Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру (154519)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Законодавчо-правове регулювання надання платних послуг оздоровчого характеру

1.1 Право на надання платних послуг оздоровчими центрами

1.2 Захист прав споживачів комерційних послуг оздоровчих центрів

РОЗДІЛ 2. Методичне забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

2.1 Мета та завдання оздоровчих центрів

2.2 Основні типи і зміст роботи оздоровчих закладів

2.2.1 Фітнес-клуби

2.2.2 Басейни

2.2.3 Спортивні клуби

2.3 Принципи організації роботи з клієнтами оздоровчих центрів

2.4 Матеріально-технічне забезпечення функціонування оздоровчих центрів

РОЗДІЛ 3. Рентабельність діяльності комерційних оздоровчих закладів

3.1 Принципи розрахунку економічної доцільності

3.2 Особливості досягнення прибутковості у сфері оздоровчих послуг

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

БІБЛІОГРАФІЯ



ВСТУП


Проблема. Cпад життєвого рiвня, залишковий принцип фiнансування системи охорони здоров`я, економiчна неефективнiсть iснуючої системи фiнансування охоронооздоровчих заходiв збільшення інтенсивності і тривалості праці суттєво погiршили здоров`я населення України. Фактичним проявом цього є те, що iз року в рiк зростає смертнiсть та падає народжуванiсть в Українi. Аналiзуючи смертнiсть населення України за останнi роки, можна вiдзначити рiзницю смертностi залежно вiд статi для осiб працездатного вiку. Тому успiшне перетворення всiх ланок народно-господарського комплексу України вимагає якiсно нових пiдходiв до вирiшення проблем охорони здоров`я, створення гнучкої i ефективної системи управлiння охороннооздоровчими закладами, iнтенсивного розвитку мережi оздоровчих центрiв, пiдвищення ефективностi витрат на охорону здоров`я.

Актуальність. Діяльність оздоровчих центрів по задоволенню потреб населення у послугах оздоровчого характеру для нейтралізації вражаючих факторів соціального середовища.

Об`єкт дослідження – законодавчо-правове поле в Україні щодо регулювання надання платних оздоровчих послуг.

Предмет дослідження – Закони України і директивно інструктивні матеріали Мінохорони здоров`я, Мінмолодьспорту, які регламентують функціонування оздоровчих центрів.

Робоча гіпотеза – знання змісту і функції правових актів у галузі комерції охорони здоров`я сприятиме формуванню системної уяви про умови відкриття та діяльності центрів оздоровчого спрямування для різних верств населення.

Мета дослідження: скласти ієрархію правових актів і директивно-інструктивних матеріалів, потрібних для відкриття приватного ОЗФ центру.

Завданнями роботи є:

  1. провести аналіз законів України, які регулюють надання платних послуг оздоровчого характеру;

  2. дати характеристику відомчим директивно-інструктивним матеріалам наданню платних послуг оздоровчого характеру;

  3. з`ясувати умови досягнення рентабильності у діяльності комерційних оздоровчих закладів.

Методика дослідження: аналіз законів України і правових актів щодо підприємництва, а також інструктивно-директивних відомчих документів; систематизація документів за напрямками діяльності; класифікація їх функціонального значення.

Інноваційна новизна. В практиці фахової підготовки студентів за спеціалінсю «Фізична культура і спортивно-масова робота» та «Фізична культура та туризм» не включені матеріали по наданню оздоровчих послуг на комерційній основі, що широко застосовуються в практиці надання платних послуг.

Теоретико-методичнезначення теми: аналізуючи діяльність оздоровчих центрів комерційного типу можемо прослідкувати рівень надання послуг населенню та спроможність населення даними послугами користуватися. Для людини в сучасному суспільстві досить актуальним стало питання підтримання свого здоров`я, тому багато людей віддає перевагу користуватися послугами оздоровчих центрів, ніж займатися намооздоровленням, надання консультацій кваліфікованим спеціалістами набуває все більшої популярності серед населення України, зокрема та набирає все більших обертів на світовому ринку послуг.

Матеріали роботи можуть бути використані у відповідній навчальній темі фахової підготовки пр спеціальностям.


РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ОЗДОРОВЧОГО ХАРАКТЕРУ


1.1 Право на надання платних послуг оздоровчими центрами


Надавати платні послуги оздоровчого характеру можуть суб`єкти підприємницької діяльності. Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; (Абзац другий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1807-III від 08.06.2000)

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про підприємницьку діяльність”;

об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. (Частину першу статті 2 доповнено абзацом згідно із Законом N 1807-III від 08.06.2000)

Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об’єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. (Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом N 2356-III від 05.04.2001)

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. (Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України.

Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України. (Частина третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 304/95-ВР від 13.07.95, в редакції Закону N 1775-III від 01.06.2000 — набирає чинності 02.11.2000)

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. (Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1987-III від 21.09.2000)

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується цим Законом і своїм статутом.

Відносини, пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Умови здійснення підприємницької діяльності

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, крім об’єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі — органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Забороняється реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, найменування яких суперечать вимогам частини третьої статті 2 цього Закону. Відомості про зареєстровані суб’єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. (Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1807-III від 08.06.2000, N 2356-III від 05.04.2001)

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

(Частину другу статті 8 доповнено абзацом згідно із Законом N 1987-III від 21.09.2000)

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб’єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України. (Частина восьма статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 429-IV від 16.01.2003)

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об’єкт.

Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб’єкта підприємництва.

У разі зміни свого місцезнаходження суб’єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації. (Частина сімнадцята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: (Абзац перший частина вісімнадцятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. (Абзац шостий частини вісімнадцятої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-III від 11.05.2000)

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. (Частина двадцята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 429-IV від 16.01.2003)

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб’єктів підприємницької діяльності.

Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 8 в редакції Закону N 2697-12 від 15.10.92, із змінами, внесеними згідно з Декретом N 10-92 від 15.12.92, Законами N 3716-12 від 16.12.93, N 82/95-ВР від 02.03.95, N 725/97-ВР від 16.12.97, в редакції Закону N 762/97-ВР від 23.12.97)

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору в тому числі у випадках, передбачених законами України, — контракту підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

(Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2401-III від 26.04.2001)

При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.

Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний господарським судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. (Частина третя статті 10 в редакції Законів N 2684-12 від 14.10.92, N 2409-III від 17.05.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Діяльність підприємця припиняється:

з власної ініціативи підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; (Абзац третій статті 11 в редакції Закону N 2684-12 від 14.10.92, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.


1.2 Захист прав споживачів комерційних послуг оздоровчих центрів


Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

безпеку послуг;

необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію послуги, їх кількість, якість, а також про їх виконавця; (Абзац шостий статті 3 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002) відшкодування збитків, завданих послугами неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей послугами у випадках, передбачених законодавством; (Абзац сьомий статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

1. Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору послуг, набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час використання послуг відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами послуг в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності. (Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

2. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи. (Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право: (Абзац перший частини першої статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

1) давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість послуг, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки послуг, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів;

3) одержувати від суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються, безплатно копії необхідних нормативних документів та інші відомості, які характеризують якість послуг, комплектуючих виробів, що використовуються для надання послуг; (Пункт 4 частини першої статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

4) забороняти суб’єктам господарської діяльності реалізацію надання послуг:

на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;

на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці послуги внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); (Абзац третій пункту 6 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість;

на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів; (Пункт 6 частини першої статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

5) приймати рішення:

про припинення у сфері послуг, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, — до усунення виявлених недоліків; (Абзац другий пункту 7 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

про тимчасове припинення діяльності підприємств сфери послуг, що систематично порушують правила надання послуг, — до усунення виявлених недоліків;

6) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

7) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

8) накладати на суб’єкти господарської діяльності сфери послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами. (Частина друга статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

Порядок припинення відвантаження і реалізації надання послуг, діяльності підприємств сфери послуг, а також вилучення документів, що свідчать про порушення прав споживачів, визначається законодавчими актами України.

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його службових осіб, а також дій таких осіб.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Право споживача на належну якість послуг

1. Споживач має право вимагати від виконавця, щоб якість наданої послуги відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про послугу, яку надає виконавець. (Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

2. Вимоги до послуги щодо його безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості послуг забезпечується правом участі об’єднань споживачів у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством.

3. Виконавець зобов’язаний передати споживачеві послугу, яка за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про послугу, що надається виконавцем.

Виконавець забезпечує нормальну роботу викорстовуваних технічних засобів оздоровлення.

Стосовно послуг споживач має право пред’явити виконавцю відповідні вимоги, якщо були виявлені недоліки в роботі обладнання, які заподіяли гкоду його здоров`ю.

Споживач має право на те, щоб послуги були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов’язкові вимоги до послуги, використання якого може завдати шкоди життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно реалізацію надання послуг. (Абзац другий частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)



РОЗДІЛ 2

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ОЗДОРОВЧОГО ХАРАКТЕРУ


2.1 Мета та завдання оздоровчих центрів


Сучаснi оздоровчi центри повиннi бути високоорганiзованими саморозвиваючими системами, здатними ефективно розвиватись i в повнiй мiрi враховувати сукупнiсть загальнонацiональних, галузевих та регiональних iнтересiв в пiдвищеннi кiлькостi та якостi здоров`я людини в умовах ринкової економики. Тобто збiльшення ефективностi цих центрiв вимагає розробки нових методологiчних, органiзацiйно-методичних та iнформацiйних основ управлiння, виходячи iз проблем децентралiзацiї систем управлiння об`єктами народного господарства, зумовлених стратегiєю подальшого розвитку економiки України.

Економiчнi перетворення, якi проводяться сьогоднi в Українi, вимагають бiльш ефективного використання природо-ресурсного, науково-технологiчного потенцiалу регiонiв, що зумовлює зосередження охороннооздоровчої дiяльнiстi саме в регiонах. Останнє може бути зумовлене ще й тим, що регiони України вiдрiзняються соцiально-економичними та природо-ресурсними можливостями, екологiчною ситуацiєю, рiвнями народжуваностi та смертностi населення. Тому концепцiя регiоналiзацiї оздоровчої полiтики повинна виходити саме iз соцiально-економiчних, природо-ресурсних, екологiчних, клiматичних та культурних можливостей регiонiв. При цьому основною ланкою охороннооздоровчої полiтики в регiонах повинно стати удосконалення органiзацiї наявної мережi санаторно-курортних закладiв, якi б забезпечували бiльш ефективне та рацiональне використання рекреацiйних та лiкувальних природних ресурсiв. Мова йде про створення iстинно профiлактичної та вiдновлюваної форми охорони здоров`я, об`єкт якої - практично здорова людина, а головна мета - не допустити захворювань виключно природними, немедикаментозними профiлактичними та вiдновлювальними засобами.

Оскiльки основою здоров`я людини можна вважати оптимальну органiзацiю взаємодiї в системi "людина-середовище", чого не можна досягнути в межах всiєх країни, то виникає необхiднiсть у створеннi спецiальних центрiв у вiдповiдних з природно-ресурсної, екологiчної та соцiально-економiчної точок зору регiонах України. Такi центри пропонується називати валеологiчними iнновацiйними центрами (ВІЦ) та класифiкувати їх на рекропарки, рекрополiси, курортополiси та рекреацiйнi зони. Назва валеологiчнi iнновацiйнi центри походить вiд валеологiї - науки про здоров(я i основою їх органiзацiйної структури управлiння повинен бути "iнновацiйний" тип структур, орiєнтований на нововведення. Тому основним видом ефективної дiяльностi цих центрiв повинна стати постiйна розробка, реалiзацiя та впровадження сучасних наукоємких технологiй рекреацiї, лiкування та реабiлiтацiї на основi виключно природних профiлактичних та вiдновлювальних засобiв. ВІЦ повиннi ефективно функцiонувати в ринкових умовах господарювання, бути здатними покривати витрати на розвиток лiкувальної компоненти охороннооздоровчих заходiв, зумовленої необхiднiстю стацiонарної, медикаментозної форми лiкування мешканцiв регiону та пацiєнтiв центру згiдно з його клiнiчними профiлями i завдяки наявностi належної науково методичної та лiкувальної бази, необхiдної iнфраструктури.

