Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру (128998)

Посмотреть архив целиком

22



Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Херсонська філія

Кафедра психології







ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: „Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру”



студентки спеціальності „Психологія”

освітньо-кваліфікаційного рівня „Спеціаліст”

денна форма навчання

Кабалюк Марини Валеріївни

Науковий керівник:

Ад’юнкт-професор психології Голєв С.В.

Робота допущена до захисту в ДЕК

протокол № ____ від „___”_______2008 р.

Завідувач кафедри „Психологія”

кандидат філософських наук, професор Бондаренко Л.В.

Робота захищена____________2008 р. з оцінкою „________________”




Херсон 2008


Зміст


Вступ

Розділ 1. Девіації як соціально-психологічна проблема

1.1 З історії наукових досліджень проблеми відхилення в поведінці

1.2 Пияцтво в підлітковому віці

Розділ 2. Характеристика типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків

2.1 Типологія акцентуацій характеру

2.2 Особливості сп’яніння при різних типах акцентуацій характеру у підлітків

2.3 Психологічна профілактика схильності до алкоголю і психокорекція роботи с підлітками

Розділ 3. Співвідношення типів акцентуації характеру і рівня пияцтва у підлітків

3.1 Цілі, завдання, об’єкт та предмет психодіагностичного дослідження

3.2 Діагностика рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків

3.3 Взаємозв’язок рівня пияцтва та акцентуацій характеру у деяких типів акцентуйованих підлітків

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ


Актуальність теми. Багатоаспектна увага дослідників до вивчення проблеми психологічної профілактики наркоманії, токсикоманії та алкоголізму створила умови для визначення фундаментальних психологічних засад фахової діяльності вчителів, вихователів, соціальних педагогів і робітників, психологів, органів внутрішніх справ, викладачів та інших педагогічних і науково-педагогічних працівників у цьому напрямі досліджень.

Зокрема, Н.Ю.Максимовою [48,49] ґрунтовно розроблені основні форми, зміст, принципи і напрями превентивної освіти неповнолітніх і їх батьків, Т.І.Губіною і Н.М.Тищенко [49] проведено вивчення системи чинників формування здорового способу життя підлітків та юнаків, Д.І.Балагутою [5] - вивчений психологічний аспект асоціальної поведінки у старшому шкільному віці, П.П.Горностаєм [6] - психологічна проблема готовності особистості до самореалізації. Поряд з багатоаспектними підходами до розв'язання проблем психологічної профілактики та, особливо, умов, що детермінують неможливість появи наркоманії, токсикоманії та алкоголізму, питання динаміки психологічного благополуччя учнів в освітньому процесі ґрунтовно висвітлені О.Ю.Осадько [48], а профілактична робота зі студентською молоддю щодо здорового способу життя - І.Г.Цемрюк [76].

Дотичними і водночас значущими для цілісного охоплення проблеми психологічного обґрунтування заходів профілактичної роботи з метою профілактики наркоманії, токсикоманії й алкоголізму є роботи І.М.Бушай, Н.О.Видолоб [16], О.В.Дубчак, А.І.Коцюби, О.Р.Охременко, Л.О.Подкоритової, В.Д.Потапожн, A.M.Прищепи, К.В.Савченко, Н.В.Хансцької, Ї.Д.Щербан, О.Р.Щіпановської, Н.О.Яцюка [48-49]. Це, з одного боку, проблематика формування образу світу та української ментальності, визначення індивідуально-психологічних особливостей делінквентів, взаємозв'язків функціональних систем відображення з самооцінкою і рівнем домагань особистості, моральної рефлексії, а з іншого - психологічні компоненти підвищення кваліфікації педагогів, психотерапевтичні засоби впливу і взаємодії, проблеми піднесення рівня суб'єктності навчання, активного соціально-психологічного навчання.

В загальному обсязі сучасних психологічних досліджень згадана проблематика сягає 16% усіх опублікованих результатів дослідницької роботи в Україні, їх впровадження у формі монографій, навчально-методичних посібників, матеріалів досліджень, рекомендацій, збірників нормативно-правових документів психологічної служби освіти України, книжечок для підлітків і про підлітків як спроб психологічної підтримки у скрутних життєвих ситуаціях здійснюється як самими дослідниками, так і психологами-практиками, соціальними, педагогічними і науково-педагогічними працівниками (В.М.Нікітін, В.Г.Папок, Н.Ю.Максимова, А.Й.Капська, О.Г.Карпенко, Н.Л.Лук'янова, Н.Б.Підлісна, О.П.Коструб, О.В.Віпда, І.Г.Сомова, М.М.Галябарник, І.І.Цушко, С О.Повік, А.М.Шевченко, О.В.Самойлова, К.Г.Булгакова, Н.О.Єгонська, І.М.Кирилюк, С.Л.Мазан, Р.В.Гребсниченко, О.Д.Шинкаренко, Л.О.Литвинепко, О.О.Вовчик-Блакитна [48-49, 74].

Слід відмітити, що не досить вивчене питання співвідношення пияцтва у підлітків з особливостями їх акцентуацій характеру.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження.

Мета роботи – обґрунтувати взаємозв’язок рівня пияцтва серед неповнолітніх, зокрема підлітків старшого віку, з їх акцентуаціями характеру, а також узагальнити досвід психологів в профілактиці зловживання алкоголем у дітей.

Завдання дипломної роботи.

1.Показати поступовий процес формування асоціальної поведінки підлітка, що згодом переходить в колективну асоціальну поведінку і, як правило, супроводжується зловживанням спиртними напоями.

2.Розкрити причини девіантної (аддиктивної) поведінки.

3. Виявити особливості акцентуації девіантного підлітка.

4. Розкрити зв'язок акцентуації з алкоголізацією та мотивами вживання алкоголю.

5. Розробити рекомендації щодо профілактики та корекційної роботи з підлітками, що зловживають алкоголем.

Об’єкт дослідження – пияцтво і акцентуації характеру у підлітків віком з 13-14 до 15-16 років.

Предмет дослідження – співвідношення пияцтва з акцентуаціями характеру у підлітків.

Гіпотеза: Підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу – низьку.

Підтвердження гіпотези дозволить розробляти специфічні форми впливу на підлітка, опираючись на знання того, який тип акцентуації характеру у нього переважає. Психолог зможе визначити осіб схильних до швидкого формування високого рівня алкоголізації, знаючи тільки мотив чи акцентуації характеру.

Практична значимість. Отримані дані можуть бути використані при вивчені студентами-психологами курсів „Психологія девіантної поведінки” та „Юридична психологія.

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечувалися: теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів цілям та завданням дослідження; використанням стандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження; математико-статистичною обробкою експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 68 сторінках комп'ютерного набору тексту. Список використаних наукових та літературних джерел включає 80 найменувань. Робота містить таблиці, графіки, гістограми та діаграми.



Розділ 1. Девіації як соціально-психологічна проблема


1.1 З історії наукових досліджень проблеми відхилень в поведінці


Коли мова йде про важковиховуваність та відхилення в поведінці, причини яких не завжди бувають зрозумілими, на наш погляд, доцільно викласти суть питання в історичному плані, показати, як в процесі розвитку педагогіки, психології, фізіології, психоневрології, кримінології й інших галузей наукових знань, що вивчають розвиток особистості, складався погляд на відхилення від норм поведінки.

Будь-яка галузь наукових знань, та чи інша проблема науки має свою історію, ознайомлення з якою дозволяє розглянути й зрозуміти її в комплексі. Тому історичний аналіз важливий для правильного рішення теоретичних і практичних завдань не тільки психології, але й інших галузей наукових знань, що займаються пізнанням особистості.

Передова думка Росії давно виявила наукову зацікавленість до підростаючого покоління з аномаліями психологічного розвитку та відхиленнями в поведінці. З 50-60-х років XIX ст. починається період прогресивного суспільного руху, який мав прояв у критиці й протесті проти схоластики і муштри у вихованні дітей, у вимогах диференційованого підходу в навчанні та побудови психолого-педагогічних принципів, де враховувались би фізіологічні особливості.

Прогресивні представники того часу (М.О.Добролюбов, В.Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський, Д.І.Писарєв, М.І.Пирогов, К.Д.Ушинський, Л.М Толстой, І.М.Сєченов, О.С.Симонович, Є.І.Конраді, П.П.Малиновський, О.М.Острогорський, М.В.Ісаков та ін.) активно висловлювали ідеї з проблем виховання дітей, ратували за доступність навчання, охорону здоров'я дітей, в тому числі психічного.

Поряд з педагогами, біологи, фізіологи і медики також висвітлюють питання теорії і практики навчання дітей і підлітків. З 1857 року починає видаватися журнал «Виховання», «Російський педагогічний вісник», з 1860 року - «Учитель», з 1861 року - «Ясна поляна», з 1864 року - «Педагогічний збірник», який видавався Головним управлінням військово-навчальних закладів, з 1866 року - «Дитячий садок» та ін. У 1863 році виходить відома робота І.М.Сеченова «Рефлекси головного мозку», що поклала початок експериментальній розробці фізіологічних основ психічної діяльності людини.

К.Д.Ушинський дав яскравий опис типологічних особливостей школярів, їх темпераменту і характеру, аналізував поведінку «нервових і ледачих», дітей з «відхиленнями від нормального шляху розвитку», що має безпосереднє відношення до розглянутої нами проблеми. Будучи під впливом фізіологічних ідей І.М.Сєченова, К.Д.Ушинський писав про так звані «засвоєні рефлекси» і намагався фізіологічно обґрунтувати «переробку» аномальних рис характеру. У цьому відношенні він випередив деякі положення умовно-рефлекторної теорії І.П.Павлова.

Зусиллями І.П.Павлова та його найближчими однодумцями і послідовниками доведено, що у формуванні типу нервової діяльності велика роль належить зовнішньому середовищу, умовам виховання. Проблема важковиховуваного правопорушника складається не стільки в тому, що він народився від социально-занедбаних батьків, скільки в тому, що він змушений жити з ними.

Педагогічна діяльність К.Д.Ушинського, М.І.Пирогова дуже вплинула на клініко-фізіологічну спрямованість психіатрів і фізіологів, що працювали в той період в галузі шкільної гігієни та дитячої психоневрології і внесли своїми науковими пошуками значний внесок у розвиток як загальної, так і спеціальної педагогіки. До них варто віднести І.А.Сикорського, М,О..Ковалевського, Я.М.Дроздова, Н.МЛопова, І.В.Маляревського, СНЛанило, Б.М.Бехтерева, П.ФЛесгафта, О.С.Грибоедова, П.П.Кащенка, А.Б.Владимирського та ін. Вплив діяльності К.Д.Ушинського і М.І.Пирогова поширився і на наступні періоди. Відомий психіатр і педагог Г.Я.Трошин свою фундаментальну працю «Порівняльна психологія нормальних і ненормальних дітей» у 2-х томах (1915) супроводжує підзаголовком «Антропологічні основи виховання».

Діяльність представників вітчизняної педагогіки, психології і психопатології, які підкреслювали значення не тільки соціальних, але і біологічних факторів у вихованні підлітків і дітей, сприяла розгляду поведінки з відхиленнями у взаємозв'язку соціального і біологічного факторів.

В другій половині XIX ст. психологи і психіатри інтенсивно вивчають дитячу психіку. У Петербурзі В.М.Бехтерев організує спеціальну лабораторію з вивчення психіки дитини. Пізніше з'являються дослідження в цій галузі А.Ф.Лазурського, Г.І.Россолімо, Н.І.Поварина, М.М.Щелованова, О.С.Грибоєдова та ін., а також дослідження причин неуспішності, другорічництва, важковиховуваності. Перший вітчизняний психоневрологічний журнал відкрився в 1883 році статтею «Матеріали для психопатології юнацького віку». У 1904 році в петербурзькому Суспільстві психіатрів директор В'ятської виправної колонії П.Бекламішев робить доповідь про необхідність обстеження правопорушників. Створюється спеціальна комісія для розробки й апробації методів дослідження. Як бачимо, учені виявляють значну цікавість до дисгармонії розвитку підлітків і дітей, відхиленням у характері і поведінці. Саме 60-80-і роки XIX ст. є початком становлення вчення про причини відхилень в поведінці, емоційно-вольовій сфері, дисгармонії в становленні особистості.

В той час у західноєвропейських країнах, а також в Росії до вивчення відхилень в поведінці підходили по закоренілій схемі «природжений бурлака» і «природжений злочинець». Цей підхід до проблеми приводив до того, що організовувалися «колонії малолітніх злочинців», де діяв метод «взаємного навчання» і відкіля вони виходили цілком «зрілими» злочинцями. Досить сказати, що в 1911 році в Росії офіційно нараховувалося близько 2,5 млн. безпритульних дітей і малолітніх злочинців [61-62].

Важливо підкреслити, що вже в той період, при недостатньому ще запасі фізіологічних і загальних психологічних знань, передові педагоги і психологи розуміли, що обмежуватися лише описовою стороною не можна, оскільки сутність «хворобливої уродженої нервовості», «стійкої моральної дефективності» залишається непізнаною, і без всебічного вивчення і розкриття цієї сутності обґрунтовано здійснювати педагогічні впливи неможливо. Вони виявляли цікавість до психопатологічної сторони важковиховуваності, до питань спадкоємного обтяження, перенесених захворювань, несприятливих біологічних і соціальних факторів у формуванні і розвитку особистості.

Згадані вище педагоги-дослідники і психіатри підкреслюють, що вихованцям шкіл з особливим режимом притаманні брутальність, ігнорування педагогів, перекрученість характеру, облудність, нестійкість емоцій, театральність і позерство, винахідливість і спритність у досягненні аномальних цілей.

На наш погляд, із усього викладеного випливає, що, власне кажучи, мова йде не про психіатричні, клінічні патології особистості досліджуваних дітей і підлітків. В наявності - психологічні відхилення в поведінці й педагогічна занедбаність. Причину таких відхилень автори обумовлювали переважно біологічними, спадкоємними факторами, однак робилися спроби пояснити їх і з соціальних позицій.

У 1918-1930 роках вчені (П.І.Люблинський, В.І.Куфаєв, А.Б.Залкінд, В.П.Кащенко, Д.С.Футер, Є.К.Краснушкін, М.С.Богуславський, Е.Лівшиць та ін.) підкреслювали насамперед несприятливі соціальні фактори як головні причини відхилень в поведінці й важковиховуваності. Більш того, багато психопатологічних розладів, що приводили до цих відхилень, вони найчастіше пояснювали соціальними причинами.

Багато успадкованих від народження чи придбаних відхилень, стверджували вони, не є раз і назавжди даними, незмінними. У залежності від зовнішнього і внутрішнього середовища ці відхилення можуть виявлятися в більшому чи меншому ступені. Особливо позначається вплив соціального середовища на виховання дітей і підлітків із психологічними відхиленнями в поведінці й розвитку.

Особливо слід зазначити внесок у роботу з неповнолітніми правопорушниками А.С. Макаренка, який на практиці довів можливість зміни поглядів, установок, прагнень, і, як результат, перевиховання молодої людини. Визнаючи значення біологічних передумов розвитку, він вважав, що вирішальна роль належить соціальному спілкуванню. Ним розроблена ціла система педагогічного впливу на особистість також в умовах сім'ї та колективу, що набула широкого застосування в психолого-педагогічній практиці.

Девіації та правопорушення - це результат взаємодії багатьох елементів (соціальних, психологічних і біологічних), що утворюють складний комплекс проявів особистості, її мотивів і потреб. Але в цій взаємодії треба розрізняти головні й другорядні, вирішальні і допоміжні причини й умови, що формують антигромадські мотиви. Головними й вирішальними у виникненні відхилень, правопорушень, злочинів є соціальні причини. Прояви середовища, різні процеси, що відбуваються в суспільстві, впливають на психологію особистості, її нервову діяльність, динаміку процесів збудження і гальмування, змінюють рухливість і урівноваженість нервових процесів, що і виявляється у відповідній поведінці людини.

Таким чином, соціологічний підхід до вивчення причин відхилень доповнюється психологічним. Більш пізні наукові дослідження показали, що відхилення в поведінці, в тому числі здійснення правопорушень і злочинів, є проявом порушення процесу соціалізації особистості. Це порушення відображує, з одного боку, несформованість або деформацію соціальних властивостей під впливом несприятливих умов життя (середовища й виховання), з другого - випадання особистості із сфери соціально корисних зв'язків і відносин, а нерідко й сфери суспільно корисної діяльності.

Всі вищерозглянуті наукові напрямки створили передумови для розробки певного механізму захисту особистості від виникнення відхилень. Тому закономірними були перші згадування про необхідність профілактики цих відхилень, які вже зустрічаються в психолого-педагогічній літературі 30-х років XX ст. Питання, пов'язані з її сутністю, організацією й ефективністю, досліджуються вченими різних наук дотепер.

