Лісові системи та їх вивчення в шкільному курсі біології (115401)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Лісові екосистеми та їх структура

1.1 Історія уявлення про ліс та лісову систему

1.2 Структура лісової екосистеми

1.3 Лісові системи України

1.4 Функціонування та роль лісових систем

РОЗДІЛ 2 Структурно-функціональні підходи до вивчення лісових систем

2.1 Вивчення вікових показників лісових систем

2.2 Еколого-ландшафтний підхід

2.3 Вивчення бонітету деревостану

2.4 Використання структурно-функціонального підходу до вивчення лісових екосистем

РОЗДІЛ 3 Рекомендації щодо вивчення лісових екосистем та їх компонентів в позашкільній роботі з біології

3.1 Місце „лісових екосистем” в біології

3.2 Шкільні лісництва та їх повноваження

3.3 Еколого-виховний компонент в роботі шкільних лісництв

3.4 Підходи і методика проведення екологічних акцій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4



ВСТУП


У стосунках людини з навколишнім природним середовищем невиснажливе, або збалансоване використання біоресурсів, а особливо фіторесурсів, є одним з найважливіших принципів збереження біорізноманіття. Використання останніх в Україні базується, головним чином на двох природних типах рослинності, а саме: головного і побічного використання лісів та лучних, і лучно-болотних угідь як джерела природних кормів для тваринництва. У загальних рисах воно традиційно збалансоване, функціонує, згідно з існуючими нормативно-правовими актами земельного та лісового господарства і базується на економіко-фінансових механізмах оцінки їх вартості та цінності.

Вирішення проблеми використання та відтворення лісів України на принципах збалансованого розвитку має загальнодержавне значення і віддзеркалює сучасні процеси та тенденції в Європі (Резолюції Всеєвропейських конференцій щодо захисту лісів: Страсбург, 1990, Гельсінкі, 1993, Лісабон 1998, Відень, 2003), до яких приєдналася і Україна). В документах передбачено проведення погоджених колективних дій, спрямованих на впровадження науково обґрунтованих систем збалансованого, невиснажливого лісокористування. Переоцінка поглядів на взаємини людини з природою ставить на перше місце принцип неруйнівного використання ресурсів біорізноманіття і, насамперед, лісових ресурсів. Лісові екосистеми розглядаються як головний компонент біосфери, здатний стабілізувати і відновлювати її природну рівновагу. Такий підхід вимагає розробки нової моделі лісового господарства України на принципах збалансованого розвитку з урахуванням екологічного, соціального та сировинного значення лісів.

Започаткована Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) переоцінка поглядів на взаємини між людиною і лісом ставить на перше місце екологічне значення лісів у сучасному суспільстві. Серед прийнятих важливих екологічних угод на конференції було підписано Конвенцію про зміни клімату, КБР і Заяву про принципи глобального консенсусу щодо невиснажливого використання лісів. Лісові екосистеми, згідно цих документів розглядаються як головний компонент біосфери, здатний стабілізувати та відновлювати її природну рівновагу.

Орієнтація країн світу на принципи збалансованого, неруйнівного та невиснажливого лісокористування знайшла своє відображення в резолюціях міжнародних конференцій із захисту лісів Європи (Страсбург, 1990; Гельсінкі, 1993). Резолюціями передбачено проведення взаємоузгоджених колективних дій, спрямованих на впровадження науково обґрунтованих систем лісогосподарювання.

Вирішення проблем лісокористування та відтворення лісів в Україні на принципах збалансованого розвитку набуває загальнодержавного значення.

Це вимагає принципово нового підходу при розробці стратегічних планів ведення лісового господарства України на принципах збалансованого розвитку.

Назріла необхідність в обґрунтуванні нової моделі лісового господарства України, яка б об'єднувала економічні, соціальні й екологічні цілі та розробці національної лісової політики України. Ця політика повинна враховувати рекомендації останніх міжнародних конвенцій з проблем охорони довкілля та базуватись на визнанні виключної важливої ролі українських лісів не тільки в економіці держави, айв стабілізації навколишнього середовища. В основу лісової політики в Україні повинні бути покладені принципи збалансованого розвитку.

Мета роботи: проаналізувати сучасні структурно-функціональні підходи до вивчення і збалансованого використання лісових екосистем в шкільному курсі біології.

Предмет дослідження – підходи до вивчення лісових екосистем.

Об`єкт дослідження – лісові системи та їх вивчення в шкільному курсі біології.

Завдання роботи:

1) розглянути поняття про лісові екосистеми, їх структуру, функціонування та роль;

2) охарактеризувати структурно-функціональні підходи до вивчення лісових екосистем;

3) розглянути питання вивчення лісових екосистем в шкільному курсі біології;

4) розробити методичні рекомендації щодо вивчення лісових екосистем та їх компонентів в різних розділах шкільного курсу біології.

