розглядається як згубний процес, що настає в результаті наростаючої з віком руйнівної дії зовнішніх та внутрішніх факторів та призводить до недостатності функцій організму [6].

Для об'єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, що складається з трьох компонентів:

- біологічне старіння - зростання вразливості організму і підвищена ймовірність смерті;

- соціальне старіння - зміна патернів поведінки, статусів, ролей;

- психологічне старіння - вибір способу адаптації до процесів старіння, нових стратегій подолання труднощів [7].

Представники холістичного підходу пропонують при розгляді процесу старіння враховувати більше аспектів, а саме: календарний (хронологічний); біологічний; сексуальний; психологічний; соціальний; духовний [8].

Отже, однозначної думки щодо віку, з якого починається старість, немає, адже старіння - це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядати феномен старості.

У житті старої людини зазвичай відбуваються зміни, що зачіпають усі сфери життя: виробничу, сімейну, громадську, особисту. Часто різнопланові проблеми людей похилого віку об'єднують у три великі групи: 1) здоров'я і медична допомога; 2) матеріальне становище; 3) інтеграція в суспільство [9]. Старість пов'язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами (які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватися фізіологічних І біологічних обмежень, погіршення здоров'я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі і самоідентичності, втрати безпеки [10].

Одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населення на початку XXI сторіччя, а також збільшення середньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіння супроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризику більшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.



Заняття 2. Трансформація людей похилого віку в процесі старіння


Паралельно з процесами старіння населення відбувається трансформація сучасної сім'ї та відокремлення її поколінь за місцем проживання. За даними Міністерства праці І соціальної політики, в Україні окремо від дітей проживає близько 2 млн подружніх пар у віці 60 років і старше і понад 2 млн громадян похилого віку, що мешкають самотньо. Серед них 754 тис. потребують різних видів побутової допомоги, у тому числі у віці 75-80 років - понад 300 тис. осіб. Проблеми людей похилого віку, особливо самотніх, на тлі низьких пенсійних виплат загострюються ще й за умов існування дефіциту дешевих товарів вітчизняного виробництва, зростання цін на комунальні послуги і продовольчі товари, нерозвинутої сфери побуту, незадовільної медичної допомоги, втрати суспільством почуття милосердя. Зазначені труднощі доповнює відсутність грошових заощаджень, фінансова неспроможність ремонту власного житла, недостатнє харчування тощо. Подолати все це літні люди самостійно не можуть. Частина з них змушена переїздити до спеціалізованих стаціонарних соціальних закладів, потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування на дому.

Загалом, щороку кількість літніх на планеті збільшується на 2,4 %. За прогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярда осіб. Демографічне старіння як глобальна тенденція розвитку сучасної цивілізації привертає увагу до становища людей похилого віку в сучасному світі. Ця демографічна ситуація обумовлює не лише формування нових потреб літніх людей, а й відмову від уявлень про старість як про інволюцію.

Нині люди похилого віку становлять гетерогенну популяцію кількох поколінь, чимало з них можуть вести самостійний спосіб життя. Однак у суспільстві все ще домінують стереотипи про старість як про «напівіснування», а про людей похилого віку - як про утриманців. Варто звернути увагу на ту обставину, що професіонали також підтримують негативні стереотипи. Так, наприклад, за даними дослідження, проведеного у Великобританії, майбутні медичні сестри не очікували задоволення від сестринської роботи в геріатричних закладах; а багато з тих, хто вже працював у таких закладах, вважали свою роботу «нудною» і такою, що «виснажує» [11].

Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи цінностей, притаманних сучасному суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, зумовлена насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникнення різноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

Тому завданням соціальної роботи з літніми людьми є не тільки організація довготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності; сприяння адаптації особистості до нових умов, відшукуючи задіяні па попередніх етапах життєвого шляху ресурси, тощо.



Заняття 3. Теоретичні засади та принципи роботи


1. Існує низка теорій, які вивчають ті чи інші аспекти процесу старіння. До них можна віднести: соціальні (теорія соціального обміну, рольова теорія, теорія безперервності, теорія життєвих подій, теорія активності та ін.), психологічні (теорія життєвого циклу та ін.), психосоціальні (теорія рис характеру, теорія вмирання та смерті).

Усі ці теорії аналізують соціально-психологічні проблеми людей похилого віку, які визначають становище цих людей у суспільстві, їхні потреби та необхідну їм допомогу. Російський науковець Євдокія Холостова робить спробу узагальнити ці проблеми, виділяючи:

- втрати: переживання, викликані різного роду втратами (фізичної активності, зору, слуху, смерті близьких людей);

- порушення психіки (наслідок розчарування, відторгнення);

- зниження психологічних здібностей та можливостей людини на тлі гострих захворювань, психічні хвороби, органічні ураження мозку; вияв у гіпертрофованому вигляді почуттів заощадливості, скупості;

- сексуальні проблеми: імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;

- наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я, розлади нервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;

- погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічне насильство, агресивна поведінка, зневага, занедбаність, позбавлення харчів та комфорту, соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використання заощаджень людини похилого віку);

- низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, кривди, зневіра, приниження, почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності [12].

Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнити особливості та потреби людей похилого віку. Бо, на думку всесвітньо відомого американського фахівця Грейс Крайг, об'єднання всіх людей похилого віку в одну групу призводить не тільки до ігнорування індивідуальних особливостей, а й не враховує стан фізичного здоров'я, фактори старіння та вікові нормативні фактори [13]. Це спричиняє виникнення ейджизму, тобто соціальної установки, за якої невиправдано високо оцінюється юність і дискримінується старість.

Важливу роль у похилому віці відіграють вироблені в процесі старіння механізми адаптації до втрат. Людям потрібен час, аби змиритися зі своїми фізичними чи функціональними втратами. Серед чинників, які впливають на здатність до адаптації, можна назвати: особисті якості людини; життєвий досвід; поточну ситуацію. Одні люди похилого віку досить добре адаптуються до втрат, інші - значно гірше. Швидкі технологічні, соціальні, культуральні зміни у суспільстві утруднюють процес адаптації людей похилого віку [14].

2. Соціальним працівникам слід вирізняти кілька типів пристосування до старості.

Конструктивний підхід - людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар'єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Бони не мають високих життєвих прагнеш, і легко залишають свої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості і стресів.

Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говорити про свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті й маскують свою безпорадність перед її невідворотністю зовнішньою активністю.

Підхід ворожості до інших властивий «розгніваним старим», які агресивні, недовірливі, запальні й мають чимало претензій до свого оточення - близьких, друзів, суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися з невідворотними змінами старіння, заздрять молодим, бунтують проти смерті й бояться її.

Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Бони пасивно приймають незгоди в старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій І жалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань [15].

3. Визнаючи питання старіння одним з основних викликів XX сторіччя, Організація Об'єднаних Націй 1991 р. ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно з якими люди похилого віку повинні мати:

1) незалежність:

- доступ до відповідного вимогам харчування, води, житла, одягу та медичного обслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім'ї, громади і самодопомоги;

- можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, що дають прибуток;

- можливість брати участь у визначеній термінів і форм припинення трудової діяльності;

- можливість брати участь у відповідних програмах освіти і професійної підготовки;

- можливість жити в умовах, які є. безпечними й можуть бути адаптовані з урахуванням особистих схильностей і наявних можливостей;

- можливість жити вдома доти, поки це можливо;

2) участь:

- люди похилого віку мають бути, як і раніше, залучені до суспільного життя, активно брати участь у розробці й здійсненні політики, яка безпосередньо торкається їхнього добробуту, і ділитися своїми знаннями та досвідом з представниками молодого покоління;

- люди похилого віку повинні мати право шукати і розширювати можливості для діяльності в інтересах громади і виконувати на добровільній основі роботу, яка відповідає їхнім інтересам і можливостям;

- люди похилого віку повинен мати можливість створювати асоціації осіб похилого віку;

3) догляд:

- люди похилого віку мають бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім'ї і громади відповідно до системи культурних цінностей даного суспільства;

- люди похилого віку повинні мати доступ до медичного обслуговування, яке дозволяло б підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного благополуччя та попереджувати або стримувати початок періоду нездужання;

- люди похилого віку повинні мати доступ до соціальних І правових послуг з метою підвищення їхньої незалежності, зміцнення захисту та поліпшення догляду;

- люди похилого віку повинні мати можливість на відповідному рівні користуватися послугами піклувальних установ, які забезпечують захист, реабілітацію, а також соціальне і психологічне стимулювання в гуманних та безпечних умовах;

- люди похилого віку повинні мати можливість користуватися правами людини і основними свободами, перебуваючи в будь-якій установі, що забезпечує житлом, доглядом або лікуванням, враховуючи повагу до їхніх чеснот, переконань, потреб і приватного життя, а також права приймати рішення стосовно догляду за ними і якості їхнього життя;

4) реалізація внутрішнього потенціалу:

- люди похилого віку повинні мати можливості для всебічної реалізації свого потенціалу;

- люди похилого віку повинні мати доступ до можливостей суспільства у сфері освіти, культури, духовного життя і відпочинку;

5) гідність:

- люди похилого віку повинні мати можливість вести гідний і безпечний спосіб життя і не піддаватися експлуатації та фізичному або психічному насильству;

- люди похилого віку мають право на справедливе ставлення незалежно від віку, статі, расової або етнічної належності, інвалідності або іншого статусу, і їхня роль повинна оцінюватися незалежно від їхнього економічного внеску [16].

Отже, соціальна робота з людьми похилого віку має спрямовуватися на реалізацію проголошених принципів.

