Християнське вчення про людину (139115)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Розділ І. Людина створена Богом

Розділ ІІ. Людина - триєдина істота

2.1 Тіло людини

2.2 Душа людини

2.3 Дух - вища частина людської душі

Розділ ІІІ. Образ в подоба Божа в людині

3.1 Реформаторська точка зору

3.2 Точка зору римсько-католицької церкви

3.3 Православна точка зору

Розділ ІV. Ісус єдина - людина без гріха

Розділ V. Життя після життя

5.1 Католицький погляд на можливість жити вічно

5.2 Погляд протестантів на смерть і життя

5.3 Православний погляд на те, що відбувається з душею після смерті

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


Людина завжди ставила перед собою запитання про те, як виник світ і як з'явилася перша людина.

Історія поглядів на походження та сутність людини налічує безліч варіантів.

Майже кожен філософ пов’язував сутність людини з тією чи іншою ознакою. Так, Аристотель вважав, що Людина - це політична істота, яка реалізує себе лише в державі. Фома Аквінський наголошував на божественній сутності людини. Вона - істота, в якій поєднана душа і тіло, знаходиться між світом тварин і ангелів. Р. Декарт вважав Людину істотою мислячою: «Мислю - значить існую». За Ж. Ламетрі, людина - це машина, насамперед, діяльна істота. Л. Феєрбах вбачав у людині природну істоту, в основі якої лежить любовне ставлення до ближнього.

І. Кант все своє життя витратив на з'ясування цієї проблеми. Він поставив такі точні чотири запитання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу надіятись? Що є людина? Із перших трьох відповідей, як висновок, узагальнюючий їх, є відповідь на четверте запитання: Яким є місце людини в світі та призначення її? Людина, для Канта, - це істота, яка підкоряється природним законам і умоглядному світу, яка підпорядковує себе закону Розуму і живе за морально-етичними настановами. Умоглядний світ - це сукупність «речей самих по собі», якими і є розумні істоти. Людина, за І.Кантом, є одночасно і чуттєвою, і мислячою істотою.

Згідно думок К. Маркса, сутність людини визначається сутністю суспільних відносин, а відтак вона є лише гвинтиком великого державного механізму. В якийсь момент Людина може стати й творцем історії. Це відбудеться, коли вона скасує відчуження, пов'язане з певними різновидами власності й поверне свою справжню сутність.

Місце людини в світі по-різному тлумачиться представниками основних філософських напрямів. Суб'єктивний ідеалізм закупорює людину в її внутрішньому світі, відриває її від об'єктивних основ буття, зводить її життя до довільного впорядкування комплексу відчуттів. Матеріалізм виходить з визнання об'єктивної реальності. Об'єктивний ідеалізм розглядає Людину як особливе, головне творіння Бога, яке повинне повернути в його лоно відпалий від нього гріховний матеріальний світ. Дуалісти ж визнають подвійність людини, яка існує в реальностях, що не можуть бути зведені одна до одної,

Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості і в минулому відрізнялися одне від одного. Релігійні концепції виходять з того, що людина створена Богом, тобто спираються на ідею креаціонізму. Наукове пояснення виходить переважно з ідей еволюції, теорії антропогенезу, тобто появу людини пояснює тривалим процесом розвитку органічного світу, становленням і функціонуванням суспільства.

Історія поглядів на походження і сутність людини налічує безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей.

Одним із варіантів пояснення походження людини виступають стародавні грецькі міфи. Пантеон існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею,

В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування, Вона розглядалася як складова природи, що підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах людина поставала частиною всесвітнього логосу, що залежить від циклів його розвитку.

Проблема походження людини в найбільш категоричній формі вперше була поставлена релігією. В релігійних творах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, співвідношення в ній тілесного і духовного.

У найдавніших релігійних текстах (IX-VIII ст. до н.е.) існує спроба осмислити не лише проблему походження людини але й розглянути її сутність. Відмінні елементи людської природи, а саме: тіло, душа і дух, християнська теологія розглядає як такі складові, які створені різним способом в процесі творіння.

З християнської точки зору духовне начало - дух, душа має надприродне походження, є ш вищим началом. Воно має сакральні функції і відображає зв'язок людини з Ботом. Теза про те, що Бот дав життя людині через своє дихання, засвідчує, на думку богословів, що людина розумна істота і є втіленням Бога. Згідно християнської антропології, людина є доказом буття Бога, оскільки Він наділив її життям і безсмертною душею.

