Політика США в умовах боротьби за українську державність в 1917-1923 роках (118534)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. США ТА УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ

1.1 США у міжнародних відносинах на початку XX століття

1.2 Перші контакти і непорозуміння: США й Україна доби Центральної Ради

1.3 Криза взаємин: 1918 p.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ПАРИЗЬКОЇ МИРНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ НА АМЕРИКАНСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ

2.1 Поява „галицького чинника”

2.2 Україна і США на паризькій мирній конференції

2.3 Дипломатична місія Ю.Бачинського й українсько-американські відносини в другій половині 1919 р.

РОЗДІЛ 3. ВТРАТА ОСТАННІХ ІЛЮЗІЙ

3.1 Україна й політика США під час польсько-радянської війни 1920 р.

3.2 Галицька дипломатична місія в США у 1921 р.

3.3 Останні зусилля уряду ЗУНР

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП


Українські землі на початку ХХ ст. зберігали стійку репутацію в світовій політиці як один з основних центрів конфліктного пересікання інтересів великих держав, з однієї сторони, і як внутрішньо нестабільний регіон з гострими міжетнічними протиріччями.

Американська політика щодо України в контексті міжнародних відносин є надзвичайно цікавою і важливою для дослідження темою, адже охоплює низку питань, які залишаються актуальними й досі. В розглядуваний період українські землі переживали складний період, який характеризувався пожвавленням національно-визвольного руху, прагненням до незалежності, пошуком союзників та встановленням власних кордонів. Внаслідок цього, а також завдяки вигідному розташуванню, ці країни стали ареною дипломатичної боротьби для держав Європи.

Анексія США стала причиною серйозної міжнародної кризи початку ХХ ст.. Українська боротьба відіграла далеко не останню роль в міжнародних відносинах.

Актуальність теми зумовлена тим, що боротьба України за незалежність вплинула на стратегічно важливі країни з порушенням норм діючого міжнародного права відбувається дотепер.

Мета даної роботи: проаналізувати балканську політику великих європейських держав, зокрема США; виявити наслідки анексії для України, простежити дипломатичну боротьбу, яка розгорнулася між великими державами внаслідок цієї анексії.

Об’єктом дослідження є українські землі в контексті геополітичних відносин 1917-1923 рр.

Предметом – американська політика щодо України на початку ХХ ст..

Хронологічні рамки, якими обмежується дане дослідження, охоплює період з 1917 по 1923 рік. На початку ХХ століття США почала вмішуватися в українське життя, не останню роль в цьому питанні зіграла Паризька мирна конференція. Варто зазначити, важливу роль зіграла поява „галицького чинника”. Не слід забувати про дипломатичну місію Ю. Бачинського в українсько-американських відносинах в другій половині 1919р.

Завдання: для вивчення американської політики щодо України на початку ХХ ст.. є дуже важливим:

  1. Дослідити дії американської дипломатії, специфіку відносин між Україною та США в 1917-1923рр

  2. Розглянути дипломатичну боротьбу європейських країн в період української боротьби, проаналізувати геополітичні тенденції країн.

  3. Визначити стратегію США і її противників щодо України (1917-1923 рр.)

Методологічна основа: дослідження побудоване на загальнонаукових принципах історизму та хронологізму. В ході роботи над темою дослідження, вивчення її основних аспектів, розробці положень та висновків застосовувався системний, проблемний та проблемно-хронологічний методи дослідження.

Наукова новизна: потрібно зазначити, що сучасних праць, присвячених проблемам американської політики щодо України на початку ХХ ст., мало. Більшість джерел мають епізодичний, або ж загальний характер. Інформацію доводиться збирати буквально „по крупинках”. Нині ця тема залишається фактично поза увагою науковців.

В даній роботі робиться спроба нестандартного аналізу внутрішньо та зовнішньополітичного положення США та України в розглядуваний період, досліджується місце та роль народів у цивілізаційному розвиткові європейського контексту.

Теоретична і практична значимість: в теоретичному плані в дослідженні робиться спроба узагальнення вітчизняної та закордонної джерельної бази; визначається перебіг, характер, причини та наслідки американської політики щодо України; аналізуються головні аспекти даного питання.

Складність та багатоплановість досліджуваної тематики, нерівномірність її висвітлення в історичній літературі і ряд інших обставин визначили форму викладу матеріалу даної роботи. Дослідження написане в історичному, а не історико-правовому плані.

Робота може бути застосована при підготовці загальних та спеціальних курсів з всесвітньої історії, написання дисертаційної роботи.



РОЗДІЛ 1. США ТА УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ


1.1 США у міжнародних відносинах на початку XX століття


Переходячи до безпосереднього аналізу українсько-американських взаємин у 1917-1923 pp., нам здається доцільним одразу зробити кілька загальних зауваг.