старіння похилий соціальний допомога

Заняття 4. Форми соціальної роботи з людьми похилого віку. Правила при наданні допомоги людям похилого віку



1. Традиційно в українській літературі основні форми соціальної роботи з людьми похилого віку зводять до реабілітації (медичної та соціальної, яку часто падають у великих стаціонарних закладах) та соціальної допомоги. При цьому соціальна допомога людям похилого віку досить часто спрямована на задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення якого неможливе або ускладнене внаслідок втрати чи обмеження тих або інших функцій. У свою чергу загальні форми допомоги повинні орієнтуватися переважно на запобігання втрати здатності до самообслуговування або обмеження негативних наслідків цього. Надання особам старших вікових груп засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціальне облаштування житла сприяє продовженню періоду їх самостійності [17]. Для оцінки порушень та проявів, пов'язаних з інвалідністю та обмеженнями в соціальній діяльності, і визначення рівня незалежності людини в основних видах повсякденної діяльності Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує використовувати такі характеристики: регуляція функцій сечовиділення і дефекації, мобільність та деякі прості дії з самообслуговування такі як умивання, одягання, приймання їжі й здатність дістатися до туалету. Також враховуються інструментальні види повсякденної діяльності: здатність робити закупки, готувати, прати, користуватися телефоном та розпоряджатися грішми. В практиці професіоналів, що працюють з людьми похилого віку, для оцінки діяльності в повсякденному житті поширеним є використання стандартизованої оціночної шкали - індексу Бартель (Barthel), який дозволяє швидко скласти уявлення про стан клієнта на основі використання інформації про здатність виконувати ту чи іншу діяльність самостійно або з допомогою інших, або цілком залежно від допомоги [18].

З боку професіоналів часто демонструється підхід до різних людей тільки «як до людей похилого віку, які є безпомічними жертвами і не в змозі змінити своє невдале життя». Тоді соціальним працівникам може здаватися, ніби вони вже знають про все, що турбує людей похилого віку, і вони впевнені в тому, що знають, як саме допомогти клієнту, й що всі їхні дії відповідають інтересам клієнта. При цьому ігнорується життєвий досвід, оточення, звички, уміння та навички, тобто індивідуальність та потреби клієнтів. Ллє саме ці знання можуть допомогти в спілкуванні та визначенні потреб людей похилого віку. Особливо це стосується соціальних працівників молодшого віку, яким не завжди легко буває зрозуміти людей похилого віку, котрі пережили чимало потрясінь, що супроводжувалися значними травмами, зумовленими війною, тоталітарним режимом, наслідками процесу перебудови.

Досвід, ставлення, розуміння, цінності та очікування обов'язково мають обговорюватися клієнтом І соціальним працівником. Варто дізнатися, якою є думка користувачів про те, що саме є мстою надання послуг, якими є очікувані результати.

2. Отже, надаючи допомогу людині похилого віку, соціальні працівники мають дотримуватись певних правил. По-перше, слід оцінювати потреби клієнта в контексті всього життя та досвіду, але це не означає, що потрібно занадто глибоко чи необдумано втручатися в його чи її особисте життя. Також необхідно уникати впливу упередженого ставлення і не розглядати людей похилого віку як жертв. Навпаки, слід визнавати їхній статус як людей, що дожили до поважного віку, людей, відповідальних за свої вчинки. ї ще одне правило - важливо починати роботу зі з'ясування суб'єктивного бачення особою похилого віку її оточення, хоча це не означає, що професіонал не несе відповідальності за свої судження, які випливають з досвіду та знань, і має в усьому погоджуватися зі старою людиною.

У процесі індивідуальної роботи спеціалісти повинні:

- не дозволяти людям похилого віку втягуватися в негативний процес старіння, допомагати їм зрозуміти, що найчастіше їхні проблеми породжені ситуацією, а не ними самими;

- заохочувати та підтримувати прагнення брати на себе відповідальність за своє життя там, де це можливо;

- стимулювати у людей похилого віку діяльність, яка підтримує відчуття інтеграції та цілісності їхнього життя.

Надаючи соціальні послуги, представники соціальної служби мають звертати увагу па психологічний стан людини. Інколи люди похилого віку стають пригніченими, втрачають сенс життя. Це може, зокрема, трапитися через втрату життєвих цінностей. І тут у пригоді може стати так званий метод біографічного інтерв'ювання або стимуляції спогадів, який допоможе людині похилого піку усвідомити, що «життя не минуло марно». Його можна використовувати у роботі як з одним клієнтом, так і з групою. Джерелами спогадів можуть стати фотографії, старі платівки з піснями чи музикою, якісь сувеніри чи старі поштівки, відвідування музеїв, спогади про ті чи інші знаменні події життя: навчання в школі, одруження, народження дітей, відпочинок на морі, подорожі тощо.