Такi центри, на наш погляд, доцiльно органiзовувати в Карпатськiй, Полiськiй, Пiвнiчно-причорноморськiй та Кримськiй рекреацiйних зонах. Це дозволить сформувати загальноукраїнську мережу ВІЦ та iнтегрувати iї в мiжнароднi оздоровчi мережi. Економiчною основою таких центрiв можуть бути рiзнi форми власностi (державна, мунiципальна та приватна), а окремi курортополiси можуть представляти собою спецiалiзованi економiчнi зони, наприклад, такi мiста-курорти, як Трускавець, Моршин, Схiдниця та iн.

Рiвень розвитку ВІЦ, їх органiзацiйної структури визначається всiєю сукупнiстю ресурсiв, скерованих на вирiшення проблем оздоровлення, виконання необхiдних науково-технологiчних дослiджень, створення сучасної бази оздоровлення, пiдготовку ВІЦ до нововведень та пiвищення квалiфiкацiї працiвникiв. Тобто на розвиток ВІЦ необхiдно дивитись з кадрової, iнформацiйної, органiзацiйної та матерiально-технiчної точок зору, оскiльки ВІЦ - це комплекс економiчно та юридично самостiйних рекреацiйних, лiкувальних та реабiлiтацiйних закладiв, пiдприємств та органiзацiй, установ науки та освiти, фiнансових та торгових закладiв (або їх пiдроздiлiв), сконцентрованих на окремiй територiї з розвинутою iнфраструктурою, об`єднаних єдиним органiзацiйно-iнновацiйним процесом, i представляють своєрiдний полiгон для створення, широкого використання та поширення нових методiв та принципiв органiзацiї науково-технологiчної, оздоровчої, iнформацiйно-управлiнської та економiчної дiяльностi. Ефективнiсть функцiонування таких соцiально-економiчних систем залежить в основному вiд органiзацiї управлiнської дiяльностi. Тому велику увагу тут слiд зосередити на формуваннi вiдповiдних органiв i органiзацiйних структур управлiння, засобiв комунiкацiї та iнформацiйної бази.

Оскiльки санаторiї, пансiонати, будинки вiдпочинку, готелi, спортивно-оздоровчi табори та туристичнi бази, розташованi на територiї iснуючих сьогоднi мiст-курортiв, пiдпорядкованi рiзним мiнiстерствам та вiдомствам, то першочерговим завданням соцiально-економiчних перетворень тут повинна стати органiзацiя системи управлiння ними. В якостi органiв управлiння - базова органiзацiя ВІЦ є своєю штаб-квартирою, а також мiсцевi органи влади в межах своїх повноважень. Базовою органiзацiєю тут може стати акцiонерне iнновацiйне товариство, яке може мати декiлька засновникiв (до числа яких входитимуть науково-дослiднi iнститути, санаторiї та пансiонати, органи комунальної власностi, пiдприємства, зовнiшньоторговi фiрми). В структуру ВІЦ повинна входити також науково-технологiчна рада, створена при базовiй органiзацiї. Мiсцевi органи влади повиннi здiйснювати контроль за дотриманням умов функцiонування ВІЦ. Що стосується мiнiстерств та вiдомств України, а також органiв територiального управлiння, то їх оздоровчi заклади та пiдприємства, якi входитумуть в ВІЦ, можуть делегувати свої повноваження базовiй органiзацiї. Мiсцевi Ради народних депутатiв i органи по управлiнню державною власнiстю можуть передавати в користування базової органiзацiї ВІЦ на договiрних засадах земельнi дiлянки, об(єкти iнфраструктури i т.д.

Для вiдпрацювання методiв та принципiв органiзацiйного управлiння валеологiчними iнновацiйними центрами оптимальних шляхiв досягнення охороннооздоровчої та економiчної ефективностi нами обрано створення курортополiсу в м.Трускавець, оскiльки тут є вiдповiдна науково-методична та лiкувальна база, необхiдна iнфраструктура i Трускавець вiдповiдає вимогам з точки зору архiтектури, курортобудування та екологiї. Але для подальшого розвитку Трускавця, як i iнших санаторно-курортних зон не екстенсивним (через нарощування лiжко-мiсць), а iнтенсивним шляхом, через сучаснi наукоємнi технологiї рекреацiї, лiкування та реабiлiтацiї, сервiсу та необхiдного для ефективного розвитку курорту виробництва, бажано, щоб Трускавець став вiдкритим для iнвестицiй та впровадження сучасних технологiй, входив в свiтову мережу курортних охороннооздоровчих закладiв i вiдповiдав статусу оздоровниць мiжнародного рiвня. Це зумовлює змiну iснуючої форми господарювання на бiльш просту, гнучку та здатну до адаптацiї при будь-яких змiнах в зовнiшньому середовищi, i саме такiй формi повинна вiдповiдати структура системи управлiння курортополiсом. Курортополiс повинен бути як єдиний органiзм, златний ефективно та надiйно функцiонувати, забезпечуючи свiй постiйний розвиток та витримуючи конкуренцiю серед аналогiчних закладiв країни та зарубiжжя. Тобто курортополiс слiд розглядати як триєдине поняття:

  • по-перше, географiчне, як мiсто-курорт, з вiдповiдними природо-ресурсними, клiматичними та екологiчними умовами;

  • по-друге, економiчне, як єдиний господарський комплекс з вiдповiдною iнфраструктурою, iниегрованою на корпоративних засадах, та з правами спецiальної економiчної зони:

  • по-третє, оздоровче, як ВІЦ, що займається розробкою, реалiзацiєю та використанням нових технологiй рекреацiї, реабiлiтацiї, сервiсу та необхiдного курорту виробництва. Тому до основних документiв, що регламентують створення курортополiсу, необхiдно вiднести: регiональну схему розвитку та розмiщення iнфраструктури курорту, схему генерального плану, схему забудови мiста-курорту та вiдповiднi закони України.

Створення курортополiсу доцiльно проводити поетапно, але оскiльки вiн повинен представляти собою iнновацiйну структуру, то першочерговим повинно бути створення iнновацiйного центру розвитку курорту типу iнновацiйного бiзнес-iнкубатора. Пiсля цього доцiльно здiйснювати формування iнших пiдприємницьких структур, згiдно з органiзацiйною структурою курортополiсу, та iнтегрувати їх на корпоративних засадах в курортополiс з подальшим наданням йому статусу спецiальної економiчної зони.

Таким чином, створенi рекропарки, рекрополiси, курортополiси, рекреацiйнi зони та взаємозв(язки мiж ними можуть представляти собою Нацiональну мережу валеологiчних iнновацiйних центрiв як нову форму охорони здоров(я населення України, концепцiя формування якої розроблена в Центрi дослiджень науково-технiчного потенцiалу та iсторiї науки iм.Г.М.Доброва НАН України.


2.2 Основні типи і зміст роботи оздоровчих закладів


2.2.1 Фітнес-клуби

Сучасні тенденції у світовому оздоровчому русі супроводжуються появою нових терміноів і понять у сфері цього социокультурного феномена. Одним з таких понять є "фитнесс", що одержав за останнє десятиліття широке поширення, зустрічаючи в назвах клубів, оздоровчих програм і ін. При цьому він має саме різне тлумачення і застосування, що веде до термінологічної і методичної плутанини. Так, наприклад, деякі федерації бодібілдингу проводять змагання по так званому "фітнессу" для жінок. По своїй суті це типові змагання з бодібілдингу.

Слово "фітнесс" має досить широкий спектр тлумачень - придатний, бадьорий, пристосований, здоровий. Найбільш близько за значенням у російській мові є «підготовлений».

За своїм цільовим призначенням "фітнесс" у більшому ступені відповідає загальноприйнятому в нас у країні поняттю "фізична культура". Однак це широке поняття значною мірою є декларативним, що як би стверджує значимість лише фізичної активності для життя людини.

Концептуальна база "фітнесу" має більш конкретний зміст і є важливою складовою філософії успіху, що припускає необхідність визначеного рівня готовності переборювати життєві труднощі (фізичні, психологічні, емоційні).

У такий спосіб "фітнес" - поняття багатомірне, що включає більш широкий спектр ознак, ніж просто рівень фізичного стану.

Загальний фітнес можна визначити як степінь збалансованості фізичного, психічного, соціального станів, які використовують необхідні резерви для забезпечення поточної життєдіяльності без зайвої фізичної і психічної напруги в стані гармонії з навколишнім середовищем.

Ідеологія загального фітнесу реалізується в оздоровчих програмах, у яких об'єднані методи і засоби, що сполучаться з фізичними навантаженнями (вправи) і ментальними діями, орієнтовані на регуляцію психічного (духовного) стану. Прикладом подібного підходу є програма типу «Фітнес духу і тіла» [6].

Психічний і соціальний компоненти загального фітнесу характеризують рівень їх стану, що забезпечують адекватну реакцію поведінки, здатність протистояти емоційним стресам і знаходитися в стані гармонії з навколишнім соціумом.

Більш докладно зупинимося на фізичному фітнесі, що характеризує рівень фізичних можливостей, які забезпечують поточну рухову активність без зайвого функціонального напруження організму і залучення для цього необхідних фізіологічних резервів.

Далеко не завжди актуальний фізичний фітнес у стані забезпечити необхідні умови для повноцінної життєдіяльності. Тому підвищення фізичного фітнесу до рівня оптимального (необхідного), по суті, є основною задачею будь-якої оздоровчої програми.

На відміну від узагальненого розуміння фізичної культури як умови здорового способу життя фитнесс має у своєму розпорядженні досить чіткі критерії оцінки рівня фізичного стану.

Структура фізичного фітнесу виділяє основні фізичні (рухові) якості, що мають безпосередній зв'язок зі здоров'ям і відображають рівень функціонального стану окремих життєво важливих органів і систем.

Для об'єктивної оцінки рівня "фізичного фітнесу" у світовій практиці розроблені комплекси тестів, що фактично мають міжнародний статус [5]. Це дозволяє об'єктивно оцінювати рівень фізичного стану індивідів, статевих, вікових і соціальних груп.

У чому полягає принциповий підхід при визначенні функції конкретної фізичної вправи? Будь-яка фізична вправа, кінцевою метою якої є здоров'я, відноситься до фітнесу.

Заняття яким-небудь видом спорту, що ставить своєю метою досягнення вищих (рекордних) результатів уже не можуть бути віднесені до фітнесу. Це пов'язано з тим, що вузькоспеціалізовані заняття на рівні високих досягнень не вирішують оздоровчих задач. І чим вище рівень цих досягнень, тим більш ясно виражені їх негативні наслідки [1,2, 3].Надмірна по своїй напруженості адаптація (тренованість) має високу "структурну ціну" і містить в собі можливість функціонального виснаження систем, що домінують в адаптаційних реакціях, а також зниження функціональних резервів інших систем, що не беруть участь безпосередньо в адаптаційних реакціях і що виявляються детренированими [4].

Фітнес - це вже навіть не тренд, а буквально частина нашого життя.

Одночасно слід зазначити, що фітнес має величезну кількість різновидів. Завдяки цьому різноманіттю, будь-який бажаючий має можливість підібрати для себе таку програму, що підходить саме йому. Причому є ряд варіантів і для дитячого фітнесу (фітнес для дітей), і для жіночого фітнесу (включаючи програми для вагітних і конкурси начебто "Міс фітнес").

Приведемо короткий список того, що на даний момент відносять до фітнесу:

  • аеробіка;

  • стретчинг;

  • тай-чи;

  • йога;

  • шейпінг;

  • пілатес;

  • каланетик.

Не секрет, що тренування додають людині бажаний зовнішній вигляд вашій мускулатурі і дозволяють виглядати більш стрункою і сухорлявою.

Але фізичні навантаження потрібні людині протягом усього життя. Без них людина швидше старіє, „збирає” букет хвороб. Численні дослідження виявили цілий список негативних наслідків, до яких приводить відсутність регулярних фізичних вправ.

Фітнес не тільки допомагає вам жити довше, він дозволяє вам і почувати себе молодше. "Регулярні заняття спортом можуть бути еквівалентні омолодженню на десять років", - говорить дослідник д-р Рій Шепард з університету Торонто.

У людей, що ведуть сидячий спосіб життя, показник ефективного об`єму легень (Vо2 max) зменшується на 1% у рік, починаючи з 25-річного віку.

