Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів (115834)

Посмотреть архив целиком







ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:



«Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»




ЗМІСТ


Вступ

1. Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей

1.1 Теоретичні основи дослідження інтелекту в психолого-педагогічній літературі

1.2 Поняття інтелектуального розвитку молодого школяра та його стадії

2. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці

2.1 Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у процесі діагностики і розвитку інтелектуальних здібностей

2.2 Методичні рекомендації щодо активізації навчального процесу і психодіагностики інтелекту

Висновки

Список літератури




Вступ


Серед численних факторів, що зумовлюють рівень матеріального та культурного життя у будь-якій країні, чільне місце займає досягнутий нею інтелектуальний потенціал. Історичний досвід розвитку суспільства свідчить про те, що за наявності могутнього інтелектуального потенціалу, який визначається здатністю його до розумової діяльності та до розвитку творчих нахилів особистості високого рівня життя можуть домогтися навіть ті держави, які не відзначаються багатством природних ресурсів (наприклад, Німеччина, Японія та інші), але в яких є наявний інтелектуальний потенціал. У наш час від нього залежать близькі та віддалені перспективи економічного, соціального та культурного розвитку країни. Максимальний розвиток та реалізація потенціалу в галузі політики, економіки, матеріального виробництва, управління, науки, техніки, літератури, мистецтва, освіти та інших сфер життя є запорукою виходу України з того стану, в якому вона зараз опинилася. У високорозвинених країнах інтелектуальна діяльність є предметом особливої уваги з боку держави, її розвиток всіляко стимулюється.

Інтелектуальна праця є не тільки вирішальним фактором соціально-економічного і культурного розвитку держави, а й ефективним засобом гармонійного розвитку людини, її духовного, морального, матеріального та фізичного вдосконалення.

Спроби молодої незалежної України здійснити перебудову у різних сферах суспільного життя переконливо доводять, що у інтелектуальній діяльності людей приховані невичерпні резерви підвищення ефективності матеріального виробництва та рівня життя. Однак інтелектуальний потенціал людства не з'являється просто так. Він потребує розпізнання, розвитку і стимулювання. Численні психолого-педагогічні дослідження доводять, що найсприятливіший період розвитку інтелектуальних здібностей людини – це дитинство.

Проблема інтелектуального розвитку досліджується як психологами, так і педагогами. Вона здавна була і залишається в центрі уваги вчених психологів, педагогів, методистів, вчителів практиків. Нею займалися такі вчені як Ж.Ж. Руссо, М. Монтессорі, Й. Герберт, Й.Г. Песталоцці (власне йому належить термін «розвивальне навчання»), К.Д. Ушинський, Л.В. Виготський, Л.В. Занков, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Дусавицький, О.Я. Савченко. вирішенню проблем інтелектуального розвитку присвячені також праці Л. Богоявленського, Н. Менчинської, С. Рубінштейна.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні чільне місце займає збереження та збагачення інтелектуального фонду нації. Це яскраво відображено в документах про освіту, в сучасній психолого-педагогічній літературі та періодиці. Зокрема, Закон України «Про освіту» визначає освіту як «основу інтелектуального, соціального, економічного розвитку суспільства і держави» [2, с. 1], де на першому місці поставлено інтелектуальний розвиток нації. Державна національна програма «Освіта» розкриває основний зміст і шляхи реформування освіти на сучасному етапі, що має стати основою відтворення інтелектуального потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень. Концепція національного виховання, що була ухвалена Всеукраїнською педагогічною радою, також визначає основні методи і завдання національного виховання, серед яких чільне місце займає інтелектуальний розвиток дитини на всіх її вікових етапах, з урахуванням її природних здібностей і нахилів. Проблема розвитку інтелектуальних здібностей молодших школярів залишається актуальною, тому і обрана дана тема «Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»

Об'єкт дослідження – розвиток інтелектуальних здібностей дитини.

Предмет дослідження – зміст та структура інтелектуального розвитку молодшого школяра.

Мета дослідження:

  • розкрити фактори впливу загальних здібностей на розвиток інтелекту;

  • вказати особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;

  • розкрити способи активізації навчально-виховного процесу, як засобу розвитку інтелектуальних здібностей;

  • описати методики, які визначають рівень розвитку інтелекту учня.

