Розвиток самооцінки в підлітковому віці (131445)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Розділ Ι. Теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці.

1.1. Поняття самооцінки. Фактори формування самооцінки

1.2. Розвиток самооцінки у підлітковому віці

1.3. Роль самооцінки у самовихованні підлітків та вплив на неї батьків і однолітків

Розділ ΙΙ. Емпіричне дослідження.

2.1. Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості

2.2. Хід експерименту

2.3. Результати досліджень.

2.3.1. Результати тестування за методикою Будассі

2.3.2.Обробка даних за методикою Т. Дембо - С. Рубінштейн (визначення самооцінки якостей особистості

2.3.3. Порівняльний аналіз отриманих результатів

Висновок

Список використаних джерел…

Додатки


ВСТУП


Актуальність теми дослідження. нагальною проблемою нашого часу залишається формування творчої людської особистості, а для цього необхідно надати освітньо-виховному процесу чітко визначеного соціально-виправданого напрямку. Особливо болючі питання щодо цього виникають у підлітковому та юнацькому віці, який часто і, мабуть, небезпідставно, вважають кризовими, критичними, оскільки саме в цей період відбуваються досить істотні якісні зрушення у розвитку особистості. Ці якісні зрушення відбуваються дуже інтенсивно, супроводжуючись значними суб‘єктивними труднощами у житті юнаків. У цей віковий період найбільш імовірні конфлікти між більш-менш сформованими настановленнями «Я» та безпосереднім досвідом людини. Така невідповідність може виникнути в таких випадках, коли «Я-концепція» (уявлення про себе) переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Особистості необхідна правильна самооцінка, яка формується найінтенсивніше у підлітковому та юнацькому віці. Процес формування свого «Я» породжує потребу в самовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Спочатку ця проблема має невиразні форми, неясні цілі, набуваючи пазом з життєвим досвідом рис більшої визначеності, сформованості «Я-концепції» особистості.

психологи визнають «Я-концепція» як відносно стійку, неповторну систему уявлень індивіда про самого себе, на підставі якої він здійснює взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. «Я-концепція» - цілісний, хоч не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного «Я», що виступає як установка стосовно себе самого і включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості та ін. (самосвідомість); емоційний – самоповага, себелюбство, самоприниження та ін., оцінно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу та ін.

«Я-концепція» - це сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов‘язана з їхньою оцінкою. Установки, спрямовані на самого себе, створюють «образ-Я» - уявлення про самого себе, самооцінку – емоційнозабарвлену оцінку цього уявлення, потенційноповедінкову реакцію, ті конкретні дії, які можуть спричинятися «образом-Я» і самооцінкою. «Я-концепція» виконує трояку роль: вона сприяє внутрішній узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є основою очікувань стосовно самого себе.

«Я-концепція» може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Позитивна «Я-концепція» - це, по суті, позитивне ставлення людини до себе, синонімом негативної «Я-концепції» є негативне ставлення до себе. Негативне ставлення до себе за часом може перетворитися на комплекс неповноцінності, що порушує процес збалансованості між «Я-концепцією» та реальною поведінкою, і в такому разі досягнення узгодженості стає неможливим.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об‘єктом дослідження курсової роботи є самооцінка особистості.

Предметом дослідження – розвиток самооцінки в підлітковому віці.

Метою курсової роботи є дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

  • висвітлити теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці;

  • провести емпіричне дослідження.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином: «Особливості розвитку самооцінки у сучасних підлітків проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб‘єктивних якостей конкретної людини, а також є фактором їх поведінки».


Розділ Ι. Теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці.


1.1. Поняття самооцінки. Фактор формування самооцінки.


Самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. У ній відбивається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей. [54] Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі її світосприйняття. Але, незважаючи на це (а може бути, саме завдяки цьому), у структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце. [42]

Самооцінка пов'язана з однієї із центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить - рівень домагань. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Істотні зміни в самооцінці з'являються тоді, коли досягнення зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю в неї необхідних здібностей. [21]

Отже, функції самооцінки й самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступають внутрішніми умовами регуляції поведінки й діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності, особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси із цілями й засобами діяльності. [48]

Відповідно до звичного цілісного сприйняття людини, єдності почуттів, розуму й волі, прояви самооцінки можуть бути представлені емоційними, пізнавальними й вольовими формами. На соціально-психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки. [27] При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати не тільки функцію саморегуляції поведінки, але й дві інші: психологічного захисту й когнітивну (пізнавальну) функцію. [12]

Самооцінка не є щось стале, споконвічно властиве особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії. Соціум у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставши стійкою, самооцінка міняється на превелику силу, але змінити її можна, змінивши відношення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки дуже залежить від справедливої оцінки всіх цих людей. Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з основних показників соціально-психологічної адаптації. Якщо самооцінка деформована, то це вже достатня умова для соціальної дезадаптації. [36]

Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення (інтеріоризації) зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги та вимоги людини до самої себе. У міру формування й зміцнення самооцінки зростає здатність до твердження й відстоювання своєї життєвої позиції. Процес, у результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі й відповідно до норм даного суспільства, освоює мораль, має багато аспектів і триває все життя. Але найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості і її соціалізації є підлітковий і юнацький вік. Підлітковий вік - завершальний етап первинної соціалізації. Як основні інститути соціалізації насамперед виступає родина й школа, відповідно, батьки, ровесники й учителі. [36]

Провідним мотивом у період формування самооцінки виступає бажання затвердитися в колективі однолітків, завоювати авторитет, повагу й увагу товаришів. [21] При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги й у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, тому що вважають нижче свого достоїнства мати погану репутацію в колективі. Для парубка типове прагнення до збереження такого статусу в групі, що підтримує його підвищену самооцінку. [43]

Знання, накопичені людиною про саму себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається «Я-Концепцією» й становить ядро особистості. «Я-Концепція» -і це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система знань людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки й діяльності. При цьому «Я-Концепція» представляє набір описових знань про себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком становить частину її «Я-Концепції», але ця властивість в оцінному плані не розглядається. [9]

У людини існує декілька змінюючих один одного образів "Я". Знання індивіда про себе в даний момент, у момент самого переживання позначається як " Я-реальне". Крім цього в людини існує знання про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати власним знанням про ідеал, так зване " Я-ідеальне".

Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе. [5, 9]


Случайные файлы

Файл
CBRR5025.DOC
4921-1.rtf
33765.rtf
32543.rtf
157679.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.