Тренованому серцю для виконання тієї ж роботи потрібно зробити меншу кількість ударів на хвилину. Програма для поліпшення стану здоров'я може знизити частоту серцевих скорочень у спокої приблизно на 5-15 ударів за хвилину, а, чим нижче ваша ЧСС, тим ви здоровіші. Це означає, що ви швидше будете проходити процес відновлення, ЧСС і дихання будуть швидше повертатися до нормальних значень, і у вас буде більше енергії.

Коли ви здорові ваші клітини більш ефективно використовують кисень, і це знову ж означає, що ви маєте велику кількість енергії, і швидше відновлюєтесь після фізичної активності.

Через недостатнє використання сполучні тканини, пов'язане із сидячим способом життя, зв'язки, суглобні сумки, сухожилля втрачають свою рухливість.

Регулярні заняття фізкультурою можуть подовжити ваше життя. Спортивна форма, як було встановлено, прямо зв'язана з рівнем смертності. Помірний рівень інтенсивності тренувань, що називають "прийнятним для більшості дорослих", виявляється достатнім захистом від ранньої смерті.

Фітнес допомагає уникнути руйнівного впливу багатьох захворювань, пов'язаних з віком. Багато проблем, що виникають з віком, пов'язані аж ніяк не з хворобами, а з втратою фізичної форми.

Недостатня фізична активність є одним з наріжних каменів у попередженні серцево-судинних і інших захворювань, що включають ішемічну хворобу серця, інсульт, підвищення артеріального тиску, інсуліннезалежєний діабет, остеопороз. Низька фізична активність або сидячий спосіб життя є доведеним чинником ризику їх виникнення і розвитку.

За даними одного дослідження, опублікованим у журналі "Cіrculatіon", люди, що не займаються спортом, піддаються такому ж ризику серцевих захворювань, як курці, що викурюють одну пачку цигарок у день або з тими, у кого рівень холестерину складає 300 і більш.

Розмір, сила і вага серця збільшаться за допомогою вправ. Так само як волокна інших м'язів вашого тіла збільшуються в розмірі в результаті адаптації до навантаження, що збільшується, тим же саме відбувається і із серцем. Мережа кровоносних судин у серце буде також розростатися і зробить ваше серце більш сильним м'язом, що за одне скорочення перекачує більше крові.

Люди, що не займалися фізкультурою або займалися тільки зрідка, важили більше, ніж їх однолітки, що регулярно займалися спортом. Причина в тому, що базовий рівень метаболізму (швидкість обміну речовин) сповільнюється з віком - приблизно на 2-3% за кожні 10 років після 20-літнього віку. У людей з надлишковою вагою, що не займаються фізкультурою, метаболізм сповільнюється ще більш.

У міру того, як ви спалюєте жир і нарощуєте м'язи, ваш організм починає спалювати більше калорій, навіть під час відпочинку. Це означає, що ви можете їсти більше, не набираючи при цьому вагу. Повна людина, при виконанні вправ, спалює головним чином глюкозу, у той час, як тренована людина спалює жирову тканину. Падіння рівня глюкози підвищує апетит, таким чином, повна людина, може стати ще повнішою якщо не володіє силою волі. Заняття аеробікою, збільшують кількість ферментів, що спалюють жир, у м'язових клітинах. Коли ви натреновані, ваш організм при виконанні вправ буде краще абсорбувати і використовувати в кровотоці жирні кислоти, таким чином, більше жиру буде виділятися, підвищуючи обмін жирів.

З роками ми починаємо більше їсти і менше займатися фізкультурою. У результаті ми нарощуємо жир і втрачаємо мускули - тканину з найбільшим метаболізмом. З роками співвідношення жиру і мускулів у вашому тілі змінюються: мускули поступаються місцем жиру. Після 30 років людина втрачає в середньому від 3 до 5 відсотків м'язових волокон за кожні 10 років. До 60 років ви можете втратити до 30% вашої мускульної сили.

Ідеальним для жінки є від 17 до 22% жиру, але в середньому жінки мають 36%. Чоловік вважається струнким, якщо його рівень жиру менше 21%. За допомогою регулярного виконання комплексу вправ і правильної дієти кількість жиру в організмі буде зменшуватися, а м'язової маси - збільшуватися, змінюючи при цьому ваша статуру. Пам`ятайте, що м'язи важчі жиру, тому низький вміст жиру не обов'язково означає низьку вагу тіла.

Досить інтенсивні і регулярні фізичні навантаження захищають організм людини від виникнення раку товстої кишки, здатні попередити поява раку молочної залози і легень, тобто найпоширеніших форм раку.

Для попередження перерахованих захворювань фахівці звичайно дають наступні рекомендації:

  1. Займатися фізичними вправами не менш 3 разів у тиждень;

  2. Для кращої витримки навантаження серцево-судинною системою на заняття варто затрачати 35-90 хвилин, розподіливши їх у такий спосіб: 5-10 хв. розминка, 25-70 хв. навантаження, 5-10 хв. розслаблення. Чим старше людина і чим вона менше тренована, тим важливіша стадія розминки;

  3. Фізичні вправи можуть включати комплекси з легким, помірним і великим навантаженням. Чим більше вид вправ підходить до способу життя людини, тим більше резону зайнятися саме ними;

  4. Рекомендована частота, тривалість і інтенсивність вправ повинні відповідати можливостям кожної конкретної людини і залежати від вихідного рівня його тренованості. Ті, хто веде сидячий спосіб життя і неактивні фізично, повинні починати з нетривалих і не дуже інтенсивних вправ і підвищувати свою тренованість поступово протягом декількох тижнів;

  5. Фізична активність людини в літньому віці повинна бути систематичною, але помірної, без великих перевантажень і напруг.

Фітнес - це наукова система удосконалення тіла людини. Для досягнення максимального ефекту від занять фітнесом корисно ознайомитися з науковими основами фітнес-тренувань.

Як відомо, в основі фітнесу і фізичного здоров'я лежить здоровий спосіб життя, розвиток атлетичних і рухових якостей. Таких якостей, що і дають найбільш повне визначення фітнесу, при розумному їх сполученні, небагато. Це:

Загальна аеробна витривалість - здатність довгостроково виконувати роботу середньої потужності і протистояти стомленню. Розвиток цієї якості дає гарантію, що рух може виконуватися тривалий час з одночасним швидким відновленням після навантаження. Ваша аеробна система використовує кисень для перетворення вуглеводів у джерела енергії. При тривалих заняттях у цей процес включаються також жири і, частково, білки, що робить аеробне тренування майже ідеальної для втрати жиру.

Швидкісна витривалість - здатність протистояти стомленню в субмаксимальних по швидкості навантаженнях.

Силова витривалість - здатність протистояти стомленню при досить тривалих навантаженнях силового характеру. Силова витривалість показує наскільки м'яза можуть створювати повторні зусилля і протягом якого часу підтримувати таку активність. Силова витривалість має важливе значення при будь-якому виді активних занять фітнесом: від анаеробних повторних підйомів ваг до інтенсивної аеробної активності при бігу.

Швидкісно-силова витривалість - здатність до виконання досить тривалих за часом вправ силового характеру з максимальною швидкістю.

Гнучкість - здатність людини виконувати руху з великою амплітудою за рахунок еластичності м'язів, сухожиль і зв'язок. Підвищена гнучкість знижує ризик травми під час виконання вправ.

Швидкість - здатність максимально швидко чергувати скорочення м'язів і їх розслаблення.

Динамічна м'язова сила - здатність до максимально швидкого (вибухового) прояву зусиль з великим обтяженням або власною вагою тіла. При цьому відбувається короткочасний викид енергії, не потребуючий значної кількості кисню. Зростання м'язової сили часто супроводжується збільшенням об`єму і щільності м'язів - "будовою" м'язів. Крім естетичного значення збільшені мускули менш піддаються ушкодженням і сприяють контролю маси, тому що м'язова тканина вимагає калорій більше, ніж жирова, навіть під час відпочинку.

Спритність - здатність виконувати координаційно-складні рухові дії.

Композиція (склад) тіла - співвідношення жирової, кісткової і м'язової тканин вашого тіла. Це співвідношення, почасти, показує стан вашого здоров'я і фізичної підготовки в залежності від вашої ваги і віку. Надлишковий зміст жирової тканини підвищує ризик розвитку хвороб серця, діабету, підвищення артеріального тиску й ін.


2.2.2 Басейни

Вода в житті людини займає важливе місце. Дитина від моменту зачаття перебуває у водному середовищі. Організм людини на 70 – 75 % від маси тіла складається з води. Для оздоровлення людана здавна використовувала загартування.

В сучасних оздоровчих центрах досить багато уваги приділяється навчанню та розвитку такого виду спорту як плавання. Дітей з раннього віку вчать плавати, чим раніше дитина починає займатися плаванням, тим менше вона хворіє на різні захворювання, які передаються повітряно-краплинним шляхом.

Існують басейни як відкритого так і закритого типів. Басейни відкритого типу споруджуються під відкритим небом, вони постійно обігріваються, підтримується постійна температура води. Такі види басейнів потребують значних капіталовкладень.

Серед користувачів басейнів нашої країни більш популярні басейни закритого типу. Серед басейнів закритого типу існують також деякі їх види.

Сучасні гідромасажні басейни - прекрасний винахід, що наповняє життя людини і його родини радістю і здоров'ям. Вам не потрібно щораз набирати воду - гідромасажні басейни спа завжди чекає Вас із кристально чистою водою оптимальної температури.

Гідромасажні басейни spa - це басейн із гідромасажем високої надійності і портативності, це ідеальний басейн для дачі і зручний басейн для сауни або лазні. Універсальні гідромасажні басейни spa можна встановлювати в саду в заміського будинку, на терасі або усередині будинку. Ніяких проблем з підключенням басейну - просто включите кабель харчування в розетку. Підводки водопроводу не потрібно - воду в гідромасажні басейни спа звичайно заливають за допомогою садового шланга.

Перші гідромасажні басейни поставлялися в Канаді від виробників басейнів спа, розташованих у Каліфорнії. Ці гідромасажні спа призначалися для використання на відкритому повітрі, але розраховані були на теплий каліфорнійський клімат. Багато хто з канадців, що ризикнули установити такі басейни спа на відкритому повітрі, узимку зіштовхувалися з великими проблемами. На півночі Канади рішенням питання зайнялися фахівці з гідромасажних басейнів spa і великі ентузіасти купань у гідромасажних мини басейнах спа. Була розроблена спеціальна конструкція гідромасажних басейнів, здатна навіть при відключенні електрики кілька доби протистояти найсуворішим морозам.


2.2.3 Спортивні клуби

Основною ланкою самодіяльного фізкультурного руху в нашій країні є колектив фізичної культури. Такі колективи створюються на заводах, фабриках, будівництвах, і установах, навчальних закладах.

Вищою формою організації колективу фізичної культури є спортивний клуб. Це звання привласнюється колективам рішенням ВДФСО профспілок за досягнуті показники в масовій оздоровчій, фізкультурній і спортивній роботі, до яких відносяться, зокрема, наявність спортивної бази, оздоровчо-спортивного табору, а також масове залучення молоді і трудящих до занять фізичною культурою і спортом. Колективи фізичної культури вузів мають високі показники в цій роботі, тому вони, як правило, носять звання "Спортивний клуб".

Спортивний клуб вищого навчального закладу є первинною організацією ВДФСО профспілок. Він здійснює всебічну діяльність по розвитку фізичної культури і спорту серед студентів, аспірантів, викладачів, співробітників вищого навчального закладу і членів їхніх родин на демократичній основі, в умовах широкої гласності, творчої ініціативи і самодіяльності, виборності його керівних органів і їхньої звітності перед колективом. У своїй практичній діяльності спортивний клуб керується постановам і нормативними документами.

Робота клуба по всіх розділах безпосередньо направляється і контролюється профспілковою організацією навчального закладу і відповідною радою ВДФСО профспілок.

Спортивний клуб активно бере участь у суспільно-політичному житті вузу, виховує в членів клуба відповідальне відношення й учбово-трудової діяльності.

Мета діяльності спортивного клубу – сприяння вихованню всебічно розвитих фахівців, готових до високопродуктивної праці по обраній професії, здатних використовувати і упроваджувати фізичну культуру і спорт в учбово-виробничу діяльність, організовувати здоровий спосіб життя.