Втім, для соціальних працівників буває нелегко застосувати цей метод, оскільки розповіді можуть повторюватися, історії можуть бути перебільшеними та вигаданими. Тому практики повинні інтенсивно готуватися до роботи, що включає підготовку користувача і самого практика. Так, у тому разі, коли клієнт розповідає про неприємний чи тяжкий досвід у своєму житті, бажано уникати припущень, адже автобіографія та огляд життя залучають аналіз почуттів, а не тільки фактів. Також слід бути обережним, виявляючи почуття клієнта, які той переживає в даний момент. Наприклад, припущення, що рання смерть батька спричинила горе і нещастя, може зробити неможливим для старої жінки виявити відчуте нею полегшення, коли смерть її батька поклала край довготривалому насильству, яке той чинив у сім'ї.

Натомість бажано звертатися до позитивних спогадів, які підтверджують позитивні якості, демонструють здатність та силу індивіда в подоланні труднощів і вирішенні складних життєвих ситуацій.

Ще одним з ефективних засобів соціальної реабілітації людей похилого віку к їхня трудова та громадська зайнятість. Літня людина, яка залишає свою професійну діяльність, часто зазнає стресу. На жаль, сучасне суспільство не може повністю задовольнити потребу в робочих місцях не лише означеній категорії громадян, а навіть і людям працездатного віку. Проте деякі перспективи тут можливі у сфері малого та середнього бізнесу, фермерських господарствах, на присадибних ділянках. Пенсіонер повинен розуміти, що перехід на відпочинок - не фізична та розумова бездіяльність. Літня людина повинна залишатися в центрі інтересів родини, відчувати себе повноправним громадянином, цікавитися громадським життям. Корисним досвідом у цьому плані є створення так званих клубів за Інтересами для людей похилого віку, де вони можуть спілкуватися, виконувати певні громадські функції, займатися спільною діяльністю. Або волонтерська діяльність самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших [19].



Заняття 5. Люди похилого віку, які вийшли на пенсію. Групи соціальних дій


Соціальні працівники багатьох країн особливу увагу звертають на стан людей, котрі щойно вийшли на пенсію, розуміючи складнощі цього періоду. Соціальні працівники мають усвідомлювати, що «пенсія» - це не стільки вид грошового забезпечення в старості (формальне визначення поняття), скільки прогрес І соціальна роль, яка вимагає пристосування.

Соціальні працівники мають також брати до уваги, що соціальна реабілітація може, зокрема, бути спрямована на отримання нових знань та навичок, необхідних для самообслуговування, або відновлення тих, що були раніше. Особливо це стосується людей похилого віку, які втратили певну частину функцій через захворювання (наприклад, після Інсульту). Так, у соціальних службах Великобританії вчать куховарити лівою рукою тих, у кого права рука перестала функціонувати, або чоловіків, котрі за життя дружини не готували їсти і після смерті дружини опинилися в скрутній ситуації.

У багатьох країнах важливу роль у роботі з людьми похилого віку відводять трудотерапевту, який допомагає клієнтові пристосуватися до змін у його функціональних можливостях. Він може спланувати та розробити зміни у домашньому побуті, що полягають у виготовленні спеціальних меблів, відповідного обладнання (пристосування туалету для зручного користування, спеціальні пристосування для вимикачів газової плити, кранів у ванній кімнаті, спеціальне начиння для їжі), встановлення спеціального освітлювального обладнання, модифікування одягу (спеціальні застібки). Також це може бути створення піднятих над землею грядок чи клумб, щоб людина в інвалідному візку могла доглядати свої квіти чи город.

Особливу увагу слід звернути на людей похилого віку, які переживають втрату близької людини. І тут у пригоді мають стати відповідні методи соціальної роботи. Одним і найкращим з них є терапевтична короткотривала група. Можливість прийти до групи «Тяжка втрата» надзвичайно важлива для людини похилого віку, яка втратила подружжя. Вона переживає почуття смутку, відчаю або навіть безпорадності й намагається знайти відповіді на запитання «Чому це сталося?», «Що робити далі?*. Підтримка з боку родичів та друзів є інтенсивною впродовж трьох чи чотирьох тижнів, а потім слабшає, і людина ще більше відчуває свою самотність. Вона може відчувати, що інші не розуміють її тяжких переживань, коли хтось радить перебороти горе і припинити плакати. Тоді саме група може стати місцем, де можна висловити власні горе І смуток, не боячись осуду з боку інших, та звільнитися від тяжких переживань [20, 21].

4. Ще один напрям роботи - сприяння соціальних працівників у створенні груп самодопомоги, груп соціальних дій, самокерованих груп, які дають змогу як розв'язувати індивідуальні проблеми, так і проводити кампанії за ті чи інші соціальні зміни в захисті своїх інтересів І прав.

