Сучасна оцінка та перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області (154031)

Посмотреть архив целиком




Реферат


Тема магістерської роботи: Сучасна оцінка та перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області

Студентки: Діко Ольги Федорівни

Науковий керівник: Марченко О.А. кандидат географічних наук, доцент.

Предмет дослідження: процеси становлення оздоровчої рекреації Запорізької області.

Об'єкт дослідження є оздоровчий комплекс Запорізької області.

Мета магістерської роботи: надання сучасної оцінки стану оздоровчої рекреації в Запорізькій області; обґрунтування проблем становлення та перспектив розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області.

Задачі магістерської роботи:

- надання сучасної оцінки формування оздоровчої рекреації в Запорізькій області;

- аналіз просторово-часових закономірностей оздоровчої рекреації в області;

- виявлення основних існуючих проблем оздоровчої рекреації в Запорізькій області,

- обґрунтування перспективних планів розвитку оздоровчої рекреації в області.

Загальний зміст: у першому розділі роботи розкрита функціонольно-компонентна структура оздоровчої рекреації, яка необхідна для задоволення потреб населення на відновлення здоров'я, фізичних сил, підвищення працездатності. Цьому сприяє бальнеотерапія, грязелікування, що використовується як з лікувально-профілактичною метою, так і з метою медичної реабілітації.

Надані основні критерії оцінки лікувальних властивостей води за особливостями складу; медичні показники різних типів мінеральних вод та методи і принципи їх застосування; типи грязей за їх різноманітністю походження, складу властивостей, описані основні методики грязелікування. Розкриті: кліматичні фактори, їх характеристика з лікувально-оздоровчою метою, методи застосування, види климатотерапії, параметри, протипоказання.

Разом з природними лікувальними ресурсами описані фактори фізичної природи, апаратної фізеотерапії та механізм їх дії на організм людини. Крім цього розкрита одна з базових послуг, без споживання якої неможливе саме перебування на курорті, розкриті фізіологічні норми харчування для основних груп і на основі норм харчування в лікувально-профілактичних закладах, показані різноманітні дієти, та яким чином організується, в умовах курортних закладів, активні види оздоровлення (ЛФК, спортивно-масова робота).

Надана загальна характеристика природних ресурсів Запорізької області, визначені умови, що сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Розкрито сучасний стан функціонування курортно-оздоровчих закладів області.

У третьому розділі проаналізовані проблеми використання рекреаційних ресурсів, стан природокористування, екологічні проблеми, що пов'язані з рекеаційною діяльністю, та визначені пріоритетні напрямки подальшого розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області.

За результатами дослідження сформульовані висновки: визначимо, що найбільшого розвитку в Запорізькій області набула лікувальна оздоровча рекреація. Як свідчать статистичні дані серед оздоровчих закладів переважають заклади відпочинку та санаторно-курортні заклади. Саме вони концентрують найбільшу кількість відпочиваючих.

В Запорізькій області знаходиться 6,4% санаторно-курортних (оздоровчих) закладів України, хоча рекреаційний потенціал реалізовано не в повній мірі. Номенклатура послуг санаторіїв доповнена лікувальними послугами: загальне обстеження, кліматотерапія, дієти, грязьові та солові ванни тощо. Практично всі заклади курортного типу орієнтовані на середній клас споживача. В останні роки кількість закладів відпочинку зменшилась, і кількість відпочиваючих зменшилась майже втричі. Це пов'язано не тільки з недоступністю цін на путівки, зменшенням середнього життєвого рівня населення, а й низькою конкурентноздатністю галузі на фоні різноманіття та доступності вибору курортно-оздоровчих послуг в інших рекреаційних комплексах України, або за кордоном.

Крім того в Запорізької області ми прийшли до висновків, що дитяча рекреація в області не отримала свого належного розвитку, на її долю припадає лише 17,6% загального показника. При цьому в області існують дуже вагомі показники природних та історичних рекреаційних ресурсів, на базі яких дитяча рекреація може належного свого належного розвитку. Кризи в галузі надає ще й те, що зменшення чисельності оздоровлених дітей відбувається за рахунок пільгових категорій, зокрема, дітей - сиріт, малозабезпечених дітей, хворих на туберкульоз, постраждалих від аварій на ЧАЕС.

Зробивши просторово-часовий аналіз функціонування дитячих закладів оздоровлення, можемо визначити, що найбільш перспективними для подальшого розвитку галузі є Якимівський район, м. Запоріжжя, м. Бердянськ, також дитяча рекреація, за певних умов, може отримати певний розвиток в Приазовському та Приморському районах.

А ось часовий аналіз показав, що чисельність дітей, оздоровлених в 2005 році зменшилась в 2-3 рази в порівнянні з 1990 роком. Це дуже негативний показник в соціально-економічному розвитку області, країни. Тому проаналізувавши функціонування цієї галузі та її перспективні плани, можна зробити висновки, що найбільш реальним в умовах Запорізької області є втілення наступних заходів:

1. Покращення екологічної ситуації в області:

- охорона водних рекреаційних ресурсів, очищення водойм від мулу, водоростей, сміття;

- проблема образії берегів;

- заходи для покращення атмосферного повітря в області;

- штучне облисіння територій, насадження полізалесних лісосмуг.

2. Забезпечити раціональне використання природних, соціально-економічних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів. Для вирішення багатьох проблем потрібна підтримка держави та бюджетні кошти.

3. Покласти відповідальність (практичну) за рекреаційні заклади належним організаціям, відомствам.

4. Створення спеціалізованих дитячих рекреаційних закладів:

- активного відпочинку та фізкультури (спортивні табори);

- впровадження нових закладів розваг (відеосалони, гральні автомати, комп'ютерні зали, дитячі майданчики, клуби, тренажерні зали та інше);

- табори для творчих дітей (від гуртків, домів дітей та юнацтва, музичних, художніх шкіл);

- оздоровчі табори з елементами навчання (розмовляють тільки іноземною мовою).

5. Розвиток дитячого туризму в області:

- розробка нових туристичних маршрутів для широкого загалу дітей та юнацтва;

- організація та відновлення існуючих дитячих туристичних клубів.

6. Модернізація та реконструкція діючих оздоровчих закладів підприємствами, яким вони належать (до 2010 року).

- транспортне забезпечення — підтримання автошляхів у належному стані, створення обладнаних автостоянок, будівництво і ремонт існуючих.

7. Втілення в дію цінової політики, особливо для пільгових категорій дітей.

8. Вдосконалення інвестиційної політики.

9. Перспектива розвитку охорони здоров'я людини передбачає реалізацію наступних вимог: організацію управління діяльністю в системі нормативно-правового забезпечення (лікувальні програми, перелік методик, обладнань, технологій, форм надання оздоровчих послуг): кадрове забезпечення охорони здоров'я; нормативно-технологічне забезпечення; інформаційне забезпечення; наукове забезпечення, впровадження системи охорони і укріплення здоров'я.

10. Проведення належних рекламних кампаній, як в Запорізькій області, так і за її межами.

Враховуючи потенціал рекреаційного комплексу, доцільно створити фонд розвитку рекреації в Запорізькій області. Регіональні, місцеві державні органи управління повинні проводити ліцензування закладів оздоровлення, рекреаційної діяльності та сертифікацію рекреаційних послуг.

Аналізуючи аспекти стратегічної програми розвитку Запорізького рекреаційного комплексу, можна відокремити, що більшість положень спрямоване на забезпечення доступності та ефективності санаторно-курортного лікування дітей, реабілітацію хворих, профілактику захворювань, тобто формування повноцінної здорової нації країни.

Одержані результати можуть бути використані у закладенні перспективних планів в розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області; в реалізації обласного регіонального мінімуму виконання Закону України та Державної курортно-оздоровчої програми про внесення змін до Закону України «Про курорти Приморських територій»; в підготовці методичних розробок для системного застосування під час вивчення навчальних дисциплін «Рекреаційна географія» та інші в вищих навчальних закладах.

Рік виконання магістерської роботи: 2007

Місце виконання: МДПУ

Магістерська робота містить 157 сторінок тексту, 9 таблиць, 12 рисунків, список літератури з 56 найменувань, 11 додатків.


Зміст


Вступ

Розділ І. Функціонально-компонентна структура оздоровчої рекреації

1.1 Бальнеологія. Методи застосування мінеральних вод

1.2 Грязелікування. Особливості оздоровчої дії на організм людини

1.3 Кліматотерапія. Види кліматотерапії

1.4 Фізіотерапія

1.4.1 Штучні фізичні фактори електромагнітної природи

1.4.2 Лікувальні фактори механічної природи

1.4.3 Лікувальні фізичні фактори термічної водної природи

1.5 Дієтотерапія.

1.6 Активні види оздоровлення

Розділ ІІ. Сучасна оцінка розвитку оздоровчої рекреації

2.1 Загальна характеристика природних ресурсів Запорозької області

2.2 Сучасна оцінка функціонування курортно-оздоровчих закладів області

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ


Актуальність теми. Відпочинок, як і праця, є невід'ємними складовими життєдіяльності людини. Але, якщо трудова діяльність та її суспільні результати давно дослі­джуються багатьма науками (економікою, соціологією, географією та ін.), то теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об'єктом спеціального вивчення лише у другій половині XX століття. Таке осмислення здійснюється, зокрема, в межах рекреалогії.

Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали го­ворити в 90-х роках XX століття. Це було значною мірою обумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв'язані в ме­жах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисциплінарного об'єкта.

Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах. Один із них представлений теоретико-методологічними розробками в різ­них галузях природничих і суспільних наук, а другий полягає в осмислен­ні рекреації як специфічної «сфери суспільної діяльності, пов'язаної з відновленням здоров я людини.

На сьогоднішній день в Україні, як і в цілому світі, важко уявити собі систему охорони здоров'я населення без санаторно-курортного лікування та відпочинку

Погоджена програма розвитку лікувально-оздоровчих закладів спрямована на забезпечення доступності та ефективності санаторно-курортного лікування, реабілітацію хворих та профілактику захворювань, створення умов для повернення до повноцінного життя і праці населення України та формування здорової нації, оздоровлення населення, раціонального використання і збереження унікальних природних ресурсів, матеріальної та лікувальної бази, покращення екологічного становища на курортах, запровадження ефективних механізмів фінансування та управління, збереження кадрового потенціалу.

Тому вище визначені обставини зумовили вибір теми, об’єкту та предмету магістерського дослідження.

Тема наукової роботи сформована як “Сучасна оцінка та перспективи розвитку оздоровчої рекреації”.

Об'єктом дослідження є оздоровчий комплекс Запорізької області.

Предмет дослідження: процеси становлення оздоровчої рекреації Запорізької області.

Гіпотеза: сучасна оцінка формування оздоровчої рекреації в Запорізькій області, обґрунтування її проблем та перспектив які можуть бути використані при закладенні основ подальшого розвитку ТРК регіону.

Мета: надання сучасної оцінки стану оздоровчої рекреації в Запорізькій області; обґрунтування проблем становлення та перспектив розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області.

Досягнення поставленої мети ґрунтується на вирішенні комплексу взаємопов'язаних завдань:

- надання сучасної оцінки формування оздоровчої рекреації в Запорізькій області;

- аналіз просторово-часових закономірностей оздоровчої рекреації в області;

- виявлення основних існуючих проблем оздоровчої рекреації в Запорізькій області,

- обґрунтування перспективних планів розвитку оздоровчої рекреації в області.

Методи дослідження: компонентного аналізу, картографічний, теоретичного та практичного узагальнення статистичних даних, власних спостережень та досліджень.

Результатом магістерської роботи є наукова новизна, яка міститься в наступних положеннях:

- проведено аналіз просторово-часових закономірностей оздоровчої рекреації і в Запорізькій області;

- проаналізована динаміка функціонування оздоровчих закладів в Запорізькій області;

- надана сучасна оцінка функціонування оздоровчих рекреацій в області;

- обґрунтовані перспективні плани розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області.

Практичне значення: матеріали магістерської роботи можуть використовуватись у закладенні перспективних планів в розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області; в реалізації обласного регіонального мінімуму виконання Закону України та Державної курортно-оздоровчої програми Про внесення змін до Закону України “Про курорти”, “Приморських територій”; в підготовці методичних розробок для системного застосування під час вивчення навчальних дисциплін «Рекреаційна географія» та інші в вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні результати магістерської роботи доповідались та обговорювались на науковій конференції професорсько-викладацького складу та студентів МДПУ (2006-2007 н.р.); опубліковані у двох наукових статтях.

Обсяг і структура роботи: магістерська робота викладена на 157 сторінках комп'ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел (56 джерел). Робота містить таблиці, рисунки.


Розділ І. Функціонально-компонентна структура оздоровчої рекреації


    1. Бальнеологія. Методи застосування мінеральних вод


Головним лікувальним фактором на курортах традиційно є мінеральні води, що широко використовуються для зовнішнього та внутрішнього використання і мають широкий спектр лікувальних показників.

Бальнеологічний курорт — курорт, де в якості основного лікувального фактору використовують природні лікувальні води. Води можуть застосовуватись зовнішньо (ванни, басейни та інше), для питного лікування, інгаляцій та інших процедур. Існують декілька різновидів курортів, в яких поєднуються різні види лікування на основі бальнеологічних факторів. Основним лікувальним фактором бальнеологічного курорту є води мінеральних джерел: з вуглекислими водами, сульфітні води, радонові води, азотними слабомінералізовані води.[55]

Існує багато визначень бальнеології, що у сукупності дає повне визначення цієї місткої курортної галузі.

Бальнеологія (від лат. balneum — баня, купання і logos — наука, вчення) — розділ медичної науки, що вивчає походження та фізико-хімічні властивості мінеральних вод, методи їх використання з лікувально-профілактичного метою при зовнішньому та внутрішньому використанні, медичні показання та протипоказання до їх використання. Бальнеологію складають бальнеотерапія, бальнеотехніка, бальнеографія (опис курортів).[8]

Бальнеотерапія — зовнішнє лікування мінеральними водами, використання природних та штучно виготовлених мінеральних вод з метою профілактики та лікування різних захворювань та медичної реабілітації. До бальнеотерапії можна віднести також використання мінеральних вод для того, щоб їх пити, промивати кишечник, робити інгаляції та інше. Бальнеотерапія включає методи лікування, профілактики та відновлення порушення функцій організму природними та штучно виготовленими мінеральними водами на курортних та поза курортних умовах.

Деякі автори до бальнеотерапії неправильно відносять грязелікування, морські ванни, купання в лиманах, в ропі (ропні ванни).[55]

Мінеральні води діють на організм завдяки температурі, хімічному складу, гідростатичному тиску. Крім того, нервові рецептори піддаються подразненню газами (CO2, H2S, NO2), та радіоактивними речовинами (радон), що проникають до крові через шкіру, слизові оболонки та дихальні шляхи.

Мінеральні води при бальнеотерапії використовують у вигляді ванн при захворюваннях серцево-судинної системи та інших внутрішніх органів, нервової системи, органів руху та опори, шкіряних захворюваннях.[25]

Лікувальна дія бальнеотерапевтичних процедур здійснюється через нервову систему та кров. При зовнішньому застосуванні мінеральні води впливають на рецептори шкіри: термальний, хімічний, радіаційний та інший вплив, зокрема, впливають на терморегуляційні механізми, підвищують чи понижують теплообмін, а відповідно, і рівень окисно-відновлювальних процесів. Кожен тип мінеральних вод виявляє специфічну дію на організм, обумовлено головним чином наявністю в них так званих ведучих хімічних складників.[8]

При зовнішньому застосуванні завдяки хімічному впливу на шкіру змінюється функціональний стан її рецепторів, тому сприяє також вплив тиску на шкіру, маси води (різного при різних лікарських методиках) та її температури. При зовнішньому та внутрішньому використанні мінеральних вод дієву роль грають такі фактори, як колір, запах води, що приймається усередину, а також обстановка, в якій хворий отримує бальнеотерапевничні процедури.

Протипоказання до бальнеотерапії є порушення кровообігу, інфекційні захворювання гострої стадії, злоякісні пухлини, туберкульоз в активній фазі, цирози печінки, хронічні захворювання нирок, хвороби крові гострої стадії, загальне виснаження.

Бальнеолікарня — медичний заклад для проведення процедур (ванн, душів, промивання, зрошення, інгаляцій та інше) переважно з використанням мінеральних вод. Нарівні з самостійними загальнокурортними бальнеолікарнями, які знаходяться в ванних будівлях, на курортах функціонують бальнеолікувальні відділення у складі санаторіїв. Складаються бальнеолікарні, як правило, на базі тих джерел мінеральних вод які наявні. Загальнокурортні бальнеолікарні зазвичай розраховані на 20-70 ванн. При деяких бальнеолікарнях обладнюють лікувальні басейни. Для збереження природних лікувальних властивостей газосілового складу мінеральної води її температура при нагріванні не повинна перевищувати 45-500С, а матеріал, з яких виготовляють всі бальнеотехнічне упорядження та спорудження, повинен відповідати спеціальним вимогам.

Бальнеотехніка — галузь техніки і бальнеології, що забезпечує охорону природних бальнеологічних ресурсів (мінеральних вод та лікувальних грязей) від виснаження, забруднення від псування. До основних завдань бальнеотехніки можна віднести: розробка раціональних технологічних схем експлуатації родовищ мінеральних вод та лікувальних грязей; упорядження споруд та насосних станцій, що займаються перекаченням мінеральних вод, системи зовнішніх трубопроводів для їх транспортування до місць вживання та скидання відпрацьованих мінеральних вод; оснащення ванних будівель внутрішніми трубопроводами і бальнеотехнічним устаткуванням для проведення лікувальних процедур; устаткування резервуарів для зберігання мінеральної води; підготовка, нагрівання, подача та відведення лікувальних грязей до грязелікарень; улаштування басейнів та грязесховищ.[7]

На території нашої країни розповсюджені різні за складом та властивостями лікувальні мінеральні води. Тому різноманітні за складом води використовуються в лікувальних цілях. Головним чином використовуються підземні води, що були виведені на поверхню, іноді з великої глибини.

Мінеральні води — представляють складні розчини, в яких компоненти знаходяться у вигляді іонів недисоційованих молекул, розчинних газів. Вони складаються з тих речовин, що присутні в організмі людини, їх лікувальна дія направлена на відновлення порушеної рівноваги. Хімічний склад мінеральних вод відомий і його можливо вивести в лабораторних умовах, однак досягти такого лікувального ефекту, що надають води, які сформовані завдяки вимиванню хімічних елементів з геологічних порід, дуже важко.

Мінеральними лікувальними водами називають води, що вміщують у підвищених концентраціях різні мінерали (менше органічні) компоненти, що володіють будь-якими специфічними фізичними властивостями (підвищена температура, радіоактивність, та інші.) і завдяки цьому вони здатні впливати на організм людини лікувальною дією. В залежності від хімічного складу та фізичних властивостей мінеральні води використовують в якості зовнішнього чи внутрішнього лікувального засобу.[55]

Це виходить з того, що мінеральні води виконують лікувальну дію не одним іоном чи газовим компонентом, не одною фізичною властивістю, а комплексом речовин та фізико-хімічних особливостей, що складаються в природних мінеральних водах у різних комбінаціях.

Процес виникнення мінеральних вод дуже складний і на сьогодні недостатньо вивчений. За характером генезису мінеральних вод розрізняють походження самої підземної води, та присутніх у ній газів, і утворення її іоносільового складу. У формуванні мінеральних вод беруть участь процеси інфільтрації поверхневих вод, поховання морських вод під час опадонакопичення та інше. Склад мінеральних вод обумовлений історією геологічного розвитку, характером тектонічних структур, літологією, геотермічними умовами та іншими особливостями території. Найбільш впливовим фактором, що зумовлює формування газового складу мінеральних вод, є метаморфічні процеси. Виділяючи при цьому летучі продукти (CO2, HCl та інші), які надходять у підземні води, та надають їм високу агресивність, що зумовлює лужність порід, які вміщують воду, та формуванню хімічного складу, мінералізації і газонасичення води. Іоносільовий склад мінеральних вод формується за участю процесів розчинення, осадження, обміну ті інших.

Гази, що розчиненні в мінеральних водах, слугують показниками геохімічних умов, в яких відбувалось формування цієї мінеральної води.

В поверхневій зоні земної кори, де переважають процеси окислення, мінеральну воду складають гази повітряного походження — азот, кисень, вуглекислота. Вуглеводородні гази та сірководень свідчить про відновлювальну хімічну обстановку, що властива більш глибинним надрам. Висока концентрація вуглекислоти, вказує на формування в умовах метаморфічної обстановки.[10]

На поверхню землі мінеральні води виходять у вигляді джерел, а також виводяться на поверхню свердловинами. Для практичного освоєння виявляють родовище підземних мінеральних вод з суворо визначеними експлуатаційними можливостями (запасами). Мінеральні води є невичерпними ресурсами для подальшого розвитку санаторно-курортного лікування.

Мінеральні води використовують на курортах для питного лікування, ванн, купалень, душах, інгаляцій, полоскань. Їх використовують внутрішньо, використовують також привозні води та води розлиті у пляшки. Лікування водами у пляшках повинно відповідати визначеному режиму, дієтою та додатковими лікувальними факторами (фізіотерапією, медикаментозним лікуванням і. т. інше).[7]

Лікування мінеральною водою повинно проводитись за призначенням лікаря та під його контролем.

У якості основних критеріїв оцінки лікувальних властивостей води виділяють наступні головні особливості складу мінеральних лікувальних вод, які водночас є основою для їх оцінки, та позначення: газовий склад, ступінь вмісту газу, іонний склад, загальна мінералізація, вміст біологічно активних мікроелементів, температура, радіоактивність, кислотність та лужність.[8]

Газовий склад. Всі підземні мінеральні води в тій чи іншій кількості вміщують природні гази, склад і кількість яких залежить від геологічних та геохімічних умов формування вод.

Основними компонентами газового складу вод зазвичай є:

Вугільний ангідрит (CO2), азот (N2), метан (CH4), менше сірководень (H2S) та інші гази — кисень (О2), гелій (Не), аргон (Аr), радон (Rn) та інші — в підземних водах вміщують зазвичай у дуже невеликих кількостях і не визначається їх основний газовий склад.

При оцінці мінеральних вод за складом газу до того чи іншого типу враховуються гази, що вміщуються в кількості більше 10% загального об’єму всіх газів, що є у воді.[55]

За газовим складом можуть бути виділені вуглекислі, метанові, азотні, а також води більш складного газового складу — азотно-вуглекислі, вуглекисло-метанові та інші.

Сірководень у водах присутній, як правило лише у складі з метаном чи вуглекислотою, даючи сірководно-метанові чи сірководно-вуглекислі води.

Ступінь газонасиченості. Важливе значення для характеристики мінеральних вод має ступінь газонасиченості, тобто загальний вміст газів на літр води. Газонасиченість мінеральних вод коливається в широких межах — від декількох десятків мільйонів до декількох літрів і навіть десятків літрів газу на літр води.[8]

Найбільшою газонасиченістю володіють зазвичай вуглекислі води, найменшою — азотні, що пояснюється різною розчинністю у воді вугільного ангідриду (СО2) та азоту (N2). За ступенем газонасиченості можна виділити такі групи вод: слабо газонасичені (менш 0,1 л/л); середньо газонасичені (від 0,1 до 1 л/л); високо газонасичені (більш 1л/л).

Іонний склад. Основним компонентом іонного складу багатьох мінеральних вод взагалі є аніони — хлор (Cl), сульфати (SO4) та гідрокарбонати (HCO3), значно менше карбонати (CO3) та катіони — натрій (Na), кальцій (Ca), та магній (Mg) та деякі інші.[43]

Особливо важливе значення іонний склад має для оцінки питних мінеральних вод та відносно менше значення при використанні вод для зовнішнього використання (вважається, що іони через шкіру проникають в душе в обмеженій кількості).

В залежності від процентного складу окремих іонів склад мінеральних вод може бути простим, що визначається двома чи трьома іонами (води хлоридні, натрієві, сульфатні, магнієво-кальцієві), чи більш складні, які визначаються чотирма чи п’ятьма, а іноді і шістьма іонами (хлоридно-гідрокарбонатні чи кальцево-натрієві та інші).

Загальна мінералізація вод (сума аніонів, катіонів без розчинених у воді газів в грамах на літр) є важливим показником оцінки вод, які у багатьох випадках обмежують можливість їх використання в натуральному вигляді для внутрішнього застосування, а в деяких випадках для ванн.

За мінералізацією розрізняють води: слабо мінералізовані (до 1 г/л); середньо мінералізовані (от 1 до 10 г/л); високо мінералізовані (от 10 до 50 г/л); розсіл (більше 50 г/л) у тому числі розсоли (більше 150 г/л).

До групи слабо мінералізованих вод входять мінеральні води, іонний склад яких не має суттєвого значення для їх бальнеологічної оцінки. Лікувальне значення цих вод визначають інші властивості: підвищена температура, радіоактивність, наявність біологічно активних мікрокомпонентів або газів.

Мінеральні води переважно невеликої мінералізації і ті, що вміщують іони кальцію, сприяють виведенню з нирок, нирочних лоханок та січового міхура бактерій, слизу, піску і навіть дрібних компонентів.[55]

До групи вод середньої мінералізації відносяться більшість найбільш цінних питних, в першу чергу вуглекислих мінеральних вод.

Води великої мінералізації використовують переважно для ванн. Розсоли застосовують тільки для ванн, у натуральному вигляді (без розбавлення прісною водою). Звичайно тільки при мінералізації не більш 120-150 г/л[8].

Вміст біологічно активних мікрокомпонентів. Крім основних компонентів іонного та газового складу, що визначає хімічний тип вод, в багатьох водах підвищених концентраціях вміщуються ті чи інші біологічно активні мікрокомпоненти, у перших випадках, що зумовлює основні лікувальні властивості вод (наприклад сірководень), а у інших — додаткові важливі особливості дії вод.

За своїм значенням для оцінки мінеральних вод всі мікрокомпоненти можуть бути поділені на 3 групи: 1) Мікрокомпоненти, що мають переважне значення при внутрішньому застосуванні мінеральних вод — бром (Br), йод (J), миш’як (As), залізо (Fe), а також органічні речовини; 2) Мікрокомпоненти, котрі можуть мати значення як при внутрішньому, так і при зовнішньому застосуванні вод — мета борна кислота (НВО2) та кремнієва кислота (НSiO2); 3) Мікрокомпоненти, що мають значення лише при зовнішньому застосуванні вод - сірководень (H2S).

Віднесення сірководню до специфічних компонентів обумовлено тим, що в загальному газовому складі вод він часто займає незначне місце, але при цьому має важливе терапевтичне значення.

Біологічно активні речовини, що вміщуються в деяких водах, всмоктуються шлунково-кишковим трактом, виявляють специфічну дію. Так залізо попереджує розвиток анемії, йод стимулює окисно-відновні процеси в організмі, підсилює функцію щитовидної залози. Бром сприяє процесам гальмування центральної нервової системи.

Температура. Температура мінеральних вод одне з важливих властивостей, що визначає їх цінність, методи та техніку практичного застосування в курортній справі.

На сьогодні природні води за температурою можна поділити на 7 груп. В курортній справі до категорії гарячих вод (термальних) відносять води з температурою від 35-420С. Вони є найбільш цінними та зручними для лікувального використання у вигляді ванн, так як не потребують підігрівання, чи охолодження.[55]

Радіоактивність. До радіоактивних вод відносять води, що вміщують у підвищених концентраціях радон (Rn до 200 нKu/л). При підвищеному вмісту у цих водах радію води позначаються як радоно-радієві. При підвищеному вмісті у водах тільки радію (при незначному вмісті кількості радону) води називаються радієвими. Раніше радіоактивні (радонові) води неправильно відносили до групи газових вод на той основі, що радон є газом. Однак на сьогодні вони виділені в самостійну групу вод. Так як їх лікувальна дія обумовлена не радоном як газом, а тими що живить недовготривалими продуктами його розпаду (RaA, RaB, RaC та інші) — радіоактивним випромінюванням, в основному промінням. Серед природних мінеральних вод зустрічаються води з різною радіоактивністю, що визначається природними геологічними умовами їх формування та гідрологічними умовами надходження радону з порід у воду.

Кислотно-лужність. Згідно сучасних уявлень про фізично-хімічні властивості природних вод кислотно-лужність вод виявляється концентрацією вуглеводних іонів, що виражається величиною pH. Концентрація іонів вуглеводів, обумовлює можливість існування у водах різних форм слабих кислот (H2CO3, H2S, H2SiO3, H3PO4, органічних кислот), є важливим показником оцінки мінеральних вод (особливо питних) вод, які до сьогодні не збільшуються. В залежності від умов формування кислотно-лужність (pH) природних мінеральних вод коливається в широких межах від 2,0-3,0 і нижче 8,5-9,5. За величиною pH виділяють 6 груп.[17]

Мінеральні води використовуються у вигляді ванн, купань, душів, промивання та зрошення, інгаляцій, а також питного лікування.

Ванни. З бальнеологічних процедур, що впливають на шкіру, найбільш використовують різного роду ванни. В основі дії ванн лежить вплив води, різної температури на багаточисленні нервові закінчення (рецептори) на шкірі. В наслідок подразнення шкіряних терморецепторів відбуваються рефлекторні зміни системи кровообігу, інтенсивності процесів обміну речовин в організмі.

При прийманні гарячих ванн посилюється кровопостачання шкіри та хронічних запалювальних осередків. В результаті посилення кровообігу в шкірі в організм надходять із ванн значна кількість тепла, що веде до підвищення інтенсивності окислювальних процесів, зокрема, до окислення патологічних продуктів, виникаючих в запалювальних осередках та їх виведення з організму, а також до прискорення відновлювальних процесів в патологічних осередках. Покрашення кровопостачання шкіри сприяє покращенню її фізіологічної функції, а також функції імуногенезу.

При прийомі холодних ванн спочатку відбувається швидке звуження шкіряних судин, яке змінюється їх розширенням. Під впливом холодних процедур підвищується тонус нервової системи та м’язів. Ці процедури надають тонізуючу дію, та ведуть до тренування терморегуляційних механізмів організму.

Ванни так званих індиферентних температур (близьких до температури шкіри) не виявляють подразненої дії на терморецептори шкіри, не викликають пов’язаного з тим перерозподілом крові в організмі; отже не пред’являють підвищені вимоги до серцево-судинної системи. Вони знионижують підвищену збудженість нервової системи, викликають розвиток гальмування у корі головного мозку. Тому ці ванни широко застосовуються під час лікування гіпертонічної хвороби при судинних та м’язових спазмах, дистоніях, (розладнання рухових функціях). Внутрішніх органів і гіперстанічних формах неврозах.

Принципи використання різних мінеральних ванн, їх плив в залежності від температури відносно зберігається. Однак їх дія має цілий ряд особливостей, що обумовлена їх фізико-хімічним складом та властивостями. В деяких мінеральних ваннах ( газових, які складають фармакологіческі активні речовини, наприклад сірководень) ці особливості цілком суттєві, вони ні як не впливають на основну реакцію організму на температуру ванни.[55]

Питання про те, чи проникають через непошкоджену шкіру до внутрішньої середи організму різні речовини, що вміщуються у мінеральних ваннах, досі залишається відкритим. Якщо можна рахувати точно доведеним, розчинені у воді гази (вуглекислота, сірководень, радон та інші) проникають до організму під час приймання мінеральних речовин (різних солей), що вміщуються в лікувальних водах, переконливих доказів про їх проникнення в організм через непошкоджену шкіру поки що не отримано. Більшість бальнеологів в цей час заперечують таку можливість. Є причини вважати, що деякі органічні речовини, що містяться в мінеральних водах можуть проникати в організм людини через непошкоджену шкіру людини, правда, в мінімальних кількостях.

За сучасними уявленнями, солі, що в розчинені в мінеральних водах, не проникають при прийманні ванн до організму. Але цей факт не заперечується, тому, що дія мінеральних ванн відрізняється від ванн з прісної води. Однак з цього не слід робити висновки, що фізико-хімічний склад та властивості мінеральної води не мають значення при її зовнішньому використанні і, що хворому байдуже, яку мінеральну ванну йому призначають.[55]

Хоча під час прийому мінеральних ванн розчинені в них солі не проникають до організму, вони подразнюють нервові закінчення на шкірі, шкіра отримує при цьому не лише температурні, але і хімічні подразнення. Тому мінеральні ванни взагалі діють активніше чим прісні ванни тієї ж температури, їх активність прямо залежить від ступеня мінералізації води. Крім того, під час приймання мінеральної ванни деяка частина розчиненої солі адсорбується шкірою, утворюючи на ній так званий “сільовий покрив”, якій продовжує надавати подразнюючу дію після виходу хворого з ванни. Занадто висока мінералізація води (так звані розсоли) — це подразнююча дія, яка іноді є такою великою, що може викликати патологічні зміни на шкірі. Тому під час використання таких вод їх розводять прісною водою, чи призначають після ванни прісний душ.[29]

Деякі мінеральні води володіють різко вираженою лужною реакцією. Особливістю дій таких вод є їх пом’якшувальна дія на шкіру, що особливо важливо при деяких шкіряних захворюваннях. Мінеральні води, що володіють кислою реакцією, діють на шкіру і слизові оболонки “дубящим” чином, знижується інтенсивність запалювальних процесів в них. Завдяки цьому кислі води з успіхом використовують при деяких шкіряних захворюваннях.

Найбільш виявленими особливостями відрізняється дія ванн з мінеральних вод, що вміщує значну кількість розчинених газів (вуглекислота, азот, метан), або хоча б порівняно невелика кількість особливо активних у біологічному відношенні газу — сірководню і радону. На тіло, що приймає ванну, вміщується велика кількість газів, випадає багатокількісні дрібні бульбашки цього газу, що створює особливу дію на шкіру. Як відомо, індиферентна температура води і газів різна: у води вона близька температурі шкіри — 34-350С, а у газів дорівнює приблизно — 20-230C.

При вживанні цієї газової ванни рецептори шкіри зазнають різко різних подразнень в залежності від того, прилягає до даної ділянки шкіри вода або бульбашки газів.[8]

Якщо уявити, як при цьому відбувається рух бульбашок газу (одні з них відриваються від шкіри і до цих ділянок знову прилягає вода, а на інших ділянках бульбашки виникають знову), стає зрозуміло, в які своєрідні умови потрапляє у таких ваннах терморегуляційний апарат шкіри, та тісно пов’язані з нею судини, при тепловому подразненні шкіри і як наслідок , їх тренування.

