Інформаційна система дослідження методів діагностики банкрутства підприємства (163587)

Посмотреть архив целиком












ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА


ЗМІСТ


ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 5

1.1. Характеристика банкрутства і санації підприємства 5

1.2. Державне регулювання банкрутства і санації в Україні 10

1.3. Методика оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства 19

РОЗДІЛ 2. ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА 26

2.1. Економіко-математична модель діагностики банкрутства 26

2.2. Характеристика сучасних інформаційних систем діагностики банкрутства 29

2.3. Удосконалення методів діагностики банкрутства 35

РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА 39

3.1. Опис предметної області дослідження 39

3.2. Аналіз істотних проблем ВАТ «Херсонська ТЕЦ», що загрожують банкрутством 42

3.3. Аналіз вихідних даних 44

3.4. Діагностика банкрутства підприємства на основі даних предметної області 63

ВИСНОВКИ 74

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 78

ДОДАТКИ 82



ВСТУП


Світова практика банкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, які випускають незатребувану продукцію, цілком виправдана. Використання процедури банкрутства як прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого, який, власне, ініціює цю процедуру, є не українським ноу-хау тіньової приватизації, а одним із легітимних інструментів «вільного ринку». Щоправда, на Заході застосовувати такі схеми стає дедалі складніше, а законодавство Євросоюзу взагалі розцінює таку процедуру як практично неможливу, сприяючи фінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи умови для «прозорого» переходу їх у руки інвестора-санатора. Україна теж має законодавство про банкрутство, але воно поки що не лише допускає «тіньову приватизацію», а й ставить права кредитора вище прав трудового колективу, інвестора, держави та підприємства-боржника.

Цікаво, що в 90-ті роки, на які припало багато банкрутств вітчизняних підприємств, процедура санації практично не застосовувалася, і це було головною відмінністю української практики від світової. Хоча і в нас, і за кордоном банкрутство часто відбувалося з одних і тих самих причин. Наприклад, за даними Федеральної корпорації страхування внесків США, кримінальні дії працівників підприємств і банків, а також кредиторів та позичальників є у 25—30% випадків причиною краху кредитних установ. У нашій країні ця цифра удвічі більша. За словами Володимира Грановського, начальника управління металургійної промисловості Мінпромполітики України, «оборотні кошти вітчизняних підприємств були вимиті ще в середині 90-х років. І ці гроші нікуди не ділися, вони просто перекочували до нових господарів, які керують виробництвами. Винні в цьому фірми, т.зв. фінансові партнери, які доводять підприємство до банкрутства, проводять цю процедуру, а потім намагаються за безцінь отримати завод». [4]

За кордоном санація має не лише історію, а й популярність. У пам’ятку світова фінансова криза 1998 року, коли англійський банк із двохсотлітньою історією Barings (один із найстаріших і найбільших у світі) був, по суті, розорений. Але голландська фінансова група ING провела процедуру санації Barings. «У результаті банк не втратив жодного клієнта й утворився новий конгломерат ING Barings, що успішно працює в усьому світі. Це стало можливим завдяки проведеній санації, яка активно застосовується у світовій практиці й існує для виведення підприємства з фінансової кризи», — каже кореспондентові «ДТ» Марія Панкратова, прес-секретар банку ING Barings (Москва). [8]

Державна підтримка банкрутів проводилася в 90-ті роки державами Східної Європи (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина) при переході на нову структуру економіки і наприкінці 80-х — початку 90-х у Скандинавії (Швеція, Фінляндія), де економіка має яскраво виражену соціальну спрямованість. Причому набір засобів був щонайширшим — від фінансових дотацій до санації підприємств державою. [12]

Метою даної роботи є дослідження основних методик діагностики банкрутства підприємства та ідентифікація банкрутства підприємства ВАТ «Херсонська ТЕЦ».

Мета роботи визначає її основні задачі. Розглянемо їх.:

  1. Аналіз теоретичних основ банкрутства і санації підприємства.

  2. Дослідження іноземного досвіду діагностики банкрутства і санації підприємства.

  3. Аналіз предметної області.