Поняття девіації. Дітей, поведінка яких відхиляється від прийнятих у суспільстві правил, норм поведінки, називають важковиховуваними. Під важковиховуваністю розуміють опір педагогічним впливам. Це може бути обумовлено різними причинами, пов'язаними із засвоєнням певних соціальних знань, умінь, навичок, програм, вимог і норм у процесі цілеспрямованого навчання і виховання.

Важковиховуваність, не дотримання норм і правил, встановлених у суспільстві, в науці розглядається через явище, яке називають девіацією.

Девіація (відхилення) є однією із сторін явища мінливості, яке притаманне як людині, так навколишньому світу. Мінливість в соціальній сфері завжди пов'язана з діяльністю і виражається в поведінці людини, що представляється як її взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю людини. Як було сказано раніше, поведінка може бути нормальною (згідно з нормами і правилами суспільства) і з відхиленнями.

Нормальна поведінка припускає взаємодію людини з мікросоціумом, що адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку і соціалізації. Якщо оточення здатне вчасно й адекватно реагувати на ті чи інші особливості людини, то її поведінка завжди (чи майже завжди) буде нормальною.

Звідси відхилення в поведінці може бути охарактеризоване як взаємодія людини з мікросоціумом, що порушує її розвиток і соціалізацію внаслідок відсутності адекватного урахування особливостей її індивідуальності і виявляється в поведінковій протидії встановленим моральним і правовим суспільним нормам.

Відхилення в поведінці є одним із проявів соціальної дезадаптації.

Девіації включають девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка - це один із видів відхилень в поведінці, пов'язаний з порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих соціальних груп. Типовими проявами девіантної поведінки є: ситуаційно обумовлені дитячі і підліткові поведінкові реакції, такі як демонстрація, агресія, виклик, систематичні відхилення в навчанні чи трудовій діяльності, втеча з дому і бродяжництво, алкоголізм, вживання наркотиків, антигромадські дії антисоціального характеру, спроби суїциду.

Делінквентна поведінка, на відміну від девіантної, характеризується як повторювані асоціальні провини, що складаються у визначений стійкий стереотип дій, які порушують правові норми, але не тягнуть кримінальної відповідальності через їх обмежену суспільну небезпеку чи недосягнення підлітком віку, з якого починається кримінальна відповідальність.

Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що по досягненню віку кримінальної відповідальності служить підставою для порушення кримінальної справи і кваліфікується за певними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентноі поведінки.

Негативні форми девіацій є соціальною патологією: пияцтво й алкоголізм, токсикоманія і наркоманія, проституція, суїцид, правопорушення і злочинність. Вони дезорганізують систему, підривають її основи і завдають значної шкоди, у першу чергу, особистості самого підлітка.

В залежності від типу норми, що порушується, девіантна поведінка класифікується за наступними характеристиками:

видами злочину (карні, адміністративні) і аморальних вчинків (пияцтво, проституція);

рівнем чи масштабністю відхилення (індивідуальне чи масове відхилення);

внутрішньою структурою відхилення, коли відхилення пов’язують із приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи, статевими та віковими особливостями;

орієнтованостне відхилення на зовнішнє середовище (сімейні сварки, насильницькі злочини й ін.) чи на самого себе (суїцид, алкоголізм та ін.)

Причини девіантної поведінки молоді. Відхилення в поведінці має складну природу, обумовлену різними факторами, що знаходяться в складній системі взаємодії і взаємовпливу. Тут має місце взаємодія багатьох факторів: спадковість, середовище, виховання, власна практична діяльність людини.

Можна виділити основні фактори, що обумовлюють девіантну поведінку.

1. Біологічні фактори виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму людини, які ускладнюють її соціальну адаптацію. Мова йде не про спеціальні гени, що фатально обумовлюють девіантну поведінку, а лише про ті фактори, що поряд з соціально-педагогічною корекцією вимагають також і медичної. До них відносяться:

-генетичні, що передаються в спадщину. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху і зору, тілесні пороки, ушкодження нервової системи. Дані поразки діти здобувають, як правило, ще під час вагітності матері в силу її неповноцінного і неправильного харчування, вживання алкогольних напоїв, паління; захворювань (фізичні і психічні травми під час вагітності, хронічні і соматичні інфекційні захворювання, черепно-мозкові і психічні травми, венеричні захворювання); впливу спадкоємних захворювань, а особливо спадковості, обтяженої алкоголізмом;

психофізіологічні, пов'язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища, різних видів випромінювань, що призводять до різного роду соматичних, алергійних, токсичних захворювань;

фізіологічні, що включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини, що у більшості випадків викликає негативне ставлення з боку навколишніх, як наслідок - перекручування системи міжособистісних відносин дитини в середовищі однолітків, колективі.

2. Психологічні фактори, до яких відносять: наявність у людини психопатології або акцентуації (надмірне посилення) певних рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатії, неврастенії, пограничних станах, що підвищують збудливість нервової системи й обумовлюють неадекватні реакції людини.

Діти з акцентуаціями певних рис характеру, що є крайнім варіантом психічної норми, надзвичайно уразливі для різних психологічних впливів і вимагають, як правило, соціально-медичної реабілітації та заходів виховного характеру.

У кожен період розвитку людини формуються певні психічні якості, риси характеру та якості особистості. У підлітка спостерігається два процеси розвитку психіки: або відчуження від того соціального середовища, де він живе, або прилучення. Якщо в родині дитина відчуває недолік батьківської ласки, любові, уваги, то захисним механізмом у цьому випадку буде відчуження. Проявом такого відчуження можуть бути: невротичні реакції, порушення спілкування з навколишніми, емоційна наполегливість і холодність, підвищена уразливість, обумовлені психічними захворюваннями вираженого чи пограничного характеру, відставанням чи затримкою психічного розвитку, різними психічними патрологіями.

Характерологічні підліткові реакції, такі як відмовлення, протест, групування, є, як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин.

У випадку не сформованості системи моральних цінностей підлітка сфера його інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну чи споживчу спрямованість. Для таких підлітків характерний інфантилізм, примітивність у судженнях, перевага розважальних інтересів.

Езопова позиція підлітка з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично більш слабким одноліткам системи їх «поневолення», браваді кримінальною поведінкою. У таких підлітків низька відповідальність за свої вчинки. Свої дії вони виправдовують зовнішніми обставинами.

3. Соціально-педагогічні фактори виражаються в дефектах шкільного, сімейного чи суспільного виховання, в основі яких лежать статево-вікові й індивідуальні особливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізації дитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду.

Жорстокому ставленню діти піддаються в сім'ї, на вулиці, у школі, дитячих будинках, лікарнях та інших дитячих закладах. Діти, що піддалися таким діям, позбавлені почуття безпеки, необхідного для їх нормального розвитку. Це приводить до усвідомлення дитиною того, що вона погана, непотрібна, нелюбима. Любий вид жорстокого звертання з дітьми веде до різних наслідків, але їх поєднує одне - збиток для здоров'я дитини чи небезпека для життя і соціальної адаптації.

Тип реакції дітей і підлітків на жорстоке ставлення залежить від віку дитини, рис особистості, соціального досвіду. Поряд із психічними реакціями (страх, порушення сну, апетиту та ін.), спостерігаються різні форми порушення поведінки: підвищення агресивності, битливість, жорстокість (або непевність у собі), боязкість, порушення спілкування з однолітками, зниження самооцінки. Для дітей і підлітків, що зазнали сексуального насильства (чи зазіхання), характерним є порушення сексуальної поведінки: порушення статево рольової ідентифікації, страх перед будь-якими видами прояву сексуальності та ін. Більшість дітей, що пережили в дитинстві жорстоке ставлення (насильство) з боку дорослих, схильні відтворювати його, але виступаючи вже в ролі ґвалтівника, мучителя.

4.Соціально-економічні фактори включають соціальну нерівність; розшарування суспільства на багатих і бідних; зубожіння значної маси населення; обмеження соціально прийнятних способів одержання гідного заробітку; безробіття; інфляцію і, як наслідок, соціальну напруженість.

5.Морально-етичні фактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рівні сучасного суспільства, руйнуванні цінностей, у першу чергу духовних, падіння моралі; з іншого боку - у нейтральному ставленні суспільства до девіантної поведінки.

Таким чином, девіантну поведінку можна розглядати як реакцію дитини на певні умови (соціальні чи мікро соціальні), в яких вона опинилась, і в той же час як мову спілкування із соціумом, коли інші соціально прийнятні способи спілкування вичерпали себе чи недоступні.


1.2 Пияцтво в підлітковому віці


Алкоголізм є сьогодні однією із серйозних соціально-психологічних проблем. Ця проблема має глибокі культурні, політичні і соціально-економічні корені, і для вживання ефективних заходів для її подолання необхідно знати історію цієї проблеми.

Вживання спиртних напоїв почалося понад вісім тисяч років тому. Відкриття арабським хіміком і лікарем Альбуказісом Коза етилового спирту спричинило поширення і вживання цієї речовини.

Винахід горілки відносять до VI ст., її винахїдцями вважають монахів-бенедиктинців, які поширили цей напій у всій системі існування монастирів.

На Русі вживання спиртних напоїв почалося з моменту державотворення і було розповсюджено серед усіх шарів населення: князів, бояр, духівництва, простого люду, але готування і продаж спиртних напоїв знаходились в руках князів і вищих станів.

Ні починання Іоанна Калити по попередженню народного пияцтва, ні затоплення шинкарів у Волхові Василем III, ні жорсткі постанови Стоглавого Собору при Іоанні Грозному і заборони на торгівлю спиртним Бориса Годунова, ні знищення шинків Катериною II, ні виникнення суспільств тверезості та антиалкогольний рух не привели ні до зникнення спиртних напоїв, ні до зникнення самої проблеми алкоголізації населення.

Цьому є ряд причин. По-перше, пияцтво як соціальне явище відволікає від існуючих у суспільстві проблем. По-друге, торгівля спиртним приносила і приносить значний прибуток державі. Виробництво алкоголю було і залишається однієї з провідних галузей промисловості й експорту будь-якої країни.

Виробництво і споживання алкоголю в нашій країні постійно росте. Так, за підрахунками статистиків, у 1980 р. у порівнянні з 1950 р. воно виросло в 11,4 рази. І це без обліку «домашніх вин», самогону та інших рідин, що містять алкоголь.

Існує кілька визначень алкоголізму. З медичної точки зору алкоголізм - це хронічне захворювання, що характеризується нескоримим потягом до спиртних напоїв. Із соціальних позицій алкоголізм - форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і, як наслідок, наступною соціальною деградацією особистості.

Початкова стадія розвитку алкоголізму, яка відрізняється особливим хворобливим станом людини, що розвивається в результаті непомірного і систематичного вживання спиртних напоїв, називається пияцтвом.

Особливість пияцтва й алкоголізму як форми девіантної поведінки полягає в тому, що ці явища визначають взаємозалежні з ними інші соціальні відхилення: злочинність, правопорушення, соціальний паразитизм, аморальні вчинки, самогубства.

Особливості алкоголізму в підлітковому віці. Якщо перші ознаки алкоголізму виявляються у віці до 18 років, то говорять про підлітковий (дитячий) алкоголізм. У цьому віці алкоголізм має ряд характерних рис:

1. Швидке звикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму займає 5-10 років, то в підлітковому та юнацькому віці формування хронічного алкоголізму відбувається в 3-4 рази швидше. Це пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями організму в цьому віці. Мозкова тканина в підлітків знаходиться в процесі формування і на відміну від дорослого більше містить води і бідніша на білок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7% його виводиться легенями і нирками. Інші 93% діють як отрута, впливаючи на роботу всіх органів і систем, викликаючи швидке звикання організму до цієї отрути.

Злоякісний хід хвороби. Це пояснюється тим, що в цей період відбувається становлення організму і стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю знижена, унаслідок чого відбуваються глибокі і необоротні процеси її руйнування.

Прийняття великих доз алкоголю. Це пов'язано з тим, що прийняття алкоголю не схвалюється суспільством, тому підлітки, як правило, п'ють тайкома, звичайно не закушуючи, приймаючи велику дозу одночасно.

Швидкий розвиток запійного пияцтва. Для підлітків стає нормою пити по будь-якому приводі, при цьому в стані легкого сп'яніння вони починають почувати себе невпевнено. Більш того, тверезість стає для них дивним станом. Тому характерно прагнення до повного сп'яніння - тільки в цьому випадку випивка розцінюється як удала, повноцінна.

Низька ефективність лікування. У широкого кола підлітків вживання алкоголю включається в структуру потреб, про що свідчить: високий рівень поширеності вживання спиртних напоїв серед неповнолітніх; висока активність (у тому числі і протиправна) у пошуках алкогольних напоїв чи засобів для їх придбання; широкий набір приводів для вживання алкоголю; систематичне вживання алкогольних напоїв.

Пияцтво серед неповнолітніх тісно зв'язано з їх поведінкою. В основі цього зв'язку лежить головна для підлітків небезпека алкоголізму - різке послаблення самоконтролю. Взаємозв'язок пияцтва і злочинності неповнолітніх з'являється в декількох напрямах:

більшість злочинів неповнолітніми скоюються в нетверезому стані;

пияцтво сприяє формуванню у неповнолітніх мотиву і наміру на здійснення багатьох злочинів (у кримінології навіть мається термін «п'яна» мотивація);

пияцтво сприяє створенню кримінальної ситуації;

пияцтво виступає як засіб прилучення неповнолітніх до групи однолітків з антигромадською поведінкою;

пияцтво є способом залучення неповнолітніх у злочинну діяльність, організаторами якої виступають дорослі.

Причини і наслідки алкоголізму. До проблеми алкоголізму зверталися різні вчені: медики, педагоги, психологи, що виділяли причини цього явища, а також його наслідки.

Про негативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в давнині. Грецька міфологія розповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавого бога Гефеста.

Певний інтерес представляють добутки філософів і лікарів стародавності. Так, наприклад, основоположник античної медицини Гіппократ винуватцями ідіотизму й інших нервово-психічних захворювань вважав батьків, що вживають алкоголь у день зачаття. У Швейцарії на початку століття були обстежені більш 8 тисяч дітей-ідіотів, що містяться в спеціальних будинках-притулках. Виявилося, що усі вони зачаті батьками в період весіль, карнавалів і інших свят, що супроводжуються споживанням алкоголю.

Накопичені наукою дані показують, наскільки важкими є наслідки вживання спиртного вагітною жінкою, оскільки при ньому відбувається безпосередній контакт плоду, що розвивається, з алкоголем. Оскільки плід беззахисний перед алкоголем, алкоголь проникає в головний мозок, в результаті чого спостерігається його недорозвинення. Такі діти якщо не гинуть у ранньому віці, то на все життя залишаються розумово відсталими.

Другий період - дошкільний і молодший шкільний вік. В цей період найбільш суттєвими причинами є дві - педагогічна неграмотність батьків, що призводить до алкогольного отруєння дитячого організму, і сімейні традиції, що призводять до формування інтересу до спиртного.

Психолого-педагогічна неграмотність батьків виявляється в існуючих забобонах і оманах про цілющу дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує білокрів’я, поліпшує сон, полегшує прорізування зубів. Серед батьків існує уява, що вживання невеликих доз спиртного в ранньому дитинстві запобігає можливість пристрасті до алкоголю в зрілому віці. Розплачуються батьки за свою неграмотність алкогольним отруєнням дітей, що інколи призводить до смертельного результату.

Алкоголізації дітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, яке складають питущі найближчі родичі, а також стійкі алкогольні традиції, зв'язані звичайно з урочистими, радісними або сумними подіями. В укоріненні алкогольної традиції фатальну роль грає виховання дітей в сім'ї в умовах систематичного вживання спиртних напоїв з частуванням дітей. Коли споживання алкоголю в сім'ї не вважається злом, прилучення до спиртного не викликає занепокоєння.

Біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається тільки схильність до нього, що випливає з особливостей характеру, отриманого від батьків. В розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають дурні приклади батьків, обстановка пияцтва в сім'ї.

Третій період - підлітковий і юнацький вік. Основними причинами є наступні: неблагополуччя сім'ї; позитивна реклама в засобах масової інформації; незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особистості; самоствердження. У цей період відбувається формування потягу до алкоголю, що переростає в звичку, призводячи в більшості випадків до алкогольної залежності.

Алкоголь як показник неблагополуччя сім’ї. Морально-емоційна сторона сімейних відносин - найважливіша умова морального розвитку дітей. Характер цих відносин виступає головною обставиною благополуччя чи неблагополуччя сім'ї, від якої залежить успіх чи неуспіх сімейного виховання.