Тому газові, в першу чергу вуглекислі, ванни з успіхом застосовують в тих випадках, коли необхідно тренування нервово-судинного апарату.

Вуглекислота, проникає до шкіри, викликає загальне розширення судин і не веде за собою значного підвищення вимог до роботи серця. І тим пояснюється широке їх застосування при багатьох захворюваннях серцево-судинної системи. Крім того вуглекислота, що потрапляє до організму через шкіру, викликає підвищення концентрації її у тканинах, а це в сою чергу викликає рефлекторне підвищення дихальної функції, що також корисно при дихальних захворюваннях.[41]

Сірководні ванни сприяють різному розширенню шкіряних судин (реакція почервоніння), що значно покращує роботу серця. Дія сірководню різко покращує функцію шкіри та перебіг регенеративних процесів в ній, підживлює її. Ці ванни сприятливо впливають на процес обміну речовин, підсилюють виведення з організму продуктів розпаду білків та нормалізують жировий обмін, а також підсилюють процеси імуногенезу. В наслідок підсилення обміну речовин підсилюється виведення з організму різних токсичних продуктів, які виникають в організмі, так і тих, що потрапляють зовні.

Висока активність сірководневих ванн робить їх дуже цінними при лікуванні низки захворювань, особливо пов’язаних з порушенням обміну речовин, при хронічних запалюваннях та запалюваннях обміну у кістках, суглобах, м’язах та периферійних нервів, при хронічних професійних отруєннях, при шкіряних, гінекологічних та інших захворюваннях.

Радонові ванни. Радіоактивний газ радон в деяких мінеральних водах діє своїм випромінюванням як на поверхню шкіри, так і на внутрішні органи, проходить таким чином під час прийому ванн до внутрішнього середовища організму через шкіру при диханні. Багаточисленні клінічні спостереження показали, що радонові ванни мають знеболювальну дію, сприятливо діють на деякі захворювання суглобів, стимулюють обмін речовин. Радонові ванни індиферентних температур сприятливо діють при гіпертонічних захворюваннях, неврозах з серцево-судинним проявленням та інші.[55]

Купання. Купання в басейні з мінеральною водою аналогічно діє відповідних ванн, але має ряд суттєвих особливостей. Купаючись, хворі рухаються, причому рухатись значно легше у воді чим на повітрі: по-перше, тіло людини значно легше у воді, по друге в теплій чи в гарячий воді знімаються всі відчуття болю, які часто обмежують рух в повітрі. Причому у ряді захворювань, що супроводжується обмеженням рухливості у суглобах, купання має перевагу перед прийманням ванн. При купаннях в басейнах нижні кінцівки та тазова область зазнає великий тиск, чим грудна клітина, що сприяє кращому відтоку крові та лімфи з них. Це особливо важливо при хронічних запальних процесах з локалізацією в цих областях. Під час купання на тілі людини, що купається значно більше, чим під час прийманні ванн, продуктів розпаду радону, які також мають властивості радіоактивності. Такій наліт має суттєве значення в дії радіоактивних речовин.[[8]

Промивання та зрошення. Мінеральні води використовуються для різного роду промивань та зрошень — гінекологічних, кишкових та інше, для полоскання горла та глотки і в деяких інших процедурах. При цих процедурах механічним та хімічним діям мінеральних вод підлягають безпосередньо ті чи інші слизові оболонки. Ці методи використання мінеральних вод цілком ефективні при ряді захворювань шлунково-кишкового тракту та інших захворювань.

Питне лікування. З методів внутрішнього використання мінеральних вод найбільш розповсюджено питне лікування. При прийомі внутрішньо вони виявляють подразнюючу дію на рецептори слизових оболонок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (порожнині рота, шлунку та частково дванадцятипалу кишку).

Подразнення рецепторів шлунково-кишкового тракту мінеральною водою викликає перед чим рефлекторні зміни шлункової секреції. Багаточисленні експериментальні дослідження на тваринах та клінічні спостереження хворих показують, що подразнення мінеральною водою рецепторів у слизовій оболонці шлунку стимулюють шлункову секрецію, при цьому виділяється велика кількість шлункового соку, який має велику переварюючу властивість. При подразненні рецепторів у слизовій оболонці дванадцятиперстної кишки спостерігається зворотній ефект: кількість шлункового соку, його кислотність , переварюючи сила зменшується.[55]

Якщо ж мінеральну воду випити разом з прийманням їжі чи за 10-15 хвилин до нього, вона не встигає перейти у майже незмінному вигляді до дванадцятипалої кишки, і надовго залишається у шлунку, подразнюючи рецептори його слизової оболонки, стимулюючи при цьому шлункову секрецію.[45]

Ці властивості мінеральних вод використовують при питному лікуванні захворювань шлунка, що супроводжується тим чи іншим порушенням шлункової секреції. Час приймання води призначається в залежності від того, який ефект — стимулюючий чи гальмуючий необхідно отримувати у даного хворого. Необхідно відмітити, що таку дію на шлункову секрецію викликають мінеральні води різного хімічного складу. Гідрокарбонатно-натрієві води (лужні) добре розчиняючи слиз, яку у великих кількостях покриває слизову оболонку шлунку і при деяких його захворюваннях. Води, що вміщують у великій кількості сульфатні іони, навпаки, згортають слиз, і він міцно фіксується на слизовій оболонці.

Відомо, що кальцій володіє протизапальною дією, тому води, що вміщують значну кількість кальцію, сприятливо діють при запальних захворюваннях. Сіркокислі солі, викликають так званий бульбашковий ефект — виділення до дванадцятипалої кишки жовчі, що накопичилась в жовчному міхурі. Тому при захворюваннях, що супроводжуються застоєм жовчі, переважно застосовуються мінеральні води, що у достатній кількості вмішують іони сульфату та магнію. Таким чином хімічний склад мінеральної води в значній мірі визначає їх дію на організм при питному застосуванні та лікуванні, тому це треба враховувати при виборі курорту.

При питному лікуванні значення має і температура води, що приймається. Застосування води холодної підсилює перестатику шлунково-кишкового тракту, а при підвищеному подразненні м’язів шлунку, кишечнику та жовчних шляхів може викликати їх спазм. Тому взагалі призначають підігріту воду, а холодну воду призначають лише при необхідності підсилення перестатики шлунку.[8]

Встановлено, що деякі мінеральні води, переважно невисокої мінералізації, які вміщують іони кальцію, володіють вираженою діуретичною (речовинною) дією. Проходження по сечогінним шляхом великою кількість сечі сприяє вимиванню з них хворобних бактерій, продуктів запалення (слизу), м’яких та більш великих кристалів сечових солей (сечового піску), а іноді дрібних компонентів. Іони кальцію, що вміщуються в таких водах, благо сприяє зменшенню запалювальних явищ, а настання при питному лікуванні нормалізації мінерального обміну понижує можливість подальшого утворення сечових компонентів.

Інгаляція. Це лікувальний метод вдихання повітря, яке насичено дрібним розпиленням мінеральної води. При цьому дрібні краплинки мінеральної води, проникаючи достатньо глибоко в дихальні шляхи , а з докладів деяких авторів, вони досягають легеневих альвеол.

При розбризкуванні мінеральної води в апараті для інгаляцій відбувається виникнення дрібних заряджених електричних часточок, так званих “аероіонів”, що правда в значно меншій кількості, чим при розпиленні прісної води в спеціальних апаратах, які називаються гідроаероіонізаторами. Тому при інгаляції має місце і дія аерофонів на організм.

Попадаючи на поверхню слизових оболонок дихальних шляхів, невеличкі частки мінеральної води зволожують їх, те сприяє розрідженню слизу, що покриває її (особливо при інгаляціях, лужних та лужно-сільових вод), а також подразнюють багато чисельні рецептори, що знаходяться у цих оболонках. Інгаляція впливає не тільки місцево (на слизові оболонки зовнішніх дихальних шляхів), але і різнобічно загальну дію. Однак механізм їх дії вивчено поки що недостатньо.

Інгаляції використовують головним чином при захворюваннях зовнішніх дихальних шляхів, які впливають на організм, подразнюючи слиз, та мають відхаркувальну дію. Крім того, на сьогодні інгаляції використовують для загальної дії на організм, так при лікуванні хворих гіпертонічною хворобою, бронхіальною астмою та деякими іншими захворюваннями.

Використовують також інші методи внутрішнього використання мінеральних вод: промивання шлунку, зрошення слизової оболонки роту.

Вибір потрібних для даного хворого процедур, будування плану його лікування визначається в першу чергу особливостями захворювання та реактивності цього хворого, а також можливостями санаторію та досвідом лікаря, що лікує. Важливо не перевантажувати хворого, а поступово тренувати його послаблені фізіологічні механізми[8].

Правильно організований режим хворого та належним чином проведений курс кліматобіологічного лікування на курорті і в санаторії завжди призводять до більшого чи меншого значного покращення стану хворого і протягом часу патологічного процесу найважливіше зміцнення організму, підвищення опору хворого до несприятливих впливів, підвищення їх працездатності, тобто має більш профілактичне значення.


    1. Грязелікування. Особливості оздоровчої дії на організм людини


Грязелікування (полоїди) — осадки різних водоймищ, різних природних утворень, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу, яку застосовують в підігрітому стані для грязелікування. Вони виникають під дією геологічних, кліматичних, гідрогеологічних, біологічних та інших природних факторів. Матеріалом для виникнення лікувальних грязей слугують мінеральні частки, органічні речовини (залишки рослинних, тваринних організмів), колоїдні частки органічного та неорганічного складу, вода. Формування грязі відбувається під впливом мікроорганізмів, число яких в одному грамі сухої грязі може досягати одного міліарду (іноді більше). В наслідок біохімічних процесів, що відбуваються з їх участю, лікувальні грязі збагачуються так званими біогенними компонентами (поєднання вуглеводу, азоту, сірки, заліза та інше), багато з яких (наприклад, сірководень) мають високу терапевтичну активність.[ 55]

Структура лікувальних грязей — представляє собою складну фізико-хімічну систему, що складається з грязьового розчину грязі, та колоїдного комплексу. Грязьовий розчин, лікувальні грязі складають від 25 до 97% маси грязі, є похідними води, (чи рапи), що покриває грязьові відкладення і складається з води, та розчинені в них солі, органічних речовин, газів. Мінералізація грязьового розчину коливається від 0,01 г/л в торорах та сапропелях до 350 г/л в сульфідних мулових грязях; реакція може бути як кислою, та і лужною (у сульфідних грязях). Грязі з високою мінералізацією грязьового розчину чи кислою реакцією створюють більш виражений вплив на організм, в наслідок того можна застосовувати при більш низьких температурах. [39]

Склад грязі (грубодисперстна її частина) включає глинисті та пісчані частини різної величини, слаборозчинені солі кальцію і магнію, грубі органічні рештки. Більш цінні для лікувального застосування грязі тонкого складу — з розміром частинок менш 0,01 мм. Наявність в лікувальній грязі частинок більше 0,25 мм визначають так звану засміченість грязі, чи допускають не більше 2-3%.

Колоїдний комплекс (тонко дисперсна частина) включає мінеральні частки розміром менш 0,001 мм, органічні речовини, важкі органічні та органічно-мінеральні поєднання (наприклад, сірку, кремнієву кислоту, гідросульфід заліза).

Види лікувальних грязей. За вмістом органічних решток лікувальні грязі поділяють на органічні (більше 10% сухої речовини), та неорганічні (10% сухої речовини). — сульфідні мулові грязі.

Органічні речовини визначають такі важливі властивості лікувальної грязі, як теплоємність, здатність підтримувати тепло, здатність до адсорбції та інше. Мікрофлора і органо-мінеральний комплекс, смолоподібні, пенициліноподібні та інші речовини лікувальної грязі визначають антибактеріальні властивості. Грязей (головним чином неорганічних) і властивість до їх регенерації (відновлення бальнеологічних властивостей після застосування), що дозволяє багаторазово використовувати їх без зниження лікувальної ефективності. Наявність біологічно активних речовин (так званих біогенних стимуляторів), які викликають неспецифічну стимулюючу дію на функцію організму, дозволяє виготовляти з лікувальних грязей ряд медичних препаратів.[8]

Різні типи лікувальних грязей за їх різноманітністю походження та складу, мають ряд загальних фізичних властивостей: пластичність; теплові властивості (теплопровідність, теплоємність, здатність до утримання тепла); здатність до адсорбції.

Пластичність лікувальної грязі виявляє її здатність добре утримуватися на тілі. Торф’яні грязі менш пластичні, менш мулові. Для підвищення пластичності деякі сапропелі з високою вологістю (вище 80%) перед процедурами зневоднюють шляхом відстоювання та ущільнення. Висока властивість утримувати тепло та відсутність конвенційної тепловіддачі — дозволяє проводити грязьові процедури при більш високій температурі, чим водні.

Органічні грязі (торфи, сапропелі) володіють більш вираженими тепловими якостями, чим неорганічні. Адсорбдційні властивості грязей сприяють виведенню зі шкіри мікробів під час процедури. Оцінка якості лікувальної грязі на придатність для лікувального використання основана на характеристики їх складу та властивостей, що відповідають соціальним схемам фізико-хімічних аналізів та санітарним нормам.

За походженням лікувальні грязі розподіляються на декілька типів: торф’яні, сапропелі, сульфідно мулові, сопочні.[26]

Торф’яні грязі. Виникають в заболоченій місцевості в наслідок неповного розпаду рослин в умовах надмірного зволоження та недостатньої кількості кисню. Торф — це рештки рослин, що розклалися, які виникають під впливом мікроорганізмів в умовах недостатньої кількості кисню та в умовах надмірного зволоження. Вони складаються з органічних речовин. Основне бальнеологічне значення має ступінь розкладу торфу — відношення між кількістю розклавшихся та не розклавшихся решток.

З лікувальною метою використовують торф, у якого ступінь розкладу не нижче 40%. При менш низькому проценту торф менш гнучкий.[22]

Лікувальні торфи поділяють на мінеральні (загальна мінералізація розчину торфу більш 2 г/л), прісноводні (загальна мінералізація розчину торфу менш 2 г/л), а прісноводні в свою чергу на високопопельні (попілу більш 20%) та низкопопельні (попілу менш 20%). Мінералізовані торфи всі високопопельні. Вони можуть бути сірководневими (до 50мг/л сірководню у торф’яному розчину, взагалі нейтральною реакцією середовища) та кислими (великорослими).

Сапропелі — мулові відкладення переважно органічного складу (більш 10%), які виникають в прісних чи низько мінеральних, головним чином материкових озерах (з органічним надходженням мінеральних речовин з розвиненою біологічною середою). В наслідок мікробіологічного розпаду водоростей та інших рослинних та тваринних залишків. Представляють собою железоподібну пластичну масу різного кольору, з високою вологістю (65-95%), низькою мінералізацією грязьового розчину (звичайно менш 1 г/л)та невеликим вмістом сульфідів (до 0,15%).

Сульфідно-мулові грязі — мулові відкладення переважно мінеральні (соляні) приморських та материкових озер, в які надходять найбільша кількість розчинених мінеральних речовин (особливо сульфатних іонів). Сульфідні грязі бідні органічними речовинами (менш 10%) і, як правило, багаті сульфідами заліза та солі, що розчиняється у воді. Представляють собою пластичну масу чорного чи темно-сірого кольору (в наслідок присутності гідросульфідів заліза), та вологістю 40-70% і вмістом сульфідів від 0,05-0,5% та більше.

Сопочні грязі. Продукт діяльності так званих грязьових вулканів, та інших утворень, що розміщені в областях, що складаються глинистими товщами. Це глинисті утворення, що викидаються на поверхню під тиском газів та підземних вод, світло-сірого кольору з вологістю 40-60% мінералізації грязьового розчину від 20 до 30 г/л та вмістом сульфідів до 0,15%. У сопочних грязей мало органічної речовини, але підвищена кількість деяких хімічних елементів (брому, бора, йоду).[55]

Терапевтичний ефект грязелікування залежить від фізико-хімічних властивостей лікувальних грязей, та від методів використання (аплодія , грязелікувальних ванн, поєднання грязей з електролікуванням), продовження і кількість процедур, також від стану організму, характеру перебігу захворювання і деяких інших факторів. Дія лікувальних грязей на організм обумовлює перш за все термічними, хімічними і механічними факторами.

Тепловий вплив лікувальних грязей визначається їх теплоємністю і можливістю утримувати тепло. Найбільшою теплоємністю (кількість тепла, необхідного для підігріву 1 г грязі на 10С). Володіють торф лікувальний, сапропелі. Теплопровідність (кількість тепла, переносимє в 1 с через 1см2 січення грязі на відстань 1 см під впливом різниці температур 10С), залежне від складу і вологості грязі, більш виражена у сульфідних мулових грязей. Вона має суттєве значення при правильному дозуванні процедур — їх тривалості, температури грязі та інші.

Вираженою властивістю утримувати тепло 1 час на 1 г грязі при даній теплоємності і теплопровідністю змінює свою температуру на 10С володіють торфи і сапропелі. Вона чим вище, тим більше теплоємність і тим менше теплопровідність. Тому при однаковій температурі грязі організм підлягає більшому тепловому впливу у випадку застосування мулових грязей, чим при використанні торфів і сапропелів.[27]

З урахуванням фізико-хімічних властивостей лікувальних грязей встановлені різні максимальні межі їх нагріву під час грязелікування. Для сульфідних мулових — 440С, для сапропелевих — 460С і для торфів — 480C. Під впливом тепла на місті прикладання грязі відбувається помітне розширення судин, прискорення потоку крові у них, підвищення температури, прискорення процесів обміну.[8]

Хімічний фактор лікувальних грязей, пов’язаний з наявністю в них органічних і неорганічних поєднань, мікроелементів, газів та інших речовин, що викликають подразнення рецепторів шкіри і шкіряних судин. Деякі складники (головним чином органічні кислоти, сірководень, азотисті речовини) проходять крізь шкіру, потрапляють у кров і можуть впливати на функції різних органів і систем. Крім того, крізь шкіру проходить біологічно активні речовини, що містяться у грязях (ферменти вітаміни, гормоноподібні речовини та інші).

Механічний фактор має значення головним чином під час проведення грязьових ванн та загальних аплікацій або при внутрішньому застосуванні грязі. При цьому грязьова маса виявляє тиск на рецептори кров’яних судин, шкіри та слизових оболонок, органів черевної порожнини. Вважається, що тиск шару грязі на тканині сприяє поширенню в них тепла на велику глибину.

У цілому грязьові процедури впливають на рефлекторно-гуморальну (тобто здійснюється через нервову та ендокринну систему) впливає на різні органи. Так як процедури грязелікування використовуються багато разів за визначеною схемою, відбувається поєднання суми лікувального ефекту. Здійснюється, в основному, благотворний вплив на функції внутрішніх органів, на процеси кровотворення, а також здійснює заспокійливу дію, підвищує тонус вегетативної нервової системи, зміни імунологічної реактивності організму, знижує інтенсивність алергічних реакцій, сприяє перебігу процесів регенерації тканин. З цим з загальною дією лікувальної грязі виявляють виражений місцевий (осередок поранення) ефект — протизапальний, знеболюється та покращується трофіка тканин. Тому використання лікувальних грязей можливо роздивлятись як один з ефективних методів лікування деяких хронічних запальних захворювань.[8]

Реакція з боку організму, що викликано використанням лікувальної грязі, продовжується деякий час і після закінчення процедури. Повторення процедури укріпляє та мобілізує адаптаційні механізми. Вираженість реакції організму залежить не тільки від термічних, хімічних та механічних факторів, але і від площі грязьової аплікації та місця її прикладення: більш інтенсивно діють на організм великі аплікації. При призначенні грязелікування враховується характер та стадія перебігу захворювання, вік хворого та стан його здоров’я у цілому і інші фактори, що дозволяють максимально індивілізувати грязелікування. Лікування грязями призначають при захворюваннях органів опорно-рухового апарату (а саме, хребта, суглобів, м’язів) трофічних виразів та ранах, захворювань та наслідків травм центральної та периферійної нервової системи, гінекологічних захворюваннях, хворобах шлунку та кишечнику, шкіри, деяких судинних захворюваннях. Його проводять у вигляді загальних та місцевих процедур (на курортах — переважно у грязелікувальних відділеннях санаторію). До загальних процедур відносяться грязьові ванни та загальні грязьові аплікації, до місцевих — місцеві аплікації, а також грязьові компреси (на шкіру кладуть марлеву серветку з шаром грязі в 1-2 см накривають клейонкою, ватою та закріплюють бинтом).[10]

Температура грязі, тривалість процедур, їх кількість на курс лікування встановлюється індивідуально — в залежності від характеру патологічного процесу, наявністю супутних захворювань, стану серцево-судинної системи та інше. Частіше грязелікування призначають в комплексі з іншими видами терапії, наприклад в сполученні з мінеральними ваннами, методами фізіотерапії, лікувальною фізкультурою масажем, медикаментозним лікуванням та інше. При сполученні з різними методиками електролікування (так зване електрогрязелікування) прикладаються на шкіру чи слизові оболонки грязьові коржі, які слугують одночасно електродом, через які проходить електричний струм.

Застосовуються різноманітні методики проведення грязелікувальних процедур. Незалежно від багатовікового досвіду використання лікувальних грязей, питання нераціонального використання цього дивовижного дару природи не втрачає своєї актуальності.[8]

Всім полоїдам при їх правильному використанні притаманна висока терапевтична ефективність. Однак слід мати на увазі, що при призначенні лікувальних процедур необхідно брати на увагу тип лікувального полоїду, що має різні органічні властивості, неоднаковий хімічний склад.

Розрізняють загальні і місцеві, обмежені за площею, грязьові аплікації. На сьогодні загальні грязьові аплікації, коли лікувальні грязі накладають на все тіло, включаючи області серця, голови, застосовують рідко. Широко використовуються місцеві аплікації, при деяких захворюваннях лікувальну грязь накладають на визначену частину тіла: на область кисті (“рукавички”), ступні та гомілки (“шкарпетка”, “чобіток”), таза та верхній частини стегна, таза, грудної клітини і рук, а також на область живота, проекції окремих органів (шлунок, печінка та інше).

Грязерозчинні процедури. При багатьох осередках уражень, коли необхідно одночасно впливати, наприклад на суглоби кінцівок, хребта, скелетні м’язи, нерідко застосовують грязерозчинні ванни. Лікувальну грязь розчиняють теплою водопровідною водою чи мінеральною. При використанні водопровідної води ванна виявляє більш щадячу дію, чим при розведенні грязі мінеральною водою. Грязерозчинні процедури проводять у вигляді місцевих ванн для рук і ніг, а також у вигляді загальних чи “сидячих” ванн, коли хворий занурюється у ванну до поясу.

У розчинній ванні циркулюють хімічні інгредієнти лікувальної грязі, які щільно торкаються при лікувальному впливі. Успіх лікування забезпечує методика лікувальної процедури, адекватність її температури, кількість процедур, їх розстановки. Суттєве значення має характер перебігу патологічного процесу та функціональний стан адаптивних систем організму на момент приймання процедур.

На початку розвитку грязелікування лікувальні методи були пов’язані з здатністю підігріву полоїду, природничим шляхом.

Грязьові аплікації. Мулові сульфідні грязі не потребують спеціальної підготовки до проведення процедур, в той же час торф’яні грязі не потребують обробки. Торф спочатку підсушують, а потім подрібнюють та знову добавляють воду. При подрібненні виділяються різні випадкові включення. Найкращою якістю володіє торф’яна маса при об’ємних співвідношеннях води до торфу 1:2. така маса пластична, зручна для аплікаційного грязелікування. З прісного торфу можна виготовити мінералізований торф різної солоності — від одиниці до десятків грамів на літр.[55]

Існують спеціальні агрегати для замішування та нагріву торфомаси. За відсутності розміщення відбувається змишувалками, а підігрів — теплою водою (39-420С). Зараз найбільше розповсюдження отримали грязелікувальні процедури у вигляді грязьових аплікацій, що призначаються як у стаціонарних , так і в поліклінічних умовах. При підготовці процедур з сапропелевої грязі, що була отримана з верхніх горизонтів, перед використанням її частково зневоднюють.[17]

Існують наступні методики аплікаційного грязелікування:

  • місцеві (локальні), коли аплікацію прикладають безпосередньо на осередки уражень; паролокальні, коли лікувальну грязь прикладають поряд с осередком ураження, для уникання загострення патологічного осередку з багатьма рецепторами шкіри. Складаються оптимальні умови проникання мікрокомпонентів через непошкоджену шкіру. Лікувальна грязь, що потрапляє у водне середовище вилущується, тобто з неї виділяються мінеральні речовини та інші компоненти, що підсилюють подразнюючу дію на шкіру.

Існує методика грязьових розтирань, коли лікувальну грязь, підігріту до температури 38-420С, наносять на невелику ділянку тіла та розтирають щітками не більш 10 хвилин, після чого грязь змивають теплою водою (36-370С) та оброблену ділянку укутують вовняним покривалом.

Використовують також метод газогрязьових ванн. Вихідним матеріалом для нього є мулова сульфідна грязь та мінеральна вода. Таке лікування призначається хворим облітируючими захворюваннями периферичних судин, периферичної нервової системи, вегето-судинних дистоніями і деяким хворим з ураженням опорно-рухового апарату. [8]

Поєднані методи грязелікування користуються високою популярністю. До таких методів відносяться одночасний вплив грязелікувальних процедур з реформованими факторами. Поєднання впливу надає лікувальному фактору нову якість, коли цю процедуру можна назначати особам, що мають протипоказання до застосування процедур загального впливу (наприклад, грязерозчинні ванни) чи треба впливати на невеликі ділянки тіла хворого. Таке лікування дуже часто є найбільш ефективним та щадячим у порівнянні дії енергійного монофактора.

Основними поєднаними методами грязелікування у санаторно-курортних закладах є: гальваногрязелікування; електрофорез препарату лікувальної грязі; гальваногрязь-електрофорез; грязефонотерапія; діаденамогрязелікавання.

При гальваногрязелікуванні підігріту лікувальну грязь вміщують у марлеві чи бавовняні мішки, які у свою чергу накладають на хвору ділянку. На мішки накладають електроди, які приєднуються з апаратом для гальванізації.

Гідрофільну прокладку або фільтрувальний папір обох електродів змащують грязьовим препаратом.

Грязеіндуктотерапія — метод впливу лікувальної грязі та перемінного магнітного поля високої частоти.

Грязефонотерапія — метод впливу лікувальної грязі в поєднанні з ультразвуком.[8]


    1. Кліматотерапія. Види кліматорапії


Вивчає використання кліматичних факторів у лікувально–оздоровчих цілях. З усіх розділів медичної кліматології вона представляє найбільший інтерес, так як від її можливостей залежить вибір місця відпочинку, використання лікувальних властивостей того чи іншого курорту та інші. Кліматотерапія сприяє відновленню адаптаційних здатностей організму, що знижуються при порушенні єдності організму з зовнішнім середовищем. При цьому на організм діє комплекс кліматоподібних подразників області постійного проживання хворого чи інший природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості). В кліматотерапії використовується: вплив зміни клімату. Зміна кліматичних районів може впливати стимулювати підвищення опору організму, спричинювати перелом у перебігу хвороби, особливо при м’язоплинних патологічних процесах; метеорологічні умови у звичайному для пацієнта кліматі. Лікування у місцевих здравницях (місцеві санаторії, санаторії-профілакторії), рекомендують насамперед хворим з порушенням адаптації і підвищеною метеочутливістю; спеціальні кліматичні впливи (гіпоксикаторів, газокамер та інші)[20].

Клімат різних ділянок землі формується під впливом усіх кліматоутворюючих факторів, основними з яких є:

  • сонячна радіація, забезпечує надходження на землю світла, тепла та ультрафіолету;

  • атмосферна циркуляція, з якою пов’язано переніс повітряних мас в атмосферних вихрах (циклонах та антициклонах) та наявність зон поділу повітряних мас (атмосферних фронтів);

  • підстилаюча поверхня, що визначає перерозподіл сонячної радіації та атмосферної циркуляції в залежності від характеру земної поверхні.

Сонячна радіація — джерело енергії усіх процесів, що відбуваються в атмосфері. За рахунок сонячної радіації відбувається передача тепла Сонцем через космічний простір. Для характеристики клімату важливе знати, як у визначеному місті розподіляється суша та море. Віддаленість від берегів територій відображається на режим температури, вологості, опадів.

В значній мірі клімат залежить від характеру підсилюючої поверхні, під якою розуміють компоненти земної поверхні, що взаємодіють з атмосферою.

З розвитком людського суспільства з’явився новий фактор, що впливає на клімат планети, — антропогенний.

Розглянемо кліматичні характеристики окремих факторів.[55]

Режим сонячної радіації. Сонячна радіація, що надходить на землю, енергія сонячного випромінювання в вигляді потоку електромагнітних хвиль. На всю поверхню Землі надходить більше 100000 калорій на 1 см2 в хвилину. Цю радіацію поглинають рослинність, поверхня морів (поглинена радіація). Вона перетворюється в тепло, яке витрачається на прогрів шарів атмосфери, руху повітряних та водних мас, на створення різноманітних форм життя на Землі.

Сонячна радіація надходить на Земну поверхню у вигляді: прямої радіації. Надходження радіації безпосередньо від сонця, не закритої хмарами; розсіяна радіація. Надходження радіації від небесного схилу чи хмар, розсіюванного сонячного проміння; теплова радіація. Надходження відбувається з атмосфери, що нагрівається в наслідок впливу прямої та відбитої радіації.

Пряма та розсіяна радіація надходить лише удень. Разом вони складають сумарну радіацію.

Сонячний спектр включає: інфрачервоні випромінювання (ІЧ). Визначає надходження тепла на зелену поверхню, що виявляються в температурному режимі; світлове випромінювання, обумовлює інсоляційний (світловий) режим; ультрафіолетове випромінювання (УФ), з яким пов’язана біологічна активність Сонця. Для відпочинку та лікування важливе значення мають світловий та ультрафіолетовий режими. [24]

Радіаційний (інсоляційний) режим залежить від тривалості сонячного сіяння, під якого можливо проведення різних рекреаційних занять.

Режим ультрафіолетової радіації залежить від біологічної активності сонця. З ультрафіолетом пов’язані життєво важливі процеси, під його впливом в організмі людини виробляється вітамін D, величина ультрафіолетового випромінювання визначається висотою сонця над горизонтом (кут падіння сонячних променів) та залежить від географічної широти місцевості. При виборі місця відпочинку увагу треба звертати на літній надлишок ультрафіолетового випромінювання. Жителям помірних широт відпочивати на півдні слід в літньо-весняні місяці. При виборі місця проживання більшу роль відіграє недостатність ультрафіолетового випромінювання взимку. Його поповнюють постійним випромінюванням в фотаріях.[8]

Термічний режим характеризується тривалістю без морозного, сприятливого для літньої рекреації купального періоду, а також відчуття тепла людиною в холодний зимовий період та забезпеченості теплом в теплий період. Період сприятливий для зимової рекреації, встановлюється, коли середньодобові температури досягають — 50С (але не нижче –250С). При цій температурі можливі усі види зимового відпочинку.

Період сприятливий для літньої рекреації, встановлюється, коли середньодобові температури вище — 150С, коли можливі усі види літнього відпочинку.

Тривалість купального сезону визначається числом днів з температурою води вище 17-180С.

В оцінках впливу погоди та клімату на організм людини виходять перед усім з характеристики його теплообміну, виділяють відповідно комфорту, субконфортну (відносно сприятливу) та дискомфортну (несприятливу) погоду. Застосовується різні методи рахування теплового балансу організму та ряд комплексних показників характеризують вплив погоди на людину (індекс суворості Г. Ботмана, Оцінка суворості зим за І.М. Оськіним, еквівалентні-ефективні температури та інші).

Тепловідчуття людини визначається сукупним впливом температури, вологості повітря та швидкості вітру. А в зимній період тепловідчуття оцінюється умовними температурами по методу Арнольді, згідно якого швидкість вітру 1м/с знижує тепловідчуття людини на 20С при цьому вологість повітря на увагу не приймається.

В літній період тепловідчуття людини визначається ефективними (ЕТ) та еквівалентно-ефективними температурами (ЕЕТ), в деяких враховують всі ці три компоненти тепловідчуття. Їх рахують за двома шкалами: нормальної (тепловідчуття за погодою одягненої людини на відпочинку, що виконує легке навантаження); основної (тепловідчуття оголеної людини під час приймання повітряної ванни, на відкритих та зачинених ділянках місцевості).

Тепловідчуття при прийомі сонячних ванн визначається радіаційними еквівалентно-ефективними температурами (РЕЕТ), які на 60 вище ЕЕТ. Тепловідчуття в літній період поділяється: на холодний (ЕЕТ менше 80); прохолодний (ЕЕТ 8-160); комфортний (ЕЕТ 17-220); перегрів (ЕЕТ 220).

Для рекреації важливо врахувати термічний дискомфорт як перегрів в літній період так і переохолодження в зимовий. Для оцінки ступеня сприятливості спекотної та теплої погоди в теплий період використовують показники величини потовиділення та температуру поверхні тіла; для визначення ступеня дискомфорту від холоду в зимній період враховують температуру повітря, швидкість вітру, величину сонячної радіації та вологість повітря. Так визначають зони комфорту, в межах яких навантаження на терморегуляційні механізми мінімальні, що забезпечує нормальне функціонування організму. Для оцінки впливу холодних процедур — повітряних ванн та морських купань — введена величина “холодного навантаження”.

Повітряні маси. Відрізняючись за своїми властивостями, починають переміщуватися в горизонтальному та вертикальному напрямі. Причиною їх переміщення є нерівномірний нагрів землі, як наслідок, різність атмосферного тиску. Вона діє, як сила, що викликає рух повітря.

З атмосферною циркуляцією пов’язано переміщення повітряних мас. Загальну циркуляцію визначають зони підвищеного (антициклон) та низького (циклон) атмосферного тиску. Зона між суміжними повітряними масами називається атмосферним фронтом. Його проходження пов’язані зі зміною погоди; перепадами температури, вологості, тиску повітря, зміни швидкості та напряму вітру, випадінням опадів та іншими дискомфортними явищами.

