Формування правильної дикції у молодших школярів (114809)

Посмотреть архив целиком












ДИПЛОМНА РОБОТА

Формування правильної дикції у молодших школярів


Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дикції як компонента техніки мовлення

1.1 Зміст та завдання розвитку дикції у початковій школі

1.2 Особливості артикуляції голосних і приголосних звуків

Розділ 2. Методика формування дикції у молодших школярів

2.1 Робота вчителя початкових класів над усуненням вад вимови

2.2 Формування у молодших школярів практичних умінь і навичок з дикції

2.3 Шляхи розвитку дикції в учнів початкових класів у процесі експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Виховання нової людини, в якій гармонійно поєднуються духовне багатство, естетичні, моральні, розумові й фізичні якості, ставить перед школою завдання формувати людську особистість. Важливу функцію у цьому складному процесі відіграє художня література. Маючи зразки літературних творів, учитель, починаючи з початкових класів, успішно здійснює двоєдиний процес навчання і виховання дітей.

Освітньо-виховні можливості художньої літератури невичерпні. Але застосувати їх у практичній діяльності вчитель може передусім через виразне читання художніх творів. Педагог має домогтися, щоб виразне слово стало одним із методів пізнання учнями літератури як виду мистецтва, спроможного активно впливати на особистість. Особливо наголошувала на значущості чіткого, виразного читання і мовлення в початковій школі М. Рибнікова, яка стверджувала, що «...це та перша і основна форма конкретного наочного навчання літератури, яка для нас важливіша від будь-якої іншої наочності зорового плану. Ми не заперечуємо наочності зорової, проте самою природою звучного слова визначений основний метод проникнення слова у свідомість — метод його виразної вимови» [67, 19].

Ці актуальні положення М. Рибнікової продовжив і талановито втілював у життя видатний педагог В. Горецький. Він приділяв постійну увагу слову, наголошуючи: «Проблема виховання словом — одна з життєвих і найгостріших проблем, над якими, на мій погляд, передусім треба працювати і в теоретичному і в практичному плані. Тонкість внутрішнього людського світу, благородство морально-емоційних відносин не утвердиш без високої культури словесного виховання» [25, 37].

Виразного читання і мовлення слід навчати всіх дітей, оскільки в кожного з них є певні природні творчі дані, які вчитель може поступово розвивати. Звичайно, що навіть при систематичній роботі над усним словом не всі учні стануть читцями-професіоналами чи акторами. Проте кожний з них зуміє правильно говорити, логічно виражати свої думки, емоційно впливати на співбесідника [28, 162]. Крім того, постійна робота над виразним мовленням сприяє розвитку в них таких цінних якостей, як творча уява, спостережливість, чутливе й уважне ставлення до оточуючої дійсності; виховує в дітей почуття колективізму, привчає їх відчувати себе вільно і впевнено під час виступів перед слухачами; пробуджує інтерес і любов до літератури, підвищує рівень культури мови, збагачує внутрішній світ.

Оволодіти основами практики виразного читання й досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу на слухача під час мовлення, є навчальним завданням кожного школяра. Проте насамперед „треба мати певні знання й уміння з техніки мовлення, зокрема володіти основами дикції” [16, 28]. Можна досконало знати положення виразного читання, але якщо не мати відповідно підготовленого, розвиненого мовленнєвого механізму, то високих результатів словесної дії не досягти. Справді, не можна вплинути на слухачів за допомогою мовлення, у якому явно чуються певні вади: нечітко, неправильно вимовляються окремі звуки, слова, вирази або надто різкий, неприємний або приглушений, хриплий голос, до того ж з частим невиправданим диханням.

Отже, майстерність мовлення школяра, безпосередність словесної дії вимагають не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої дикції — комплексу практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчально-виховних цілях мовою і мовленням).

Хоча теорія розвитку у молодших школярів основ дикції як елемента техніки мовлення, є досить розробленою (цю проблему досліджували Г. Артоболевський, А. Багмут, В. Бадер, М. Баженов, С. Бернштейн, І. Блінов, Л. Варзацька, Т. Завадська, Л. Горбушина, В. Горецький, Т. Запорожець, А. Капська, Т. Ладиженська, С. Нікольська, Г. Олійник, Л. Павлова, М. Рибнікова, Є.Язовицький та ін., проте прикладні аспекти формування відповідних навичок учнів з дикції висвітлені недостатньо. Особливо ця проблема є актуальною для початкової школи.