Виділяють кілька типів сім'ї, у яких дитина починає вживати спиртні напої частіше, ніж в інших:

1. Конфліктні сім'ї, коли відносини між членами будуються по типу суперництва, ізоляції, невротичного доповнення. У таких сім'ях спотворюється сприйняття близьких. Члени сім'ї приписують один одному переважно негативні якості і наміри. Щоб домогтися яких-небудь поступок, діти починають зловживати спиртним. Реакція протесту може бути спрямована і на зло, і на добро. Протест буває активним або пасивним. При пасивному протесті, унаслідок несправедливого ставлення до дитини з боку батьків, вона замикається в собі. У випадку активного протесту діти можуть тікати з дому, красти речі, битися.

2. Десоціалізовані сім'ї, які ведуть аморальний, а в більшості випадків антисоціальний спосіб життя, з низьким матеріальним рівнем, санітарною занедбаністю, неорганізованим побутом. Така сім'я активно формує в дітей агресивне ставлення до зовнішнього світу, тому що увесь час знаходиться в постійному конфлікті з соціумом. У дитини формується потреба приховувати алкоголізм сім'ї, внутрішньо переживаючи свою неповноцінність. Діти в алкогольних сім'ях можуть стати жертвами сексуальної образи або насильства, відчуваючи сором, ненависть, пригніченість.

У дітей і підлітків з неблагополучних сімей, як правило, не розвинута (або відсутня) культура спілкування. Відсутність щиросердечної близькості з батьками і контактів з однолітками з благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної компанії, часто неоднорідної за віком, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження і насамперед через прилучення до алкогольних традицій компанії.

Алкоголь як засіб самоствердження. Одна з причин пияцтва підлітків - бажання бути дорослим. Споживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, сили, самостійності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння проявити себе в шкільному колективі обумовлюють часте вживання алкоголю заради самоствердження у вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні в підлітковому віці звичайна і зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження. Відсутність у питущого підлітка навичок корисної діяльності й інтересу до неї призводить його до вживання спиртного як до форми самоствердження, що тягне за собою пагубні наслідки.

Алкоголь як реклама. Привабливість для підлітків спиртних напоїв збільшується популяризацією вживання алкоголю в кіно, телевізійних передачах, рекламних роликах і проспектах. Соціологи США вважають, що приклади питущих телегероїв, а в основному вони грають позитивні ролі, - найбільш діюча форма залучення підлітків у пияцтво. Також «користь» алкогольних напоїв підтримується деякими закордонними і вітчизняними творами літератури і кіно, де поетизується стан сп'яніння. Таким чином молоді нав’язується думка, що в житті дорослої людини п'яні застілля - справа повсякденна і нормальна.

Вживання алкоголю як форма проводження часу. У зв'язку з різким зменшенням числа позашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням престижу діяльності громадських організацій, високою платою за всілякі додаткові освітні послуги (навчання музиці, танцям і т.д.) більшість підлітків має надлишок вільного часу. Об’єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, як правило, починають вживати спиртні напої. Коло активного соціального життя обмежується проблемами й інтересами алкогольної компанії, в якій іноді можна зустріти осіб, раніше засуджених, що стоять на обліку в інспекції по справах неповнолітніх. Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження обов'язкової програми, що починається з хуліганських дій у стані сп'яніння, а закінчується серйозними правопорушеннями.

Вживання спиртного стає патологічно необхідним атрибутом проводження вільного часу, розширюється число приводів і мотивів пияцтва. Вживання алкоголю стає чи ледве не основним сенсом життя.

Алкоголь як компенсація психічних відхилень від норми. Психологічною передумовою розвитку алкоголізму у дітей часто стають відхилення від норм розвитку в психічному або фізичному плані, що ускладнює соціальну адаптацію особистості. Незалежно від причин появи дефекту (уроджена аномалія, захворювання психіки і т.д.) у дитини порушуються гармонічні відносини із соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим чинником, який начебто дозволяє згладити наявну дезадаптацію особистості дитини, забезпечити її безболісне входження в групу однолітків, перебороти скутість і боязкість, підвищити мовну активність, виявити приховані можливості [7,8,20,27,31,62,75].

У спеціальній літературі виділено 4 типи особистості дитини, найбільш схильних до алкоголізації:

Діти з завищеною самооцінкою, що перейняли у батьків переконання в своїй непогрішності, які знаходяться поза критикою.

Діти з завищеним почуттям жорстокості й агресивності.

Діти, не пристосовані до життя в силу підвищеної опіки з боку батьків.

Діти, схильні до депресії і параної.

Алкоголь як ілюзорна реальність. Деякі підлітки вживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан реально може виникнути в зв'язку з відчуженим ставленням у сім'ї чи в шкільному колективі. Складається такий стереотип поведінки, коли всі життєві проблеми вирішуються і породжуються вживанням спиртного.

У загальному вигляді наслідки вживання алкоголю можна розділити на чотири групи:

соціально-економічні (передчасне залишення навчання, різке зниження продуктивності праці, збільшення травматизму, витрати на різні протиалкогольні заходи і т.д.);

соціально-психологічні (розрив сімейних, шкільних, трудових чи інших соціально-позитивних зв'язків, духовна і моральна травма особистості, погіршення морально-психологічного клімату в мікросередовищі і т.д.);

кримінальні (скоєння злочинів, залучення до злочинної діяльності інших осіб, створення ситуацій, що сприяють криміналізації і віктимізації і т.д.);

фізичні (наноситься шкода не тільки здоров'ю конкретних людей, що зловживають алкоголем, але і здоров'ю майбутніх поколінь).

Рівні залучення дітей та молоді до вживання спиртних напоїв. Спираючись на дослідження вчених Науково-дослідного інституту фізіології дітей і підлітків НАН України, що провели обстеження 1700 підлітків, можна виділити рівні залучення старшокласників у процес алкоголізації. Можна виділити сім таких рівнів [45,48,49].

Нульовий рівень характеризує неповнолітніх, які ніколи не вживали алкоголю завдяки особистій установці на повну тверезість. Мотиви відмови від вживання спиртних напоїв: переконаність у негативному впливі спиртного на організм, самопочуття і поводження.

Початковий рівень характеризується одиничними чи дуже рідкими випадками вживання спиртних напоїв. Вживання алкоголю супроводжується комплексом неприємних відчуттів, переносність спиртних напоїв низька. Мотиви вживання алкоголю наступні: прилучитися до світу дорослих, поводитись, як усі. Ця стадія триває, як правило, 1-2 місяця.

Рівень епізодичного вживання алкоголю характеризується знайомством з різними напоями, що містять алкоголь. Невеликі дози спиртних напоїв викликають ейфорію. Мотиви вживання алкоголю: підвищити настрій, набути впевненості в собі, підвищити комунікабельність. Цей період триває 3-4 місяця.

Рівень високого ризику відрізняється тим, що підвищується число приводів для випивок, вони стають частішими, більш двох разів на місяць. Мотиви: підвищити свій тонус чи розслабитися, весело провести час у компанії. Тривалість цього періоду 4-12 місяців.

На цьому рівні виявляється активне прагнення до вживання алкоголю, усвідомлюється його збудлива дія. Під дією алкоголю у підлітків не тільки з'являється підвищений настрій, але і зростає активність, агресивність. Встановлюються контакти з підлітками, що випивають, як правило, старшими за віком. Підлітки навчаються приховувати стан сп'яніння від дорослих. Прийняття спиртного провокується компанією, доступністю спиртного в сім'ї, наявністю вільних грошей, надлишком незайнятого часу. На даному етапі виявляється схильність, але ще не залежність від алкоголю.

Рівень вираженої психічної залежності від алкоголю. Алкогольне сп'яніння перетворюється в найбільш бажаний психічний стан і використовується підлітками як регулятор поведінки і настрою. Мотиви: тимчасово піти від реальності, підвищити впевненість у собі. Психічна залежність формується протягом 1,5 років.

На цьому рівні формується психічна залежність від алкоголю, змінюється добовий ритм прийому спиртного. Потяг до алкоголю тепер не тільки у вечірні години, але і протягом усього дня, при цьому добова частка прийому зростає. При стримуванні від прийому спиртного підлітки стають дратівливими, збудливими, у них часто змінюється настрій убік погіршання, нерідко виявляється конфліктність і агресивність. Вони перетворюються в активних ініціаторів випивок, втягуючи в це молодших дітей.

Поряд з педагогічними і виховними впливами тут необхідні медичні заходи - звернення до нарколога і лікування у нього.

Рівень фізичної залежності від алкоголю. Формується підвищена переносність спиртного, з'являється синдром похмілля, не контролюється кількість вживання алкоголю. Мотиви: усунути погане самопочуття після попередньої випивки, відключитися від реальності, підвищити життєвий тонус. Фізична залежність формується протягом 3-5 років вживання спиртних напоїв.

На даному рівні відбувається одночасне посилення психічної залежності поряд з фізичною і зміна її змісту. На цьому етапі чітко виражений похмільний синдром. У період похмілля відзначається тривожний (іноді агресивний) настрій, уразливість, плаксивість, порушення фізіологічних функцій організму: підвищена пітливість, дрібне тремтіння в руках, прискорене серцебиття. На даному рівні дуже швидко формуються патологічні риси особистості, такі як дратівливість, запальність, злостивість, агресивність, брутальність. Сповільнюється інтелектуальний розвиток. На даному етапі необхідно термінове стаціонарне лікування.

Рівень алкогольного розпаду особистості характеризується розвитком завійного пияцтва, зниженням переносності спиртних напоїв, психічною залежністю від алкоголю, що підкріплюється важкою фізичною залежністю. Мотиви: прагнення усунути хворобливий стан.

У цьому випадку також необхідно термінове стаціонарне лікування.

Діяльність по профілактиці алкоголізму підлітків та молоді. Соціально-психологічна та педагогічна діяльність - це діяльність, яка спрямована на взаємодію з конкретною людиною з метою вирішення її індивідуальних проблем через вивчення її особистості та оточуючого соціуму; пошук адекватних засобів спілкування; виявлення засобів, які допоможуть людині самостійно вирішити свою проблему.

Метою соціально-педагогічної та психологічна діяльності з молоддю, яка схильна до алкоголізму, є усунення негативних факторів, що сприяють алкоголізації дітей.

Індивідуально-психічний фактор включає: деформацію особистісних якостей, мотиваційної сфери, несформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність, затримку психічного розвитку.

Індивідуально-соматичний фактор передбачає наявність спадкоємних соматичних захворювань, що призводить до відставання у фізичному розвитку.

Соціальний позашкільний фактор включає порушення прав дитини з боку дорослих, втягнення дитини в протиправні дії, низький соціальний статус родини, неадекватні стосунки в родині.

Соціальний шкільний фактор включає такі компоненти: негативно впливаючий соціально-психологічний клімат учбової групи (класу), низький соціальний статус групи.

Це основні фактори, що впливають на особистість та призводять до формування алкогольної залежності.

Можна виділити основні напрямки в діяльності по профілактиці алкоголізму [65,66]:

Діяльність по підвищенню рівня соціальної адаптації людини, схильної до вживання спиртних напоїв через її особистісний розвиток.

Діяльність по профілактиці алкоголізму, яка включає антиалкогольне навчання та виховання дітей с метою формування у них негативного ставлення до його вживання.

Діяльність щодо просвіти батьків з метою оздоровлення сім'ї, її побуту та культури відносин між членами родини.

Соціальна та психологічна реабілітація дитини, яка має алкогольну психічну або фізичну залежність.

Посередницька діяльність між молодою людиною та соціумом щодо подолання явиш дезадаптації.

Отже, проблема алкоголізму підлітків та молоді - проблема комплексна, тому профілактика алкоголізму може дати позитивні результати тільки за умови, що її реалізація буде здійснюватись зусиллями всіх соціальних інститутів: сім'єю, навчальними, закладами, суспільними та молодіжними організаціями, органами внутрішніх справ.



Розділ 2. Характеристика типів акцентуацій характеру і сп'яніння у підлітків


2.1 Типологія акцентуацій характеру


Особливості характеру, виходячи за межі, так званої "норми", але не досягаючи ступеня психопатії, давно привертали увагу психіатрів. В.М. Бехтерєв(1886) писав про „перехідні стани між психопатією й нормальним станом", II.Б. Ганушкін (1933) - про "Латентні психопатії", Г.К. Ушаков (1975) - про "крайні варіанти нормального характеру". Leonhard (1968) - про "акцентуйованих осіб", А.Е. Личко (1977) - про "акцентуації характеру" [41-45].

В книзі "Акцентуйовані особистості" Leonhard (1976) неодноразово підкреслює, що особи, визначені ним як акцентуйовані, не являються патологічними і провести чітку межу між рисами формуючими акцентуйовану особу, й рисами "визначаючими варіації індивідуальності середньої, нормальної людини", не завжди легко [41].

А.Е. Личко (1977) вважає, що в випадках, описаних Leonhard, правильно говорити не про "акцентуації особистості", а про "акцентуації характеру", так як поняття "особа" крім характеру включає в себе інтелект, здібності, світогляд і т. ін. [43-45].

Під акцентуаціями характеру А.Е. Личко (1985) розуміє "крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість в відношенні визначеного роду психологічних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших” [44].

Диференціація акцентуації характеру в підлітковому віці часто дуже утруднена, так як на фоні акцентуацій можуть виникати такі порушення поведінки, які справляють враження психопатичних. На думку А.Е. Личко (1983) акцентуації характеру відрізняються від психопатії тим, що: 1)проявляються не завжди й не всюди, а лише в тих випадках, коли важкі життєві ситуації пред'являють підвищені вимоги до „місця найменшого спротиву" в характері даної особи; 2)не перешкоджають задовільній соціальній адаптації особи чи порушення адаптації носять тимчасовий, скороминучій характер; 3)в визначених життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації особистості (шизоїдні підлітки краще переносять самітність: гіпертивні - обставини, вимагаючи підвищеної активності й швидкості реакції, істероїдні - добре відчувають себе на сцені і т. ін.[45].

Спостереження Личко А.Е. (1983) побудили його виділити два ступеня акцентуації характеру, з яких одна явна акцентуація, а друга - скрита акцентуація. Явна акцентуація відзначається наявністю виражених рис окремого типу характеру. При скритій акцентуації в звичайних умовах риси визначеного тину характеру виражені слабо чи не видні зовсім, але можуть себе проявити несподівано під виливом деяких негативних ситуацій, психічних травм.

А.Е. Личко (1977) стосовно підліткового віку виділяє 11 типів акцентуацій характеру: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний. Крім того, автор виділяє ще підтипи й змішані типи, які на думку автора складають майже половину явних акцентуацій характеру.

Складність такої класифікації оправдана, оскільки дуже важко втиснути и які-небудь рамки все різноманіття проявлень характеру.

Отже нижче розглянуті одинадцять типів акцентуаций характеру, що формують людину як особистість в тих випадках, коли вона - являє собою відхилення від стандарту.

1. Гіпертимний тип акцентуації.

Гіпертимні особи завжди відносяться до життя оптимістично, без особливих утруднень переборюють смуток. Завдяки сильній жазі діяльності вони досягають творчих успіхів. Жага діяльності стимулює в них ініціативу, постійно наштовхує на пошук нового. Відхилення від головної думки породжує багато несподіваних асоціацій ідей, що також сприяє активному творчому мисленню, В суспільстві гіпертимні особи являються яскравими співбесідниками, постійно знаходяться в центрі уваги, всіх розважають. Вони можуть розмовляти й розповідати без зупинки, тільки б їх слухали. З ними цікаво, вони багато шуткують і ніколи не затримуються на одній гемі. Безхмарна веселість, надмірна жвавість несуть у собі небезпеку, тому що такі люди шуткуючи проходять повз подій, до яких слідувало б віднеслись серйозно. У них постійно спостерігаються порушення етичних норм, тому що вони часто втрачають відчуття боргу, й здатність розкаяння.

При спілкуванні з дорослими їм не вистачає відчуття дистанції, що призводить до конфліктів. Особливі проблеми для цих підлітків виникають при виконанні завдання, вимагаючого ретельності та значних зусиль. Вони погано переносять одноманітність, монотонність праці, ізоляцію від однолітків. Гіпертими часто беруться за багато справ, але не одну не доводять до кінця. Багатство ідей в подібних випадках перетворюється в пусте прожектерство. По відношенню до лідерства в неформальних групах гіпертими, як правило, добиваються успіху. їх вміння завжди бути першими, готовність в любий момент у випадку нужди зчинити спротив, вступити в бійку, ризикнути, все це ціниться однолітками. В школі гіпертими схильні до демонстративних глузувань на заняттях. Вони завжди на висоті в організації розваг і в любих надзвичайних ситуаціях, де потребується швидкість, сміливість та кмітливість. В обставинах трудового підйому, "авралу", "штурму" створюється сприятлива можливість для розкриття позитивних сторін їх характеру.