Насамперед, незаперечним лишається факт, що українське питання посідало вельми незначне місце в американській зовнішній політиці, а Україна, як слушно підсумував Є. Камінський, належала до "зони байдужості" в глобальних інтересах США. У даній праці автор не збирається заперечувати цей погляд, а скоріше робить спробу пояснити, чому так було і які причини завадили Україні змінити таке ставлення до себе. На нашу думку, вивчення політики США щодо України у 1917-1923 pp. важливе не так з огляду на вплив американської позиції на остаточну долю тодішньої української державності, як сприятиме кращому розумінню витоків сьогоднішніх українсько-американських взаємин. Існує також наукова потреба в аналізі еволюції як української політики Вашингтона, так і американської політики тодішніх українських урядів на різних етапах українського національно-державного будівництва після Першої світової війни.

Інше зауваження стосується загальної міжнародної ролі і діяльності США першої третини XX століття. Ті дослідники, котрі зверталися до українсько-американських відносин періоду 1917-1923 pp., свідомо чи мимоволі підходили до характеристики політики США з позицій сьогодення, забуваючи, що на початку XX ст. США мали незрівнянно меншу вагу у світовій системі міжнародних відносин.

За визначенням американського дослідника зовнішньої політики США Джеймса Варбурга, з кінця XIX століття починається новий, третій етап зовнішньополітичної діяльності США.[1;45] Ознаменувався він приєднанням США до політики балансу сил (balance of power policy) та початком американської експансії на міжнародній арені: американо-іспанська війна 1898 р. й анексія Сполученими Штатами Філіппін, Пуерто-Ріко і Гуама; активізація політики "відкритих дверей" у Китаї, що її Вашингтон проголосив 1899 p.; посередництво в російсько-японській війні 1905 р. Вашингтон активно включився у боротьбу великих держав за перерозподіл світу. Як наслідок, на переломі ХІХ-ХХ ст. перед США вперше постала дилема, яка згодом неодноразово ускладнювала їхню зовнішню політику. З одного боку, "доктрина Монро", проголошена Вашингтоном ще 1823 p., відмовляла Європі у праві "поширювати свою систему" в Південній і Північній Америці та декларувала невтручання США у внутрішні справи континенту європейського, заклавши підвалини американського ізоляціонізму. З іншого зміцнення економічної та військової могутності країни природно спонукало до активнішого впливу, якщо не лідерства, у міжнародних відносинах. Друга тенденція також посилювалась глибоким і дедалі міцнішим переконанням американців у вищості і привабливості американських цінностей.

Перша світова війна, безперечно, суттєво змінила співвідношення сил на міжнародній арені. По її закінченні США перетворилися на світову державу, їхня економіка перебувала на піднесенні, натомість європейські країни економічно були відчутно послаблені. Вашингтон вступив у війну як боржник європейських держав, а закінчив її як головний кредитор, якому заборгували і Англія, і Франція. Під час війни Вашингтон позичив 4 млрд. дол. Англії, майже стільки ж Франції, 2 млрд. - Італії. Значно зросла американська торгівля. Частка США в загальному світовому експорті підскочила з 12,4% у 1913 р. до 16,9% у 1922; у світовому імпорті — від 8,3% до 12,9%.[3;141]

Фінансовий центр світу почав зміщуватися з Лондона до Нью-Йорка. Проте, незважаючи на таке піднесення США, головну роль у розв'язанні проблем повоєнної побудови Європи відігравали, як і раніше, Лондон і Париж. Така ситуація пояснювалася частково традицією, що склалася впродовж віків, а частково тим, що США, незважаючи на свою значно зрослу могутність, були ще не готові активно втручатись у європейські справи, а часом і просто уникали того. Здається, цей факт усвідомлювали тодішні українські провідники, а відтак, як справедливо зазначає Є.Камінський, у 1917 р. "США не були віднесені лідерами УHP до числа пріоритетних держав, а конкретні кроки до знаходження розуміння у Вашингтоні були зроблені з запізненням”.[4;95]

На відміну од Англії і Франції, США не мали прямих інтересів у конкретних територіальних питаннях Центрально-Східної Європи і Росії. Незначними були їхні економічні інтереси: низький розвиток взаємної торгівлі, обмежені приватні й урядові інвестиції.[4;52] Це стосувалося й України, куди американський капітал почав проникати лише на початку XX століття і наприкінці Першої світової війни не мав там міцних позицій, а тому, всупереч твердженням радянських істориків, не міг поважно впливати на формування української політики вашингтонської адміністрації. В умовах невпинного зростання своєї економічної могутності Сполучені Штати були зацікавлені, передусім, у підтриманні стабільності у світі та економічній відбудові зруйнованої війною Європи, що відкривало нові можливості для експорту американських товарів і капіталу.


Случайные файлы

Файл
11104-1.rtf
сик_2.doc
117752.rtf
183875.rtf
32021.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.