Вітровий режим. З вітровим режимом пов’язаний вплив повітряного потоку на організм людини на рівні зросту. За цими умовами поділяють: аеростатичні (штиль) 0 м/с; слабодинамічні — тихий вітер (менше 1 м/с); середньодинамічні — легкий вітер (1-4 м/с); сильнодинамічні — слабкий вітер (більш 4 м/с).

При швидкості вітру більш 7-8 м/с рекреаційні заняття здійснювати не рекомендується.

Режим вологості. Вологість повітря — вміст водяного пару в повітрі. Враховується 2 основні характеристики вологості — абсолютна та відносна вологість.

Відчуття людиною вологості повітря пов’язано з відносною вологістю повітря, абсолютну вологість людина не відчуває. Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість в денні години.

Для здорових людей найбільш сприятлива відносна вологість 40-60%. З абсолютною вологістю пов’язано таке дискомфортне явище, як засуха, розвивається гідротермічний дискомфорт. Засушливість погано переноситься хворими на захворювання серцево-судинної системи, бронхіальної астми.

Режим опадів. Атмосферні опади — продукти конденсації водяного пару, що випадають з хмар у вигляді дощу, моросі, граду та інші.

Характер випадання опадів дуже важливий для проведення рекреаційних занять. Іноді дощі, після досить тривалої спеки, не заважають відпочинку та лікуванню (за умовами короткочасності) та освіжають повітря.

Медико-біологічний вплив біоклімату на організм людини. Всі біокліматичні параметри оцінюють за ступенем сприятливості їх впливу на організм людини. При цьому несприятливі фактори, впливають на підвищене навантаження на адаптаційні системи організму людини, що пов’язано з подразненням. Метеорологічні у мови, що приводять до менш вираженої напруженості пристосованих механізмів в організмі людини, називаються тренувальними. Для всіх людей у тому числі для ослаблених хворих, що знаходяться на санаторному лікуванні , сприятливі щадячі кліматичні умови.

Біокліматичні параметри заносять у біокліматичний паспорт курортів, де дається характеристика місцевого біоклімату.

За даними багатолітніх спостережень рахують параметри біоклімату та вносять поправки на місцеві умови курорту. Дуже важливо при оцінці біоклімату врахувати такі дискомфортні явища погоди, як переохолодження та перегрів, надлишок та недостатність УФ-випромінювання, зміна (контрастність погоди), спека, гігротермічний дискомфорт, повітряні навантаження, опади, грози та інше. Вони шкодять людині. За різних метеорологічних умов виключається усі види рекреаційної діяльності.

На основі розрахунків біокліматичного потенціалу складаються карти окремих медико-кліматичних параметрів та біокліматичного потенціалу, виділяючи райони за ступенем сприятливості для туризму, відпочинку, лікування. Проводять, виходячи зі значення біокліматичного потенціалу, зонування територій за ступенем комфортності. В наслідок того виділяють наступні зони комфортності: комфортну — щадячій тренувальний режим; відносно комфортну — щадячій та подразнюючий режими переважання тренуючих умов; дискомфортну — подразнюючі умови екстремальну — подразнюючі умови, що загрожують життю людей.

Розподілення медико-кліматичних умов за категоріями дає рекомендації з планування та проектування профілю курортних зон, організацію санаторно-курортного процесу, підвищенню ефективності санаторно-курортного лікування та організації оздоровчого відпочинку. [55]

Фізичний стан нижніх шарів атмосфери в визначений час (дня, доби) в даній місцевості називають погодою.

Погода мінлива, а клімат відносно постійний. В залежності від стійких основних метеорологічних факторів виділяють наступні типи погоди: 1 тип — вельми сприятлива погода (з стійким рухом основних метеоелементів); 2 тип — сприятлива погода (зі змінною основних метеоелементів помірного характеру); 3 тип несприятлива погода (з нестійким рухом основних метеоелементів); 4 тип — вельми несприятлива погода (з стрибкоподібними змінами основних метеоелементів, з сильним вітром, шквалами, грозами).

Клімат виявляє як позитивний, так і негативний вплив на організм людини. Позитивний вплив звично використовують у рекреаційній діяльності для організації кліматолікування. Від негативних факторів потребується захист у вигляді кліматопрофілактики. Використання кліматичних факторів має дуже велике оздоровче значення у зв’язку з тренуючім впливом клімату на природні механізми стимуляції життєдіяльності організму, що відпрацьовано еволюцією.

Люди прилаштовуються до обумовлених кліматичних умов. Прилаштованість людини до визначених кліматичних умов називається кліматичною адаптацією. При зміні кліматичний умов організм людини випробовує значні адаптаційні навантаження, яких повинно уникати. При організації відпочинку і лікування обов’язково необхідно враховувати і вибирати зони з найменшим рівнем адаптаційних навантажень.

Пристосування людини до нових кліматичних умов відбувається поступово, в продовж визначеного часу — адаптаційного періоду. Він може тривати від декількох днів до місяця. У жителів міст, що перебувають в умовах штучного мікроклімату (житло, одяг), значно слабший механізм адаптації. При організації відпочинку і лікування під впливом тривалого знаходження людини у природних умовах, особливо при застосуванні кліматопроцедур, значно підвищується стійкість організму до несприятливих впливів оточуючого середовища. [8]

До позитивних факторів біоклімату, що використовуються у кліматотерапії, відносять: тривалий інсоляційний режим; сприятливий режим (термічний, вологій, вітряний), що дозволяє організовувати загальні і спеціальні види аеротерапії (повітряні ванни, прогулянки); стійкий погодний режим; тривалий купальний період.

Оптимальним враховується рівновага сприятливих погодних умов і зимових рекреаційних занять. Курорти середньої смуги володіють добрими кліматичними умовами вираженістю дискомфортних умов порівняно з південними курортами, особливо приморськими. Останні, кращі за кліматичним умовам тільки у оксамитовий сезон (вересень - жовтень). Зима на півдні дощова, особливо на узбережжі.

Рівень комфортності для людей, що постійно проживають у різних природних зонах, неоднакові. При переміщені з півночі на південь і навпаки люди змінюють звичні кліматичні умови, і їх організм випробовує значні труднощі. При виборі південних курортів необхідно пам’ятати, що в адаптаційний період лікування активний відпочинок протипоказаний.

Крім того, при переміщенні з заходу на схід чи зворотно відпочиваючі ламають свої біологічні цикли.

Тимчасова адаптація може протікати досить хворобливо. Особливо небезпечна зміна кліматичних зон та часових поясів, так як при цьому відбувається і кліматична і тимчасова адаптація. З поверненням з курорту відбувається період реадаптації, що супроводжується нерідко загостренням хвороби. Оптимальними умовами у цьому смислі володіють місцеві курорти (курорти, що розташовані в одній кліматичній зоні з місцем проживання відпочиваючих, де період адаптації мінімальний).

При виборі сезону для лікування необхідно враховувати ряд дискомфортних проявів, що представляють реальну загрозу для організму людини: надлишок ультрафіолету, який характерний для літніх місяців і представляє серйозну небезпеку становлять близько південні години даного періоду. Надлишок ультрафіолету супроводжується надмірною біологічною активністю Сонця, може призвести до розвитку онкологічних захворювань, сонячної алергії, загостренню серцево-судинних захворювань, діабету, захворювань печінки та нирок; термічний дискомфорт, що викликається перегрівом літом чи переохолодженням взимку; духота — велике влаговміщення повітря, при якому щільність водяного пару перевищує 18 мб (прояви можливі в липні); сильний вітер (зі швидкістю 7 м/с несприятливий для людей, що страждають серцево-судинною патологією, бронхіальною астмою). [55]

Дискомфортні явища біоклімату відносяться до області ризику для відпочиваючих. Їм необхідно враховувати при переміщенні хворих на той чи інший курорт, а у випадку самостійної покупки клієнтом — попереджувати його через тур-фірму про небезпеку.

При необхідності напрямку відпочиваючого на курорт з несприятливими біокліматичними умовами необхідно запропонувати йому сезон найменшої небезпеки.

Людина реагує на різкі зміни погоди, особливо атмосферного тиску, вологості, температури, виділяють навіть особливий тип метеозалежних людей, ця залежність проявляється у всіх людей по-різному: перепад температур в 60 на добу; перепад атмосферного тиску в 5 мм за добу; перепад вмісту кисню в повітрі 5 г/м3.

Люди, що страждають порушенням артеріального тиску, захворюваннями серцево-судинної та дихальної системи, опорно –рухового апарату, по-різному реагують на ці зміни. Так, у гипотоніка виникає хвороблива реакція на зниження атмосферного тиску, а у гіпертоніка — на його різке підвищення. Для гіпертоніків зміна погоди більш небезпечні, чим гипотоніків, оскільки у гипотоніків психологічна та фізіологічна реакція на зміну погоди співпадають, а у гіпертоніків ні. Ці “ножиці” між фізичною та психологічною реакцією на зміну погоди призводять до наступу таких грізних ускладнень як інфаркт, інсульт, стенокардія, гіпертонічна криза.

Механізм впливу зміни температури та тиску на організм людини визначається коливанням щільності кисню в повітрі, яке залежить від цих двох величин, а вміст кисню обумовлює окислювальні процеси в організмі людини. Різкі перепади щільності кисню в організмі людини дає хворобливу реакцію.

При визначених метеорологічних і температурних факторів (температура нижче 00С, відносна вологість вище 85%, атмосферний тиск нижче 100,5 і вище 102 кПа, швидкість вітру більше 8 м/с, магнітна індукція вище 100 мкТл), а також при різьких змінах погоди виникає порушення життєдіяльності людини — метеорологічні реакції. Вони пов’язані з порушенням існуючих механізмів індивідуальної адаптації та частіше формуються у людей похилого віку з послабленою реактивністю та високою метеолабільністю. При некоректному використанні кліматолікувальних факторів вони можуть викликати подібні реакції, відіграють роль правокуючого фактору загострення захворювання.

Тривале перебування хворих в місцевостях з визначеним кліматом виявляє лікувальних вплив при багатьох захворюваннях.

При різних поєднаннях кліматичних факторів можуть бути ефективно використані для стимуляції механізмів довготривалої адаптації організму. При цьому на фоні загальних неспецифічних реакцій організму проявляються специфічні афекти, характерні для окремих кліматолікавальних факторів. Таким чином, не дивлячись на комплексний характер дії кліматолікувальних факторів за перевагою одного з них, умовно виділяють різні види кліматотерпії: аеро-, геліо-, таласотерапію та інші.

Серед спеціальних методів впливу можна виділити такі, що розглядаються нижче. [8,55]

Аеротерапія — лікувальне використання свіжого повітря на відкритій місцевості. Що вміщує в себе прогулянки, тривале перебування (сон) в спеціальних кліматопавільонах та верандах (цілодобову аеротерпію) і вплив повітря на повністю чи частково оголеного пацієнта (повітряні ванн).

Фізіологічна та лікувальна дія повітря обумовлена охолодженням людини і підвищенням забезпеченості організму киснем. Подразнення механорецепторів та термочутливих структур шкіри та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів прохолодним повітрям призводить до збільшення дихального об’єму та альвеолярної вентиляції з наступним нарощуванням парціального тиску кисню в альвеолах, що поєднується з ним підвищення частот серцевих скорочень, ударного об’єму лівого шлунку та кров’яного тиску призводять до збільшення поглинання кисню кров’ю та прискоренню доставки до тканин. Активізація захоплення та доставка кисню до тканин посилюється на відкритому повітряному просторі, вміст кисню у якому вище, чим в закритих приміщеннях. Аерофони, терпени, і озон, що знаходиться в кисні, підвищують окислювальний потенціал.

Підвищення стійкості дихальної системи відбувається завдяки перебудові на енергетичний більш економний режим її функціонування. Компенсація порушених при хворобі процесів захоплення кисню легенями при підвищенні його вмісту в повітрі доповнюється більш досконалим та енергетично меншими витратами реакціями системної геодинаміки. Їх досконалість призводить до збільшення толерантності хворих до фізичного навантаження, відновлення кровопостачання головного мозку і міокарду. [8]

Зміна впливів холодного та теплого повітря підвищує терморегуляційний тонус м’язів, шиї, тулуба і кінцівок, в наслідок чого підвищуються теплопродукція організму. При повторені процедур знижується чутливість термосенсорних структур бронхів та формується позитивні умовні рефлекси на холодний фактор. Підвищення теплопродукції в цих умовах відбувається за рахунок включення гормонального механізму термоадаптації, з активацією симпатико-адреналінової системи. В наслідок зниження терморегуляторного тонусу виникнення тепла в значній мірі пов’язано з відокремленням клітинного дихання.

Довготривале перебування на відкритому повітрі в місцевості з живописним ландшафтом сприяє формуванню позитивних психоемоційних реакцій, ефективному відновленню порушеної рівноваги, гальмуючо-збуджуючих процесів у корі головного мозку. [55]

Лікувальні афекти: вентиляційний, тонізуючий, судиннорозширюючій, катоболітичний (енергетичний).

Показання захворювання серцево-судинної системи (хвороби серця без порушення ритму, атеросклероз мозкових та периферійних судин, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, нейроциркулярна дистонія, гіпертонічна хвороба), захворювання органів дихання (хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, туберкульоз легень у фазі розсмоктування ущільнення), хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин без загострення, функціональні захворювання нервової системи.

Параметри. Аеротерапію проводять за різною температурою і вологістю повітря, швидкістю вітру, визначаючи прохолодні властивості повітря. Виділяють зони охолодження (1-170С), комфорту (17-210С) і нагрівання (більше 210С).

Методика: в лікувальній практиці використовують знаходження хворих на свіжому повітрі на верандах, балконах спальних корпусів санаторіїв.

Дозування процедур: відбувається виходячи з тривалості впливу з урахуванням ЕЕТ. Цілодобовий курс проводять в декількох режимах:

1) слабший (тривалість процедур до 1-2 часів за температурою нижче 100С і до 2-3 годин при температурі повітря вище 100С); помірному (тривалість процедур 3-6 годин при температурі повітря нижче 100С і до 6-9 годин при температурі повітря вище 100С) інтенсивний (тривалість процедур 9-12 годин при температурі повітря нижче 100С і цілодобова при температурі повітря вище 100С). [24]

Курс лікування складає 10-20 процедур. Повторний курс аеротерапії проводять через 5-6 місяців.

Повітряні ванни. Дозований вплив свіжого повітря на повністю чи частково оголене тіло, у порівнянні з цілодобовою аеротерапією холодні повітряні ванни є більш інтенсивними термічними подразниками. В наслідок посиленого насичення тканин киснем і стимуляції симпатико-адреналінової системи проходить активація клітинного дихання та різних видів обміну. В структурі теплопродукції ведучу роль починають грати зміни метаболізму тканин під впливом сильного подразнення термомеханосенсарного поля, оголеного тіла, гормонів та щитоподібної залози, які активують процеси фосфоритування вуглеводів, окислення жирних кислот та переамінування білків. Стероїдні гормони, що виділяються, стимулюють кровообіг. В наслідок у крові знижується початково підвищенні рівні холестерину, атерогенних D-ліпопротеідів, активізується ресинтез глікогену та інактивація токсинів системою печінки, знижується активність секреції слизи бронхами та виникнення антитіл, підвищується клітинний імунітет, що призводить до активації регенерації і відновлення обміну речовин.

Підвищення температури ванн, що приймаються, сприяє зниженню частоти серцевих скорочень та дихання, зниження кров’яного тиску і периферійного опору судин. Реакції серцево-судинної та дихальної системи виражені не різко. Повітряні ванни легко переносяться, захищають організм від перегріву.

Лікувальні ефекти: тонізуючий, катаболічний, термоадаптивний, судиннорозширюючий, бронхотренуючий.

Показання: захворювання серцево-судинної системи (захворювання серця, без порушення ритму, після інфарктний кардіосклероз, ішемічна хвороба серця, стенокардія, нейроциркуляторна дистонія, гіпертонічна хвороба), захворювання легенів, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин поза загострення, наслідки захворювання і травм кістково-м’язової системи, наслідки травм центральної та периферичної нервової системи, хвороби крові, захворювання шкіри, хронічні захворювання лор-органів.

Протипоказання: гострі респіраторні захворювання, загострення хронічних захворювання периферійної нервової системи (невропатії, невралгії, радикуліт), суглобів, нирок, хронічні захворювання серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу, гостра пневмонія, бронхіальна астма, з частими нападами, бронхоектанична хвороба, часті рецедивуючі ангіни, ревматизм. [26]

Параметри: повітряні ванни проводять при різних значеннях ЕЕТ. За термічною характеристикою розрізняють холодні повітряні ванни (при ЕЕТ від 1 до 80С), помірно холодні (від 9 до 160С), прохолодні (від 17 до 200С), індиферентні (від 21 до 220C) та теплі (більш 220С).

Методика: Частково чи повністю оголених хворих розміщують в кімнатах при відчинених вікнах, верандах та балконах, спеціально пристосованих для цієї мети, кліматопавільонах, в парках на узбережжі моря. При холодних чи прохолодних ваннах хворі під час процедур виконують фізичні вправи, інтенсивність яких залежить від умов погоди. В залежності від ступеня оголеності тіла виділяють повні повітряні ванни (з повним оголенням тіла) та полу ванни (з оголенням тіла до поясу).

Дозування повітряних ванн здійснюється за холодним навантаженням — різниця між тепловідачею та теплопродукцією, відносно одиниці поверхні тіла. В залежності від ЕЕТ для оголеного хворого її досягають за різною тривалістю впливу. Для визначення тривалось впливу необхідно при фіксованому ЕЕТ знайти час, що відповідає призначеній холодовому навантаженню. Для курсового проведення повітряних ванн використовуються декілька режимів впливу. Курс лікування складається з 10-20 процедур. Повторний курс повітряних ванн проводять через 1-2 місяці.

Аерофітотерапія — лікування з застосуванням насиченого летючими речовинами рослин повітря. Ароматичні речовини, що виділяються рослинами (фітонциди, терпени, ефірні олії та інші) під час дихання потрапляють до верхніх нових проходів адсорбуються на рецепторних білках — мембраночуттевих рецепторів. Їх стимуляція активує клітини чуттєвої головки, посилаючи свої аксони до чуттєвої кори, що обумовлює збудження вищих вегетативних центрів та визначає емоціонально-мотиваційні реакції на різні фітоорганічні речовини. Зростаючи аферентні потоки від обох рецепторів модулюють процеси вищої нервової діяльності, вегетативну регуляцію вищеральних функцій. В наслідок того при вдиханні летючих ароматичних речовин у хворого змінюється тонус підкоркових центрів головного мозку, змінюється його реактивність та психоемоційний стан, напрямок цих процесів визначається структурою чуттєвих подразників і є неоднаковим для летючих речовин різних рослин. Деякі адоранти можуть викликати загибель мікроорганізмів у верхніх дихальних шляхах. [55]

Лікувальні ефекти: бронхолітичний, тонізуючий, седативний, спазмалітичні, гіпотензивний (знищуючий тиск), бактерицидний.

Показання: хронічні неспецифічні захворювання легень (бронхіт, бронхіальна астма, пневмонія, що супроводжуються лор-захворюваннями).

Протипоказання: індивідуальна непереносимість конкретного адоранту, гострі респіраторні захворювання.

Параметри: лікувальна концентрація ефірних олій, рослин в фітоаеротерарії досягає 0,4-06 мг/м3.

Методика: в літній час аерофітотерапію проводять в паркових зонах, бесідках, засаджених (оточених) ефірними-олійними рослинами. Хворі розташовуються в них на лави чи у шезлонгах на відстані 50-60 см. Для отримання тонізуючого ефекту застосовують гвоздику, жасмин, ірис, лаванду, лавр благородний, полин, розмарин, горобину, смородину, тополю чорну, чорний перець, шавлія; для седативного — апельсин, валеріану, герань запашну, лимон, мандарин, троянду, ромашку, сантолин, цикламен; для адаптогенного — м’яту, часник. [8]

У зимовий період процедури проводять у спеціальних приміщеннях з відкритими кватирками — фітоаераріях. Лікарські речовини в них розпиляють за допомогою фітогенераторів: АФ-01; АГЕД-01 (випаровуються летючі компоненти ефірних олій без підігріву, що перешкоджає їх порушенню). Хворі здійснюють прогулянки по периметру таких приміщень, у центрі яких встановлено фітогенератор. Для отримання фітоаеразолей використовують спеціальні розчини адорантів.

З початку і в кінці процедури хворі дихають глибоко, а в інший час — в нормальному ритмі. Процедури проводять через 1-2 години після прийому їжі.

Дозування процедур: аерофітотерапії здійснюються за тривалістю впливу і концентрації адоранту в розчині, що розпилюється.

Тривалість впливів 30-40 хвилин, що проводяться щоденно, курс лікування 15-30 процедур.

Спеліотерапія — лікування під час перебування в умовах мікроклімату природничих та штучних печер (соляних копій, шахт та інше). Основним діючим фактором повітряного середовища соляних шахт та печер є мікро дисперсний аерозоль солей натрію, кальцію, калію і магнію, а також негативні аерофони. При диханні такими аерозолями та аерофонами призводить до розрідження мокроти та прискорення її виділення з повітряноносних шляхів упритул до бронхіол, покрашення бронхіальної проводимості, посилення вентиляції легенів та його утилізації різними тканинами організму, посилення функції верхнього дихання підвищення хвилинного об’єму та життєвої ємності легень, призводить до пониження кров’яного тику в легеневій артерії та сприяє підвищенню скорочувальної функції серця. У хворих гіпертонічною хворобою понижується артеріальний тиск. Адаптація організму до специфічного мікроклімату спеліолікарень супроводжується активацією симпатико-адреналінової системи, посиленням вироблення гормонів ендокринними органами. Мала кількість мікроорганізмів в повітрі у печерах та сольових шахтах призводить до зниження сенбілізації організму та зменшенню вмісту антитіл. Аерозолі солі гальмують розвиток мікрофлори дихальних шляхів, перешкоджають розвиток запалювального процесу. Тиша та незвичайна обстановка печери, відновлює процеси гальмування в корі головного мозку. Створення присутності аерофонів запаху, свіжого та насиченого повітря позитивно діє на хворих, створює відчуття свіжості, легкості дихання та психоемоційного комфорту. [8]

Геліотерапія — лікувальне застосування сонячного випромінювання. Вона включає вплив повітря на повністю чи частково оголеного хворого (сонячні ванни). Особливими діючими фактором геліотерапії є оптичне ви проміння сонця, що включає в себе інфрачервоне, видиме, і ультрафіолетове випромінювання сонця, що досягає земної поверхні, відсутні короткохвильові ультрафіолетові проміння, що практично повністю поглинаються озоновим шаром атмосфери.

Інтенсивність і спектральний склад оптичного випромінення сонця визначається висотою його положення на горизонті, прозорістю атмосфери. Понижує прозорість атмосфери водяний пар (туман, хмари), що здатні затримувати до 20% інфрачервоного випромінювання, а пил і дим до 40% ультрафіолетового випромінювання. Максимальна спектральна щільність ультрафіолетового випромінювання сонця (4%) влітку у південних районах спостерігається в 10-11 годин. В ранкові та вечерні години в наслідок збільшення шляху проходження промінь сонця в атмосфері поглинає оптичне випромінювання з малими довжинами хвиль (ультрафіолетових променів) збільшується до 35 разів, а їх доля в спектрі сонячного випромінювання не перевищує 1 %. Зі зменшенням географічної широти спектральна щільність довжини хвильового ультрафіолетового випромінення знижується.

Необхідно враховувати, що при геліотерапії крім прямих сонячних променів на хворого діє розсіяне випромінювання від небосхилу (60% інтенсивності прямого випромінювання сонця) та відбитті від поверхні землі і різних об’єктів (30%).

Крім добових коливань спектральної щільності сонячного випромінювання існують і сезонні ритми. [8]

Лікувальна дія сонячного випромінювання визначається поєднанням реакції, що виникають в організмі при одночасному впливі випромінювань окремих діапазонів і інфрачервоного, баченого і ультрафіолетового. В їх основні фотофізичні і фотохімічні процеси, що відбуваються при поглинанні різних квантів оптичного випромінювання. Разом з тим оцінки фізіологічного впливу сумарного випромінювання сонця необхідно враховувати взаємне послаблення ефектів інфрачервоного випромінювання (феномен фотореактивності). Посилення процесів синтезу маланіна і міграція клітин Лангенгарса в дерму під впливом довжини хвильового ультрафіолетового випромінювання призводять до компенсаторної активації клітинного і гуморального імунітету. В наслідок стимуляції епіфіза та інших підкоркових центрів посилюється вища нервова діяльність, мозковий кровообіг і тонус мозкових судин, що виявляє виражений нейрорегуючий вплив на внутрішні органи і тканини. Крім того, пігментація (засмага) шкіри косметично приваблива і її широко використовують на практиці курортного лікування.

В процесі курсового впливу сонячного випромінювання запуск специфічних і неспецифічних фітобіологічних реакцій відновлює нормальне співвідношення процесів вищої нервової діяльності, що суттєво підвищує реактивність організму до факторів зовнішнього середовища.

Сполученим впливом усіх ділянок оптичного спектру обумовлена різність реакції на сонячне випромінювання. Спочатку виникає гіперемія шкіри, що викликана інфрачервоним і баченим випромінюванням, а потім (через 6-12 годин) з’являється еритема, обумовлена середньохвильовим ультрафіолетовим випромінюванням. Через 3-4 дні вона вгасає, і починається лущення стовщення епідермісу. В ці ж терміни проявляється пігментація шкіри (засмага) викликана довгохвильовим ультрафіолетовим випромінюванням.

Лікувальні ефекти: пігментуючий, вітамінотвірний, імуностимулюючий, катаболітичний, тонізуючий, судинорозширяючий.

Показання: захворювання міокарду і клапанного апарату серця, без порушення ритму, після інфарктний кардіосклероз (5-6 місяців), ішемічна хвороба серця, стенокардія, нейроциркулярна дистонія усіх форм, гіпертонічна хвороба, наслідки захворювань і травм кістково-м’язових систем, хронічні загострення легень, бронхіт, трахеїт, пневмонія, обмежений туберкульоз легень, функціональні захворювання нервової системи з помірно вираженими порушеннями, захворювання нирок залишки явища після перенесених захворювань і травм центральної периферійної нервової системи, хвороби шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз), гіповітаміноз D, хронічні захворювання лор-органів (отит, риніт, фарингіт, ларингіт). [55]

Протипоказання: гострі респіраторні захворювання, загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи (неврит, невралгія, радикуліт), суглобів, нирок, ішемічна хвороба серця, стенокардія, прогресуючі форми туберкульозу, ревматизм, бронхіальна астма з частими нападами, органічні ураження центральної нервової системи.

Параметри: сонячні ванни приймають при різних значеннях температури і вологості повітря, швидкості вітру, щільності сумарного сонячного випромінювання. Для комплексної оцінки теплових умов сонячних ванн вводять поняття “радіаційна еквівалентна-ефективна температура” (РЕЕТ), величину знаходять по номограмі.

Методика. Для прийому сонячних ванн хворих розміщують лежачи на тапчанах, їх голови повинні знаходитись в тіні, а очі закриті сонцезахисними окулярами. В лікувальній практиці застосовують загальні, місцеві, сонячні ванни. При загальних ваннах випромінюють все тіло людини, а при місцевих — окремі ділянки тіла, коміркову, поперечну зону кінцівок. В залежності від умов випромінювання виділяють сонячні ванни сумарної, розсіяної і відбитої радіації. Ванни розсіяної радіації проводять в хмарні дні, а ослаблених людей під тентами і екранами, жалюзійними і решітками. З урахуванням сезону і погоди сонячні ванни приймають у спеціально оснащених соляріях, на відкритих майданах, пляжах, чи під навісами і парасольками.

Дозування сонячних ванн здійснюється за щільністю енергії сумарного випромінювання. Тривалість ванн розсіяної радіації приблизно у 2 рази більше чим прямої. Курсове використання сонячних ванн відбувається за 3 режимами. Тривалість сонячних ванн залежить від часу року, часу доби та географічної широти. Курс лікування складає 12-24 процедури. Повторний курс сонячних ванн проводять через 2-3 місяця.

Таласотерапія — лікувальне застосування морських купань. У широкому розумінні включає в себе використання природних фізичних факторів, пов’язаних з перебуванням на узбережжі рік, озер та інших водоймищ. [55]

При купанні на організм одночасно діє термічні, механічні і хімічні фактори морської води. Гідростатичний тиск води стимулює кровоток. Для підтримання рівноваги та подолання опірності мас води, що рухаються, той, хто купається виконує інтенсивні рухи, які підвищують його м’язовий тонус. У розчиненій морській воді хімічні речовини (кальцій, магній, калій, хлор, бром, йод, фітонциди морських водоростей) під час купання осідають на шкірі і викликають хімічне подразнення її нервових провідників. Накопичуюсь у сальних та потових залозах, під час випарування води, вони дифундирюють у шкіру у продовж тривалого часу оказують лікувальні ефекти аеро- і геліотерапії.

Купання збуджує центральну нервову систему і вегетативні підкоркові центри, активують обмін речовин та змінюють функції серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Під час купання виділяються активні форми гормонів, підвищують реактивність організму і резерви його адаптації. Краса моря та узбережний ландшафт виявляє виражений психоемоційний вплив на хворого, викликає відчуття радості і оптимізму, віри у найскоріше одужання.

Під час морських купань відбувається органічні зміни терморегуляції хворого. У першій фазі (нейрорефлекторної чи первісного охолодження) в наслідок раптового охолодження тіла у хворого виникає спазм судин шкіри і розширюються глибокі судини внутрішніх органів. Рефлекторні збудження переважно парасимпатичної нервової системи призводить до брадикардії, підвищення кров’яного тиску. В ІІ фазі (креативної) за рахунок активації різних видів обміну в організмі підвищується удільна вага метаболічної теплопродукції та наступає гіперемії шкіри, прискорюється і поглиблюється дихання, 2-3 рази збільшується ступінь утилізації кисню і підвищується інтенсивність клітинного дихання тканин. При тривалому перебуванні у воді настає третя фаза (вторинного охолодження), яка характеризується застудою, тремтінням, симпатичним пило моторним рефлексом (“гусячою шкірою”). Поріз судин шкіри призводить до застойної венозної гіперемії (ціанозу) і охолодження тіла, яке може викликати переохолодження хворого та загострення хвороби. Тому при купаннях необхідно попереджувати розвиток третьої фази реакції терморегуляції, для виявлення, якої застосовують прості методи оцінки функціонального стану (зміни частити пульсу, дихання, артеріального тиску і температури). [8]

Лікувальні ефекти : тонізуючий, катаболічний, судиннорозширюючий.

Показання: ішемічна хвороба серця, стенокардія, післяінфарктний кардіосклероз (один рік), нейроциркулярна дистонія по гіпертонічному та змішаному типам, гіпертонічна хвороба, наслідки захворювань і травм кістково-м’язової системи і периферійної нервової системи, хронічні неспецифічні захворювання легень, захворювання органів травлення і обміну речовин, функціональні захворювання нервової системи.

Протипоказання: гострі запальні хвороби, загострення хронічних захворювань внутрішніх органів і периферійної нервової системи (невропатії, невралгія, радикуліт), суглобів, ревматизм, порушення мозкового кровообігу, атеросклероз судин нижніх кінцівок, органічні захворювання центральної нервової системи.

Параметри: лікувальні купання проводять при різній температурі води і ЕЕТ повітря. Процедури виконують у воді морів, річок, озер, лиманів, штучних водоймищ (басейнів інші). Після купань хворі відпочивають на лежанках лікувальних пляжів, кліматопавільонах і аеросоляріях. У прохолодний період купання проводять в штучних закритих, відкритих водоймищах з підігрівом води. Температура води — 21-240С, повітря 22-250С.

Методика: купання вміщують в себе плавання вільним стилем, брасом чи на спині в спокійному повільному темпі (15-30 рухів/мін). Ті з хворих, що не вміють плавати, переміщуються ногами по дну та виконують плавальні рухи руками. Перед процедурою хворі у продовж 10-15 мін. відпочивають.

Дозування: купань здійснюють по холодовому навантаженню в залежності від температури води її досягають при різній тривалості впливу.

Для курсового проведення повітряних ванн використовують декілька режимів впливу. На початку курсу лікування призначають купання по режиму слабої холодової навантаження, потім при задовільному стані на ІІ половині курсу лікування — за режимом сильного холодового навантаження.

Тривалість купань, що проводяться 2-3 р. в день купань — от 3 –30 мін. Курс лікування складає 12-20 процедур. Повторний курс морських купань проводять через 1-2 місяці. [8]


    1. Фізіотерапія


У санаторно-курортній практиці разом з природним лікувальними ресурсами широке застосування знаходять методи апаратної фізіотерапії.

Фізіотерапія — (греч. physis — природа, terapia — догляд, лікування) — медична дисципліна, що вивчає дію на організм фізичних факторів, застосованих для лікування хворих, профілактики захворювань і медичної реабілітації оскільки предметом вивчання цієї медичної науки є різні лікувальні фізичні фактори, у курортології з фізіотерапією багато спільного в області лікувального застосування природних фізичних факторів. Взагалі курортологія не розглядає спеціально апаратні методи лікування, а у фізіотерапії не вивчається курортографія, організація курортної справи та ряд інших курортологічних напрямків.

Багаточисленні методи фізіотерапії застосовані на дії фізичних подразників, які представляють природне оточення людини (світ, тепло, холод, механічний вплив, різні форми електрики).

Фізичні апаратні методи лікування на курортах застосовують як доповнення до основної терапії. Вони мають здатність потенціювати дію природних лікувальних факторів, значно прискорювати процеси реабілітації, дозволяють зменшити вживання лікарських засобів. Лікарі-курортологі без явних показань звично намагаються не призначати фізіотерапевтичні процедури, роблять опір у лікуванні на природні фактори. Але в ряді випадків в систему бурхливого розвитку лікарських оздоровчих технологій, створення і впровадження новітніх методів лікування, штучні фактори (наприклад, штучна спеліотерапія у спеціально оснащених приміщеннях), баротерапія, детензор, методи моніторингу очистки кишечнику, СПА - технології), використовують на курортах більш активно чим природні.

Найбільш виражений лікарський лікувальний ефект більшістю факторів настає в наслідок курсового лікування. Його тривалість становить 6-12, на частоту 14-20 процедур. Підсумування наслідків лікарських засобів після кожної процедури забезпечується впродовж 2-4 місяців, а у комплексі з природними лікувальними факторами (бальнеолікування, грязі, клімат) впродовж 6-12 місяців.