Нестримний інтерес до навколишнього, робить гіпертимних підлітків нерозбірливими в виборі знайомств. Контакт з випадковими знайомими не представляє для них проблем. Пориваючись туди де кипить "життя" вони іноді можуть опинитись в негативному соціальному середовищі, попасти в асоціальну групу.

Гіпертимні підлітки схильні до групових форм девіантної поведінки. Часто вони стають ініціаторами групових правопорушень, на які їх штовхають не тільки жага розваг, але й бажання заполучити кошти для усіх. Елемент ризику також привабливий для них. Ще більше значення має „престиж” серед асоціальних однолітків. Заради престижу вони не спиняться ні перед чим, навіть перед скоєнням злочину. Алкоголізація для гіпертимних підлітків представляє серйозну небезпеку. Якщо представиться випадок - вони можуть зацікавитись й іншими наркотичними речовинами.

ЦИКЛОЇДНИЙ ТИП

Відмітною рисою є чітке чергування періодів підйому і депресії. Фаза депресії звичайно триває 1-2 тижня, Частіше вона виявляється апатією і дратівливістю. З ранку відчувається занепад сил, усе валиться з рук. Сутужніше стає учитися; людське суспільство обтяжує, гучні компанії дратують. Пригоди і ризик утрачають усяку привабливість. Жвавий юнак стає домосідом. Падає апетит, їжа не доставляє задоволення, з'являється сонливість. Дрібні невдачі і неприємності переживаються украй важко. На зауваження і докори може відповідати роздратуванням, навіть брутальністю і гнівом, але в глибині душі від них впадає в ще більшу зневіру. Серйозні невдачі і дорікання можуть викликати емоційні спроби самогубства.

У фазі підйому виявляється неабияка енергія, оптимізм. Жвавість розуму дозволяє надолужувати пробіли в знаннях. Від апатії не залишається і сліду, з'являється прагнення брати участь відразу у всіх справах. Поведінка стає настільки активною, що часто веде до порушень дисципліни. Серед однолітків займає лідируюче положення, обожнює гучні компанії, ризиковані заходи. Легко заводить нових знайомих, може пуститися в авантюру.

Захоплення відрізняються нестійкістю - у депресії юнак їх закидає, при підйомі сил - повертається до них або знаходить нові. Підданий груповому впливу, легко змінює свої позиції й оцінки.

ЛАБІЛЬНИЙ ТИП

Головна риса особистості - крайня мінливість настрою. Настроєві властиві не тільки часті і різкі зміни, але і значна їхня глибина. Від настрою залежать самопочуття, сон, працездатність і товариськість. Ця людина здатна на глибокі почуття, на велику і щиру прихильність. Це насамперед складається у відношенні рідних і близьких, але лише тих, від кого він сам почуває, любов турботу й участь. Не менш властива і віддана дружба. Молода людина виявляє, гарну інтуїцію в тім, як до неї відносяться навколишні - відразу почуває, хто до нього розташований, хто байдужний, а від кого виходить ворожість. Відповідне відношення виникає негайно і не ховається.

Юнак досить чуйний до знаків уваги, подяки, до похвал і заохочень - це доставляє йому щиру радість, але не спонукає до зарозумілості. Важко переживає сварки з близькими людьми, змушену розлуку з друзями. Серед ровесників не претендує на лідерство, його цілком задовольняє положення загального улюбленця і мазуна. Охоче знайомиться з новими людьми, намагається з усіма підтримувати теплі, дружні відносини. Усі події приймає близько до серця, тому в плині дня можливі різкі зміни настрою - від радості і захвата до сліз і зневіри. Улюблені захоплення - спілкування з товаришами, художня самодіяльність і догляд за домашніми тваринами (особливо привабливий собака). Захоплення не відрізняється стійкістю і залежать від компанії, у якій знаходиться дана людина.

Сексуальна активність звичайно обмежується фліртом, залицянням, надмірні сексуальні ексцеси уникаються.

АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙ ТИП

Головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість, схильність к іпохондрії. Як наслідок цього, настрій міняється досить часто і рідко буває гарним. Стомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях. Помірні фізичні навантаження переносяться краще, утома виявляється не швидко. Однак обстановка спортивних змагань, де потрібна не тільки фізична сила, але і міцні нерви, виявляється нестерпною.

Роздратування настає по незначному приводу, легко змінюється каяттям і навіть сльозами. Підліток даного типу настільки легкораним, що від дорослих потрібен чималий досвід і такт для необхідного виховного впливу. Схильність до іпохондрії часто утрудняє спілкування такої людини з навколишніми. Він уважно прислуховується до своїх тілесних відчуттів, охоче лікується, улюбленою темою для розмов можуть стати його дійсні і мнимі недуги. Звичайно підозрює наявність у себе декілька захворювань, навіть якщо медичне обстеження не дає для цього ніяких основ. Частим джерелом переживань є серце.

Тягнеться до товаришів, нудьгує без компанії, але серед ровесників швидко утомлюється і шукає відпочинку, самітності. Коло знайомств нешироке і, як правило, постійне. Будь-які неприємності, сварки з близькими людьми переживає важко, у деяких випадках, стресова ситуація є причиною захворювання. Тривалий стрес може стати причиною щирого суїциду.

Статеве дозрівання уповільнене, сексуальна активність обмежується короткими і швидко вичерпними спалахами. У відносинах із протилежною статтю прагне установити спокійні, тривалі відносини, активних партнерів уникає.

СЕНСИТИВНИЙ ТИІІ

З дитинства виявляються такі риси характеру, як лякливість і боязкість. Ведучими рисами особистості є надзвичайна вразливість і різко виражене почуття власної недостатності.

Цурається занадто жвавих і гучних однолітків, не любить великого скупчення людей. Занадто рухливі і бешкетні ігри не залучають. Почуває себе дуже напружено в новій обстановці, серед сторонніх, із працею підтримує розмову при знайомстві. Однак серед друзів він досить товариський, розкутий і спокійний,

Школа, літні табори лякають такого підлітка збіговиськом однолітків, шумом, метушнею на перемінах, адаптація проходить довго, але, звикнув до одного класу, підліток украй неохоче переходить в інший колектив. Учиться звичайно старанно, без понукань з боку батьків. Лякається всякого роду іспитів, заліків, контрольних. Нерідко соромиться відповідати перед класом, боячись викликати сміх. У своїх прихильностях консервативний, немає бажання заперечувати смаки старшого покоління.

Рано формуються почуття боргу, відповідальності, високі моральні й етичні вимоги до себе і до навколишніх. Однолітки тому нерідко жахають своєю брутальністю і цинізмом. Бачить у себе безліч недоліків, особливо в області вольових і морально-етичних якостей. Почуття власної недостатності часто породжує комплекс неповноцінності.

Сексуальна активність середня і дуже залежить від настрою. Дорожить своєю репутацією, будь-які глузування і несправедливі обвинувачення переживаються настільки важко, що можуть стати причиною щирого суїциду. Важким виявляється період зміни способу життя - надходження на роботу, вступ у вуз, служба в армії і т.д. Для захисту від глузувань може натягати на себе личину розв'язності, демонструвати показну енергію і волю. Але за цією маскою - завжди легкораниме серце.

ПСИХАСТЕНІЧНИЙ ТИП

Головними рисами є нерішучість і схильність до розмірковунь, тривожна помисливість, любов до самоаналізу, легкість виникнення страхів, побоювань, ритуалів. Страхи і побоювання цілком адресуються майбутньому своїх близьких, до яких юнак патологічно прив'язаний. Особливо сильні побоювання у відношенні матері, навіть якщо на це немає ніяких причин. Щоб захистити себе від страхів, молода людина придумує свої ритуали, прикмети, виробляє в собі формалізм і педантизм. Педантизм потрібний для того, щоб застрахувати себе від помилок, що можуть викликати неприємності.

Нерішучість у діях і поміркованість йдуть рука об руку. Ця людина сильна на словах, але не у вчинках. Усякий самостійний вибір може стати предметом довгих і болісних коливань. Однак уже прийняте рішення повинне бути негайно виконано. Чекати не вміє, виявляючи у своїх діях, дивне нетерпіння, через що часто попадає в неспритні ситуації. Там, де потрібна обачність і обережність, діє з перебільшеною рішучістю і жвавістю. І все це для того, щоб сховати від оточуючих свою помисливість і лякливість. Серед ровесників не претендує на лідерство, займає підлегле положення.

Фізичний розвиток нижче середнього, спорт і ручна праця даються слабко. Ноги розвиті набагато краще, тому кращі заняття бігцем, стрибками, футболом. Статевий розвиток випереджає фізичний. Захоплення звичайно інтелектуально-естетичне.

ШИЗОИДНЫЙ ТИП

Найбільш істотні риси характеру - замкнутість, відгородженість від навколишнього, недолік інтуїції, нездатність або небажання встановлювати контакти, зниження потреби в спілкуванні. До недоліку інтуїції варто віднести тісно з ним зв'язану нездатність до співпереживання. У дискусіях не вміє переконувати своїми словами інших.

Внутрішній світ майже завжди закритий від сторонніх поглядів. Скоріше розкривається перед людьми малознайомими, але чимось для нього привабливими. Але він може назавжди залишитися схованою, незрозумілою "річчю в собі" для близьких і знайомих. Внутрішній світ заповнений фантазіями і захопленнями. Фантазує про себе і тільки для себе. Фантазії служать розраді своєї гордості або носять еротичний характер. До загальноприйнятих норм і законів відноситься критично.

Серед однолітків не піддається загальній атмосфері, груповому впливові, тому майже завжди займає в групі особливе положення. Але у своїх фантазіях бачить себе вождем і улюбленцем компанії. Захоплення відрізняються силою, стійкістю і незвичайністю. Часто ховає свої захоплення, боячись нерозуміння і глузувань. Звичайно це – інтелектуально-естетичні і мануальні хобби

( читання, колекціонування, вивчення мов, йога, єдиноборства). Відсутній інтерес до колективних спортивних ігор. Має схильність до тонких ручних навичок.

Сексуальний потяг ховається, зовні підкреслено байдужний до питань статевого життя, але "заборонні" думки прориваються у виді багатих еротичних фантазій.

Конфліктні і стресові ситуації роблять його ще більш замкнутим. Свої внутрішні проблеми вирішує завжди поодинці. Суїцидальна поведінка невластива.

ЭПИЛЕПТОИДНЫЙ ТИП

Головними рисами є схильність до дисфорії і тісно зв'язана з нею афективна вибуховість, напруженість інстинктивної сфери, іноді сягаючої аномалії потягів, а також в'язкість, тугорухомість , ваговитість, інертність. Дисфорії тривають годиннами і днями, відрізняє злобливо - тужливе фарбування настрою, що накипає роздратуванням, пошук об'єкта, на якому можна зірвати зло.

Афективні розряди тільки на перший погляд здаються раптовими. Їх можна порівняти з вибухом парового казана, що колись довго і поступово закипає. Привід для гніву може бути малий і незначний, але він завжди зв'язаний з хоча б незначним обмеженням інтересів індивіда. У конфлікті виявляє невтримний гнів, байдужність до слабості, безпорадності або перевазі в силі супротивника. Вибухи гніву відрізняються не тільки силою, але і тривалістю.

Може рано знайти садистські нахили, мучачи тварин, знущаючись над безпомічними, нишком кривдячи молодших. У компанії однолітків претендує не просто на лідерство, а на роль владаря, що диктує всім правила і порядки, завжди вигідні для нього самого. Симпатіями, як правило, ні користується, і його влада завжди тримається на страху перед ним. Уміє догодити начальству, домогтися переваг, заволодіти положенням, що дає влада над однолітками. У компанії установлює твердий диктат і не зупиняється перед фізичною розправою з неугодними особами. Його бояться, але поступово проти нього зрить змова й однолітки його скидають.

У побуті завищено акуратний, ретельнобереже одяг, усе "своє". Будь-які спроби спокуситься на його власність викликають крайнє озлоблення. Пише дуже чисто, часто "бісерним" почерком.

Сексуальний потяг пробуджується з великою силою, однак турбота про своє здоров'я на час стримує випадкові зв'язки, Любов майже завжди пофарбована похмурими тонами ревнощів, причому сама людина схильна до зради. Але зради партнера, дійсної або мнимої, він ніколи не прощає.

Щирі спроби самогубства вкрай рідкі. Часто робиться демонстративний суїцид з метою помститися кривдникові, доставити йому неприємність, виразити так свій протест проти несправедливості, а також під час сцен ревнощів. Помста завжди відрізняється підступництвом і можливістю насолодитися доставляннями неприємностей.

Схильний до азартних ігор. Азарт сп'яняє можливістю легкого збагачення, змушує втрачати контроль над собою, Приваблює колекціонування, насамперед своєю матеріальною цінністю. У спорті залучає те, що дозволяє розвити фізичну силу. Рухливі колективні ігри даються погано. Мається здатність до музики і співу. Може захопитися ручною працею, якщо це обіцяє визначені матеріальні блага ( ювелірна робота і т.п.).

Характерний зовнішній вигляд: приосадкувата сильна фігура, масивний торс при коротких, міцних кінцівках, кругла, ледве втиснена в плечі голова, велика нижня щелепа, повільність рухів.

ІСТЕРОЇДИЙ ТИП

Головна риса - безмежний егоцентризм, ненаситна жага постійної уваги до своєї особи, замилування, шанування, співчуття. Всі інші якості харчуються цією рисою. Облудність і фантазування цілком спрямовані на прикрашання своєї персони. Удавана емоційність у дійсності обертається відсутністю глибоких почуттів при великій експресії емоцій, театральності, схильності до ризику і позерства.

Бажання залучати до себе погляди, слухати захвати і похвали стає насущною потребою. Підліток охоче читає вірші, танцює, пече. Успіхи в навчанні багато в чому визначаються тим, хвалять підлітка за гарні чи оцінки ні.

Серед однолітків завжди претендує на лідерство або особливе положення. Має гарну інтуїцію, почуває настрій групи, Інстинктивно почуває назріваючу суспільну думку й інтереси навколишніх, тому може бути їхнім першим виразником, виступати в ролі призвідника і зачинателя. У пориві, натхнений загальною увагою, може повести за собою інших, навіть виявити сміливість. Але це завжди "ватажок на годину" - перед несподіваними труднощами пасує, без захоплених поглядів відразу утрачає весь запал, друзів легко зраджує.

Захоплює лише те, що дає можливість виокремиться перед іншими (модні танці, філософія, рідкі колекції). Сексуальний розвиток слабкий.

Товариші завжди швидко розкушують і бачать внутрішню порожнечу такої людини, тому він часто змінює компанії. Якщо такої можливості нема, то він. легко йде на здійснення спроб самогубства. Перші спроби суїциду найбільш ймовірні у віці 15—16 років. Способи суїциду при цьому обираються лише безпечні (дрібні порізи вен на передпліччя, ліки з аптечки) або розраховані на те, що серйозніша спроба буде вчасно попереджена навколишніми. Спробі звичайно передує рясні "прощальні" записки, "таємні" визнання, "останні слова" на магнітофон.

Щирою причиною спроб суїциду звичайно служать уражене самолюбство, утрата коштовної уваги, страх упасти в очах навколишніх, особливо однолітків, позбавитися ореола "обранця". Сама суїцидальна демонстрація з переживаннями навколишніх, "Швидкою допомогою", цікавістю свідків дає чимале задоволення істероїдному егоцентризмові.

НЕСТІЙКИЙ ТИП

Сама яскрава риса - нестійкість, що відноситься насамперед до вольової сфери і до поводження. Безвільність виразна виявляється, коли справа стосується навчання, праці, виконання обов'язків і боргу, досягнення цілей, що ставлять перед ним рідні і суспільство. Однак у пошуку розваг також не виявляє великої наполегливості, а скоріше плаває за течією, примикаючи до більш активних ровесників.

Елементарні правила поведінки засвоюються з працею. З перших класів немає бажання учитися. Тільки при безперестанному і строгому контролі знехотя підкоряється, але завжди шукає випадку ухилитися від занять. Рано виявляється підвищена тяга до розваг, задоволенням, неробству. Працює при крайній необхідності, байдужий до свого майбутнього, планів звичайно не будує. Труднощі викликають бажання утекти подалі, сховатися від усіх. При підбурюванні однолітків може втекти з будинку.

Усе дурне немов липне до нього. Зразками для наслідування служать лише ті моделі, що обіцяють негайну насолоду. Щирої любові до батьків ніколи не відчуває. До лих і турбот родини ставиться з байдужістю і байдужністю. Рідні для нього лише джерело засобів для насолод. Захоплення - спілкування, музика, азартні ігри. До спорту випробує відразу. Тільки машина і мотоцикл можуть залучати великою швидкістю. Усі види хобби, що вимагають праці, для нього непостійні.

