Державне регулювання іноземних інвестицій у економіку України (176252)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО

УНІВЕТСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ І ФІНАНСІВ







КОНТРОЛЬНА РОБОТА


з дисципліни: „Державне регулювання економіки”




Виконала студентка 3 курсу 35к групи


Спеціальність: „Фінанси”




Коновал А. А.

Оцінка __________


Викладач ______ _______________

( підпис) (прізвище)


Харків 2006


ПЛАН


1. Регулювання іноземного інвестування.

    1. Іноземні інвестиції, суть та роль в національній економіці.

    2. Стимулювання іноземних інвестицій з боку держави.

    3. Вільні економічні зони.

    4. 2. Регіональна економічна політика.

    5. 2.1 Суть понять регіон, регіональна економічна політика.

    6. 2.2 Об’єкти і суб’єкти регіональної економічної політики.

    7. 3. Державне управління в галузі природного середовища.

    8. 3.1 Сутність понять: екологія.

    9. 3.2 Екологічна політика. Екологічне законодавство України.

    10. 3.3 Роль держави у формуванні екологічної політики.

1. Регулювання іноземного інвестування.


    1. Іноземні інвестиції, суть та роль в національній економіці.

    1. Визначення категорії „іноземні інвестиції” є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства.

    2. Признаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава тим самим визначає його право на пільги та гарантії, що проголошені в Законі „Про режим іноземного інвестування”.

    3. Згідно за Законом України „Про режим іноземного інвестування” під іноземними інвестиціями розуміють усі „цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту”.

    4. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

    • Участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

    • Створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

    • Придбання діючих підприємств;

    • Придбання рухомого та нерухомого майна.

    1. Існують державні та приватні інвестиції.

    2. Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права.

    3. Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв’язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.

    4. Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов’язання держави-боржника за отриманими кредитами задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника.

    5. Перелік видів іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.

    6. До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно (приміщення, споруди та інші матеріальні цінності) та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти, акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.

    7. Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

    8. Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією.

    9. Прямі інвестиції поділяються на дві групи:

    • Трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосереднього на ринок даної країни. Витрати у цьому випадку відіграють не значну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;

    • Транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета – мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

    1. Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).

    2. У деяких випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин:

    • Через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

    • Наявність додаткових договірних зобов’язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми.

    1. До числа іноземних інвесторів відносять наступні категорії суб’єктів:

    • Іноземні юридичні особи;

    • Іноземні фізичні особи;

    • Вітчизняні громадяни, що проживають за кордоном;

    • Іноземні держави;

    • Міжнародні організації.

    1. Здійснення інвестицій пов’язане за певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називаються „некомерційними”, збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану. Усе це загострює питання про гарантії і робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах.

    2. 1.2 Стимулювання іноземних інвестицій з боку держави.

    3. Нині Україна є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з цієї ситуації, країна залишиться такою ще тривалий час. Недоліком Закону України „Про режим іноземного інвестування” є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання „згідно за чинним законодавством” без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об’єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й території, що заплутує розв’язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст.. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями.

    4. Порядок переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

    5. Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також меланізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

    6. Виходом з цієї ситуації, є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Це підвищить інвестиційну активність, але за наявності певних економічних передумов:

    • Залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

    • Збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

    • Ефективного використання інвестицій;

    • Створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон’юнктури зовнішнього ринкового середовища;

    • Розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

    1. Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки. Основними цілями повинні бути такі:

    • Структурна перебудова промислового комплексу;

    • Сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

    • Розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;

    • Збільшення обсягів експортного потенціалу України;

    • Подолання залежності економіки країни від імпорту;


Случайные файлы

Файл
132118.rtf
28214.rtf
183975.rtf
181430.rtf
17872.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.