Механізм дії фізичних факторів. Найбільш загальні форми механізму дії фізичних факторів можна уявити наступним чином. Енергію діючого фактору організм поглинає, як фізичне тіло. В цій фазі всі процеси підкоряються фізичним законам, якими визначається глибина проникнення діючого фактору в організм, тип тканин, в яких найбільшим ступенем відбувається поглинання енергії і виникають первісні ефекти поглинань (створення тепла, вільних радикалів, збуджених молекул та інше). [8]

Результатом дії фізичних факторів є неспецифічні і специфічні реакції організму.

Неспецифічна дія. Розвиток хвороби має свої закономірності. Вплив на ці синдроми фізичними методами полягає в основі синдромального підходу до фізіолікування.

Особливістю фізіотерапії є неспецифічність дії багатьох фізичних факторів. Неспецифічність необхідно приймати як дію, що призводить до однакового результату в наслідок дії на організм різними за природою фізіотерапевтичними факторами та досягаються східні біологічні ефекти.

В результаті фізіотерапевтичного впливу на організм пацієнта наступає ряд ефектів: протизапальний, знеболюючий, посилення кровообігу і процесів обміну, підвищення захисних сил організму та інші.

Посилення кровообігу та процесів обміну. За допомогою циркуляції крові клітини і органи об’єднуються в єдину функціональну систему. Недостатність кровообігу приносить небажані наслідки в діяльність цієї системи та грає суттєву роль в розвитку і прогресуванні багатьох захворювань.

Посилення циркуляції крові, підвищення сумарної площі внутрішньої поверхні капілярного руслу, інтенсифікація процесів фільтрації кисню дозволяє покращити харчування і постачання киснем тканин, підвищити рівень процесів обміну. Все це призводить до прискореного усунення дефектів і ушкоджень тканин, гальмування дистрофічних процесів.

Протизапальний ефект. Неспецифічна противозапальна дія в зоні запалення характеризується змінами проникнення клітинних мембран, швидкості окисно-відновних процесів, створення біологічно активних продуктів. [55]

Судинна реакція, що викликана застосуванням фізіотерапевтичних факторів, супроводжується посиленням розсмоктувальної дії і розпаду продуктів запалення. Патологічний осередок відмежовується від здорових тканин, що також сприяє усуненню запалення. Локальне підвищення інтенсивності артеріального, капілярного і венозного кровообігу призводить до руйнування грубих, з’єднувальних тканин, рубців, спаєк. Особливо вираженою протизапальною дією володіють електроультрамагнітні поля і перемінні електричні струми високої частоти.

Знеболювання. Знеболюючий (анальгетичний) ефект має як місцеве, так і рефлекторне (сегментативне і центральне) пошкодження. Той чи інший вид впливу підвищує поріг подразнення та знижує збудженість рецепторів чутливості болю. Знеболювальна дія фізичних факторів визначає їх застосування при захворюваннях, що супроводжуються болями, незалежно від причин їх виникнення. [17]

Стимуляція місцевого кровообігу, посилення раптового і лімфатичного відтоку призводять до ліквідації відтоку і здавлення нервових закінчень, що також сприяє знеболюванню.

Специфічна дія. Фізичний фактор може надавати специфічну, чи виборну дію. Подібний ефект враховується при виборі методів лікування визначеного захворювання, як компоненти патологічного лікування. Специфічні і неспецифічні компоненти в дії фізичних факторів невід’ємні один від одного. Провести межу між неспецифічними і специфічними діями деяких лікувальних факторів достатньо важко. Багато з них володіють декількома ефектами, в таких випадках можна орієнтуватися по домінуючому ефекту впливу. Специфічним для низькочастотних імпульсних струмів є спазмолітичний лікувальний ефект.

На рівні центральної нервової системи лікувальні фізичні фактори впливають на центри нервової регуляції кровообігу, обміну речовин і імуногенезу. [55]

Для цього застосовують імпульсні і низькочастотні струми з частотою не більше 50 імп/с, імпульсні магнітні поля високої амплітуди. Специфічний лікувальний ефект притаманний високочастотному терапевтичному ультразвуку. Ультразвук роз’єднує, розрихлює патологічні розростання з’єднуючої тканини у вигляді рубців, спаек, так як в них відбувається найбільша затримка акустичної енергії.

Глибина проникнення якого відповідає рівню залягання периферичних нервових елементів.

Основні принципи лікувального застосування фізичних факторів. Раціональне використання лікувальних фізичних факторів передбачає дотримання диференційованого вибору виду енергії, що використовується, і конкретних методик проведення процедур для конкретного пацієнта. При цьому необхідно враховувати обґрунтованість застосування конкретного фізичного фактору, характер основних клінічних проявів, індивідуальні особливості перебігу хвороби, стан організму і специфічність лікувальної дії вибраного фактору. Виходячи з цього можна сформулювати загальні принципи застосування фізичних факторів в лікувальних і профілактичних цілях.

Принцип єдності етиопатогенетичної і симптоматичної фізіотерапії реалізується на основі специфічних властивостей кожного лікувального фактору і його вплив на визначені функції організму хворого. Згідно цього принципу призначені фактори повинні одночасно усувати (послаблювати) причину даного захворювання, активно втручатися в його розвиток (патогенез) і ліквідувати прояв основних симптомів захворювання. [55]

Принцип індивідуального лікування фізичними факторами зазначає, що необхідно лікувати не хворобу, а хворого. Виходячи з цього при використанні фізичних факторів необхідно враховувати: вік, стать і конституцію хворого; наявність супроводжувальних хвороб; наявність індивідуальних протипоказань при застосуванні конкретного фізичного фактору; реактивність організму і ступінь тренування адаптційно-компенсаторних механізмів; біорітмічну активність основних функцій організму.

Біокеруюча регуляція дозволяє оптимізувати режими впливу для визначеного хворого і процес адаптації до лікувальних фізичних факторів, а також забезпечення швидкого відновлення гомеостазу пошкоджених тканин.

Принцип курсового лікування фізичними факторами. Найбільш виражений лікувальний ефект багатьох фізичних факторів наступає в результаті проведення курсового лікування. Його тривалість складає для одних захворювань 6-8, для інших 8-12, рідше 14-20 процедур. В цьому випадку морфофункціональні зміни, що виникають після проведення початкової процедури, поглиблюються і закріпляються наступними. В залежності від динаміки клінічних проявів патологічного процесу процедури проводять щоденно чи з перервою в один-два дні. Підсумування лікувальних ефектів фізичних факторів забезпечує тривалі наслідки курсу фізіотерапії. Разом з тим тривале використання одного фізичного фактору збільшує адаптацію до нього і суттєво знижує ефективність лікувальної дії. Необхідно враховувати, що віддалені результати застосування деяких фізичних факторів (механолікувальних, термолікувальних) в деяких випадках більш сприятливі, чим безпосередні. [8]

Принцип оптимального лікування фізичними факторами. Фізичні фактори володіють неоднаковою терапевтичною ефективністю при лікуванні конкретного захворювання. Виходячи з цього параметри лікувального фактору і методика його застосування повинні бути оптимальними, тобто максимально відповідати характеру і фазі патологічного процесу. Так, загальне ультрафіолетове випромінювання при добрій реактивності хворого призначають за основною схемою, у ослаблених хворих — повільній схеми, а у фізично міцних — за прискореною схемою випромінювання.

Імовірний характер процесів в організмі обумовлює відсутність сприятливих ефектів лікувальних фізичних факторів у 5-10% хворих.

Принцип динамічного лікування фізичними факторами. Згідно цього принципу фізіотерапія повинна відповідати плинному стану хворого. Параметри фізичних факторів необхідно коректувати протягом всього періоду лікування хворого, так як початкове призначення швидко перестає відповідати фазі патологічного процесу і стану хворого. Таке варіювання сприяє зменшенню адаптації хворого до впливу фізичного фактору, суттєво знижуючи їх клінічну ефективність. [55]

Необхідно також враховувати можливість посилення лікувальних ефектів фізичних факторів при деяких захворюваннях (наприклад, ультрафіолетове випромінювання шкіри) чи ослаблення на фоні проводимої лікарської терапії. Крім того, в процесі обстеження у хворого можуть бути виявлені супутні захворювання, які часто вимагають зміни тактики фізіотерапії.

Принцип комплексного лікування фізичними факторами. Полісистемність патологічного процесу диктує необхідність фізичних факторів. Воно здійснюється в двох основних формах: сполученого і комбінованого.

Сполучене лікування передбачає одночасний вплив на патологічний осередок декількома фізичними факторами. Висока ефективність комплексного лікування фізичними факторами основана на прояві нових лікувальних ефектів, а також на збільшенні тривалості наслідку. [55]

Необхідно пам’ятати і про сумісність різних фізіотерапевтичних процедур. Не рекомендують призначення в один день двох загальних процедур, послідовне використання факторів антагоністів, пригничуючих і збуджуючих центральну нервову систему. Не допускати одночасне проведення різнонаправлених процедур (теплових і охолоджуючих), особливо при гострих і хронічних процесах, двох процедур на одну рефлексогенну чи проекційну зону. Необхідно також пам’ятати про несумісність застосування на одне поле електро- і лазеротерапію, високочастотну електро- і магнітотерапію, а також різних видів фототерапії. Не рекомендується сполучення різних фізичних факторів з акупунктурою. В курортній практиці необхідно врахувати, що неможливе проведення в один день бальнеолікування і більшість фізіопроцедур, це збільшує термін курортного лікування. [14]

Таким чином, для отримання вираженого клінічного ефекту фізіотерапії необхідно дотримуватися принципам коректного призначення лікувальних фізичних факторів.


1.4.1 Штучні фізичні фактори електромагнітної природи

Як було відмічено для лікування хворих на курортах можуть застосовуватися різноманітні фізичні фактори.

Лікувальні фізичні фактори електромагнітної природи. Це достатньо велика група фізичних методів, що часто застосовується у лікуванні. Назвою “електротерапія” в дійсний час позначають групу фізіотерапевтичних методів, заснованих на впливі електричного струму на організм. Методи розрізняють в залежності від струму, що використовується. Струм може бути змінним чи постійним, мати різну силу (ампер), напругу (вольт), частоту (герц). Саме ці параметри струму у кінцевому рахунку визначає ефект лікування ними.

Вплив електромагнітного поля на організм людини може здійснюватися як через різні фізичні середовища (наприклад: повітря, воду), так і шляхом безпосереднього контакту тканин, що знаходяться під напругою з провідниками (електродами). Методи лікувального використання електромагнітного поля і випромінювань за взаєморозташуванням їх джерел і організму умовно можуть бути поділені на контактні і дистанційні. Контактні методи передбачають дію на хворого електричним струмом, сила, напрям, форма і частота якого можуть змінюватися. При дистанційних методах на хворого в ближній зоні діє електричне і магнітне поле, а в дальній — електромагнітне випромінювання, яке також може змінюватися за амплітудою силових характеристик: форми і частоти. Електричні сигнали, поширюючись в організмі, викликають задані зміни різних процесів життєдіяльності людини: збільшують потік крові, посилюють лимфообіг, змінюють швидкість процесу відновлення тканин, активізують ферментні системи, сприяють виведенню молочної кислоти, виявляють знеболювальну і протизапальну дію, покращують загальне самопочуття, настрій, нормалізує сон, підвищуює тонус вегетативної нервової системи.

Гальванізація — зміна співвідношень різних іонів в тканинах. Для нормального стану різних тканин, також для збудження чи гальмування функцій організму, вирішальне значення має співвідношення між одно - і двохвалентними іонами, в основному між кількістю іонів натрію і калію, з одного боку, і іонів кальцію та магнію з іншого. Під впливом постійного струму в шкірі під електродами виникає струм проводимості, відбувається підвищення збудження тканин, зміна pH середовища, явище полімеризації. Перераховані зрушення викликають чіткі суб’єктивні відчуття: поколювання, печіння, біль.

Лікувальні ефекти: противозапальний, лімфодренуючий, гіпоальгезуючий, седативний (на аноді), судиннорозширюючий, міорелаксуючий, секреторний (на катоді). [55]

Показання: захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічний гастрит, хронічний гепатит, коліт, виразкова хвороба шлунку), захворювання кістково-м’язової системи, захворювання периферійної системи, захворювання ЦНС, гіпертонічна хвороба.

Лікарський електрофорез. Передбачає використання постійного струму для введення лікарських речовин (при змочуванні прокладок на тому чи іншому електроді лікарськім розчином). При цьому до розглянутих вище механізмів дії постійного стану додаються лікувальні ефекти речовини, що вводиться. Частка лікарської речовини, що проникає до організму шляхом електрофорезу, складає не більше 5-10%, що використовується під час процедури, при такому способі введення лікувальні речовини накопичують локальні поверхневі зони ураження та проникають у кровоток і виявляють загальну дію.

Імпульсна електротерапіявплив на організм з лікувальною метою постійного струму за імпульсною методикою для досягнення загального (центральної дії) чи локального (периферичної дії) ефекту.

До методів центрального впливу відносяться електросонтерапія — лікувальний вплив імпульсних струмів на гіпогенні структури головного мозку. В силу динамічного характеру діяльності головного мозку при електросонтерапії наступає 2 фази: гальмування і активація. Перша проявляється під час процедури і супроводжується дрімотним станом, сонливістю, рідкою частотою серцевих скорочень і дихання. Через годину після закінчення процедури наступає друга фаза, що проявляється у відчутті бадьорості та свіжості, пониження стомлення, покращення настрою і підвищення працьовитості.

Лікувальні ефекти: заспокійливий, снодійний, спазмолітичний.

Показання: захворювання центральної нервової системи (ЦНС), особливо з порушенням сну, неврастенія і захворювання серцево-судинної системи (початкові стадії атеросклерозу судин мозку, стенокардія, гіпертонічна хвороба), виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, бронхіальна астма та інші. [8]

Електроанальгезія (електростимуляція) — лікувальний вплив імпульсними струмами на систему головного мозку. Сутність методу заключається у впливі на власну міцну захисну систему організму —ендорфінну систему. Мозок постійно виробляє особливу речовину — ендорфін, що володіє багатьма лікувальними властивостями. При різних захворюваннях кількість ендорфіну, що виробляється багатократно збільшується, що позитивно впливає на стані хворого.

М’який електричний вплив через поверхневі головні електроди в спеціальному строго витриманому режимі відбувається вибірково на захисні механізми мозку. Збільшується в мозку і крові бета-ендофінів, які іноді називають гормоном радості, надає нормалізуючий вплив на ряд порушених функцій організму, не впливає на процеси, що нормально протікають.

Лікувальні ефекти: анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий, заспокійливий.

Показання: різні види болю (остеохондроз, неврити, невралгії, різні головні болі), нейроциркуляторна дистонія, стенокардія, неврастенія, порушення сну, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки.

Електростимуляція — лікувальне застосування слабих імпульсних струмів для відновлення органів тканин, що втратили нормальну функцію. Ця імпульсна електротерапія периферійної дії, головне призначення якої — боротьба з болем. Застосовують для переважної стимуляції ушкоджених нервів і м’язів.

Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, судиннорозширюючий, трофікостимулюючий, протизапальний.

Показання: м’язова атрофія, остеохондроз з кореневими синдромами, мляві параліч, гіподинамія, при суглобних і травматичних ураженнях та інші.

Короткоімпульсна електроальгезія (крізь шкірна електронна гідростимуляція). При цьому методі слабкі імпульсні струми діють за принципом “клин клином”, тобто стимулюють чутливість нервових волокон, що є антагоністами болепровідних нервів. Вони також стимулюють механізм “зворотного контролю”, тобто підвищують болісний поріг і сприяють звільненню нейропептидів, що є внутрішніми анальгетиками. Дія мікроструму специфічна, так як вона впливає на проводження тільки чутливих нервових волокон, не збуджуючи рухливі нерви і м’язи. [8]

Лікувальні ефекти: анальгетичний, трофостимулюючий, протизапальний.

Показники: різні периферичні больові синдроми.

Діодинамічна терапія — лікувальний вплив на організм імпульсними діодинамічними струмами. Діадинамічні струми є різновидами імпульсних постійних струмів з поставленими ритмом, формою імпульсів. При впливі на нервові провідники шкіри виникають вихідні по нервових волокнах, формуючи осередок збудження у корі і активуючи елементи ствола мозку. У результаті наступає анальгетичний ефект. В ушкоджених тканинах і органах посилюється кровотік, відбувається слабшання, спазм м’язів, покращується трофіка тканин, які потенцірують одночасним вводженням лікарських речовин (діадинамофорез).

Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий.

Показання: гострі і підгострі захворювання периферичної нервової системи, гострі травматичні пошкодження кістково-м’язової системи, артрит, гіпертонічна хвороба, ряд захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ), гінекологічні захворювання. Ампліпультерапія — лікувальний вплив на організм синусоідального модульованого струму. Це змінений електричний струм частотою 5000 Гц, модульований за амплітудою (ампліпульс — амплітудні пульсації). Підведений до тіла хворого , він викликає в належних тканинах значні струми проводимості, збуджуючи нервові і м’язові волокна. Отриманий нейроміостимулюючий ефект виражений міцніше, ніж від постійного струму, але поступається діодинамічним струмом.

Ці струми надають вплив і на гладку мускулатуру внутрішніх органів, що використовується в терапевтичних цілях.

Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий.

Показання: захворювання центрально нервової системи з руховими, вегето-судинними і трофічними порушеннями, захворюваннями периферійної нервової системи з больовим синдромом, захворювання органів дихання і шлунково-кишкового тракту, захворювання суглобів і органів малого тазу.

Інтерференцтерапія — метод лікувального використання інтерференційних струмів, виникаючих в наслідок складання двох електромагнітних коливань схожої амплітуди і близької частоти. В результаті відбувається їх інтерференція і поява струму обумовленої частоти. Ці струми мають подвійну амплітуду вихідних струмів і діють краще на глибокі тканини. Вони викликають ритмічне скорочення гладких м’язів судин і внутрішніх органів, що посилює в них кровотік і лимфообертання. За рахунок цього досягається покращення трофіки внутрішніх органів.

Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, спазмолітичний, трофостимулюючий.

Показання: больові синдроми з переподразненням больових провідників (невралгія, радікулопатія, підпоясний лишай), захворювання і травми кістково-м’язової системи, ангіоспазми, гіпертонічна хвороба, захворювання органів шлунково-кишкового тракту, захворювання суглобів і органів малого тазу. [55]

Флюктуорізація — лікувальне використання перемінних струмів, в яких спонтанно змінюється частота і амплітуда. Через випадковість характеру зміни вказаних параметрів струмів адаптація до них знижена, а чутливість нервових провідників шкіри слизових велика. Крім того, ці струми виявляють виражений місцевий трофічний ефект.

Лікувальні ефекти: місцевий, міостимулюючий, анальгезуючий.

Показання: захворювання периферичної нервової системи, з больовим синдромом (нейроміозіт, невралгія, міальгія), захворювання ясен, біль після вилучення зубів, внутрішньоротові абсцеси.

Ультратонотерапія лікувальне застосування змінних струмів високого напруження. Ці струми ще називаються надтональними, підкреслюючи, що їх частота перевищує верхній поріг слухового сприйняття людиною акустичних коливань.

Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, спазмолітичний, міорелаксуючий.

Показання: неврит і невралгія черепно-мозкових нервів, запалювальні захворювання шкіри і слизової порожнини рота, носа, зовнішнього вуха, лишаї, трофічні виразки.

Місцева дарсонвалізація — лікувальний вплив на окремі ділянки тіла хворого слабким імпульсним змінним струмом середньої частоти і високої напруги. Найбільший ефект впливу цих струмів досягається в поверхневих тканинах, де і реалізується основні лікувальні дії. Модульовані низькочастотними імпульсами струми середньої частоти викликають подразнення нервових закінчень в шкірі, що призводить до зміни їх збудженості і активації мікроциркуляції. При цьому короткочасний спазм шкіряних судин змінюється їх довгим розширюванням. Виникаючий між електродом і шкірою іскровий розряд призводить до виникнення мікронекрозів і виділенню з них біологічно активних сполучень, стимулюючих другорядні гуморальні механізми імунітету. Крім того, ці струми володіють бактерицидною дією, що також використовується в терапевтичних цілях.

Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, трофостимулюючий, протизапальний, протисвербіжний, бактерицидний.

Показання: захворювання периферійної нервової системи, з больовим синдромом (нейроміозіт, остеохондроз, невралгія, парестезія), нейроциркуляторна дистонія, варикозна хвороба, трофічні виразки, екзема, простати.

Франклінізація — лікувальний вплив на організм постійного електричного поля високої напруги. Метод заснований на тому, що в провідних тканинах організму хворого, вміщеного в постійне електричне поле, виникають слабкі струми провідності, знижуючи збудження і провідність вільних нервових кінцівок шкіри і слизових оболонок. Це призводить до зменшення свербіння і інтенсивності потоків вихідної імпульсації із больового осередку. [55]

Лікувальні ефекти: седативний, гіпотензивний, протисвербіжний.

Показання: функціональні захворювання центрально нервової системи (неврастенія, астенія, мігрень, розладнання сну), нейроциркуляторна дистонія по гіпертонічному типу, гіпертонічна хвороба, шкіряний свербіж, нейродерміт. В даний час в курортній практиці використовується обмежено, зважаючи на наявність інших більш ефективних при даних захворюваннях методів.

Ультрависокочастотна терапія (УВЧ)лікувальне використання електричної складової перемінного електромагнітного поля високої і ультрависокої частоти.

Електричне поле УВЧ взаємодіє з тканинами протягом всього між електронного простору, створюючи струми проведення високої щільності і викликаючи два типа ефекту: нетепловий і тепловий. Тепловий ефект пов’язаний зі створенням коливань субклітинних структур і зміни фізико-хімічних властивостей тканин, а тепловий — з поглинанням електричної енергії тканинами і перетворення її в тепло. Нагрівання органів і тканин викликає стійку, глибоку і довшу гіперемію в зоні впливу, посилення регіонального кровотоку і лімфообертання, що призводить до покращення мікроциркуляції, посилення тканинного обміну.

Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий, імунносупресивний, ензим стимулюючий.

Показання: гострі запальні захворювання шкіри і підшкірної клітковини, гострі і підгострі захворювання внутрішніх органів, захворювання периферичних судин, алергічні захворювання. На курорті УВЧ-терапія звичайно використовується в екстрених випадках, а не для планового лікування.

Магнітотерапія — використовується в лікувальних цілях постійного, імпульсного або різночастотного магнітного поля.

В останні роки цікавість до магнітного поля (МП) взагалі і магнітотерапії знову зріс в силу ряду об’єктивних причин. В основному це обумовлено встановленням тісного зв’язку розповсюдження більшості захворювань (серцево-судинних, психічних) зі зміною напруги і інших характеристик магнітного поля Землі, що відкриває нові горизонти в профілактиці і терапії. Під впливом магнітного поля відбувається виражені зміни в струмах проведених структурах живого організму. Це активує діяльність ферментів, підвищує проникнення кліткових мембран, поліпшує обмін речовин і процеси циркуляції. [8,55]

Лікувальні ефекти: виявляються в вираженій протизапальній, протинабряковій і трофічній дії, в седативному і знеболювальному впливі, в зміцненні регенеративних процесів пошкоджених тканин. Магнітні поле гарно переноситься, поступово розвивається терапевтичний ефект.

Після однократних впливах реакції організму, або окремих систем зберігаються до 6 діб, а після курсових і довгих однократних процедур протягом 30-45 днів.

Імпульсні і змінні магнітні поля призводять звичайно до більш стійких і виражених змін, чим при постійному магнітному полі. Порівнянні дослідження показують меншу терапевтичну ефективність останніх.

Достатньо чутливою до дії магнітного поля вважається серцево-судинна система. Зміни виявляються з боку серця, гемодинаміки і крові. Велика кількість праць показує вплив магнітного поля на згортання крові.

Визначені зміни спостерігаються при магнітотерапії і з боку обміну речовин. При порушенні його у хворих метаболічний ефект магнітного поля носить переважно нормалізуючий або стимулюючий характер. Останній особливо виражений при впливі магнітного поля невеликої і середньої інтенсивності.

Лікувальні ефекти: седативний, гіпотензивний, протизапальний, протинабрякливий, болезаспокійливий.

Показання: для постійної магнітотерапії — радикуліти, нейроциркуляторна дистонія, варикозна хвороба, захворювання кістково-м’язової системи; для імпульсної магнітотерапії — захворювання і пошкодження периферійної нервової системи, захворювання кісток і суглобів, трофічні виразки; для низькочастотної магнітотерапії із використанням судиннорозширюючих, гіпотензивних ефектів — ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, захворювання периферичних судин, пошкодження периферійної нервової системи, хронічні запалювальні процеси внутрішніх органів; для більш частотної магнітотерапії з використанням протизапальних, судиннорозширяючих, імуносупресивних ефектів — підгострі і хронічні запалення внутрішніх органів, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, м’язові контрактури і ангіоспазми, гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, хронічний бронхіт.

СВЧ –терапія дециметрового діапазону. Під дією електромагнітних хвиль низької інтенсивності відбувається поглинання енергії електромагнітного поля молекулами пов’язаної води, білковими і ліпідними сполученнями кліток внаслідок збігу їх частотних діапазонів. За рахунок цього розвивається нетепловий ефект. При збільшенні щільності потоку енергії до нього приєднується тепловий ефект і нагрів тканин, особливо багатих водою, кров, лімфа, внутрішні органи, м’язи. Розподіл тепла відбувається на більшу глибину (9-11) і достатньо рівномірно. Однак цей вплив дає тільки локальний ефект.

Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, судиннорозширюючий, імуносупресивний.

Показання: підгострі і хронічні захворювання внутрішніх органів (бронхіт, холецистит, андексіт, простатит), виразкова хвороба, ревматизм, ревматоїдний артрит, бронхіальна астма, деформуючий остеартроз.

СВЧ – терапія сантиметрового діапазону. Механізм дії сантиметрових хвиль подібний з механізмом дії дециметрових хвиль, ознак проникнення значно менше (3-5 см). Ці хвилі застосовують переважно для направленого впливу на ендокринні центри і на біологічно активні зони, для впливу на парасимпатичні центри нервової регуляції. [22]

Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, імуносупресивний, судиннорозширюючий.

Показання: підгострі і хронічні захворювання периферійної нервової системи (невралгія), органів дихання, малого тазу, дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта і суглобів в стадії загострення.

КВЧ – терапія — застосування з лікувальною метою електромагнітних хвиль міліметрового діапазону. Цей метод що активно розвивається в останні роки, заснований на виробництві передачі міцності, не викликаючи помітних змін температури тканин, але визначаючи потоки інформації, регулюючи напрямки функціонування організму.

Надто високочастотна міліметрохвильова терапія (КВЧ - терапія) — новий метод в фізіотерапії. Існуючи методики застосовують виходячи із загального емпіричного досвіду, накопиченого клініцистами в процесі практичного використання. Такий вплив викликає типові для психічного стресу коливання рівня біологічно активних речовин в тканинах мозку і соматичної периферії. Крім того, він стабілізує тканини дихання і викликає активацію гуморального і клітинного імунітету і імунні зрушення, обумовлені міліметровим впливом, мають противірусну і антимікробну направленість, що може бути використане для профілактики і лікування вірусних захворювань. Вплив КВЧ шляхом складного ланцюга перетворень вмикає в організмі міцні механізми саморегуляції, в результаті чого досягається яскраво виражений терапевтичний ефект. Таким чином, лікування полягає в ініціації резервів, що є в організмі для боротьби з патологією.

Лікувальні ефекти: нейроадаптивний, імуностимулюючий.

Показники: метод КВЧ –терапії використовують для лікування таких розповсюджених захворювань, як виразкова хвороба шлунку і дванадцятиперстної кишки, ішемічна хвороба серця, деякі онкологічні і гінекологічні захворювання, гіпертонічна хвороба. Розробляється його застосування в дерматології, урології. КВЧ випромінювання відрізняється невеликою проникаючою властивістю. Випромінювання апаратів КВЧ – терапії концентрують випромінювання на площі до 4 см2, так більш розповсюдженим є застосування цього методу шляхом впливу на біологічні активні точки (БАТ).

Лікувальне застосування електромагнітних хвиль оптичного діапазону (фототерапія). Світло представляє собою електромагнітні коливання, що володіють властивостями часток (квантів, фотонів), і хвиль. Між енергією кванта і довжиною хвилі існує зворотна залежність: чим коротша довжина світлової хвилі, тим більша енергія її квантів, і навпаки.

Основний діючий фактор — світло терапія — сигнали штучного електромагнітного монохроматичного, поліхроматичного або некогерентного випромінювання в діапазоні баченого світла, характеризуються: ритмом їх подачі (постійно, ритмічно, аритмічно); кольором (хроматичним, ахроматичним); рівнем освітлення світлового поля; модуляціями (зміною форми); рівномірністю освітлення поля бачення. [55]

Прийнято поділ оптичного спектру: інфрачервоне випромінювання (довжина хвиль 780 нм), бачене (780-380 нм) і ультрафіолетове (380-100 нм).

Частіше всього об’єктом взаємодії електромагнітного поля оптичного діапазону з організмом є шкіра. Коефіцієнт відображення оптичного випромінювання слабо пігментованої шкіри досягає 43-55% і залежить від багатьох факторів. Так, наприклад, у чоловіків він на 5-7 нижче, чим у жінок. Пігментована шкіра відображає світ на 6-8% слабше. Нарощування кута падіння світла на поверхню шкіри збільшує коефіцієнт відображення до 90%.

Характер взаємодії оптичного випромінювання з біологічними тканинами залежить від її проникаючої можливості. Різні шари шкіри не однаково поглинають оптичне випромінювання різної довжини хвилі. Глибина проникнення світла нарощується при переході від ультрафіолетового випромінювання до помаранчевого з 0,7-0,8 до 2,5 нм, і для червоного випромінювання складає 20-30 мм. В ближчому діапазоні інфрачервоного випромінювання і на довжині хвилі 950 нм, проникаюча здатність досягає максимум і складає 60-70 мм, а в середньому і дальніх діапазонів різко зменшується до 03-05 мм. [8]

Таким чином, електромагнітні поля і випромінювання мають визначну площу — часове розподілення енергії, яка при взаємодії електромагнітного поля з біологічними тканинами трансформується в інші види (механічну, хімічну, теплову і інші). При цьому кожний із типів розглянутих електромагнітних полів і випромінювань викликає властиві тільки йому фізико-хімічні процеси, які визначають специфічність лікувальних ефектів.

Інфрачервоне випромінювання (ІЧ – випромінювання) — застосування з лікувальною метою інфрачервоного випромінювання. Джерелом інфрачервоного випромінювання є кожне нагріте тіло. Інтенсивність і спектральний склад цього випромінювання визначають температурою тіла. Організм людини також є потужним джерелом інфрачервоного випромінювання і добре поглинає його (феномен радіаційного теплообміну). Інфрачервоне випромінювання складає до 45-50% сонячного випромінювання, що падає на Землю. В штучних джерелах світла (лампах розпалення з вольфрамовою ниткою) на його долю припадає 70-80% енергії всього випромінювання.

Утворювання при поглинанні енергії інфрачервоного випромінювання тепла призводить до локального підвищення температури випромінених шкіряних покривів на 1-20С і викликає місцеві терморегуляційні реакції поверхневої судинної сітки. Судинна реакція розвивається фазно. Вперше виникає короткочасний (до 30 с), незначно виражений спазм поверхневих судин шкіри, потім збільшення локального кровотоку і зростання об’єму циркулюючої в тканинах крові.

Лікувальні ефекти: протизапальний, лімфодренуючий, судиннорозширюючий.

Показання: підгострі і хронічні негнійні запалювальні захворювання внутрішніх органів, опіки і відмороження, мляво заживаючи рани і виразки, захворювання периферійної нервової системи з болісним синдромом, міозит, невралгія, наслідки травм кістково-м’язової системи.

Хромотерпія — лікувальне застосування різних спектрів баченого випромінювання. На долю баченого випромінювання припадає до 15% випромінювання штучних джерел. В природних умовах організм практично ніколи не піддається впливу тільки баченого випромінювання, оскільки в спектрі його ламп накалювання завжди переважають інфрачервоні промені. Тому при баченому випромінюванні в організмі виникають реакції, властиві інфрачервоному випромінюванню. Однак роль баченого випромінювання в процесі життєдіяльності людини виключна: з його допомогою організм отримує більш ніж 90% інформації про зовнішній світ.

Зниження тривалості дня призводить до сезонної емоційної депресії, основними симптомами якої є гіперсомнія, анергія, зміна апетиту.

Білий цвіт збільшує зменшене в п’ять разів при сезонній депресії зміст мелатоніна в головному мозку і адаптивну функцію епіфіза. Він відновлює співвідношення фаз сну і бадьорості у хворих. При поглинанні баченого випромінювання в шкірі відбувається виділення тепла, активізується загальні і місцеві реакції мікроциркуляції.

Лікувальні ефекти: психостимулюючий, тонізуючий.

Показання: стомлення, неврози, сезонна емоційна депресія, розладнання сну, мляво заживлюючи рани, жовтуха у новородженних.

Ультрафіолетове опромінювання (ІФО) — лікувальне застосування випромінювання ультрафіолетового спектру. При поглинанні квантів ультрафіолетового випромінювання в шкірі відбуваються такі фотохімічні і фотобіологічні реакції: руйнація білкових молекул (фотоліз), виникнення більш складних біологічних молекул (фотобіосинтез) або молекул з новими фізико-хімічними властивостями (фотоізометрія), а також виникнення біорадикалів. Сполучення і вираженість цих реакцій, а також проявлення послідуючих лікувальних ефектів визначаються спектральним складом ультрафіолетових променів.

Довжиннохвильові опромінювання — лікувальне застосування довжиннохвильового ультрафіолетового випромінювання. Ультрафіолетові промені довжиннохвильвого діапазону стимулюють процеси виникнення меланіну в клітинах шкіри. Меланін — чорний пігмент, посилення продукції якого призводить до компенсаційної активації синтезу ряду гормонів гіпофізу, з послідовним посиленням секреторної діяльності наднирків і посилення імунної відповіді. [55]

У хворих псоріазом і виникає пігментація і зникають бляшки на уражених ділянках шкіри. В процесі курсового лікування по визначеній схемі відбувається повне відновлення структури шкіри. Такий метод лікування цих захворювань називається фотохіміотерапією.