Сексуальний потяг слабкий. Закоханість не властива, тому що це вимагає додаткових зусиль і обмежень. По тим же самим причинам не властиві спроби самогубства. Він просто не розуміє, як можна зробити собі боляче.

КОНФОРМНИЙ ТИП

Основні риси особистості – постійна готовність підкоритися голосу більшості, шаблонність, банальність, схильність до ходячої моралі, доброзвичайності, консерватизмові.

Він людина свого середовища. Його головне життєве правило – жити "як усі", думати "як усі", намагатися, щоб усе в нього було "як у всіх" - від одягу до світогляду. Під "усіма" мається на увазі - звичне безпосереднє оточення. Прагнучи завжди бути у відповідності зі своїм оточенням, він зовсім не може йому протистояти. У гарному оточенні це непогана людина і старанний працівник. Але, потрапивши в дурне середовище, він поступово засвоює всі його звичаї і звички, як би це ні суперечило всьому попередньому його житті і як би згубно не було. Конформність сполучається з разючою некритичністю. Усе, що говориться в звичному для нього оточенні - це і є істина. Захоплення цілком визначаються його групою і модою часу.

Консерватор по натурі, він у душі не любить нового, не любить змін, тому що не може до нього швидко пристосуватися. Важко освоюється в новій ситуації. Позитивне відношення до нового залишається в нього тільки на словах. На ділі він - віддає перевагу стабільному оточенню, раз і назавжди встановлений порядок. Нелюбов до нового в нього проривається назовні безпричинною злістю до чужинців. Це стосується як просто новачків у його групі, так і представника іншого середовища, іншої манери поводження, навіть іншої національності.

Його професійний рівень і успіх у роботі залежить ще від однієї якості. Він неініціативний. Він може досягати гарних результатів на роботі різної кваліфікації, на будь-якій сходинці соціальних сходів, аби робота, займана посада не вимагали постійної особистої ініціативи. Дуже дорожить своїм місцем у групі, сталістю оточення, не схильний змінювати зі своєї ініціативи одну групу на іншу. Переїзд на нове місце проживання, зміна школи для нього спочатку великий струс. Найважча психічна травма для нього – вигнання зі звичного кола спілкування [41,42-45].


2.2 Особливості сп’яніння при різних типах акцентуацій характеру у підлітків


Гіпертимні, циклоїдні і нестійкі підлітки досить легко починають випивати в компаніях. Відають перевагу неглибокій ступені сп'яніння з підйомом настрою, товариськістю, розвагами. Ейфорійне сп'яніння їм найбільше властиво [Личко А. Е., 1983]. Циклоїди в субдепресивній фазі частіше уникають спиртного. Алкоголь у цей період лише поглиблює депресію і не викликає релаксації [8,45].

Емоційно-лабільні підлітки не схильні до випивок. Випивають вони найчастіше під впливом групи однолітків. Для них характерно просте ейфорійне сп'яніння, але воно може ускладнюватися бурхливими вегетативними реакціями (блювотою, нудотою і т.п.), тому що толерантність нерідко невисока. Якщо ж прийомові алкоголю передують спад настрою, неприємності, тяжкі переживання, то реакція може бути двоякою, і яка з них наступить у той або інший момент, важко пророчити. В одних випадках зневіра змінюється пожвавленням, ейфорією, забуттям неприємностей, благодушністю, товариськістю. В інших випадках настає атипове депресивне сп'яніння, зі сльозами і голосіннями. Утім, від незначного приводу або без видимої причини один вид сп'яніння може перемінитися іншим.

При епілептоїдному типі акцентуації характеру частіше інших виникає атипове дисфоричне сп'яніння зі злостивістю, агресією, руйнівними діями, нанесенням побоїв іншим і самоушкодженнями, а також із грубою сексуальністю. Подібне сп'яніння зустрічається навіть при латентній акцентуації по епілептоїдному типу [Личко А. Е., 1983] на тлі цілком задовільної соціальної адаптації і бездоганної репутації серед старших (так називані гіперсоціальні епілептоїди). У епілептоїдних підлітків при перших же сп'яніннях може пробудитися потреба «пити до відключення». Надають перевагу горілці й іншім міцнім напоям.

У шизоїдів сп'яніння звичайне не викликає вираженої ейфорії, але атипове сп'яніння теж не характерне. Від невеликих доз алкоголю вони стають більш товариськими, контактними, здатні розкривати деякі зі своїх переживань. Алкоголь може в них ставати засобом «комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — вони випивають для того, щоб було легше вступити в контакт з однолітками.

Сенситивні підлітки частіше уникають спиртні напої. Сп'яніння в них нерідко бувають атиповими депресивними.

Істероїди в сп'янінні починають яскраво виявляти свою претензійність і демонстративність. Атипові істеричні сп'яніння найбільш характерні. У компаніях можуть намагатися довести усім свою витривалість до алкоголю, можливість «усіх перепити» і мимоволі досягають важких сп'янінь.

При конституціональних психопатіях картина сп'янінь також значною мірою залежить від типу, що може виявлятися ще більш чітко, чим при відповідних типах акцентуації характеру.

При органічних психопатіях толерантність до алкоголю звичайно знижена. Особливо вона невелика в нестійкого типу психопатій [Личко А. Е., 1983]. Від невеликої кількості випитого виникають погане самопочуття, повторні блювоти, головні болі, слізливість або гнівливість. Але, незважаючи на це, випивки схильні повторювати. При епилептоїдному типі органічних психопатій початкова толерантність вище, і частіше виникає атипове дисфоричне сп'яніння. Подібні особливості сп'янінь описані при дебільності в підлітків [Буторина Н. Е., 1982].

Від малих доз алкоголю (до 20 м абсолютного спирту) сп'яніння в підлітків може виникати або у випадку низької толерантності, зв'язаної, наприклад, з резидуальною органічною поразкою головного мозку, захворюваннями печінки, конституціональними особливостями, або під впливом таких причин (спекота, загоряння на сонці, спеціальна добавка у спиртне транквілізаторів).

Для визначення відношення підлітків до алкоголізації користуються методами інтерв'ю, анкетування або непрямої оцінки. Прикладом останньої може служити шкала психологічної схильності до алкоголізації пато-характерологічного діагностичного опитувальника (ПДО) для підлітків [Іванов Н. Я., Личко А. Е., 1981] [44]. Відкрите інтерв'ю у частини підлітків не розташовує до відвертості. При анонімному анкетуванні можливо також перекручування щирого відношення — перебільшення своєї алкоголізації з бешкетництва або бравади, тому що з досвіду психологічних досліджень відомо, що анонімність може підштовхувати до них деяких підлітків.

Тип акцентуації характеру і тип психопатії впливають, на мотивацію вживання алкоголю, як первісну, так і наступну регулярну [Личко А. Е., 1985].

При нестійкому типі мотивом служить пошук легких розваг, задоволення, бездумного проводження часу, тому віддаються переваги неглибоким ейфоризуючим ступеням сп'яніння і вино звичайне залучає більше, ніж горілка й інші міцні напої. Мотивуванням переваги служить довід, що «горілка — несмачна» або набагато рідше більш точний — «горілка занадто швидко валить». Пошук веселого проводження часу у своїй компанії легко стає причиною частих випивок.

При гіпертимній акцентуації спонукальними мотивами нерідко стають неробство, відсутність занять, здатних викликати інтерес, неможливість дати вихід киплячої енергії (випивки «від чогось робити»). До цього можуть додатися бравада перед однолітками і постійним бажанням лідирувати в їхніх компаніях.

При епілептоїдній акцентуації сп'яніння звичайно не дають легкої і приємної ейфорії або воно буває скороминущим. При гарній соціальній адаптації так називані гіперсоціальні епілептоїди можуть не тільки утримуватися від випивок, але і виступати в ролі войовничих "непитущих, користуватися прихильним заохоченням вихователів, але на ділі, викликаючи в однолітків ворожість, аж ніяк не сприяють антиалкогольним установкам. Мотивом перших випивок може стати бажання «розрядитися» — вилити на інших і навіть на самого себе злість, що нагромадилася. Суб'єктивне відчуття «полегшення» провокує надалі прагнення напиватися до «відключення» (до «отруба» на сленгу делінквентних підлітків). У підсумку швидко виникає психічна залежність, що стає причиною пияцтва епілептоїдних підлітків.

При істероїдній акцентуації її головні риси — претензійність і демонстративність, спрага уваги до себе з боку однолітків, виділитися в «своїй» групі — виявляються ведучим мотивом початку алкоголізації. Виступає схильність перебільшувати ступінь сп'яніння і кількість випитого, з'являтися нетверезим у громадських місцях, перед рідними і знайомими. У компанії однолітків під час випивок претендують на здатність «усіх перепити». Але в міру повторення випивок усе більш важливим стає мотив релаксації—«забути» про неприємності, потішити себе мріями про виконання незбутніх бажань.

При акцентуації по емоційно-лабільному типу найважливішим мотивом перших випивок звичайно служить пошук емоційних контактів у компанії однолітків, спрага доброзичливого теплого відношення, «розуміння» своїх переживань приятелями. Особливо сильним цей стимул стає у випадку емоційного відкидання в родині. В міру повторення випивок більш чітко виступає бажання підняти настрій, отрешиться від неприємностей, повеселитися. У силу цього досить високим стає ризик психічної залежності [Строгонов Ю. А., 1983].

Циклоїди звичайно схильні до випивок тільки в періоди підйому настрою, коли вони поводяться як гіпертими. У субдепресивних фазах алкоголь звичайно не підвищує настрою, частіше навіть сп'яніння протікають по депресивному типу, і тому прийом алкоголю для купировання депресій не типовий.

Для шизоїдів найбільш важливий мотив випивок — використання алкоголю як своєрідного «комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — способу полегшення контактів з однолітками, особливо неформальних, емоційних, для усунення почуття незручності і боязкості. Тому невеликі дози алкоголю можуть уживатися поодинці, перед ситуацією, коли потрібно виявити товариськість.

Конформний тип акцентуації припускає легке засвоєння алкогольних стереотипів найближчого оточення. Серед приятелів треба бути, «як усі», не відставати від інших і не виділятися.

Сенситивним і психастенічним підліткам випивки в підлітковому віці взагалі не властиві. Навіть у питущій родині або оточені ровесниками, що випивають, вони не виявляють тяжіння до алкоголю.

На закінчення можна привести найбільш часті оцінки свого відношення до спиртних напоїв у підлітків при різних типах акцентуації характеру, судячи з даних обстеження за допомогою ПДО [Іванов Н. Я., Личко А. Е., 1981].

Мотивування випивок у гіпертима відверто близька до щирого мотиву, у той час як нестійкі щирий мотив не розкривають. Мотивування циклоїдів виявляється в відхиленні залежності бажання випити від настрою (алкоголь, дійсно, не купирує у них субдепресію), але також відхиляється і відраза до алкоголю взагалі. У період підйому його дійсно немає. З цим же періодом, видимо, зв'язане твердження, що, випивши, особливо яскраво сприймають навколишній світ. Емоційно-лабільні підлітки також підкреслюють відсутність відрази до алкоголю, але ще більш не бачать у себе конформності у відношенні випивок. Сенситивні підлітки не ховають своєї відрази до алкоголю, затверджують, що випивки суперечать їх принципам і відкидають них у «веселих» компаніях — їхнє мотивування, імовірно, близьке до щирої мотивації, хоча і не цілком її розкриває. Психастеніки більш схильні посилатися на „тверезі” принципи або на погане самопочуття від випивок. Шизоїди також охоче вказують на ті ж принципи, але мотивів випивок не розкривають. Конформні підлітки відзначають своє бажання — не порушувати компанію.

Таким чином, ми дійшли висновку, що при різних типах акцентуацій характеру підлітки по різному відносяться до спиртних напоїв і мають різну мотивацію вживання алкоголю. В один і той же час одні типи акцентуантов виявляють схильність до вживання алкоголю і сп’янінню, а інші такої схильності не мають.


2.3 Психологічна профілактика схильності до алкоголю і психокорекційна робота з підлітками


Прогресуюча тенденція безупинного зростання різних проявів девіантної поведінки молоді, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством такі основні завдання, як пошук форм, методів і технологій роботи з такою молоддю, концентрація зусиль, спрямованих як на реабілітацію, так і на попередження відхилень від соціальних норм. Тобто усунення умов, які прямо чи опосередковано негативно впливають на вчинки та дії, з одного боку, і відповідна робота з молоддю - з іншого. Тому в науці і практиці одержали широке поширення дві основні технології роботи з учнівською молоддю з девіантною поведінкою - профілактична і реабілітаційна.

Профілактика - це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду відхилення в поведінці людини [49].

Під профілактикою розуміють насамперед науково обґрунтовані і вчасно здійснені дії, спрямовані на:

запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних обставин, які сприяють прояву девіантної поведінки;

збереження і підтримку нормального рівня життя і здоров'я людини;

сприяння в досягненні соціально значущих цілей;

розкриття внутрішнього потенціалу;

організацію дозвілля і т.д.

Сам термін «профілактика», як правило, асоціюється з запланованим попередженням якої-небудь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати небажані наслідки.

Оскільки відхилення можуть бути викликані різними причинами та обставинами, можна виділити кілька типів профілактичних заходів:

нейтралізуючі;

компенсуючі;

попереджуючі виникнення обставин, які сприяють виникненню відхилення;

що усувають обставини, які сприяють відхиленню в поведінці;

-контролюючі проведену профілактичну роботу та її результати. Метою профілактичної роботи з молоддю є усунення факторів, що сприяють здійсненню будь-яких протиправних дій.

Індивідуально-психічний фактор включає в себе викривлення особистісних рис, деформацію мотиваційної сфери, недостатню сформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність, можливе відставання в психічному розвитку.

Визначена мета може бути досягнута шляхом рішення таких завдань:

Формування у підлітків та молоді позитивних ціннісних орієнтацій в процесі навчально-виховної роботи.

Залучення молоді до соціально-корисної діяльності, розвиток різнобічних інтересів і захоплень.

Виховання активної особистості, підтримка ініціативи молоді.

4.Формування якостей громадянина, який дотримується правових норм та володіє основами правової культури.

5.Формування адекватної і позитивної самооцінки. Найбільш розповсюдженою є уява про завищену самооцінку девіантів та делінквентів (С.Н.Хоружий, Е.О.Яновська), яка є схожою з позицією дорослих правопорушників (О.Р.Ратінов, М.Я.Константинова, Л.М.Собчик). На думку зазначених авторів, завищена самооцінка, як результат соціальної дезадаптації, створює широку зону конфліктних ситуацій і при певних умовах сприяє проявам девіантної поведінки (О.Р.Ратінов). Разом з тим існує інша точка зору, також основана на емпіричних даних. На думку Г.К.Валіцкаса та Ю.Б. Гіппенрейтер, рівень самооцінки у девіантів нижчий, ніж у правослухняної молоді. Але, на наш погляд, головне полягає не в тому, завищена їхня самооцінка чи ні. Головне те, що самооцінка девіантної молоді суперечить зовнішній оцінці (батьків, педагогів, групи), яка є значно нижчою, Наслідком є те, що при цих обставинах не задовольняється потреба в повазі (А.Маслоу), це призводить до дискомфорту і навіть стресу (Г.Сельє). Молода людина не може знайти вихід з ситуації, що склалась. Одним із шляхів вирішення проблеми є перехід індивіда в таку групу, де оцінка його особистості була б більш адекватною або навіть завищеною. Той факт, що молоду людину цінять, прислухаються до неї, повинен постійно підтверджуватись (вербально і невербально). Це сприятиме задовольнянню потреби в повазі, що в свою чергу сприятиме задовольнянню від приналежності до групи. Тут особливо важливим є те, що молодь повинна включатись в неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей. Саме це і може бути забезпечено через профілактичну роботу [49].

6. Зміцнення фізичного і психічного здоров'я шляхом здійснення комплексу медичних, психолого-педагогічних та інших заходів.

Профілактична діяльність повинна здійснюватися з урахуванням таких принципів:

індивідуально-особистісний підхід;

опора на позитивні сторони особистості;

об'єктивність;

конфіденційність.

Як показує практика, ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки за умови обов'язкового включення таких складових:

спрямованість на викорінювання джерел дискомфорту як у самій людині, так і в соціальному середовищі та одночасно створення умов для придбання необхідного досвіду для рішення проблем;

формування в молоді навичок, що сприяють досягненню соціально корисних цілей;

рішення виникаючих проблем, а також попередження їх виникнення.