У роботі з людьми похилого віку особливе місце посідає груповий догляд, тобто соціальна робота в установах, які здійснюють денний чи резидентний (стаціонарний, інтернатний) догляд. Денний догляд, в якому забезпечують надання соціальної та психологічної допомоги у денний час і за пєвнтім розкладом, є прогресивнішим, оскільки він дозволяє не відривати людину від звичного середовища. Резидентний догляд забезпечує тимчасовий або довготривалий притулок, цілодобову допомогу або догляд у тому разі, коли людина неспроможна обслуговувати себе самостійно, а також спеціальну реабілітацію [22].

Люди похилого віку, визнані недієздатними, або такі, що мають обмежену мобільність, можуть потребувати здійснення соціальними працівниками представництва -- захисту їхніх прав, а в деяких випадках захисту від насильства у родині, з боку сусідів, знайомих, добровільних доглядальників тощо.

Таким чином, серед ключових напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку можна назвати виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома і в спеціальних установах, створення умов для виявлення активності у мікросоціумі, адаптації до старості й задоволення їхніх інтересів, роз'яснювальну роботу з близькими людей похилого віку.



Заняття 6. Організація надання допомоги


1. Для надання допомоги людям похилого віку реалізують спеціальні програми, спрямовані на підтримку добробуту й стану здоров'я, і створюють низку відповідних закладів. У деяких країнах такі установи функціонують у громаді, за місцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми обслуговування. Наприклад, у Великобританії поширені такі види обслуговування для людей похилого віку:

1) будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, де людям надається підтримка постійно проживаючим у будинку доглядальником. Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядальника в разі потреби забезпечити послуги іншої служби, а не безпосереднє надання догляду. Такі заклади не вирішують проблему самотності: люди мешкають у своїх квартирах і не надто .цілинні в спілкуванні);

2) догляд у будинках постійного проживання (такі заклади утримує або місцева влада, або приватні чи добровільні організації; будинки відповідають потребам людини похилого віку, надаючи захищене проживання. Як правило, в таких будинках живуть люди, які не потребують постійної медичної допомоги. Але є й будинки з висококваліфікованим персоналом, де можуть проживати соматично ослаблені люди і люди з психічними розладами);

3) будинки сестринського типу (такі заклади утримують приватні або добровільні організації; будинки призначені для догляду за людьми, які не можуть жити вдома. Люди, що там перебувають, мають сплачувати за послуги повністю чи частково, а решту сплачуватиме місцева влада. І'аз на півроку менеджер будинку, що займається питаннями надання допомоги, здійснює перегляд потреб клієнтів. У таких будинках часто мешкають люди з проблемами психічного здоров'я);

4) денні стаціонарні центри (люди залишаються жити вдома, але відвідують спеціально створені центри, будинки постійного проживання чи сестринського тішу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовує таксі чи спеціальні транспортні засоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів та волонтерів, створюють мульти-дисциплінарні команди/багатопрофільні бригади для допомоги. Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах з ранку й до середини дня, але останнім часом це стало можливо й увечері та у вихідні. Б багатьох центрах створено спеціальні відділення для підтримки тих, хто здійснює догляд за психічно хворими родичами, де можуть надати послуги й уночі, щоб підтримати доглядальників);

5) денні центри/обідні клуби (якщо в денному стаціонарі здійснюють персональний догляд, то в клубах годують в обід і забезпечують спілкування. Такі заклади створюють громадські організації переважно в приміщеннях церков, комунальних центрах. Такі послуги призначені для тих, хто живе один, вони полегшують переживання стану самотності та пов'язаної з нею депресії);

6) доставка харчування за місцем проживання/«їжа на колесах» (доставка продуктів додому до клієнта, зазвичай в уже приготованому вигляді, з тим щоб їх можна було просто розігріти; така їжа може доставлятися з місцевих шкіл чи з будинків постійного проживання, у сільських районах це може бути використання заморожених продуктів харчування. Ця послуга може також передбачати залучення штатних працівників для приготування їжі вдома);

7) догляд за місцем проживання (надання довготривалої і спланованої соціально-побутової допомоги згідно з потребами клієнта);

8) чергові бригади невідкладної допомоги (включають послуги соціальних працівників, які взаємодіють з практикуючим лікарем і організовують короткотерміновий догляд);

9) служби прання білизни (зазвичай створені для людей, що страждають нетриманням сечі та калу; в багатьох випадках це запобігає передачі людей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшує роботу доглядальників);

10) допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїх функцій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування власним помешканням - сидіння у ванні, поручнів, візочка на коліщатках тощо);

11) консультування (надання можливості клієнтам і доглядачам вирішити, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запланувати на майбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно витратити багато часу, щоб переконати людину похилого віку чи подружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійного проживання).

2. В Україні послуги людям літнього віку надають такі державні заклади, як територіальні центри із обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів, будинки-інтернати, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці. Як проміжна ланка між резидентним доглядом і доглядом у громаді створюються спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів (на зразок зарубіжних будинків компактного проживання). І хоча ці заклади до певної міри розв'язують соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, однак вони не повністю враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та права людей похилого віку на інтеграцію в суспільство. Також почали виникати недержавні організації, які надають послуги людям похилого віку, прагнуть створити мережу соціальної підтримки.