Спортивний клуб вищого навчального закладу вирішує наступні задачі:

залучення студентської молоді, аспірантів, викладачів, співробітників вищого навчального закладу і членів їхніх родин у систематичні заняття фізичною культурою і спортом;

виховання фізичних і морально-вольових якостей, зміцнення здоров`я і зниження захворюваності, підвищення рівня професійної готовності, соціальної активності всіх членів колективу вищого навчального закладу;

взаємодія з ректоратом, деканатами факультетів і громадських організацій вищого навчального закладу по формуванню в студентів необхідних професійних

знань, умінь, навичок і якостей, високої моральності;

організація і проведення масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів;

створення спортивних аматорських об'єднань, клубів, секцій і команд по видах спорту;

пропаганда фізичної культури і спорту, здорового способу життя, організація змістовного дозвілля, залучення широких мас фізкультурників і спортсменів вищого навчального закладу до масових суспільно-політичних заходів.

Спортивний клуб здійснює свою роботу в безпосередньому контакті з ректоратом, деканатами факультетів і громадських організацій, комітетом ДТСААФУ, кафедрою фізичного виховання вищого навчального закладу і виконує наступні функції:

здійснює упровадження фізичної культури і спорту в навчальну і трудову діяльність, побут і відпочинок студентів, викладачів і співробітників вузу; пропагує здоровий спосіб життя, формує знання і навички особистої і суспільної гігієни, самоконтролю, надання першої допомоги; веде боротьбу по подоланню шкідливих звичок;

створює необхідні організаційно-методичні умови для занять різними формами і видами фізичної культури і спорту у відповідності зі сформованими у вищому навчальному закладі традиціями, профілем підготовки фахівців, інтересами членів колективу; упроваджує нові форми і методи фізичного виховання, передовий досвід і досягнення науки; раціонально й ефективно використовує матеріальну базу;

веде підготовку членів клуба до виконання нормативів комплексу "Готовий до праці й оборони України", масових спортивних розрядів;

проводить роботу з фізичній реабілітації студентів, що має відхилення в стані здоров'я, залучає них до участі і проведення масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів;

усіляко розвиває суспільні початки в масовій фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі; організує навчання, підвищення кваліфікації і використання в практичній діяльності суспільних фізкультурних кадрів: фізкультурних організаторів, голів курсових і факультетських рад, спортивних суддів, суспільних інструкторів і тренерів, голів бюро спортивних секцій і ін.;

сприяє створенню аматорських об'єднань за спортивними інтересами, спортивних шкіл;

допомагає загальноосвітнім школах, профтехучилищам, сільським колективам фізкультури в організації масової оздоровчої, фізкультурної і спортивної роботи;

бере безпосередню участь в організації роботи літніх і зимових оздоровчо-спортивних таборів і розподілі путівок у них;

організує і проводить учбово-тренувальний процес і спортивні секції, групах, збірних командах, клубах по спортивних інтересах;

розробляє і реалізує календарні плани масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів, забезпечує безпека їхнього проведення;

забезпечує контроль за тренувальним процесом у секціях спортивного клуба по підготовці студентів-спортсменів вищої спортивної кваліфікації, сприяє створенню необхідних умов для росту їхньої спортивної майстерності;

реєструє, веде облік рекордів і спортивних досягнень, формує збірні команди по видах спорту вищого навчального закладу і забезпечує їхня участь у спортивних змаганнях;

бере участь у підготовці допризовної і закличної молоді до військової служби;

організує разом з органами охорони здоров'я медичний контроль за станом здоров'я людей фізичною культурою і спортом у секціях і групах спортивного клуба;

забезпечує раціональне й ефективне використання матеріально-технічної бази - спортивних споруджень, інвентарю й устаткування, заміських оздоровчо-спортивних таборів, зон відпочинку; силами членів клуба організує будівництво і ремонт найпростіших споруджень, куточків і кімнат здоров'я; організує роботу баз і пунктів прокату спортивного інвентарю;

організує і проводить масові спортивні змагання, огляди-конкурси на кращу постановку фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи серед навчальних груп, факультетів, курсів, кафедр і інших підрозділів вузу; усіляко сприяє розвиткові самодіяльності і самоврядування у фізкультурному русі;

заохочує тренерів, викладачів і фізкультурний актив, що домоглися високих показників у роботі;

готує пропозиції по розвитку фізичної культури і спорту для комплексного плану соціального розвитку вищого навчального закладу;

залучає нових членів профспілок, організує і веде збір членських внесків;

веде діловодство, у встановленому порядку доповідає у відповідні організації необхідну інформацію про розвиток і стан фізичної культури і спорту у вищому навчальному закладі;

складає поточні і перспективні плани розвитку масової фізкультурно-оздоровчої й учбово-спортивної роботи, кошторису витрат клуба.

Метою створення асоціації є об'єднання можливостей спортивних клубів вузів для виконання їхніх статутних функцій.

Головними задачами визначене:

створення сприятливих можливостей для задоволення різноманітних інтересів студентства і колективів вузів в області фізичної культури і спорту;

організація й удосконалювання системи проведення студентських змагань;

розвиток інфраструктури в сфері фізичної культури і спорту (спортивні спорудження, центри, табори, профілакторії і т.д. );

представництво і захист інтересів радянського студентського спорту в міжнародних, радянських, державних, партійних і громадських організаціях, подальший розвиток співробітництва зі студентськими спортивними союзами закордонних країн;

підготовка і підвищення кваліфікації вузівського фізкультурно-спортивного активу, працівників спортклубів з метою подальшого розвитку студентського самоврядування.


2.3 Принципи організації роботи з клієнтами оздоровчих центрів


Людині притаманні вікові та статеві відмінності. Більше того, люди одного віку та статі мають piзні здібності, які необхідно враховувати у процесі оздоровлення, знайти підхід до кожної людини, своєчасно виявити і допомогти перебороти тимчасові труднощі, сприяти подальшому розвитку їх здібностей.

Проте єдність поглядів щодо важливості врахування індивідуальних особливостей у оздоровленні далеко не завжди реалізується. Для цього є певні причини: велика наповнюваність груп, коротка тривалість занять, методи організації діяльності, єдині вимоги, однакова мета, завдання, терміни оздоровчого заняття.

Нейтралізувати викладені перепони на шляху реалізації індивідуальних можливостей дозволяє диференційований підхід.

Правильно організований процес тренування (з позицій принципу доступності й індивідуалізації) повинен мобілізувати резерви розвитку організму, змусити їх працювати з таким розрахунком, щоб завтра вони стали основою самостійної діяльності. Так розширюються кордони досягнутого, і відбувається ріст фізичних і психічних можливостей людини. Такий процес повинен здійснюватись постійно. Отже, визначення індивідуальної міри доступного і пошук шляхів її реалізації треба розглядати як систему роботи тренера, а не як епізодичну форму вирівнювання можливостей людей, які тренуються.

Конкретне визначення міри доступного — одна із найскладніших проблем фізичного тренування. Оптимальна міра доступного в навантаженнях, яка визначає його верхню (адаптаційну) межу, визначає повну відповідність між можливостями і трудністю поставлених завдань.

Освітні, оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання вирішуються протягом всього часу оздоровлення. Для їх успішного розв'язання необхідні цілеспрямовані і тривалі зусилля учнів. Тривалий характер розв'язання цих стратегічних завдань обумовлює необхідність організації безперервної ("ланцюгової"") рухової діяльності організму. Звідси випливає одна із умов забезпечення ефективності тренувальної роботи з оздоровчого напрямку, що полягає в необхідності тісного взаємозв'язку між заняттями, наступності їх змісту. Ця закономірність лежить в основі принципу систематичності.

Принцип безперервності і поступовості зумовлений умовно-рефлекторними закономірностями розвитку тренованості. Коли юні спортсмени систематично повторюють фізичні вправи, то тимчасові зв'язки закріплюються, а рухові якості і рухові навички при цьому стають постійними і міцними. Тривалі перерви в тренуваннях призводять до згасання тимчасових зв'язків і ослаблення рухових навичок і рухових якостей. Раніше інших згасають ті тимчасові зв'язки, які утворилися пізніше і тонко спеціалізовані. Інтервали відпочинку між фізичними вправами або двома заняттями повинні бути такими, щоб на «сліди» попередньої роботи накладався ефект наступної. Як правило, повторну роботу потрібно проводити у відновному періоді в фазі підвищеної працездатності (фаза суперкомпенсації), але для розвитку всіх видів витривалості повторне виконання фізичних вправ слід проводити в фазі неповного відновлення працездатності. Це забезпечує адаптацію організму до діяльності в умовах зміненого внутрішнього середовища (кисневе голодування, зміни рН крові, підвищення температури тіла та ін.).

Сама назва передбачає безперервну діяльність без інтервалів відпочинку. Це може бути високоінтенсивна безперервна діяльність середньої тривалості або тренувального навантаження невеликої інтенсивності протягом тривалого часу. Розглянемо два види.

Інтенсивність роботи при такому тренуванні складає 85-95% максимальної ЧСС спортсмена.

Високоінтенсивне безперервне тренування дуже ефективне для підготовки спортсменів, які займаються видами спорту, що вимагають витривалості при виконанні невеликого обсягу роботи. Тренування з постійною, близькою до змагань інтенсивністю підвищує спроможність спортсмена підтримувати однаковий темп під час забігу і, як правило, веде до покращення результату. Крім того, регулярні тренувальні навантаження або забіги з інтенсивністю, близькою до змагальної, підвищують швидкість ніг, їх силу і м'язову витривалість. Але така тренувальна програма висуває спортсмену екстраординарні вимоги, особливо якщо вона розрахована на декілька тижнів або місяців. Рекомендується періодично вводити варіанти з нижчою інтенсивністю (1 - 2 рази на тиждень), щоб дати можливість спортсмену відпочити після виснажливих високоінтенсивних безперервних тренувань.

Цей метод тренування найчастіше використовується для розвитку витривалості тими, хто хоче "бути у формі", а також спортсменами, які займаються командними видами спорту і використовують тренування на розвиток витривалості для загально фізичної підготовки і бажаючими зберегти високий рівень витривалості.

Слід зазначити, щоденний метод дуже ефективний для розвитку загальної витривалості, оскільки дозволяє виконати роботу з найбільшою інтенсивністю. Для людей середнього і старшого віку, які хочуть досягти і зберегти рівень фізичної підготовки, цей метод найкращий і безпечний.

Вправи високої інтенсивності потенційно небезпечні для людей старшого віку, їм також не рекомендується займатись спринтерськими або "взривними" видами фізичної діяльності.

Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження.

Фізичне навантаження — це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування.

Поняття "фізичне навантаження" відображає той факт, що виконання фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень.

Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками ЧСС, частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв'язку для вчителя можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність.

Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількість повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової активності.

Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називають впливовим.

Інтенсивність можна регулювати, змінюючи:

швидкість пересування;

величину прискорення;

координаційну складність вправ;

темп виконання вправ, кількість їх повторень за одиницю часу;

величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі;

амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша інтенсивність навантаження);

опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води тощо);

величину додаткового обтяження;

психічну напруженість під час виконання вправи.

Якщо інтенсивність знаходиться на нижній межі впливової зони то відповідні фізичні якості розвиваються повільно, але досягають високого рівня міцності. Впливи високої інтенсивності дають відносно швидкий приріст рухових якостей, але досягнуті адаптації не такі стабільні.

Між інтенсивністю й обсягом навантаження існує обернено-пропорційний зв'язок.

Чим вища сила впливу на організм високоінтенсивної вправи, тим скоріше людина втомиться і змушена буде припинити її виконання. Тому ніколи не вдається поєднати максимальне або близьке до нього за інтенсивністю зусилля, з великим обсягом роботи.

Тренер повинен також враховувати, що фізичне навантаження з відповідною інтенсивністю стає дійовим лише тоді, коли воно має необхідний обсяг.

Для встановлення оптимального співвідношення інтенсивності та обсягу тренувального навантаження необхідно керуватися метою, з якою виконується та чи інша вправа, а також враховувати вікові і статеві особливості та рівень фізичної підготовленості тих, кому вона пропонується. Так, наприклад, при застосуванні бігу з метою вдосконалення загальної витривалості в учнів інтенсивність може бути визначена за ЧСС (120-140 уд/хв), що характеризує нижню межу впливової зони інтенсивності), а тривалість буде зумовлена індивідуальними можливостями.