Матеріальне начало в багатьох релігіях розрізнюється як недосконале і гріховне, що виступає джерелом зла. В розвинутих релігіях зокрема в християнстві, іудаїзмі та ісламі, підкреслюється значення тілесного існування людини, наголошується на цілісності, прославляється і обожнюється чесна людина. Це вчення досягло кульмінаційної точки в християнських догматах про боговтілення і олюднення. Зрештою, теологія віддає Богові базові засади в розумінні походження та існування людини.

Вихід з суперечливої ситуації богослови вбачають в символічному розумінні Біблії посилаючись на авторитет отців християнства. Уже в 4-му столітті Августин Блаженний радив християнам не сприймати буквально біблійну розповідь про створення світу, яка багата алегоричними образами і символами. „Я знаю - писав він, - що було б наївно уявляти, що Бог займався виліплюванням людського тіла. Бог - чистий дух. Він не має ані пальців, ані рота." До того ж в період творення нікого не існувало, хто б зміг зафіксувати дії Бога.

Ми маємо справу з образною мовою, притчами, алегоричними повір'ями, які відображають спрощену уяву стародавніх народів про походження і структуру людини. Це стосується й біблійної розповіді про створення жінки з ребра Адама. Доведено, що в чоловіка і жінки однакова кількість ребер. Біблійний образ „ребра" — це своєрідний символ, що вказує на взаємне притяжіння людської статі. Чоловік і жінка створені для того, щоб доповнювати одне одного в їх повсякденному житті. З точки зору християнства, природа чоловіка і жінки однакова. Жінка теж є особистістю, її гідність рівна з чоловічою.

В „священних книгах" людина розглядається як вінець Божого творіння, його образ і подоба. Вона дістала від Бога настанову панувати над усією землею, тваринами і рослинами, покликана турбуватися про них, обробляти землю і нести відповідальність за життя в на ній (Буг. 1:26-28; 8:7-9).

Для християнської антропології зразковим вважається визначення людини, яке дав Василь Кесарійський: (330-379 pp.) „Людина є розумне творіння Бога, створене за образом його Творця, твар, що дістала вказівку стати Богом". В цьому визначені зроблена одна з перших спроб усвідомити волю людини її совість і відповідальність, прагнення до вищих духовних цінностей.

У різних релігійних вченнях робиться спроба зняти суперечність між сутністю та існуванням людини. У християнстві, людина виступає суб'єктом гріхопадіння і об'єктом спасіння. Соціальне відчуження особи інтерпретується як порушення єдності людини з богом, виводиться на основі її відходу від божественної першооснови. Порушення зв'язку жодний з сакральним сприймається релігійною свідомістю як моральна деградація особа, й абсолютна духовна спустошеність. Людина, яка відпала від Бога, на думку богословів, позбавлене Божої благодаті і спасіння. Все це приводить до тяжких наслідків у житті людства - хвороб, ворожнечі, вбивства, воєн, тяжкої праці, а зрештою до смерті.

Людина яка відпала від Бога і втратила можливість спілкування з Ним перебуває у постійній гріховності. В неї порушена гармонія внутрішніх сил і плоть бунтує проти душі, емоції протестують проти розуму. Відновлення сакральної єдності з надприродним стає ідеалом людського вдосконалення, усвідомлюється в релігії як призначення людини. Примирення з Богом., здобуття милості і спасіння, завоювання Божої любові, стають покликанням і смислом людського існування. Соціальне витісняється, щ суспільна діяльність людини відходить на план, Зразок досягнення такого ідеалу, в християнстві є Ісус Христос, який терпить і страждає, вказуючи віруючим шлях до спасіння.

Отже бачимо, скільки існує різних думок у багатьох мислителів різних часів. Тому ця тема є актуальною і на теперішній час.

Для того, щоб підійти до даного питання не односторонньо необхідна було звернутися до різних літературних джерел: як до релігійної так і філософської думки.

Мета дослідження: показати християнське вчення про людину.

Завдання дослідження:

- З’ясувати проблему походження людини;

- Показати основні підходи до розкриття поняття „людина”;

- Пояснити значення образу і подоби Бога в людині;


Случайные файлы

Файл
121106.rtf
129392.rtf
161110.rtf
36920.rtf
9728-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.