Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів (114789)

Посмотреть архив целиком












Дипломна робота

Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів


Зміст


Вступ

Розділ 1. Науковий стиль української мови

    1. Поняття про стилі сучасної української мови

    2. Науковий стиль, його особливості та риси

Розділ 2. Методика написання наукових робіт у вищих школах

2.1 Робота над підготовкою реферату

2.2 Підготовка і написання наукової статті

2.3 Методика написання курсових і дипломних робіт

2.4 Основні типи помилок у науково-методичних роботах майбутніх вчителів початкових класів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ


Одним із стратегічних завдань, визначених національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, є створення умов для формування професійної культури вчителя. Від цього залежить успішність розв’язання комплексу проблем модернізації всієї системи освіти на сучасному етапі її розвитку. Тому серед пріоритетних напрямків педагогічної науки вагоме місце посідає дослідження широкого кола питань якісної підготовки педагогічних кадрів. Відтак особливої значущості набуває проблема культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів, яку слід удосконалювати на етапі професійного становлення, у період навчання у вищих школах.

В умовах орієнтації вищої освіти на посилення зв’язку змісту навчання з обраною професією особливого значення для формування культури писемного мовлення студентів набуває вдосконалення змісту вищої освіти, спрямованого на забезпечення всебічної мовленнєвої компетенції особистості, що виявляється в нормативності та правильності писемного мовлення. Показниками правильного писемного мовлення є знання особливостей наукового стилю мовлення, активного словника, знання морфологічних, лексико-граматичних, синтаксичних норм української мови, лаконічність, комунікативна доцільність тощо.

Проблема формування правильності писемного мовлення вчителя початкових класів не була предметом спеціального дослідження, хоча у деяких аспектах вона вивчалася у працях відомих українських науковців і методистів. Проте для сучасної вищої і початкової школи вона є надто важливою. Цим зумовлюється актуальність і новизна нашої дипломної роботи.

Правильність писемного мовлення вчителя сучасної української школи розглядалися у багатьох посібниках таких авторів: Н. Бабич [3], М. Кожина [29], М. Коваль [27], О. Сербенська [49, 50], О. Пономарів [41] та інших.

Аналіз якостей писемного мовлення знаходимо у мовознавчих студіях С. Яреми [56], І. Чередниченка [54], К. Городенської [18], Б. Антоненка-Давидовича [2], О. Біляєвої [5], В. Виноградова [10,11], Г. Волкотруб [14] тощо.

Крім цього, проблема формування культури писемного мовлення досліджувалась і в науково-методичних статтях, зокрема О. Біляєвої [5], М. Гінзерук [16], М. Ковальська [28], Л. Куліш [30], Т. Ніколаєва [37] тощо.

Отже, вчитель не повинен помилятись, бо виправити враження про фаховий рівень знань, про загальну ерудицію важко. Тому проблема формування у майбутніх вчителів початкових класів правильності писемного мовлення є актуальною.

Об’єктом вивчення у дипломній роботі є процес формування у майбутніх вчителів початкових класів правильності писемного мовлення.

Предмет – правильність писемного мовлення вчителів початкових класів як основна професійна ознака.

Мета дослідження полягає в теоретичному вивченні правильності писемного мовлення та виявленню найбільш ефективних шляхів її формування у майбутніх учителів початкових класів.

Гіпотеза ґрунтується на припущенні, що ефективність формування умінь і навичок правильності писемного мовлення значно підвищиться, якщо використовувати у навчальному процесі студентів і школярів науково і методично обґрунтовані, спеціально розроблені вправи і завдання.

Згідно з метою і висунутою гіпотезою необхідно було розв’язати такі завдання:

  1. Проаналізувати рівень вивчення в науково-методичній літературі формування культури писемного мовлення.

  2. Дати змістовну характеристику основних ознак писемного мовлення

  3. Розробити систему вправа, спрямованих на формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення.

  4. Виявити ефективні шляхи формування правильності писемного мовлення.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи: теоретичні – вивчення та аналіз науково-методичної літератури, навчальних програм, узагальнення інформації для визначення теоретико-методологічних основ дослідження. Структурно-системний аналіз використовувався для побудови шляхів і засобів формування культури писемного мовлення студентів і школярів. Емпіричні – педагогічне спостереження за навчальним процесом, анкетування.

Практична значущість роботи полягає в тому, що запропонований підхід, а також вправи і завдання можуть бути використанні у методичних рекомендаціях, курсових роботах, у фаховій діяльності вчителя початкових класів.

Робота складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 79 сторінок.





Розділ 1. Науковий стиль української мови


    1. Поняття про стилі сучасної української мови


Мова - це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної взаємодії принаймні двох засад:

  • створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;

  • ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням».

Стиль (від латин. Stilus - паличка для письма). Стиль літературної мови - різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найбільше відповідні завданням спілкування між людьми в тих чи інших умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці. Кожний стиль має:

  • сферу поширення і вживання (коло мовців);

  • функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

  • характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

  • система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останньої, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:

  • розмовний;

  • художній;

  • науковий;

  • публіцистичний;

  • епістолярний;

  • офіційно-діловий;

  • конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі їх називають книжними.

Стрижневим поняттям стилістики є стиль. Це слово походить від латинського stilus – “загострена паличка для писання”. Воно має багато значень, вживається для характеристики певних напрямків у музиці, живописі, літературі, архітектурі, діяльності і поведінці людини, одязі, інтер’єрі тощо.

У мовознавстві під стилем розуміють сукупність мовних засобів (слів, граматичних морфем, синтаксичних конструкцій) дібраних відповідно до мети, змісту, сфери спілкування.

Як зазначає С.Єрмоленко у сучасних дослідженнях послуговуються терміном “функціональний стиль”, окреслюючи ним власне лінгвістичний (а не літературознавчий) зміст стилю, а також обґрунтовуючи окремий напрямок дослідження й теоретичні засади функціональної стилістики [23:270].

Починаючи від представників Празької лінгвістичної школи, які перші почали опрацьовувати функціональні стилі, вчені пропонують різні визначення цього поняття. Тривалий період в українській лінгвістиці вважалося найбільш науково обґрунтованим, чітко окресленим визначенням В. Виноградова (його наведено і в академічному виданні “СУЛМ. Стилістика.”, і в підручнику А. Коваль “Практична стилістика”, і в працях О. Паномарева)

В. Виноградов зазначає:

Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу”[10].

Проте, на думку М. Кожиної, у цьому визначенні не досить чітко окреслено поняття “сфера спілкування”. Його можна тлумачити по-різному, наприклад: спілкування на вулиці, на виробництві, у дружньому колі тощо.


Случайные файлы

Файл
154150.rtf
104159.rtf
172227.doc
168103.rtf
137925.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.