Після виконання фізичних вправ в організмі розгортаються різні реакції відновлення. При цьому швидкість відновлення працездатності на різних етапах післядії навантаження не однакова. Спочатку відновлення протікає швидко, потім уповільнюється, а далі затягується і протікає хвилеподібне. Поряд з цим існує й інша закономірність: різні функції мають власні динаміки відновлення (гетерохронність відновних процесів). У дітей та підлітків спостерігається велика неузгодженість відновлення окремих функцій.

Тривалість відновлення залежить від величини та характеру навантаження. При цьому відновлення втрачених на забезпечення роботи енергетичних ресурсів відбувається не до вихідного рівня, а з деяким надлишком ("суперкомпенсація"). Явище суперкомпенсації виникає тоді, коли тренувальні впливи відповідають потенційним можливостям організму. Внаслідок суперкомпенсації зростає тренованість. Якщо тренувальні впливи систематично перевищують потенційні можливості організму, то витрачені енергоресурси не встигають поновлюватись, і наступає виснаженість організму. Як наслідок, тренованість значно знижується і нарешті, якщо тренувальні впливи значно нижчі за потенційні можливості, то зростання тренованості не спостерігаються.

Одержати необхідні тренувальні впливи і сприяти вирішенню конкретних педагогічних завдань дозволяє також визначення правильної тривалості та характеру відпочинку між повтореннями вправ в занятті.

Відповідно до динаміки відновлення після навантаження за тривалістю розрізняють такі різновиди інтервалів відпочинку за тривалістю: "жорсткий" (І), відносно повний (ІІ), екстремальний (ІІІ), повний (IV).

Жорсткий інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження через 45-90 — 60-120 с, що відповідає фазі недовідновлення оперативної працездатності. Якщо тренувальне завдання викликало частоту пульсу 180-200 уд/хв., то наступне буде здійснюватися на пульсі 140-120 уд/хв. Такий інтервал відпочинку застосовується при розвитку різних видів витривалості.

Відносно повний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження після першого повернення працездатності до вихідного рівня (ЧСС 110-120 уд/хв). Його тривалість становить від 60-120 с до 90-180 с. Тренувальний ефект такого поєднання навантажень і відпочинку проявляється в суперкомпенсації як наслідку кумулятивного впливу виконання серії вправ із 4-6 повторень. Застосовується переважно для вдосконалення швидкісної і силової витривалості.

Екстремальний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження на фазі суперкомпенсації (ЧСС 110-90 уд/хв). Його тривалість від 2-3 до 6-8 хв. (відчуття суб'єктивної готовності до наступного виконання вправи). Для досягнення стану суперкомпенсації завдання виконують серіями. В одній серії роблять 3-4 повторення вправ. Кількість серій залежить від рівня тренованості людини. Між серіями інтервал відпочинку — повний. Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні силових, швидкісних, швидкісно-силових і координаційних можливостей учнів.

Повний інтервал відпочинку передбачає хвилеподібне повернення працездатності до вихідного рівня. Залежно від характеру і величини втоми його тривалість складає від 6-8 до 20 хв. Застосовується в оздоровчих тренуваннях, що не передбачають великого зростання тренованості.

За характером розрізняють:

пасивний відпочинок який передбачає відносний спокій, відсутність рухової активності в перервах між виконанням вправ;

активний відпочинок який передбачає виконання між тренувальними завданнями тих же вправ з помірною інтенсивністю, або інших вправ та рухових дій іншими частинами тіла, близькими за формою до тренувальної вправи;

комбінований відпочинок передбачає поєднання в одній паузі активну і пасивну його організацію. При застосуванні активного, або комбінованого відпочинку ефект відновлення працездатності збільшується, коли тренувальні вправи виконуються відразу ж після виконання вправ, які стимулюють відновлення. Пасивний і комбінований відпочинок більш ефективні при значній втомі.

Якщо відпочинок триває 2-4 хв., то ефективнішим є активний. При тривалих паузах більш ефективним є пасивний і комбінований відпочинок. Оптимальною формулою організації комбінованого відпочинку є така: 25% — активного; 50% — пасивного; 25% — активного. Рухові дії в заключній частині комбінованого відпочинку повинні бути подібними до тренувальних вправ за формою і змістом.

Оптимальні інтервали відпочинку між фізичними вправами повинні визначатися завданнями даного періоду тренування, розвитком загальної і спеціальної фізичної підготовки, віком спортсмена тощо.

Щоб уникнути перетренування та перенапруження організму в спортивній практиці, необхідно систематично дотримуватись поступовості в підвищенні фізичних навантажень. Це стосується як одного тренувального заняття, так і тренувальних мікро- і макроциклів.

Якщо тренувальні навантаження не будуть збільшуватись поступово, то виконувана робота стає звичною для людини, і реакції організму на них не змінюються. Оскільки в цих умовах не забезпечується суперкомпенсація енергетичних ресурсів і розширення функціональних можливостей, то розвиток тренованості при цьому припиняється.

Принципи поступовості в підвищенні навантажень особливо важливо враховувати при проведенні тренувальних занять з дітьми і підлітками, для яких максимальні навантаження можуть бути шкідливими.

Максимальні навантаження застосовуються тоді, коли діти добре адаптовані до середніх і великих навантажень і коли останні не викликають у центральній нервовій системі гальмування. Максимальні навантаження, при яких спортсмен досягає межі своїх функціональних можливостей, сприяють росту його тренованості, адаптації його організму до рухової діяльності при змінних умовах внутрішнього середовища і забезпечують розвиток всіх систем організму.

Залежно від чергування фізичних вправ і інтервалів відпочинку між ними в спортивному тренуванні використовують ряд методів.

Повторний метод характеризується багаторазовим повторенням вправи без зміни інтенсивності, темпу і структури її виконання. Використовується цей метод в усіх видах спорту для вдосконалення рухових навичок і розвитку фізичних якостей спортсмена.

Перемінний метод тренування — це такий метод, коли при багаторазовому застосуванні вправи змінюється або її інтенсивність, або тривалість, або структура. Цей метод є одним із основних для підвищення функціональних можливостей організму.

Інтервальний метод характеризується поступовим скороченням інтервалів відпочинку між виконуваними вправами. У малотренованих осіб інтервали відпочинку повинні забезпечити початок наступної роботи в фазі суперкомпенсації, тобто фазі підвищеної Працездатності. У міру росту тренованості організму інтервали відпочинку скорочуються, і наступна робота повинна розпочинатися в фазі зниженої працездатності, тобто в фазі недовідновлення. Це сприяє адаптації організму до рухової діяльності при значному накопиченні в організмі продуктів метаболізму. Цей метод тренування є сильним стимулом анаеробної працездатності організму, а тому він широко застосовується для виховання швидкісної витривалості.

Тренування з короткочасними (1-1,5 хв.) стандартними інтервалами відпочинку після напруженої фізичної роботи (в межах 80% від максимальної), яка виконується при частоті серцевих скорочень 160-180 за хвилину, сприяє підвищенню працездатності серця і збільшенню споживання кисню тканинами завдяки посиленню об'єму кровотоку.

На розвиток аеробної і анаеробної працездатності великий вплив справляє інтенсивність фізичних вправ. Аеробна працездатність найбільше зростає при роботі серця з частотою 150-175 скорочень за хвилину, а анаеробна - при 180. При цій частоті серцевих скорочень МСК досягає максимальних величин, хоч порогом активізації анаеробного обміну вважається частота 165 скорочень за хвилину. Споживання кисню при цій частоті може досягати 70-80% від максимального.

При дотриманні всіх методичних принципів оздоровлення практично виключається можливість несприятливого впливу фізичних вправ на організм дітей. Фізичними вправами систематично можуть займатися діти молодшого шкільного віку і навіть дошкільного, але підготовка юних спортсменів повинна включати такі етапи: 1) попередню підготовку; 2) початкову спортивну спеціалізацію; 3) поглиблене спортивне тренування в обраному виді спорту і 4) спортивне вдосконалення.

На початковому етапі тренування основна увага повинна приділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крім того, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість і спритність. Основними засобами їх виховання є нескладні комплекси фізичних вправ, які не вимагають від дітей великих м'язових зусиль і виконуються з великою амплітудою і максимальним розслабленням м'язів, що не беруть участі в роботі. Поряд з цим на тренувальних заняттях слід широко використовувати природні рухи: біг, стрибки, спортивні і рухливі ігри, на які відводиться до 50 % загального часу занять.

Вікові межі, а також тривалість цього етапу тренування індивідуально, різні. Так, якщо дитина почала займатися спортом (наприклад лижним спортом) в 5-5,5 років, то етап попередньої підготовки триває приблизно три роки. На кінець цього періоду, як правило, у дітей з'являється інтерес до того чи іншого виду спорту і починають проявлятися спортивні здібності.

На етапі початкового спортивного тренування різнобічна фізична підготовка повинна бути спеціально спрямованою.

На етапі спортивного вдосконалення тренування повинно носити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплекс ефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальних результатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичні вправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльності спортсменів.

Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові зміни фізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результати тренування.


2.4 Матеріально-технічне забезпечення функціонування оздоровчих центрів


Все устаткування басейну можна розділити на дві великі групи: технологічне і розважальне.

Басейн вимагає постійного і кваліфікованого догляду. Видалення механічних забруднень, контроль параметрів води і їх коректування - саме цю роботу виконує технологічне устаткування для басейну. Механічна фільтрація рятує воду від сторонніх часток. Фільтрувальне устаткування для басейну працює за простою схемою: насос качає воду по замкнутому колу басейн - фільтр - нагрівач - басейн.

Для очищення басейнів використовують два типи фільтрів: піскові і картриджні. "Акваленд" рекомендує використовувати піскове фільтрувальне устаткування для басейну як найбільш ефективне і довговічне. Якщо ви користуєтеся плавальним басейном постійно, то заміну піску досить робити 1 раз у рік. При сезонній експлуатації басейну - раз у 3-5 років.

Ще одна важлива частина технологічного устаткування для басейнів - пристрої штучного підігріву води. Як показує практика фахівців "Акваленд", у результаті застосування цього устаткування, інтенсивність використання басейну зростає в 2-4 рази, а вартість обслуговування - усього на 10-20%. Установка устаткування для підігріву води басейнів раціональна навіть тоді, коли не передбачається експлуатувати басейн узимку.

Існує два основних способи нагрівання води в басейні - теплообмінники, що підключаються до опалювального казана і проточні електронагрівники. До розважального устаткування для басейну відносяться усілякі водні атракціони, гірки, гідромасажні гейзери і форсунки, пристрої штучного бігу води (противотоки), водоспади, вишки і трампліни.




Рис. 2.1. Принципова схема басейна



До механотерапевтичних апаратів переважно загальної дії відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і цілеспрямованої дії на визначені м'язові групи дозволяють вибірково впливати на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.

Залежно від конструкції та технічних особливостей тренажерів можна переважно розвивати ту чи іншу рухову якість або одночасно декілька. Велотренажер, бігуча доріжка, весловий тренажер розвивають загальну, швидкісну і швидкісно-силову витривалість. Вправи з еспандерами, ролерами — силу і гнучкість, а на міні-батуті — покращують координацію рухів. За допомогою універсальних тренажерів типу "Здоров'я" можна розвивати практично всі рухові якості.

Показання до застосування тренажерів: захворювання серцево-судинної системи без недостатності кровообігу, ішемічна хвороба серця, хронічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жирового обміну.

Протипоказання: недостатність кровообігу, загострення хронічної недостатності, тромбофлебіт, інфаркт міокарда давниною менше 12 міс, можливість кровотечі, міокардити, гострі інфекційні захворювання, значна короткозорість, ожиріння III — IV ступеня, захворювання нирок, вагітність понад 22 тиж.

Вправи на тренажерах доповнюють заняття з лікувальної гімнастики і сприяють повноцінному відновленню фізичної працездатності. їх застосовують у післялікарняних етапах реабілітації. Під час занять на тренажерах слід дотримуватися таких основних правил: а) фізичне навантаження повинно мати переривчастий характер; б) фізичне навантаження повинно зростати в процесі лікування поступово. Кожному хворому індивідуально визначають потужність роботи на тренажерах, час і кількість занять на тиждень, тривалість курсу.