  4. Діагностика банкрутства предметної області.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА


1.1 Характеристика банкрутства і санації підприємства


Якщо говорити мовою закону, під неспроможністю (банкрутством) підприємства розуміється нездатність задовольняти вимоги кредиторів із оплати товарів, включно з нездатністю забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди, у зв’язку з перевищенням зобов’язань боржника над його майном або у зв’язку з незадовільною структурою балансу боржника.

В Україні створено спеціальний орган, покликаний контролювати процедуру банкрутства, однак і він найчастіше виявляється нездатним уплинути на її результати. «Ми надаємо послуги з процедури банкрутства, і це насамперед стосується державних підприємств із часткою держвласності понад 25%. Але проблема в тому, що жорстких норм у законі немає, тому ми не можемо відповідати за те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де агентство не залучається до процедури», — каже кореспондентові «ДТ» Володимир Струков, глава Агентства з банкрутства Міністерства економіки України. [14]

Де-факто ознакою банкрутства є призупинення розрахунків із позикодавцями, коли підприємство не забезпечує чи явно нездатне забезпечити виконання вимог кредиторів протягом певного часу, але де-юре банкрутство настає після визнання факту неспроможності арбітражним судом або, після офіційного оголошення про неї, боржником при його добровільній ліквідації.

На сьогодні в законі передбачено реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду, які ліквідовують підприємство-банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі, і вівці (боржник) цілі.

Процедури ліквідації та реорганізації мають лише одну спільну закономірність — вони ініціюються через неплатоспроможність підприємства. У решті це антагоністи: перша означає фактичне припинення роботи, друга займається реанімацією виробництва. Ліквідація відбувається за двома сценаріями: це або добровільне банкрутство, або примусове, яке проводять компанії, що виграли конкурс із ліквідації банкрута.

У світовій практиці 90-х років ліквідація або, як варіант, продаж підприємства вроздріб застосовується порівняно нечасто, оскільки поділ його призводить до руйнації сформованих зв’язків із кредиторами і споживачами товарів або послуг, які надавало підприємство-банкрут. Особливо це очевидно у випадку зі стратегічно важливими для країни підприємствами. Приміром, у банківській системі Японії, Південної Кореї та скандинавських країн вона використовувалася майже виключно щодо небанківських фінансових компаній, а у США — лише до ощадних кас. Крім того, процедура банкрутства менш прозора. За словами Сергія Тігіпка, народного депутата України, «процеси банкрутства в Україні також недостатньо прозорі, проводяться в інтересах компаній кредиторів, які, по суті, і доводять боржника до банкрутства». Опосередковане підтвердження цього — українська статистика, яка свідчить, що, по-перше, до минулого року процедура санації в Україні не застосовувалася, а по-друге, кількість боржників, яким призначено процедуру фінансового оздоровлення, у 2001 році в два з половиною рази менша, ніж доведених до банкрутства.

Мирова угода між кредиторами та боржником — в українській практиці явище рідкісне, але трапляється. За словами Анатолія Кочмара, генерального директора АТ «Рівнесільмаш», процедура банкрутства на підприємстві закінчилася мировою угодою і погашенням усіх наявних боргів. «Чому нас хотіли збанкрутити? Щоб захопити підприємство, прибрати його до рук. І треба сказати, що нинішнє законодавство цьому сприяє», — вважає А. Кочмар. Як повідомили на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті, та ж сама проблема, що й у «Рівнесільмашу», виникла в них і була розв’язана так само. 2001 року з 3739 банкрутів лише 142 змогли укласти з кредиторами мирову угоду. За сім місяців нинішнього року на 64 з 2673 підприємств-банкрутів була призначена санація, що теж не можна назвати позитивним результатом. [17]

Санація — це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а її результати спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і зміну організаційно-правової й виробничої структури боржника. Як правило, реорганізацію банкрута проводять або кредитори, або боржник, зокрема його новий власник. [22] Останній варіант проходить через процедуру санації і включає в себе низку заходів, що дозволяють розрахуватися з боргами і прямо або опосередковано збільшити капітал. Зокрема у Німеччині і Швейцарії існує практика, коли спостережний орган шляхом жорсткішого контролю та заходів «морального впливу» спонукає акціонерів і нових власників до надання додаткового капіталу банкрутові.


Случайные файлы

Файл
95931.rtf
90719.rtf
103569.rtf
7001-1.rtf
112776.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.