Перспективним для України є створення нових соціальних та соціально-медичних служб: будинків компактного приживання (для 12-15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період для 10-15 осіб), чмгііісів (служб допомоги термінально хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насильства у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

До соціальних служб, які працюють з людьми похилого піку, висувають нові вимоги. Серед перспективних завдань .можна виділити такі:

- налагодження зв'язку між амбулаторним, напівстаціонарним та стаціонарним доглядом;

- створення умов за місцем проживання для самотніх людей похилого віку та членів сім'ї, які здійснюють догляд, щоб уникнути переміщення в будинки для престарілих;

- підтримка соціокультурних ініціатив; розвиток догляду вдома і короткотермінової допомоги в догляді;

- допомога/послуги для родичів: «відпустка від догляду »;

- допомога в життєвих справах (від допомоги по господарству до організації поїздок);

- медичний догляд (за змогою у співпраці з геронтологом, і загальне медичне консультування);

- надання психосоціальної підтримки, індивідуального спілкування та участі, у загальних дискусіях;

- допомога в організації вільного часу;

- активна підтримка членів сімей, що здійснюють догляд, шляхом проведення семінарів, груп самодопомоги, інформаційних вечорів (спільно з іншими соціальними службами міста чи громадськими організаціями); навчання, наприклад, того, як здійснювати догляд за родичами, що страждають на старече недоумство, способи надання їм допомоги;

- допомога у фізичній та соціальній реабілітації: ерготерапія, гімнастика для людей похилого віку, фізіотерапія (в кооперації зі спеціалістами фізіотерапевтичних центрів чи приватних працівників), організація профілактичного психіатричного обслуговування, яке сьогодні практично не ведеться і люди не отримують жодної допомоги (іноді минають роки від появи перших симптомів захворювання до отримання допомоги, хоч багато захворювань піддаються лікуванню);

- організація місць для зустрічей з мстою створення нових соціальних зв'язків, налагодження дружніх стосунків, входження в мережу допомоги;

- інформаційна та громадська робота: Інформація та консультування щодо можливостей влаштування в будинки престарілих, пошук місць проживання в будинках з обслуговуванням тощо;

- залучення людей похилого віку до співпраці з соціальними службами (участь в обговоренні, плануванні, оцінюванні послуг);

- продовження освіти: підтримка навчальних груп [23].

Поступовий розвиток професійної соціальної роботи в Україні спонукає до осмислення розмаїтої зарубіжної теорії та практики, можливостей їх застосування в українському контексті.



Заняття 7. Приклади діяльності соціальних служб


1. Важливу роль у догляді за особами похилого віку та людьми з інвалідністю у багатьох країнах відіграють некомерційні благодійні організації. Однією з них є релігійна благодійна організація «Карітас», яка, наприклад у сфері надання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, є третьою за рейтингом у Німеччині й утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, близько тисячі реабілітаційних установ. «Карітас» також надає допомогу особам похилого віку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи.

2. Домашня опіка хворих у «Карітас», як християнська турбота про людину, скерована на людину цілком, і її допомога охоплює тілесні, духовні, соціальні та матеріальні негаразди. Орієнтовані на особу, її життєву ситуацію, послуги з опіки керуються головною засадою «допоможи собі

сам».

Для поліпшення і забезпечення догляду за людьми похилого віку «Карітас» ставить такі цілі:

- поліпшення забезпечення населення доступними соціальним послугами;

- залучення до співпраці й активація власних сил населення;

- сприяння здоров'ю шляхом інформування, консультацій і початкового скеровування, а також через раннє розпізнавання хвороб і запобігання порушень здоров'я;

- створення відповідних умов праці, а саме спеціалізація, диференціація І розвиток соціальної фахової діяльності «Карітас»;

- утворення мережі співпраці з іншими організаціями соціального забезпечення.

3. Проект «Домашня опіка» реалізується в Україні з 1999 р. Метою проекту є поліпшення якості життя самотніх осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, які потребують сторонньої допомоги. За підтримки Міжнародної благодійної організації «Карітас», «Карітас» в Україні прагне створити, розвинути та запровадити надійну кваліфіковану модель домашнього догляду.

«Карітас» надає такі послуги, які не в змозі виконати сам хворий, члени його родини чи інші люди, які здійснюють догляд, зокрема:

  • медичне обслуговування і догляд за хворим;

  • реабілітаційні рухові вправи;

  • допомога під час відвідувань лікаря і приватних візитів до хворого;

  • інформація, консультації, емоційна підтримка;

  • прокат допоміжних засобів догляду;

  • надання допомоги в домашньому господарстві й організації харчування;

  • навчання догляду та інструктаж членів родини хворого.