Технічні характеристики тренажерів Нп

Вправи на тренажерах здобувають усе більше поширення в ЛФК і при реабілітації хворих і інвалідів. Застосування тренажерів дозволяє точно дозувати навантаження і розвивати різні фізичні якості: витривалість, силу м'язів і ін. Для тренувань серцево-судинної системи застосовуються: велотренажери (ножні і ручні), лижний і гребний тренажери, третбани (доріжка), і ін. Для розвитку сили різних груп м'язів існує велика розмаїтість тренажерів: блокові, Кетлера, Давида й ін.

У нашій країні розроблені тренажери нового покоління проф. В.К. Зайцева (1988), успішно використовувані в РФК, конструкція яких складається з уніфікованого модуля. Конструкція тренажерів нового покоління (далі - Нп) складається з уніфікованого модуля, на якому розмішають місце користувача і виконавчі механізми для створення конкретної рухової структури вправи по впливі на визначені групи м'язів користувача. Конструкція тренажера Нп працює в такий спосіб: користувач докладає зусиль до виконавчого механізму, що вибирає гнучку тягу, з'єднану з важелем-підйомником, останній, піднімаючи нагору, піднімає через регулювальні ролики модуль з місцем користувача, що і створює зусилля в процентному відношенні до власної ваги (масі) користувача.

Технічні характеристики тренажерів Нп:

1. Конструкція забезпечує ізокінетичний метод фізіологічного впливу на м'язи і системи організму користувача.

2. Конструкція тренажера реалізує принцип пропорційного співвідношення між масою користувача і прикладеним їм зусиллям для підйому власної маси (ваги).

3. У конструкції відсутній традиційний вузол навантаження (використовується % маси користувача для створення обтяження).

4. Діапазон силового навантаження: від 5 до 500% Р (Р - маса користувача) при масі тренажера, рівної 55 кг і габаритах -1500 х 400 х 880 мм.

5. Тренажери можуть виготовлятися з різних матеріалів, включаючи пластичні матеріали і клеєну деревину.

Основні моделі тренажерів

В додатку представлені деякі з основних моделей тренажерів Нп реабілітації.

Модель тренажера "Анна-8" - "Ротація сидячи, РС-8" забезпечує виконання більш 12 вправ типу "ротаційні, обертально-поворотні рухи" у вертикальній площині, впливаючи на м'язи шиї, пліч, рук, спини, тулуба, черевного пресу.

Модель тренажера "Макс-81"- "Тяги руками" забезпечує виконання більш ніж 12 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, передпліччя, велику і малу грудну, передню зубцювату, міжреберну, діафрагму живота, велику сідничну, нижніх кінцівок.

Модель тренажера "Макс-82" - "Жим ногами сидячи" забезпечує виконання більш ніж 4 вправ, впливаючи на м'язи нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-83" - "Жим ногами лежачи на спині" забезпечує виконання 4 вправ, впливаючи на м'язи нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-84" - "Біцепс" забезпечує виконання більш ніж 4 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, біцепса, плечового пояса, спини, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-85" - "Зведення-розведення рук" забезпечує виконання 14 вправ, впливаючи на м'язи шиї, плечового пояса, рук, спини, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-86" - "Жим спиною" забезпечує виконання більш 15 нетрадиційних вправ, що не мають аналогів і прототипів у практиці реабілітації, впливаючи на м'язи шиї, грудної клітки, плечового пояса, черевного преса, спини і таза.

Модель тренажера "Макс-87" - "Розведення-зведення ніг" забезпечує Виконання більш ніж 20 вправ, впливаючи на м'язи: стопи, гомілки, портняжну, що приводить, або відводить м'яз нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-88" - "Розгинання-згинання ніг і тяги руками" забезпечує виконання більш ніж 12 вправ, впливаючи на м'язи: коротку малоберцову, камбаловидну, ікроножну, передню велику берцову, напівсухожильну, портняжну, двоголову і чотириглаву стегна, триглаву гомілки й ін.

Модель тренажера "Макс-89" - "Важіль Архімеда" забезпечує виконання більш ніж 100 вправ з різних вихідних положень (сидячи, коштуючи, лежачи), роблячи вплив на усіх без винятку м'яза організму користувача. Аналогів тренажера "Макс-89" - "Важіль Архімеда" у світі не існує.

Модель тренажера "Макс-90" - "Армрестлинг" забезпечує виконання більш ніж 6 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, біцепса, передпліччя, великого і малого грудного, переднього зубцюватого, міжреберну, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-91" - "Тяги ногами" забезпечує виконання більш 10 вправ, впливаючи на м'язи стопи, триглаву гомілки, довгу малоберцову, камбаловидну, напівперетинчасту, згиначі і розгиначі пальців ніг, ікроножну, гребішкову, двоголову портняжну, ніжну, напівсухожильну, велику сідничного, чотириглаву стегна й ін.

Модель тренажера "Макс-48" - "Ротація рук" забезпечує виконання кистями рук вправ ротаційного характеру, підйомів, різного роду тяг і віджимань у всіх площинах з вихідних положень "коштуючи і сидячи", впливаючи на м'язи: шиї, верхніх кінцівок, плечового пояса, спини, черевного преса й ін.

Тренажери Нп дозволили розробити складні-координаційні силові вправи, кожне з яких складається з трьох компонентів силовий, координаційної і стретчингу (растяжки), що забезпечує використання комплексного впливу на м'язи, зв'язування і суглоби опорно-рухового апарата користувача, у сукупності роблячи раніше не відомі якісні впливи на його організм.

Гідромасаж чи водний масаж — це комбіноване використання механічної, термічної, хімічної дії води і масажних маніпуляцій руками чи апаратами.

Розрізняють підводний душ-масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний вібраційний масаж:

а) підводний душ-масаж проводять у ванні з температурою води 34-37 °С водяним струменем тиском у 2-3 атм. із застосуванням основних прийомів. Виштовхуюча сила води зводить до мінімуму м'язові напруження, а тепло води забезпечує розслаблення м'язів. Він підсилює кровопостачання шкіри і глибинних тканин та гемодинаміку у цілому; активізує обмін речовин і трофічні процеси; сприяє розсмоктуванню крововиливів, набряків та випотів у суглобах; збільшує рухомість у суглобах кінцівок і хребта; допомагає розтягненню контрактур, рубців та спайок. Тривалість процедури не перевищує 10-15 хв. Різновидом цього підводного масажу є вихровий і пневмомасаж під водою;

б) водоструменевий душ-масаж здійснюється струменем води чи декількома струменями одночасно на повітрі. До названого виду гідромасажу належать душ Шарко — масаж водяним струменем тиском від 1,5 до 3 атм. на відстані 3—4 м; шотландський душ — поперемінна дія струменів гарячої і холодної води; циркулярний або круговий душ, дощовий і голковий душ; каскадний душ — падіння маси води з висоти 2,5 м. Ця група гідропроцедур залежно від температури і сили струменю води, тривалості діє заспокійливо чи тонізуюче. Показані вони при функціональних розладах ЦНС та для підняття загального тонусу організму. Тривалість процедури становить 1-3 хв.


РОЗДІЛ 3

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ


3.1 Принципи розрахунку економічної доцільності


Незважаючи на всі труднощі розрахунку соціально-економічної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, підрахунок результатів може бути проведений у такий спосіб.

При оцінці складних соціальних результатів, що не піддаються прямій кількісній оцінці, можна використовувати так називаний принцип декомпозиції, тобто розчленовування комплексної величини на формуючі її елементи, що піддаються кількісній оцінці. Сфера фізичної культури і спорту, незважаючи на розмаїтість своїх функцій, повинна розглядатися при цьому як система, що характеризується органічною цілісністю, чітким розмежуванням цілей функціонування, стандартизованими процедурами і зразками діяльності, установленими зв'язками із суспільством у цілому і з окремими його сферами; сформованою політикою керування. З включенням принципу системності з'являється можливість розчленування сфери фізичної культури і спорту на кілька підсистем, що відповідають видам діяльності (ідентичним їх функціям). У такий спосіб можна здійснювати перехід до галузевих досліджень з підсистем.

На цій основі можна зробити розрахунок загальної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, що представляє собою не випадковий набір соціальних і економічних ефектів, а їх цілісний комплекс.

Таким чином, загальна величина ефективності за принципом "декомпозиції" може бути обчислена як ряд елементів, кожний з яких являє собою величину соціально-економічної ефективності окремої підсистеми.

Ранжуючи різні підсистеми виходячи з їх значення і зв'язуючи їх пріоритетними залежностями, можна скласти формулу загальної ефективності:


Езаг = а11 + а22 + …. аnn


де Езаг - загальна ефективність сфери фізичної культури і спорту; е1...еn - ефективність підсистем у своїх показниках; a1...an - коефіцієнти, що залежать від конкретної спортивної політики і т.д.

Ефективність кожної підсистеми вживається в зв'язку з поняттям "управління" і служить для визначення успішності розвитку об'єкта управління.

Для того щоб зробити розрахунок соціально-економічної ефективності в підсистемах, необхідно обчислити різницю між показником реалізації яких-небудь зусиль і даний момент часу і вихідним, відправним показником. Ефективність визначається як відношення приріст соціального результату до суми приведених витрат, що вимагаються для досягнення даного результату:


Еn =


де Еn - показник ефективності підсистеми; ∆Еn - річний приріст соціального результату; К - капітальні вкладення (грн.); С - поточні витрати (грн. у рік); Ен - нормативний коефіцієнт ефективності; Сек - супутній економічний результат.

У практиці можна використовувати два основних методи вирахування ефективності:

1) "нормативний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить значення визначеної характеристики, прийнятої за норму відповідно до заданої політики керування;

2) "ідеальний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить деякий майбутній ідеальний стан об'єкта управління, який має бути досягти. Такий метод є найбільш інформативним.

Для того щоб розрахувати соціально-економічну ефективність кожної з підсистем, необхідно зробити класифікацію методів оцінки, уведених для вибору однакового способу оцінки соціальних і економічних результатів у підсистемах (у властивих їм одиницях і показниках). Це необхідно для того, щоб одержати можливість порівняння цих результатів і співвіднесення їхній до витрат.

При визначенні ефективності потрібно використовувати наступні параметри:

- максимальний соціальний ефект стосовно до встановленого локального критерію при фіксованих витратах. У даному випадку при заданих і лімітованих витратах вибір найкращого варіанта виробляється виходячи з досягнення максимального соціального ефекту (результату);

- досягнення заздалегідь заданого соціального результату при мінімумі витрат (оптимальність).

Тут при однакових соціальних результатах у різних варіантах розвитку сфери фізичної культури і спорту вибір оптимального варіанта виробляється по мінімуму приведених витрат з обліком супутнього економічного ефекту. (Такий метод застосуємо, наприклад, при порівнянні проектів спортивних споруджень при однакових їхньому призначенні, місткості, пропускній здатності, класі, розряді і т.д.);

- оцінка економічного ефекту, що супроводжує досягнутому соціальному результатові;

- максимум прибутку, одержуваного на основі вільного платоспроможного попиту населення при реалізації спортивних послуг;

- кількісна оцінка соціального ефекту у відповідних одиницях виміру.

Для оцінки загальної ефективності одноразових витрат у сфері фізичної культури і спорту доцільно визначати одержувані соціальні результати у виді як натуральних показників (послуг і товарів, споживаних населенням), так і у обсягу у реалізації спортивних послуг і товарів у грошовому вираженні. Зростання цих показників на одиницю приведених витрат є свідченням подальшого підвищення соціально-економічної ефективності.

Усі зазначені методи можуть застосовуватися при визначенні оптимальних варіантів капітальних вкладень, виділених усім фізкультурним і спортивним організаціям. Виключення складають підприємства сфери, що спеціалізуються на виробництві спортивних товарів. Для них може застосовуватися метод збільшення прибутку (чистої продукції) на одиницю капітальних вкладень.

Як видно з останньої формули, зростання ефективності може бути досягнуте по трьох взаємозалежних напрямках: за рахунок збільшення соціальних ефектів, за рахунок економії усіх видів суспільних ресурсів, що направляються на розвиток фізичної культури і спорту, за рахунок зростання доходів від сфери фізичної культури і спорту.

Для росту соціальних ефектів необхідно збільшити масовість, перетворити фізичну культуру і спорт у всенародну справу. Підтвердженням цього стане факт наповненості природних і спеціальних місць занять фізкультурниками.