Гіпотеза дослідження полягає у припущеннях, що: на розвиток інтелекту в молодшому шкільному віці впливає рівень розвиненості загальних здібностей; способи активізації навчального процесу є одним із дієвих засобів розвитку інтелектуальних здібностей.

Завдання дослідження:

  • проаналізувати психолого-педагогічну літературу, що висвітлює проблему інтелектуальних здібностей;

  • визначити основні фактори, що впливають на розвиток;

  • розкрити особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;

  • висвітлити основні методики дослідження інтелектуального
    розвитку дитини;

  • систематизувати та узагальнити матеріали щодо досліджуваної проблеми.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.




1. Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей


1.1 Теоретичні основи дослідження інтелекту в психолого-педагогічній літературі


Розвиток інтелекту дитини є чи найголовнішим завданням розумового виховання людини. У працях психологів та педагогів минулого і сучасного чітко розкриваються теоретичні підходи до висвітлення цієї проблеми.

Починаючи від Платона, в процесі розвитку теорії розумового виховання, такими просвітителями, як Й.Г. Песталоцці, Я.А. Коменський, Дж. Локк, Г.Ф. Герберт, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський та багатьма іншими в основу розумового розвитку ставилося питання засвоєння учнями знань у процесі навчання, що були зібрані і систематизовані людством. На погляд цих вчених основою розумового виховання було міцне засвоєння узагальненого досвіду людства у вигляді знань та на їх основі розвиток здібностей дитини.

Ж.Ж. Руссо та його послідовники вважали, що розум дитини розвивається у відповідності з природними задатками та віком дитини, що стало складовою «вільного виховання». Яскравою послідовницею цієї теорії стала відома італійська вчена Марія Монтессорі.

Теоретичним підґрунтям для розуміння теорії інтелектуального розвитку є поняття здібностей, які є психолого-фізіологічною основою інтелекту.

Здібності – одне з найбільш загальних психологічних понять, яке розглядається як психологами так і педагогами.

Видатний психолог С.Л. Рубінштейн [63] розглядав під поняттям здібностей «складне синтетичне утворення, яке включає в себе цілий ряд даних, без яких людина не була б здібна до будь-якої діяльності, а також властивостей, які набуваються тільки в процесі спеціально організованої діяльності (наприклад – навчанні). Аналогічні визначення можна знайти в інших джерелах.

Б.М. Теплов виділяє такі три ознаки здібностей, які лягли в основу всіх визначень:

  1. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що вирізняють одну людину від іншої;

  2. Здібності – лише ті особливості, які мають відношення до успішного виконання діяльності;

  3. Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, які вже набуті у людини, хоч і обумовлюють їх набуття… [72].

Однак, окремі вчені вважають, що успішність виконання дій залежить від мотивації, від особистих якостей, що крім успіху в діяльності детермінують швидкість і легкість оволодіння тією чи іншою дією. Отже, чим більші розвинуті у людини здібності, тим краще вона виконає діяльність, швидше нею оволодіє.

Найбільш повним визначення «здібностей» є визначення В.Д. Шадрікова, який відмічає, що здібності можна визначити як властивості психічних функцій, що мають індивідуальний характер та певну ступінь їх вираження. При цьому варто дотримуватись тих самих параметрів, що й при характеристиці любої діяльності: якість, надійність, швидкість [57].

В працях Б.Ф. Ломова знаходимо визначення розумових здібностей: «Здатність набувати, застосовувати, перетворювати та зберігати знання з можливістю вирішення задач на основі набутих знань» [45].

Складовою здібностей людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розв'язувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати [45].

Структура інтелекту включає такі психічні процеси як сприймання і запам'ятовування, мислення і мовлення та інше. Розвиток інтелекту залежить від природних задатків (здібностей), можливостей мозку і від соціальних факторів [28].

Вивченням розвитку інтелекту займався російський психолог Л.С. Виготський. він визначив два рівні когнітивного розвитку:

І рівень – актуального розвитку дитини, що визначається здібністю самостійно розв'язувати завдання;


Случайные файлы

Файл
575.doc
92582.rtf
66565.rtf
13960-1.rtf
142480.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.