Аналіз літератури показав, що в профілактичній роботі існують такі підходи:

інформаційний;

соціально-профілактичний:

медико-біологічний;

педагогічний;

психологічний.

Виходячи з цього, виділяють два основних види профілактичної роботи: індивідуальну і групову (колективну).

Профілактична робота з молоддю повинна носити індивідуальний характер і може здійснюватися шляхом:

проведення індивідуальних бесід і консультацій з метою з’ясування й усунення негативних причин;

спеціального навчання особистості, яке включає формування правових основ, норм соціально-позитивної поведінки, знань про ризик здійснення протиправних вчинків І дій, про їхні наслідки і т.п.

Профілактична робота може носити також і груповий (колективний) характер. Вона може здійснюватися через:

-проведення бесід;

просвітницьку діяльність;

організацію диспутів та дискусій;

проведення рольових ігор, в ході яких програються основні ситуації, пов'язані з відхиленнями в поведінці;

ділову гру;

організацію екскурсій.

Також можуть бути використані допоміжні методи роботи: самостійна робота з книгою, спостереження і постановка дослідів, вікторини, олімпіади та ін.

Профілактика адитивної поведінки неповнолітніх в Україні відбувається на громадських засадах. Проте дослідження доводять, що профілактика адитивної поведінки на непрофесійному рівні не дає бажаних результатів, а часом призводить і до негативного ефекту [48-49,65]. Замість того, щоб закликати: «Навалимося всім миром на це лихо!», доцільніше організувати конкретну й кваліфіковану роботу за такими напрямками.

1.Превентивна освіта. Мета цього напрямку в тому, щоб кожна людина, ще не спробувавши жодної психотропної речовини, мала об'єктивні відомості про те, ідо це таке, які причини і наслідки вживання цих речовин.

2.Психокорекційна робота з підлітками «групи ризику». Потрібно проводити спеціальну роботу, спрямовану на корекцію їх особистості.

3.Психологічна допомога дітям із сімей, обтяжених алкогольним узалежненням. Дорослі діти алкоголіків мають серйозні проблеми.

Психологічна підтримка дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають разом з алкоголіком (наркоманом). Тут потрібна психологічна допомога.

5. Психокорекційна робота з дорослими дітьми алкоголіків.

Сучасний рівень розв'язання психологічних аспектів проблеми профілактики алкоголізму та наркоманії неповнолітніх заснований на таких принципах:

Інформацію про шкідливість вживання психотропних речовин не слід подавати дітям ізольовано, у вигляді лекцій.

Комплексне і систематичне викладання всіх знань у галузі превентивної освіти має стати частиною обов'язкового навчання у школі, розпочинаючи з молодших класів.

Превентивна освіта повинна передусім виховувати в учнів почуття відповідальності за своє здоров'я та за свою поведінку, яка впливає на їхнє здоров'я.

Превентивна освіта не повинна фіксуватися на якійсь одній ізольованій інформації, а має охоплювати всі фактори, що впливають на здоров'я.

5.У ході превентивної освіти пропаганда тверезості повинна концентруватися не на фіксації шкідливих, наслідків вживання алкоголю, а на реальних перевагах, які дає тверезе життя.

Викладання курсу превентивної освіти слід проводити не в традиційній формі, а створювати умови для самостійної, творчої діяльності учнів з розпізнання і здобуття знань, побудови логічних висновків [48-49].

Приступаючи до психокорекційної роботи, психолог завжди має пам'ятати, що головне у стосунках з підлітком - взаємна повага і довіра. Те, що каже підліток, повинно залишатися таємницею.

У роботі з підлітками групи ризику слід ефективно використовувати методи групової психологічної корекції. Це дає змогу учню розглянути свою поведінку ніби з погляду іншої людини, тобто об'єктивно, а також відпрацювати навички реагування у складних ситуаціях.

При комплектуванні підліткових груп бажана невелика кількість учасників: 5 — 7 осіб, можна хлопців і дівчат об'єднати разом (але враховуючи побажання дітей, часом вони прагнуть працювати в групі однієї статі). Не рекомендується включати в групу більше двох учасників з такими особливостями:

з вираженими труднощами в міжособистісному спілкуванні;

з інтелектуальним зниженням;

з руховою розгальмованістю.

Бажано поєднання в групі учасників з різними типами акцентуацій. Значно полегшується праця психолога при включенні в групу одного-двох підлітків з істероїдною акцентуацією.

Одним з головних завдань психокорекції є підвищення у підлітка рівня самоповаги. Формування позитивного образу «Я» включає рефлексію та ранжування власних позитивних якостей за формулою «Я — людина, яка ...» Для цього, наприклад, можна застосувати гру «Репортер», де один з учасників бере інтерв'ю в інших членів групи, пропонуючи кожному сказати кілька слів про себе для святкової телепередачі на честь успішного завершення якоїсь важливої справи, в якій брали участь підлітки. З цією ж метою застосовується вправа «Бомбардування позитивними якостями». Підліток сідає на стілець, що стоїть у центрі кола, і заплющує очі. Кожний учасник групи по черзі підходить до нього і пошепки промовляє кілька слів про його гарні риси, про ті властивості його особистості, за які він його цінує і любить. Таке бомбардування позитивними якостями отримує кожний учасник групи.

Для оволодіння навичками аналізу своєї поведінки і засобів прийняття рішень на групових зайняттях практикуються обговорення творів художньої літератури, кіно -, відеофільмів, герої яких зіштовхуються з тими ж проблемами, що й підлітки. На початку обговорення учасники групи знаходять можливі альтернативні варіанти розв’язання проблемної ситуації без урахування можливих наслідків. Коли варіанти обговорені, підліткам пропонується вибрати один-два і записати для кожного з них позитивні і негативні наслідки. При цьому вони мають враховувати такі фактори, як ціннісні орієнтації і почуття героя оповідання (кінофільму, п'єси тощо), тиск на нього оточуючих, особисті особливості, ступінь ризику тощо — загалом співвідносити міркування про наслідки з позицією людини, що має таку проблему.

Рекомендується вправа для тренування навичок відповідального прийняття рішень та відчуття себе суб'єктом діяльності — «Відсутні ключі». Керівник групи пропонує підліткам для обговорення кілька проблемних ситуацій. Завдання групи — сформувати список необхідної інформації, тобто «ключів», без яких неможливо розв'язати цю проблему. Підлітки обговорюють, яким чином треба діяти, щоб отримати більше інформації. Вони відбирають з усіх відомостей ті, що потрібні для прийняття доброго рішення. Саме ця адекватна інформація і є ключем до вирішення означеної ситуації.

Наприклад, перед учасниками групи поставлено проблему: «Як досягти успіху в житті?». Разом з керівником вони пропонують багато рішень, серед яких далеко не всі правильні (їх може цілеспрямовано спровокувати керівник). Наприклад, утворюється такий список: «Я можу наполегливо працювати», „Я можу навчитися аналізувати свої дії», «Я можу бути хитрим і видурити гроші у багатія», «Я можу нічого не робити і очікувати удачі», «Я можу бути уважним на уроках і виконувати домашні завдання вдумливо і акуратно», «Я можу одного разу ризикнути і «обійти» закон, щоб дибитися свого», «Я можу спокійно сприйняти свої невдачі, критику інших людей і навчитися виправляти помилки», «Я можу звинувачувати інших людей, якщо мені не щастить», «Я можу поліпшити свій поганий настрій за допомогою паління, ліків або алкоголю»...

За ходом обговорення цього списку підліток сам робить вибір лінії поведінки, тобто проявляє себе як суб'єкт діяльності. Обговорюючи з іншими учасниками та психологом наслідки того чи того вибору, підліток засвоює соціально прийнятні норми поведінки, вчиться шукати найефективніші засоби досягнення мети.

Оскільки у багатьох підлітків необхідність протистояти тискові групи викликає стресовий стан, нагальною потребою с тренування цієї навички. Гра «Умій сказати «Ні» дає змогу набути навички відстоювання своєї думки, навіть якщо інші думають інакше. Наприклад, розігрується ситуація, де троє підлітків запрошують четвертого взяти участь у вечірці, на яку зберуться люди, не знайомі йому. Відбувається приблизно такий діалог:

Ходімо сьогодні увечері до Павла, не пошкодуєш.

А що там буде?

Це секрет. Дізнаєшся, що таке кайф.

Та я не знаю, якось незручно до чужих людей...

Але ти ж з нами, ми тебе образити не дамо. Не бійся!

Якщо підліток піддається на умовляння (хоча й відчуває небезпеку) або починає шукати привід для відмови, не подаючи виду, що він зрозумів небезпеку, така поведінка оцінюється як неправильна.

Розігруючи цю ситуацію кілька разів (змінюючи склад учасників та головного «героя»), учні (у разі необхідності за допомогою психолога) роблять висновок, що найкраще діяти за такою схемою:

- називати речі своїми іменами;

- твердо відмовлятися, аргументувати своє рішення;

- запропоновувати свій варіант.

Серйозним фактором ризику виникнення адитивної поведінки, як зазначалось у попередніх статтях цього циклу, є психопатії і акцентуації характеру. Суть психокорекційної роботи з підлітками «групи ризику», яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб дати можливість кожному з них пережити в ході гри патогенну для його характеру ситуацію і знайти шляхи підвищення здатності її розв'язання. Розігрування такої ситуації дає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі моменти, пережити і відреагувати психологічні конфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їх розв'язання.

Завдання психокорекційної роботи:

1. Навчання підлітка «розпізнання» небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, що адресовані до його найуразливішого «місця найменшого опору». Досвід психотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливих ситуацій відіграє не меншу роль у причинах дезадаптації, аніж невміння їх розв’язувати. Тому зусилля психолога мають бути спрямовані па підвищення здатності підлітка до розпізнавання І запобігання виникненню таких ситуацій. Наприклад, підліток збуджуваного типу акцентуації, коли він відчуває наближення сварки з приятелем, повинен відразу ж припинити спілкування й піти, а не продовжувати з’ясовування стосунків, яке найвірогідніше закінчиться для нього неконтрольованим спалахом негативних емоцій.

2.Формування у підлітка здатності «об’єкти візувати» небезпечні для нього ситуації, тобто зуміти підійти до них нібито збоку, поглянути на те, що відбувається так, ніби це відбувається з кимось іншим. У ході виконання цього завдання у школяра формуються навички аналізу ситуації, уміння віднайти в пій головне і другорядне. Наприклад, підлітку з епілептоїдною акцентуацією характеру корисно буде розуміти фактори, що викликають агресивну поведінку, закономірності розвитку агресивного стану, різновиди форм прояву агресії, методи подолання спалаху гніву, що накопичується.

Оскільки у процесі психодрами підлітки поводяться так, як уміють і як вони звикли, на очах у групи відбувається активізація негативного досвіду розв'язання складних ситуацій, що дає можливість членам групи вчитися на помилках і невдачах минулого.

Розширення діапазону можливих варіантів поведінки підлітків у складних для них ситуаціях. Коли підліток з патохарактерологічним розвитком зіштовхується з найуразливішими для нього обставинами, він відчуває, що не здатен відповідати вимогам, які ставлять до нього. Це викликає стандартність, однотипність поведінки. Завдання психотерапевта в цьому випадку —навчити підлітка більш тонкої та багатої нюансами поведінки.

Наведемо приклад ситуації «Пиятика перед танцями», що розігрується у психокорекцій ній групі. Подаємо текст психодрами в такому вигляді, як вона змальовується психологом під час занять.

«Ти готуєшся до дискотеки. Прасуєш сорочку, збираєшся ще перекусити. Бажання випити спиртного — абсолютно ніякого. В цей час до тебе заходить приятель. У нього в кишені пляшка. Йому дуже хочеться випити, при цьому обов’язково з тобою. Він умовлятиме тебе, вдаючись до всіх доводів».

Завдання головного героя полягає в тому, щоб у наведеній ситуації психологічно переконливо, з погляду його товаришів (які є в цей момент спостерігачами психодрами, а потім експертами), протистояти натиску, взяти ініціативу у свої руки.

Роль «приятеля» грає психолог, Він пропонує «випити для настрою». Коли підліток відмовляється, він дивується і починає умовляти. Застосовуються традиційні аргументи з репертуару підлітків: «Не бійся!», «Не будь дівчатком!», «Ти що, маленький?», «Якщо ти мені друг, то не відмовиш мені!» тощо.

Після того, як у ролі головного героя побувають кілька підлітків, результати гри узагальнюються. На дошці виписують усі аргументи «приятеля», а потім учасники обговорюють, які з них виявилися найпереконливішими.

У ході проведеної гри досягається декілька цілей. Пошук шляхів того, як уникнути пиятики, постає як завдання для всієї групи. Беручи участь у цьому занятті з психодрами, підлітки разом шукають засобів уникнути участі в пиятиці, прагнуть оволодіти складною для багатьох з них ситуацією. Проводячи психодраматичну гру, підклітки навчаються дивитися на цю життєву колізію ніби «збоку». Аргументи на користь випивки стають більш знайомими для них, а тому в реальній ситуації вже не захоплять зненацька. Це заняття не тільки настроює підлітків проти випивки, а й підказує шляхи протидії, психологічно озброює, робить їх менш беззахисними перед тими, хто чинить психологічний тиск, умовляючи приєднатися до пиятики. Під час занять підліток навчається того, як виконати свою волю і відмовитися від спиртного.

Слід наголосити, що програму психокорекційних занять пише психолог спеціально для кожної групи, ураховуючи індивідуальні характеристики учасників, особливості їх міжособистісної взаємодії та проблеми. Після проходження курсу психокорекції передбачається підтримуюча терапія, тобто щомісячні зустрічі групи в тому ж складі для розв'язання проблем, які накопичилися, та продовження роботи над собою. У разі необхідності та за бажанням діти можуть проходити повторні курси психокорекційних занять, але вже за іншою програмою та з іншою групою.

На закінчення необхідно підкреслити, що профілактична робота - це комплексна діяльність, яка повинна бути спрямована як на внутрішні (психічні та психологічні), так і на зовнішні (родина, оточення, дозвілля) сторони особистості. Тільки в цьому випадку можуть бути досягненні мета, завдання та результат - запобігання виникненню девіацій молоді.



Розділ 3. Співвідношення типів акцентуації характеру і рівня пияцтва у підлітків


3.1 Цілі завдання, об’єкт та предмет психодіагностичного дослідження


Для послідовного викладення проведеного психологічного дослідження перелічимо його основні складові.

Цілі

1. Обґрунтувати взаємозв’язок рівня пияцтва серед неповнолітніх, зокрема підлітків старшого віку, з їх акцентуаціями характеру.

2. Встановити типи акцентуйованих підлітків, які попадають в групи схильних і несхильних де зловживання алкогольними напоями

Завдання

1. Підбор методик.

2. Проведення тестування.

3. Проведення й обробка даних психодіагностичного дослідження.

4. Вибір критеріїв перевірки гіпотези.

5. Перевірка критеріїв правильності висунутої робочої гіпотези.

6. Обґрунтування отриманих результатів.

7. Рекомендації по використанню даних отриманих в дипломній роботі.

Об’єктом дослідження становить пияцтво і акцентуації характеру у підлітків. Стать досліджуваних – чоловіки. Вік – від 13-14 до 15-16 років. Освіта – неповна середня. Всі вони є школярами середніх і старших класів міста Херсона.

Предмет дослідження – співвідношення пияцтва з акцентуаціями характеру у підлітків.

Гіпотеза: Підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу – низьку.

Методологічними і методичними засадами проведеного дослідження було наступне. Останніми роками найбільш серйозною тенденцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання вживання молоддю слабоалкогольних напоїв, яке досить швидко приводе до частого пияцтва в цьому прошарку населення України. Більшість учених вважають, що виникнення потягу до алкоголю пов’язано перш за все із соціальними чинниками, з умовами життя людини (Н.Ю. Максимова, І.П. Лисенко та ін..) [48].

Ми вважаємо, що чинниками, які каналізують як алкоголізм, та і наркоманію, є передусім:

соціальна криза, деформації соціокультурної сфери;

вплив гірших зразків молодіжної російськомовної та англомовної субкультури;

доступність психотропних і токсичних речовин;

середовище, яке нейтрально або прихильно становиться до споживання алкоголю („так чинять всі”) [49].

Підлітковий та юнацький вік розглядають як один із найбільш небезпечних щодо формування девиантного й делинквентного розвитку особистості. Підлітки продовжують становити частину населення країни з найвищим ступенем кримінального ризику. Розвиток адитивних потреб, як правило, починається саме в підлітковому та ранньому юнацькому віці й згодом набуває у багатьох людей стійких форм.