Існують значні можливості економії ресурсів у самій сфері фізичної культури і спорту. Економія може бути досягнута за рахунок зменшення марнотратності, за рахунок дбайливого відношення до спортивної форми, спортивного устаткування й інвентарю, іноді за рахунок скорочення числа непотрібних змагань, що відривають людей від роботи.

Основні резерви економії лежать у раціоналізації організаційної структури сфери фізичної культури і спорту, у зниженні собівартості спортивних послуг, в упорядкуванні і строгому нормуванні витрат усіх видів приваблюваних сюди суспільних ресурсів.

Зростання доходів у сфері фізичної культури і спорту виявляється через прямий касовий виторг спортивних організацій і, побічно, через поліпшення використання трудових ресурсів. Підкреслимо особливу важливість непрямих ефектів для народного господарства країни. Промисловість щорічно втрачає до 6% національного доходу через хвороби робітників та службовців, найчастіше пов'язаних з їх низьким фізичним розвитком та, як наслідок, зниженою опірністю організму до різних захворювань.

Від розвитку фізичної культури і спорту залежить і збільшення числа працездатних людей у віці старше 55-60 років. Суспільство зацікавлене, щоб вони були здоровими, життєрадісними, могли продовжувати працювати. Тому фізична культура, як засіб перетворення людей похилого віку в активних учасників суспільного виробництва, могла б дати величезний економічний ефект у глобальних масштабах.

Збільшення ефективності сфери фізичної культури і спорту може відбуватися і за рахунок росту прямих економічних ефектів. В даний час фізкультурні і спортивні організації функціонують, головним чином, за рахунок фондів суспільного споживання. Разом з тим зростання добробуту людей дозволяє їм витрачати на заняття фізичною культурою усе більше власних засобів, що дає можливість надавати усе більший обсяг платних послуг.

У цілому зростання прямих і непрямих економічних ефектів в області фізичної культури і спорту може бути досить значним. Діяльність у цій сфері можна організувати на засадах самооплатності, а надалі вона повинна стати важливим джерелом доходів держави.


3.2 Особливості досягнення прибутковості у сфері оздоровчих послуг


Загальним критерієм ефективності є співвідношення між результатами діяльності і витратами на неї (при загальному прагненні підвищити результати й одночасно зменшити усі види витрат).

При визначенні критерію ефективності в сфері фізичної культури і спорту насамперед необхідно з'ясувати, яких результатів потрібно досягти.

Особливість фізичної культури і спорту полягає в тому, що вони мають як "зовнішній" (народногосподарський), так і "внутрішній" (сфера фізичної культури і спорту) аспекти діяльності.

Під "зовнішнім" аспектом мають на увазі вплив фізкультурних і спортивних заходів на різні сторони громадського життя за межами самої сфери фізичної культури і спорту.

Ефективність у сфері фізичної культури і спорту виявляється в наступних факторах:

1) у підвищенні престижу держави: спорт як соціальний інститут має дуже високий суспільний статус, і перемоги в міжнародних спортивних змаганнях зв'язуються, як правило, з перевагами суспільної системи, є показником життєздатності і здоров'я нації;

2) як міра впливу на виховання мас: спорт вищих досягнень у силу великого емоційного впливу на глядачів здатний формувати певні моральні, етичні і естетичні ідеали і смаки;

3) у розвитку суспільних відносин, у зміцненні взаємного спілкування різних соціальних груп населення, у підвищенні трудової активності;

4) як міра впливу на матеріальне виробництво, незважаючи на те, що дана галузь відноситься до сфери невиробничої діяльності і не має визначеного матеріального вираження. На конкретному економічному відрізку часу сфера фізичної культури і спорту може перетворитися зі споживача ресурсом суспільства у джерело зростаючих доходів держави.

Таким чином, говорячи про "зовнішній" аспекті ефективності фізичної культури і спорту, важливо розуміти, яке місце займають вони і які потреби у населення вони задовольняють. Ефективність тут, власне кажучи, може бути оцінена в зіставленні суспільних потреб у послугах, наданих фізичною культурою і спортом, з одного боку, і ресурсів суспільства, необхідних для досягнення цих цілей, з іншої.

Під "внутрішнім" аспектом розуміють ефективність функціонування самої сфери фізичної культури і спорту, тобто найбільша віддача від застосування усіх видів ресурсів для подальшого розвитку фізичної культури і спорту. Найбільша ефективність при цьому досягається при раціональному керуванні і умілому використанні економічних методів і важелів керування: планування, господарського розрахунку і т.д.

Упорядкування фінансово-господарської діяльності означає суворе і чітке нормування витрат усіх видів ресурсів. Чим вище економічна організація в області фізичної культури і спорту, тим вагомішим є вплив на показники різних галузей господарювання.

При оцінці результатів діяльності фізичну культуру і спорт необхідно розглядати як галузевий народногосподарський комплекс зі змішаним характером господарювання, де поряд з матеріальним виробництвом існує виробництво послуг. Характерно, що область фізичної культури і спорту охоплює усі види діяльності: виробництво матеріального продукту (спортивного устаткування, інвентарю, товарів), надання матеріальних послуг (прокат інвентарю) і послуг у чистому вигляді (робота тренерів).

Усі ці види діяльності, знаходячись у нерозривній діалектичній єдності, залежать одне від одного, і роздільне існування їх неможливе.

Головним специфічним видом діяльності в сфері фізичної культури і спорту є надання спортивних послуг, що можливо лише при наявності необхідного "забезпечуючого блоку". Під цим терміном розуміють різні методичні служби, обслуговування, а також спеціальні види виробництва, що працюють на забезпечення специфічної діяльності. „Забезпечуючий блок”, виступає як галузевий комплекс, що має свої установами й організаціями, специфічну матеріально-технічну базу (спортивні споруди), кадри фахівців, навчальні заклади і науково-дослідні установи.

Для досягнення нормативних вимог по забезпеченості населення спортивними спорудами по комплексній програмі науково-технічного прогресу в майбутньому буде значно збільшена загальна кількість спортивних споруд.

До складу галузевого комплексу входять також збутові організації, промисловість по виготовленню спортивних товарів і устаткування, інвентарю.

Елементами забезпечуючої діяльності, є ресурси і суспільна праця в різних його формах, а також інформація, тобто наявні в розпорядженні суспільства наукові дані з проблем фізичної культури і спорту.

Фізична культура і спорт є винятково капіталомісткою галуззю. Загальні фінансові витрати на фізичну культуру і спорт щорічно зростають і за прогнозом надалі значно збільшаться.

Народногосподарські витрати складають своєрідний фонд фізичної культури і спорту, що є одним з елементів національного багатства.

Зміна обсягу і структури усіх видів ресурсів у сфері фізичної культури і спорту свідчить про ефективний її розвиток. Витрати суспільства в розрахунку на одну залучену людину у фізкультурно-спортивний рух зростають відносно більш високими темпами, ніж у більшості галузей невиробничої сфери і народному господарстві в цілому.

Діяльність у сфері фізичної культури і спорту приводить до соціальних і економічних результатів, що є продукцією даної галузі.

Це насамперед люди, що займаються фізичною культурою і спортом протягом тривалого часу і з певними результатами: спортсмени, що набули спортивної форми; фахівці, що одержали навички і знання в даній області; дошкільнята, школярі, студенти, що одержали фізичне виховання; люди, що зміцнили здоров'я в результаті занять фізичною культурою; глядачі, які проводять дозвілля на спортивних видовищах, і т.д. Цей вид продукції має назву соціальних результатів.

До соціальних результатів відносяться також перемоги в міжнародних змаганнях; спортивні результати як особисті досягненні; спортивні видовища з їх сильним емоційним впливом.

Таким чином, соціальними результатами діяльності в сфері фізичної культури і спорту як у державному масштабі, так і на рівні окремих колективів фізичної культури є гармонічний духовний і фізичний розвиток людини (тобто зміцнення здоров'я, продовження життя, підтримка її інтенсивності).

Діяльність в області фізичної культури і спорту стосується й інших сфер громадського життя.

Наприклад, спортивна інформація являє собою не тільки забезпечення специфічної діяльності, але також збільшує знання, що знаходяться в розпорядженні суспільства, із проблем фізичної культури і спорту, піднімає їх соціальний престиж на шкалі суспільних цінностей. Спортивна наука не тільки забезпечує спортивну підготовку, але і готує вчених, педагогів і т.д.

Поряд із соціальними в сфері фізичної культури і спорту досягаються й економічні результати, що поділяються на два види - непрямі і прямі.

Непрямі економічні результати виявляються за межами сфери фізичної культури і спорту. Вони досягаються під впливом активних занять людей фізичною культурою і спортом, у результаті чого на окремих підприємствах (за рахунок підвищення продуктивності і якості праці) збільшується обсяг суспільного виробництва, підвищується якість продукції, зростання прибутку, подовжується період виробничої діяльності, збільшується фактично відпрацьований робочий час. Непрямий економічний ефект виявляється й у вигляді економії державних засобів за рахунок зниження захворюваності.

Крім непрямих економічних результатів існують і прямі економічні результати:

- економія капітальних вкладень або експлуатаційних витрат;

- прибуток від реалізації послуг на підприємствах сфери фізичної культури і спорту, що діють на основі розрахунку. Так, істотний економічний ефект може дати раціональна, рентабельна експлуатація спортивних споруд;

- одержання засобів від проведення масових фізкультурно-спортивних заходів, спортивних видовищ, лотерей і т.д. ;

- доходи від комерційних заходів. У перелік комерційних спортивних заходів входять різні показові виступи спортсменів за кордоном;

- доходи від виробництва і реалізації товарів спортивного і туристського призначення.

Таким чином, у сфері фізичної культури і спорту поняття "ефективність" ширше, ніж поняття "економічна ефективність", тому що крім економічних воно включає і соціальні ефекти.

Наприклад, ефективність діяльності спортивних споруд, як правило, являє собою сукупність соціального ефекту (зміцнення здоров'я людей, зростання їх спортивних результатів і т.п. ) і економічного ефекту (доходи від здачі цих установ в оренду, проведення платних масових заходів).

Важливо відзначити, що в сфері фізичної культури і спорту соціальні результати виступають як пріоритетні; економічні ж оцінюються як супутні, як засіб досягнення соціальних цілей.

У більшості випадків піки соціальних і економічних ефектів не збігаються. Так, витрати на підготовку олімпійських чемпіонів нерентабельні, однак одержуваний соціальний ефект спонукує суспільство вкладати всі нові і нові засоби в цю область діяльності. Навпаки, найбільший касовий виторг спортивним організаціям найчастіше дають видовищні масові заходи, що, однак, йде на шкоду соціальним цілям, що полягають у максимальному використанні їх для спортивно-оздоровчих, а не комерційних заходів.

Одночасний облік не тільки економічних, але і соціальних результатів обумовлює необхідність диференціювання норм економічних витрат: чим вище значимість соціального результату, одержуваного на підставі витрат ресурсів різного виду, тим вище повинні бути встановлені нормативи економічних витрат, і навпаки.

При розрахунку показників, що характеризують соціально-економічну ефективність у сфері фізичної культури і спорту, виникають наступні труднощі.

По-перше, загальні методологічні труднощі оцінки соціально-економічної ефективності в сфері фізичної культури і спорту полягають у наявності безлічі цільових настанов. Незважаючи на те що цільові настанови характеризуються, внутрішньою єдністю, що випливає з єдності культурно-виховної функції сучасної держави, сфера фізичної культури і спорту функціонує як цілісна система з безліччю різнорідних державних цілей. Серед них - політичні установки, вимоги економіки й оборони, ціннісні орієнтири, соціальні інтереси населення і т.д.

В даний час у рамках сфери фізичної культури і спорту можна виділити принаймні три рівні організації, кожний з яких орієнтується на свої власні довгострокові цілі розвитку. Це олімпійський спорт і спорт вищих досягнень, масовий спорт, фізична культура.

Сфера фізичної культури і спорту як багатоцільова система припускає безліч соціальних результатів. Це спричиняє труднощі визначення її загальної ефективності, оскільки якісно різні соціальні результати праці але порівнювати між собою, як і порівнювати результати за витратами.