Лікувальні ефекти: меланіноутворення, імуностимулюючий, фотосенбілізуючий.

Показання: гострі запальні захворювання внутрішніх органів (особливо дихальної системи), захворювання судин і кісток різної етіології, опіки і відмороження, мляво заживаючи рани і виразки, втома, псоріаз, екзема, витіліга, себорея.

Середньохвильове опромінювання лікувальне застосування середньохвильового ультрафіолетового випромінювання. При поглинанні його квантів, що володіють значною енергією, в шкірі виникають низькомолекулярні продукти фотолізу білка і фоторадікалів, активуючи імунну відповідь і фактори неспецифічного імунітету. Це призводить до формування обмеженої гіперемії шкіри — еритеми. Вона виникає через 3-12 годин від моменту опромінювання, зберігається до трьох діб, має чіткі межи і рівний червоно-фіолетовий колір. Повторне ультрафіолетове опромінювання активізує бар’єрну функцію шкіри, знижує її холодову чутливість і підвищує резистентність до дій токсичних речовин. Після неодноразових середньохвильових ультрафіолетових випромінювань у хворого може з’явитись слабко виражена нестійка пігментація, яка згодом швидко зникає. [8]

При локальному опроміненні покращується скорочення міокарду, що суттєво зменшує тиск в малому колі кровообігу. Середньохвильові ультрафіолетові випромінювання відновлюють секрецію бронхів, стимулюють гемополиз, кислотообразуючу функцію шлунку і виділяючу спроможність нирок. Посилюються також процеси десенсибілізації організму до продуктів фотодеструкції білків і захисні імунобіологічні реакції організму.

Лікувальні ефекти: вітамінообразуючий, трофостимулуючий, імуномоделюючий (суберитемні дози), протизапальний, анальгетичний, десенсобілзуючий (еритемні дози).

Показання: гострі і підгострі запальні захворювання внутрішніх органів (особливо дихальної системи), наслідки травм кістково-м’язової системи, захворювання периферійної нервової системи, захворювання судин і кісток, D-гіповітаміноз, вторинна анемія, рожа.

Короткохвильове опромінювання — лікувальне застосування короткохвильового ультрафіолетового випромінювання. Ультрафіолетові випромінювання короткохвильового діапазону викликають виражений антибактеріальний і антигрибковий ефект.

При опроміненні крові короткохвильовими ультрафіолетовими променями відбувається стимуляція клітинного дихання формених елементів крові, збільшується її іонне проникнення, що при аутотрансфузії ультрафіолетом опроміненої крові викликає збільшення кількості оксигемоглобіну і підвищення кисневої ємності крові. Поряд з реакціями системи крові УФ – випромінювання викликає розширення судин мікроциркуляційного русла, нормалізує згортаючу систему крові і активізує трофометаболічні процеси в тканинах. [8]

Лікувальні ефекти: бактерицидний і мікоцидний, імуностимулюючий, катаболічний, гіпокоагуліруючий.

Показання: гострі і підгострі запальні захворювання шкіри і носоглотки, внутрішнього вуха, рани з небезпекою приєднання анаеробної інфекції, туберкульоз шкіри, при гнійних запалювальних захворюваннях, ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі, пневмонії, хронічному бронхіті, гіпорацидному гастриті, виразковій хворобі, гострому сальпінгофориті, хронічному пієлонефриті, нейродерміті, псоріазі, рожі, цукровому діабеті.

Лазеротерапія — лазерне випромінювання в лікувальних методах, використовують відносно нещодавно. Лазерне випромінювання, що одержується за допомогою створених людиною пристроїв, є абсолютно новим екологічним фактором і не має аналогів в природі. Звично його характеризують як вузький пучок виключно високої яскравості випромінювання.

Особливу увагу в теперішні роки мають імуномоделюючи ефекти низько інтенсивного лазерного випромінювання. Багато авторів пов’язують імуномоделюючий ефект низькоінтенсивого лазерного випромінювання зі впливом на рецепторний апарат імунокомпетентних клітин. В клінічних дослідженнях встановлено нормалізуючий вплив низькоінтенсивного лазерного випромінювання на функціональний стан імунної системи, причому в більшому ступені змінюючи кількісні показники, характеризуючи клітковий імунітет. Імуномоделююча дія низькоінтенсивного лазерного випромінювання залежить від локалізації впливу, початково функціонального стану імунної системи і дози лазерного випромінювання. [8]

Лазер викликає терапевтичний ефект тільки в тому випадку, якщо його випромінювання досягає структури і оброблює її з достатньої інтенсивністю. Але інтенсивність випромінювання знижується на його шляху до структури у відповідності з класичними оптичними законами. На втрати впливають відбиття, дисперсія, заломлення і поглинання.

Лазерне випромінювання, просякає в тканинах, змінює напрямок під впливом відбиття і заломлення. Якщо скерувати бачене випромінювання лазера на шкіру, то з’явиться “ореол” приблизно з сантиметровим поперечником, викликаний розсіюванням. Це є вираження дисперсії. Тому важливо, щоб випромінювання попадало на шкіру під кутом, як найбільш близьким до прямого.

Стимулюючий вплив лазерів найбільш чітко проявляються, якщо тканини знаходяться у стані репаративної регенерації. При цьому значення має фактор часу. Для більшості тканин найбільш ефективними є експозиції від 30 сек. до 3 хвилин. Максимальна дія лазеротерапії в основному проявляється на 7 день опромінення і ефективна до місяця.

Посилення клінічної ефективності лазерного впливу досягається сполученням його з постійним магнітним полем (магнітолазерна терапія). При цьому суттєво зростає просякнююча спроможність лазерного випромінювання, зменшується коефіцієнт відображення на межі розподілу тканин і забезпечує максимальне поглинання лазерного випромінювання. Вказані особливості суттєво підвищують терапевтичну ефективність магнітолазерного впливу на патологічний процес.

Лікувальні ефекти: протизапальний, репаративно-регенеруючий, гіпоальгезівний, імуностимулюючий, бактерицидний.

Показання: захворювання і пошкодження кістково-м’язової і периферійної нервової системи, захворювання серцево-судинної системи, дихальної системи, травної системи, захворювання сечостатевої системи, пошкодження і захворювання шкіри і рани, що тривало не заживлюються, трофічні виразки, опіки, захворювання лор-органів , діабетичні ангіопатії.

Світлодіодна фототерпія (фотодіодна і фотодинамична терапія). Дослідження показали, що в області терапевтичного впливу при щільності потужності випромінювання не більше 2,5 мВт /см2 когерентність випромінювання значення не має. Головним параметром є довжина хвилі випромінювання. Тому для терапевтичного впливу винайшли дешеві світодіоди червоного (довжина хвилі 660 нм), зеленого (довжина хвилі 540 нм), синього (довжина хвилі 470 нм) і інфрачервоного (довжина хвилі 840-950 нм) випромінювань.

Впливає подібно лазеротерапії. В результаті специфічної відповіді організму виникають біологічні ефекти трьох груп: імунокореція; нормалізація обмінних процесів; відновлення мікроциркуляції крові.

Перевагою цього напрямку є: значне скорочення доз призначених фармпрепаратів або відмова від них; скорочення (в 2-3 раз) реабілітаційного періоду; високий профілактичний потенціал; відсутність побічних ефектів, неінвазивність і екологічна безпека.

Ці методи лікування показують добрі результати. [55]


1.4.2. Лікувальні фактори механічної природи

В основі лікувальних методів лежить вплив на тканини організму людини механічних факторів (напруги, вібрації, акустичних коливань і змінених параметрів повітряного середовища). Так, лікувальний масаж представляє собою механічних вплив на тканини за допомогою рук, вібрація — періодичні механічні коливання під час безпосереднього контакту тканин з їх джерелом, акустичні коливання — періодичний вплив на тканини через повітря, воду, інші середовища.

Основними характеристиками механічних факторів є: атмосферне тиснення; парціальне тиснення; звукове тиснення; коливальне зміщення часток середовища; напружений тиск.

Перепад атмосферного тиску можливо створити штучно на земної поверхні в обмежених від зовнішніх середовищах, просторах — барокамерах, нагнітаючи і відкачуючи з них повітря. В результаті можливо домогтися створення зайвого (гіпербарія) або недостатнього (гіпобарія) тиску.

Перепади атмосферного тиску повітря або загального тиску газової суміші неминуче призводить до зміни парціальних тисків, створюваних їх газів. При цьому разом з тиском змінюється їх щільність.

Звуковий тиск — амплітуда періодичних коливань атмосферного тиску, виникає в результаті стиснення і розрядження часток середовища.

Розглядаючи дію механічних факторів на організм, слід мати на увазі, що відбуваються в організмі рухи тканин, при механічному впливі пояснюється взаємодія сили, маси і прискорення. Розглянуті явища визначають як біомеханічні властивості живих тканин і органів, а також механічні явища, що відбуваються як з цілим організмом, так і з окремими його органами.

Серед всіх біологічних тканин найбільш пружними є кістки. Для більшості м’яких тканин характерні невизначеність початкового і природного стану, нестискаємість і анізотропія внутрішніх напружень. Деформування м’яких тканин можуть досягати 200%

Основним об’єктом неспецифічної дії механічного фактору є рідке середовище організму. Рідке середовище складає найбільшу частку організму, їх пересування забезпечує обмін речовин і постачання клітин киснем, тому механічні властивості і потік рідини представляє для медиків і біологів особливу цікавість. Подібно твердим тілам, рідина менш стискаєма і володіє більшою щільністю; подібно газам, приймає форму судин, в яких знаходиться. З підвищенням температури і зниженням тиску рухомість молекул рідини збільшується.

Під впливом механічної дії розширюються діючи капіляри, а також починають функціонувати запасні капіляри, завдяки чому посилюється приток крові до тканин, поліпшується постачання їх киснем, збільшується функціональна активність, прискорюються процеси заживання і відновлення. Цей механізм значно ефективніший, чим збільшення кровообігу при форсуванні праці серця, що відбувається, наприклад, при фізичному навантаженні. Прискорення циркуляції артеріальної крові сприяє кращому відтоку венозної крові. [55]

Специфічний вплив з’являється під час впливу на м’язи, особливо при їх атрофії та стомленні. В тому випадку підвищується тонус, покращується живлення м’язів, їх скорочувальна функція, еластичність, підвищується, а також зменшується вже розвинена м’язова атрофія. Помітно підвищується працездатність м’язів, збільшується об’єми і вага, швидше відновлюється функція стомленого м’язу. Дія механічних методів ефективніше відновлює працездатність втомленого м’язу, чим просто відпочинок. При цьому шкіра стає пружною, підвищується її опір до температурних і механічних факторів. Підсилюється обмін речовин і шкіряне дихання на ділянках тіла в області дії, виникають біологічного активні речовини, що стимулюють обмінні та відновлювальні процеси. Механічний вплив на визначені шкіряні зони рефлекторно впливає на ряд органів і тканин, пов’язаних нервовими шляхами з цією зоною.

В наслідок механічного впливу знімається больовий синдром, відновлюється рухлива активність хребта, підвищується переносність навантажень, нормалізується функції тазових та інших органів.

Враховуючи, що основним об’єктом впливу є рідке середовище організму, а специфічними об’єктами шкіра, м’язи, хребет, можна визначити основні показники цього впливу. Це захворювання опорно-рухового апарату, кров’яної системи, особливо викликані порушенням відтоку крові. [8]

Усі рекомендовані механічні впливи проводяться тривало, систематично, окремими курсами, частіше всього раніше проведеного лікування, чи як засіб профілактики від рецидивів захворювань.

Створення в тканинах аперіодичної напруги використовують з лікувальною метою у вигляді масажу і мануальної терапії.

Періодичні коливання під час безпосереднього контакту з їх джерелом (вібрації) прийнято розподіляти у відповідності з віброчутливістю сприймаючих їх саматосенсорних механорецепторів м’язів і шкіри. Виділяють низькочастотну вібрацію до 40 Гц і високочастотну з частотою 40-250 Гц. Практично всі існуючі класифікації механічних коливань пов’язані з слуховим сприйняттям людини. До звуків, що чуються, традиційно відносять акустичні коливання з частотою 16-2000 Гц, менш 16 Гц — інфразвук, більш 20000 — ультразвук. В медицині використовують переважно коливання ультразвукового діапазону (ультразвук). [55]

На ряду зі змінами атмосферного тиску повітря найбільш широко в лікувальній практиці застосовують газові суміші з зміненим парціальним тиском різних компонентів повітря. Крім зміни повітря в фізіології використовують насичення повітря різними солями чи рідкими лікарськими речовинами (аерозолі).

У відповідності з механічними факторами, що використовуються виділяють різні методи їх лікувального використання.

Масаж — дозований механічний вплив на оголене тіло хворого спеціальними прийомами, що виконується руками масажиста у визначеній послідовності і сполученнях. Крім лікування масаж проводять також для профілактики захворювань (гігієнічний масаж), зміцнення м’язів, зменшення втоми, підвищення витривалості (спортивний масаж), покращення трофіки тканин (косметичний масаж).

За джерелом механічних впливів виділяють масаж ручний, анаротний, і комбінований (гідромасаж, пневмомасаж). Ручний масаж розділяють на класичний, сегменторно-рефлекторний і регіонально-точечний.

При проведенні масажу посилюється трофіка шкіри, підвищується її еластичність, покращується кровопостачання тканин. Відбувається також очищення компонентів шкіри від шлаків, ліквідуються застійні явища в тканинах, прискорюється венозний відтік та збільшується артеріальний кровоток, що призводить до підвищення систематичного знищення діастологічного артеріального тиску. Масаж грудної клітини викликає брадикардію, нормалізує ритм дихання, збільшує її глибину і рівень вентиляції легень. Масаж живота приводить до посилення перистальтики кишечнику і підвищенню секреторної функції шлунково-кишкового тракту. [55]

Лікувальні ефекти: тонізуючий, судиннорозширюючий, трофічний, дренуючий, седативний.

Показання: захворювання і наслідки травм кістково-м’язової апарату, захворювання центрально-нервової системи, захворювання і травми периферійної нервової системи, захворювання серцево-судинної системи, захворювання органів дихання та травлення та інші.

Масаж — один з найпопулярних процедур на курорті.

Мануальна терапія дозований механічний вплив на суглоби за допомогою спеціальних прийомів, що виконуються лікарем. За допомогою цього методу частіше всього відновлюється рухливість окремих хребтів, рухливість сегментативо-анатомічного комплексу двох сусідніх хребців, поділяючого їх міжхребтового диску, і двох дуготросчатих суглобів, а також подовчних і коротких зв’язок.

Під впливом направлених рухів, що виконуються у визначеному положенні хворого, виникають короткочасні механічні напруження у суглобах. Вони призводять до відновлення рухливості хребтових сегментів і інших суглобів у повному об’ємі. Такі дозовані механічні зусилля призводять до ослаблення болю суглобних м’язів, зменшують чи ліквідують защімлення нервових коринців. Розрив рефлекторної білясуглобної міофікації призводить до відновлення рухливості хребта як єдиної структурно-функціольної системи. Зниження підвищеної м’язової напруги, що є реакцією всього організму на блок хребтового сегменту, викликає зменшення спазму м’язів стіни і ліквідує аномальну захисну позу. [8]

Мануальна терапія підсилює знижений обмінний кровопотік в тканинах і інтенсивність їх метаболізму, відновлює мікропружіння вільних нервових закінчень суглобів і зв’язок, що грають кардинальну роль у формуванні болів в суглобах і зменшує їх підвищену чутливість, що суттєво зменшує больові відчуття пацієнта.

Лікувальні ефекти: гіпоалгезивний, спазмолітичний, міорелаксуючий.

Показання: захворювання і пошкодження з функціональними блокадами поперечно рухливих сегментів, мігрень, вертеброцефалгія, деформація хребта неврогенного характеру, сколіоз, дорсалгія, гострий корінний синдром, хронічна момбалгія, дегенеративні зміни в задніх міжхребтевих суглобах і зв’язках, торакалгія, цервикалгія, консартроз.

Тракционна терапія пасивні і активні витяги хребта за допомогою спеціальних пристосувань — блоків, кільців і поясів. Розрізняють сухі і підводні витяги (у тому числі в мінеральній воді), вертикальні і горизонтальні.

Акупунктура — (лат. Acus —голка, punctio — колоти) — лікувальна дія на біологічно активні точки (БАТ) за допомогою металічних голок. Згідно сучасних знань, такі точки є морфофункціонально відокремленими ділянками, що розташовуються у підшкірній жировій клітчатці. Вони вміщують крихку з’єднувальну тканину і тісно пов’язані з поряд лежачими нервовими провідниками.

В силу виражених нейрорефлекторних зв’язків кожної точки з визначеними органами виникають різноманітні місцеві, сегментарні і генералізовані реакції. Внаслідок цього акупунктура виявляє виражений нейроадаптивний вплив на системи регуляції гомеостазу. Стимуляція БАТ відновлює динамічну рівновагу між процесами збудження і гальмування в структурах головного мозку і може бути ефективно використана для корекції функціонального стану хворого. Отримані дані свідчать на користь реалізації лікувальних ефектів акупунктури за допомогою нейрогуморальних механізмів. При цьому механічна стимуляція БАТ подразнює механорецептори шкіри, викликаючи акупунктурну аналгезію, а також формує найбільш виражену реакцію внутрішніх органів в межах сегменту, що стимулюється.

Лікувальні ефекти: анальгетична, спазмолітична, судиннорозширююча.

Показання: захворювання системи кровообігу (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, стенокардія, захворювання судин), органів дихання (бронхіальна астма, хронічний бронхіт), хвороби органів травлення, вегето-судинні дифузії, остеохондроз хребта і інші захворювання нервової системи з больовим синдромом, діабет, хронічний панкреатит, невралгія.

Так як акупунктура є класичним нелікарським методом, що не потребує складного обладнання і малотравматична, вона знайшла широке застосування в курортній практиці.

Вібротерапія — лікувальний вплив механічними коливаннями, здійснюється при безпосередньому контакті випромінення (вібратора) з тканинами хворого.

Вибіркове збудження механорецепторів при впливі вібрації призводить до розширення судин, покращення локального кровотоку і трофіки тканини. Вібрація біологічноактивних зон викликає реакції в рефлекторно пов’язаних з ними м’язами і внутрішніми органами.

Лікувальні ефекти: знеболюючий, судиннорозширюючий і трофічний, міорелаксуючий.

Показання: захворювання і травми периферійної нервової системи (невралгії, неврити, радикуліти), захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, нейроциркуляторна дистонія), стомлення, порушення сну. [55]

Ультразвукова терапія лікувальний вплив ультразвуку. В силу високого градієнту звукового тиску та значних зрушень напруг в біологічних тканинах пружні коливання ультразвукового діапазону змінюють проводимість іонних каналів мембран різних клітин і активують мембранні екземи, сприяють зменшенню і розсасуванню набряків, знімають стискання нервових закінчень в зоні впливу. [8]

За рахунок підвищення зв’язування біологічно активних речовин активізуються механізми неспецифічної імунологічної резистентності організму.

При збільшені інтенсивності ультразвуку виділяється значна кількість тепла. В тканинах відбувається підвищення температури на 10С. Нагрів тканини призводить до послаблення болю і зменшення м’язового спазму. Місцеві розширення судин мікроциркуляторного руслу призводять до збільшення об’ємного кровотоку, підвищення ступеня їх забезпечення киснем, що суттєво прискорює регенерацію в осередку запалення. Крім того ультразвук усуває спазм гладком’язевих елементів шкіри і судин.

Лікувальні ефекти: протизапальний, катоболітичний, спазмалітичний, дефіброзируючий, бактерицидний.

Показання: загальні і дегеноативно-дистрофічні захворювання суглобів з вираженим больовим синдромом (артрити, артроз), наслідки травм і ушкодження кістково-м’язової системи, запальні захворювання периферійних нервів (неврит і невралгія), захворювання внутрішніх органів. В наслідок такої широти показань і гарного клітинного ефекту ультразвук є достатньо популярною процедурою на курорті.

Лікарський ультрафонорез — з’єднувальний вплив на організм ультразвукових коливань і тими, що вводяться за їх допомогою лікарських речовини. За рахунок значного радіаційного тиску ультразвуку молекули лікарських речовин одержують велику рухливість і переміщуються в глибину тканин. Ультразвуком викликається підвищення шкіри, створює сприятливі умови для проникання молекул лікарських речовин в організм. [55]

Лікарські препарати, що вводяться ультразвуком проникають до епідермісу і верхні шари дерми через вивідні протоки сальних залоз і достатньо легко проникають через пори кровоносних і лімфатичних судин. На відміну від електрофорезу при ультрафонофорезі кількість лікарських речовин, що накопичується в шарі, менше і діють вони продовж не тривалого часу, що не дає створювати їх значних концентрацій в зоні ураження або паталогічного осередку.

Кількість введених в організм лікарських речовин складає 1-3% нанесених на поверхню шкіри і залежить від частоти ультразвукових коливань, чим вона менше, тим більша кількість уведеної речовини. Ультразвукові коливання потенціюють лікувальні ефекти судиннорозширяючих, протизапальних і розсмоктувальних речовин, місцевих анестетиків, імунодепресантів і антикоагулянтів, а також послаблюють їх побічні ефекти.

Лікувальні ефекти: потенційовані ефекти ультразвукової терапії і специфічні ефекти введеної ультразвуком лікарської речовини.

Показники: визначають з урахуванням фармакологічних ефектів вводимих лікарських речовині і показників для ультразвукової терапії. Особливо цікавий для курортів фонофорез пелоїдів, що дозволяє поєднувати ефекти грязелікування і ультразвуку.

Баротерапія лікувальний вплив повітряного газового середовища з її компонентами, що знаходяться під різним тиском.

Локальна баротерапія лікувальний вплив стислим або розрядженим повітрям, на тканини хворого. Локальний вплив повітрям з тиском нижче атмосферного називають вакуумним масажем. Пониження тиску на обмеженій ділянці шкіри суттєво змінюють нормальне співвідношення градієнтів тиску в підлежних кров’яних та лімфатичних судинах, що призводить до нарощування двобічного обміну речовин в зоні мікроциркуляції і підвищує інтенсивність катаболізму підлежлих тканин. При локальному зменшенні атмосферного тиску (негативному тиску) суттєво збільшується проникнення судин шкіри, аж до розриву стінок підлежних капілярів. [55]

При локальному збільшенні атмосферного тиску (барокомпресії) знижується градієнт гідростатичного тиску і зменшується фільтрація рідини і проходу газів через стінки судин. В наслідок того створюються сприятливі умови для засвоювання кисню тканинами, що прилягають стимулюючи препаративні процеси загоювання ран і трофічних виразок.

Поєднання періодів локального підвищення та зміни атмосферного тиску сприяє покращенню тонусу судин м’язового типу і підвищення проникливості капілярів. Це призводить до збільшення обміну речовин і покращенню кровопостачання скелетних м’язів.

Лікувальні ефекти: спазмолітичний, судиннорозширюючий.

Показання: остеохондроз шейно-грудного, поперечно-кресцового відділу, хребта, невралгія, пневмонія в стадії одужання.

Гипобаротерпія лікувальний вплив повітря під зниженим атмосферним тиском. При зниженні атмосферного тиску (гіпобарії) зменшується вміст кисло роду у повітрі і парціальний тиск в альвеолярному повітрі, що призводить до зменшення швидкості переносу газів в тканинах і розвитку тканинної гіпоксії. В наслідок збудження рецепторів активізується дихальний центр. Не дивлячись на розвинений бронхоспазм і підвищений опір дихальних шляхів, повітря легше проходить в дихальні шляхи. Збільшується об’єм дихання, артеріальний тиск під час процедури підвищується, а після лікувального курсу знижується. Ці зміни справляють тренуючу дію на зовнішнє дихання хворих і на їх серцево-судинну дію.

Лікувальні ефекти: гемостимулюючий, катаболітичний, імуностимулюючий.

Показання: хронічні запальні хвороби легень (хронічний бронхіт, бронхіальна астма), токсичне ураження крові, цукровий діабет, неврастенія, вегето-судинні дисфункції, хронічні запалювальні хвороби жіночих статевих органів.

Гіпербаротерапія — лікувальний вплив повітря при підвищеному атмосферному тиску, пов’язаний зі зміною характеру газових потоків. В наслідок збільшення щільності газів, що вдихаються, підвищується запальний опір повітряного потоку. Гіповентиляція веде до накопичення СО2 в альвеолярному газі і артеріальній крові. Активуються процеси окислення фосфолікування і репаративної регенерації легень. Крім того гіпербарія перешкоджає формуванню нових бульбашок газу і розвитку газової емболії — закупорки кров’яних судин (лікувальна рекомпресія). [8]

Лікувальні ефекти: рекомпресійний, бронходренуючий.

Показання: хронічний бронхіт, бронхіальна астма, декомпресійна хвороба, баротравма легень.

В курортній практиці застосовуються мало. Це відноситься також до додаткової вентиляції легень.

Аероіонотерапія — метод лікувального застосування аероіонів повітряного середовища. В повітрі під впливом різних фізичних факторів (електричного поля високої напруги, жорсткого ультрафіолетового випромінювання ті інші) відбувається іонізація молекул повітря, на кожну з яких осідає 10-15 нейтральних газових молекул, виникає значна кількість легких аероіонів.

Проникаючи в дихальні шляхи сприяють виділенню з клітин біологічно-активних речовин. Хімічно активні атоми і молекули стимулюють метаболічні процеси, посилюють кровоток в судинах бронхів і альвеол, активують репаративні процеси дихальних шляхів.

При місцевому застосуванні (нашкірному) аероіони впливають на шкіряні рецептори, знижуючи запальні хвороби.

Лікувальні ефекти: муколітичний, бронходренуючий, бактерицидний.

Показання: пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, захворювання периферійної нервової системи. Частіше на курортах використовують груповий метод аероіонізації.

Аерозольтерапія — метод лікувального використання аерозолів лікарських речовин. Аерозольдисперсна система, що складається із багатьох дрібних рідких часток лікарської речовини, зважених в однорідному середовищі — газі, суміші газів, повітря.

Інгаляційна терапія має ряд особливостей і має перевагу перед іншими методами. Унікальність цього методу складається в тому, що такий шлях введення лікарських речовин є природним, фізіологічним, що не травмує цілісність тканин, не навантажує і є доступним, забезпечує максимальну ефективність при найменших фармакологічних витратах.

Інгаляція розріджує в’язку слиз, покращує функцію блимаючого епітелію.

Завдяки обільної сітці капілярів і великої поверхні альвеол легенів лікарські засоби можуть всмоктуватися легенями дуже швидко. При такому способі введення речовини, що вдихаються, не змінюються, як при надходженні їх у шлунок, так як зниження активності препарату в печінці виключається. Речовини, що введені в легені у вигляді інгаляцій, діють майже в 20 разів швидше і сильніше, ніж при прийманні внутрішньо.

Суттєвою перевагою інгаляційной терапії є висока концентрація препарату в дихальних шляхах, при незначній кількості і концентрації в організмі, за рахунок розбавлення після поглинання. [55]

При інгаляції лікарські речовини надходять до організму у вигляді аерозолів. Аерозолі як лікарська форм представляє собою розчини, емульсії лікарських речовин, що знаходяться під тиском газу.

Велике значення при інгаляції має температура. Гарячі розчини з температурою вище 400С подавляють функцію блимаючого епітелію. Холодні розчини (25-280С і нижче) викликають охолодження слизової оболонки дихальних шляхів. Оптимальна температура аерозолів частіше всього 37-380С.

В якості лікарських препаратів можуть бути використані штучні соляні розчини, відвари трав, лікарські препарати, з добавленням рослинних олій (евкаліптової, піхтової, м’ятної, облепіхової), а також мінеральні води. Інгаляцію проводять через рот чи через ніс.

Інгаляція через рот, як правило призначають для лікування бронхолегеневих захворювань. В першу чергу вона впливає на запалену і набрякну слизову оболонку, а також на кількість секрету, його продукцію і його виведення. Іншою важливої її властивістю є місцевий вплив на мускулатуру бронхів (зняття бронхоспазму).

Інгаляцію через ніс призначають для лікування хворих ринітами, синситами. Ніс є найефективнішім аерозольним фільтром, що затримує майже всі частки діаметром більш 1 мкм, тому інгаляції лікарських речовин через ніс для лікування пацієнтів із захворюваннями бронхів марне.

Ефективність інгаляцій напряму залежить від її тривалості. Так як при дозуванні необхідно враховувати, що концентрація їх збільшується в перебігу інгаляцій, а більш 50% лікарських речовин утікає не досягаючи дихальних шляхів.

Методи отримання і подачі аерозолів повинні відповідати виконанню конкретних задач. Для подачі аерозолів використовують парові інгалятори, компресорні інгалятори, ультразвукові інгалятори, дозовані розсіювачи.

Лікувальні ефекти: муколтичні, потенційовані, фармакологічні, ефекти інгальованої лікарської речовини. [55]

Показання: гостра пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, туберкульоз легенів, професійні захворювання легень, супутні захворювання лор-органів, гострі респіраторні вірусні захворювання, пошкодження шкіряного покрову і слизових оболонок, опіки і трофічні виразки.

Аерофітотерапіявикористання різних натуральних ефірних олій для створення емоційної гармонії з лікувальною метою. Приміщення насичено летючими компонентами ефірних олій, це відбувається за допомогою апаратів для аерофітотерапії. [55]

Седативним (заспокійливим) ефектом володіють летючі пари валеріани, апельсину, лимону, герані пахучої, мандарину, ромашки, жасмину, іриса, лаванди, лавра благородного, полину, смородини, чорного перцю і шалфею.

Якщо звичайний аероіон існує близько 10 секунд, то , з’єднавшись з мікрочасткою води та ефірною олією в 3-4 рази довше, що забезпечує лікувальний ефект. Аероіони проникають в організм не лише через легені і бронхи, але і через шкіру тіла.

Показання визначаються лікувальними властивостями речовини, що розпилюється.

Галотерпіялікувальні захворювання органів дихання в умовах регулювання дихального середовища мікроклімату соляних печер.

Аерозоль хлориду натрію потрапляє по дихальним шляхам до рівня дрібних бронхів і викликає амплітуду руху від блимаючого епітелію бронхів. В наслідок збільшується максимально вентиляція легень і життєва ємність легень, зменшується задишка і хрипіння в легенях. [55]

В наслідок удосконалення галотерапії були створені наземні лікувальні приміщення, що моделюють мікроклімат підземних печер.

Лікувальні ефекти: мукалтичний, протизапальний, антиалергічний.

Показання: хронічні неспецифічні захворювання легень (бронхіт, бронхіальна астма, трахеобронхіт), пневмонія, захворювання лор-органів, захворювання шкіри (екзема, нейродерміт). [8]

1.4.3 Лікувальні фізичні фактори термічної водної природи.

Тепло і холод застосовувались з лікувальною і профілактичною метою з давніх часів.

Для лікувально-профілактичного застосування тепла і холоду в курортних умовах може бути використані різноманітна середа: вода, повітря, пісок, глина, парафін.

На сприймання і відчуття тепла і холоду організмом людини впливає використання теплоносія, його фізичні властивості і інші параметри, як: теплоємність, теплопровідність, розмір поверхні тіла, що підлягає впливу, тривалість температурного впливу. Теплоємність води порівняно з іншими теплоносіями найвища і рівна 1, завдяки високій теплоємності вода також при невеликій різниці між її температурою і температурою тіла, може віднімати чи підводити до організму тепло в великій кількості.

(Теплоємність — кількість тепла, що виражено в малих калоріях, яке необхідно для нагрівання 1 г речовини на 10C).

Теплопровідність — властивість тіл передавати тепло, що визначає процес поширення тепла. Одна і таж температура різних теплоносіїв викликає різне тепловідчуття. У порівнянні вплив парафіну і води, перше з температурою 55-600С супроводжується сприятливим відчуттям, так як парафін має низьку теплопровідність, вода за таких температур може викликати опіки.

Різниця між температурою носія і поверхньою тіла. Чим більше різниця, тим більше проникливо сприймається організмом термічний вплив.

Тривалість температурного впливу. Під впливом тепла деякі процеси відбуваються дуже швидко (підвищення м’язової активності, зміна тонусу судин поверхні тіла, потовиділення). Короткочасні холодові впливи (не різкі) підвищують тонус м’язів, збільшують їх силу. Теплові процедури навпаки знижують тонус і працездатність скелетних м’язів, викликають відчуття втоми. Короткочасний місцевий вплив холоду і тепла викликає підвищення розпалення периферійних нервів, більш тривалий холодний чи тепловий вплив призводить до зниження чутливості, надає болезаспокійливу дію. Локальний вплив води (місцеві ванни), на окремі активні області викликають зміни тонусу судин визначених областей. Загальні холодні і горячи процедури нетривалої дії надають тонізуючу, збуджуючу дію на нервову систему, а тривалі, навпаки, викликають втому, загальну слабкість, пригнічення нервової системи. [8]

Тепло і холод в першу чергу діє на шкіру, яка є складним органом, приймає активну учать в життєдіяльності організму. Тепло і холод подразнюють велику кількість нервових закінчень (рецепторів) шкіри, а через них впливає на центрально нервову систему, регулює всі реакції організму.

За допомогою тепла можна впливати через шкіряні покрови на кровопостачання внутрішніх органів. При розширенні судин звужуються судини внутрішніх органів і навпаки при звужені судин шкіри кровоносні судини внутрішніх органів розширюються (виключення складають судини нирок, селезінки, головного мозку і серця). При місцевому впливі тепла і холоду судинна реакція шкіри і внутрішніх органів, що знаходяться з нею в одному сегменті, протікає в одному напрямку (області грудної клітини, чолі при охолодженні судини звужуються, при зігріванні брюшних стінок, поперечні судини розширюються).

Загальні холодні, а також особливо горячи процедури є серйозним навантаженням для серця і можуть викликати негативний ефект. Необхідно врахувати при призначенні загальні водні процедури. З теплових процедур без використання природних лікувальних факторів найбільше поширення в курортній практиці отримали парафінотерапія, озонокерітотерапія, бані.

