Особливості організації фізичної підготовки учнів молодшого шкільного віку (115644)

Посмотреть архив целиком











ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«Особливості організації фізичної підготовки учнів молодшого шкільного віку»


Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми фізичної підготовки зі школярами молодших класів
    1. Теоретичні положення теорії адаптації організму до фізичних навантажень
    2. Різновиди прояву фізичних якостей
    3. Керівні положення побудови тренувального процесу у фізичному вихованні дітей
    4. Формування перспективної програми тренувальних завдань
    5. Вікові особливості фізичного розвитку школярів
    6. Дозування фізичних навантажень
    7. Організація тренувального процесу з молодшими школярами на уроках фізичного виховання
Висновки до 1-го розділу
Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1 Методи дослідження
2.2 Організація дослідження
Розділ 3. Формування експериментальної програми фізичної підготовки молодших школярів
    1. Формування системи тренувальних завдань для комплексного розвитку фізичних якостей
    2. Добір фізичних вправ
    3. Дозування фізичних навантажень
    4. Організація тренувального процесу

Висновки до 3-го розділу

Розділ 4. Вплив експериментальної методики на рівень фізичної підготовленості молодших школярів

    1. Характеристика рівня фізичної підготовленості учнів 3-іх класів до педагогічного експерименту
    2. Характеристика рівня фізичної підготовленості досліджуваних учнів після експерименту

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ


Актуальність. У державній системі виховання підростаючого покоління чинне місце посідають нові підходи до створення більш ефективної системи фізичного виховання. Це відзначено в низці програмно-нормативних документів, передусім у цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998).

Проблема зміцнення здоров’я дітей є одним з головних завдань нашого суспільства. Наскільки успішно вирішується питання фізичної підготовленості в ранньому шкільному віці, настільки залежить стан здоров’я, фізичний розвиток, працездатність, успіхи у навчанні та спорті дітей більш старшого шкільного віку (А.А. Гужаловський, 1988; В.І. Завацький, 1994; О.С. Куц, 1997; Е.С. Вільчковський, 1998; Т.Ю. Круцевич, 1999 та ін.)

Поряд з цим, заходи, що вживаються на державному рівні з метою покращення фізичного стану школярів не забезпечать позитивних зрушень без пошуку шляхів оптимізації фізичного виховання в загальноосвітній школі. При цьому побудова тренувального процесу повинна опиратись на закономірності розгортання пристосувальних реакцій організму дітей до фізичних навантажень (Аршавский И.А., 1982; Зимкин Н.В., 1984; Матвеев Л.П., Меерсон Ф.З., 1984; Мосійчук Л.В., 2004).

Проблемами адаптації організму дітей до фізичних навантажень займались А.А. Гужаловский (1984), В.Н. Платонов (1985), Б.А. Ашмарин (1990), Л.П. Матвеев (1991), Л.В.Волков (1999). Ними доведено необхідність диференційованого фізичного виховання (З.И. Кузнецова, 1967), обґрунтовано теорію сенситивних періодів у розвитку фізичних якостей (А.А. Гужаловский, 1984; Л.В. Волков, 1999), визначено оптимальну форму поступового підвищення величини фізичного навантаження (В.Н. Платонов, 1985; Б.А. Ашмарин 1990; Л.П. Матвеев, 1991).

Організація повноцінної фізичної підготовки вимагає адекватної всебічності фізичних навантажень для розвитку усіх рухових функцій організму. Поряд з цим у теорії фізичного виховання (Л.П. Матвеев, 1991; М.М. Линець, 1997; Платонов, 1997) немає належного обґрутування методики одночасного розвитку всього комплексу рухових функцій, зокрема, швидкісно-силових якостей, анаеробної та аеробної витривалості, гнучкості у різних суглобах (В.А. Романенко, 1997). Фахівці зосереджені, головним чином, на вдосконаленні кожної рухової функції зокрема, а не на одночасному розвитку цілого їх комплексу. Аналіз науково-методичної літератури (А.А. Гужаловский, 1978; В.Ф. Ломейко, 1980; Л.В. Волков, 1988;) також показав, що в авторських тренувальних програмах немає чіткої тенденції до розвитку різних фізичних якостей у кожній головній м’язовій групі. Це обмежує повноцінну фізичну підготовку.

Рушійною силою розвитку тренованності є поступове нашарування позитивних зрушень в організмі від заняття до заняття (Л.П. Матвеев, Ф.З. Меерсон, 1984). Для цього фізичну підготовку потрібно організувати так, щоб наступне заняття припадало на фазу надвідновлення від попереднього (через 24-48 год). Тому два уроки фізичного виховання на тиждень не є достатніми для фізичного вдосконалення. Це вимагає запровадження додаткових форм занять фізичною культурою в школі.