Дослідження А.Е. Личко, Іванова Н.Я., В.С. Битенського, Б.Г. Херсонського, В.А. Глушкова [8,44] доводять високий рівень зв’язку акцентуацій і психопатій у підлітків зі схильність до зловживання алкогольних напоїв і швидке звикнення до них. Саме ці ствердження ми вирішили перевірити в своєму психологічному експерименті на підлітках шкільного віку.



3.2 Діагностика рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків


Процедура дослідження

Психодиагностичне проводилося в березні 2007 року в середній школі міста Херсона. В дослідженні прийняли участь діти шкільного віку з 7 до 11 класів. Тестування проходило в п’яти класах в позашкільний час в присутності класних керівників.

В день проводилося по одному груповому тестуванню. Середня кількість дітей в групі до 25 чоловік, що давало добрі умови для тестування, яке проводилося. Всього в тестуванні прийняло участь 120 чоловік.

На одній зустрічі проводилося груповим методом обидва тести – на виявлення акцентуації характеру і схильності до пияцтва.

Після тестування, а потім і після отриманих результатів по тестуванню тим із школярів, хто проявляв бажання психологом проводилося індивідуальне, а при необхідності и групове психологічне консультування, на якому розкривався зміст і давалась характеристика типам акцентуацій характеру, а також наслідкам та мотивації зловживання алкогольними напоями.

В цілях діагностування рівня пияцтва була використана методика „Опитувальник для виявлення ранніх ознак алкоголізму (К.К. Яхин, В.Д. Менделевич) [50]. Даний тест використовується в цілях виявлення ознак алкоголізму та побутових форм п’янства (додаток А). Опитувальник налічує 35 питань на які слід дати відповідь „так” чи „ні”. Обробка вибраних відповідей аналізується на основі діагностичної таблиці, з якої отримують бали (коефіцієнти) по всім питанням Опитувальника. Рівень алкоголізму високий, якщо опитуваний набрав від -12,8 до -201,7 балів. Діагностується рівень побутового п’янства, якщо набрано від +12,8 до -12,8 балів. Рівень здоров’я та відсутність схильності до зловживання спиртними напоями діагностується, якщо опитуваним набрано від +12,8 до +126,8 балів.

Для виявлення типу акцентуації характеру серед цих же старшокласників проводилося тестування по тесту „Виявлення акцентуацій у підлітків за допомогою теста-опитувальника Шмишека” [69]. Тест розрахований на підлітків – додаток Б.

В основі теста-опитувальника покладена концепція акцентуйованих особистостей К. Леонгарда, згідно якої акцентуації – це „загострення” деяких рис, які притаманні кожній людині, індивідуальних якостей. К.Леонгард розрізняє акцентуйовані якості характеру і темпераменту. Тест включає 10 шкал, які реалізовані в вигляді переліку з 88 питань, які допускають відповіді „так” чи „ні”.

При подальшому аналізі в нашому досліджені ми, спираючись на викладену в розділах 1 і 2 даної дипломної роботи теорію акцентуйованих осіб за А.Е. Личко використовували зіставлення класифікацій А.Е. Личко (1985) и К.Леонгарда (1976) [8]. Аналіз отриманих по акцентуаціям даних проводився на основі теорії К.Леонгарда.

Після тестування 120 підлітків ми провели аналіз отриманих даних і виділили 52 чоловіка, які мали, на наш погляд, достатню кількість акцентуантів в групі для подальшого статистичного аналізу. Таким чином, були виділені чотири групи: перша – демонстративний (істероїдний за А.Е.Личко) тип – 12 чол., друга група – гіпертимний тип – 15 чол., третя група – тривожний (сенситивний за А.Е.Личко) тип – 14 чол. и остання четверта група – педантичний (Психастенічний за А.Е.Личко) тип – 11 чол.

Підставою для виділення цих типів були також теоретичні і практичні ствердження, що перші дві акцентуації демонстративна і гіпертимна мають схильність до пияцтва, а дві другі групи – тривожна і педантична такої схильності не мають. Саме це ми і вирішили підтвердити, або спростувати в нашому психологічному дослідженні і саме це ми поставили в якості робочої гіпотези.

В цілому отримані дані в групах по акцентуацім характеру і схильності до алкоголізму представлені в таблиці 3.1.


Таблиця 3.1 – Зведені первісні дані результатів тестування по виявленню акцентуацій і рівня алкоголізму у підлітків (n=52)

№№ п/п

Групи по типам акцентуацій характеру

Демонстративна (n=12)

Гіпертимна (n=15)

Тривожна (n=14)

Педантична (n=11)

Алкоголізація

Акценттуація характеру

Алкоголізація

Акценттуація характеру

Алкоголізація

Акценттуація характеру

Алкоголізація

Акценттуація характеру

1

-35,8

15

5,8

22

12

18

14,3

21

2

-38,8

18

-33,7

221

8,8

17

17

23

3

-15,3

21

-31,5

24

-6,4

2

2

22

4

-25,7

20

-22,5

23

25,3

21

-11,2

21

5

-42,5

23

-14,8

22

44,3

24

-5,4

18

6

-18,9

18

-35,7

21

54,5

21

45,3

19

7

15,4

24

-35,2

21

33,8

20

54,6

17

8

-18,3

21

-25,8

20

-2,5

18

-11,5

18

9

11,5

23

-22,5

19

-4,7

23

25,3

21

10

-32,5

18

5,7

18

22,33

21

33,8

23

11

-14,5

19

-24,7

22

-4,8

20

35,4

21

12

-18,8

24

-22,8

24

2,5

19



13



-24,8

23

-3,5

21



14



-75,8

24

-8,9

23



15



-105

24





Середні

-19,5

20,3

-30,9

21,9

12,3

20,6

18,1

20,4

Медіана

-18,9

20,5

-24,8

22

5,7

21

17

21

Мода

-42,5

18

-22,5

24

-8,9

21

-11,5

21

Середні показники по чотирьом групам акцентуйованих підлітків представлені нами в вигляді діаграми 3.1.


Діаграма 3.1 – Середні показники по акцентуйованим групам серед підлітків (n=52): 1-Демонстративний тип акцентуації; 2-Гіпертимний тип акцентуації; 3-Тривожний тип акцентуації; 4-Педантичний тип акцентуації.


Таким чином, нами були виявлені и відокремлені від загально обстежуваних чотири групи акцентуйованих підлітків, середні показники яких становлять: демонстративний тип – 20,3 бали, гіпертимний тип – 21,9 бали, тривожний тип – 20,6 бали, педантичний тип – 20,4 бали. По показникам тесту Шмишека і рівні виразності акцентуацій ці групи майже не відрізнялись.

Більш цікавими були дані по рівню ознак алкоголізму. Середні показники виразності ознак алкоголізму по чотирьом групам акцентуйованих підлітків представлені нами в вигляді діаграми 3.2.

Як видно з діаграми рівень алкоголізації у різних типів акцентуйованих підлітків значно відрізняються друг від друга. Так, в групі демонстративного типу алкоголізація становить -19,5 балів, в групі гіпертимічного типу становить -30,9 балів. Дані показники свідчать про те, що вказані групи акцентуантів мають підвищений рівень алкоголізму, або схильності до пияцтва.


Діаграма 3.2 – середні показники виразності ознак алкоголізму по акцентуйованим групам серед підлітків (n=52): 1-Демонстративний тип акцентуації; 2-Гіпертимний тип акцентуації; 3-Тривожний тип акцентуації; 4-Педантичний тип акцентуації.


В той же час в групі тривожного типу акцентуації показник алкоголізації становить +12,3 бали, а в групі педантичного типу акцентуації показник алкоголізації становить +18,1 бали. Показники по цим групам знаходяться на двох рівнях алкоголізації. Тривожна група знаходиться на рівні побутового пияцтва, а педантична група попадає в „рівень здоров’я”.


3.3 Взаємозв’язок рівня пияцтва та акцентуацій характеру у деяких типів акцентуйованих підлітків


Згідно з висуненої робочої гіпотези перед нами стояло завдання дослідити чи дійсно підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу – низьку.

З цією метою процедура дослідження була побудована в такий спосіб.

Спочатку були виділені чотири групи акцентуйованих підлітків: демонстративна, гіпертимна, тривожна і педантична. Наступним кроком стало виявлення у них рівня алкоголізації.

Тепер перед нами стоїть завдання провести кореляційне дослідження між визначеними типами акцентуацій у підлітків і рівнем схильності пияцтва в них.

На основі середніх показників в попередньому питанні дипломної роботи ми вже показали різницю в схильності до пияцтва в різних групах акцентуантів.

Однак, чи дійсно це значні показники і такі, що корелюють з перемінними, в якості яких виступають типи акцентуацій характеру і рівень пияцтва в них, ми визначимо, використовуючи статистичний метод кореляції Пірсона.

Для доказу нашої гіпотези була використана наступна формула розрахунку коефіцієнта кореляції Пірсона:


(3.1)


де х,у – часткові значення перемінних, ∑ - (сигма) – позначка суми, - середні значення тих же самих перемінних.

З метою прискорення розрахунків нами були використані такі можливості розрахунку статистичних критеріїв, які передбачені програмами Excel „пакет аналізу”, SPSS-11.5.

Ми провели кореляційний аналіз в кожній з чотирьох груп і отримали наступні дані.

1. Перша група – демонстративний (істероїдний) тип – 12 чоловік. Середній показник акцентуації по групі – 20,3 бали, середній показник алкоголізму становить -19,5 бали. Проведений розрахунок кореляційного зв’язку в цій групі наданий нами в наочному вигляді в діаграмі 3.3.


Діаграма 3.3 – показник зв’язку між рівнями акцентуації і алкоголізму в демонстративні (істероїдній) групі (n=12) в середніх балах


Висновок: між групою демонстративного типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений кореляційний зв’язок на рівні r=0.552, при р<0,05. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по демонстративному типу схильні до зловживання спиртними напоями.

2. Друга група – гіпертимічний тип – 15 чол. Середній показник акцентуації по групі – 21,9 бали, середній показник алкоголізму становить -30,9 бали. Був також проведений розрахунок кореляційного зв’язку в цій групі наданий нами в наочному вигляді в діаграмі 3.4.


Діаграма 3.4 – показник зв’язку між рівнями акцентуації і алкоголізму в гіпертимній групі (n=15) в середніх балах


Висновок: між групою гіпертимного типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений кореляційний зв’язок на рівні r=0.516, при р<0,05. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по гіпертимному типу схильні до зловживання спиртними напоями.

3. Третя група – тривожний (сенситивний) тип – 14 чол. Середній показник акцентуації по групі – 20,6 бали, середній показник алкоголізму становить +12,3 бали. Проведений розрахунок кореляційного зв’язку в цій групі наданий нами в наочному вигляді в діаграмі 3.5.


Діаграма 3.5 – показник зв’язку між рівнями акцентуації і алкоголізму в тривожній (сенситивній) групі (n=14) в середніх балах


Висновок: між групою тривожного типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений низький кореляційний зв’язок на рівні r=0.137. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по тривожному типу не мають схильності до зловживання спиртними напоями.

4. Четверта група – педантичний (психастенічний) тип – 11 чол. Середній показник акцентуації по групі – 20,4 бали, середній показник алкоголізму становить +18,1 балів. Проведений розрахунок кореляційного зв’язку в цій групі наданий нами в наочному вигляді в діаграмі 3.5.


Діаграма 3.6 – показник зв’язку між рівнями акцентуації і алкоголізму в педантичній (психастенічній) групі (n=11) в середніх балах


Висновок: між групою педантичного (психастенічного) типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений низький кореляційний зв’язок на рівні r= -0.059. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по педантичному (психастенічному) типу не мають схильності до зловживання спиртними напоями.

Таким чином, в цілому отримані дані підтверджують висунуту нами робочу гіпотезу про те, що підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу – низьку.



Висновки


Як видно з дипломної роботи, проблема девіантної поведінки підлітків дуже актуальна в теперішній час.

Кількість підлітків, яких виділяють як учнів з девіантною поведінкою, на жаль, з кожним роком зростає, тому що збільшується кількість провокуючих факторів, які сприяють формуванню поведінки, яка відхиляється.

Дана проблема вже перестала бути тільки психолого-педагогічною. Вона стала соціальною.

Сьогодні ми змушені констатувати, що байдуже ставлення держави до свого підростаючого покоління викликало з його боку відповідну реакцію, яка вилилась у сплеск тяжких і корисливих злочинів.

Тривожить те, що в Україні створилися об'єктивні передумови для поширення цього негативного явища. Передовсім соціально-психологічні умови спонукають до вживання наркотичних речовин: психологічний дискомфорт, свідомий вплив криміногенних структур на підлітків через наркотики, алкоголь, сильний пресинг наркогенної обстановки (в Україні наявні транзитна, сировинна база).

Як не прикро відзначити, але сучасна сім'я стає все меншим помічником у подоланні важковиховуваності дітей. Існування широкого кола алкоголізованих сімей призводить до деформації генетичних проявів і сприяє появі все більшої кількості дітей з проалкогольною залежністю. Нарешті, пияцтво - найбільш простий і доступний засіб проведення дозвілля (на тлі того, що молоді взагалі нікуди податися). Разом з тим, багато проблем з вихованням постає у сім'ях з великими матеріальними здобутками. Головна причина пов'язана з моральною бездоглядністю дітей у таких сім'ях і в задоволенні потреб головним чином матеріально розважального характеру. Внаслідок цього деформуються свідомість та психіка неповнолітніх.

Тому постає серйозна нагальна проблема пошуку шляхів, форм і методів запобігання та подолання цього негативного явища.

Є підстава стверджувати, що в нинішніх умовах кардинальних соціально -економічних і політичних перетворень у суспільстві, які негативно вразили й школу, надзвичайно гострою стає проблема профілактики девіантної поведінки неповнолітніх.

Аналіз проблеми девіантної поведінки підлітків засвідчив, що при організації та проведенні профілактичної роботи поряд з попередженням й подоланням яскраво виражених причин й наслідків відхилень у поведінці в полі зору активного соціального, психолого-педагогічного впливу має бути вся система факторів, які сприяють девіантній поведінці підлітків.

За допомогою цієї роботи можна більше дізнатися про суть проблеми девіантної поведінки неповнолітніх, зокрема проблеми пияцтва, з'ясувати причини й фактори, що викликають асоціальну поведінку підлітків, психолого-педагогічні методи діагностики відхилень у поведінці, визначити шляхи корекції девіантної поведінки для ефективної роботи з цією категорією населення.

Висновки з психодіагностичного дослідження

1. Між групою демонстративного (істероїдного) типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений кореляційний зв’язок на рівні r=0.552, при р<0,05. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по демонстративному типу схильні до зловживання спиртними напоями.

2. Між групою гіпертимного типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений кореляційний зв’язок на рівні r=0.516, при р<0,05. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по гіпертимному типу схильні до зловживання спиртними напоями.

3. Між групою тривожного (сенситивного) типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений низький кореляційний зв’язок на рівні r=0.137. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по тривожному типу не мають схильності до зловживання спиртними напоями.

4. Між групою педантичного (психастенічного) типу акцентуації і рівнем алкоголізму встановлений низький кореляційний зв’язок на рівні r= -0.059. З цього можна зробити висновок про те, що акцентуйовані підлітки по педантичному (психастенічному) типу не мають схильності до зловживання спиртними напоями.

Таким чином, в цілому отримані дані підтверджують висунуту нами робочу гіпотезу про те, що підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу – низьку.

Рекомендації

1. Отримані дані про зв’язок гипертимного і демонстративного (істероїдного) типів акцентуації характеру зі схильністю до пияцтва можуть бути використані в психолого-педагогічному впливі на цих підлітків, організації з ними превентивної роботи щодо попередження зловживанням алкогольними напоями.

2. Доказане припущення про зв’язок як позитивний, так и негативний деяких груп акцентуйованих підлітків може бути використаний в педагогічній праці при вивчені таких предметів, як „Психологія девіантної поведінки”, „Юридична психологія”, „Педагогічна психологія” та деяких інших курсів, спрямованих на виховну роботу з підлітками.

3. Наведені в роботі приклади і методики психокорекційної роботи можуть бути використані психологами для проведення активних методів впливу, насамперед соціально-психологічного тренінгу с підлітками, схильними до пияцтва.



Список використаних джерел


  1. Александров А. А. Роль микросоциальной среды в генезе алкоголизации подростков//Алкоголизм и экзогенные психозы.— Л., 1978.— С. 10—12.

  2. Алкоголь и человеческий фактор: Методические рекомендации к лекциям. Краснодар, 1988.

  3. Анисимов Л. И. Профилактика пьянства, алкоголизма, наркомании среди молодежи. — М.: Юридич. лит., — 1988,— 176 с.

  4. Артемчук А. Ф. Алкоголизм у лиц молодого возраста.— Киев: Здоров'я, 1985.— 128 с.