Парафінотерапія. — парафін представляє собою суміш високомолекулярних вуглеводів. В наслідок невисокої температури плавлення (40-650С) парафін зручний під час проведення процедур. В наслідок теплового впливу парафіну відбувається посилення процесів обміну і виникнення біологічно активних речовин. Це стимулює процеси регенерації і збільшення кількості функціонуючих капілярів. Тепло парафіну допомагає зняти біль і скованість в уражених суглобах, стимулює приплив крові до хворого місця, розслабляє мускули і робить лікування корисним до початку вправ, масажу і іншої фізичної терапії.

Поряд з тепловим, парафін, виявляє механічну дію, здійснює тиск на шкіру.

Лікувальні ефекти: покращення кровообміну і живлення тканин, посилення обміну речовин, пом’якшення хронічних осередків запалення.

Показання: радикуліти, неврити, невралгії, порушення опорно-рухового апарату.

Озокеритолікування. Озокерит (гірський віск) суміш твердих вуглеводородів парафінового ряду, газообразних вуглеводородів, мінеральних олій, смол, діоксиду вуглеводорода і сікроводороду. Температура плавлення (52-850С) з усіх теплоносіїв, що використовуються у озокериті найбільш високі теплоутримуючи і компресійні властивості. Його теплоутримуюча здатність в 4 рази вище ніж у парафіну. На відміну від парафіну озокерит вмішує біологічно активні речовини, що проникають під час процедури в організм через непошкоджену шкіру. Таким чином, озокерит стимулює неспецифічні фактори імунітету шкіри і сприяє формуванню структурно-впорядкованих еластичних рубців з’єднувальної тканини. Так як озокерит поступово віддає тепло, це викликає поступове розширення судин на місці накладання аплікації. Це важлива властивість дозволяє проводити озокеритолікування хворим з функціональним порушенням серцево-судинної системи.

Лікувальні ефекти: розсмоктуючий, протизапальний, знеболючий.

Показання теж що і для парафінотерапії. [55]

Бані — поєднальне лікування і гігієнічний вплив на хворого гарячим повітрям і холодною прісною водою.

На сьогодні використовуються 2 типа бань: парова і сухоповітряна.

Парова баня — лікувальний вплив на організм насиченого гарячого повітря високої вологості і холодної прісної води. Парова баня як стресовий фактор покращує функціональні резерви організму, підвищує її реактивність і рівень резистентності. Відвідування бані знімає напругу механізмів регуляції функцій внутрішніх органів і скелетних м’язів.

Лікувальні ефекти: катаболічний, секреторний.

Показання: захворювання серцево-судинної системи, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, хронічний бронхіт, дискенезія жовчного міхура, цукровий діабет.

Сухоповітряна баня лікувальний вплив на організм сухого гарячого повітря теплого опромінення тканин нагрітої холодної прісної води. Теплове опромінення викликає короткочасний спазм судин шкіри, який швидко знімається, їх розширення за рахунок активізації адренергічних волокон та виникнення локальних регуляторів кровотечі. На фоні тенденції до пониження діастологічного тиску і швидкості кровотоку відбувається виражене розширення коронарних судин і підсилення функцій міокарду. Гаряче повітря розширює бронхи, зменшує їх секреторну функцію і підвищує швидкість газообміну.

Поглиблення в холодну воду приводить до виділення нейроадреналіну шкірою і звуження судин шкіри. В холодній воді у хворих підвищується легенева вентиляція.

Періодичні впливи різнонаправлених термічних факторів (тепло і холод) підвищують стійкість церебральних механізмів регуляції судинного тонусу до різнонаправлених подразників і стабілізує тиск у хворих артеріальною гіпертенденцією. Вони формують довгочасну стійку адаптацію механізмів терморегуляції людини і активують механізми його неспецифічної резистентності до факторів зовнішньої середи, активують гальмуючи процеси у корі головного мозку, зменшують стомлення, розслаблюють м’язи, створюють відчуття бадьорості і свіжості. [55]

Лікувальні ефекти і показання: сходні з лікувальними ефектами парової бані лише різниця, що м’який вплив сухоповітряної бані легше переноситься організмом.

Гідротерапія використання прісних вод з лікувальною метою. Воду для фізіотерапії можна використовувати як у стані рідини, пару чи льоду. Вода є дуже зручним для проведення процедур теплоносієм, що дозволяє достатньо швидко підвести до організму чи відняти більшу кількість тепла.

Успіх водолікування в значній мірі залежить від того, наскільки раціонально використовуються методи лікування в залежності від індивідуальних потреб.

На практиці використовують наступну градацію температури води: дуже холодна (нижче 120С); холодна (18-240С); прохолодна (24-300С); індиферентна (30-370С); тепла (38-420С); гаряча (вище 430С).

Дуже прохолодну, холодну і прохолодну воду використовують тільки для короткочасних процедур, що забезпечує гартування, стимулює роботу імунної і гормональної системи, покращує кровообіг. Тривалість впливу процедури коливається від декількох секунд (обливання, контрастний душ, обливання і розтирання холодною водою) до декількох хвилин (ванн).

Найбільш сприятливо водні процедури діють, якщо їх приймають одразу після теплого ліжка, сонячної ванн. Легкий озноб на початку процедури, вказує на процес посиленого теплообміну, — явище цілком нормальне.

Ванни з температурою індиферентної зони знімають м’язову напругу. Їх розслаблююча дія обумовлена відштовхуючою силою води. Теплі ванни знімають втому, сприяють глибокому послабленню і хорошому сну. Тривалість теплих ванн – не більше 20 хв. Гаряча вода сприяє кращому проникненню в шкіру активних компонентів цілющих речовин (рослинних чи мінеральних), що додають в лікувальну ванну.

В курортній практиці знайшли застосування такі гідропроцедури, як вологі укутування, лікувальні душі, штучні ванни, підводний масаж.

Вологе укутування лікувальна дія на тіло хворого гідрофільною тканиною, змоченої водою кімнатної температури.

В першій фазі (10-15 хвилин) відбувається виділення тепла із організму і зниження температури тіла. Подразнення теплочутливих структур і механорецепторів викликає короткочасний спазм судин шкіри і викликає тонізуючу дію.

В другій фазі, 20-40 хвилин після початку процедури відбувається розширення судин шкіри, збільшується маса крові, що в ній циркулює і призводить до ослаблення судинного тонусу, зниженню артеріального тиску і частоти дихання. Після процедури хворий приймає дощовий душ (1,5-2 хвилини, температура води — 34-350С), потім витирається і відпочиває (10-20 хвилин). Курс 10-12 процедур.

Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, тонізуючий, заспокійливий, потогінний.

Показання: неврастенія, нейроциркулятона дистонія та інше.

Найкращій ефект досягається при використанні даного методу в комплексі з іншими тепловодопроцедурами.

Души — лікувальний вплив на організм струменями води різної форми, напрямку, температури і тиску. Ударяючись об тіло хворого, струмінь води викликає короткочасну періодичну деформацію різних ділянок шкіри з наступним подразненням багаточисельних механорецепторів і термочуттєвих структур. В наслідок змінюється тонус судин і скелетних м’язів. При цьому холодні і гарячі душі виявляють різні ефекти: гарячі підвищують судинний і м’язовий тонус, а холодні, навпаки, знижують.

Дощовий (голчастий і пиловий) душі. В залежності від діаметру отворів душової насадки потік води, що проходить і падає на оголеного хворого може бути у вигляді дощу, гострих струменів чи водяного пилу. Температура води 39-200С, тиск води 100-150кПа.

Струєвий дощ (Шарко). При проведенні душу Шарко на тіло, що знаходиться на відстані 3-4 м від душової кафедри на оголеного хворого направляється потік води спочатку вітром, а потім компактним струменем. Температуру води постійно знижують з 36-340С (перші 2-3 процедури) до 200С (в кінці курсу лікування), а тиск води постійно підвищується з 150 до 250 кПа.

Циркулярний душ — лікувальний вплив на тіло оголеного хворого багатьма горизонтальними струйками води із системи вертикальних труб з тонкими отворами. Температуру води постійно знижують з 36-340С при перших процедурах до 250С до кінця курсу лікування, а тиск підвищують від 100 до 150 кПа.

Підводний душ — масаж. Одна з найпопулярніших процедур. Тіло хворого, поміщують в ванну ємністю 400-600 л чи в спеціальний басейн, впливають компактним струмом води із вміщеним в воду на відстані 15-20см від тіла наконечником. Напрямок руху струму води змінюють за загальними правилами масажу. Температура води масажного струму 35-370С, її тиск залежить від області дії і може бути від 100 до 400 кПа.

Лікувальні ефекти: тонізуючий, седативний, спазмолітичний, судиннорозширюючий, імунностимулюючий.

Показання: функціональне порушення серцево-судинної і нервової системи, депресивні стани, гіпертонічна хвороба І і ІІ стадії, гіпотонічна хвороба та інші. [8]

Ванни — лікувальні впливи на хворого, занурюваного в водне середовище. При їх проведенні на хворого (на відміну від душу) механічні, термічні і хімічні фактори діють упродовж всієї процедури. В залежності від хімічного стану води розрізняють прісні, газові і ароматичні. Із лікувальних інгредієнтів частіше всього використовують йодобромний концентрат, хвою, скипидар, рослинні відвари.

В курортній практиці частіше використовують наступні види ванн: хвойні (що викликають заспокійливу дію); гірчичні (сприяють розширенню судин уріженню чи поглибленню дихання); шалфейні (виявляють протизапальну знеболюючу дію); крохмальні (виявляють протисвербіжну і підсушуючу дію); скипидарні (виявляють судиннорозширюючу і болезаспокійливу дію); перлинні — з подачею стислого повітря у вигляді бульбашок (добре впливають на деякі захворювання нервової системи); вуглекислі (ефективні при захворюваннях серцево-судинної системи); вихрові (для верхніх і нижніх кінцівок); контрастні ванни — чергування гарячої (38-420С) і прохолодної (10-240С) (тренуючий фактор для судин); кисневі ванни.

Можна сказати, що прісні ванни достатньо розповсюджені, але при наявності природних мінеральних вод вони все ж таки виконують допоміжну роль і використовуються у випадках протипоказання до застосувань основного природного фактору.


1.5 Дієтотерапія


Послуги харчування відносяться до базових послуг, без споживання яких неможливе саме перебування на курортах. [8]

Для нормалізації фізіологічних процесів на всіх рівнях асиміляції їжі необхідна корекція надходження речовин з їжею. Ця корекція передбачає: індивідуалізацію харчування хворих за калорійністю і хімічними інгредієнтами, наприклад при цукровому діабеті; використання дієти для відновлення відповідності між пошкодженими ферментативними системами організму і механічним складом їжі. При відсутності ферменту лактози використовують кисломолочні продукти, які розщеплюють глікоген пшеничного хлібу, виключають хліб і борошно; пристосування дієти до порушених процесів усмоктуваних харчових речовин (виключення важко перетравності клітковини, заміна їжі продуктами, які попередньо підлягають ферментному розщепленню); облік взаємодії харчових речовин. При недостатності переварювання жиру відбувається зв’язування кальцію жиром. Дефіцит кальцію веде до накопичення вільної щавлевої кислоти. В результаті можливе виникнення щавлевокислих солей, що веде до появи каміння в сечовивідних шляхах і необхідності різкого обмеження: 1 проникнення, 2 упровадження жиру; часткове заміщення технологічної обробки і прийомів їжі тим самим впливає на пошкоджені ферментні системи. Їжу більш ретельно здрібнюють і підсилюють термічну обробку продуктів під час приготування їжі для хворих зі зниженою секрецію шлунку, компенсація підвищених втрат окремих речовин через добавки до їжі біологічно активних речовин. [8]

В будь-якому випадку дієтичне харчування повинно: не тільки покривати фізіологічні потреби, але і бути лікувальними засобом; виявляти вплив на клінічну картину хворого, характер патологічного процесу; підвищувати опір організму по відношенню до несприятливих умов зовнішнього середовища; нормалізувати активність гормонів шляхом зміни реакції середовища.

Були встановлені фізіологічні норми харчування для основних груп населення, дітей різного віку, людей похилого віку. Лікувальне харчування, базується на фізіологічних нормах, передбачає організацію харчування хворих, з різною патологію з урахуванням особливостей перебігу в хворих процесів обміну і станом окремих функціональних систем. На основі цих норм в лікувально профілактичних закладах харчування організується за 15 лікувальними дієтами з урахуванням енергетичної цінності раціону, його хімічного складу, механічних і температурних компонентів. Окрім вказаних якісно-кількісних взаємовідношень раціону велике значення надається біоритмологічної адекватності харчування , що визначає режим прийому їжі. Під режимом харчування розуміють число прийомів їжі, розподілення добового раціону при прийомі (за хімічним складом, вмісту енергії, набору продуктів).

Особливості організації лікувального харчування в санаторіях. Так як санаторії є лікувально-профілактичними закладам, основні положення дієтичного харчування є обов’язковим при організації харчування відпочиваючих в них людей. [55]

В санаторно-курортних умовах підвищується енерговитрати організму, так як заняття лікувальною фізкультурою, прогулянки сприяють збільшенню витрати енергії. Тому для санаторно-курортних закладів передбачається збільшення енергетичної цінності харчування на 20-25%, що повинно складати приблизно 3500-3800 ккал/добу, а також виключення найбільш, жорстких дієт. В раціоні збільшується кількість білку тваринного походження, мінеральних солей, вітамінів, клітковини, пектину, добове споживання рідини — як вільної, так і тієї, що надходить в організм з продуктами харчування.

Лікувальне харчування на курортах, в санаторіях, пансіонатах і профілакторіях, як правило, рекомендується призначати в комплексі з іншими лікувальним заходами.

В більшості санаторіїв широке застосування знайшли дієти №1,2,5,8,9,10,15, які використовують для лікування основного контингенту хворих.

В спеціалізованих відділеннях і санаторіях застосовуються і інші дієти (№ 3,4а,6,10а,10в,11,14), номенклатура яких залежить від профілю лікувального закладу.

Роздивимося основні дієти.

Дієта №1 застосовується при хронічних захворювання шлунку і дванадцятиперстної кишки, що характеризується порушенням моторної і секреторної функції шлунку. Ця дієта з вмістом білків, жирів і вуглеводів, калорійністю в межах фізіологічної норми при помірному вмісті хімічних, механічних і термічних факторів, які добре впливають на шлунково-кишковий тракт. Виключаються страви і продукти, що володіють подразнюючою і вираженою сокогінною дією. Режим харчування 5 разів на день.

Дієта №2 застосовується при хронічних захворювання печінки і жовчного міхура без стадії загострення. Дієта сприяє відновленню діяльності печінки і жовчного міхура шляхом хімічного щадіння, обмеження тугоплавких тваринних жирів, виключення страв, що вміщують ефірні олії, холестерин, дуже холодні страви і газовані напої. Необхідно збагачення раціону ліпотропними речовинами, носіями вітамінів, нерафінованими рослинними оліями. У цілому дієта повноцінна, з нормальним вмістом білку і легкозасвоюваних вуглеводами, обов’язково при чіткому режимі харчування 5-6 разів в день невеликими порціями в один і той же час.

Дієти №7, 10 мають схожі характеристики і тому в умовах санаторію можуть бути поєднані. Основні показання до застосування захворювання серцево-судинної системи з помірно вираженими порушеннями кровообігу, хронічні захворювання нирок без недостатності функції. Дієти націлені на нормалізацію обміну речовин, підвищення виведення із організму рідини, інших продуктів обміну речовин, нормалізацію кров’яного тиску. Дієти повноцінні, з вмістом жирів і вуглеводів в межах фізіологічної норми, з обмеженням повареної солі, рідини, збагачення раціону солями калію, вітамінами, ліпотропними речовинами. Рекомендуються страви з продуктів моря, рослинні нерафіновані олії, соки з м’якоттю, хліб грубого помолу. Режим харчування 4-5 разів в день.

Дієта №8 в основному застосовується при надлишковій масі. Вона фізіологічно повноцінна з обмеженням калорійності в основному за рахунок легкозасвоюваних вуглеводів і частково тваринних жирів. В харчуванні підвищуються кількість овочів і фруктів, продуктів моря, страв багатих харчовими волокнами. Виключаються збуджуючі апетит продукти і страви, кондитерські вироби, солона їжа. Дуже важливий режим, часто дрібного харчування з досяжним об’ємом для досяжності відчуття насиченості.

Дієта №9 застосовується при цукровому діабеті легкої і середньої тяжкості. Мета дієти — відновлення вуглеводного обміну, поліпшення функцій центральної нервової системи, серцево-судинної системи. Дієта з помірним пониженням енергоцінності за рахунок легкозасвоюваних вуглеводів і жирів тваринного походження, обмеження жирних кислот і холестерину, виключення цукру і кондитерських виробів. Необхідне отримання достатньої кількості повноцінного білку, ліпотропних речовин, вітамінів, харчових волокон. Режим харчування 4-5 разів на день.

Дієта №15 перехідна дієта від лікувального харчування до раціонального. Дієта фізіологічно повноцінна, насичена білками, рослинними маслами, вітамінами. Режим харчування 4 рази на день. [8]

При складанні лікувального харчування враховується як кліматичні, так і місцеві, національні особливості. В добових раціонах повинно широко використовуватися фрукти, овочі місцевого виробництва, вводитися національні страви.

При складанні харчування необхідно враховувати, що в санаторні умови хворі потрапляють у стадії ремісії, тому щадяче харчування їм не завжди підходить.

Тривале щадяче харчування може призвести до подальшого розвитку патологічного процесу.

Своєчасний перехід на розширене харчування в санаторіях сприяє відновленню порушених функцій. Цей перехід важливий і тому, що призначена на довгий час сувора дієта обтяжлива для хворого і в кінцевому результаті він відмовляється він неї. В цих випадках дієту слід складати таким чином, щоб виключити з неї небажані страви і поступово перевести хворого на звичайне харчування.

Особливої уваги потребує організація харчування дітей в дитячих санаторіях і закладах санаторного типу. Строге щадіння в дитячому віці негативно виявляється на розвиток організму в цілому, заважає нормалізації обміну речовин і знижує природний імунітет к інфекційним захворюванням. Сирі овочі, фрукти, соєві продукти, хліб із муки грубого помолу необхідно вносити в раціон всіх дітей і дорослих, тому що вони сприяють нормальному функціонуванню травного апарату і підвищують захисні властивості організму.

Лікувальне харчування на курортах і в профілакторіях будується у відповідності з фізіологічними потребами організму і регулюється нормативними документами, обов’язковими для виконання в санаторно-курортних організаціях.

На добу раціон хворого визначають виходячи із енергетичної цінності, тобто калорійності, із хімічного складу (кількість білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, води, вітамінів, екстрактивних речовин), із фізичних властивостей; із маси (об’єму), консистенції, температури їжі, із режиму харчування. [55]

Набір продуктів і порядок їх зміни визначено законодавством.

В основу будови харчових раціонів в санаторіях заведена групова заказна система лікувального харчування.

Під ній розуміють принципи розробки ряду добових харчових раціонів з правом вибору на кожному лікувальному столу із двох-трьох страв або строгим режимом харчування, де вибір страв не дозволяється. Це визначає доцільність застосування харчових раціонів при різноманітних захворюваннях і стану з врахуванням стадії і характеру ходу патологічного процесу. Для всіх дієт, особливо для дієт №8 і 9, в меню заказу повинно бути вказано хімічний склад і калорійність страв.

При визначені лікувального раціону необхідно врахувати як загальний, так і місцевий вплив на організм дієти або спеціального режиму харчування. Немаловажну роль в диференційованому застосуванні лікувального санаторного харчування грає тактика його проведення. В поняття “тактика” входить ряд моментів, забезпечуючих планомірність проведення лікувального харчування і мають з часом визначальне значення для ефективності дієтотерапії.

Основні з них є: координація харчового раціону з енергетичними затратами організму хворого; правильне складання режиму харчування з врахування хімічного складу мінеральних вод і раціону; динамічність призначення лікувального харчування з використанням системи навантаження; задоволення смакових звичкок хворого; залучання всього персоналу санаторію до забезпечення лікувального харчування, а самого хворого до його дотримування.

Режим харчування повинен бути збудован таким чином, щоб кожний прийом їжі як по годинам, так і по кількісному-якісному складу поєднувався з терапевтичним впливом санаторно-курортних факторів. Час харчування хворих залежить від кількості прийомів їжі і загального розпорядку дня в санаторіях. Перерва між окремими прийманнями їжі не повинна перевищувати 5 годин в денний час, а між останнім вечірнім прийомом їжі і сніданком 10-11 годин.

Для санаторіїв загального профілю і будинків відпочинку найбільш доцільний чотирьохразовий режим харчування. Четвертий прийом їжі передбачає прийом кефіру за 1-2 години до сну. Цей режим може змінюватися в залежності від профілю курорту і характеру бальнеопроцедур. Дрібне харчування (5-6 разове), призначають хворим з захворюваннями органів травлення, порушення обміну речовин (виразкової хвороби, хронічним гастритом, ожирінням і інші).

В якості прикладу розглянемо розподілення раціону (табл. 1.5.1.)


Таблиця 1.5.1

Режим харчування

Години прийому їжі

Розподілення раціону, %

Трьохразове

Четирьохразове 1 варіант

Четирьохразове 2 варіант

П’ятиразове

Сніданок

8.00-8.30

30

20

25

20

Обід

13.30-15.00

45

45

40

35

Підвечірок

17.00-17.30

-

-

10

10

Вечеря

19.00-20.00

25

25

25

25

Друга вечеря

21.00-22.00

-

10

-

10


Прийом їжі у визначений час має важливе значення для вироблення умовних рефлексів і налагодженої роботи не тільки органів травлення, але й всіх органів і систем. Важлива і тривалість прийому їжі. Розпорядок санаторію, пансіонату повинен бути таким, щоб прийом їжі кожним хворим у їдальні займав не менше 20-25 хв. перехід від однієї дієти до іншої, за медичними показниками, повинен відбуватися поступово. Задовольняти смакові звички хворого має значення в тактиці проведення лікувального харчування. Лікувальне харчування по груповій системі можна рекомендувати: побудова меню, в якому практикується повторення, крім таких найчастіше застосовуємих страв, як супи, картопля смажена; забезпечення ретельної кулінарної обробки їжі всі страви лікувального харчування повинні бути смачними і приємними на вигляд; забезпечення затишної обстановки обіднього залу і відповідної сервіровки столу; встановлення системи попереднього замовлення страв (на всі столи , крім найбільш строгих).

Досвід показує, що дотримуючись цих рекомендацій, можливо досягти вдоволення смакових звичок хворого і забезпечити повне споживання їжі, що готується. [8]

Але при індивідуальних замовленнях треба враховувати, що мінімальна калорійність набору продуктів складає 2000 ккал, а максимальна до 5000 ккал.

Неповинно вводитися в раціон великої кількості білку. Це може призвести до негативного впливу на організм, так як від підвищеної кількості білку страждає передусім функція печінки, нирок. В раціон треба вводити більше овочів, зелені, фруктів. Ці продукти забезпечують організм мінеральними солями, вітамінами, клітковиною. Широко застосовувати в харчуванні рибні страви, морську капусту та інші.

Хімічний склад і калорійність дієт регулюється не тільки закладкою продуктів у страви, але й підбором буфетних продуктів (хліб, масло, цукор).

Головним лікарем санаторію для щойно прибувших хворих визначаються чергові столи (дієти). Призначають орієнтовну дієту в залежності від санаторно-курортної карти (№ 1,5,9,15)

Остаточна дієта призначається з урахуванням характеру захворювання.


1.6. Активні види оздоровлення


Популярності активних видів відпочинку і оздоровлення на курортах сприяє наявність: матеріальної бази для занять (пляж, басейн, спортзал, спортивний майданчик та інші); спеціалістів лікувальної фізкультури (ЛФК), інструкторів по спорту; вільного часу для занять; вираженого лікувального і оздоровчого ефекту фізичних вправ; загальної оздоровчої направленості перебування на курорті і рекреаційної атмосфери.

Всі активні види оздоровлення, в тому числі і ті, що використовуються в умовах курортного лікування і оздоровлення, можна об’єднати в 2 великі групи: власне ЛФК; спортивно-масова робота.

Термін “лікувальна фізична культура” введено ще в 1929 р., але до цього використовувався термін “кінезитерапія”, що означає лікування рухом. В наш час під лікувальною фізичною культурою розуміють:

  1. розділ клінічної медицини, що вивчає раціональне застосування фізичної культури і зміни, що виникають у хворих під впливом фізичних вправ;

  2. метод неспецифічної терапії, що використовує засоби фізичної культури для відновлення здоров’я і працездатності хворого;

  3. метод лікування, заснований на використанні фізичних вправ, що широко застосовується в санаторно-курортних умовах з метою зміцнення здоров’я, лікування і медичної реабілітації хворих, попередження прогресування хвороб та їх ускладнень.

Лікувальна фізкультура виявляє як загальну дію на організм, так і сприяє нормалізації функції серцево-судинної системи, органів дихання, опорно-рухового апарату, так і місцеву дію відновлення діяльності уражених органів.[8]

Основними принципами застосування ЛФК є: індивідуально дозоване фізичне тренування; підбір вправ і їх сполучення в залежності від характеру захворювання і його перебігу, віку і стану здоров’я хворого; регулярність та тривалість застосування; поступове збільшення фізичного навантаження в процесі лікування.

Вправи можуть бути активними і пасивними, призначеними для рук, ніг, черевного пресу та інше; направленими на виправлення статури, тренування дихання і координацію рухів, розслаблення м’язових груп та інше.

До основних видів ФК відносяться: ранкова гігієнічна гімнастика. Проводиться вранці до сніданку, в теплу пору року на відкритому повітрі. Тривалість 5-20 хв. Призначується строго індивідуально; лікувальна гімнастика — комплекс фізичних вправ для впливу на організм в цілому чи місцево на хвору ділянку тіла чи орган. Лікувальну гімнастику проводять не частіше 1 разу на день. Тривалість заняття залежить від стану хворого, його тренування; пішохідні прогулянки — лікувальна процедура, доступна всім не тільки в санаторіях, домах відпочинку, але і в звичайному житті. Під час прогулянок необхідно дотримуватися співвідношення дихання і ходіння. Правильне сполучення дихання, яке найбільш повно і ефективно забезпечує потреби організму в кисні і дозволяє повністю виділяти з тканин і крові кінцеві продукти обміну речовин, в тому числі вуглекислий газ. Ходіння під час прогулянки повинно супроводжуватися вільними рухами; теренкур — дозоване ходіння за маршрутом, призначається відпочиваючим в санаторіях для тренування серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, дихальної системи. [10]

Заняття ЛФК, як правило проводять під наглядом інструкторів в першу половину дня і призначають з урахуванням прийому інших процедур.

Спортивна масова робота носить оздоровчий характер, але не є строгою лікувальною діяльністю. Однак при заняттях спортивно-масовою діяльністю, так же як при ЛФК, необхідно дотримуватись основних рухових режимів.

До основних форм спортивно-масової роботи можна віднести: ігри (настільний теніс, великий теніс, волейбол, бадмінтон, футбол, шахи та інші), спортивні свята. Вони можуть проводитись в спортивних залах та на спортивних майданчиках, так і на водоймищах. Розрізняють ігри малорухливі, рухливі і спортивні. Рухливі і спортивні мають особливе значення в дитячих лікувально-профілактичних закладах; плавання; ближчий туризм — одноднівні походи в межах території курорту. Проводяться під керівництвом методиста-спеціаліста по ЛФК. Загальна тривалість походу не повинна перевищувати 8 годин, а тривалість пішохідного маршруту 15 км; спортивні танці, аеробіка, шейпінг. [8]

Основні режими рухливої активності на курортах. В основу організації занять по фізичній культурі в санаторіях та будинках відпочинку покладена групова система її застосування. Відпочиваючим, залежно від стану здоров’я, призначають щадячий чи тренуючий режим. Розподіляє за групами методист-інструктор в процесі занять фізичною культурою.

Щадячий режим рекомендують особам старшого і похилого віку (жінкам старше 50, чоловікам старше 55 років), а також тим, що мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я: знижену адаптацію організму до фізичних навантажень чи слабкий фізичний розвиток.

Ранкова гімнастика з цією групою проводиться упродовж 12-17 хвилин. Кількість вправ 10-14. Число повторень 4-6. Стрибки, біг, підскоки замінюють ходінням.

Прогулянки в перші два тижні відпочинку проводяться по рівній місцевості і пересічною протяжністю 6-8 км, з кутом підйому, що не перевищує 5-100, з середньою швидкістю ходіння 3,5-4 км/ч з однією-двома 10-хвилиними зупинками. В кінці відпочинку дозволяється участь в одноденних походах протягом 16-18 км.

Під час гри (волейбол, настільний теніс, бадмінтон) проводять відпочинок через кожні 20-35 хвилин. Загальна тривалість гри не більше 60 хв. можлива участь в товариських зустрічах та змаганнях.

Плавання дозволяється при хвилюванні моря не більше 2 балів і температурі води не нижче 200С. Тривалість плавання від 2 до 15 хвилин в середньому темпі (20-25 гребків в хвилину). В другій половині відпочинку дозволяється участь у змаганнях з плавання на дистанцію 50-100 м.

Тренуючий режим призначають особам молодого віку і середнього віку (жінки до 50, чоловіки до 55), практично здоровим, або тим, що мають незначні відхилення від стану здоров’я, що відображаються на загальному стані, задовільному чи доброму фізичному розвитку. [55]

Ранкова гімнастика. Тривалість 12-17 хвилин. Кількість вправ 15-20, включає ігри з бігом. Число повторень 8-12.

Ігри. Дозволяються всі спортивні ігри, участь у товариських зустрічах і святах.

Плавання дозволяється при хвилюванні моря не більше 2 балів і температурі води не нижче 180С. Дозволяється плавання в будь-якому темпі тривалість від 5 до 30 хвилин з участю у змаганнях і спортивних святах.

Спортивно-оздоровча база. Застосування активних засобів оздоровлення в значній мірі залежить від стану спортивної бази та наявності підготовлених спеціалістів. Фінансування розвитку спортивної бази у національних санаторно-курортних закладах традиційно відбувалося по залишковому принципу. Але в останній час ринок примушує керівництво курортних закладів займатися залученням клієнтів, тому активно почали будувати відкриті басейни, аквопарки, тенісні корти.

За останні часи значно збільшилось кількість відпочиваючих, що регулярно займаються фізкультурою і спортом. Для заняття з таким контингентом треба спеціалісти. Роботу по фізичній культурі в закладах відпочинку здійснює інструктор фізичної культури.


Розділ ІІ. Сучасна оцінка оздоровчої рекреації в Запорізькій області


2.1 Загальна характеристика природних ресурсів Запорізької області


Запорізька область має дуже вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови, багатий рослинний та тваринний світ, унікальні природні ландшафти, історичні та культурні природні пам’ятки.

Запорізька область розташована на південному сході України, між 46015 і 48008 північної широти та 34010 і 37015 східної довготи. Область займає площу 27,2 тис. км2. Географічне положення області вигідне. Воно має великі власні енергетичні ресурси. Вона знаходиться поблизу великих ринкових та морських шляхів.[40]

Територія має в цілому рівнинну поверхність, але на ній помітно виділяється підвищення та зниження. Найбільш підвищена місцевість на середньо-східній частині області, так звана Приазовська височина.

Гіпсометричне Приазов’є являє собою плато, поверхня його хвиляста з нахилом убік Азовського моря. На узбережжі Азовського моря розвинені зсувні утворення і ерозійні явища, спричинені дією наземних і підземних вод, для цього району характерна активна геологічна діяльність моря. Вона виявляється в інтенсивному руйнуванні берегового уступу і просуванні моря в бік суші, цим пояснюється і утворення лиманів у гирлових частинах Приазовських рік. В наслідок акумулятивної діяльності моря виникло ряд кіс: Бердянська, Обіточна, Федотова.[16]

Приазовська берегова рівнина західніше р. Молочної переходить у Причорноморську, яка в північно-східному напрямі зливається із Запорізькою внутрішньою рівниною. Запорізька внутрішня рівнина межує з південно-східними окраїнами Придніпровської височини, її хвиляста поверхня поступово збільшується в бік Дніпра. Дніпро, вирвавшись з тісних гранітних обійм кристалічного масиву за порогами утворює острів Хортицю. [2]

Так для лікувально-оздоровчого відпочинку, найбільш сприятлива пересічна місцевість, так як вона дає відпочиваючим на прогулянки порівняно невеликі відстані, отримувати навантаження, які необхідні для тренувань серцево-судинної системи, дихальної системи та опорно-рухового апарату. Це дуже важливе так як на цей час гіподинамія стає однім з суттєвих пороків міських жителів.

Помірно континентальний, приморсько-степовий клімат Запорізької області характеризується вираженою посушливістю. Випаровування значно перевищує кількість атмосферних опадів, річна сума яких у межах степової зони змінюється від 300 до 450 мм, збільшуючись на північ. [36]

Південне положення області, близькість морського басейну обумовлює тривалий вегетаційний період який досягає 210-220 днів на рік. Літо сухе, спекотне, з великою кількістю сонячних днів. Зима помірно холодна, м’яка, з частими відлигами, значні морози бувають рідко.

Характерним для області є перевага протягом року східних та північно-східних вітрів. У прибережних районах у теплі роки спостерігаються бризи.

Середньорічна температура повітря коливається від 8,50 до 100C; у липні територія області розташована між ізотермами від 260С на півночі і північному сході до 300 на крайньому південному сході. Максимальна температура повітря досягає 38-400 — це район міста Бердянськ, який є найбільш теплим кутком Запорізької області. Сонячний період досягає більш 2380 годин.

У січні ізотерма – 60, як найбільш низька липнева ізотерма, охоплює тільки окраїни північного сходу області. Ізотерма – 50С проходить через Запоріжжя, опускається на південний схід та виходить за межі області. Ізотерма у –40С перетинає запорізьку область майже по прямій лінії від чорноземного на заході до Бердянська на півдні. [48]

Уподовж весняних місяців дують сильні вітри то холодні, то теплі та сухі. На прикінці квітня, або на початку виникають пилові бурі.

Азовське море також має помітний вплив на місцевий клімат. Цей вплив позначається на неширокій узбережній смузі і проявляється у вигляді пом’якшення температури, збільшення швидкості вітру і вологості повітря. У повітрі вміст кисню у 1,5 більше ніж на узбережжі Чорного моря.

