Історичний розвиток естетичного вчення (185264)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Криворізький технічний університет


Кафедра філософії





Р Е Ф Е Р А Т

з естетики

на тему:

«Історичний розвиток естетичного вчення»




Виконала студентка

ІІ курсу групи ЗЕМ-07-1

економічного ф-ту

Білецька І.С.









Кривий Ріг

2008


ПЛАН РОБОТИ:


Вступ

Виникнення естетики як вчення

Становлення естетики

Розвиток естетичного вчення

Роль мистецтва, його функції

Висновки

Список використаної літератури і джерел


Вступ


Естетика (від грецьк. aisthetikos — чуттєвий, плотський), філософська наука, що вивчає два взаємозв'язані кола явищ: сферу естетичного як специфічний прояв ціннісного відношення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.

Співвідношення цих розділів естетики мінялося протягом її історії і розуміється неоднаково — від спроб зведення естетики до «філософії прекрасного» до її трактування як «філософії мистецтва»; не раз пропонувалося розчленувати естетику на декількох самостійних наукових дисциплін — на теорію естетичних цінностей, теорію естетичного сприйняття, загальну теорію мистецтва, проте досвід показував, що естетичні цінності реального світу і художнє його освоєння зв'язані так тісно, що розірвати їх вивчення практично неможливо. Це нерідко породжувало іншу крайність — ототожнення художньої діяльності і естетичної активності людини, взаємовідношення між якими в дійсності достатньо складно.

Обидва основні розділи естетики, будучи органічно взаємозв'язані, мають відносну самостійність.

В першому з них розглядаються такі питання, як природа і своєрідність естетичного в системі ціннісних відносин; закономірності диференціації естетичних цінностей, виступаючих в множині конкретних модифікацій (прекрасне і огидне, піднесене і низовинне трагічне і комічне і т. п.); діалектичний зв'язок естетичної цінності і естетичної оцінки, естетичного сприйняття і естетично орієнтованої практики; значення естетичної активності людини в соціальному і індивідуальному житті, в різних областях культури; взаємозв’язок естетичного і художнього в різних сферах їх прояву — в практичній діяльності і в спогляданні, у вихованні і освіті людей.

Другий розділ естетики як науки, присвячений спеціальному аналізу художньої діяльності, включає вивчення її виникнення в філогенезі і онтогенезі; її структурної і функціональної своєрідності у ряді інших форм людської діяльності, її місця в культурі; зв'язки процесу художньої творчості, структури втілюючих його творів мистецтва і характеру їх сприйняття людиною; законів, що породжують різноманітність конкретних форм художньої діяльності (видів, родів, жанрів мистецтва) і її історичних модифікацій (напрямів, стилів, методів); особливостей сучасного етапу художнього розвитку суспільства і історичних перспектив розвитку мистецтва.

Разом з тим естетика ніколи не обмежувалася одним тільки вивченням закономірностей естетичного і художнього освоєння людиною світу, але так чи інакше направляла це освоєння, виробляючи визначені критерії естетичної оцінки і програми художньої діяльності. Цей момент нормативності мав то більшу, то меншу питому вагу в естетиці (порівняємо, наприклад, нормативну естетику класицизму і антинормативну естетику романтизму), проте так чи інакше науково-пізнавальні функції естетики завжди переплітаються з її ціннісно-орієнтуючими, ідеологічними функціями.

Тривалий історичний процес становлення і розвитку естетичної думки прямував поряд обумовлюючих його чинників:

- ідеологічними і соціально-психологічними позиціями різних класів і суспільних груп, які естетика виражає і теоретично обґрунтовує;

- особливостями предмету вивчення, що змінюється, — естетичної культури і художньої практики;

- характером філософських навчань, з яких зростали або на які спиралися естетичні теорії; позиціями суміжних наук (мистецтвознавства і літературознавства, психології соціології і ін.).


Виникнення естетики як вчення


Естетична думка зародилася в якнайглибшій старовині в міфологічній свідомості докласового суспільства. Аналіз міфів різних народів показує, як відображалися в них первинні уявлення людей про походження різних мистецтв, про їх роль в житті людини, про зв'язок мистецтва і краси (наприклад, старогрецький міф про Аполлона Мусагета і його Музах).

Проте історія естетики у власному значенні почалася лише з формуванням науково-теоретичної думки. На першому етапі свого розвитку, який продовжився в Європі до середини 18 століття, естетика не була ще самостійною науковою дисципліною і не мала навіть власної назви.

В античності, наприклад, естетична проблематика розроблялася, з одного боку, у філософських творах (піфагорійцями, Сократом, Платоном, Аристотелем), а з іншого — в трактатах, присвячених теорії різних видів мистецтва (наприклад, в трактатах Поліклета, Горгія, Вітрувія, Горація). Це не перешкодило, проте, тому, що багато глибоких ідей античних мислителів мали основоположне значення для всього подальшого розвитку європейської естетичної думки (розвиток естетики на Сході йшов специфічними шляхами, лише часом стикаючись з розвитком європейської естетики).