«Карітас» виявляє тих, хто потребує постійного стороннього догляду. Після складання списків таких людей та отримання необхідних матеріалів розробляються плани та графіки обслуговування. З особами, які приймаються під опіку відділення «Домашня опіка», укладаються угоди щодо надання послуг та узгоджується перелік послуг, необхідних для догляду. Відповідно до визначених потреб деякі клієнти відвідуються раз чи кілька разів на тиждень, Інші - щоденно. Кожного дня працівник відділення відвідує 8-10 осіб. За потреби клієнти отримують ліки, медичне обладнання, гарячу їжу (з благодійної їдальні при «Карітасі»), медичну та соціальну допомогу та послуги від працівників відділення «Домашня опіка». Медичні огляди здійснює лікар-терапевт, за потреби - у співпраці з дільничними лікарями-спеціалістами.

«Карітас» співпрацює з іншими організаціями та установами, які здійснюють догляд, організовують своєчасне втручання лікаря, допомогу соціальних служб І консультаційних центрів, візит духівника, харчування та Іншу соціальну допомогу. Працівники «Карітасу» з домашнього догляду формують свої завдання у співпраці з членами родини, лікарями, духівниками, волонтерами тощо.

Програма «Домашня опіка» має на меті доповнити стаціонарні послуги, які надаються державними установами. Важливим є налагодження мережі контактів з лікарнями, будинками престарілих, різними організаціями та установами у сфері охорони здоров'я, які виявляють подібні проекти чи напрямки діяльності з пропозицією послуг домашньої опіки за хворими.

За такою програмою у 2004 р. було розгорнуто діяльність 13 центрів «Домашня опіка» у містах Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Соснівці, Жовкві, Бориславі, Львові (два центри), Хмельницькому, Стрно, Бродах, Коломиї, Донецьку [24].



Заняття 8. Благодійні європейські служби


1. Інший приклад догляду в громаді за людьми похилого віку демонструють хеседи - благодійні соціальні служби єврейських громад. Нині такі заклади створено в усіх обласних центрах України, а також у деяких великих містах і районних центрах. У них впроваджено комплексний підхід до розв'язання проблем людей похилого віку. Окрім догляду на дому, створено денні центри, клуби за інтересами, освітні гуртки та бібліотеки, є програми прокату реабілітаційного обладнання, доставка обідів додому, організація безкоштовного харчування в їдальнях або так званих теплих будинках (обідніх клубах), надання гуманітарної допомоги, і. можливості для отримання консультацій лікарів, юристів ічіщо. Важливою складовою хеседів є залучення до надання послуг волонтерів, надання можливості клієнтам для самореалізації.

2. У сучасному світі в складі населення більшості країн зростає частка людей похилого віку, що пов'язують з подовженням середньої тривалості життя. Тому старіння як процес вимагає до себе особливої уваги, адже перехід людини в групу людей похилого віку суттєво змінює її взаємини з суспільством, стиль життя, вимагає пристосування до можливих втрат.

Завданням соціальної роботи з літніми людьми є не тільки організація довготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності, сприяння адаптації особистості до нових умов, пошук не задіяних на попередніх етапах життєвого шляху ресурсів тощо.

У роботі з людьми похилого віку використовують такі форми роботи, як медико-соціальна реабілітація, надання короткотермінового та довготермінового догляду, консультування та групова робота, зокрема організація груп тяжкої втрати, груп взаємодопомоги, а також сприяння трудовій і громадській зайнятості, допомога в захисті прав і захисті від різних форм насильства.

Важливу роль у соціальній роботі з людьми похилого віку відіграє груповий догляд, який може здійснюватися в денних та резидентних закладах, де можливе отримання різноманітних послуг, спрямованих на забезпечення належної якості життя.



Література та джерела інформації


  1. Введення у соціальну роботу: Панч. посібник/: Фенікс, 2001.- С. 125.

  2. Дементьева Н.Ф., Болтенко В.В., Доценко Н.М. и др. «Социальное обслуживание и адаптация лиц пожилого возраста в домах-интернатах». /Методич. Рекоменд. – М., 1985, Збс. (ЦИЭТИН)

  3. Дементьева Н.Ф., Модестов А.А. Дома-интернаты: от призрения к реабилитации. – Красноярск, 1993, 195с.

  4. Дементьева Н.Ф., Устинова Э.В. Формы и методы медико-социальной реабилитации нетрудоспособных граждан. – М., 1991, 135с. (ЦИЭТИН)

  5. Дементьева Н.Ф., Шаталова Е.Ю. Социально-психологическая адаптація лиц старших возрастов в начальный период пребывания в домах-интернатах. /Методич. Рекоменд. – М., 1992, 18с. (ЦИЭТИН)

  6. Дементьева Н.Ф., Шаталова Е.Ю., Соболь А.Я. Организационно-методические аспекты деятельности соціального работника. В кн.; Социальная работа в учреждениях здравохранения. – М., 1992.