Повітря насичене озоном, бромом, йодом, і хлоридами, степовим різнотрав’ям, солями і мікроелементами, що зумовило створення багаточисельних санаторіїв, профілакторіїв баз відпочинку, дитячих оздоровчих таборів. [54]

Водні об’єкти використовують організації для пляжного купального відпочинку. Купальний період визначається числом днів з температурою води вище 170С. Тривалість купального періоду на Азовському морі складає —120 днів. При виборі водного об’єкту для купання враховується характер берегу (пологий, терасований, крутий), ступінь зручності, підходу до води і розмір пляжної смуги та її формування (пісок, галька, глина, трав’яний покрив та інші), наявність мілини, характер дна. [31]

Крім того враховується швидкість течії (для річок) та імовірність штормів в купальний період (для морів).

В Запорізькій області є багато малих річок та декілька притоків Дніпра, які населення здавна використовує, як для рибної ловлі, так і для відпочинку — пляжний відпочинок, купання, плавання, катаннях на човнах та інші види відпочинку. Найбільша річка України — Дніпро, 138 км або 6% своєї протяжності в межах Запорізької області. Дніпро також приймає декілька притоків з лівого боку. Найбільша з них є річка Конка. Крім того до річок Дніпра відносяться Вовча, Жеребець, Мокра Московка, Верхня Терсо, Гайчур, Янгул. Річка Берда — степова річка Приазов’я. Перед Азовським морем вона створює Бердянський лиман та впадає до моря біля міста Бердянськ.

Друга за протяжністю річкою Приазов’я є Обіточна. На захід від Обіточної тече річка Лозовака і впадає в Азовське море біля с. Райнівка, на захід від Лозоватки до Азовського моря впадає річка Корсак. [52]

До річок, які безпосередньо не пов’язані з Азовським морем відносяться річка Молочна з притоками Токмак, Чунгул, Юшанли та Тащенак, яка впадає до молочного лиману. [16]

На півдні область омивають води Азовського моря. Довжина берегової лінії в межах області складає 306 км. Типова риса — присутність морських заток. Площа Азовського моря складає 37,6 тис км2 при середній глибині 11 метрів. Оздоровчий ефект купання посилюється завдяки підвищеної мінералізації морських вод завдяки можливості отримувати таласотерапію (купання в природних мінеральних водах). Вода біля берега достатньо чиста і прогрівається до 280С.

Від Запоріжжя до Дніпропетровська знаходиться водосховище Дніпровської ГЕС (озеро ім. В.І Леніна). В озері є до 40 видів різних риб.

Нижче Дніпрогесу Дніпро роз’єднується на два рукави: лівий — новий Дніпро та правий — старий Дніпро. Між якими знаходиться острів Хортиця.

Південніше Запоріжжя починається Каховське море, яке з’явилося після спорудження дамби біля міста Каховки. [16]

На запорізькому узбережжі Азовського моря розташовано ряд солоних водойм — озер і лиманів. На схід Бердянська паралельно берегу моря розташовані різні за формою та розмірами озера. У всіх цих озерах значні поклади лікувальних грязей. На південь від м. Ногайська, що на березі моря, розташоване озеро Цілющий Лиман, довжина якого 3-5 км, ширина 500 м, найбільша глибина 1 м. Місцеві жителі здавна використовують його грязі, як лікувальні.

Молочний лиман — це велике водоймище, відокремлене від Азовського моря пересипом. Він має довжину 32 км і ширину 5 км, глибина його не перевищує 2 м. Грязі лиману і зокрема району гирла р. Тащенак давно відомі як лікувальні.

На крайньому південному заході області в сушу вдається великий Утлюкський лиман, який на відміну від Молочного лиману широко сполучається з морем. У північно-західній частині лиману добувають лікувальні грязі, які використовує Кирилівський курорт.

До гідромінеральних ресурсів можна віднести мінеральні води та лікувальні грязі. Головним лікувальним фактором є мінеральні води, які використовують як для зовнішнього так і для внутрішнього застосування.

Мінеральні лікувальні води вміщують у підвищених концентраціях різноманітні мінеральні компоненти і мають різноманітні специфічні фізичні властивості в наслідок чого вони можуть впливати на організм людини. Вони мають широкий спектр лікувальних показників. Для бальнеологічних цілей використовуються головним чином підземні мінеральні води. [48]

На території Запорізької області використовують підземну йодо-бромну хлоридно-натрієву воду для лікувальних ванн з мінералізацією від 12 до 60 г/л, мінеральна хлоридно-натрієва вода підземного джерела мінералізацією 48-50г/л для лікувальних ванн, хлоридно-натрієва слабо лужна середньої мінералізації мінеральна вода “Кирилівська” (6-8 г/л), хлоридно-натрієва слабко лужна мінеральна вода “Бердянська” для внутрішнього прийому з мінералізацією 3-5 г/л. “Бердянська” вода відноситься до слабо мінералізованих, слабко лужних питних вод. За хімічним складом вона аналогічна питним водам “Миргородська” і “Куяльник”. Іонно-сольовий склад води різноманітний, вона вміщує більш 50 хімічних елементів таблиці Менделєєва у вигляді різноманітних сполук. Солі натрію, що входять до складу води “Бердянська” регулюють обмінні процеси, стимулюють секреторний апарат травлення, активують жовчовидільну функцію печінки. Іони калію посилюють тонус і рухливу активність шлунку і кишечнику, солі магнію знімають спазм жовчного міхура та сприяють регулярному виходу жовчі у кишковий тракт, знижують рівень холестерину в крові, приводить до зниження цукру в крові. Включення в комплекс санаторно-курортного лікування питної мінеральної води “Бердянська” підвищує на 30% результати ефективності санаторного лікування.

Сіркокислотні солі натрію, що входять до складу води регулюють водний обмін. Іони калію активізують роботу шлунку і кишечнику, сприють синтезу глікогену в печінці. Розчини солі магнію надають спазмолітичну дію на жовчний міхур, сприють виходу жовчі у кишковий тракт. [56]

Солі кальцію надають протизапальну дію, володіють вяжучею властивістю і збезводнювальною дією.

Крім того, в межах Приазов’я використовують мінеральні води за бальнеологічним типом “Миргородська”, “Нафтуся”, “Свалява”.

Широко відомою стала лікувальна вода з свердловини с. Ботієве (“Бабанівський фонтан”), розташоване в долині нижньої течії річки Корсак. Великим попитом користується Мелітопольська мінеральна вода. Лікувальними властивостями наділені артезіанські води Приазов’я (с.Георгіївна, с. Примпосад та інші), із значним змістом сірководню.

Лікувальні грязі (пелоїди) представляють собою опади різних водоймищ, та інші природні утворення, які складаються з води, мінеральних та органічних речовин, що використовуються для грязелікування. Вплив грязей на організм людини пов’язано з вмістом в їх складі органічних речовин, мікрофлори, солей та інших біологічно активних речовин. Органічні речовини визначають такі важливі властивості лікувальної грязі, як теплоємність, здатність утримувати тепло. Мікрофлора та органічно-мінеральний комплекс, смолоутворювальні пенициалиноподібні та інші речовини лікувальних грязей пояснює її антибактеріальні властивості, властивості регенерації (відновлення бальнеологічних властивостей після використання). [37]

В Запорозький області використовують грязі найбільш активні во всій Україні, аналог відомих курортів Саки і Карлові Вари. Мулово-сульфідні грязі — основний лікувальний фактор, ефективно впливаючий як на місцевий запальний процес, так і на всі основні функції організму — кровообіг, дихання, обмін речовин. Використовуються лікувальні лиманні грязі і цілющі голубі глини, які успішно застосовуються при лікуванні таких захворювань як: артрит, артоз та інші.

Використання мінеральних вод, цілющих грязей і глин Приазов’я в медико-курортних цілях рекомендовано Одеським Н І І. За комплексним набором природних цілющих факторів Приазов’я переважає навіть унікальні можливості Мертвого моря. [33]

Крім мінеральних вод та грязей використовують рідкісні види природної сировини, до якої відносять продукти, озокерит, лікувальні трави та інші.

Ландшафтні ресурси також необхідні для здоров’я відпочиваючих. Одна з складових ландшафту рослинний покрив. Значення дуже велике, так як з ним пов’язано безпосередній вплив ландшафту, що виявляється іонізаційним та фітонцидним властивостям рослин. Особлива важлива роль лісової місцевості, яка сприяє підвищенню вмісту кисню в повітрі та його іонізацію, виявляє очищуючу дію на організм людини.

Фітонциди (летючі речовини, які виділяються деревинною рослинністю) мають стерелізуючий вплив на визначені мікроорганізми. Так Запорізька область знаходиться в межах унікального клімату, що увібрав в себе дивні врачуючи сили степу, лісу і величної річки Дніпро та Азовського моря. В межах долини ріки Дніпро розташований хвойно-листяний ліс і стик повітряних фронтів, що призвели до виникнення озонового колодязю. [40]

Крім того функціональні особливості ландшафту важливі його естетичні властивості. Краса пейзажів впливає на емоційний вплив відпочиваючих, піднімаючи при цьому їх життєвий тонус. Надзвичайно різноманітними є природно-заповідні ресурси краю. Вони представлені різними природно-ландшафтними об’єктами: Старобердянський ландшафтний заказник загальнодержавного значення, Радионівський лісовий заказник, Алтагірський зоологічний заказник загальнодержавного значення, гідрологічний заказник “Молочний лиман”, Коса Обіточна — ландшафтний загальнодержавний заказник — це місце гніздування водно-болотних птахів, прилегла територія є нерестовищем ряду цінних видів морських риб. [20]

Заплава р. Берди, який є унікальним доброзбереженим в умовах антропогенно зміненого Північного Приазов’я природним комплексом.

Сиваш — ландшафтний загальнодержавний заказник де зберігалися у приданому стані комплекси водно-болотної та степової рослинності з популяціями рідкісних видів рослин та місцем гніздування і оселення різних видів птахів.

Коса Федотова — ландшафтний загальнодержавний заказник з унікальною водно-болотною степовою рослинністю. Великі та Малі Кучугури — орнітологічний загальнодержавний заказник – це місце гніздування водно-болотних птахів, мілководдям цінними нерестовищами риб.

Дніпровські пороги — загально геологічний, загальнодержавний заказник (м. Запоріжжя, острів Хортиця). Тут багато історичних пам’яток, музеїв, пам’ятників.

Кам’яні могили — філіал українського державного степового заповідника, це унікальний осередок степової, лугової, лісової та наскальної рослинності. [42]

Отже Запорозька область має в цілому сприятливі природні умови та ресурси для розвитку рекреаційної діяльності. Природні ресурси області виявляються дуже різноманітними, що треба використовувати для відпочинку та оздоровлення населення України і області, і має всі на це підстави.


    1. Сучасна оцінка функціонування курортно-оздоровчих закладів області


Найбільшого розвитку в Запорізькій області набула оздоровча рекреація та туризм.

На території області в 2004-2005 оздоровчому сезоні кількість санаторно-курорт­них (оздоровчих) закладів тривалого перебування порівняно з 2003/04 оздоровчим сезоном залишилась на тому ж рівні. Загальна їх кількість становила 205, що на 3,5% більше проти 1995 року та на 10,2% - проти 2000 року. Незважаючи на загальне збільшення, кількість санаторно-курортних закладів зменшилась на 18,7%, з 2000 роком - на 7,1%. Так як зріст відбувся за рахунок закладів відпочинку проти 1995 року - на 10,7%, 2000 року - на 15,3%.

Як свідчать статистичні дані оздоровчих закладів переважають заклади відпочинку - 81,0%, саме вони концентрують найбільшу кількість відпочиваючих; санаторно-курортні склали 19,0% (з них 20,5% - дитячі). Такі заклади забезпечують рекреантів повноцінним харчуванням (на 80%), надають обладнані пляжі (на 46%), організують дозвілля, екскурсії (на 23%). В Запорізькій області знаходиться 6,4% санаторно-курортних (оздоровчих) закладів України, хоча рекреаційний потенціал реалізовано не в повній мірі. (додатки 1,2)[49]


Таблиця 2.2.1.

Динаміка санаторно-курортних (оздоровчих) закладів


1995

2000

2001/02

2002/03

2003/04

2004/05

Оздоровчі заклади довгострокового перебування - всього


198


186


169


209


205


205

Санаторно-курортні заклади

у тому числі

48

42

41

41

40

39

Санаторії; з них

20

18

17

16

16

15

дитячі

12

9

8

8

8

8

пансіонати з лікуванням

1

-

1

1

1

1

санаторії-профілакторії

27

24

23

24

23

23

Заклади відпочинку

у тому числі

150

144

128

168

165

166

будинки і пансіонати відпочинку

9

7

6

7

7

9

Бази та інші заклади відпочинку

141

137

122

161

158

157

Крім того, самостійні заклади 1-2 денного перебування


1


3


1


1


1


1

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.

В загальній кількості оздоровчих закладів 155 перебували у приватній власності, 37-у державній, 13-у комунальній.


Рис. 2.2.1. Розподіл санаторно-курортних (оздоровчих) закладів за типами у 2004-2005 році. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.



(відсотків)




Рис. 2.2.2. Розподіл санаторно-курортних (оздоровчих) закладів за формами власності у 2004-2005 році. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Рис. 2.2.3. Розподіл санаторно-курортних (оздоровчих) закладів за причинами з яких вони не працювали протягом 2004-2005 року. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.

Загальна площа території, яку в 2004-2005 оздоровчому сезоні займали 206 оздоровчих закладів (включно з самостійним закладом 1-2 денного перебування), становила 683,5 га, з ним звільнені від земельного податку – 47 (22,8%) на 120,19 га (17,6%).[50]

На самостійному балансі перебувало 65 (31,6%) оздоровчих закладів.

Протягом 2004-2005 оздоровчого сезону не працювало 28 (13,7%) санаторно-курортних (оздоровчих) закладів тривалого перебування на 1,9 тис. місць (ліжок) та 1 самостійний 1-2 денного перебування на 52 місця. З її кількості:

  • 4 санаторію-профілакторію на 220 ліжок (1 – із-за відсутності коштів на експлуатацію закладу, 3 – з інших причин);

  • 24 бази та інші заклади відпочинку на 1,7тис. місць (8 – через відсутність коштів на експлуатацію закладу, 6 – перебування на капремонті, 10 – з інших причин).

На березі Азовського моря знаходиться 158 (76,7%) оздоровчих закладів, які працювали у 2004-2005 році, у тому числі 9 - санаторного типу, 149 - відпочинку.

Із загальної кількості санаторно-курортних (оздоровчих) закладів 19 (з них 18 - відпочинку та 1 санаторного типу) належали підприємствам і організаціям інших областей України (Київської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Кіровоградської). [46]

У 2004-2005 оздоровчому році в санаторно-курортних (оздоровчих) закладах у місяць максимального розгортання кількість ліжок (місць) становила 28,6 тис, що порівняно з минулим оздоровчим роком на 9,6% менше, у тому числі в санаторних закладах - на 30,1, в закладах відпочинку - на 4,0%. (додаток 3)


Таблиця 2.2.2

Кількість осіб, які були оздоровлені за типами санаторно-курортних (оздоровчих) закладів області


1995

2000

2001/02

2002/03

2003/04

2004/05

Оздоровлено в закладах тривалого








перебування (3 дні і більше)




248903

173200

157686

207183

216337

214837

у тому числі в









Санаторіях


43455

32348

35002

36256

39748

37315

з них у дитячих


7146

6052

7593

7829

8232

9452

пансіонатах з лікуванням


768

1177

1834

4200

1873

санаторіях-профілакторіях


44896

24254

20594

23656

20240

19804

курортних поліклініках


497

-

-

-

-

-

будинках та пансіонатах

відпочинку

9855

4552

5492

13357

25201

6254

базах та інших закладах

відпочинку

149432

112046

95421

132080

126948

149591

Оздоровлено протягом 1-2 днів







у самостійних закладах 1 -2-денного







денного перебування

15644

1984

-

-

-

-

у закладах довгострокового







перебування

16010

8581

9098

14078

18196

17562

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


За оздоровчий сезон 2004-2005 року в санаторно-курортних (оздоровчих) закладах, що знаходяться на території області, було оздоровлено 214,8 тис. осіб. Порівняно з минулим оздоровчим сезоном кількість оздоровлених протягом тривалого часу зменшилась на 0,7%, кількість осіб, які відпочивали протягом одного-двох днів - на 3,5%. (додатки 4,5)


Рис. 2.2.5. Динаміка кількості ліжок (місць) у місяць максимального розгортання в санаторно-курортних (оздоровчих) закладах області. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Таблиця 2.2.3

Розподіл оздоровлених за формами власності санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, в яких вони відпочивали у 2004-2005 році (тис. осіб)


В санаторних закладах

В закладах відпочинку

Всього

59

155,8

у тому числі в закладах, що перебували у власності



державній

11,9

19,2

комунальній

4,7

3,7

Приватній

42,4

132,9

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Із загальної кількості оздоровлених у 2004-2005 році в закладах тривалого та 1 -2 денного перебування: 13,0 тис. осіб (5,6%) - іноземні громадяни, в основному з колишнього СРСР ( з них майже 93,3% з Росії). (додаток 6)[46]


Таблиця 2.2.4.

Розподіл іноземних громадян оздоровлених протягом 2004-2005 року у санаторно-курортних і оздоровчих закладах області, по країнах, з яких вони прибули

Назва країни, з якої прибули іноземці

Кількість

оздоровлених

іноземців

кількість фактичнопроведених ліжко-днів (людино-днів)

всього

в середньому на одну особу

всього

13034

138385

10,6

Австралія

1

12

12

Болгарія

3

3

1

Чеська республіка

4

16

4

Фінляндія

1

7

7

Франція

4

25

6,3

Німеччина

83

1213

14,6

Греція

4

27

6,8

Ізраїль

11

133

12,1

Італія

5

34

6,8

Нідерланди

2

9

4,5

Польща

75

537

7,2

Словаччина

1

1

1

Словенія

1

24

24

Іспанія

1

1

1

Швейцарія

2

6

3

Туреччина

1

1

1

Сполучені штати

5

11

2,2

Країни, що утворилися 3 колишнього срср,крім україни - всього

12830

136325

10,6

Азербайджан

8

46

5,8

Білорусь

796

8772

11

Естонія

6

79

13,2

Грузія

3

9

3

Казахстан

6

48

8

Латвія

13

136

10,5

Литва

10

138

13,8

Молдова

20

264

13,2

Російська федерація

11968

126833

10,6

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.

Кількість осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, в загальній кількості оздоровлених у 2004-2005 році в закладах тривалого перебування становила 2920 (1,4%) осіб, збільшення проти 2003/04 року в 2,1 раза. Із загальної кількості осіб цієї категорії відпочило у:

  • санаторіях - 1913 осіб (у тому числі в дитячих - 219);

  • пансіонатах з лікуванням - 680;

  • санаторіях-профілакторіях - 8;

  • базах відпочинку - 319.

Із загальної кількості осіб, які лікувались і відпочивали у санаторно-курортних (оздоровчих) закладах, 75,5% (175,4 тис.) оздоровлені у червні-серпні 2005 року, у тому числі 13,6 (23,9)- в санаторних закладах, 86,4% (151,5 тис.)- в закладах відпочинку.

В області продовжується реалізація Державної програми відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України від 16.012003 року № ЗЗ) з метою удосконалення організації повноцінного відпочинку, оздоровлення дітей, а також стимулювання діяльності дитячих оздоровчих закладів. [49]

Серед стійких, найбільш суттєвих проблем розвитку ТРК області необхідно відзначити посилення його спеціалізації на оздоровлення дітей. Цьому в найбільшій мірі сприяють як наявні природні рекреаційні ресурси (тепле море, піщані пляжі, зручні береги), так і історико-культурні рекреаційні ресурси.

В закладах відпочинку та лікування, що знаходяться на території області, за оздоровчий сезон 2004-2005 року покращали стан здоров'я 48,9 тис. дітей віком 0-17 років (з них 36,7 тис. – 0 - 14 років).


Динаміка кількості оздоровлених дітей в санаторно-курортних (оздоровчих) закладах



Тис.







Всього

У закладах відпочинку

У санаторних закладах

Рис. 2.2.6. Віком 0-14 років. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Тис.

1995 2000 2001 2001/02 2002/03 2003/04 2004/05

Всього

У закладах відпочинку

У санаторних закладах

Рис. 2.2.7. Віком 15-17 років. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Із загальної кількості оздоровлених дітей 52,4% (25,6 тис.) - діти Запорізької області. Крім того, у санаторно-курортних і оздоровчих закладах інших регіонів України було оздоровлено 7,3 тис. дітей області (віком 0-17 років), у тому числі 4,6 тис. (63,6%) - у Криму. [18,20]


Таблиця 2.2.5.

Міграція дітей віком 0-17 років з метою оздоровлення у санаторно-курортних і оздоровчих закладах у 2004-2005 році

Регіони, з яких прибули діти

Оздоровлено

Оздоровлено в червні-серпні

всього

З них постраждалі в наслідок аварії на ЧАЕС

всього

З них

постраждалі в наслідок аварії на ЧАЕС

У групах змінах цільового призначення

Всього

48917

857

42752

637

1594

АР Крим

31

-

29

-

-

Області






Вінницької

268

23

115

22

12

Волинської

119

3

43

3

-

Дніпропетровської

4058

84

3727

49

46

Донецької

2378

48

2049

21

24

Житомирської

539

42

266

32

-

Закарпатської

123

-

82

-

-

Запорізької

25609

147

22600

81

1345

Івано-Франківської

214

-

182

-

-

Київської

2058

179

1722

111

47

Кіровоградської

506

-

452

-

-

Луганської

2568

2

2312

1

-

Львівської

530

ЗО

470

20

23

Миколаївської

156

-

43

-

-

Одеської

46

2

29

2

7

Полтавської

815

1

636

1

6

Рівненської

297

31

232

31

-

Сумської

625

2

518

2

20

Тернопільської

115

2

37

2

-

Харківської

2031

-

1888

-

12

Херсонської

79

2

41

2

-

Хмельницької

176

1

131

-

-

Черкаської

361

1

258

1

30

Чернівецької

95

13

36

12

-

Чернігівської

1432

214

1333

214

3

м.Київа

1060

24

983

24

19

м.Севастополя

4

-

4

-

-

Інші країни

2624

6

2534

6

-

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


В літній період 2005 року у закладах відпочинку та лікування, що знаходяться на території області, було оздоровлено 115,2 тис. дітей і підлітків, з них в:

  • позаміських оздоровчих таборах - 54,8 тис;

  • таборах санаторного типу - 3,5;

  • таборах праці та відпочинку - 0,1;

  • таборах з денним перебуванням - 20,9;

  • в інших таборах - 1,0;

  • в санаторних закладах - 12,7;

  • в закладах відпочинку (пансіонатах, базах) -36,2 тис. (додатки 7,8,9,10)


Таблиця 2.2.6.

Динаміка основних показників діяльності дитячих оздоровчих закладів (таборів)

 

оздоровлено дітей

 

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Всього

61035

64666

75727

76817

77782

80295

75748

у тому числі








Позаміських оздоровчих

49397

55116

59976

60312

60100

54848

52688

санатороного типу

2455

2794

2120

3904

4127

3474

3158

праці і відпочинку

-

-

1148

727

371

92

-

відпочинку для старшокласників

та учнівської молоді

-

-

78

501

200

363

1160

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Розпорядженням голови обласної державної адміністрації №139 від 22.04.2005 року були прийняті "Заходи щодо організації оздоровлення та відпочинку дітей і підлітків влітку 2005 року". Особлива увага зверталась на організацію повноцінного відпочинку та оздоровлення дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітей із багатодітних та малозабезпечених сімей, дітей працівників органів внутрішніх справ і військовослужбовців, які загинули під час виконання службових обов'язків.

У 2004-2005 році у санаторно-курортних (оздоровчих) закладах збільшилась в 1,5 раза проти 2003-2004 року кількість оздоровлених дітей віком 0-17 років, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Серед дітей оздоровлених в дитячих оздоровчих закладах (таборах) влітку 2005 року кількість "дітей-чорнобильців" склала 1686 осіб, сиріт та позбавлених батьківського піклування -4386, інвалідів - 752, дітей з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей - 12898.

На оздоровлення дітей пільгових категорій, згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації від 22.04.2005 року №139, фактично було використано коштів:

  • управлінням молоді та спорту - 329,1 тис. грн.;

  • управлінням у справах освіти і науки - 2018,6;

  • службою у справах неповнолітніх - 180,8;

  • за оперативними даними з місцевих бюджетів - 1927,5 тис. грн.

На оздоровлення дітей пільгових категорій, згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації від 22.04.2005 року №139, фактично було використано коштів:

  • управлінням молоді та спорту - 329,1 тис. грн.;

  • управлінням у справах освіти і науки - 2018,6;

  • службою у справах неповнолітніх - 180,8;

  • за оперативними даними з місцевих бюджетів - 1927,5 тис. грн.















Рис 2.2.8. Кількість оздоровлених дітей та підлітків з числа постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС за типами санаторно-курортних (оздоровчих) закладів у 2004-2005 році. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


В санаторно-курортних закладах, розташованих на території області, в червні-серпні 2005 року із загальної кількості (42,8 тис.) оздоровлених дітей і підлітків 1594, або 3,7% були оздоровлені в групах (змінах) цільового призначення.

Дитяча рекреація займає останнє місце в функціонально-компонентній структурі Запорізькій області.

Якщо зробити територіальний аналіз розвитку дитячої рекреації в області, то лідерами є Якимівський район та м. Бердянськ. Бердянськ та Запоріжжя беруть на себе оздоровлення дітей хворих на туберкульоз.

Географія прибуття дітей - рекреантів в Запорізьку область - вся Україна та діти з-за кордону [11]

Низький рівень розвитку дитячої рекреації в Запорізькій області - є однією із найголовніших проблем функціонування ТРК, тому як показник захворюваності дітей області з кожним роком зростає.

У 2004-2005 році кількість працівників в санаторних закладах становила 3,1 тис. осіб. Хворі знаходились під наглядом 214 лікарів та 649 осіб середнього медичного персоналу. В закладах відпочинку відпочиваючих обслуговували 2,6 тис. працівників, з них лише 37 лікарів і 65 осіб середнього медичного персоналу. (додаток 11)


Рис 2.2.10. Розподіл середньооблікової чисельності працівників санаторно-курортних і оздоровчих закладів у 2004-2005 році. Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Таблиця 2.2.8.

Середньооблікова кількість працівників санаторно-курортних і оздоровчих закладів у 2004-2005 році


Всього

У тому числі

лікарі

середній медперсонал

інший персонал

Заклади тривалого перебування

5614

251

714

4649

у тому числі





Санаторії

2009

128

431

1450

з них дитячі

628

33

165

430

санаторії для хворих на туберкульоз

147

7

34

106

з них для дітей

147

7

34

106

пансіонати з лікуванням

80

5

9

66

Санаторії-профілакторії

970

81

209

680

Курортні поліклініки

-

-

-

-

Бальнеологічні лікарні, грязелікарні тощо

-

-

-

-

Будинки відпочинку

-

-

-

-

Пансіонати відпочинку

223

4

11

208

бази та інші заклади відпочинку

2332

33

54

2245

дитячі оздоровчо-санаторні поза міські заклади цілорічної дії

-

-

-

-

Самостійні заклади 1-2 денного перебування

-

-

-

-

Всього

5614

251

714

4649

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Лікувальні і оздоровчі зони покликані забезпечувати процес поновлення здоров'я людей і, в першу чергу, працездатного населення, сімей з дітьми, але далеко не все населення області може дозволити собі організований відпочинок.

На зміни вартості путівок в санаторно-курортні установи впливає багато чинників, серед яких основними є коливання цін на продовольчі товари, медикаменти та комунальні послуги.

З січня 2002 року по вересень 2005 року в області послуги санаторно-курортних організацій подорожчали на 84,3%. За цей же період ціни на продовольчі товари зросли на 34,9%, електроенергію, газ, тепло та воду - в середньому на 32,2, медикаменти - на 10,4%. При цьому в 2002 році ціни на санаторно-курортні послуги значно випереджали ріст цін на електроенергію, газ, тепло та воду, медикаменти, продовольчі товари. В 2003 році індекс цін послуг санаторно-курортних організацій становив 112,2%, в 2004 році - 109,8%.

За 9 місяців 2005 року індекс цін на послуги санаторно-курортних організацій склав 127,1%, що на 17,1 в. п. більше, ніж за відповідний період попереднього року. Одночасно електроенергія, газ, тепло та вода подорожчали на 12,0%, продовольчі товари та медикаменти - на 6,6 та на 3,6% відповідно. Найвідчутніше підвищення цін на послуги санаторно-курортних організацій було зареєстроване в січні та червні поточного року - на 14,3 та на 5,9% відповідно. [30]









1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

2004 рік 2005 рік

Рис. 2.2.11. Індекси цін на послуги санаторно-курортних організацій (до попереднього місяця, відсотків)

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.


Практично всі заклади курортного типу орієнтовані на середній клас споживача. Так, вартість путівок відносно не дорога і становить 500-900 грн. за 24 доби. Це передбачає і відповідний середній рівень якості обслуговування. Якщо харчування організовується на порівняльне високому рівні - м'ясо-молочні продукти, свіжі овочі, фрукти, баштанні, кондитерські вироби, десерти, то умови проживання значно відстають від нього. Насамперед відзначимо, що більшість закладів відпочинку та оздоровлення (97%) - літнього типу. У переважній більшості вони не мають систем опалення, кондиціонування повітря, багато з них розміщені у некапітальних приміщеннях. Останнє особливо характерне для відпочинку. Часто окремі будівлі (будиночки, корпуси) не мають або недостатньо забезпечені питною і гарячою водою, каналізаційною мережею. Це негативно впливає на їх рентабельність.

У 2004 році санаторно-курортними організаціями області було вироблено послуг на суму 36855,5 тис. грн. проти 35765,8 тис. грн. у 2003 році. Доход від реалізації цих послуг складав 43679,7 тис. грн., що у фактичних цінах на 16,1% більше рівня попереднього року. Частка доходу від реалізації санаторно-курортних послуг незначна і складала 2,4% загального доходу підприємств сфери послуг області.





(тис.грн.)

0 10000 20000 30000 40000 50000

Доход – всього

У тому числі від населення

* Без урахування обсягів бюджетних закладів

**Обсяги послуг госпрозрахункових підприємств

Рис 2.2.12. Обсяги доходів у сфері санаторно-курортних послуг

Складено за данними головного управління статистики


Обсяг реалізованих санаторно-курортних послуг населенню становив 9519,2 тис. грн. (21,8% загального доходу), підприємствам та організаціям - 10816,8 (24,8), іншим споживачам - 23343,7 тис. грн. (53,4%).

Санаторно-курортні заклади області користуються попитом не тільки серед мешканців України, а і у жителів інших країн. Доход від реалізації послуг нерезидентам у 2004 році складав 377,9 тис. грн., що становить 0,9% загального доходу санаторно-курортних послуг. У порівнянні з попереднім роком цей показник збільшився на 35,2%.

При виробництві послуг значну частку займали матеріальні та інші операційні витрати. Матеріалоємність послуг за 2004 рік хоч і залишилась на рівні попереднього року (66,7%), але значно перевищила обласний рівень (45,1%).

За 10 місяців 2005 року підприємствами з госпрозрахунковою формою фінансування вироблено санаторно-курортних послуг на суму 39596,8 тис. грн., що у фактичних цінах на 22,2% більше відповідного періоду попереднього року. Доход від реалізації цих послуг склав 47187,7 тис. грн., з яких 11125,6 тис. грн., або 23,6% оплачено безпосередньо населенням.

Обсяг реалізованих послуг з основного виду діяльності становив 46009,0 тис. грн. (97,5% загального обсягу). За основним видом діяльності виконано 34562 замовлення. Середня вартість одного замовлення склала 1331,2 грн.

Фактичні витрати на один ліжко-день в закладах тривалого і 1-2 денного перебування (в середньому за рік) склали 44,0 грн. (у 2003/04 оздоровчому сезоні - 36,0), з них: у санаторіях - 74 грн.; у пансіонатах з лікуванням - 65; у санаторіях-профілакторіях - 57; у пансіонатах відпочинку – 73; на базах та інших закладах відпочинку – 40грн.


Розділ ІІІ. Перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області


Головною умовою перспективного розвитку рекреації Запорізької області є, насамперед: раціональне використання та розширене відтворення й охорона природних рекреаційних ресурсів, ефективне використання та оновлення наявної матеріально-технічної бази, збільшення частки виробленого в галузі національного доходу, віддача інвестованих матеріальних та грошових засобів; забезпечення комплексу кваліфікованими кадрами; засвоювання ринку рекреаційних послуг з метою найповнішого задоволення потреб населення у відпочинку та оздоровленні. Названі складники ефективного розвитку рекреації таким чином уособлюють його основні напрями.

Насамперед, звернемося до природно-географічної основи рекреації — відповідних рекреаційних ресурсів, їх основу становлять приаквальні рекреаційні комплекси на узбережжі Азовського моря, Дніпра. За останні десятиріччя їх експлуатація супроводжувалася непродуманими і навіть шкідливими з точки зору екології заходами. А це прямі збитки в рекреації. Адже, несприятливий екологічний стан і відпочинок та оздоровлення людей несумісні. Якщо у 80-і роки несприятливими екологічними чинниками природокористування у рекреаційних зонах та в безпосередній близькості від них було суцільне розорювання, зрошування територій, то в 90-і роки — розвиток стихійного туризму та відпочинку, із створенням автостоянок у безпосередній близькості до води, витоптування численних стежок та інше. [4]

Рекреаційне природокористування викликає необхідність відновлення не тільки природних ресурсів, але і природних умов, які становлять середовище існування людей. [5]

Проблема раціонального природокористування полягає в забезпеченні всебічного й ефективного використання, відновлення і збереження природних умов і ресурсів рекреації з врахуванням об’єктивно існуючих потреб.

Для її вирішення потрібно глибоко і всебічно обґрунтувати наукові і практичні заходи, які б планомірно забезпечили і цілеспрямовано управляли розвитком рекреаційного природокористування.

Природо-рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватися. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначати придатність і альтернативність їх використання.

Облік стану природної рекреації і визначення їх значення повинні базуватися на системі природно-ресурсних кадастрів. [7]

Основна мета яких створення кадастру природних рекреаційних ресурсів — виявлення шляхів найефективнішого використання всіх природних передумов розвитку рекреації. Для цього в кадастрі повинна міститися комплексна характеристика природних рекреаційних ресурсів, включати детальних облік і класифікацію, якісну і кількісну оцінку економічної ефективності освоєння, аналіз використання і його основні перспективи, а також найважливі заходи з охорони сукупності рекреаційних ресурсів.