Вивчення складових лісових систем в позашкільному курсі біології можливо реалізувати при проведенні екскурсій та екологічних акцій.



РОЗДІЛ 1 Лісові екосистеми та їх структура


1.1 Історія уявлення про ліс та лісову систему


Перше наукове визначення лісу на початку XX ст. дав Г.Ф. Морозов, розуміючи під лісом сукупність деревних рослин, які притерпіли зміни у своїй зовнішній формі та внутрішній будові під впливом одна на одну, на зайнятий ґрунт і атмосферу” [23].

Академік П.С. Погребняк розумів „ліс як тісне угруповання дерев та кущів, які займають більш-менш значний простір” [23]. Саме таким визначенням лісу автор відмежував поняття про ліс від інших елементів ландшафту, де можуть зустрічатися деревні рослини, не являючись панівними. Тому найбільш суттєвою відміною лісу від інших типів рослинності слід вважати те, що він, по-перше, складається з деревних рослин - дерев та кущів, по-друге, що деревні рослини розміщуються тісно, впливаючи одна на одну і на зайнятий простір. Саме останнє не притаманне плодовим садам, алейним посадкам, іншим подібним об'єктам, у яких деревні рослини розміщуються на значній відстані одна від одної [23].

С.А. Генсірук в книзі „Ліси України” [7] вказує, що характерною особливістю лісу є також високорослість дерев у зрілому віці. Так, сосна, ялина, дуб, бук в умовах помірного клімату можуть сягати у лісі висоти 40-45 м, чим створюють значну шершавість поверхні суші і відповідним чином впливають на вітер. Займаючи значну територію земної поверхні, ліси є глобальним акумулятором живої речовини, вони впливають на рівень кисневого та вуглецевого балансу. Суттєвою рисою лісу є довготривалість життя деревних порід. Так, характерні для лісів помірної зони породи можуть доживати: дуб - до 1000 років, липа - до 800, сосна звичайна - до 450 років.

Визначення лісу давали й інші відомі вчені. Так, в книзі С.І. Пороша, В.П. Пастернак „Природне лісовідновлення” [21] наводиться твердження, що „ліс є своєрідним елементом географічного ландшафту у вигляді великої сукупності дерев, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язаний і впливають на довкілля на більш-менш значному земельному просторі”.

Забезпеченню ефективної системи відтворення навколишнього середовища, подоланню дисбалансів розвитку України в екологічних і економічних сферах сприятиме досягнення оптимальної лісистості території.

Ліс, являючи собою складне рослинне угрупування, навіть на незначній площі не буває цілком однорідним. Тому для вирішення різних практичних питань, для порівняння ділянок і т.п. доцільно лісостан поділяти на більш прості частини, елементарні однорідні одиниці, які у лісівництві отримали назву компоненти лісу [21].

Найголовнішим компонентом будь-якого лісу є деревостан, тобто сукупність дерев, які складають основу лісового насадження. У лісі, особливо дорослого віку, часто можна помітити молоде покоління, яке з'явилося природним шляхом. Це - підріст, який згодом може замінити материнське насадження. У багатьох випадках, коли ліс росте на відносно багатих та багатих фунтах, у ньому присутня і деревна рослинність у формі кущів, яка утворює особливий компонент лісу - підлісок.

Окрім деревної рослинності, для лісу характерні і недеревні рослини, що представлені напівкущами, трав'янистими рослинами, мохами, папоротями, лишайниками. Ці рослини утворюють живий надґрунтовий покрив, який характерний для того чи іншого типу лісу. У лісі щорічно відмирає та опадає на поверхню ґрунту частина хвої, листя, трав'янисті рослини, гілочки, шматки кори, насіння, шишки, інші органічні рештки. Усі ці рештки прийнято називати опадом. Із року в рік, не встигаючи перегнисти, опад формує лісову підстилку, тобто шар органічних решток на поверхні ґрунту з різною стадією їх розкладу. Якщо опад має нещільну структуру, то лісова підстилка - більш компактну. Її іноді називають лісовим гумусом.

Ліс не може існувати без ґрунту, а тому ґрунт теж відноситься до його компонентів. Крім того, в окремих випадках, у лісі є позаярусна рослинність у вигляді ліан, лишайників.

1.2 Структура лісової екосистеми


Деревостан є не тільки основним компонентом лісу за долею участі у рослинному угрупованні, а й головним об'єктом господарювання у лісі. Тому його прийнято характеризувати за рядом показників, а саме: за складом порід, формою, походженням, густотою, повнотою, бонітетом, віком, товарністю. Деревостан є більш вузьким поняттям, ніж лісостан, хоча їх ототожнюють.


Случайные файлы

Файл
26274.rtf
referat_48.doc
задача 15.doc
92113.rtf
180175.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.