Оволодіння основами техніки мовлення й, зокрема, дикцією, є необхідною умовою досягнення високої професійної підготовки, педагогічної техніки й майстерності вчителя початкових класів. Якщо педагог навчить учня вслухатися в його мовлення (увиразнене відповідними засобами), цим він збільшить його можливості пізнавати дійсність, збагачувати власне мовлення, що важливо у загальному і культурному розвитку школяра. Зважаючи на важливе значення умінь і навичок оволодіння дикцією учнями початкових класів, і була обрана тема дипломної роботи «Формування правильної дикції у молодших школярів».

Об’єкт дослідження – дикція як компонент техніки мовлення.

Предмет дослідження – методика формування дикції у молодших школярів.

Новизна нашого дослідження полягає у педагогічному й методичному обґрунтуванні основ розвитку дикції у молодших школярів та виявленні специфіки розвитку цих умінь на уроках читання в початковій школі.

Метою роботи є дослідження методичних особливостей розвитку дикції в учнів початкових класів.

Гіпотеза дослідження: якщо у систему роботи з читання систематично включати методично обґрунтовані вправи, що втілюють основні положення теорії і практики техніки мовлення, то це позитивно вплине на формування дикції в учнів початкових класів.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:

1. Виявити зміст та завдання формування дикції у початковій школі.

2. Описати особливості артикуляції голосних і приголосних звуків.

3. Охарактеризувати специфіку роботи вчителя початкових класів над усуненням вад вимови учнів.

4. Визначити методичні основи формування у молодших школярів практичних умінь і навичок з дикції.

5. Організувати і провести експериментальне дослідження, проаналізувати його результати.

При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження: описовий, порівняльний, аналітико-синтетичний, експериментальний. Для цього використано такі форми роботи: а) аналіз тематичної літератури; б) спостереження; в) бесіди; г) узагальнення експериментальних даних.

Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу загалом та уроків читання зокрема, а також з гуманістичних засад гармонійного розвитку особистості школяра. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації виховного та розвивального потенціалу уроків читання, доповнення навчального матеріалу підручників та інших педагогічних та освітніх цілей.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.


Розділ 1. Теоретичні основи дикції як компонента техніки мовлення


1.1 Зміст та завдання розвитку дикції у початковій школі


Щоб навчити учнів виразно читати, потрібно насамперед навчити їх володіти усним словом, яке має бути виразником їх думок, почуттів; навчити їх впливати на клас за допомогою інтонації. Це можливо лише тоді, коли вони оволодівають всіма засобами виразного читання: технікою мовлення, логікою мови та емоційно-образною виразністю читання.

Техніка мовлення складається з таких елементів:

  1. дихання — фізіологічної основи мовлення;

  2. голосу — головного інструмента читця;

  3. дикції — чіткого правильного вимовляння звуків, слів, виразів [33, 22-23].

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання.

Дикцією (лат. dictio — вимова) називають „манеру вимовляти звуки, склади, слова” [39, 28]. Вона є складовою частиною одного з найважливіших засобів виразності мовлення вчителя на уроці.

На побутовому рівні в поняття дикції входить „виразна і чітка вимова всіх звуків мови, що полегшує слухове сприйняття мовлення” [41, 25]. Проте для вчителя початкових класів це – базовий інструмент його професійної діяльності. Бездоганна «стерильна» вимова стає основою, на яку педагог накладає індивідуальні мовні характеристики свого персонажа, розроблені відповідно до трактування образу. При необхідності в мові персонажа може з'являтися акцент або прононс, «окання», шепелявість і т. ін.

Проте, поза сумнівом, подібними виразними засобами повною мірою здатним користуватися лише людина, котра досконало володіє артикуляцією і голосовим апаратом. Яскравість розробленої мовної характеристики і особливостей дикції персонажа робить його особливо виразним. Відповідно необхідно визначити підготовку вчителя і учня особливостями вимови.

Будова артикуляційного апарату зображена на рис. 1.


Рис. 1. Органи мовного апарату

1 – губи; 6 — кінчик язика;

2 – зуби; 7 — середня частина спинки;


Случайные файлы

Файл
121600.rtf
24818.rtf
130460.rtf
kursach.doc
136725.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.