Надзвичайно важливим чинником формування довгострокової адаптації є ”безперервний” тренувальний вплив на весь організм. У процесі теоретичних пошуків ми виявили, що фізична підготовленість у більшості випадків забезпечується випереджаючим та одночасним розвитком тих фізичних якостей, які необхідні для успішного засвоєння техніки вправи. Такий підхід не забезпечує безперервну стимуляцію адаптаційних процесів у конкретних структурах організму і, таким чином, може не тільки негативно позначитись на загальній фізичній підготовленості школярів, а й на кількісному показнику засвоєних вправ.

Недоліком також є і те, що фізинча підготовленість дітей 8-9 років здійснюється у процесі нерегламентованої рухової активності. Це не забезпечує необхідного тренуючого ефекту, особливо у розвитку сили і витривалості (С.І. Присяжнюк, 2001).

Все це зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку раціональної організації фізичної підговки з молодшими школярами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дипломну роботу виконано згідно Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2005 – 2009 рр. в рамках теми 2.1.6. “Комплексний підхід до вирішення завдань фізичного виховання учнівської молоді” Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України. № Державної реєстрації 0102U005721.

Об’єкт дослідження – тренувальний процес у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – керівні положення формування програми комплексного розвитку фізиних якостей учнів 8-9 років.

Мета дослідження – розробити науково обґрунтовану методику комплексного розвитку фізичних якостей у процесі фізичного виховання дітей 8-9 років загальноосвітньої середньої школи.

У відповідності з предметом та метою в роботі висунуті такі завдання:

  1. Здійснити теоретичний аналіз виявленої проблеми;

  2. Теоретично обґрунтувати методику організації фізичної підготовки з учнями початкових класів загальноосвітньої школи;

  3. Сформувати експериментальну програму комплексного розвитку фізичних якостей учнів 8-9 років; експериментально перевірити її ефективність.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення; педагогічне тестування фізичної підготовленості; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів:

1. Отримані результати доповнюють наукові дані про розвиток фізичних якостей в умовах урочних форм занять.

2. Вперше теоретично обґрунтовано методику організації тренувального процесу з молодшими школярами на уроках фізичного виховання та експериментально доведено її ефективність.

3. Підтверджено дані про те, що вік 8-9 років для хлопців є сенситивним періодом для розвитку таких різновидів прояву фізичних якостей, як швидкість, швидкісна сила, силова та загальна витривалість.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання при побудові навчально-тренувального процесу у фізичному вихованні школярів загальноосвітьої школи.

Результати дослідження впроваджено у практику фізичного виховання школярів початкових класів ЗОСШ № 1 СМТ Підволочиськ.


Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми організації фізичної підготовки зі школярами молодших класів у процесі фізичного виховання


З метою адекватного визначення методики побудови тренувального процесу у фізичному вихованні учнів загальноосвітньої школи, доцільно зупинитись на аналізі біологічних закономірностей, що лежать в основі розгортання адаптаційних процесів до фізичних навантажень.


    1. Теоретичні положення теорії адаптації організму до фізичних навантажень


Згідно сучасних положень теорії адаптації організму до фізичних навантажень в основі стимуляції механізмів довгострокової адаптації лежить багатократне сумування ефектів оперативної адаптації [3, 18, 24]. Тому спочатку розкриємо основні закономірності останньої.

Виконання будь-якої фізичної вправи неможливе без переходу енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на більш високий, ніж в стані спокою, рівень. Різниця в енерговитратах між станом фізичної активності та станом спокою характеризує величину фізичного навантаження, яке отримує організм під час виконання фізичних вправ [38, 41]. При цьому, на основі вроджених чи набутих фізіологічних механізмів виникає термінова реакція організму на дане навантаження – розгортаються процеси оперативної адаптації. В результаті спостерігаються два явища. По-перше, мобілізується функціональна система, що специфічно відповідає за адаптацію до даного фізичного навантаження. За П.К. Анохіним [3], під функціональною системою розуміється така динамічна організація структур і процесів організму, яка залучає ці компоненти незалежно від їх анатомічної, тканинної і фізіологічної визначеності. Єдиним критерієм залучення тих чи інших компонентів у систему є їх спроможність сприяти отриманню кінцевого пристосувального результату, характерного для даної функціональної системи. Функціональна система, що формується у відповідь на будь-яке фізичне навантаження, включає в себе три ланки: аферентну (доцентрову), центральну та еферентну (виконавчу).


Случайные файлы

Файл
164390.rtf
43104.rtf
31264-1.rtf
183644.rtf
99848.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.