  5. Балагута Р.І. Асоціальна поведінка к старшому шкільному віці // Там само. - Вин. 3. -- С. 28-.33.

  6. Горностай П.П. Готовність особистості до самореалізації як психологічна проблема // Там само. - Вин. 3. - С 105-110.

  7. Беличева С.А. Превентивная психология. М., 1993.

  8. Битенский B.C., Херсонский Б.Г. и др. Наркомании у подростков. — Киев: Здоров'я, 1989.

  9. Бокий И. В., Лапин И. П. Алкогольный абстинентный синдром.— Л., Медицина, 1976.— 120 с.

  10. Болтівець С.І. Психологічне обґрунтування заходів профілактичної роботи в навчальних закладах з метою профілактики наркоманії, токсикоманії, алкоголізму // Практична психологія та соціальна робота №12, 2004. Київ.

  11. Братусь Б. С, Сидоров П. И. Психология, клиника и профилактика раннего алкоголизма.—М.: Изд-во МГУ им. М. В. Ломоносова, 1984.— 143 с.

  12. Булотайте Л. И. Психологическая склонность к алкоголизации у подростков из семей больных алкоголизмом//Психопатические расстройства у подростков.—Л., 1987,—С. 77—80.

  13. Бурно М. Е. Психопатии и алкоголизм. — М., 1975.

  14. Буторина Н. Е. К клинической и прогностической оценке злоупотребления спиртными напитками в подростковом возрасте//Клинические аспекты алкоголизма в подростковом и юношеском возрасте.— М., 1982.— С. 30—35.

  15. Буторина Н. Е., Мовчан Н. Г., Казаков В. С. и др. Особенности начальных проявлений алкоголизма у подростков (Социально-психологический и клинический аспекты)//Журн. невропатол. и психиатр.—1978.— Вып. 10.— С. 1569—1572.

  16. Видолоб Н.О. Сучасна практика формування української ментальності учнів середнього шкільного віку // Там само. - Вин. 5. - С. 54-63.

  17. Воротилина Т. А. Выявление контингента учащихся ПТУ с повышенным риском алкоголизации с помощью ПДО//Аффективные нарушения при алкоголизме.—Л.,. 1983.—С. 79—83.

  18. Ганнушкин П. Б. Психастенический характер // Соврем, психиатрия. — 1907, дек.

  19. Гарницкий С. П. Алкоголь, табак, наркотики и здоровье подростков. — К.: Здоровье, 1988. — 32 с.

  20. Губіна ТІ., Тищенко 11.М. Вивчення системи чинників формування здорового способу життя підлітків та юнаків // Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наук, праць / За ред. С.Д.Максимснка. - К.:Ін-т психології Ім, Г.С.Костюка АШІ України, 2004. -Т. VI. - Вин. 2. - С 89-95.

  21. Горпинченко И. И. Откровенно о сокровенном. — М.: СП «ICE», 1990.— 64 с.

  22. Гофман А. Г., Нижниченко Т. И., Саванюк М. Г. Вопросы профилактики алкоголизма у подростков и оказания им наркологической помощи//Вопросы организации психиатрической и наркологической помощи подросткам,—Тамбов, 1984.—С. 89—92.

  23. Гурьева В. А., Гиндикин В. Н.. Юношеские психопатии и алкоголизм.—М.: Медицина, 1980.—272 с.

  24. Егоров В. В. Делинквентное подростки женского пола: алкоголизация и профилактика раннего алкоголизма//Актуальные вопросы наркологии.— Полтава, 1986.—С. 59—61.

  25. Еникеева Д.Д. Как предупредить алкоголизм и наркоманию у подростков: Уч. Пособ. для студ. М.:Издательский центр «Академия», 1999.

  26. Жариков Н. М., Логинова М. С, Чубаровский В. В. Особенности возникновения ранних форм алкоголизации у подростков — учащихся ПТУ и средних специальных учебных заведений (по данным клинико-эпидемиологического исследования)//Актуальные вопросы наркологии.— Кишинев, 1986.— С. 55—56.

  27. Завьялов В. Ю. Психологические аспекты формирования алкогольной зависимости.— Новосибирск: Наука, 1988.— 198 с.

  28. Здіорук С.І. Психологічне обґрунтування використання ЗМІ та різних видів рекламної продукції з метою профілактики нарко-, токсикоманії та алкоголізму // Практична психологія та соціальна робота №10, 2004. Київ.

  29. Иванец И. Н., Нойман И. (Neumann /.). Ранний или подростковый алкоголизма/Руководство по пснхиатрии/Под ред. Г. В. Морозова.—М., 1988.— Т. 2.— С. 127.

  30. Клинические аспекты алкоголизма в подростковом возрасте/Под ред. Г. Н. Соцевич и др.— М.: Изд-во Моск. ин-та психиатрии, 1982.— 134 с.

  31. Ковалев В. В., Немцов А. В. Состояния и перспективы научных исследований в области алкоголизма//Сов. мед.— 1987.— № 4,—С. 3—11.

  32. Кондратенко В. Т. Девиантное поведение у подростков: Социально-психологические и психиатрические аспекты.— Минск: Беларусь, 1988.—208 с._

  33. Копыт Н. Я., Скворцова Е. С. Алкоголь и подросток. — М.: Медицина, 1985. — 46 с.

  34. Короленко Ц. П., Макаров В. В. Мотивация и формы употребления алкоголя подростками//Клинические аспекты алкоголизма в подростковом возрасте.—М., 1982.—С. 43—50.

  35. Кочеткова Р. В. Результаты анонимного опроса учащихся по поводу потребления алкоголя//Вопросы организации психиатрической и наркологической помощи подросткам.— Тамбов, 1984.— С. 99—100.

  36. Кошкина Е. А., Кузнец М. Е., Петракова Т. И. и -др. Социально-психологические аспекты профилактики употребления алкоголя девушками//Вопр. наркологии.— 1988,—Кг 3 —С. 47—51.

  37. Крылов Д. Н., Кулакова Т. П. Организационные принципы раннего выявления и профилактики алкоголизации подростков//Вопр. наркологии.— 1988.— № 3.—С. 44—47.

  38. Кулаков С. А. Система факторов, влияющих на формирование мотивационной сферы подростков, злоупотребляющих алкоголем//Медико-биологические проблемы алкоголизма.— Воронеж, 1987.—С. 247—249.

  39. Кэмпбелл Росс. Как на самом деле любить детей. — М.: Знание, 1992.- 190с.

  40. Лежепекова Л. Н., Капанадзе В. Г., Рубина Л. П. и др. Организация профилактики и лечения алкоголизма у подростков//Актуальные вопросы клинической и социальной реабилитации больных алкоголизмом. — М., 1979. —С. 63—69.

  41. Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер. с нем. — К.,1981.

  42. Личко А. Е. Алкоголизация и профилактика алкоголизма у подростков е аномалиями характер а//Патогенез, клиника и лечение алкоголизма.— М., 1976.—С. 163—165.

  43. Личко А. Е. Подростковая психиатрия. Руководство для врачей.— 2-е изд., доп. и перераб.—Л.: Медицина, 1985.— 416 с.

  44. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л., 1983.

  45. Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркомания: Руководство. – Л.: Медицина, 1991. – 304с.

  46. Макаров В. В., Литвинов И. А,, Кухтинова Н. В. и др. Употребление алкоголя старшеклассниками, учащимися техникумов и некоторые аспекты первичной профилактики алкоголизма//Медицинские и социально-психологические аспекты алкоголизма.— Новосибирск, 1988.— С. 36—40.

  47. Максимова Н.Ю."Психологическая профилактика алкоголизма и наркомании несовершеннолетних: Учеб. пособ. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. 384 с.

  48. Максимова Н.Ю. Психокорекція як форма профілактики алкоголізму та наркоманії // Формування навичок здорового способу життя п дітей і Підлітків. - К.: Ніка-Цептр, 2001. -- С 7-85.

  49. Максимова Н.Ю. Психологічна профілактика схильності до алкоголю та наркотиків і психокорекцій на робота з підлітками групи ризику // Практична психологія та соціальна робота №2, 2000. Київ.

  50. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. - М.: «МЕДпресс», 1998. – 592 с.

  51. Москаленко В. Д., Дроздов Э, С. Семейная реабилитация подростков, страдающих хроническим алкоголизмом//Вопросы организации психиатрической и наркологической помощи подросткам.— Тамбов, 1984.— С. 102—104.

  52. Муратова И. Д., Сидоров П. И. Антиалкогольное воспитание в школе. — Архангельск, 1997.

  53. Муратова И. Д., Сидоров П. И. Эффективность противоалкогольного лечения подростков по данным катамнестического исследовання//Лечение алкоголизма.— Саратов, 1980,— С. 84—88.

  54. Найденова Н. Г. Некоторые вопросы раннего клинического проявления алкоголизма у подростков/Клинические аспекты алкоголизма в подростковом возрасте.—М., 1982.—С. 64—70.

  55. Нелидов А. Л. Некоторые социально-психологические механизмы возникновения юношеского алкоголизма//Жури, невропатол. и психиатр.— 1978.— Вып. 2,—С. 256—260.

  56. Осадиш О.Ю. Динаміка психологічного благополуччя учнів в освітньому процесі // - Вип. 3.-С 242-245.

  57. Коцюба АЛ. Вивчення і визначення індивідуально-психологічних особливостей делінквентів // Т -Вин. 5. - С 145-154.

  58. Прищепа A.M. Психологічне вивчення самоактуалізації та самореалізації особистості // Там само. -Вип. 5.- С 291-298.

  59. Савченко К.В. Розвиток волі молодших школярів як чинник їхньої навчальної успішності // Вип. 5.-С 310-319.

  60. Никитин В.Н. Телесно-ориентированная и арт-терапия в работе с детьми и подростками (культурологический подход). - К.: Служба но делам несовершенно летних, 1997.- 160 с,

  61. Оржеховска В. М. Крок до себе. — К., 1995. — 328 с.

  62. Оржеховская В. М., Бурмака Н. П. Избаввление учащихся от наркогенных привычек / Под ред. В. М. Оржеховской. — К.: Дидаскал, 1992.— 303 с.

  63. Попов Ю. В. Профилактика алкоголизма у подростков с девиантным поведением.//Ремиссии при алкоголизме.— Л., 1987.— С. 115—118.

  64. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. СПб., 1988.

  65. Пятницкая И. И. Злоупотребление алкоголем и начальная стадия алкоголизма.— М.: Медицина, 1988.— 288 с.

  66. Пятницкая Я. Н. Реабилитация подростков, злоупотребляющих алкоголем// Актуальные вопросы клинической и социальной реабилитации больных алкоголизмом.—М., 1979.—С. 56—60.

  67. Пятое М. Д., Шумский Н. Г. Возрастные аспекты алкоголизма: Алкоголизм в подростковом и юношеском возрасте.//Алкоголизм. Руководство для врачей.—М„ 1983.—С. 176—185. «

  68. Резник В. А. Медико-психологические аспекты девиантного поведения у подростков, проживающих в регионе с суровым климатом//Психопатические расстройства у подростков.— Л., 1987.—С. 55—58.

  69. Рогов Е.И. настольная книга практического психолога: учеб. Пособие: В 2 кн.-М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2002.-Кн.2: Работа психолога со взрослыми. Коррекционные приемы и упражнения.-480 с.

  70. Рязанцев В. А. Как предупредить алкоголизм. — Киев, 1984.

  71. Соцевич Т. Н. К проблеме алкоголизации в подростковом возрастем / Клинические аспекты алкоголизма в подростковом возрасте.— М., 1982.—С. 7— 14.

  72. Строганов Ю. А., Капанадзе В. Г. Медико-психологические аспекты формирования алкогольной зависимости у подростков//Медико-психологические аспекты реабилитации детей с психическими заболеваниями.— Л., 1978.— С. 56—61.

  73. Сухарев А. В. О возможности замещения психологической потребности в алкоголе у подростков/Психологические проблемы антиалкогольного воспитания детей, подростков и юношества.— М., 1987.— С. 106—116.

  74. Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків / За ред. В.Шапка. - К.: Піка-Центр,2001.-264 с

  75. Ханецька Н.В. Підвищення рівня суб’єктності навчання як психологічна проблема // Там само. - Вип. 5. -С 360-365.

  76. Цемрюк І.Г. Профілактична робота зі студентською молоддю щодо здорового способу життя // -Вип. 3. - С 377-382.

  77. Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотренинг: игры и упражнения. — М.: Физкультура и спорт, 1988. 272с.

  78. Чудновский В. С. Алкоголизм у подростков//Алкоголизм.—Ставрополь, 1988.—С. 17—20.

  79. Шурыгин Г. И. Проявление ранней алкоголизации у детей от родителей, страдающих алкоголизмом//Нарушения поведения у детей и подростков.— М., 1981.—С. 130—138.

  80. Що робити, коли ...? / Авт. колектив: Л.Литвиненко, О.Вовчик-Блакитна. - К.: Київ, міська держ. адміністрація. Служба у справах неповнолітніх. "Телефон довіри" для дітей, підлітків та юнацтва, 2003. - 96 с



Додаток

Опросник для выявления ранних признаков алкоголизма (К.К.Яхин, В.Д.Менделевич)


Применяется с целью выявления признаков алкоголизма и бытовых форм пьянства.

Инструкция: испытуемый должен отметить знаком «+» те утверждения, с которыми согласен, знаком «-« те, с которыми не согласен.

1. Принято ли у Вас хранить в доме запасы спиртных напитков?

2. Легко ли Вас переспорить?

3. Откажитесь ли Вы от затеи выпить, если у Вас не хватит немного денег?

4. Верно ли, что нужно много доказательств для убеждения людей в какой-нибудь истине?

5. Приходилось ли Вам одалживать деньги на выпивку?

6. Верно ли, что большинство людей честны лишь из-за страха на обмане попасться?

7. Вы считаете, что Ваша семейная жизнь такая же хорошая, как у большинства Ваших знакомых?

8. Бывает ли, что Вас иногда подмывает затеять с кем-нибудь драку?

9. Бывают ли у Вас периоды, когда Вы что-то делали, а потом не знали, что именно Вы делали?

10. Верно ли, что скандал из-за лишней рюмки часто разрушает семью?

11. Вам все равно, что о Вас думают другие?

12. Вы считаете, что «длинные» тосты мешают хорошему проведению застолья?

13. Верно ли, что жены сами часто виноваты в том, что их мужья много пьют?

14. Ваши родственники часто были настроены против Ваших знакомых?

15. Считаете ли Вы проявлением неуважения к компании, если человек отказывается от выпивки, ссылаясь на состояние своего здоровья?

16. Верно ли, что единственная интересная страница в газетах — это раздел юмора?

17. Глупо осуждать человека, обманувшего того, кто сам позволяет себя обманывать?

18. Оправдываете ли Вы начальство за выговор человеку, пришедшему на работу с похмелья после поминок?

19. Думаете ли Вы в разгар застолья о том, чтобы «припасти» спиртное наутро?

20. Приходилось ли Вам сожалеть (испытывать чувство неловкости) о своем поведении в нетрезвом виде, о котором Вы сами не помните?

21. Прежде чем что-нибудь сделать Вам обычно необходимо остановиться и подумать, даже если речь идет о мелочах?

22. Может ли умеренно пьющий человек случайно попасть в медвытрезвитель?

23. Ослабевает ли у Вас желание выпить после сытного обеда?

24. Считаете ли Вы, что будущее настолько неопределенно, что бессмысленно строить какие-либо серьезные планы?

25. Играете ли Вы в домино, в шашки во дворе после работы?

26. Меняют ли Ваше настроение мысли о предстоящей выпивке?

27. Опохмеляетесь ли Вы?

28. Бывает ли, чтобы Вы не помнили на утро то, что делали в нетрезвом виде накануне?

29. Ограничиваете ли Вы гостей в выпивке у себя дома?

30. Часто ли на следующий день после выпивки Вы плохо себя чувствуете?

31. Легко ли изменить мнение, если до этого оно казалось Вам окончательным?

32. Приходилось ли Вам изредка сожалеть о том, что не хватает выпивки?

33. Замечаете ли Вы, что стали более медлительны и вялы, нет прежней энергичности?

34. После сна Вы чувствуете себя усталым и «разбитым» (неотдохнувшим)?

35. Замечаете ли Вы, что прежняя работа дается Вам труднее и требует больших усилий?

Обработка: выбранные ответы анализируют на основании диагностических таблиц, суммируя полученные баллы (коэффициенты) по всем вопросам.

Интерпретация: уровень алкоголизма — ниже — 12,8 баллов; уровень бытового пьянства от + 12,8 до — 12,8; уровень здоровья — выше + 12,8 баллов.


Случайные файлы

Файл
10877.rtf
100505.rtf
38602.rtf
121536.rtf
96595.rtf