Весільні обряди в Україні (112091)

Посмотреть архив целиком

Тема: Весільні обряди в Україні.

Мета: ознайомити учнів з особливостями весільних обрядів в різних регіонах України; навчити учнів української весільної обрядовості; порівняти традиційні обряди колишнього та сучасного українського весілля; розглянути зразки весільного вбрання молодих на різних землях України; розвивати пізнавальний інтерес учнів; розвивати прагнення учнів до вивчення українських народних традицій; виховувати почуття поваги до народних традицій та обрядів, любові до українських святинь; розвивати мовлення учнів; формувати цікавість до системних знань.

Наочне приладдя: комплект кольорових зразків „Весільні вбрання молодих на різних землях України”, збірник «Українські народні весільні пісні».

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.


Хід уроку:


I. Організаційний момент.

Привітання вчителя, коротка бесіда з учнями.

II. Засвоєння знань народного календаря

Сьогодні 16 лютого - Післясвято Стрітення Господнього.

За церковним календарем 15 лютого – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження.

У народному побуті Стрітення або Стрічення здавна сприймається як зустріч зими з весною. Казали, що в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє. Селяни спостерігали у цей день багато хліборобських прикмет: ясна і тиха погода в цей день віщує добрий врожай на полях та роїння бджіл; вітер — погана ознака; відлига — чекай пізньої весни. Казали ще й таке: «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!» Або ж: «Як нап'ється півень води, то набереться господар біди».У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч у двір. Якщо ранком є роса — врожай, нема роси — погана ознака.

У церквах України у цей день святять воду і свічки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому що їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від грому.

Коли приходили з церкви в день Стрітення, запалювали «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято називалося колись, крім Стрітення, ще й Громиця.

Освячену у цей день у церкві воду використовували проти «пристріту», хвороби, що спричинена «поганим» оком. Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

III. Мотивація навчальної діяльності.

Утворенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість – справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику.

У характері весільної обрядовості відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма)– це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя – своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.

Пережитком матріархату є й пріоритетна роль матері у весільних дійствах. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, вбирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад.


IV. Повідомлення теми і мети уроку.

Отож, тема сьогоднішнього уроку звучить наступним чином: „Весільні обряди в Україні”. Основною ж метою цього уроку є ознайомлення з особливостями весільних обрядів в різних регіонах України, порівняння традиційної обрядовості тодішнього та сучасного українського весілля, а також розгляд зразків весільного вбрання молодих на різних територіях України.

V. Сприйняття та осмислення нового матеріалу.

Отже, у цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.

"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.

Дошлюбне спілкування. Весіллю передували дошлюбні обряди, важливим компонентом яких була ритуалістика молодіжного спілкування.

Українці кажуть: Як склався у людини шлюб, так піде і все її життя. Ця народна мудрість виходить з того величезного значення, яке надавали шлюбу й сім'ї, особливо у минулому, коли одружувалися на все життя і тільки з однією людиною. Тож момент вибору судженого був дуже відповідальним. У виборі шлюбного партнера перепліталися різні інтереси.

Система дошлюбного спілкування передбачала певні норми залицяння та сватання, які майже до кінця XIX ст. грунтувалися на патріархальних засадах. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах у межах вулиці, навіть свого "кутка". На рубежі XIX—XX ст. цей принцип був порушений і молодь нерідко шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці та дівчата зустрічалися на вулицях, ігрищах, толоках, вечірніх сходах, ярмарках.

Найпоширенішими формами дошлюбного спілкування були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті на забавах були присутні батьки або старші родичі. Це, втім, не заважало молоді цілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Колись уся громада зневажала дівчину, яка давала волю нестримному коханню. Траплялося, таких дівчат били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районах України майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство.

Однак подібні випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді грунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів.

Сватання перша зустріч представників молодого з мо­лодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посла­нець», «сватач», «говорун». У старости просили, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.

Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили ні слід куниці (олениці) – красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітай і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою і вирішальною.

На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. У випадку відмови ста ростам підносили гарбуз або макогін (на Західній Україні). При позитивній відповіді нареченої обговорювали попередньо питання про придане.

Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи – місяць. Після сватання відбувалися оглядини (обзорини) і заручини.

Оглядини (умовини, розглядини, обзорини, печеглядини) – знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядається і серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.

Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб У. завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент.

Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки) заключний етап сватання, обрядове закріплення згоди на шлюб. Водночас це перший передвесільний обряд, що набував законної чинності.

На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах цей ритуал здійснювала мати дівчини: вона обсипала молодих пшеницею та білою вовною і подавала їм мед, котрий символізував єдність молодих та їхніх родичів.

Після усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.


Случайные файлы

Файл
141232.rtf
-8-10-14-23-31.doc
70407.rtf
131535.rtf
138324.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.