  7. Энциклопедия социальной работы (перевод с английского). – М., 1993, т.1, 480с.

  8. Социальное обслуживание населения и социальная работа за рубежом. – М., 1994, 78с. (Институт социальной работы/ассоциация работников социальных служб).

  9. Токарь А.В., Вержиковская Н.В. Организационное обеспечение координации медицинской и социальной помощи пожилому населению. В кн..; Медицинские и социальные проблемы старения. – Киев, 1987 (Институт социальной работы/ассоциация работников социальных служб)

  10. Щирина М.Г. Демографичиские и клинико-эпидемиологические исследования в геронтопсихиатрии. – МРЖ, р.14, №12.

  11. Чеботарев Д.Ф. Медико-социальные аспекты постарения населения. – Ж. Советское здравохранение., 1977, №6.

  12. СоеіЬо Я. !., ВШоп N. р. ОЦІег асіиігк \\піп <Іс-\т1ортепіа1 ЛнаЬііігіез: Ап іпгегсШсірНпагу арргоасЬ ю £гоиріп£ Гог кег-уІсс ргоуікіоп.- МісЬІ§:.іп, 1990,- 398 р.

  13. Шахмапюв її. Ф. Психическое старение: счастлинос и болез-ненное.- М.: Медицина, 1У96.— 304 с.

  14. Давыдовский И. В. Геронтология.- М., 19(і6.

  15. Карб єн Т. К. Последний этап: исторические аспекты зрелости и старости // Социальная геронтология: современные исследования.- М.: РЛН ИНИОІ1, 1994.

  16. Яцемирская Р. С, Беленькая И. Г. Социальная геронтология- М.: ВЛАДОС, 1999.- 224 с.

  17. Гулнна М. А., Духіювская А. Б. Психологимескне особенности людей пожилого Возраста// Психология социальной работы- СП6.: Питер> 2002.- С. 275.

  18. О'Ілагу Е. Ссяпї&сУнщ Окісг Лсінігн // Іпіегпаііопаі йосіа! 5еспгі!у Кеук-*\- 1999.- Уоі. 52.- № 3.- Р. 3.

  19. Арисс Ф. Во;.;раеті,і жизни// философия и методологи я жто-рии.- М., 1997.

  20. Что мы думаем о процессе старения и старости? (По материалам т{икагской мисспи). Метод, пособие. Вып, 1 / Сост. В. Ю. Приходько.- К.: К.ИСОР, 2003.- С. 8-9.

  21. Гранди 3., Иоулииг .9. Социология старения //Психиатрия позднего возраста: Пер. с англ.- К.: Сфера, 2001,- Т, 1.-С. 27.

  22. 12. Холостова Е. Ц. Стратификация возраста и активное старение// Психология зрелости и старения.- 2003.- № 4.--С. 17-25.

  23. КЬайг Г. Психология развития.- СПб.: Питер, 2000.- 753 с.

  24. Что мы думаем о процессе старения и старости? - Вказ. вид.- С. 12-13.

  25. Соціальна робота як професійна діяльність. Вий. 3. Форми і методи соціальної роботи з людьми похилого віку/ Упор. Семигіна Т., Кабачєнко Н.— К.: Київ. ін-т соціальн. та общинних працівників, 2002.- 24 с.

  26. Введення у соціальну роботу.- Вказ. вид.- С. 132-133.

  27. Уиннер С. Оценка соматического состояния полсильїх пациен-тоіі // Психиатрия позднего возраста: Пер. с англ. - К.: Сфера, 2001.- Т. 1.- С. 174-175.

  28. Введення у соціальну роботу. - Вказ. вид.- С. 134.

  29. СоЬеп М. Веі'еа\'етрп[ Сгоир %ігЬ ГІіе ЕИегІу // Зоигпаі оГ РйусЬоіЬегару іп ІпсіерепсіспГ Ргасіісс- 2000.-Уоі. 1.-№ 2.-Р. 33-41.

  30. $ашію-$ С. СгіеҐ, іЬе МоигпІп§ АІ'іег.- Мете Тогк: ]о!іп ^ііеу апа Зопз, 1989.

  31. Введення у соціальну роботу.- Вказ. ішд.- С. 60—61.

  32. Соціальна робота як професійна діяльність.— Вказ. вид.— 24 с.

  33. Ебстахевич О. Розвиток програми «Домашня опіка» в Україні: Кваліфікаційна робота на здобуття ступеня магістра соціальної роботи.- К.: ПаУКМА, 2004.

  34. Социальное обслуживание населения и социальная работа за рубежом. –М., 1994, 78с. (Институт социальной работы/ассоциация работников социальных служб).

Размещено на Allbest.ru


Случайные файлы

Файл
185224.rtf
28765.rtf
138316.rtf
121226.rtf
25989.doc