Дійсно, якщо економічні результати оцінюються в матеріальній або вартісній формі, то соціальні результати можуть виражатися в натуральних, трудових, відносних показниках, таких, як різні коефіцієнти, питомі величини і т.д.

У натуральних показниках виражається, наприклад, пропускна здатність, місткість спортивних споруд (число місць на трибунах у розрахунку на 1000 жителів при дотриманні прийнятих будівельних нормативів).

У відносних показниках може виражатися якісна оцінка об'єктів (наприклад, бальна оцінка якості футбольних полів).

При цьому відзначимо, що якщо економічний ефект вимірюється однозначно і може бути підрахований за даними існуючої статистики, то соціальний ефект як результат розвитку фізичної культури і спорту може бути визначений лише після проведення спеціальних досліджень. Наприклад, для оцінки таких соціальних ефектів, як фізичний стан, комфорт, естетичне сприйняття, рівень обслуговування, інструментом для вимірювання може служити тільки суб'єктивне ставлення людей. Але він, власне кажучи, не дає однозначної відповіді, і оцінка може бути отримана лише в результаті масових досліджень на базі спеціально формульованих принципів, розроблених методів вимірів.

На соціальні ефекти, одержувані в результаті дії фізичної культури і спорту, впливають також удосконалювання системи охорони здоров'я, підвищення матеріального добробуту народу, зростання культурного рівня і т.д. Виявлення міри такого впливу також вимагає спеціальних досліджень.

Розрахунки й обґрунтування соціально-економічної ефективності сфери фізичної культури і спорту повинні виконуватися з дотриманням народногосподарського підходу, тобто з урахуванням соціально-економічних наслідків планованих заходів і програм поза межами самої галузі.

Складність оцінки "внутрішньої" ефективності пов'язана з безліччю специфічних факторів, властивих розглянутій області, і насамперед зі складною організаційною структурою сфери фізичної культури і спорту. Специфіка полягає в тому, що сфера фізичної культури і спорту містить у собі ряд підсистем, керівництво в кожній з яких здійснюється різними органами керування в рамках своєї компетенції.

Організаційна структура органів фізичної культури і спорту має "кущову" будову, оскільки кожна з підсистем має один або кілька центрів управління.

У підсистемах фізкультурна і спортивна діяльність відбувається в різних економічних умовах: по-різному вирішуються питання матеріально-технічного забезпечення, оплати праці, капіталовкладень, амортизаційних відрахувань, використання прибутку. Так, у сфері фізичної культури і спорту склалася система фінансування, при якій велика частина фінансових ресурсів, які виділяються у країні на розвиток фізичної культури і спорту, проходить по не підвідомчих каналах, тобто по лінії міністерств і відомств, а також громадських організацій. При цьому основним джерелом фінансування розвитку фізичної культури і спорту є засоби профспілок.

Аналогічна структура фінансових витрат збережеться й у перспективі.

Здатність сфери фізичної культури і спорту функціонувати як єдине ціле залежить від наявності системоутворюючих фінансово-господарських зв'язків, їх числа, потужності і значимості для окремих підсистем сфери. Одний з таких зв'язків (задачі координації) здійснює Спорткомітет, що у межах своєї компетенції має право видавати інструкції, постанови і т.д., обов'язкові для міністерств, відомств, громадських організацій.

Однак специфічність економічної організації в сфері фізичної культури і спорту полягає в тому, що Спорткомітет не зосереджує у своїх руках ключових позицій керування, тобто повноважень за розпорядженням матеріальними і фінансовими ресурсами, а поділяє їх з іншими підсистемами, що контролюють основну частину галузевих ресурсів. Унаслідок цього Спорткомітет позбавлений можливості регулювати фінансово-господарську діяльність у рамках усієї системи фізичної культури і спорту. Як результат такого положення в сфері фізичної культури і спорту немає поки єдиних планових норм і процедур фінансування і матеріально-технічного забезпечення, що ускладнює встановлення зв'язку між виробничим і фінансовим планами, порівняння результатів діяльності з витратами, тобто ускладнює розрахунок соціально-економічної ефективності.

Нарешті, у сфері фізичної культури і спорту при оцінці економічних ефектів критерії ефективності відрізняються від діючих у сфері матеріального виробництва. Питання про економію праці або матеріальні витрати як критеріях ефективності часто постає по-іншому, ніж у матеріальному виробництві. Якщо у виробничих галузях скорочення матеріальних витрат на одиницю продукції виступає як фактор підвищення ефективності виробництва, а зниження поточних витрат є найважливішим напрямком поліпшення господарювання, то по-іншому обстоїть справа з витратою матеріальних ресурсів і поточних витрат в області фізичної культури і спорту. Звичайно, ощадливе їх використання і тут є обов'язковою умовою організації діяльності, однак скорочення рівня використання матеріальних ресурсів у галузях обслуговування не може розглядатися в якості непорушної господарської необхідності. Навпаки, якість споживаних послуг залежить, за інших рівних умов, від рівня витрати супутніх матеріальних витрат. Тут підвищення рівня використання матеріальних ресурсів і поточних витрат часто є умовою підвищення якості обслуговування, фактором, що сприяє більш ефективному функціонуванню відповідних галузей фізичної культури і спорту.

Зниження поточних витрат у процесі експлуатації спортивних споруд може негативно відбитися на соціальних результатах: на комфорті, ступені задоволення духовних потреб і т.д. Заощаджувати на цих витратах було б нерозумно, тому що їх збільшення диктується вимогами соціального прогресу.



ВИСНОВКИ


  1. Надавати платні послуги оздоровчого характеру можуть суб`єкти, які мають реєстрацію приватного підприємця. Державна реєстрація підприємців проводиться за місцем проживання даного суб`єкта. Підприємець повинен підготувати певний пакет документів для проходження реєстрації. Захист прав споживачів щодо отримання платних послуг оздоровчими центрами регулюється Законом „Про захист прав споживачів” та контролюється відповідними державними органами.

  2. Сучасні оздоровчі центри мають на меті реалізовувати оздоровчу політику держави, сприяти профілактичній роботі з негативними соціальними чинниками серед молоді, профілактиці захворювань, відновленню здоров`я. Оздоровчі центри комерційного типу повинні мати відповідне обладнання та оснащення залів для занять. Серед основних типів оздоровчих закладів виділяють: фітнес-клуби, басейни, спортивні клуби.

  3. В основі роботи оздоровчих центрів з клієнтами лежить індивідуальний підхід. Потрібно диференціювати навантаження відповідно до вікових, фізіологічних та фізичних можливостей початківців. Тренування потрібно проводити за принципом безперервності та поступовості. За проведенням тренувальних занять та проводити технічну перевірку обладнання постійно повинні тренери.

  4. В основі розрахунку загальної економічної ефективності комерційних оздоровчих закладів лежить принцип декомпозиції. У практиці можна використовувати два основних методи розрахунку ефективності: нормативний та ідеальний.

  5. Особливість фізичної культури і спорту полягає в тому, що вони мають як "зовнішній" (народногосподарський), так і "внутрішній" (сфера фізичної культури і спорту) аспекти діяльності. Упорядкування фінансово-господарської діяльності означає суворе і чітке нормування витрат усіх видів ресурсів. Чим вище економічна організація в області фізичної культури і спорту, тим вагомішим є вплив на показники різних галузей господарювання.

  6. Фізична культура і спорт є винятково капіталомісткою галуззю. Загальні фінансові витрати на фізичну культуру і спорт щорічно зростають і за прогнозом надалі значно збільшаться.



ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


Для відкриття оздоровчого центру та надання платних послуг населенню цим центром потрібно зробити декілька кроків, а саме:

  1. Дослідити попит населення на послуги оздоровчого характеру (маркетинг).

  2. Ознайомитись з законами України про підприємницьку діяльність.

  3. Зареєструватися як приватний підприємець.

  4. Орендувати приміщення.

  5. Провести розрахунки щодо вартості пропонованих послуг оздоровчим закладом та оплати роботи спеціалістів.

  6. Закупити та встановити необхідне обладнання, провести рекламну компанію.

  7. Набрати штат кваліфікованих працівників.

  8. Провести презентацію відкриття оздоровчого центру.



БІБЛІОГРАФІЯ


  1. Абаскалова Н.П. Теорія і практика формування здорового способу життя учнів і студентів у системі «школа-вуз»: Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. - 48 с.

  2. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. — Киев: Здоров'я, 1984. — 232 с.

  3. Апанасенко Г.А., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. - Киев: Здоров'я, 1987. - 120 с.

  4. Больсевич В.К., Лубышева Л.И. Фізична культура: молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.

  5. Бутова Т.П. и др. Исследование предложений населения в занятиях физической культурой в условиях формирующегося ринка услуг. // Теория и практика физической культуры. – 2006. - № 3. – С. 18 – 20.

  6. Вайцеховский С. М. Книга тренера. — М.: ФиС, 1971.

  7. Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей: книга для малишей и их родителей. – М., 1996.

  8. Волков В. М. Тренеру о подростке. — М.: ФнС, 1973.

  9. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів. — К.: Радянська школа, 1980.

  10. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.

  11. Довгань В.И., Темкин КБ. Механотерапия. — М.: Медицина, 1981. — 127 с.

  12. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура / Учебное пособие для вузов. М.: Издат. дом «ГЭОТААМЕД», 2002. С. 560.

  13. Загальна фізіотерапія і курортологія /Є.М. Панасюк, Я.М. Федорів, В.М. Модилевський. — Львів: Світ, 1990. — 136 с

  14. Карепов Г.В. ЛФК и физиотерапия в системе реабилитации больных травматической болезнью спинного мозга. Киев: Здоров'я, 1991. С. 184.

  15. Качесов В.А. Основы интенсивной реабилитации. - М , 1999, - 126 с.

  16. Келлер B.C., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. — Львов, 1993. — 270 с.

  17. Клиническая физиотерапия /И.Н. Сосин, Л.Д. Тондий, Е.В. Сергиени и др /Под ред. И.Н. Сосина. — Киев: Здоров'я, 1996. — 624 с.

  18. Комарова Л.А., Терентьева Л.А., Егорова Г.И. Сочетанные методы физиотерапии. — Рига: Знание, 1986. — 173 с.

  19. Лечебная физическая культура. Справочник. / Под ред. проф. Епифанова В.А. М.: Медицина, 2001. - С. 592.

  20. Лечебная физическая культура. Учебник для студентов ин-тов физ. культ. / Под ред. проф. Попова С.Н. М.: ФиС, 1988. С. 270.

  21. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина /В.В. Клапчук, Г.В. Дзяк, І.В. Муравов та ін /За ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. — Киев: Здоров'я, 1995. — 312 с.

  22. ЛФК в системе медицинской реабилитации / Под ред. проф. Каптелина А.Ф. и Лебедевой И.П. – М.: Медицина, 1995. С. 98.

  23. Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

  24. Мошков В.Н. Общие основы лечебной физической культуры. - М.: Медицина, 1954.

  25. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2000. – 423 с.

  26. Павлова И.В. Удосконалювання валеологического утворення студентів фізкультурного вузу; Автореф канд. дис. Омськ, 1999. - 20 с.

  27. Пархотик И.И. Лечебная физическая культура. — Киев, 1986. — 156 с.

  28. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. — К.: Олимпийская литература, 1997. — 584 с.

  29. Платонов В.Н., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. — К.: Олімпійська література, 1995. — 320 с.

  30. Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, - 1998, №9.

  31. Справочник по детской лечебной физкультуре. / Под ред. М.И. Фонарева. — Л.: Медицина, 1983. — 360 с.

  32. Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И. Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід) //Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.

  33. Стриковская В.Л. Лечебная физкультура в реабилитации больных и детей группы риска первого года жизни. — Л.: Медицина, 1991. — 158 с.

  34. Теория и методика физического воспитания: Учедное пособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – 360 с.

  35. Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. - 2000. № 10.

  36. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя. /Под ред. А.М. Шлемина. – М., 1988.

  37. Филиппов С.С. Система информационного обеспечения коммерческой физкультурной организацией. // Теория и практика физической культуры. – 2006. - № 3. – С. 15 – 17.

  38. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

  39. Экономика физической культуры и спорта. / Под ред В.У. Агеевца. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 135 с.



Случайные файлы

Файл
28634-1.rtf
138760.rtf
ции.doc
1538-1.rtf
180023.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.