Створення кадастрів повинно допомогти не тільки зберегти і правильно використовувати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і примножувати їх, резервувати для майбутнього.

Питання про створення рекреаційного кадастру ускладнюється недостатністю вивчення запасів деяких родовищ природно-рекреаційних ресурсів, відсутністю єдиної системи обліку їх використання і оцінки.

На сьогодні одним із важливих напрямів раціонального використання рекреаційних ресурсів є штучне обліснення територій, насадження садів та виноградників, полезахисних лісосмуг. Вони виконують не тільки загальновизнану екологічну роль у сухо-степовій зоні, але одночасно є важливими осередками відпочинку із складними умовами вирощування дерев на піщаних ґрунтах, при постійних посухах та дефіциті води якраз у рекреаційних районах. На жаль, за останні роки ця робота в області ведеться на недостатньому рівні. За обсягами нових насаджень та типами їх збільшення Запорізька область посідає одне з останніх місць в країні, хоча насадження багаторічних рослин є необхідним. За останні роки у містах, особливо в обласному центрі, проводиться практика впорядкування прилеглої території приватними підприємствами. Міста, окрім тротуарного покриття, та зовнішнього оздоблення фасадів будинків, прикрашають декоративні насадження, трав'яні газони. Проте генерального плану таких заходів не існує. Тому відсутність спільної стратегії впорядкування, перш за все, обласного центру, не дозволяє в повній мірі використовувати приватний капітал. [11]

Важливе значення має охорона та відновлення водних рекреаційних ресурсів. Насамперед, це очищення водойм від мулу, водоростей, сміття. Це має велике значення в акваторіях, відведених для купання. Особливо актуальною ця діяльність є в сезон відпочинку на курортах Кирилівки, Приморську, Запоріжжя. Що стосується лиманів, то відсутність сильних хвиль або течій спричиняють інтенсивне заростання різноманітними водоростями. Вони створюють незручності для відпочинку на воді, засмічують берег. Робота, яка проводиться по їх ліквідації дуже незначна. Тому на міському пляжі, пляжах санаторіїв та будинків відпочинку необхідно передбачити спеціальні посади прибиральників пляжів. Значно краща ситуація в цьому плані на пляжах та акваторії Азовського узбережжя. [13]

Одним з ландшафтних аспектів освоєння природних ресурсів стало все більше використання природних ландшафтів з лікувальною метою і для відпочинку людей, тобто рекреаційне використання ландшафтів.

Охорона ландшафтів у процесі їх рекреаційного використання є одним з важливіших розділів охорони природи. [18]

Ненормоване рекреаційне використання ландшафтів часто призводить до порушення ґрунтового і рослинного поривів, погіршення умов проживання тварин, забруднення середовища. Таким чином, рекреаційна територія при неправильному її використанні досить швидко втрачає своє значення і стає малопридатною для відпочинку. Так для того, щоб це не відбувалось потрібно як точніше визначити, виходячи з фізико-географічних умов місцевості, допустиме для неї максимальне навантаження. Розробляються правила повідки відпочиваючих, застосовуються спеціальні практичні заходи охорони природи рекреаційних територій. Вони спрямовані на регулювання чисельності відвідувачів і режиму їх поведінки, на оптимальне розміщення споруд служби відпочинку. Дотримування відповідних науково обґрунтованих норм і правил забезпечує невизначено довге використання ландшафтів для лікування і відпочинку, дозволяють зберегти їх рекреаційну цінність. [9]

Небезпечною проблемою рекреаційних водних ресурсів є абразія берегів. Де серйозну небезпеку для рекреаційного потенціалу територій становить забруднення вод, рік, морів, де головним джерелом є промислові підприємства, комунальне господарство. Ця проблема повинна вирішуватися шляхом вдосконалення технологічних засобів очистки вод.

На природні рекреаційні комплекси сильно діють технологічні процеси рекреаційної діяльності: вилучення мінеральних вод, забруднення морських вод.

Основний напрямок охорони — створення раціональної технологічної схеми їх споживання, контроль за нормами витрат, поповнення за рахунок розвитки ресурсів. [13]

Окремі види рекреації суттєво впливають на акваторіальні-територіальні комплекси. [19]

При купанні з тіла людини змиваються значна кількість мікробів і інших бактерій — відбувається мікробне забруднення. Крім того одним з поширених видів рекреації є відпочинок з використанням моторних судин. Велику небезпеку становлять канцерогенні викиди суднових моторів, перш за все бензапірену.

Забруднення також відбувається і іншими речовинами, які поступають з вихлопними газами, особливо негативно впливають на прибережний ландшафт.

Науково-методичне обґрунтування раціонального водокористування — один з важливих аспектів задоволення зростаючого попиту населення на рекреаційні ресурсні послуги. [21]

В науковому плані першочерговими є кілька наступних завдань. Перш за все — розробка генеральної схеми рекреаційного використання водних об’єктів на перспективу.

Другим завданням є розробка наукових основ оптимізації рекреаційного водокористування з метою максимального обмеження негативного впливу водних рекреацій на оточуюче середовище, наукове обґрунтування рекреаційних навантажень на різні типи акваторіально-територіальних комплексів.

Розробка практичних заходів, спрямованих на регулювання розвитку рекреаційного водокористування, забезпечення оптимальних умов для масового відпочинку населення біля води. Але звичайно для здійснення теоретичних основ рекреаційного природокористування вимагає ряду соціальних, економічних, екологічних, географічних, гідрологічних, фізико-хімічних і медико-біологічних досліджень. [51]

Для вирішення цих проблем потрібна підтримка держави та бюджетні кошти. На даній час передбачено створення системи стандартів з охорони природи (ресурсів). [25]

Ефективне функціонування рекреації має забезпечити раціональне використання соціально-економічних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів. Ми вважаємо, що в області необхідно розробити план генеральної забудови та реконструкції рекреаційно-курортних зон. Відзначимо, що збудовані в них рекреаційні заклади належать різним організаціям, відомствам, областям України, їх будівництво, розміри, особливості архітектури, облаштованість території залежали, насамперед, від наявних коштів та матеріальних ресурсів. В результаті поряд стоять часто абсолютно різні за стилями, етажністю, розмірами, комфортністю, озелененням заклади відпочинку. Це значно порушує естетику відпочинку. За останні роки недоліки в архітектурно-ландшафтному плануванні доповнюються такими негативними чинниками, як невпорядкована приватна забудова, непродумане розміщення різноманітних за якістю будівель, (торгівельних палаток, літніх кафе), що не відповідає загальній ландшафтній композиції місцевості.

Не прикрашають місця відпочинку стихійні ринки, які особливо популярні за останній період. Наведені факти свідчать про першочергову необхідність впорядкування закладів інфраструктури рекреаційної діяльності. Зокрема це: створення мережі невеликих закладів громадського харчування з дешевими, але різноманітними стравами як європейської, так і національної кухні, магазинів, торговельних кіосків з традиційними товарами для відпочиваючих, добре впорядкованих ринків плодоовочевою продукцією, сучасних популярних центрів відпочинку та оздоровлення (фітнес-центрів, спортивних клубів, тренажерних залів, басейнів з морською водою). На жаль, практика такої діяльності відсутня в рекреаційно-курортних зонах. [52]

Якщо індустрія активного відпочинку та фізкультури є новим перспективним напрямом розвитку рекреації, то нові заклади розваг впроваджуються в практику рекреаційних послуг більш інтенсивно. Так, в переважній більшості закладів відпочинку відкриті відеосалони, встановлені гральні автомати, організовані комп'ютерні зали, діють бібліотеки, дитячі майданчики з невеликими ігровими атракціонами. Разом з тим у закладах сімейного відпочинку необхідно запровадити посади організаторів відпочинку для дітей, вихователів. Це дозволило б відпочивати більш змістовно дітям, а дорослим вільніше себе почувати. Безумовно, такі послуги сприяли б популяризації курортів Запорізької області. [54]

Значною проблемою в рекреаційній діяльності краю є транспортне забезпечення. Основний обсяг перевезень рекреантів здійснюють залізниці та автотранспорт. В літній період організовані додаткові залізничні та автобусні маршрути, діють маршрутні таксі, які сполучають обласний центр з рекреаційними центрами, переважно Азовського узбережжя. [41]

Але найбільшої популярності серед рекреантів зажив автомобільний транспорт. Подорожі на власному автомобілі забезпечують відпочиваючим найбільш вільне, не регламентоване використання свого часу; мобільність при відвідуванні рекреаційних об'єктів та доступ до різних видів послуг, які розділені територіально. Але в Запорізькій області багато автошляхів не підтримуються в належному стані. [56]

Тому управлінням автотранспорту обласного та районних центрів доцільно розробити та впровадити плани будівництва нових та ремонту існуючих автошляхів, а для зменшення впливу неорганізованих відпочиваючих (автотуристів) створення розгалуженої мережі кемпінгів і обладнаних стоянок. Особливо нагальною еколого-економічною проблемою є транспортне забезпечення курорту Кирилівка (особливо коси Федотової). Досить відзначити, що на території курорту відсутня магістральний автошлях, під’їзні шляхи до закладів відпочинку, впорядковані автостоянки. Це створює значні незручності у пересуванні, справляє враження запустіння, знижує престиж відпочинку на цьому курорті. Вважаємо, що будівництво автошляху можливо й необхідно здійснити за рахунок коштів обласного і державного бюджету, закладів, приватних інвесторів. Окрім недостатнього транспортного сполучення, для Азовської курортно-рекреаційної зони характерні: низький рівень поштового обслуговування, відсутність сучасного телефонного зв'язку та його мережі у багатьох закладах відпочинку, недостатня забезпеченість закладами громадського харчування. Поряд із віддаленістю від обласного центру, це створює проблеми у використанні значного потенціалу рекреаційних ресурсів Азовського узбережжя. Зокрема, мова йде про його недовикористання. До вже названих причин, які викликали це явище, слід віднести і слабку рекламу Азовських курортів, недостовірну інформацію про санітарно-епідеміологічне становище на Азовських пляжах. Відсутність же прямого автомобільного сполучення з Азовським та Дніпровським курортами не дозволили гнучко реагувати на потреби ринку рекреаційних послуг, повною мірою використати наявний рекреаційний фонд. [40]

Таким чином, ми розглянули пріоритети рекреаційного природокористування, які б забезпечили ефективний розвиток територіально-рекреаційного комплексу Запорізької області. З іншого боку, раціональному природокористуванню в сфері рекреаційної діяльності сприятиме розширений та узгоджений розвиток всіх видів рекреаційної діяльності, які є в краї.

Всі умови є в Запорізькій області й для розвитку міжнаціонального туризму. Для досягнення цієї мети розвиток туризму повинен стати державною політикою. На жаль, про його масштабний розвиток говорити не можна. Мова йде переважно про відвідання області представниками діаспори, зарубіжними бізнесменами, нащадками представників колишньої німецької, єврейської громад. На нашу думку, до першочергових заходів по становленню міжнародного туризму необхідно віднести економічні реалії: розробити пізнавальні маршрути для широкого туристичного загалу та для спеціалістів (фермерів, біологів, орнітологів) за об'єктами ПЗФ; відновити зв'язки та підготувати програму відвідування представників колишніх колоністів та національних меншин, життєдіяльність яких пов'язана з Таврією; встановити нові та відновити раніше існуючі зв'язки з містами-побратимами. [43]

Крім того головним у плануванні перспективного розширення територій ландшафтно-природних ресурсів повинно стати визначення їх цінності та пріоритетів у формуванні подальшої інвестиційної політики. Для вирішення цих проблем першочергово необхідно:

  1. законодавчо закріпити функціональний розподіл особливо цінних територій. З цією метою треба прискорити введення в дію закону “Про курорти”, розробити нові закони “Про приморські території”;

  2. визначити науково обґрунтовані пріоритети резервування, функціонального використання, охорони курортно-рекреаційних і природно-заповідних земель з врахуванням регіональних особливостей;

  3. розробити кадастр земель курортного, рекреаційного, природоохоронного і історико-культурного призначення;

  4. скласти новий реєстр та визначити границі територій які резервуються під курорти, зони масового відпочинку і туризму та природоохоронні об’єкти рекреаційного призначення.

Серед перспективних напрямів рекреаційної діяльності відзначимо розвиток санаторно-курортних закладів, оздоровлення дорослих і дітей. Крім уже вказаних заходів, першочергове значення мають модернізація та реконструкція діючих рекреаційних підприємств та об'єктів до 2010 року. [39]

Для подальшого розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області перспективними напрямками є відкриття відеосалонів, майданчиків з ігровими атракціонами. Це дозволить більш змістовно відпочивати дітям і почувати себе вільніше дорослим. [27]

Спортивні клуби, тренажерні зали, басейни з морською водою, фітнес-центри, студії спортивного танцю в рекреаційних закладах сприяли б популяризації курортів Запорозької області.

Враховуючи спеціалізацію рекреації області на оздоровчі і рекреаційні заклади важливе значення має обґрунтування та впровадження в практику довгострокової комплексної програми туристично-екскурсіонного обслуговування. [38]

В області є всі умови й для розвитку міжнаціонального відпочинку та туризму. Найголовнішою проблемою рекреації в області залишається механізм залучення інвестицій з метою вдосконалення матеріально-технічної бази ТРК та відтворення природних рекреаційних ресурсів. Загалом він повинен спиратися на нові методи господарювання, маркетингових досліджень та специфікацію можливих туристичних послуг, податкову політику та систему місцевих зборів, ціноутворення на рекреаційні послуги. При цьому питання визначення і порядку стягнення місцевих курортних зборів доцільно розв’язувати з урахуванням конкретних регіональних особливостей. [29]

Перспективним джерелом надходження коштів є також впровадження платежів за використання природних рекреаційних ресурсів.

Розміри ставок плати встановлювати на основі оцінки затрат на збереження і відтворення ресурсного потенціалу районів; санаторно-курортного оздоровлення і лікування, туризму, екскурсії, відпочинку; компенсаційних витрат, пов’язаних з рекреаційним використанням території. При цьому треба врахувати нормативно граничну рекреаційну місткість території. [30]

Через наукове обґрунтоване управління цими складовими можна успішно регулювати взаємовідносини з навколишнім середовищем. Адже використання туристичних, рекреаційних ресурсів в регіонах ставить під повний контроль взаємовідносини людини і природи та можливим джерелом поповнення бюджету. Враховуючи великі потенціальні можливості рекреації, доцільно створити і фонд розвитку рекреацій Запорізької області, регіональні, місцеві державні органи управління рекреаціями ТРК, повинні проводити також ліцензування діяльності закладів оздоровлення та сертифікацію рекреаційних послуг, як для зовнішнього так для внутрішнього рекреаційних ринків. [25]

Таким чином, обґрунтування перспективних напрямів майбутнього розвитку рекреації в Запорізької області має чітку територіальну зумовленість. Це пов'язано, насамперед, з територіальними відмінностями у природних рекреаційних ресурсах, у їх поєднаннях, умовах та напрямках експлуатації.

Крім того, необхідно відзначити, що ефективна діяльність, раціональне природокористування в Запорізької області неможливо без науково обґрунтованого ринкового механізму господарювання. Тільки адаптація комплексу до нових умов економічної діяльності у поєднанні з всебічною оцінкою рекреаційної ресурсної ємності території дозволить йому виконати свою найважливішу місію — якнайкраще забезпечити оздоровлення, відпочинок, дозвілля громадян.

Основними складниками ринкового механізму господарювання в Запорізької області на перспективу є насамперед корпоратизація та акціонування підприємств територіально-рекреаційної галузі. [23]

Найголовнішою проблемою залишається механізм залучення інвестицій з метою вдосконалення матеріально-технічної бази та відтворення природних рекреаційних ресурсів. Загалом він повинен спиратися на нові методи господарювання й економічну свободу виробників рекреаційних благ, проведення маркетингових досліджень та сертифікацію можливих туристичних послуг; податкову політику і систему місцевих зборів, ціноутворення на рекреаційні послуги. При цьому питання визначення і порядку збору місцевих курортних податків доцільно розв'язувати з урахуванням конкретних регіональних особливостей.

Перспектива розвитку охорони здоров’я людини може бути досягнуте завдяки виконанню таких поставлених завдань:

  • розробка перспективних і збільшення об’єму існуючих заходів по укріпленню здоров’я і профілактики захворювань;

  • укріплення і збереження здоров’я, скорочення строків відновлення, використання сучасних методів і технологій.

Ці завдання вимагають реалізацію наступних вимог:

  1. Організація управління діяльністю в системі охорони і укріплення здоров’я.

З метою оптимізації організаційно-технічного забезпечення системи охорони і укріплення здоров’я здорової людини, а також інших лікувально-профілактичних закладів передбачається комплекс заходів, а саме:

  • впровадження інформаційних технологій та створення бази існуючих закладів в сфері охорони здоров’я і виявлених послуг;

  • розробка та обґрунтування нормативно-правової документації, впровадження науково-технологічної продукції і методик високих технологій в практику роботи закладів, що задіяні в сфері охорони здоров’я;

  • розробка базових критеріїв ефективності і показників діяльності, економічного стимулювання медичних працівників і медичної профілактики. [22]

  1. Нормативно правове забезпечення.

  • розробити та підтвердити положення о ліцензуванні діяльності закладів;

  • розробити лікувальні програми по охороні здоров’я населення;

  • розробити штатну структуру, перелік методик, технологій і обладнання для типових кабінетів і центрів оздоровлення людей;

  • розробити форми надання оздоровчих послуг.

  1. Кадрове забезпечення охорони здоров’я передбачає комплекс заходів по вдосконаленню технологій, підготовки викладачів і спеціалістів в області системи охорони і укріплення здоров’я людини (лікарів, сестринського персоналу), підвищення їх кваліфікації, та розширення діапазону професійної діяльності і спектру медичних послуг, що надається. Планується:

  • розробка і апробація системи атестація, сертифікації і ліцензування лікарів відновлюючої медицини;

  • розробка професійних стандартів для всіх рівнях діяльності по охороні здоров’я;

  • створення освітніх програм з сучасними науково-методичним забезпеченням;

  • удосконалення учбових і учбово-методичних матеріалів по охороні і укріпленню здоров’я людини для освітнього потенціалу і використання в практичної діяльності. [32]

  1. Нормативно-технологічне забезпечення побудови і розміщення кабінетів (центрів здоров’я). Максимальне використання потужностей і необхідності розгортання нових:

  • розширення функцій і ролі існуючих лікувально-профілактичних закладів, які потребують розвиток матеріально-технічної бази за рахунок обладнання, реконструкції діючих закладів і побудова нових;

  • створення нових і реконструйованих відділень, санаторно-курортних закладів.

  1. Інформаційне забезпечення. Передбачає створення системи інформаційного забезпечення населення і медичних працівників по проблемам системи охорони та укріплення здоров’я населення (використання електронних та інших засобів масової інформації).

  2. Наукове забезпечення впровадження системи охорони і укріплення здоров’я.

  • створення комплексних програм по вдосконаленню тих що є в наявності і розробки нових технологій в сфері охорони здоров’я;

  • наукове обґрунтування і розробка оптимальної структури дитячих оздоровчих організацій.

  • розробка єдиних критеріїв ефективності оздоровчих послуг;

  • багаторівневий підхід з урахуванням оздоровчих профілактичних заходів з урахуванням загальних потреб населення в цілому, так і специфічних потреб населення різних регіонів, окремих соціально професіональних і вікових груп.

  • пріоритет оздоровчих і профілактичних засобів в області суспільної охорони здоров’я. [8]


Висновки


Вдале географічне розташування Запорізької області, природнокліматичні умови, наявність теплого Азовського моря, лікувальних грязей, мінеральних вод, зумовили унікальність природних і лікувальних факторів курортів, основною метою яких є зміцнення здоров’я населення, збереження його працездатності та поліпшення демографічної ситуації в Україні.

Так визначимо, що найбільшого розвитку в Запорізькій області набула лікувальна оздоровча рекреація. Як свідчать статистичні дані серед оздоровчих закладів переважають заклади відпочинку та санаторно-курортні заклади. Саме вони концентрують найбільшу кількість відпочиваючих.

В Запорізькій області знаходиться 6,4% санаторно-курортних (оздоровчих) закладів України, хоча рекреаційний потенціал реалізовано не в повній мірі. Номенклатура послуг санаторіїв доповнена лікувальними послугами: загальне обстеження, кліматотерапія, дієти, грязьові та солові ванни тощо. Практично всі заклади курортного типу орієнтовані на середній клас споживача. В останні роки кількість закладів відпочинку зменшилась, і кількість відпочиваючих зменшилась майже втричі. Це пов’язано не тільки з недоступністю цін на путівки, зменшенням середнього життєвого рівня населення, а й низькою конкурентноздатністю галузі на фоні різноманіття та доступності вибору курортно-оздоровчих послуг в інших рекреаційних комплексах України, або за кордоном.

Крім того в Запорізької області ми прийшли до висновків, що дитяча рекреація в області не отримала свого належного розвитку, на її долю припадає лише 17,6% загального показника. При цьому в області існують дуже вагомі показники природних та історичних рекреаційних ресурсів, на базі яких дитяча рекреація може належного свого належного розвитку. Кризи в галузі надає ще й те, що зменшення чисельності оздоровлених дітей відбувається за рахунок пільгових категорій, зокрема, дітей - сиріт, малозабезпечених дітей, хворих на туберкульоз, постраждалих від аварій на ЧАЕС.

Зробивши просторово-часовий аналіз функціонування дитячих закладів оздоровлення, можемо визначити, що найбільш перспективними для подальшого розвитку галузі є Якимівський район, м. Запоріжжя, м. Бердянськ, також дитяча рекреація, за певних умов, може отримати певний розвиток в Приазовському та Приморському районах.

А ось часовий аналіз показав, що чисельність дітей, оздоровлених в 2005 році зменшилась в 2-3 рази в порівнянні з 1990 роком. Це дуже негативний показник в соціально-економічному розвитку області, країни. Тому проаналізувавши функціонування цієї галузі та її перспективні плани, можна зробити висновки, що найбільш реальним в умовах Запорізької області є втілення наступних заходів:

1. Покращення екологічної ситуації в області:

- охорона водних рекреаційних ресурсів, очищення водойм від мулу, водоростей, сміття;

- проблема образії берегів;

- заходи для покращення атмосферного повітря в області.

- штучне облисіння територій, насадження полізалесних лісосмуг

2. Забезпечити раціональне використання природних, соціально-економічних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів. Для вирішення багатьох проблем потрібна підтримка держави та бюджетні кошти.

3. Покласти відповідальність (практичну) за рекреаційні заклади належним організаціям, відомствам.

4. Створення спеціалізованих дитячих рекреаційних закладів:

- активного відпочинку та фізкультури (спортивні табори);

- впровадження нових закладів розваг (відеосалони, гральні автомати, комп’ютерні зали, дитячі майданчики, клуби, тренажерні зали та інше);

- табори для творчих дітей (від гуртків, домів дітей та юнацтва, музичних, художніх шкіл);

- оздоровчі табори з елементами навчання (розмовляють тільки іноземною мовою).

5. Розвиток дитячого туризму в області:

- розробка нових туристичних маршрутів для широкого загалу дітей та юнацтва;

- організація та відновлення існуючих дитячих туристичних клубів.

6. Модернізація та реконструкція діючих оздоровчих закладів підприємствами, яким вони належать (до 2010 року).

-транспортне забезпечення — підтримання автошляхів у належному стані, створення обладнаних автостоянок, будівництво і ремонт існуючих

7. Втілення в дію цінової політики, особливо для пільгових категорій дітей.

8. Вдосконалення інвестиційної політики.

9. Перспектива розвитку охорони здоров’я людини передбачає реалізацію наступних вимог: організацію управління діяльністю в системі нормативно-правового забезпечення (лікувальні програми, перелік методик, обладнань, технологій, форм надання оздоровчих послуг): кадрове забезпечення охорони здоров’я; нормативно-технологічне забезпечення; інформаційне забезпечення; наукове забезпечення, впровадження системи охорони і укріплення здоров’я.

10. Проведення належних рекламних кампаній, як в Запорізькій області, так і за її межами.

Враховуючи потенціал рекреаційного комплексу, доцільно створити фонд розвитку рекреації в Запорізькій області. Регіональні, місцеві державні органи управління повинні проводити ліцензування закладів оздоровлення, рекреаційної діяльності та сертифікацію рекреаційних послуг.

Аналізуючи аспекти стратегічної програми розвитку Запорізького рекреаційного комплексу, можна відокремити, що більшість положень спрямоване на забезпечення доступності та ефективності санаторно-курортного лікування дітей, реабілітацію хворих, профілактику захворювань, тобто формування повноцінної здорової нації країни.


Список використаних джерел


  1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - М.: Мысль, 1983. - 232с.

  2. Бадіон О.П., Дігтяр Ю.М. Стежками Північного Приазов'я: путівник/Асоціація "Екологічна освіта"; Дитяче екологічне об'єднання "Ехо". - Запоріжжя: Поліграф, 2002. - 254 с.

  3. Балабанов Г.В., Горленко І.О., Пістун М.Д. Суспільна географія в Україні// Укр. географ.ж-л, 1996. - №2. - С. 15-20.

  4. Бебчук Б.У., Варламова О.С., Гусев А.А. Особенности экономических оценок природопользования в условиях перехода к рынку // Экономика и математические методы. - 1992. - Т.28. - №5-6. - С.742-753.

  5. Буравченко А.О., Гаврилишин І.П. Туризм і ринок праці// Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. - Тези доп. Всеукраїнськ. наук.-практ.конф. Ч.І. - Київ-Косів, 1994.

  6. Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем. -М.: Наука, 1982. - 190с.

  7. Веденин Ю.А. Социально-экономические аспекты развития территориальных рекреационных систем. - В кн.: Социально-экономические и географические аспекты исследования территориальных рекреационных систем. - М. - 1980. - С. 16-30.

  8. Ветинеев А.М., Журавлёва Л.Б. Куротное дело: Учебное пособие – Москва: Кнорус, 2006 – 650 с.

  9. Войнаренко М. Локальні виробничі системи та мережі підприємств // Нові виробничі системи і прискорений розвиток регіонів. -К.: Логос, 2002. -С.87-95.

  10. Гидбубут А.В., Мезенцев А.Г. Курортно-рекреационное хозяйство: Региональный аспект. - М.: Наука, 1991. - 91с.

  11. Гнюбкин И.Б. Экологический туризм на охраняемых территориях -туризм которому принадлежит будущее // Актуальные вопросы развития инновационной деятельности в государствах с переходной экономикой. -Симферополь: СОНАТ, 2001. - С. 208-209.

  12. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие. -М.: Финансы и статистика, 2003. - 304 с.

  13. Дементьева Г., Сердюк Е. Методологические основы экономической оценки природно-рекреационного назначения // Экономика Украины. - 1992. -№11.-С.60-64.

  14. Елозина Е.Н. Анализ экономико-экологических методов повышения эффективности функционирования и развития рекреационного хозяйства Украины. - Одесса: ОГМИ, - 1995. - 32с.

  15. Елозина Е.Н., Ковалев В.Г. К вопросу об оптимизации управления рекреационной сферой // Совершенствование организации и управление развитием рекреационного хозяйства в приморских зонах.- Одесса: ИП ФЭЭИ, -1995

  16. Енциклопедія Запорізької області - Запоріжжя: Дике поле, 2004 р. – 738 с.

  17. Ермилов В.С. Опыт санитарной охраны курорта Гопри // Курортология и физиотерапия: Республиканский межведомственный сборник. - К., 1992. - Вып.25. - С.25-26.

  18. Євдокименко В.О. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: Прут, 1996. - 287с.

  19. Живицкий А.В. Научные основы оценки социально-экономической эффективности рекреационного природопользования // Автореф.дис. ... д.э.н. -Одесса: ИПФЭЭИ НАН Украины, - 1995. - С. 95.

  20. Живицкий А.В. Рекреационный потенциал (социально-экономические аспекты освоения) // Экономика и организация природопользования в Причерноморской регионе - К.: Наукова думка, - 1987. - С. 103.

  21. Живицкий А.В. Социально-экономические проблемы рекреационного природопользования в морских бассейнах // Оптимизация использования охраны и воспроизводства природных ресурсов. - М.: ЦЭМИ АН СССР, -1986.

  22. Жученко В.Г. Розвиток туристично-рекреаційної діяльності на Україні: передумови та перспективи //Регіональні перспективи. - 2001. -№1.

  23. Закон України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 р. (№45/95-ВР).

  24. Игнатенко А.Н. Рекреационные территориальные системы: научные основы развития и функционирования. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1989.

  25. Игнатенко Н.Г., Руденко В.П. Природно-ресурсный территории: Географический анализ и синтез. - Львов: Вища школа, 1986.

  26. Корецкий Л.М., Смаль И.В. Научно-методические аспекты экономико-географического исследования территориально-рекреационных систем// Методологические проблемы современной географии. Сб.науч.трудов. К.: Наук.думка, 1993.

  27. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні умови та ресурси України: Навчальний посібник до курсу "Природні ресурси України" для студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. -Рівне, 2000.

  28. Крачило М.П. Экономико-географические проблемы туризма и его эффективность. Автореф.дисс. ... д.г.н. - К., - 1992 – 36 с.

  29. Лущик А.В. Влияние хозяйственной деятельности на подземные воды Крыма // Проблемы экологии и рекреации Азово-Черноморского региона. Материалы международной региональной конференции. - Симферополь, 1994. -С.137-141.

  30. Мамутов В.К., Амоша А.И., Дементьева Т.Н. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты. - К. Наук. думка, 1992.

  31. Маринич О.М., Палієнко В.П., Руденко Л.Г. Основні етапи і напрями географічних досліджень у Національній академії наук України// Укр. геогр. журн. - 1998. - №3 (23).

  32. Марченко О.А. Суспільно-географічне обгрунтування раціонального використання та охорони рекреаційних ресурсів Херсонської області. Автореферат дисертації к.геог.н.,- Одеса, - 2000 - 20 с.

  33. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. -Львів, 1997.

  34. Оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих таборах (закладах) влітку 2005 року. Статистичний збірник. Запоріжжя: Головне управління статистики. 2005 р. - 35 с.

  35. Оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих таборах (закладах) влітку 2005 року. Статистичний збірник. – Запоріжжя: Головне управління статистики. - 2006 р. - 33 с.

  36. Оздоровлення та відпочинок населення влітку 2005 року. Економічна доповідь. – Запоріжжя: Головне управління статистики. - 2005 р.

  37. Ольшевский В. Развитие рекреационной инфраструктуры // Экономика Украины. – М: 1991. - №4.

  38. Организация туризма: Учеб. Пособие /А.Л. Дурович, Н.И. Кабушкин, Т.М. Сергеева и др.: под ред. Н.И..Кабушкина - Мн.: Новое знание, 2003. - 632 с.

  39. Оценка социально-экономическое эффективности мероприятий по охране и улучшению рекреационных ресурсов (Методический аспект) / Живицкий А.В. и др. - К., 1985

  40. Панов І. Екологічний туризм //Краєзнавство, географія, туризм. – 1998.- №11.

  41. Позаченюк Е.А. Введение в геоэкологическую экспертизу. – Симферополь.: Таврия, 1999. - 413с.

  42. Прейгер Д., Малярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів //Економіка України. 1998. -С. 20-28.

  43. Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні (інформаційно-аналітичний матеріал до парламентських слухань), -К., 2000.

  44. Рекреационные системы. / Под ред. Н.С. Мироненко, М. Бочарова, М.: МГУ, 1986.-С. 126.

  45. Русанов И.В. Территориальная организация кратковременного отдыхе населения центра рекреационного объединения. Автореф.дис., - Л., 1984 -18с.

  46. Санаторно-курортне лікування. Статистичний бюлетень. - Запоріжжя.: Головне управління статистики., - 2005 р., 55 с.

  47. Смаль І.В. Територіальна структура рекреаційної системи Чернігівської області України. Автореф.дис... к.г.н. -К., 1993. - 19с.

  48. Смаль І.В. Туристичні ресурси України. -К., 1996. 396 с.

  49. Статистичний збірник. Запорізька область, 2002. – Запоріжжя., - 2003. -432с.

  50. Статистичний збірник. Запорізька область, 2003. – Запоріжжя., – 2004.-432 с.

  51. Ткаченко О. Про поняття курортно-оздоровчих та рекреаційних зон в екологічному законодавстві // Вісник Академії правових наук України. – 1998. -№1(12).-С.139-142.

  52. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. - Одесса: Астропринт, 1996. - 392с.

  53. Топчиєв О.Г. Суспільно-географічне дослідження: методологія, методи, методики. Навчальний посібник. – Одеса; Астропринт, 2005. – 632 с.

  54. Топчиєв О.Г. Теоретичні основи регіональної економіки. - К: Вид во УАДУ, 1997. -137с.

  55. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2007. –312 с.

  56. Яцков В. Проблемы ресурсосбережения // Экономика Украины - 1994. - № 9-С.45-52.


Додаток 1


Мережа санаторно-курортних і оздоровчих закладів по містах та районах у 2004-2005 році

Складено за даними головного управління статистики в Запорізькій області.




Додаток 3


Кількість ліжок (місць) у санаторно-курортних і оздоровчих закладах у 2004-2005 році, по містах та районах


Всього у закладах тривалого перебування

У тому числі

У закладах о одно-дводен-ного перебу вання

у санаторіях

У пансіонатах з лікуванням

У сана­торіях про­філак­торііях


У пансіо­натах відпо­чинку

На бази відпо­чинку


Всього

З них дитячих

із загальної кількос­ті- санаторії для хворих на туберкульоз


Всього

З них дитячих






область

Запоріжжя

Бердянськ

Енергодар

Мелітополь

райони

Бердянський

Василівський

Вільнянський

Запорізький

Оріхівський

Приазовський

Приморський

Токмацький

Якимівський

28557

2629

6104

116

201


130

145

246

1310

50

576

4733

101

12216

2631

623

1505

-

101


-

-

-

-

-

-

-

101

301

1019

357

460

-

101


-

-

-

-




101

-

180

120

60

-

-


-

-

-

-

-

-

-

-

-

180

120

60

-

-


-

-

-

-

-

-

-

-

-