Християнська естетика середньовіччя обґрунтовувала духовне, спіритуалістичне розуміння естетичних явищ і трактувала структуру мистецтва в символічному дусі (Августин Фома Аквінський і ін.).

Тільки в епоху Відродження естетична думка звільнилася з теологічного полону і стала світською, гуманістичною і реалістично орієнтованою. Але при цьому почали слабшати зв'язки естетики з філософією, яка безпосередньо спиралася тепер на природниче наукове знання і не мала глибокого інтересу до естетико-художніх проблем.

Такий інтерес виявлявся, проте, представниками художньої практики, оскільки радикальна перебудова творчого методу вимагала теоретичного обґрунтовування. Відповідно розробка естетичної проблематики зосереджується в цю епоху в мистецтвознавчих трактатах, авторами яких були найбільші художники (Л.Б. Альберті, Леонардо да Винчи, А. Дюрер і ін.) і теоретики різних видів мистецтва.

В 17-18 століттях проблеми єства краси і природи мистецтва продовжують обговорюватися в трактатах по теорії окремих його видів (Н. Буало, Ш. Сорель, М.В. Ломоносов і ін.), або в роботах художньо-критичного жанру (І. Бодмер і І. Брейтінгер, Д. Дидро і ін.).

Художньо-практична орієнтація естетики приводила до висунення на перший план питань, пов'язаних з теоретичним обґрунтовуванням і захистом того або іншого методу творчості, стилю, напрями — маньєризму, класицизму, бароко, реалізму.

При цьому зіткнення різних естетичних програм (наприклад, боротьба естетики Дідро і Г. Лессінга за реалізм, полеміка прихильників класицизму і бароко в Італії і Іспанії) виразно виражає боротьбу ідеологій.

Ідеологія епохи Просвітництва додала особливу гостроту і розмах процесу теоретичного осмислення нових шляхів розвитку мистецтва, породивши у всіх європейських країнах сильне, хоча і вельми різнорідний по філософським і художнім напрямам, рух, іменований «просвітницькою естетикою» (Дідро і Ж.Ж. Руссо у Франції, Лессінг і И.И. Вінкельман в Німеччині, А. Шефтсбері і Г. Хоум у Великобританії, та ін.).


Становлення естетики


Активізація інтересу до мистецтва, його можливостей в становленні світобачення людини вела до зіставлення різних видів художньої творчості (Ж.Б. Дюбо, Дж. Харріс і ін.), а потім до формування уявлення про єдність всіх «витончених мистецтв» (Ш. Баттё, М. Мендельсон). З цим була зв'язана постановка проблеми смаку, який розглядався як специфічний психічний механізм, здатний сприймати і оцінювати красу і плоди художньої творчості.

В цьому пункті назустріч мистецтвознавчій думці рухалася філософія, яка стала все більш активно включати естетичну проблематику в сферу дослідження (трактати Дж. Віко, К.А. Гельвеція, Вольтера, Д. Юма, естетика Бёрка).

В середині 18 століття А.Г. Баумгартен, послідовник Г.В. Лейбніца, довів необхідність відокремлення присвяченого цьому кругу питань до самостійного розділу філософії разом з етикою і логікою. Баумгартен назвав його «Естетика», тобто «теорія плотського пізнання»; розробка її вилилася в створення цільного і зв'язного навчання про прекрасне і про мистецтво, оскільки красота була визначена Баумгартеном як «досконалість плотського пізнання», а мистецтво — як втілення краси.

Так почався другий етап історії естетики, що характеризувався її перетворенням в самостійний розділ філософії, необхідний останній для повноти пояснення культури, людської діяльності, соціальної історії. По шляху, наміченому Баумгартеном, пішли найбільші представники німецької філософії і художньої культури — И. Кант, И. Г. Гердер, Ф. Шиллер И.В. Гёте, Ф.В. Шеллінг, В.Ф. Гегель.

На початку 19 ст. романтичний рух, збагативши естетику відкриттям багатьох закономірностей мистецтва, що були невідомі раціоналістично-метафізичній свідомості просвітителів, своєю анти раціоналістичною спрямованістю підривало основи естетики як систематичної наукової теорії. Проте Гегель, відновивши в правах можливості розуму і розкривши перед ним діалектичний шлях пізнання, подолав ці небезпечні для наукової естетики тенденції. Він побудував грандіозну естетичну концепцію, в якій теоретичний аналіз був органічно сполучений з історичною точкою зору на художню діяльність людини, її розвиток і її місце в культурі. Тим самим Гегель завершив започаткований Баумгартеном етап розвитку естетики як розділу енциклопедично всеосяжного філософського знання, що покоїлося на ідеалістичному світобаченні.


Случайные файлы

Файл
8696.rtf
73133.rtf
115218.rtf
56641.rtf
178468.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.